Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 20. ПІВНІЧНО-СХІДНА РУСЬ. УТВОРЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

• Згадайте, у чому полягає значення Любецького з’їзду князів. Назвіть причини феодальної роздробленості.

• Охарактеризуйте географічне положення території між Окою та Волгою. Які вигоди забезпечувало таке положення населенню порівняно з Подніпров’ям?

1. Владимиро-Суздальське князівство

Далекою околицею могутньої Київської держави Рюриковичів була територія між Окою та Волгою. Вона називалася землею за великим лісом — Заліським краєм. Найдавнішими містами цього краю були Ростов і Суздаль. За цими назвами стали іменувати весь край.

Володимир Мономах, якому ця територія дісталася за рішенням з’їзду князів у Любечі, відправив князювати в ній свого малолітнього сина Юрія, прозваного згодом Довгоруким. Князь Володимир Мономах неодноразово бував у Заліському краї. У 1008 р. на річці Клязьмі він заснував місто, яке на свою честь назвав Володимиром (Владимиром).

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Шапка Мономаха. XIII - початок XIV ст.

З іменем Володимира Мономаха пов’язують появу переказів про царський вінець, відомий як шапка Мономаха. За легендою, київський князь Володимир Мономах отримав її від свого діда по матері — візантійського імператора Константина Мономаха. Насправді шапку Мономаха було зроблено приблизно в XIV ст. Вона нагадує покритий золотими пластинами гострокутний головний убір, оторочений соболиним пухом, прикрашений коштовним камінням і увінчаний хрестом. Як відомо, саме цією шапкою вінчалися на царство московські князі й царі. У XVIII ст. Петро І замінив шапку Мономаха імператорською короною. Нині шапка Мономаха зберігається в Оружейній палаті московського Кремля.

У 1147 р. відбулася зустріч Юрія Довгорукого з другом і союзником — новгород-сіверським князем Святославом Ольговичем. Цим роком датується перша літописна згадка про Москву. Уважається, що раніше Москва й прилеглі землі належали боярину Степанові Кучці, у якого їх відібрав Юрій Довгорукий.

Крім Новгорода, князь Юрій вів уперту боротьбу за Київ. Він двічі займав Київ, але утвердитися тут не зміг. Нарешті 1155 р. князь остаточно здобув цей стольний град і став великим князем київським. Однак князювання його тривало недовго й закінчилося трагічно. У 1157 р. невдоволені київські бояри отруїли Юрія.

Коли Юрій став правити в Києві, він віддав своєму синові Андрієві резиденцію у Вишгороді (під Києвом). Проте Андрій утік звідти до Владимира на Клязьмі. Сюди ж, ставши після батькової смерті ростово-суздальським князем, Андрій переніс княжий престол. Неподалік від Владимира, у селі Боголюбові, він збудував княжий палац, у якому полюбляв відпочивати. Саме тому його нарекли Боголюбським. Князь Андрій Боголюбський зводив у Владимирі пишні храми й інші споруди, тобто всіляко намагався зробити свою нову столицю такою ж розкішною, як Київ.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

З-поміж храмів, збудованих за князювання Андрія Боголюбського, дивовижною красою вирізнявся Успенський собор у Владимирі. Він став головною святинею всієї Владимиро-Суздальської Русі, особливо з того часу, як Андрій помістив у ньому чудотворну ікону Божої Матері, написану, за переказами, євангелістом Лукою. Князь Андрій вивіз цю ікону з Вишгорода, коли переселявся у Владимир. Пізніше ікону було перевезено до Московського Успенського собору.

Ікона Володимирської Божої Матері

Намагання Андрія Боголюбського зосередити всю владу у своїх руках викликало сильну протидію з боку бояр Владимиро-Суздальського князівства. У 1174 р. нащадки Степана Кучки — бояри Кучковичі, змовившись, зарубали князя Андрія просто в його палаці в Боголюбові.

Після тривалої міжусобиці владимиро-суздальським князем став Всеволод Юрійович (1176-1212), брат Андрія Боголюбського. Його прозвали Всеволод Велике Гніздо, бо мав дванадцятеро дітей, серед яких було восьмеро хлопців. Удумливий правитель і спритний дипломат, він першим офіційно прийняв титул великого князя владимирського. За період його князювання Владимиро-Суздальська земля переживала часи економічного й культурного піднесення, її терени значно розширилися. Упродовж останніх років Всеволодового правління руські князі визнавали його верховну владу.

Смерть Всеволода спричинила жорстоку братовбивчу війну, унаслідок чого Владимиро-Суздальське князівство розпалося на окремі удільні князівства.

2. Великий Новгород

Новгород постав серед лісів, на берегах річки Волхов. З утворенням Київської держави Новгородська земля ввійшла до її складу. Наприкінці X ст. Новгород став другим за величиною містом на Русі, після Києва. Через нього проходив відомий торговельний шлях «із варяг у греки», тобто з Балтійського моря до Чорного.

Уже на початку XI ст. новгородці хотіли самостійності, але їхній князь Ярослав Мудрий посів київський трон, і залежність Новгорода від Києва збереглася. Київський князь зазвичай відряджав для управління містом свого сина або призначав намісника — посадника й голову ополчення — тисяцького.

У 1136 р. Новгород звільнився з-під опіки Києва й у місті було встановлено Новгородську боярську республіку. Новгородці самі почали запрошувати князя, укладаючи з ним договір, згідно з положеннями якого князь повинен був боронити місто від ворогів, не розпочинати війну без дозволу віча та не мати на території республіки власних земельних володінь. Було обмежено також і судові функції князя. У разі порушення прийнятих зобов’язань новгородці вказували князеві на дорогу, тобто виганяли його з міста. Отже, князь, по суті, був найманим воєначальником, який служив республіці.

Собор святої Софії в Новгороді. 1045-1052 рр.

Адміністративно Новгород поділявся на дві частини. На західному березі Волхова височів собор св. Софії, тому цю територію назвали Софійською. Вона складалася з трьох кінців (округів) і дитинця (кремля). На східному березі річки знаходилася Торгова сторона, що складалася з двох кінців. П’ятьом кінцям міста підпорядковувалися п’ять волостей (районів), на які було поділено Новгородську землю. Новгород керував і деякими містами. Вони називалися пригородами новгородськими, найважливішими серед яких були Псков, Ізборськ, Стара Руса, Ладога.

Верховну владу здійснювало загальноміське віче. Зазвичай, у ньому брало участь 300 представників від найшанованіших і найзаможніших боярських родин. З часом їхня кількість зросла до 500 осіб. Віче збиралося на Торговій стороні за покликом «вічевого» дзвона й вирішувало питання війни і миру, укладання договорів із князями, затвердження законів, обирання вищих посадових осіб Новгородської республіки: єпископа (згодом — архієпископа), посадника й тисяцького. Найбільше повноважень мав єпископ (архієпископ), у руках якого зосереджувалася духовна й світська влада: міська скарбниця, вищий церковний суд, зовнішня політика. Посадник очолював уряд. Він скликав віче й виконував його рішення. Найближчим помічником посадника був тисяцький, який командував міським ополченням.

У Новгородській республіці було розвинено землеробство, але через несприятливі ґрунтові й кліматичні умови воно не могло задовольнити потреб її жителів. Це спонукало населення займатися різними промислами: полюванням на хутрового та морського звіра, риболовством, добуванням солі, а також торгівлею. Новгородці закуповували зерно в жителів південно-східних областей Русі. Купці продавали хутро, віск, мед, рибу, сало, льон, хміль в інші міста Русі та за кордон. Особливо активну торгівлю вони вели з країнами Західної Європи, передусім з Ганзою. Завдяки торгівлі та промислам Новгород швидко багатів.

Для новгородців їхнє рідне місто було предметом гордості. Вони називали його Пан Великий Новгород.

3. Монгольська навала. Золотоординське іго

Роздробленість і князівські міжусобиці підірвали могутність Русі. Такою ситуацією в XIII ст. скористалися монгольські завойовники.

Монголи проживали в степах Центральної Азії. Це були племена, які розводили коней, волів та овець і весь час кочували. У 1206 р. на курултаї (з’їзді) монгольської знаті вождь одного з племен Темучин був проголошений Чингісханом, тобто великим ханом. Так утворилася могутня Монгольська держава.

У наступні роки монголи підкорили Північний Китай, Південний Сибір, Середню Азію та Закавказзя. У 1223 р. військові дружини кількох руських князів уперше зійшлися з монголами в битві на річці Калці. Русичі зазнали нищівної поразки. У 1237 р. монгольські війська, очолювані грізним ханом Бату (Батиєм), уторглися в Рязанське князівство. Вони взяли в облогу Рязань. Місто трималося п’ять діб, а на шостий день його захопили, пограбували й спалили, усіх мешканців винищили. Монголи захопили Москву, Суздаль, Ростов. У лютому 1238 р. вони сплюндрували місто Владимир. У битві біля річки Сить військо князя Юрія Всеволодовича було вщент розгромлене, а сам він загинув.

Монголи хотіли захопити й Новгородську землю, проте виснажилися, тож Батий наказав військам повертати назад. Дорогою монголи вирішили взяти містечко Козельськ, але його жителі сім тижнів запекло оборонялися. Утрати завойовників були настільки великими, що вони назвали Козельськ злим містом, і, захопивши його, зруйнували.

Від Козельська Батий вирушив на південь, у половецькі степи, де розташовувалися його основні кочів’я. Тут, між Волгою і Доном, монгольський хан збирав сили для подальшого наступу. У 1239 р. Батий зруйнував Переяслав і Чернігів, а восени наступного року монгольські коні вже гарцювали під мурами Києва. Після тривалої облоги Київ було взято й спалено дощенту.

Навесні 1241 р. монголи вийшли на західні рубежі Русі й вторглися на територію Угорщини та Польщі. Знесилене військо Батия зазнало великих утрат. У 1242 р. він вивів свої поріділі війська в пониззя Волги, де кочовики й заснували свою державу — Золоту Орду — зі столицею Сараєм (поблизу сучасної Астрахані). У Русі розпочався тривалий період золотоординського іга.

Руські князі були змушені коритися хану. Претенденти на князівство повинні були отримати ханський ярлик — грамоту, яка надавала право управляти князівством. Гонитва за ярликами руйнувала гідність князів, нерідко спонукала їх до підлих учинків. Стольне місто Владимир майже втратило ознаки першості. Отримуючи від хана ярлик на велике князювання, князі не зобов’язані були перебувати у Владимирі. Вони могли бути великими князями й жити у своїх уділах. Однак за титул великого князя боротьба все-таки велася.

У містах на Русі всім розпоряджалися ханські намісники — баскаки. Вони наглядали за князями й стежили за збиранням данини, якою було обкладено населення Русі. З метою контролю за сплатою данини ординці проводили переписи населення. На території Північно-Східної Русі перший такий перепис було зроблено в 1257 р.

Проте із середини XIV ст. Золота Орда починає занепадати, тому її правителі послабили контроль за життям підкорених народів.

4. Становлення Московської держави

У 70-х роках XIII ст. в Москві, що була віддаленою землею Владимиро-Суздальського князівства, з’явився свій князь — Данило (1276-1303). Він намагався збільшити це, хоча й маленьке, але самостійне князівство, яке на той час не охоплювало навіть землі басейну Москви-ріки. Князь Данило зумів відібрати від Рязанського князівства фортецю Коломну. Згодом до Московського князівства вдалося приєднати Можайськ. Так було покладено початок підкоренню земель Північно-Східної Русі Москвою.

Москва була розташована в районі, придатному для землеробства, скотарства та промислів, на важливих річкових торговельних шляхах. Вона була віддалена від околиць, які зазнавали спустошення з боку монгольських завойовників. Тисячі селян і ремісників покидали спустошені ординцями території й знаходили прихисток у Московському князівстві. Вони освоювали нові землі, засновували численні поселення. Ще однією причиною піднесення Москви була енергійність і спритність московських князів, які зуміли скористатися вигодами свого становища.

Особливо активно взявся розбудовувати Москву й укріплювати її рубежі князь Іван Калита (1325-1340). Це був правитель, який не гребував користуватися різними засобами для зміцнення своєї влади. Він допоміг монголам придушити повстання у Твері, за що 1328 р. одержав ярлик на велике княжіння Владимирське. Іван Калита та його наступники здобули право збирати для хана данину з інших князів Північно-Східної Русі й відповідали за її своєчасну доставку в Золоту Орду.

Калита також переконав митрополита перенести свою резиденцію з Владимира до Москви. Так Москва почала набувати ознак основного духовного центру Русі.

У 1359 р. московським князем став Дмитрій Іванович (1359-1389), який виявився здібним і вправним правителем. Саме завдяки його невтомній енергії в Москві було збудовано єдиний у всій Північно-Східній Русі кам’яний Кремль. Це свідчило про зростання політичної могутності Московського князівства.

За князювання Дмитрія Івановича Москва настільки зміцніла, що змогла кинути відкритий виклик Золотій Орді, правителем якої на той час був темник (воєначальник) Мамай. Князь Дмитрій Іванович перестав сплачувати данину Орді та в одній із битв навіть розгромив ординців. З цим Мамай не зміг змиритися, тож улітку 1380 р. з численним військом вирушив на Русь.

Назустріч йому виступив князь Дмитрій Іванович, який зумів зібрати ополчення із Суздаля, Ростова, Мурома та інших князівств. Військо рушило вздовж Оки й зайняло позиції на Куликовому полі. Тут 8 вересня 1380 р. й відбулася кривава битва, у якій військо Мамая було розгромлено. Перемога далася нелегко. Князя Дмитрія було тяжко поранено. З того часу його стали називати Дмитрієм Донським. Битва на Куликовому полі наблизила кінець золотоординського ярма.

5. Посилення Московської держави за правління Івана III

У другій половині XV ст. Московське князівство зуміло підкорити ті землі Північно-Східної Русі, які досі не бажали виконувати його волю, й остаточно звільнитися від панування Золотої Орди. Ці досягнення вдалося втілити Іванові III (1462-1505). У 1463 р. своїми землями поступилися ярославські князі. У січні 1478 р. новгородці принесли присягу про повне визнання влади Івана III.

Іван III брав шлюб, керуючись політичними інтересами. Його дружиною в 1472 р. стала племінниця останнього візантійського імператора Зоя (Софія) Палеолог. Престижне одруження дало змогу Іванові III проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею всього православного світу.

У той час як Москва міцніла, Золота Орда слабшала й занепадала, тому Іван III припинив виплачувати данину її правителям. У 1480 р. хан Ахмат вирішив відновити свою владу над Руссю. Він уклав союз із польським королем Казимиром IV і напав на Івана III. Проте великий князь домовився з кримським ханом Менглі-Гіреєм. Коли ординці вирушили на Москву, кримські татари напали на землі Великого князівства Литовського й позбавили Ахмата підтримки. Ординці все-таки прийшли на берег Угри, де їх зустріли сильні полки Івана III. Уступити з ними в бій хан так і не наважився.

Іван III продовжив справу об’єднання земель: підкорив Твер, В’ятку. Свою самостійність зберігали тільки частина Рязанського князівства та Псков. Проте вони не становили серйозної загрози для Москви.

Одночасно тривав процес завоювання південних і західних земель на кордоні з Литвою. Під владу Москви то тут, то там переходили дрібні православні князі зі своїми маєтками. Це неабияк дратувало литовських правителів. У 1492 р. між Литвою та Московською державою розпочалися воєнні дії. Успіх був на боці Москви. Воєводи Івана III відвоювали ряд міст — Вязьму, Брянськ, Мещовськ, Путивль.

За правління Івана III було вирішено два найголовніші питання. По-перше, покладено край залежності від Орди; по-друге, завершено процес підкорення Москвою земель Північно-Східної Русі. Наприкінці XV ст. Іван III прийняв титул великого князя всієї Русі. Гербом Московської держави став двоголовий орел. Князь Іван III установив постійні дипломатичні відносини з Папою Римським, з німецьким імператором, угорським королем, турецьким султаном, перським шахом та ін. Отже, молода Московська держава почала утверджуватися на міжнародній арені.

6. Державне управління та суспільство

Найважливішим інститутом державного правління на Русі в домонгольський період була князівська влада. Князь виступав не тільки верховним правителем країни чи землі, а й законодавчим розпорядником усього місцевого життя.

У державному управлінні важливе значення мали бояри. Це були знатні, багаті люди, які належали до верхівки суспільства. Бояри поділялися на «великих» і «малих». Перші, як правило, ставали воєводами, тисяцькими, князівськими канцлерами. «Малі» бояри посідали нижчі урядові посади — соцьких, десяцьких, дворецьких тощо. Привілейоване становище в суспільстві належало військовій дружині князя. Вона брала участь не лише у військових походах, а й в управлінні державою чи землею.

