Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 23. КИТАЙ

• Покажіть на карті територію Китаю.

• Яку споруду на території Китаю можна побачити з навколоземної орбіти?

• Чому гробницю імператора Цинь Шихуанді називають гробницею тисячі воїнів?

• Які селянські повстання відбулися в Китаї в І-Ill ст. н. е.? Як вони вплинули на хід історії Китаю?

• Які винаходи й відкриття подарували китайці людству?

• Що возили в Європу Великим шовковим шляхом?

1. Китайська імперія в III—XII ст.

Наприкінці II ст. повстання «жовтих пов’язок» завдало Ханській імперії непоправного удару, і 220 р. вона розпалася на три держави. У 280 р. правитель однієї з них Сима Янь об’єднав під своєю владою весь Китай і заснував імперію Цзинь. Однак від самого початку вона була нестійкою. Родичі імператора, яким він роздав в удільні володіння чимало областей, посварилися між собою в гонитві за владою.

Уже на початку IV ст. країна перебувала в тяжкому стані, і саме тоді племена кочівників розпочали війну проти імперії Цзинь. Населення втікало на південь, за річку Янцзи. Там у 317 р. нащадки Сими Яня заснували династію Східна Цзинь (317-420). Китай виявився розділеним на дві частини. Так тривало майже три століття.

У 581 р. владу в Північному Китаї захопив войовничий полководець Ян Цзянь. Він був проголошений імператором і став засновником династії Суй (581-618). У 589 р. Ян Цзянь силою зброї підкорив також увесь Південний Китай і відновив єдність країни. Нова держава отримала назву імперія Суй.

Син і спадкоємець Ян Цзяня імператор Ян Гуан розширив іригаційну систему. За його наказом було прорито Великий канал, що сполучив річки Хуанхе та Янцзи. Цей водний шлях довжиною 2,5 тис. км мав важливе значення для розвитку торгівлі. На його будівництві працювало 5 млн осіб. Після цього Ян Гуан узявся за відбудову Великого Китайського муру, що посилило оборонні можливості держави.

Імператор розпорядився перенести столицю в старовинне місто Лоян. Тут розгорнулися масштабні будівельні роботи, які виконували 2 млн китайців. За короткий час у Лояні було зведено розкішні палаци й розбито квітучі парки.

Ян Гуан прагнув створити величезну імперію, але в результаті прирік династію Суй на загибель. Безуспішні війни з Кореєю призвели до загального невдоволення в країні. Серед тих, хто збунтувався проти імператора, був і воєначальник Лі Юань. Наляканий Ян Гуан утік із столиці, але 617 р. його було схоплено й страчено. Династія Суй припинила своє існування. Невдовзі імператором став Лі Юань, який започаткував династію Тан (618-907).

Коли Лі Юань прийшов до влади, країна була голодною й розореною. Чисельність населення різко скоротилася, поля пустували. Але пройшло небагато часу й ниви почали обробляти. Землю наділили для користування бідноті. Відродилося сільське господарство й ремесло, розвивалася внутрішня та зовнішня торгівля. Китайські товари продавали в Індії, Арабській державі, Південно-Східній Азії. Важливим заходом Танів було впорядкування грошової системи. У країні карбували й поширювали круглі мідні монети з отвором посередині, щоб їх можна було нанизувати на шовкову нитку. За короткий час значно поповнилася державна скарбниця. Столицею країни стало місто Чанянь.

У зовнішній політиці правителі династії Тан головну увагу приділяли забезпеченню контролю за Великим шовковим шляхом. Тут їхніми головними суперниками були кочівники-тюрки, яких у середині VII ст. китайці зуміли розгромити. У ході переможних війн із Кореєю, Тибетом, Індією, Японією, В’єтнамом було розширено кордони Танської держави. Вони простягалися від Аральського моря до Тихого океану, від пустелі Гобі до берегів Гангу. Китай став світовою імперією й контролював половину Великого шовкового шляху. Остаточно сформувалася китайська дипломатія. Вона представляла Китай як панівну державу тогочасного світу, якій в особі імператора мають підкорятися всі зарубіжні країни.

