Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 3. ВІЗАНТІЙСЬКА ІМПЕРІЯ

• Пригадайте, яка подія відбулася в Римській імперії в 395 р.

1. Візантійська імперія

Упродовж 324-330 рр. Константин І Великий збудував на Сході нову столицю Римської імперії. На високих пагорбах європейського берега Босфору, де колись була розташована давньогрецька колонія Візантій, із вражаючою швидкістю виросло велике місто, укріплене із суші та моря неприступними стінами. Спочатку воно мало горду назву Новий Рим, а пізніше на честь свого засновника стало Константинополем. Місто прикрашали розкішні палаци й храми, акведуки й широкі вулиці з багатими будинками знаті.

Як відомо, 395 р. відбувся остаточний поділ Римської імперії на дві частини: Східну й Західну. До Східної Римської імперії відійшли Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, острови Крит і Кіпр, частина Месопотамії й Вірменії, володіння в Причорномор’ї, зокрема в Криму (Херсонес), і на Кавказі. Населення Східної Римської імперії складалося переважно з греків і еллінізованих народів Сходу, тож саме грецька мова із VII ст. й утвердилася тут як державна.

Давній Візантій дав назву Східній Римській імперії — Візантія, хоча самі візантійці називали себе римлянами, по-грецьки — ромеями, а свою імперію — Ромейською. Візантія вважалася прямим продовженням стародавньої Римської імперії. Однак насправді з надр Візантійської імперії поступово утворився своєрідний цивілізаційний і культурний ареал, у якому перемішались античні, східні та середньовічні традиції.

На чолі Візантійської держави стояв імператор, який мав необмежену владу. Він міг страчувати підданих і конфісковувати їхнє майно, скасовувати старі й видавати нові закони, призначати та звільняти всіх вищих сановників. У руках імператора зосереджувалася верховна судова влада, він керував зовнішньою політикою й командував армією. Спочатку його влада не передавалася в спадок, що робило трон хитким. Чимало візантійських імператорів правило недовго. їхнє перебування при владі могло завершитися трагічно: осліпленням чи отруєнням, пострижениям у ченці або смертю від підісланих убивць. Проголошення нового імператора залежало від волі синкліту (з грецьк. сенат), війська, позиції вищого духовенства, а іноді й від симпатій простих константинопольців. Синкліт виконував функції дорадчого органу при імператорові.

Надзвичайно громіздким був адміністративний апарат Візантійської імперії. Велика влада зосереджувалася в руках чиновництва. Візантійський державний апарат страждав від корупції й хабарництва.

У країні існував поділ вільного населення на стани. Чимала кількість селян була вільною. У сільському господарстві та ремісництві використовувалася праця рабів.

У Візантійській імперії раннього періоду налічувалося понад тисяча міст. Тоді як у Західній Європі міста занепадали, у Візантійській імперії вони розвивалися й ставали центрами ремесел і торгівлі. Вироби візантійських майстрів залишалися взірцем для ремісників багатьох країн.

Наявність зручних гаваней і контроль над протоками сприяли розвитку мореплавства й торгівлі. Упродовж раннього Середньовіччя Візантійська імперія залишалася великою морською державою.

2. Правління Юстиніана І

Найвищого розквіту в ранній період своєї історії Візантія досягла за правління імператора Юстиніана I (527-565), який народився в сім’ї бідного македонського селянина. У житті Юстиніана велике значення мав його дядько по матері Юстин, малоосвічений селянин, який пройшов шлях від простого солдата до імператора. Завдяки дядькові Юстиніан підлітком потрапив до Константинополя, здобув добру освіту, а в 45-річному віці став імператором.

Імператор Юстиніан несе чашу для богослужіння. Мозаїка з церкви Сан-Вітале. м. Равенна. VI ст.

Юстиніан був невисокого зросту, білолиций, приємної зовнішності. У його характері поєднувалися найсуперечливіші риси: прямота й доброта межували з підступністю й обманом, щедрість — із жадібністю, рішучість — із боягузтвом. Юстиніан, наприклад, був байдужим до розкоші, але витрачав чималі кошти для розбудови й оздоблення Константинополя. Та коли в середині VI ст. у Візантії стався землетрус, Юстиніан скасував святкові обіди при дворі, а заощаджені гроші віддав на допомогу постраждалим. Справжнім лихом для країни стала й жахлива епідемія чуми 541-542 рр., яку в народі прозвали юстиніановою. Вона забрала майже половину населення Візантії.

