Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 11. ФРАНЦІЯ

• Поясніть походження назви династії Каролінгів.

• Пригадайте, що називається доменом.

• На які стани поділялося середньовічне суспільство?

1. Посилення королівської влади

У 987 р., після смерті короля Людовіка V Ледачого, припинилося правління династії Каролінгів. Правителі герцогств і графств обрали нового короля. Ним став представник роду Робертинів — граф Гуго Капет. Прізвисько він отримав від назви чернечого капету, який носив як світський абат монастиря св. Мартина. Гуго став родоначальником нової королівської династії Капетінгів (987-1328).

Ж. Ллокс. Проголошення Гуго Капета королем. XIX

Проте в ті часи наявність королівського титулу не свідчила про справжню силу та владу. Гуго Капет володарював тільки у своєму спадковому домені, що простягався вузькою смугою з півночі на південь і включав міста Париж та Орлеан. Наприкінці X ст. ці землі дедалі частіше починають називати Францією.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Одна подія з правління третього представника династії Капетінгів короля Генріха І (1031-1060) становить для нас особливий інтерес. Наприкінці 40-х років XI ст. Генріх І відправив до великого київського князя Ярослава Мудрого посольство з проханням видати за нього заміж доньку Анну.

Генріх І одружився з Анною Ярославною, і вона стала королевою Франції. У шлюбі з Генріхом Анна народила трьох синів. Проте стати французьким королем судилося тільки старшому — Філіппові. У 1059 р., ледве Філіппові минуло 7 літ, як Генріх його коронував і проголосив співправителем. Приблизно через рік після коронації сина Генріх І помер, залишивши опіку над Філіппом його матері, Анні Ярославні. До нас дійшли її власноручні підписи на французьких документах.

За правління Філіппа I (1060-1108) поступово починає посилюватися королівська влада. Король вів уперту боротьбу з феодалами, замки яких межували з його володіннями. Син і наступник Філіппа І, онук Анни Ярославни — король Люд VI Товстий — поклав край свавіллю феодалів на землях свого домену, зруйнувавши їхні замки.

Значний крок в об’єднанні Франції був зроблений за правління Людовіка VII. Завдяки шлюбу з Альєнорою, єдиною спадкоємицею герцогства Аквітанія, Людовік VII приєднав цю велику й багату область до своїх володінь. Шлюб, однак, виявився нетривалим. Після розлучення Альєнора вийшла заміж за Генріха ГІлантагенета, який у 1154 р. став англійським королем. Усі його французькі володіння, що простягалися від Ла-Маншу до Піренеїв, перейшли до Англії. Капетінги втратили вихід до моря, який удалося відвоювати Філіппу II Августу (1180-1223). Важливим кроком цього короля стало також завоювання південних областей країни. У результаті королівський домен збільшився майже в чотири рази. Однак Аквітанія залишилася в руках Плантагенетів. Крім того, Філіпи II Август почав упорядковувати королівську адміністративну систему. Неабияку роль в управлінні стали відігравати Королівська рада, до якої входили великі світські й духовні феодали, Верховний суд (паризький парламент) і фінансове відомство — Рахункова палата.

Аквітанія — територія на південному заході Франції, розташована між Піренеями й річкою Луарою. У XIII ст. називалася Гієнь. Південна її частина, що становила окреме герцогство, називалася Васконія. Звідси її пізніша назва — Гасконь.

У сфері внутрішнього управління найважливіші реформи були проведені зусиллями короля Людовіка IX Святого (1226-1270), який зміцнив королівське судочинство. За його правління з’явилися перші законотворці, які впроваджували принцип «воля володаря має силу закону». Так утверджувалася віра у священне походження королівської влади. Як подвижник християнських ідеалів, Людовік IX Святий заборонив міжусобні війни у своєму домені, став видавати загальнодержавні закони, запровадив єдину монетну систему. Часто король особисто вислуховував скаржників, які шукали справедливості.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIV ст. З «Історії Людовіка Святого» хроніста Жана де Жуанвіля

Не раз улітку після меси король, обіпершись об дуб, сідав у Венсенському лісі (поблизу Парижа) і наказував присісти біля нього всім, хто бажав поговорити з ним віч-на-віч. І тоді він питав: «Чи є тут хто-небудь із скаргою?» І ті, у кого вона була, піднімалися. І тоді він кликав монсеньйора П’єра де Фонтена й монсеньйора Жоффруа де Вілетта (радники короля) і казав одному з них: «Викладіть мені суть справи». І коли він бачив, що можна щось виправити..., то втручався в справу сам.