Найвищий розквіт імперії Тан припав на період правління Сюань-цзуна (712-756). Однак це піднесення було тимчасовим. Уже в другій половині VIII ст. Китай почав утрачати завойовані території, перестав контролювати Великий шовковий шлях, йому постійно загрожували войовничі сусіди. У таких умовах селяни знемагали від податків, поборів і різних державних повинностей, вони жили в злиднях. Тому 874 р. в Китаї вибухнула всеохоплююча селянська війна. Повсталі висунули своїх вождів, серед яких найпопулярнішим став колишній дрібний торговець сіллю Хуан Чао. Очолюване ним селянське військо захопило столицю імперії Чанянь. Наляканий імператор і придворні втекли.

Великий Китайський мур. Сучасні фото

Проте влада, установлена повстанцями, виявилася вкрай слабкою. Поведінка Хуан Чао та його найближчого оточення була настільки брутальною, що викликала в народі розчарування й обурення. Повстанська армія швидко втратила боєздатність. Провідний воєначальник Чжу Вень поспішив перейти на бік законного імператора й став головнокомандувачем його військ. Доля відвернулася від Хуан Чао. Він, усвідомлюючи всю безвихідь ситуації, покінчив життя самогубством. У 884 р. повстання було остаточно придушено.

Селянська війна завдала династії Тан непоправного удару. Її представники ще деякий час залишалися при владі, але вона слабшала з кожним днем. У 907 р. Чжу Вень зайняв Чанянь і скинув останнього імператора. Єдина держава розділилася на численні дрібні володіння. Розпочалася так звана епоха п’яти династій і десяти царств (907-960), яка нічого доброго китайському народові не принесла.

У середині X ст. в Китаї намітилося певне економічне піднесення, в умовах якого 960 р. відбулося нове об’єднання країни під владою династії Сун (960-1279). За своєю внутрішньою організацією імперія Сун мала ряд особливостей, які відрізняли її від Танської. Щоб уникнути надмірної самостійності військових, сунські правителі збільшили столичну гвардію. Зросла також кількість чиновників різного рівня. Уся фінансова, адміністративна, військова та судова влада зосередилася в столиці. Отже, місцева влада знаходилася під постійним контролем. Спочатку фінансове становище імперії було стабільним, але вже в середині XI ст. величезні видатки на утримання чиновників, армії, розкішного життя імператорського палацу спустошили державну скарбницю.

На початку XII ст. в імперії Сун з’явився небезпечний ворог — кочовики чжурджени. Захопивши північ Китаю, вони утворили там державу Цзінь, тобто «Золоту» (1115-1234). Китайський імператор утік на південь країни. Тут виникла держава Південна Сун (1117-1279).

2. Монгольське ярмо

На початку XIII ст. через внутрішні чвари держава чжурдженів помітно ослабла. Імперія Південна Сун готувалася відвоювати свої північні землі. Однак цим планам здійснитися не судилося, бо в цей час з’явилася нова грізна сила — монголи на чолі з Чингісханом.

Південна Сун відправила до Чингісхана послів і військових радників. Вони навчили монголів китайській військовій науці, у тому числі й мистецтву штурму укріплених міст за допомогою облогових механізмів. У 1234 р. монгольська кіннота знищила державу Цзінь. Проте всупереч очікуванням, монголи не стали союзниками Південної Сун. Вони відразу почали завоювання Південного Китаю. Невдовзі хан Хубілай, онук Чингісхана, переніс свою столицю в Яньцзинь (сучасний

Пекін) і напав на імперію Південна Сун. Підкоривши її більшу частину, Хубілай оголосив про заснування нової китайської династії Юань (1271-1368). Під його владою опинилися великі землі. Імперія включала Китай, Монголію та Тибет. У планах першого юаньського імператора було завоювання Японії. Однак спроби загарбати цю країну виявилися безуспішними.

Наслідки монгольського завоювання негативно позначилися на внутрішньому житті Китаю. Країну було безжально спустошено. Монголи знищили сотні тисяч китайців, а декілька мільйонів обернули на рабів. Оброблені землі перетворилися на пасовиська та мисливські угіддя монгольської знаті. Державною мовою стала монгольська. Китайців нещадно визискували та всіляко принижували. Монголи намагалися усунути від управління китайських чиновників. Однак невдовзі почали залучати китайців до державної служби на найнижчі посади.

