Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 22. ІНДІЯ

• Покажіть на історичній карті Індію.

• Як впливають географічні умови на заняття населення?

• Назвіть найдавніші міста на річці Інд.

• Які релігії були поширені в Індії?

• Як і коли виник буддизм? Назвіть основні положення буддизму.

1. Імперія Гуптів

На світанку середньовіччя Індія складалася з багатьох невеликих країн найрізноманітніших типів. Кордони між ними змінювалися ще швидше, аніж династії і раджі (князі), які там правили. У Північній Індії сформувалося велике державне об’єднання — Магадха. Воно займало територію навколо середньої течії річки Гангу. Піднесення Магадхи почалося наприкінці III ст., коли при владі утвердився Гупта, який прийняв титул махараджі (великого царя). Саме він започаткував династію Гуптів. Значне посилення Магадхи відбулося за правління його внука Чандрагупти (320- 335), який об’єднав Північну Індію. Держава Гуптів перетворилася на одну з найбільших імперій раннього Середньовіччя на Сході.

У VI ст. імперія Гуптів, що проіснувала майже два століття, занепала. Остаточного удару їй завдало нашестя ефталітів («білих гунів»), які прийшли з Центральної Азії. Після тривалих воєн у 528 р. гунти розбили армію ефталітів і поклали край вторгненням. Але це протистояння послабило імперію Гуптів, і вона невдовзі зникла. На її уламках постало безліч невеликих країн, які стали легкою здобиччю для загарбників.

На індійські території неодноразово нападали араби. Починаючи з XI ст. ці землі хотіли завоювати тюркські мусульмани. У 1001 р. султан Махмуд Газневі, правитель міцної і войовничої тюрко-іранської держави Газневідів, здійснив свій перший похід в Індію. Легка перемога й багата військова здобич спонукали його продовжувати напади. У наступні роки він спустошував Індію ще 16 разів. Махмуд повертався додому в супроводі десятків тисяч полонених і переповнених золотом, сріблом і коштовностями караванів. Його столиця — місто Газні — розрослася розкішними будівлями, більшість яких спорудили індійські ремісники-бранці.

2. Касти й общини

Ще в давнину в Індії відбувся поділ суспільства на чотири варті (стани). Це брахмани (жерці), кшатрії (воїни, правителі), вайш’ї (землероби, скотарі, торговці) і шудри (ремісники, слуги, раби).

На початку нашої ери в організації вари відбуваються значні зміни. Кожна варна стала поділятися на вищі й нижчі касти. Найбезправнішою нижчою кастою були так звані недоторканні, до яких ставилися з презирством. Вони виконували найважчу й найбруднішу роботу: були слугами, прибирали сміття, забивали худобу тощо.

Належність до певної касти визначалася походженням людини, умінням поводитися, а також одягом, зачіскою, символічною позначкою на чолі, культурою харчування. Особи певної касти мали характерний тип житла, що відрізнявся зовнішнім виглядом і внутрішнім убранством. Люди, які належали до тієї чи іншої касти, були несхожі на осіб, належних до інших каст. Ніхто не мав права самовільно перейти з однієї касти в іншу. Шлюби між представниками різних каст, як правило, заборонялися. Однак у суспільстві не викликали осуду випадки, коли чоловік із вищої касти брав дружину з нижчої.

Специфікою індійського суспільства з давніх-давен була наявність у ньому сільської общини. Її основу становили декілька десятків або сотень родин землеробів-общинників, які володіли наділами й мали на них спадкове право. Поступово серед членів общини почали виокремлюватися ремісники: ковалі, теслярі, гончарі, каменярі, ткачі, мідники та ін.

Общину очолював староста, у якого було кілька помічників. Велике суспільне значення мала рада. Отже, індійська сільська община існувала як самоврядна одиниця, що забезпечувала себе всім необхідним. Це спричинило майже цілковиту відсутність у середньовічній Індії будь-якої внутрішньої торгівлі між містом і селом, що гальмувало розвиток суспільства в масштабах усієї країни.

3. Делійський султанат

Наприкінці XII ст. держава Газневідів була завойована Мухаммедом Гурі, який почав підкорювати індійські території. Але на цей раз мусульмани після грабунку індійських територій не повернулися назад, а почали утверджувати своє панування в долині Гангу й просуватися в глиб Індії. У 1206 р., після загибелі Мухаммеда Гурі, один з його воєначальників проголосив себе султаном і заснував на півночі Індії окрему державу зі столицею в Делі. Тому вона й отримала назву Делійський султанат (1206-1526).

Державною релігією в Делійському султанаті було проголошено іслам, який насаджувався в основному силою. Переважна більшість індійського населення вважалася «невірними». Ці люди стали майже безправними й сплачували непосильні податки. Особливо обтяжливим був подушний податок — джизья, що стягувався з усіх немусульман.