Я бачив якось улітку, як він сам ішов до паризького саду, одягнений у сорочку, камзол без рукавів, шарф довкола шиї, акуратно причесаний, у шапочці з білим павиним пером на голові, для того, аби вершити суд. Він наказав розстелити килим, аби розсадити нас довкола себе; і всі люди, які мали до нього справу, стояли перед ним. 1. Які риси короля найбільше приваблювали Жана де Жуанвіля? 2. Які добрі справи, на думку хроніста, вершив король?

Людовік IX Святий приймає скарги. Мініатюра. XIV ст.

Людовік IX виступив організатором Сьомого й Восьмого хрестових походів. Під час Восьмого походу він помер від епідемії чуми й здобув славу Святого короля-хрестоносця. Упродовж його тривалого правління Франція перетворилася на велику європейську країну.

2. Правління Філіппа IV Красивого

Після Людовіка IX Святого особливо важливих успіхів королівська влада досягла за правління його внука Філіппа IV Красивого (1285-1314). Він прагнув розширити свої володіння й перший шлюб узяв із Жанною, королевою Наварри й графинею де Шампань, у такий спосіб приєднавши ці території до Франції. Головною ж метою Філіппа було захопити Гієнь і Гасконь, які все ще належали Англії, а також підпорядкувати своїй владі велике графство Фландрію.

Війська Філіппа IV вторглись у Фландрію, але 1302 р. ополчення фландрських ремісників і селян розгромило рицарське військо французького короля в битві під Куртре. За свідченням сучасників, уцілілі французькі рицарі не могли навіть їсти від пережитого страху. Півтисячі позолочених острогів, знятих із взуття вбитих рицарів, на знак перемоги розвісили в місцевому соборі, а тому ця сутичка отримала назву «битва острогів». Французи були змушені покинути Фландрію. Проте згодом Філігіп IV зумів установити владу над Фландрією завдяки другому шлюбу з Марією Брабантською й приєднати до свого домену кілька її міст. У результаті він заволодів територією, що становила 3/4 частини сучасної Франції, і претендував на вищу судову, законодавчу й адміністративну владу в державі. За його правління феодальне ополчення було замінене найманим військом задля створення відданої армії із суворою дисципліною.

Король постійно шукав нові способи отримання грошей, проявляючи при цьому неабияку винахідливість. Спритний і хитрий, Філіпп IV збільшував податки, продавав посади, удавався до «псування» монети, яке через зменшення в ній умісту коштовного металу призводило до знецінення грошей. За це Філіпп IV отримав у народі прізвисько «Король-фальшивомонетник». Він також позичав гроші в італійських банкірів, брав податок із священиків, конфісковував майно євреїв-лихварів. Король неодноразово оголошував про намір здійснити хрестовий похід, для чого піддані збирали пожертви, однак потім змінював своє рішення й використовував ці кошти на внутрішні потреби.

Базар. Філіпп IV Красивий. XIX ст.

Філіпп IV заборонив вивозити з королівства до Рима кошти, зібрані як церковна десятина. Це викликало протест у Пани Римського Боніфація VIII. Між Філіппом IV і Папою Римським розгорівся відкритий конфлікт. Щоб заручитися широкою підтримкою своїх підданих у протистоянні з Боніфацієм VIII, Філіпп IV у 1302 р. скликав збори представників трьох станів — духовенства, дворянства та жителів міст. Так у Франції виник орган станового представництва — Генеральні штати.

