Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

А

Абат/абатиса — настоятель (настоятельна) монастиря.

Авари — тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу й жили там до початку IX ст.

Альбігойці — послідовники єретичного вчення, поширеного на півдні Франції у ХІІ-ХІІІст.

Анафема (з грецьк. анафема — прокляття, відлучення) — у християнстві відлучення від церкви.

Арбалет (фр. arbalete, від латин. arcus — лук і ballista — метальне знаряддя) — механічний пристрій, з якого можна було пускати стріли з масивними, ромбічної форми вістрями.

Аріанство (від імені священика Арія) — єретичне вчення.

Арка — склепіння у формі дуги, яким перекривають відстань між стінами, колонами, стовпами тощо.

Астрологія (від грецьк. астрон — зірка і логос — знання) — учення про зв’язок між розміщенням зірок і планет і подіями в житті людей та народів.

Аси — боги в давніх скандинавів.

Аутодафе (порт. auto da fe — акт віри) — оголошення й виконання вироків інквізиції, зокрема спалення на вогнищі.

Б

Багряниця — довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, який носили візантійські імператори.

Базиліка - прямокутна споруда, поділена рядами колон на кілька нефів.

Барон (із старонім. baro — вільний воїн) — дворянський титул у Західній Європі; у середньовіччі — неспадковий васал короля.

Баскак (тюрк.) — монгольський воєначальник.

Бей (з тур. bey — пан) — у східних країнах титул феодальної знаті.

Бояри — верхівка знаті в Московській державі до XVII ст.

Булла — указ Папи, рідше — імператорський указ.

Бюргер (нім. Burger — городянин) — вільний житель середньовічних міст Європи.

В

Ваганти (латин. vagantes — бродячі люди) — у середні віки так називали мандрівних школярів, священиків без парафії або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів і пісень.

Вальденси — прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні.

Васал (латин. vassus — слуга) — особа шляхетного походження (феодал), яка отримала від сеньйора (могутнішого феодала) земельне володіння (феод) на умовах військового й особистого служіння.

Вергельд (нім. Wergeld — ціна людини) — грошове відшкодування за вбивство вільної людини.

Вітраж (фр. vitrage, від vitre — віконне скло) — орнаментальне або сюжетне зображення з кольорового чи безбарвного скла у вікнах, дверях, ширмах.

Г

Герцог (нім. Herzog) — 1) у давніх германців виборний військовий вождь племені; 2) великий феодал; 3) один із найвищих дворянських титулів у Західній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах.

Гільдія (нім. Glide — корпорація, об’єднання) — економічне, політичне чи релігійне об’єднання населення.

Готика (з італ. gotico — готський) — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи XII-XV ст.

Граф (нім. Graf) — у ранньому Середньовіччі вищий королівський урядовець; у період феодальної роздробленості — великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства.

Графство — 1) князівство на чолі з графом; 2) в Англії — адміністративний округ.

Гуманізм (з латин. humanus — людяний, людський) — рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, визволення науки й людської особистості від церковних обмежень.

Д

Денло — область данського права.

Десятина — податок, який платили християни на користь церкви.

Джихад (араб. старанність) — одна з настанов ісламу, за якою всі мусульмани повинні вести «священну війну» проти «невірних».

Догма (грецьк. догма — думка, учення) — положення, яке приймається на віру як незаперечна істина.

Дож (з латин. dux — вождь, воєначальник) — глава держави у Венеціанській (VII-XVIII ст.) і Генуезькій (XIV-XVIII ст.) республіках.

Домен (з латин. dominium — володіння) — 1) спадкове земельне володіння короля в країнах Європи в середньовіччі; 2) сукупність земельних володінь феодала; 3) частина маєтку, на якій феодал вів самостійне господарство.

Домініканці (латин. dominicani) — жебрущий чернечий орден у католицькій церкві, заснований іспанським ченцем Домініком.

Донжон (фр. donjon — вежа) — головна сторожова вежа в середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення.

Є

Єпархія — територіальна одиниця, яка перебуває під церковним управлінням єпископа.

Єпйскоп (з грецьк. наглядач) — християнський церковнослужитель найвищого священного чину, як правило, глава єпархії (діоцези).

Єресь (з грецьк. гересіс — особливе віровчення, секта) — релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.

I

Іконоборство — релігійний рух у Візантії у VIII — першій половині IX ст., спрямований проти шанування ікон.

Індульгенція (з латин. indulgehtia — милість, прощення) — у католицькій церкві — грамота про повне або часткове відпущення гріхів.

Інквізиція (латин. inquisitio — розшук) — особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував у XIII—XIX ст.

Іслам (з араб. покірність) — одна з трьох світових релігій. Виник в Аравії на поч. VII ст.

К

Капітулярії (латин. capitularia) — закони й розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.

Кардинал (з латин. cardinalis — головний) — вищий після Папи Римського чин у католицькій церкві.

