Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 16. ХРИСТИЯНСЬКА ЦЕРКВА в XI-XV ст.

• Яку роль відігравало християнство в ранньому Середньовіччі?

• Коли відбувся розкол християнської церкви?

1. Піднесення папства в другій половині XI—XIII ст.

Залежність від світської влади знижувала моральний рівень духовенства та церковну дисципліну. Вироджувалося чернецтво, не дотримувалися монастирських статутів, знижувався престиж ченців. На них дивилися як на невігласів і нероб. Це підштовхнуло чернецтво до руху за реформу монастирів, підвищення ролі духовенства та звільнення церкви від світської залежності. Цей рух зародився в середині X ст. в абатстві Клюні в Бургундії й отримав назву клюнійський.

Одним із керівників клюнійського руху був монах Гільдебранд, за участі якого в 1059 р. було прийнято важливе рішення, що Папу Римського повинні обирати кардинали без будь-якого втручання світської влади. Позаяк кардиналів міг призначати тільки діючий Папа Римський, то імператори втрачали можливість упливати на їхні рішення.

Кардинал (з латин. головний, основний) — найвища після Папи Римського духовна особа в католицькій церкві. Посада існує з VI ст., коли папи почали розділяти тягар своїх непосильних обов’язків з єпископами сімох невеличких міст, розташованих довкола Рима. Згодом кардинали стали чи не найбільш наближеними до папи особами та першими радниками й помічниками в церковних справах.

Імператор Генріх IV у замку Каносса. Мініатюра. XI ст.

У 1073 р. Гільдебранд став Папою Римським й прийняв ім’я Григорія VII. Він почав здійснювати клюнійську програму на практиці: заборонив «білому» духовенству брати шлюб, а єпископам приймати світську інвеституру. Григорій VII висунув також ідею про те, що духовенство на чолі з Папою Римським стоїть вище за королів світської влади.

Через це виник конфлікт між Григорієм VII і німецьким імператором Генріхом IV. У 1076 р. імператор оголосив Григорія VII недостойним папського сану. Натомість Григорій VII відлучив Генріха IV від церкви, звільнивши його підданих від присяги на вірність. Так почалася боротьба за інвеституру. Імператор був змушений піти на поступки, адже відлучений від церкви монарх не міг правити державою. У січні 1077 р. Генріх IV прибув до Італії і з’явився перед замком Каносса, де в той час знаходився Пана Римський. Імператор три дні стояв під стінами замку босоніж на снігу, одягнений у лахміття, і благав простити його. На четвертий день Генріха IV допустили до Папи Римського, й він припав йому до ніг із криком: «Святий отче, помилуй мене!» Григорій VII дарував імператорові відпущення гріхів.

Проте невдовзі Генріх IV знову повернувся до своєї звички призначати єпископів. У тривалій боротьбі з імператором Генріхом IV за інвеституру єпископів Григорій VII виявився фактично переможеним. Йому довелося покинути Рим і шукати захисту в Салерно. Там Григорій VII й помер у 1085 р. Але він добився одного — зміцнення авторитету папства. Зрештою ворогуючі сторони дійшли згоди й 1122 р. уклали у Вормсі договір. Згідно з його положеннями, імператор відмовлявся від права призначати єпископів, їх вільно обирали. Але за імператором і за Папою Римським зберігалося право затверджувати їх на посаді. В Італії спочатку Папа Римський передавав новообраному єпископові перстень і посох і в такий спосіб робив його духовним владикою в єпархії, а імператор - скіпетр, тобто наділяв його світською владою.

Найвищої могутності папство досягло за понтифікату Інокентія III (1198-1216). Це був один із найбільш впливових римських пап епохи Середньовіччя. Він намагався зміцнити церкву, урегулювати відносини з імператорською владою та встановити зверхність над нею. Усі світські правителі в його очах мали стати васалами Папи Римського. Інокентій III відновив усі папські володіння в Італії. Якщо його попередники називали себе намісниками св. Петра, то Інокентій III проголосив себе намісником Бога на землі.

Папа Римський Інокентій III. Фреска. XIII-XIV ст.

У 1274 р. за понтифікату Григорія X було прийнято новий порядок обрання пап конклавом кардиналів. Слово «конклав» у перекладі з латини означає «замкнена кімната». Тепер кардиналам належало проводити засідання в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу. Якщо впродовж трьох днів кардинали не змогли обрати Папу Римського, то їм подавали на обід і вечерю лише одну страву, а через п’ять днів — тільки хліб і воду. Такі умови повинні були сприяти прискоренню обрання Папи Римського.

Наприкінці XIII ст. папство, здавалося б, одержало рішучу перемогу. Але конфлікт світської і духовної влади вплинув на політичну й моральну свідомість європейців. Обидві влади, нещадно звинувачуючи одна одну, уносили в думки людей сум’яття, що затьмарювало ореол непогрішності як над папами, так і над імператорами.

2. Чернечі ордени

Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації в епоху Середньовіччя відігравало чернецтво. Ви пам’ятаєте, що батьком західного чернецтва в VI ст. став Бенедикт Нурсійський. Поступово утворилося чимало монастирів, що керувалися статутом св. Бенедикта Нурсійського. Статут включав три обітниці: постійне проживання в монастирі, послух і стриманість. Для об’єднання цих монастирів у 530 р. було створено орден бенедиктинців.

Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто. Звідси й походження слова «цистерціанці». Мета створення ордену — навернення до суворих правил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці заробляли на прожиття власною працею й харчувалися тільки рослинною їжею. Своїм розвитком орден цистерціанців дуже завдячує абатові Бернарові Клервоському (1090-1153). Завдяки його діяльності малочисельний орден став одним із найбільших.

Джотто. Святий Франциск Ассизький проповідує птахам. Фрагмент фрески церкви Сан-Франческо. Кінець XIII - початок XIV ст.

Ф. Анжеліко. Святий Домінік. XV ст.

На початку XIII ст. виник новий тип чернечої організації — жебрущі ордени. Класичним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени.

Засновником ордену францисканців був Франциск Ассизький (1182-1226). Він народився в місті Ассизі в багатій купецькій родині. Спочатку юнак зайнявся торгівлею. Але після полону, у якому він опинився під час прикордонного конфлікту між містами Ассизі та Перуджею, і тяжкої хвороби цілковито присвятив себе релігії. Роздавши своє майно бідним, Франциск Ассизький деякий час залишався мирянином і проповідував серед знедолених і хворих. Він учив любити не тільки людей, а й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноритами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноритів перетворилася начернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.

Орден домініканців виник у 1216 р. Його засновником був іспанський монах Домінік де Гусман (1170-1221). Однак його назва є перегрою з латини: domini canes — «пси Господні». Цікаво, що емблемою домініканського ордену був собака, що тримав у зубах смолоскип. Орден очолював генерал-магістр, а монахи вдягали чорні плащі із капюшоном. Особливу увагу домініканці приділяли просвітницькій діяльності, а також активно вивчали Святе Письмо. Вони стали надійною опорою пап у боротьбі з їхніми політичними противниками.

3. Єресі та інквізиція

У ХII-ХІII ст. в середньовічній Європі виникають єретичні рухи, які були пов’язані з розквітом міст. Саме в містах збільшувалася кількість освічених людей, здатних читати релігійні книги й розмірковувати над їх змістом. Вони бачили, що служителі церкви нічим не нагадували Христа та його учнів-апостолів, які не мали ані влади, ані грошей.

Єресі (з грецьк. гересіс — особливе віровчення, секта) — релігійні течії, що виникали в Європі на знак протесту стосовно офіційного вчення католицької церкви та її надмірної войовничості.

Найбільшого поширення єретичні рухи набули в Південній Франції. Тут зародилися єретичні вчення катарів («чистих») і вальденсів, що проникли й у інші європейські країни. Катари стверджували, що у світі проходить вічна боротьба добра зі злом. У цьому двобої має перемогти саме добро. Цікаво, що до зла вони відносили й існуючу церкву на чолі з Папою Римським. Тому вони створили свою церкву, яка не мала ієрархії духовних чинів. Вони відмовилися від таїнства причастя, заперечували вшанування ікон, хреста й мощей, виступали проти церковного землеволодіння та десятини.

Особливого успіху церква катарів досягла в районі міста Альбі, що на півдні Франції. За назвою цього міста катарів ще називають альбігойцями. Пана Римський Інокентій III організував проти них хрестовий похід. У ході альбігойських воєн було знищено чимало мирного населення. Розправа з альбігойцями була нечувано жорстокою. Так, захопивши останню твердиню альбігойців — замок-собор Монсегюр, переможці спалили живцем до 200 людей, які відмовилися зректися своєї віри. Квітучий південь Франції перетворився на пустелю.

Одночасно з рухом катарів на півдні Франції поширювалося єретичне вчення вальденсів. Його фундатором став багатий купець з Ліона П’єр Вальдо. Наслідуючи апостолів, він роздав бідним усе своє добро й став проповідувати Святе Письмо. Вальденси відкидали більшість християнських таїнств, молитви, ікони, культ святих і не визнавали церковну ієрархію. Вони відмовлялися сплачувати податки й десятину, нести військову службу, виступали проти смертних вироків. Гоніння на вальденсів у Франції призвели до того, що вони роз’їхалися по інших країнах. У Швейцарії та Італії донині існують невеликі угруповання послідовників цього вчення.

Церковній владі єретики здавалися набагато небезпечнішими, ніж люди іншої віри. Єретики вважалися ворогами всередині самої церкви, а з внутрішнім ворогом упоратися куди складніше. Тому передусім церква заборонила мирянам читати й тлумачити Біблію. Це дозволялося лише церковнослужителям.

У XIII ст. для суду й розправи над єретиками з’явилась інквізиція (з латин, розшук, розслідування). Проведення інквізиції було доручено ченцям-домініканцям. Особи інквізиторів уважалися недоторканними й підпорядковувалися безпосередньо Папі Римському. Була створена ціла система шпіонажу, заохочувалися доноси. Судочинство велося таємно, із застосуванням тортур. Шляхом жорстоких катувань із звинуваченого витягували зізнання в єресі, чаклунстві й інших смертних гріхах. Якщо він погоджувався покаятися, його зазвичай засуджували до пожиттєвого ув’язнення, якщо відмовлявся — до спалення на вогнищі. При цьому нерідко влаштовувались урочисті церемонії проголошення та виконання вироку інквізиції над групою єретиків — аутодафе (з ісп. акт віри). Воно влаштовувалося на головній площі міста при великому скупченні люду, у присутності духовної та світської знаті, іноді й самого короля з родиною.

Найбільшого розмаху діяльність інквізиції досягла в Іспанії. Тут ініціатором та організатором цього жахливого дійства був великий інквізитор Томас Торквемада (1420-1498). За його вироками в Іспанії було спалено від 4 до 10 тис. осіб за єретичні погляди.

4. Церква в XIV-XV ст.

На початку XIV ст. політична ситуація в Західній Європі докорінно змінилася. Далеко просунувся процес державної централізації. Почали формуватися національні держави. Королівська влада підпорядковувала собі феодальну знать — світську й церковну. Але папство все одно намагалося відстояти й навіть зміцнити свою владу над світськими правителями.