Вершини своєї могутності Делійський султанат досяг за правління талановитого воєначальника й адміністратора Ала аддін Мухаммеда (1296-1316). Він дав відсіч монголам, які наприкінці XIII ст. здійснювали постійні напади на Північну Індію. Коли зовнішня небезпека минула, Ала аддін розпочав докорінні перетворення: призначив воїнам платню з державної скарбниці, підвищив податки, установив сталі ціни на пшеницю, ячмінь, рис, цукор, олію, а також на тканини, коней і рабів.

Наприкінці винятково жорстокого правління Ала аддіна Мухаммеда володіння Делійського султанату охопили весь Індостан. Проте ця держава виявилася дуже нестабільною й невдовзі після смерті свого творця почала занепадати. Наприкінці XIV ст. султанат розпочав міжусобну боротьбу. За цих умов у Північну Індію вторгся Тимур (Тамерлан). У 1398 р. він захопив Делі, пограбував це велике місто, стратив його жителів і повернувся назад у Середню Азію. Шлях, яким пройшли війська цього лютого завойовника, став пустелею.

Шива, який танцює. Індія. XI-XII ст.

Після тривалого періоду смут часткове відродження держави відбулося за правління султана Бахула Лоді (1451-1489). Це був честолюбний, здібний і хоробрий володар. Він вів безперервні війни з метою розширення території султанату. Але на початку XVI ст. Індія опинилася перед загрозою нових іноземних нападів. У 1526 р. на її терени вторгся нащадок Тимура, кабульський правитель Бабур. Він захопив Делі й проголосив себе падишахом («великим царем»). Делійський султанат занепав, а на його руїнах виникла імперія Великих Моголів, засновником якої став Бабур.

4. Релігійне життя та звичаї

У перші століття нашої ери в Індії занепадає буддизм. Упродовж VIII—XIІ ст. його замінює індуїзм, що утвердився як основна релігія країни.

Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширені й шановані Брахма, Вішну й Шива. Вони утворюють «тримурті» — тріаду головних богів. У центрі індуїстської релігії — Брахма — творець усього живого.

Згідно з основними положеннями індуїзму, природа й усе довкілля вважаються священними. Особливо шанують воду як велику очисну силу. Тому одним із головних обрядів цієї релігії є ритуал щоденного омивання. Справжньою святістю наділяються води річки Ганг.

Головним положенням індуїзму є вчення про сансару: у своїх наступних життях людина може прийти на землю в будь-якому образі: рослин, людей, тварин. Індуїсти вшановують корів і змій як священних тварин.

Індуїсти по-своєму сприймають смерть. Покійників спалюють. З попелом осідає все негідне й нице, а з вогнем у рай відлітає очищена душа. Однак далеко не всі померлі заслуговували на рай. Тут усе вирішувала дхарма, тобто виконання людиною впродовж земного життя своїх обов'язків, дотримання правил поведінки тощо. Якщо людина вела чесне, добропорядне життя, то в наступному народженні її кастовий статус підвищиться, а якщо нечесне, то вона може народитися недоторканною чи якоюсь гидкою істотою.

Коли помирала дружина, чоловік мав право одружитися ще раз. Однак у випадку смерті чоловіка в жінки залишався небагатий вибір: або саті (самоспалення разом із тілом померлого), або невтішна й принизлива доля вдови.

Більшість індуїстів прагнула поклонитися святим місцям. Численні паломники омивалися водами священного Гангу, підносили своїм божествам розкішні гірлянди квітів, обкурювали їхні зображення чи статуї пахощами, вершили перед ними святкові дійства.

Індуїсти поклонялися богам у храмах і монастирях. Серцем храму було святилище — помешкання головного божества. Тут вершилися молитви.

Храм Муктешвари. 950 р.

Хоча буддизм як релігія почав поступово занепадати, він продовжував мати своїх прихильників. Де-не-де навіть з’являлися нові буддистські храми. Переваги буддизму полягали в тому, що він надавав можливість одночасно дотримуватися нової і старої віри. Основним було те, що буддизм не визнавав поділу людей на варни й касти. Тому найшанованішим він був у колі недоторканних. Буддизм переконував, що доля людини залежить від неї самої.

Оригінальними є звичаї індійців. Особливо це виявляється в їхній манері вдягатися та способі харчування. За одяг індійцям правив довгий відріз тканини. Ним вони обвивали своє тіло й ноги, а вільний кінець перекидали через плече. У жінок такий одяг називався сарі. До появи ісламу індійці не носили взуття та головні убори. Тільки коли сонце припікало немилосердно, жінки прикривали голову кінцем сарі. Чоловіки носили напівдовге, а жінки — довге волосся. Жінки зазвичай одягали різноманітні прикраси, мали розписи на руках, долонях і ступнях, символічну цятку на чолі.

Мусульмани поширили в Індії традицію носити головні убори (тюрбани), туфлі та черевики. З їхнім приходом почали також шити одяг, передусім шальвари (шаровари) і штани, сорочки та сюртуки для чоловіків і спідниці для жінок.