Національне гноблення сприймалося китайцями дуже болісно. Серед населення створювалися таємні організації, що ставили за мету звільнення країни від іноземного панування. У 1351 р. в Китаї почалось антимонгольське повстання. На півночі загони повстанців було розгромлено. Натомість південь опинився під контролем одного з керівників повсталих Чжу Юаньчжана. Йому випало довести боротьбу з монголами до переможного кінця. У 1368 р. Чжу Юаньчжан зайняв Пекін, проголосив себе імператором і застував династію Мін — «Блискучу» (1368-1644). Столицею держави стало місто Інтянь (сучасний Нанкін). Монгольське панування закінчилося.

3. Китай після звільнення з-під монгольського ярма

Незважаючи на звільнення з-під монгольського ярма, боротьба з колишніми завойовниками тривала ще 20 років. Об’єднання країни завершилося тільки в 1387 р., після підкорення Ляодуна.

З приходом до влади Чжу Юаньчжан (1368-1398) провів ряд реформ. Володіння монголів були конфісковані. Усі землі, які селяни захопили під час визвольної війни, були законодавчо закріплені за ними. Проте орної землі все одно не вистачало. Селяни, які погоджувалися обробляти пустища, звільнялися на три роки від податків. За наказом імператора відновили зрошувальну систему. Було скасовано рабство, а також проведено перепис населення й складено опис усіх земель.

Зміцнюючи владу, Чжу Юаньчжан направляв у різні провінції держави намісниками своїх синів і онуків. Імператор уважав, що тільки вони можуть стати опорою молодої династії. На початку XV ст. це призвело до збройної боротьби між нащадками Чжу Юаньчжана за трон. Владу захопив його син Чжу Ді. В історії країни він залишився одним із наймудріших і найдієвіших правителів. Завдяки його рішенню 1421 р. столицю Китаю було перенесено з Нанкіна в Пекін. З того часу й донині Пекін є головним містом держави.

Імператори династії Мін вели завойовницькі війни. Однією з перших підкорених ними країн ненадовго став В’єтнам. У залежність від Китаю потрапив також Тибет. Правління Чжу Ді було позначено нечуваною військово-дипломатичною та торговельною активністю Китаю на морях. За наказом імператора великий флот неодноразово вирушав у далекі плавання. Китайські кораблі швартувалися біля берегів Індії, Індонезії, Індокитаю, Аравії і навіть Східної Африки.

4. Суспільство й державне управління

Китайське суспільство складалося із: 1) спадкової аристократії; 2) чиновників; 3) вільних селян і ремісників, тобто «добрих людей»] 4) найманих робітників, напіврабів і рабів, тобто «дешевих людей». Усі вони вважалися підданими імператора.

До вищої групи суспільства належала спадкова аристократія, якій присвоювали певні титули та ранги. Кожний титул забезпечувався земельним наділом певного розміру. Титулована знать мала великі права й привілеї. Почесні титули надавалися також окремим особам неаристократичного походження за особливі заслуги перед державою.

Значний прошарок суспільної верхівки становили чиновники. Вони поділялися на дев’ять рангів. Кожному рангу відповідала грошова чи натуральна оплата у вигляді земельного володіння. Чиновники не могли передати в спадок ні свій ранг, ні посаду, ні отриману землю. Щоб стати чиновником, потрібно було скласти державний іспит. Існувати три ступені іспитів. Найвищий ступінь доводилося складати при імператорському дворі. Крім загальноосвітнього рівня, знань літератури та праць Конфуція, перевіряли й благонадійність майбутнього чиновника.

Не було дивиною, якщо людину, яка не відповідала своєму призначенню, понижували в посаді.

На нижчій сходинці суспільної драбини знаходилися вільні селяни, ремісники й купці, тобто «добрі люди». В обов’язки селянина входили: обробіток землі, своєчасна сплата податків і виконання повинностей усіх видів. Від селянина, як і від чиновника, вимагалося суворе дотримання правил щодо одягу, поведінки й навіть ведення господарства. Селянин не мав права покинути місце свого проживання.

На останній сходинці перебували особисто залежні люди — наймані робітники, напівраби й раби, тобто «дешеві люди». Вони не платили податків і вважалися безправними.

Китайський чиновник. Настінний живопис. XV ст.