Каста — замкнена суспільна група, члени якої пов’язані походженням, заняттям і правовим статусом.

Клір (з грецьк. клірос — жереб) — сукупність священно- та церковнослужителів.

Кондотьєр (італ. condottiere) — 1) начальник найманого військового загону в містах Італії в XIV-XVI ст.; 2) найманий воїн, який служив за платню.

Контрфорс — вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості.

Конунг (старосканд. konungr — ватажок) — у скандинавських народів у середньовіччі військовий вождь племені.

Коран (араб. читання) — священна книга мусульман.

Курія папська — сукупність установ для управління католицькою церквою.

Куртуазія (фр. придворний) — правила рицарської поведінки.

Курфюрст — один із семи князів Священної Римської імперії, яким належало право виборів імператора.

Л

Ландтаг — орган станового представництва в середньовічних німецьких князівствах, які входили до Священної Римської імперії.

Лорд — у середньовіччі в Англії великий феодал. Пізніше спадковий титул представників англійського дворянства.

М

Магнат (з латин. magnatus — багата людина) — великий землевласник, аристократ.

Майордом (латин. старший у домі) — 1) вища службова особа у Франкській державі (кін. V — середина VIII ст.); 2) управитель.

Майстер — повноправний ремісник, член цеху, власник майстерні.

Марка — 1) у Франкській державі прикордонний округ, яким управляв маркграф; 2) вагова й грошова одиниця (марка золота, марка срібла) — 489,5 г.

Меса — головна щоденна служба Божа в католицькій церкві.

Мінезингери — німецькі середньовічні поети (XII-XV ст.).

Мініатюра (з латин, minium — червона фарба) — невелике живописне зображення в рукописній книзі.

Мулла (з араб. пан, володар) — в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу.

Н

Неф — витягнуте приміщення, відокремлене рядом колон або стовпів.

О

Орда (з тюрк. орду — палатка хана, стоянка) — у середньовіччі ставка хана, столиця; назва тюрксько-монгольських феодальних держав (наприклад, Золота Орда).

Орден (з латин. ordo — ряд, порядок) — чернеча або рицарсько-чернеча католицька громада з певним статусом.

Ордонанс — королівський указ.

П

Паломництво — подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути.

Парламент (англ. parliament, фр. parlement, з фр. parler — говорити) — виборний (повністю або частково) законодавчий орган в Англії.

Підмайстер — ремісник, який пройшов строк учнівства й працює в майстра за плату.

Р

Рейхстаг — станово-представницький орган влади у Священній Римській імперії.

Реконкіста (ісп. відвойовувати) — відвоювання християнами Іспанії та Португалії земель, захоплених мусульманами (718 р. — кін. XV ст.).

Романський стиль — художній стиль Х-ХІІ ст. Типова споруда — приземкувата, з маленькими вікнами, напівкруглою аркою.

Руни — давньогерманські, а потім давньоскандинавські й англоскандинавські знаки писемності.

С

Сага (давньосканд. оповідь) — епічний прозовий твір з віршованими вставками.

Сансара — учення про переселення душ.

Сеньйор (латин. senior — старий) — великий землевласник, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого. Симонія — купівля й продаж церковних посад або духовного сану.

Скальд — давньоскандинавський поет.

Скрипторій (латин. scriptorius — писальний) — майстерня (VI—XII ст.), у якій переписувалися книги.

Собор — 1) великий християнський храм; 2) собор церковний.

Схизма (грецьк. розкол) — церковний розкол.

Схоластика (з грецьк. вчу, навчаю) — середньовічна філософія, що досягла розквіту в XIII ст. й поєднала теологію з формальною логікою.

Т

Теологія — богослов’я, наука про божественне.

Тинг (давньосканд. збори) — збори вільних дорослих чоловіків у германців і скандинавів.

Тиран — одноосібний правитель міста-комуни в Італії.

Трубадур (з фр. віршувати) — провансальський мандрівний поет-співець XII—XIII ст.

Трувери (з фр. знаходити, придумувати) — північно-французькі поети-співці XI-XIV ст.

Ф

Феод — спадкове володіння, яке сеньйор передає васалу на умовах несення служби.

Францисканці — католицький жебрущий чернечий орден, який заснував Франциск Ассизький.

X

Халіф (араб. спадкоємець) — титул правителя, який поєднував світську владу з духовною, був главою мусульман своєї країни.

Хартія (з грецьк. hartis — лист папірусу) — у середні віки документ, що засвідчував якісь права або привілеї.

Ц

Цех — об’єднання міських ремісників однієї чи кількох подібних спеціальностей.

Ш

Шедевр (фр. головна робота) — виріб, який виготовляв підмайстер для складання іспиту на право бути майстром.

Я

Яничари (турецьк. нове військо) — особливе військо в Туреччині з XIV ст.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст