Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

Розділ 6. Середньовічний Схід

§ 21. ТУРЕЧЧИНА

• Покажіть на карті (с. 225) територію Малої Азії, пригадайте, які держави в епоху стародавнього світу були на цій території.

• Покажіть на карті (с. 225) напрямки походів монголів. Чи завоювали вони територію Середньої Азії?

1. Конійський султанат сельджуків

Близько 900 р. почався розпад Тюркського каганату, що знаходився на теренах Центральної Азії. Групи тюрків-мусульман почали рухатися на Захід. Однією з них була група досвідчених воїнів, які, за іменем свого начальника, називалися сельджуками. На своєму шляху на Захід вони досить швидко заволоділи Персією, після чого почали наступ на Візантію. У 1071 р. в битві під Манцикертом сельджуки вщент розбили візантійську армію й навіть захопили в полон імператора.

Невдовзі після цієї катастрофи під контролем войовничих тюрків-сельджуків опинилася майже вся Мала Азія (Анатолія). На завойованих землях вони утворили Сельджуцький султанат. На початку XII ст. столицею султанату стало місто Конья. Звідси походить ще одна його назва — Конійський султанат. Тривалий час він залишався могутньою державою Малої Азії.

На початку XIII ст. на землях Конійського султанату поселилося туркменське плем’я кайи. Воно перебралося сюди із Середньої Азії, рятуючись від монгольських орд. Та невдовзі могутні монголи вторглись і в Малу Азію й, по суті, поклали край Конійському султанату. Він розпався на кілька дрібних бейліків (князівств). Титул бея (князя) отримав і вождь племені кайи — Осман (бл. 1281-1326). Конійський султан зберігав свою владу над бейліками лише формально як сюзерен. І він, і беї визнавали зверхність монголів, хоча й жили за своїми законами.

2. Утворення Османської держави

Серед бейліків, на які розпався Конійський султанат, було й кілька досить обширних за площею. Але зародком нової могутньої держави став невеликий Османський бейлік. Коли в 1299 р. невдоволені піддані вигнали з Коньї останнього сельджуцького султана, Осман позбувся влади свого сюзерена. З того часу офіційно фіксується утворення Османської держави. Свою назву вона отримала від імені Османа. Від нього ж походить і найменування нового тюркського народу — турків-османів.

Поступово шляхом завоювань Осман розширив свої володіння, однак був змушений сплачувати невелику данину монголам. Тільки його син і спадкоємець Орхан (1326-1362) проголосив цілковиту незалежність від монголів. Він відвоював у візантійців значну частину Малої Азії. Захоплене візантійське місто Брусу новий правитель зробив столицею своєї держави. Орхан удався до проведення ряду реформ: дав наказ карбувати власну срібну монету акче, завершив формування централізованого державного апарату на чолі з великим візиром (першим міністром). Себе Орхан почав титулувати султаном.

Осман І. Мініатюра. XVI ст.

Велику увагу було приділено військовим реформам, складовою частиною яких стало створення особистої султанської гвардії — яничарів. Це було піше військо, яке знаходилося на державному утриманні. Яничари вербувалися з християнських хлопчаків, яких зазвичай силоміць відбирали в батьків і давали їм турецьке військове виховання. Діти вивчали турецьку мову й приймали іслам. Яничарам заборонялося брати шлюб. У їхньому житті панувала залізна дисципліна. Зброєю яничарів були списи, шаблі, кинджали, а згодом — і мушкети. Командира яничари обирали самі. Його називали аґа. Це була людина виняткової мужності; яка перебувала на всіх посадах, починаючи з найнижчої. Саме аґа мав честь роззувати султана, коли той заходив у мечеть.

3. Завоювання османських султанів у Європі та Азії

У середині XIV ст. війська Орхана захопили володіння Візантії в Малій Азії й перейшли до активних дій на Балканах. За правління султана Мурада І (1362-1389) завоювання Балканського півострова ввійшло у вирішальну фазу. У 1362 р. Мурад здобув Адріанополь і переніс сюди столицю своєї держави. Відтак він спрямував головний удар проти південнослов’янських країн, які, як і Візантія, виявилися безпорадними перед набагато більшими силами ворога.

Успіхам Мурада І на Балканах сприяло кілька факторів. По-перше, небажання місцевих християнських правителів об’єднати свої сили перед османською загрозою. По-друге, гнучка фінансова політика завойовників, які обкладали населення підкорених територій меншими податками й повинностями. Тому більшість простого люду зустрічала турків із надією на краще. По-третє, турецькі султани на перших порах проводили досить терпиму релігійну політику щодо православного та єврейського населення. Утисків зазнавали лише католики.

Перший удар Мурад спрямував проти Болгарії. Щоб уникнути османської навали, болгарський цар визнав себе васалом султана. Після цього Мурад І пішов походом на Сербію. Її правитель князь Лазар на чолі сербських і боснійських військ перегородив султанові шлях на Косовому полі («Поле чорних дроздів»). У червні 1389 р. тут відбулася кровопролитна битва, яка закінчилася перемогою османів і вирішила долю Балканського півострова.

Урятувати країну намагався сербський воєвода Милош Обілич. Він задумав убити султана. З цією метою Милош перейшов до турків і сказав, що нібито прийняв іслам і прагне приєднатися до їхнього непереможного війська. Коли ж перебіжчика було допущено поцілувати султанову ногу, серб вихопив отруєний кинджал і смертельно поранив Мурада І. Яничари відразу ж зарубали Милоша Обілича. У тяжких муках султан сконав. Однак це не врятувало сербів: їхнє військо було знищене. Князеві Лазареві, який опинився в полоні, відтяли голову.

Після смерті Мурада султаном став його син Баязид І (1389-1402), якого за військову спритність прозвали «Блискавкою». Він продовжив завоювання й остаточно підкорив Сербію та Болгарію. Султан став готуватися до завоювання Константинополя. У 1400 р. він узяв столицю Візантії в облогу, але здобути місто штурмом турки не змогли, бо не мали необхідної техніки та могутнього флоту. Баязид сподівався довести його жителів до знемоги. Проте його наміри не здійснилися. У Малу Азію вторглися війська самаркандського еміра Тимура (1370-1405).

Новий завойовник Тимур, знаний в історії як Тамерлан (у перекладі «Залізний кульгавець»), народився поблизу Самарканда в сім’ї досить впливового тюркського князька. Представники роду по материнській лінії вважалися нащадками Чингісхана. З юнацьких років він любив коней, був управним вершником, добре стріляв із лука. Був людиною стрункою, високою й кремезною, мав сильні руки, однак, чи то внаслідок важкого поранення, чи від перенесеної хвороби, натягав на праву ногу. Був метикуватим і мав добру пам’ять. Відомо, що він знав до дрібниць життєписи визначних полководців світу й умів із запалом розповідати своїм воїнам про їхні звитяги.

Досить швидко Тимур став відомим ватажком військової дружини, підкорив місто Самарканд і проголосив себе еміром. З цього часу він розпочав завойовницькі походи, під час яких підкорив Середню Азію, Сибір, Персію, Єгипет, Індію, розгромив могутню Золоту Орду. Завойовницький шлях Тимура супроводжувався нечуваною жорстокістю й жахливими спустошеннями. Він любив повторювати: «Світ не вартий того, аби мати двох володарів!»

Незважаючи на завоювання багатих міст і держав, довго в них Тамерлан не затримувався. Його завжди вабив рідний Самарканд. Своє місто він розбудовував, не шкодуючи коштів. Тут було споруджено величний палац, зведено мавзолей, мечеті тощо. Саме в цей час у Самарканді жив і творив відомий народний мудрець Ходжа Насреддин, з яким усесильний емір полюбляв вести бесіди про життя.

Приводом до походу Тимура в Малу Азію став образливий лист султана Баязида. У 1402 р. в битві поблизу міста Анкара Тамерлан розгромив турецьке військо й захопив у полон Баязида. Спопеливши дощенту країну, грізний завойовник повернувся в Середню Азію. Незавидною виявилася доля Баязида: Тимур посадив султана в клітку й возив за собою, як хижого звіра. Той, не маючи сили зносити такі приниження, отруївся.

Утручання Тимура підірвало могутність османів і продовжило існування Візантійської імперії ще на півстоліття.

4. Утворення Османської імперії

Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На деякий час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451). Зміцнивши свою владу, він розпочав нові завойовницькі походи й зробив спробу захопити Константинополь. Але міцні мури, героїзм його жителів, а також нестача в турків необхідної для облоги міста техніки вкотре врятували Константинополь.

Візантійці усвідомили, що турки-османи не відступлять, і почали шукати союзників. Частина знаті прагнула союзу й допомоги на Заході. За це вона була готова розплатитися втратою церковного суверенітету чи навіть прийняттям католицтва. Інша частина була переконана в релігійній віротерпимості й уважала, що ліпше вже терпіти тюрбан султана, аніж шапку кардинала.

Остання година для Візантії пробила тоді, коли Мурад помер і до влади прийшов його син Мехмед II (1451-1481), прозваний «Завойовником». Захоплення Константинополя було його заповітною мрією.

У квітні 1453 р. Мехмед II з величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч чоловік, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тис. захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI Палеолог відмовився здати місто, й упродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом. Проте в Константинополі вичерпалися запаси харчів. Сили покидали захисників. Воїни не мали можливості відпочити ні вдень ні вночі. Усередині травня турки вирішили штурмувати мури відразу в багатьох місцях.

Тюрбан (з турецьк. тканина з кропиви) — головний убір у вигляді полотнища, яким обгортають голову, інколи з прикрасами.

Дж. Белліні. Султан Мехмед II. 1480 р.

На світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Але Мехмед відправляв до проламів свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманні стали покидати свої позиції. Якраз тоді султан кинув у бій свою гвардію — яничарів.

Бойовий дух оборонців похитнувся, і вони відступили, а турки проникли в Константинополь і піддали його нищівному погрому, який, однак, тривав недовго. Уже ввечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах і будинках де-не-де ще човгали турки, шукаючи сховані скарби. Мехмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором здійнявся зелений прапор пророка Мухаммада.

Унаслідок розгрому Візантії постала могутня Османська імперія з центром у Стамбулі. У ній об’єдналися європейська й азійська Туреччина — Румелія та Анатолія. Мехмед II отримав титул султана двох континентів і хана двох морів.

Незважаючи на падіння Константинополя, окремі народи продовжували вести боротьбу з турками. Протягом кількох років упертий опір османам чинили серби. Вони кілька разів здобували перемоги, та не уникали й гірких поразок. Перевага турків ставала дедалі відчутнішою, і вони знову завоювали Сербію. Згодом впала Трапезундська імперія, а за нею — Боснія та Албанія.

У 1475 р. турки підкорили Крим. Султан перетворив кримського хана на свого васала й став повновладним господарем Чорного моря. Основні торгові суперники турків — венеціанці та генуезці — звідси були витіснені. Найголовніша генуезька колонія в Криму — Кафа (Феодосія) — стала васалом турецького султана. На місці іншої колонії генуезців, що розміщувалася в гирлі Дону, турки збудували фортецю Азов. Три століття поспіль вона виконувала роль опорної бази турків для їхнього наступу на Росію й Кавказ.

За правління Мехмеда II було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною й духовною владою над підданими. Другою особою в державі був великий візир, що виконував функції глави уряду. Значний політичний вплив у країні мав головний муфтій, що очолював мусульманське духовенство.

Завдяки сильній армії Османська імперія утвердилася як впливова мусульманська держава не тільки на Сході. Країни Європи опинилися перед серйозною загрозою турецьких уторгнень. Однак європейським правителям бракувало єдності й одностайності. Деякі з них навіть намагалися використати Осяйну Порту як союзника проти своїх суперників — інших держав у Європі. Так, Османська імперія стала відігравати неабияку роль у міжнародному житті європейських держав упродовж кількох наступних століть.

5. Культура Османської імперії

Вагомі політичні й економічні надбання відкрили туркам-османам широкі можливості для наповнення скарбниці власної науки й культури.

Джерела османського мистецтва сягають доби турків-сельджуків, хоча на його подальший розвиток впливали візантійська, перська, сирійська та багато інших культур. До архітектурної спадщини османів належить мечеть Улу Джамі («Велика мечеть»), яка була зведена 1399 р. у центрі їхньої першої столиці Брусі. Через кілька років було збудовано ще одну мечеть Улу Джамі в другій столиці османів — Адріанополі. Але вона вже не була такою монументальною й згодом отримала назву Ескі Джамі («Стара мечеть»).

До визначних наукових і культурних здобутків тогочасності належить доробок першого османського вченого-енциклонедиста Люфті Такаді (друга половина XV ст.), який цікавився теологією, астрономією та математикою. Наприкінці XV ст. зусиллями астронома й математика Алі Кушчі в Стамбулі було відкрито першу математичну школу. Яскравим представником турецької літератури був автор славнозвісної поеми «Лейлі та Меджнун» Хамді Челебі.

Досить популярною в Османській державі була історична література, де особливого розвитку набув жанр хроніки. Одним із ранніх османських істориків був Ашик-паша, який 1476 р. розпочав роботу над своєю відомою «Хронікою дому Османів». Для того щоб привабити читача чи слухача, вій використовує в суто історичному .матеріалі кумедні історії та анекдоти. Інший автор — Турсунбей — 1488 р. написав «Історію завойовників», у якій найбільш докладно висвітлив період правління Мехмеда II.

Значна увага приділялися вихованню молоді в дусі ісламу. Та й загалом Мехмед, який сам був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, усіляко сприяв поширенню в країні знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе). Тут учні опановували різні предмети, передусім граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення.

Утворення Османської імперії (1299 р.), танат, султан, яничари, битва на Косовому полі (1389 р.), завоювання Константинополя (1453 р.), підкорення Криму (1475 р.). імперія, муфтій, візир, медресе.

1. Кого називали Залізний кульгавець, Кульгавий тигр, а кого — Блискавка? Поясніть походження прізвиськ.

2. Назвіть причини створення Османської імперії.

3. Назвіть реформи, які були проведені Мехмедом II.

4. Як формувалося військо яничарів? Чому саме так?

5. Чому турки наполегливо намагалися завоювати Константинополь?

6. Яка подія в історії Західної Європи сталася в рік падіння Константинополя?

7. Чому туркам удалося досить легко підкорити країни Балканського півострова?

8. У чому полягає основна причина підкорення Криму?

9. Як вплинуло турецьке завоювання Константинополя й підкорення Криму на стан зовнішньої торгівлі італійських міст?