Верховна влада знаходилася в руках імператора, «Сина Неба». Він мав необмежені права й правив країною, спираючись на численних чиновників. При імператорові існувала державна рада, до якої входили його родичі та найголовніші сановники.

Управління країною здійснювалося через три палати. Головна з них відала органами виконавчої влади. їй підпорядковувалося кілька відомств: фінансове, військове, обрядів, чинів, громадських робіт тощо. Дві інші палати готували й обнародували укази імператора, улаштовували на його честь прийоми й урочисті церемонії. Окремо від відомств існували палацові управління, які обслуговували імператора, відали охороною скарбниці, займались організацією прийому іноземних послів. Імперія поділялася на провінції, а вони — на округи, повіти, волості, села.

5. Звичаї та традиції

Основою економіки середньовічного Китаю було сільське господарство, переважно орне землеробство. Спочатку китайці вирощували пшеницю й просо, але згодом віддали перевагу рису. На заливних рисових полях китайці розводили рибу, яка цінувалася більше за м’ясо. У Китаї культивували також коноплю, чайні кущі, бавовник. Розвивалося садівництво й городництво. Китайці вирощували яблука, абрикоси, сливи, цитрусові, гранати, банани, огірки, цибулю, часник, боби тощо. Велику славу країні принесло розведення тутового шовкопряда, з коконів якого отримували шовкові нитки.

Крім традиційних рису та риби, китайці споживали також багато овочів і м’ясо биків, кіз, баранів, свиней і птиці. Бідніші люди харчувалися м’ясом собак і віслюків. Основною їжею китайців були випічка та зварена на пару крупа. Полюбляли вони також лапшу й знамениті китайські пельмені, яких налічувалося понад 200 різновидів. До кулінарних шедеврів належали жаб’ячі лапки та зміїне м’ясо. Їли паличками, виготовленими з бамбука, слонової кістки, а люди з більшим достатком — зі срібла або рогу носорога, які, за повір’ям, мали врятувати від отрути. Китайці .майже не вживали молока та сиру, підкреслюючи цим свою відмінність від кочових племен. Серед напоїв найбільшу популярність мав чай, який вони варили як суп. Пили також просяне вино й міцну рисову горілку.

Одяг китайців був простим і зручним. Чоловіки носили штани з курткою, підперезаною поясом, яка запиналася тільки направо. Це робилося спеціально, щоб не уподібнюватися кочівникам, які запинали куртку наліво. Під час дощу або для захисту від пекучого сонця прості люди носили плетені бамбукові чи солом’яні брилі. Заможніші носили шовкові капелюхи. На ноги взували полотняні черевики з підшитою підошвою або сандалі. У холодну погоду вдягали плащі досить простого крою.

Жіноче вбрання мало чим відрізнялося від чоловічого. Суттєва відмінність полягала в зачісці. Чоловіки мали довге волосся, з якого робили на голові зачіску, так звану «ковбасу», яку обмотували спеціальною пов’язкою. Китайські монахи голили голову. Дівчата збирали волосся в пучок (хвостик), а жінки робили найрізноманітніші зачіски та, як правило, ходили з непокритою головою.

Найвродливішими в аристократичних родинах було прийнято вважати жінок, які мали маленькі ніжки. Щоб цього досягти, дівчаткам ще з дитячого віку туго бинтували ступні й вони припиняли ріст. Звичайно, що на таких ніжках важко було навіть пересуватися, однак без цього годі було сподіватися на хорошого жениха. Аристократичне походження китаянок підкреслювали також довгі нігті на пальцях рук. Це означало, що людина не виконує чорнової роботи.

Будинки в китайців були переважно дерев’яними або глиняними. Стеля в них була відсутня, та й саме помешкання мало небагато меблів. їли та спали китайці здебільшого на циновках — цупких плетених килимках із соломи. У період правління династії Сун у китайському побуті з’явилися високі столи й стільці.

Найбільшим китайським святом був Новий рік. У передноворічну ніч китайці варили особливу кашу, ворожили, улаштовували «свято ліхтарів», випрошували подарунки, били в барабани й гонги, організовували карнавали з перевдяганнями, співами й танцями. Ще одним святом були так звані весняні дні «холодної їжі та чистого світла»: люди гасили всі вогні, їли тільки холодні страви, а потім запалювали нові вогні. До улюблених належало й осіннє свято врожаю.