З початку свого правління Юстиніан плекав мрію відродити Римську імперію. Цьому він присвятив свою діяльність. За рідкісну працездатність Юстиніана прозвали імператором, який ніколи не спить. Вірною помічницею йому була дружина Теодора. Вона походила з простої родини, у молодості працювала цирковою акторкою. Ця жінка непохитної волі фактично стала співправителькою чоловіка: приймала іноземних послів, вела дипломатичне листування.

Юстиніан намагався збільшити багатство держави, тому активно підтримував ремесло й торгівлю. Так, за його правління візантійці налагодили власне виробництво шовку, продаж якого приносив чималі прибутки. Імператор також прагнув зміцнити систему управління. Будь-яка людина, навіть незнатного походження, проте справжній фахівець, могла отримати високу державну посаду.

Теодора — дружина імператора Юстиніана. Мозаїка з церкви Сан-Вітале. м. Равенна. VI ст.

У 528 р. Юстиніан сформував комісію видатних юристів, яку очолив Трібоніан, для перегляду та систематизації всього римського права. У результаті було систематизовано закони римських імператорів II — початку VI ст. (від Адріана до Юстиніана). Цей збірник отримав назву «Кодекс Юстиніана». Зусиллями комісії було також зібрано й зведено в єдину систему висловлювання найавторитетніших античних юристів, а також видано короткий підручник права. Ці три праці згодом було доповнено новими законами самого Юстиніана. Так з’явився багатотомовий збірник, який у XII ст. отримав назву «Звід цивільного права» й набув поширення в Західній Європі.

Для влади Юстиніана критичним був початок 532 р., коли в Константинополі спалахнуло велике повстання «Ніка» (з грецьк. перемагай). Саме з таким гаслом виступили повстанці. Вони спалили податкові списки, захопили в’язницю й випустили на свободу в’язнів. Юстиніан у відчаї готувався до втечі зі столиці. Тільки завдяки рішучості Теодори, яка змогла переконати чоловіка вжити необхідних заходів, удалося придушити повстання.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

VI ст. З праці Прокопія Кессарійського «Війна з персами» про позицію Теодори під час повстання «Ніка»

Імператор Юстиніан і присутні тут наближені до нього радилися, як краще вчинити: залишитися тут чи втекти на кораблях. Немало було мовлено па користь як першої, так і другої думки. Імператриця Теодора сказала таке: «Зараз, я гадаю, не на часі розмірковувати, чи гідно жінці проявляти стійкість перед чоловіками й виступати перед розгубленими з юначим запалом... Мені видається, що втеча ... є негідним учинком. Тому, хто з’явився на світ, не можна не померти, однак тому, хто колись володарював, бути втікачем ганебно. Я не хочу позбутися цієї багряниці1 й дожити до того дня, коли піддані не назвуть мене своєю володаркою! Якщо ти бажаєш порятувати себе втечею, імператоре, то це не важко. У нас багато грошей, і море поруч, і кораблі є. Однак дивися, аби тобі, урятувавшись, не довелося потім вибрати смерть, аніж такий порятунок. Мені ж подобається давня приказка, що царська влада — чудовий саван».

1 Багряниця — довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, що його колись носили монархи.

Її слова надихнули присутніх і ... вони знову почали міркувати над тим, як їм варто боронитися...

• Які аргументи знайшла Теодора, щоб переконати імператора й придворних продовжувати боротьбу?

Позбувшись грізної внутрішньої небезпеки, Юстиніан приступив до реалізації своєї заповітної мрії — відновлення імперії на Заході. Йому вдалося відвоювати колишні римські володіння від вандалів, остготів, вестготів, і територія Візантії збільшилася майже вдвічі.

Непосильні податки, які збиралися для ведення воєн, призвели візантійців до повного зубожіння, тож після смерті Юстиніана народ зітхнув із полегшенням. Могутність держави, досягнута за правління Юстиніана, була нетривкою, а відновлення кордонів Римської імперії виявилося штучним.

3. Візантія в VII — першій половині VIII ст. Іконоборство

На межі VI-VIІ ст. Візантія швидко втратила частину своїх володінь як на Заході, так і на Сході. Зменшилася кількість міст, у всіх сферах життєдіяльності країни спостерігався занепад.

На середину VII ст. територія Візантії скоротилася вдвічі порівняно з епохою Юстиніана. Тепер вона дедалі більше набувала вигляду середньовічної держави. Замість римського титулу імператор починають уживати грецький — василевс.

Певна стабілізація Візантійської держави відбулася за правління перших василевсів Ісаврійської династії. Її засновник Лев III Ісавр урятував імперію від натиску арабів, які в 717 р. взяли в облогу Константинополь. Арабський флот з 1800 бойових кораблів увійшов у Босфор. Завдяки невтомній енергії Лева III та мужності захисників міста напад арабів було відбито, а їхній флот спалено «грецьким вогнем1».