У французьких Генеральних штатах усі три стани розподілялися на палати й засідали окремо. Палата першого стану — духовенства — складалася з архієпископів, єпископів і абатів. Палату другого стану — дворянства — презентували середні та дрібні феодали. Герцоги й графи не входили до жодної з палат: на засіданнях штатів вони з’являлися з королем. У третій палаті засідали представники міст. Кожна палата мала лише один голос. Генеральні штати не стали постійно діючим органом. Їх скликали лише за ініціативи короля. Вони не обмежували влади короля, а тільки надавали його рішенням усенародного характеру.

Генеральні штати схвалили рішення, згідно з яким церковна десятина мала залишатись у Франції, і зобов’язали Філіппа IV всіляко відстоювати інтереси країни в суперечках із Папою Римським. Тому Філіпп IV вийшов із конфлікту з Папою Римським переможцем.

У 1307 р. Філіпп IV отримав від Пани Римського Климента V згоду на знищення ордену тамплієрів. Як відомо, у XIII ст. тамплієри з дозволу Людовіка IX оселились у Франції. Володіючи незліченними багатствами, орден часто позичав гроші правителям. Тамплієри вважалися скарбниками церкви, а тому їхній вплив на політику був величезним. Філіпп IV, який на той час немало заборгував ордену, не хотів мати в країні таку могутню силу. З іншого боку, він плекав думку про привласнення скарбів тамплієрів. За наказом Філіппа IV більшість членів ордену, які перебували у Франції, було заарештовано. їх звинуватили в єресі, чаклунстві та корисливості. Слідство тривало сім років. Поставлені в безвихідне становище, після тривалих і жорстоких катувань тамплієри «визнали» свої провини. Орден було ліквідовано, а більша частина його майна перейшла в королівську казну.

Процес над тамплієрами завершився в березні 1314 р. спаленням великого магістра ордену Жака де Молле. За легендою, огорнутий полум’ям Жак де Молле прокляв короля та Пану Римського. Він нібито сказав, що смерть забере Климента V через 40 днів, а короля — через рік. «Пророцтво» справдилося швидше: Папа Римський помер через 33 дні, а король — через неповних дев’ять місяців. Сучасники порівнювали Філіппа IV Красивого з величною статуєю, однак душа його була огидною.

3. Початок Столітньої війни

Після смерті Філінпа IV Красивого французький трон протягом 15 років належав трьом його синам. Однак жоден із них не залишив спадкоємців, і 1328 р. правління династії Капетінгів припинилося. На трон зійшов представник її молодшої гілки Філіпп VI Валуа. Свої претензії на французьку корону висунув також англійський король Едвард III. Він був сином доньки Філіппа IV Красивого, принцеси Ізабелли, яка вийшла заміж за англійського короля Едварда II.

Династичні претензії Едварда III стали офіційною причиною початку війни між Англією та Францією, яку історики пізніше назвали Столітньою. Вона тривала з перервами впродовж 1337-1453 рр. Справжні причини цього нескінченного воєнного протистояння були значно глибшими й випливали з давніх англо-французьких суперечок: французькі королі прагнули ліквідувати англійське панування в Гієні, обидві держави бажали володіти Фландрією.

У 1337 р. Філіпп VI сповістив про приєднання Гієні до свого домену, звинувативши Едварда III в невиконанні васальних зобов’язань. Натомість Едвард III оголосив війну Франції. Однак рішучі дії англійці розпочали в 1340 р., майже знищивши французький флот біля мису Слейс. У цій битві французи втратили 200 суден і двох адміралів. Англійці, за свідченням хроніста, тоді досить зневажливо підняли французів на кпини: «Якщо б Господь дав рибі дар говорити, то вона заговорила б саме французькою, бо з’їла багатенько французів».

Після цієї перемоги англійський король переніс бойові дії на сушу. Його військо захопило Нормандію й вирушило у Фландрію, розраховуючи за її підтримки розпочати наступ на Париж. Основу англійської армії становила добре вишколена наймана піхота, гордістю якої були вправні стрільці-лучники. Їхні стріли пробивали рицарський обладунок на відстані майже 200 м. Французьке військо вирушило на північний схід, щоб зустріти англійців біля кордонів Фландрії. Майже все французьке військо складалося з розрізнених рицарських загонів, якими командували сеньйори. Французькі найманці-піхотинці були озброєні арбалетами, що випускали за хвилину не більше чотирьох стріл.

У 1346 р. англійська та французька армії зустрілись у великій битві під містечком Кресі. Французькі рицарі загрузли в болоті й стали легкою мішенню для англійських лучників. У битві загинуло 1500 французьких рицарів і лише три англійських. Після перемоги під Кресі англійський король повів свою армію на місто Кале — важливий порт на північному узбережжі Франції. Його мешканці чинили запеклий опір численному війську ворога. І тільки після 12-місячної облоги англійці заволоділи містом.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Жителі Кале дуже розлютили англійського короля. Він став вимагати привселюдної страти шести найшанованіших городян. Тільки за цієї умови Едвард III погоджувався не вчиняти в місті розбою та різанини. І шестеро сміливців погодилися прийняти смерть заради спасіння рідного міста. Дружина Едварда III королева Філіппа на колінах вимолила для них пощаду. Та попри це розправа над городянами була жорстокою. їм було наказано швидко покинути місто, яке відразу ж заселялось англійцями. Порт Кале став надійною опорою Англії на континенті.

Становище Франції було критичним. Ситуацію ускладнила ще й епідемія чуми наприкінці 40-х років XIV ст., що забрала життя більшої кількості воїнів, ніж їх загинуло в боях. Восени 1356 р. наступник Філіппа VI король Іоанн 11 Добрий (1350-1364) розпочав битву біля міста Пуатье із сином англійського короля Едварда III, якого за колір обладунку прозвали «Чорним Принцом». Маючи шанс перемогти, французи знову зазнали поразки й утратили майже 6 тис. воїнів. Французький король Іоанн II Добрий і його молодший син Філіпп потрапили в полон до англійців.

4. Народні повстання

Управління Францією тимчасово перейшло до старшого сина Іоанна II Доброго — дофіна Карла. Він вирішив запровадити нові податки для озброєння армії та викупу короля Іоанна II Доброго з полону. Проте Генеральні штати не схвалили це рішення, і 1358 р. Париж охопило полум’я повстання. Невдоволених очолив купецький старшина, прево Парижа Етьєн Марсель.

Тим часом на півночі Франції повстали селяни. Серед основних причин повстання — господарська розруха, збільшення феодальних рент і податків, епідемія чуми, що забрала від третини до половини жителів країни. Дошкуляли селянам також постійні напади й грабунки як з боку англійців, так і з боку найманої французької армії. Селянське повстання розпочалося наприкінці травня 1358 р. і ввійшло в історію під назвою Жакерія (бо селян зневажливо прозивали «Жак-простак»).

Дофін — із середини XIV ст. офіційний титул спадкоємця тропу у Франції, що, як правило, надавався старшому синові короля. Назва походить від провінції Дофіне, яку отримував у володіння принц-спадкоємець.

Напад жаків па рицаря. Мініатюра. XV ст.

Селяни нищили замки, спалювали податкові списки, убивали феодалів та їхні родини. Рух селян очолив Гійом Каль, який мав намір об’єднати 100-тисячне селянське військо з повсталими в Парижі городянами. Однак у червні 1358 р. його було підступно схоплено й страчено феодалами.

Після цього рицарі та найманці раптово напали на селян і знищили їх. Відтак було погашено найбільші вогнища Жакерії та приборкано Париж.

5. Подвиг Жанни Д’Арк

Скориставшись смутою, Едвард III у 1359 р. висадився в Кале й повів свої війська на Париж. По дорозі англійці взяли в облогу місто Реймс, де Едвард III мав намір коронуватися на французький трон. Проте сильний опір жителів Реймса змусив його відступити.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Для французів місто Реймс мало виняткове значення. Адже, за легендами, саме на місці, де згодом збудували Реймський кафедральний собор, було охрещено й короновано Хлодвіга. Переказують, ніби під час обряду його коронації білий голуб приніс із небес амфору зі священним єлеєм, яким згодом помазували при сходженні на престол королів Франції. Уважалося, що тільки після церемонії миропомазання влада короля ставала законною в уяві васалів і підданих. Миропомазаний король отримував від ієрархів церкви обручку, що символізувала його заручини з Богом, і верховну владу над духовенством, а від світських феодалів — меч і остроги — ознаки верховного командувача й зверхника рицарства. Для українців Реймс цікавий ще й тим, що в ньому зберігається Євангеліє, можливо, привезене донькою Ярослава Мудрого — Анною.

Собор у Реймсі. ХІІ-ХІІІ ст.

У 1360 р. в селі Бретиньї дофін Карл підписав з англійським королем мирний договір. За Англією було визнано право на Гасконь, Гієнь, Пуату та Кале. Французи також гарантували англійцям видачу викупу за Іоанна II Доброго. Водночас Едвард III зрікся претензій на французький трон.

Після укладення миру Іоанна II Доброго під чесне слово короля було відпущено з полону додому. Проте 1364 р., коли у Франції виникли труднощі зі сплатою викупу, король Іоанн II як справжній рицар повернувся до Англії, де й помер. Новим королем Франції став його син, дофін Карл, відомий як Карл V Мудрий (1364-1380). Він виявився здібним державцем. Розпочав своє правління з реформ: упорядкував систему збирання податків, запустив в обіг стабільну монету — золотий франк, наповнив державну скарбницю, зміцнив дисципліну в армії.

Після смерті Карла V трон перейшов до його 12-річного сина Карла VI (1380-1422). Однак досить швидко в нього стали проявлятись ознаки серйозної психічної хвороби. Часті спалахи люті короля змінювалися періодами повної бездіяльності та байдужості до всього. Народ сприймав хворобу Карла як вияв Божої волі й заклик до терпіння, тому покірно зносив усі біди, зумовлені слабкістю центральної влади.

Безлад у французькій державі спонукав до рішучих дій англійського короля Генріха V Ланкастера, який висадив 30-тисячне військо в гирлі річки Сени. Англійці вирушили в глиб Нормандії, грабуючи міста й села. Восени 1415 р. в битві під Азенкуром французьке військо було вщент розгромлене. Цікаво, що союзником англійців став також герцог Бургундський, за сприяння якого вони здобули Париж. Тяжкохворий Карл VI у 1420 р. підписав принизливий мир у Труа, за яким Франція мала співіснувати в персональній унії з Англією. Проте 1422 р. Генріх V і Карл VI померли. Французький дофін Карл, який проголосив себе королем Карлом VII (1422-1461), продовжив боротьбу.

У 1428 р. англійці взяли в облогу Орлеан. Французів охопив жах, повсюдно панував хаос. У цей непростий час у військо прибула Жанна Д’Арк із села Домремі.

Дотепер походження Жанни оповите таємницею. Можливо, вона належала до знатної, але збіднілої рицарської родини, яка за способом життя нагадувала селянську. За іншою версією, Жанна була зведеною сестрою короля Карла VII. Поширеною є думка про те, що дівчина народилася в простій селянській сім’ї. Відомо, що Жанна зростала дуже набожною, виховувалася в дусі християнської моралі. Саме тоді серед зневіреного люду побутували різні легенди та пророцтва, що нещастя Франції може спокутувати чиста, юна й щира душею діва. Вона, мовляв, прийде з дубового гаю. А поселення на кордоні Шампані й Лотарингії, де проживала родина Жанни, дуже нагадувало місцевість, про яку переповідав люд.

Ж. Фуке. Портрет Карла VII. XV ст.

Ж. Енгр. Жанна Д’Арк на коронації Карла VII в Реймському соборі. 1854 р.

Після того як на рідне село Жанни напали бургундці й жителі змушені були ховатися в довколишніх лісах, у дівчинки почалися видіння. їй вчувалися голоси святих, які закликали її зняти облогу Орлеана, добитися коронації Карла VII в Реймсі, звільнити Париж. Видіння не припинялися, і Жанна поїхала до Карла VII.