Середньовічні індійці харчувалися переважно рослинними стравами й молочними продуктами. Вони майже не споживали м’ясо й алкогольні напої. Природні умови давали можливість індійцям збирати врожай двічі-тричі на рік. Тут вирощували пшеницю, горох, цукрову тростину та понад 20 сортів рису. Індія була також багатою на різні овочі та фрукти. Цікаво, що чай середньовічні індійці не вживали. В Індію його пізніше завезли англійці.

5. Наука і культура

В епоху Середньовіччя в Індії були сприятливі умови для розвитку освіти та науки, зокрема математики, астрономії, медицини. Індійські математики застосовували оригінальну десяткову систему лічби, яка посередництвом арабів згодом потрапила до Європи. Звідси й назва — арабські числа. Високого рівня досягла астрономічна наука. Учені навчилися точніше визначати місце розміщення планет, вимірювати час. Вагомі знання було накопичено й у галузі медицини. Під час лікування хвороб велике значення надавалося водним процедурам, застосуванню трав, здоровому способу харчування.

У буддійських монастирях вивчали стародавні рукописи та створювали нові. За знаннями сюди сходилися прихильники буддизму з усіх куточків Азії. Так монастирі перетворювалися на своєрідні університети. Найбільшої популярності з-поміж таких шкіл здобула Наланда. Вона мала неабияку підтримку з боку багатьох азійських правителів, які надавали кошти для її розвитку. Тому навчання тут було безкоштовним. Учні та вчителі також отримували все необхідне для прожиття, зокрема житло, медичну допомогу тощо. Гордістю Наланди була унікальна бібліотека, у якій працювало багато переписувачів. На жаль, Наланда не збереглася до наших днів. Її безжально знищили мусульмани ще наприкінці XII ст.

Здобула визнання також індійська література. Епічні, ліричні та драматичні твори писали санскритом — літературно опрацьованою давньоіндійською мовою. Проте для більшості народу вона була незрозумілою. В епоху Гунтів жив і творив талановитий поет і драматург Калідаса. В основі його творів — людина, її світогляд, прикрощі та радощі, які вона переживає. Усесвітньо відома п’єса Калідаси «Шакунтала» перекладена багатьма мовами світу.

Особлива роль в Індії відводилася театру. Він був двох тинів. Знать мала свій придворний театр. Народний театр масок і ляльок працював просто неба. Актори здійснювали свої вистави під музичний супровід і танці. Саме танцям в індійському суспільстві належить особливе місце.

Кожен рух і жест мав певне значення. На оволодіння секретами цього витонченого мистецтва витрачались іноді роки.

Ще в період правління Гуптів значного розквіту досягла архітектура та скульптура. Особливо дивують печерні храми. Найвідомішим серед них є печерний буддійський храм в Аджанті. Це комплекс із прорубаних у скелі 29 печер. Він є зразком краси й гармонії, де органічно переплелися мистецтво архітектури, скульптури й живопису. Надзвичайно складною є техніка виконання розпису стін. До шедеврів аджантських печер належить і галерея жіночих портретів. Ще величнішим є архітектурний комплекс в Елурі, який виник у V—VIII ст. Він має 34 зали й галереї.

Бодхісаттва. Фрагмент розписи в Аджанті. VI ст.

Насадження ісламу змінило розвиток культури Індії. Найбільше це вплинуло на скульптуру та живопис, адже мусульмани забороняли зображати людей і тварин. Натомість поширилися рослинний орнамент, мозаїка, а монументальна архітектура досягла справжніх висот. З’явилися величезні арки, куполи, склепіння. Серед них — збудований у XIII ст. унікальний мінарет Кутб-Мінар у Делі. Це найбільша у світі колона доби Середньовіччя висотою понад 70 метрів. Шедеври індійської культури є гідним внеском у скарбницю світових надбань людства.

Мінарет Кутб-Мінар. Делі. XIII ст.

Варни, касти, джизья, раджа, падишах, імперія Великих Монголів, саті, індуїзм, брахманізм, буддизм, сільська община, санскрит.

1. Які події відбулися в Індії в 1206 р.; 1398 р.; 1526 р.?

2. Визначте основні положення індуїзму. Що приваблює або відштовхує в цій релігії?

3. Чим суттєво відрізнялися касти й варни?

4. Поясніть, чому наявність сільської общини спричинила майже цілковиту відсутність у середньовічній Індії внутрішньої торгівлі між містом і селом.

5. Порівняйте, які моральні чесноти цінувалися в індуїзмі, буддизмі, конфуціанстві.

6. Назвіть досягнення індійської культури в науці, літературі, архітектурі й театральному мистецтві.

7. Як позначилося на розвиткові індійської культури, зокрема образотворчому мистецтві, завоювання країни монголами?