Із VII ст. всю територію Візантійської імперії було поділено на військові округи — феми. У них поселили воїнів, які отримали ділянки землі за службу у війську. У мирний час вони обробляли землю, а на випадок війни вирушали в похід зі своєю зброєю та кіньми. Фемами управляли воєначальники фемних військ — стратити, згодом цивільна влада у фемах була передана преторам (суддям).

У VII ст. серед візантійського духовенства поширилося вчення, прихильники якого виступали проти шанування ікон і святих мощей.

1 Запалювальна суміш для метання на віддаль.

Чудотворна ікона Божої Матері «Нікопея» — покровительки м. Константинополя. X ст.

Це вчення відкрито підтримав Лев III. У 726 р. він звелів повсюдно замінити розп’яття на звичайний хрест, згодом наказав забілити образи всіх святих. Так у Візантії розгорівся тривалий конфлікт, відомий як іконоборство.

Найвірогідніше, виступ імператора проти вшановування священних зображень був пов’язаний із збагаченням монастирів. Адже, попри глибоку повагу візантійців до ченців і священнослужителів, кричуща розкіш монастирів викликала невдоволення в суспільстві, а ікони символізували це багатство.

Протистояння між іконоборцями й іконошанувальниками тривало понад 100 років і охопило всі верстви населення. Воно супроводжувалося нищенням ікон, катуваннями, стратами, вигнаннями іконошанувальників, а головне — конфіскацією церковних і монастирських угідь. Нарешті у 843 р. іконошанувальники отримали перемогу. Культ ікон було відновлено, а іконоборців відлучено від церкви. Однак ця внутрішня боротьба спричинила послаблення Візантії, занепад ремесла й торгівлі.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

На розвиток ремесел і торгівлі в імперії мали вплив також загальна зневага й негативне ставлення, що культивувалися в середовищі знаті стосовно цих видів діяльності. Імператор Теофіл (829-846) дуже розгнівався, коли довідався, що його дружина є власницею вантажного корабля, має прибутки від торгівлі й покриває ганьбою василевса як «жалюгідного торгаша». У результаті корабель було спалено разом із товарами. 4

4. Розквіт Візантії за Македонської династії та династії Комнінів

Вагомі зрушення в житті Візантійської імперії спостерігаються в період панування Македонської династії (середина IX — середина XI ст.), який часто називають золотим віком візантійської державності. У цей час формується розкішний етикет візантійського двору та строгий церемоніал прийому іноземних послів. Найвидатнішим представником Македонської династії вважається імператор Василій II Болгаробоєць (976—1025). Він підкорив Болгарію й зміцнив міжнародне становище Візантійської імперії. Та невдовзі після його смерті держава значно ослабла.

Захоплення м. Константинополя хрестоносцями в 1204 р. Мініатюра. 1462 р.

Зовнішньополітичні невдачі посилили внутрішні смути у Візантійській імперії. У ході боротьби за владу перемогла військова аристократія, яка звела на трон Олексія І Комніна (1081-1118). Він став засновником династії Комнінів, яка правила державою до 1185 р. Це був блискучий період в історії Візантії.

Олексій І Комнін зумів вивести імперію з тяжкої кризи, перемогти бунтівних вельмож і небезпечних зовнішніх ворогів. Для боротьби з турками-сельджуками він звернувся до правителів європейських країн із листом по допомогу, що стало приводом для початку Першого хрестового походу. Василеве добився від ватажків хрестоносців васальної присяги за ті землі, які вони здобудуть, і навіть передання частини з них Візантії.

На початку XIII ст. у Візантії посилилася династична боротьба. Це стало приводом до втручання в її внутрішні справи рицарів під час Четвертого хрестового походу.

5. Культура Візантії

За багатовіковий період свого існування візантійці створили яскраву й різноманітну культуру, яка стала своєрідним містком між античністю та середньовіччям. Цьому сприяла система освіти в країні.

Діти починали вчитися в 6-9-літньому віці. Упродовж двох-трьох років вони навчалися читати за церковними книгами, передусім за Святим Письмом, а також ознайомлювалися з азами лічби та грецької граматики. Школи були як державними, так і приватними. Діти продовжували навчання в середніх школах, переважно в Константинополі. З вищих шкіл найвідомішою була Магнаврська, відкрита в IX ст. зусиллями видатного вченого Лева Математика. Її так назвали, бо вона знаходилася в залі Магнавра в імператорському палаці. Однак Магнаврська школа проіснувала всього кілька років. Тож університету як такого у Візантії більше не було.

У скрипторії м. Константинополя. Мініатюра. XII ст.