Упродовж ХІ-ХІІІ ст. майже в усіх містах Північно-Східної Русі виникло віче — збори вільних городян.

У Владимиро-Суздальській Русі в XIII ст. князь Всеволод Велике Гніздо почав скликати великі ради, у яких брали участь духовенство, дворяни й багаті городяни. Ці зібрання були подібні до органів станового представництва в країнах Західної Європи.

У зв’язку з монгольською навалою становище руських князівств змінилося. Верховним сюзереном руських князів став хан Золотої Орди. Віче втратило колишню силу.

На початку XIV ст. вся повнота законодавчої влади зосередилася в руках великого князя. Вищим урядовим органом стала державна рада — Боярська дума, яка постійно діяла при великому князеві. Членів цього органу він призначав із князівських і боярських родин. Рішення, винесені Боярською думою чи великим князем, доручали виконувати дякам (державним секретарям), які переважно походили з дрібної знаті. Серед них було багато обдарованих людей. Наприкінці XV ст. стали виникати органи центрального управління, що згодом отримали назву приказы.

За правління Івана III було запроваджено помісну систему землеволодіння. Вона полягала в наданні дворянам (поміщикам) землі (помістя) за виконання ними військової та державної служби й мала матеріально забезпечувати дворянство, яке підтримувало великого князя. Перша така роздача помість була здійснена в Новгородській землі.

Міста були заселені переважно ремісниками та купцями. Однак тут проживали й слуги, чорнороби та жебраки.

Селян, які становили основну масу населення держави, розрізняли за належністю до тих, чиї землі вони обробляли: княжі, вотчинні, помісні, монастирські тощо.

Утворення великої держави вимагало чітких законів, єдиних для всієї країни. Тому в 1497 р. було видано «Судебник». Він захищав життя та майно бояр, поміщиків і духовних осіб. Водночас «Судебник» поклав початок правовому оформленню залежності селян. У ньому було визначено чіткий термін, коли раз на рік селянин міг перейти від одного феодала до іншого: за тиждень до Юрієвого дня (26 листопада) і протягом тижня після нього за умови обов’язкового внесення феодалові пожилого — плати за проживання в його дворі.

7. Розвиток культури

Монгольська навала та встановлення золотоординського іга завдали культурі Русі непоправних утрат. Було знищено та захоплено в полон сотні талановитих ремісників, що призвело до занепаду ремісничої діяльності, а ремесла окремих видів зникли. Багато архітектурних пам’яток було зруйновано. Через відсутність коштів і майстрів на деякий час припинилося кам’яне будівництво. Була втрачена велика кількість писемних шедеврів, занепало літописання, живопис.

Та завойовникам не вдалося все знищити. У другій половині XIV ст. на Русі розпочинається культурне піднесення.

Найважливіші й найтрагічніші події свого життя русичі увічнювали в усній народній творчості. Невідомі автори оповідати в сказаннях про битву на Калці, розорення Рязані ханом Батиєм, битву на Куликовому полі тощо. Народні співці, виконавці билин, звеличували мудре й справедливе правління київського князя Володимира Красне Сонечко, подвиги богатирів — Іллі Муромця, Добрині Микитича й Альоші Поповича. У XIV ст. на Новгородській землі склали билини про Василія Буслаєва та Садка, зобразивши в них багатство й могутність Великого Новгорода.

У ті часи створювали також багато пісень, які згодом назвали історичними. У багатьох із них зображено простих людей, які намагалися зупинити полчища Батия. Так, героїня «Пісні про Євдокію Рязаночку» здійснює подвиг: вона виводить із полону мешканців Рязані й заново відроджує місто. Унікальною пам’яткою епосу є незакінчена поема XIII ст. «Слово про загибель Руської землі». Вона оспівує силу й могутність християнської Русі, звеличує її правителів напередодні монгольської навали.

Оклад Євангелія. м. Москва. XV ст.

Поступово відроджувалися писемність і книжкова справа. Про рівень освіченості й заняття населення свідчать знайдені в Новгороді берестяні грамоти. На бересті писали приватні листи й боргові розписки, вели господарські записи тощо. Наприклад, управитель заміського маєтку пише до свого господаря:

«Михайло з поклоном до свого пана Тимофія. Землю зорано й уже треба сіяти.