6. Релігійне життя і культура

• Пригадайте, де і як виник буддизм. Які його основні положення?

На початку середньовіччя в Китаї набуває поширення буддизм. У VI ст. він стає державною релігією. Саме раннє Середньовіччя стало періодом утвердження буддизму, який справив величезний вплив на розвиток китайської філософії, літератури та мистецтва.

Буддизм мав найбільше прихильників серед знаті, тоді як серед простолюду був поширений даосизм. Це вчення зберегло гасла рівності й засуджувало багатство.

Між даосизмом і буддизмом велася боротьба за вплив на китайське суспільство. Однак обидві релігії не могли змагатися з конфуціанством, яке продовжувало зберігатися як основа моралі, освіти, державного устрою, законодавства. Конфуціанство вчило поклонятися імператорові, бути справедливим і чесним, любити батьків, із повагою ставитися до людей, особливо шанувати старших і піклуватися про молодших. Саме в дусі конфуціанства було розроблено систему обов’язкових іспитів, які складали чиновники для отримання посади.

Співіснування кількох релігій — характерна риса китайського суспільства в ранньому Середньовіччі. В XI—XIІ ст. в конфуціанство почали вводити елементи даосизму й буддизму. Саме це видозмінене конфуціанство стало новою потужною політичною та культурною силою в Китаї й наприкінці XIV ст. посіло панівне становище в країні.

Китайська культура епохи Середньовіччя досягла неабияких висот. З давніх-давен китайці володіли ієрогліфічним письмом. Користуючись ієрогліфами в повсякденному житті, вони довели цей спосіб письма до високого рівня досконалості. Це відродило особливий вид мистецтва — каліграфію.

Держава сприяла розвиткові освіти, адже їй потрібні були освічені чиновники. Завдяки збільшенню кількості початкових і вищих шкіл у Китаї з’явилося багато грамотних людей.

Великі зрушення відбулися в науці. У VIII ст. в Китаї відкрилася Генеральна академія наук (Палата вчених). Особливо розвивалися математика, астрономія, природознавство. З’явилися також праці з різних галузей медицини. Китайська медицина славилася дослідженням лікувальних властивостей рослин. Інженерні й математичні знання використовували для будівництва міст, фортечних мурів, складних зрошувальних систем. Саме китайці винайшли папір, порцеляну, компас і порох. Значення цих відкриттів важко переоцінити у світовому вимірі.

У XV ст. китайські вчені створили багатотомні енциклопедії з різних галузей: історії, географії, медицини, мистецтва тощо. Поширення наукових знань прискорилося з винайденням книгодрукування. Середньовічний Китай славився також великими бібліотеками. На початку VIII ст. в країні почали видавати офіційну урядову газету «Столичний вісник», яка проіснувала до XX ст. За правління династії Сун було вперше випущено паперові гроші — асигнації.

Високого розвитку досягла китайська поезія. Її золота доба припадає на VIII—XIII ст. У цей період творили такі видатні майстри поетичного слова, як Лі Бо, Ду Фу, Юань Чжень, Су Ши, талановита поетеса Цін-Чжао та ін. Їхні твори були ліричними, оспівували красу природи.

Поступ спостерігається і в китайській архітектурі та мистецтві, на які вплинув буддизм. Про це свідчать багатоповерхові кам’яні споруди — пагоди, скульптури й розписи буддійських печерних храмів.

Пагода Шицзята храму Фогунси в Інсяні. 1056 р.

Загалом китайські будівлі — палаци, храми, помешкання заможних городян або знаті, міські брами, вежі, мости — мали легкі витончені форми. їх зводили як із каменю чи мармуру, так і з дерева чи навіть металу. Дахи будівель мали загнуті догори кути. Зверху імператорські палаци або будинки знаті часто покривали спеціальними золотими листами.

У X ст. було засновано Академію мистецтв, у якій художники вчилися й виставляли свої картини. Китайські митці малювали тушшю на шовковій тканині або на тонкому папері. Улюблена тема — пейзаж, який називали гори і води. Картини зберігалися віками завдяки тому, що їх не вивішували на стіни. Полотно скручували, акуратно загортали в шовк і складали в спеціальні шкатулки. Картини виймали й розгортали тільки для того, щоб гості могли оцінити їх красу, чи тоді, коли самі господарі хотіли помилуватися ними.

Отже, китайські винаходи, багата й унікальна культура — гідне надбання світової цивілізації.

«Син Неба», династія, «добрі люди», «дешеві люди», чиновники, чжурчжени, даосизм, конфуціанство, каліграфія, порцеляна.

1. Які події відбулися в 589 р.; 618-907 рр.; 1368 р.; 1421 р.?

2. Які події відбувалися в Англії, Франції, Московській державі, Візантії тоді, коли в Китаї:

а) утвердилася династія Мін;

б) монголи захопили всю території Китаю;

в) закінчилося правління династії Тан?

3. Як уплинуло монгольське іго на розвиток Китаю?

4. Порівняйте наслідки монгольського завоювання Китаю та Північно-Східної Русі.

5. Порівняйте моральні принципи конфуціанства з етичними нормами християнства й мусульманства (ставлення до людей, визначення добра і зла, сенс життя тощо).

6. Охарактеризуйте специфічні особливості китайської архітектури.

7. У чому своєрідність китайського живопису?

8. Якими винаходами, удосконаленнями та відкриттями китайців користується людство?

9. Доповніть схему суспільної структури в Китаї.

10. Попрацюйте в парах: уявіть себе на іспиті, який складають чиновники. Визначте категорію, підготуйте запитання та відповіді.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 6

«СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД»

Країна (регіон)

Дати

Державні утворення (династії), події

Індія

320 р. - середина VI ст.

імперія Гуптів

середина VI—X ст.

політична роздробленість Індії

Початок XI ст.

держава Махмуда Газневі

1206-1526 рр.

Делійський султанат

З 1526 р.

імперія Великих Моголів

Китай

581-618 рр.

династія Суй, спроба об’єднання Китаю, прокладання Великого каналу

618-907 рр.

династія Тан, адміністративна реформа, повстання селян

907-960 рр.

епоха «п’яти династій і десяти царств»

960-1279 рр.

династія Сун, об’єднання Китаю, підкорення країни монголами

1271-1368 рр.

династія Юань, приєднання Тибету, експедиція Марко Поло, повстання проти монгольського панування

1368-1644 рр.

династія Мін, завойовницькі походи

Туреччина

1299 р.

захоплення Османом візантійських володінь у Малій Азії та заснування Османської держави

1362 р.

захоплення Мурадом І Адріанополя і початок завоювання південнослов’янських країн

1389 р.

битва на Косовому полі й захоплення більшої частини Сербії

1453 р.

завоювання Константинополя, падіння Візантійської імперії

Після 1453 р.

Османська імперія зі столицею в Стамбулі, підкорення турками Криму

Основні дати

395

поділ Римської імперії на Східну й Західну

476

загибель Римської імперії

486

заснування Франкського королівства

610

початок проповідей Мухаммада

622

переселення Мухаммада з Мекки в Медину

732

битва при Пуатьє — перемога Карла Мартелла над арабами

756

заснування Папської держави в Італії

768-814

правління Карла Великого

800

коронація Карла Великого

843

Верденський договір, поділ імперії Карла Великого

962

коронація Оттона І; створення Священної Римської імперії

1054

схизма — розкол церкви на католицьку й православну

1066

норманське завоювання Англії

1096-1099

Перший хрестовий похід

1204

узяття хрестоносцями Константинополя

1206

утворення Делійського султанату

1215

«Велика хартія вольностей»

1223

битва на річці Калці

1265

скликання англійського парламенту

1302

скликання Генеральних штатів у Франції

1309-1377

Авіньйонський полон пап

1337-1453

Столітня війна Англії та Франції

1356

«Золота булла» Карла IV

1358

«Жакерія» у Франції

1380

Куликовська битва

1381

повстання під проводом Уота Тайлера в Англії

1389

битва на Косовому полі

1410

Грюнвальдська битва

1415

страта Яна Гуса

1419-1434

гуситські війни в Чехії

1421

перенесення столиці Китайської імперії в Пекін

середина 40-х років XV ст.

винайдення книгодрукування Йоганном Гутенбергом

1453

завоювання турками Константинополя

1492

завершення Реконкісти