До освіти, знання й науки візантійці ставилися з надзвичайною повагою, хоча й сприймали науку дещо інакше, ніж сучасники. Усі науки об’єднувалися під загальною назвою філософія. Сюди зараховували: богослов’я, математику, природознавство, етику, політику, правознавство, граматику, риторику, логіку, астрономію, музику.

Розвиток природничих наук, а також математики й астрономії, був підпорядкований потребам практичного життя: ремесла, мореплавства, торгівлі, військової справи, сільського господарства. Значних успіхів досягли візантійці й у галузі медицини. Потреби медицини, а також ремісничого виробництва стимулювали розвиток хімії, про успіхи якої свідчило, зокрема, винайдення візантійцями «грецького вогню».

У Візантії з усіх наук найбільшого розквіту досягла історія. Найвизначнішим візантійським істориком уважають Прокопія Кессарійського, який жив у VI ст. й був учасником багатьох воєн і походів у період правління імператора Юстиніана. Він прославляв імператора, його перемоги у війнах і масштабне будівництво. Але у віднайденій пізніше праці «Таємна історія» Прокопій викривав жахливі вчинки Юстиніана, його дружини Теодори та найближчого оточення.

В XI—XII ст. до видатних візантійських істориків належали Михаїл Пселл, Анна Комніна, Нікіта Хоніят та ін.

У візантійській літературі були поширені світські жанри, що продовжували традиції античної культурної спадщини, і церковні, що спиралися на християнське вчення. Найпопулярнішим жанром церковної літератури були «Житія святих». Для цих творів характерний детальний опис різних фактів із життя святих і мучеників, а також побуту середньовічної Візантії.

Найзначнішою архітектурною пам’яткою Візантії став храм святої Софії (Премудрості Божої) в Константинополі. Його споруджували протягом 532-537 рр. за наказом імператора Юстиніана. Будівельними роботами керували два видатні архітектори — Ісидор із Мілета й Анфимій із Трал. Храм увінчує величезний купол діаметром понад ЗО м. Сорок вікон, прорізаних в основі купола і в стінах, наповнюють храм святої Софії світлом. Усередині він уражає незвичайною пишністю й багатством. Храм оздоблений найкращими сортами мармуру, сріблом, золотом, слоновою кісткою, коштовним камінням. Сучасникам, ураженим красою храму святої Софії, здавалося, ніби цей «дивний витвір... збудований не на камінні, а спущений на золотому ланцюгові з висоти небес».

Храм святої Софії. м. Стамбул. Сучасне фото

Велике визнання здобув візантійський живопис, передусім фресками, мозаїками й іконами. Фрески (розписи на стінах) і мозаїки (зображення, викладені з різнокольорових камінців чи скла) здебільшого прикрашали церковні храми. Ікони — живописне зображення на дерев’яних дошках ликів Христа, Діви Марії та інших святих — можна було побачити не лише в церквах і монастирях, а й в оселях візантійців.

Юстиніан, василевс, синкліт, «Кодекс Юстиніана», іконоборство, Македонська династія, Олексій І Комнін, династія Комнінів.

1. Покажіть на карті (с. 32), які території входили до складу Візантійської імперії на момент її утворення.

2. З яким містом пов’язане виникнення Візантійської імперії?

3. На прикладі Візантії назвіть та охарактеризуйте основні ознаки імператорської влади.

4. Коли Київська держава підтримувала активні дипломатичні відносини з Візантійською імперією? Хто тоді був князем?

5. Установіть відповідність між подією та особою.

1 ромеї

2 «Кодекс законів»

3 Ісидор та Анфимій

4 «Таємна історія»

А Юстиніан

Б Прокопій Кессарійський

В храм святої Софії

Г самоназва мешканців Візантії

6. Про яких історичних осіб йдеться в поданих описах?

• «Походив із бідної селянської родини. Став імператором завдяки своєму дядькові. Імперія за його правління досягла найвищого розквіту. Автор “Кодексу законів”. За його правління було споруджено храм святої Софії».

• «Її батько доглядав за звірами в цирку. Вона була красунею, дуже розумною, енергійною, сміливою жінкою. Стала дружиною імператора та його співправителькою».

7. Охарактеризуйте Юстиніана як імператора та людину. Які риси вам імпонують, а які — ні? Чому?

8. Знайдіть «зайве» слово в наведених рядках:

• Юстиніан, «Ніка», храм святої Софії, іконоборці, «Кодекс законів», «Таємна історія»;

• фреска, мозаїка, акварель, ікона.

9. Напишіть невеликий твір на тему (за вибором): «Посли на прийомі у візантійського імператора»; «Екскурсія по Константинополю»; «Вимоги учасників повстання “Ніка” до Юстиніана».