Пане, приїздіть, бо все готово, а без вашого наказу ми не можемо взяти жито».

Піднесення культури супроводжувалося розвитком книжкової справи. Найбільшими книжковими центрами були монастирі, при яких існували скрипторії та бібліотеки, які налічували сотні книг. Найзначнішими були книжкові зібрання Троїце-Сергієвого, Кирило-Білозерського та Соловецького монастирів. Книгописні майстерні існували в містах, при князівських дворах. Книги виготовлялися, як правило, на замовлення, іноді — на продаж. їх писали на пергаменті, а з XIV ст. — на папері, який привозили з інших країн.

На початку XV ст. в Москві створено Троїцький літопис. Це був перший літописний звід подій, що відбувалися в усіх куточках Північно-Східної Русі. У середині XV ст. в Москві було зроблено короткий виклад всесвітньої історії в книзі «Хронограф».

Оригінальним жанром писемної літератури Північно-Східної Русі стали ходіння, наприклад «Ходіння за три моря», написане тверським купцем Афанасієм Нікітіним, або «Ходіння» новгородця Стефана й смоленчанина Ігнатія до Константинополя тощо.

В архітектурі наприкінці XIII ст. відроджується кам’яне будівництво. Перші кам’яні споруди були збудовані у Твері. Прекрасні церкви й храми зводились у Новгороді, Москві, інших містах Північно-Східної Русі. Князь Дмитрій Донський збудував у Москві Кремль із білого каменю. Найдавнішими пам’ятками московського зодчества є Успенський і Благовіщенський собори. Новгород прославився величним храмом святої Софії, церквою Спаса Преображенія, храмом Спаса на Нередиці тощо.

Другу половину XIV — початок XV ст. називають золотою добою настінного живопису Північно-Східної Русі. Особливі успіхи виявив талановитий митець Теофан Грек у Новгороді. Він приїхав із Візантії на Русь у другій половині XIV ст. вже зрілим живописцем і прославив нову батьківщину. Спочатку Теофан працював у Новгороді, а згодом — у Москві. На жаль, розписи Теофана в московських храмах не збереглися, але новгородські роботи й донині вражають духовністю, прагненням до гармонії.

А. Рубльов. Трійця. Ікона. 1420-і роки

Продовжувачем справи Теофана Грека вважають видатного художника Андрія Рубльова (бл. 1360-1430). У 1405 р. Андрій Рубльов разом із Теофаном Греком розписував стіни Благовіщенського собору в московському Кремлі. Найвідомішою роботою Андрія Рубльова є ікона «Трійця», написана «в похвалу Сергію» для іконостаса Троїцького собору Троїце-Сергієвого монастиря. У ній митець виразив гуманістичну ідею миру та злагоди між людьми.

Посадник, віче, тисяцький, «вічевий» дзвін, дитинець, ярлик, баскаки, бояри, дворяни, вотчина, Боярська дума, «Судебник».

1. Покажіть на карті територію Владимиро-Суздальського князівства, Московського князівства, території, які було приєднано до Московського князівства у XII-XIV ст.

2. Визначте, які події пов’язані з наведеними датами.

1147 р.; 1223 р.; 1240 р.; 1242 р.; 1380 р.; 1480 і 1497 рр.

3. Чому князя Івана називали Калита, а князя Дмитрія — Донським?

4. Поясніть, чому Куликовська битва в літописах названа Мамаєвим побоїщем.

5. Як здійснювалося управління Новгородом?

6. Про яку історичну особу йдеться в поданих описах?

• «Його ім’я пов’язане з однією з найважливіших битв в історії Московського князівства, він хрестив синів князя Дмитрія Донського, заснував монастир на честь святої Трійці, у монастирі сам виконував усі роботи, працював більше за простих монахів».

• «Художник, іконописець, його найулюбленіші фарби — блакитна, рожева, вишнева; один монах сказав, що ці фарби співають. Його головний шедевр — “Трійця”».

7. Поясніть, чому хани Золотої Орди намагалися зберегти своє панування на землях Північно-Східної Русі. Опираючись на знання з історії України, простежте, яким було становище українських земель у період Золотої Орди.

8. Уважно роздивіться ілюстрації. Порівняйте храм святої Софії в Константинополі, у Новгороді та Києві.