На цьому грунті розгорнулася жорстока боротьба між Папою Римським Боніфацієм VIII і французьким королем Філіппом IV Красивим. Король заборонив вивозити з королівства до Рима кошти, зібрані як церковна десятина. З цього приводу Папа Римський й король обмінялися гнівними посланнями. Боніфацій VIII готувався відлучити Філіппа IV від церкви. Але король направив в Італію загін на чолі зі своїм радником Гійомом де Ногаре, який захопив резиденцію Пани Римського в місті Ананьї, де Боніфацій VIII якраз перебував. Ногаре взяв Боніфація VIII під варту й поводився з ним дуже грубо. Як зазначено в окремих хроніках, один із французів важкою рицарською рукавицею навіть боляче вдарив Боніфація VIII просто по обличчю.

Невдоволені городяни звільнили Папу Римського, але той не витримав такого приниження й незабаром помер.

У 1305 р. Папою Римським було обрано ставленика французького короля, який прийняв ім’я Климент V. Він покинув Рим і переніс свою резиденцію в Авіньйон. Це місто не було підвладне Філія нові IV, але знаходилось у сфері його впливу. Так почався занепад папства, так званий авіньйонський полон, що тривав із 1309 по 1377 р.

За ці майже 70 років Рим занепав. Більшість колишніх папських будівель і храмів були у вкрай занедбаному стані.

Дж. Вішані. Арешт Папи Римського Боніфація VIII в Ананьї. Хроніка XIV ст.

У місті вирувала боротьба за владу. Саме в такий нелегкий час ГІапа Римський Григорій XI вирішив повернути папський престол у Рим. Однак його рантова смерть 1378 р. призвела до неочікуваних наслідків. Колегія кардиналів, у складі якої були італійці та французи, не дійшла згоди: кожна зі сторін обрала свого папу. На чолі християнського світу постало відразу два папи, й кожен із них уважав себе законним. Це призвело до Великої схизми західної церкви, що тривала впродовж 1378-1417 рр.

Схизма викликала неспокій як у церковних, так і у світських колах. Щоб припинити протистояння, у Пізі зібрався церковний собор. Він змістив обох пап та обрав нового. Але жоден із пап-суперників не визнав законності свого скинення. У результаті християнський світ раптом отримав трьох пап. Край розколові поклав собор, що зібрався в м. Констанці. На ньому 1417 р. був обраний Папою Римським Мартин V. Так із Великою схизмою нарешті було покінчено.

Загалом у XV ст. політична та духовна роль папства різко зменшилася. Це було обумовлено передусім появою самостійних держав і зростанням національної свідомості європейських народів.

Клюнійський рух, кардинал, Вормський договір, жебрущі ордени, францисканці, домініканці, єресі, єретики, альбігойські війни, інквізиція, авіньйонський полон пап, Велика схизма.

1. Середньовічне суспільство поділялося на три стани. Чи становило духовенство окремий стан? Які він мав права, обов’язки й привілеї?

2. Які риси були спільними для всіх чернечих орденів?

3. Підтвердіть або спростуйте думку про те, що церква потребувала великих грошей. Чи можна важкий гріх відмолити за великі гроші?

4. Куди на початку XIV ст. було перенесено резиденцію римських пап? Що стало причиною такого рішення й чи зміцнило це папську владу?

5. Про яку подію розповідається в уривку: «І тут три дні біля воріт... жалюгідний, просвітлений, у лахмітті, обливаючись безупинними сльозами, благав він про допомогу й розраду апостольського нашого милосердя»?

6. Уявіть, що ви член конклаву кардиналів і обираєте нового Папу Римського. Якими чеснотами він має володіти (риси характеру, моральні якості або здатність вести господарську діяльність)?

7. Що, на вашу думку, спонукало людину стати ченцем (черницею)? Як би ви організували життя монастиря? Чим, крім молитов, були зайняті ченці?

8. Що стало причиною появи та поширення єретичних рухів у католицькій церкві?

9. Як ви вважаєте, чи гальмувала інквізиція розвиток суспільного поступу в добу Середньовіччя?