Король повірив 17-річній дівчині й дозволив разом із військом вирушити на допомогу Орлеану.

На десятий день після прибуття Жанни до міста облогу було знято й англійців розбито. Так здійснилося перше пророцтво. Жанна Д’Арк стала народною героїнею.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XV ст. З «Щоденника облоги Орлеана» про в’їзд у місто французького війська під проводом Жанни Д’Арк

Їх зустрічали воїни гарнізону та городяни, чоловіки й жінки з факелами в руках. Вони раділи так, наче до них із небес спустився сам Господь, — і не безпідставно: їм довелося пережити такі незгоди й такі страждання, що вони вже майже втратили надію на допомогу та порятунок... Ось чому всі вони — і чоловіки, і жінки, і діти — дивилися з великою любов’ю на цю просту дівчину, у яку, як їм сказали, уселилася Божа благодать. Була така страшна тиснява через те, що кожен хотів доторкнутися до неї або до її коня, що навіть один із факелоносців випадково підпалив її штандарт. І тоді вона пришпорила коня й так спритно загасила полум’я, ніби була досвідченим воїном. Солдати сприйняли це як велике диво, і городяни погодилися з ними.

1. Чому жителі Орлеана так раділи Жанні Д’Арк? 2. Як вони виявляли цю радість? 3. Чи сприймали орлеанці Жанну Д’Арк як послану їм Господом визволительку?

Згодом французи здобули ряд перемог, які завершилися розгромом англійців у долині Луари. Тоді Жанна запропонувала Карлові VII виступити в похід на Реймс. Увесь шлях, а це 300 км, французька армія пройшла за два тижні. Карл був урочисто коронований у Реймсі. Так здійснилося й друге пророцтво.

Страта Жанни Д’Арк. Мініатюра. XV ст.

Потім навколо Жанни стали відбуватися дивні речі. Заздрісники намагалися посіяти в душі Карла VII недовіру до неї. Дівчина кілька разів пропонувала королю прискорити воєнні дії й піти на Париж, але марно. Тоді Жанна на свій страх і ризик із невеликим загоном відданих людей вирушила на Париж і намагалася взяти місто штурмом, однак зазнала поразки. Її третє пророцтво чомусь не збулося. Під час однієї із сутичок Жанну було поранено, і вона потрапила в полон до бургундців. А ті за величезні гроші продали дівчину англійцям. Жанну перевезли до Руана, центру англійських володінь у Франції, і віддали на суд інквізиторів як чаклунку та єретичку. Після року слідства, допитів і тортур ЗО травня 1431 р. її привселюдно спалили на площі в Руані. Прикро, але Карл VII навіть не подумав визволити свою рятівницю. Тільки у XX ст. католицька церква визнала Жанну Д’Арк святою.

6. Завершення Столітньої війни й об’єднання Франції

Смерть Жанни Д’Арк, як на те сподівались англійці, не змінила хід війни. Французькі війська продовжували успішно наступати. Бургундський герцог, усвідомивши безнадійність становища англійців, поспішив примиритися з французьким королем. Уже навесні 1436 р. Карл VII зайняв Париж.

Він став проводити реформи, розпочаті колись Карлом V Мудрим. За підтримки Генеральних штатів Карл VII добився запровадження постійного податку. У реформуванні фінансів королівства значну роль відіграв талановитий банкір Жак Кер. Завдяки стабілізації фінансового становища країни Карл VII провів військову реформу. Вона передбачала створення постійної армії, яка перебувала б на державному утриманні. Королівським васалам заборонялося мати озброєні загони. Відтепер війну можна було провадити незалежно від політичних уподобань рицарства.

У 1453 р. французи повністю звільнили від англійців територію своєї країни. Англія зберегла на материку лише порт Кале, який утримувала ще понад 100 років. Столітня війна завершилася, хоча мирний договір між Англією та Францією підписаний не був. Франція відстояла свою незалежність. Із війни французи вийшли палкими патріотами своєї держави.

Д. Обер. Карл Сміливий із васалами й придворними. 1459 р.

Перемога Франції в Столітній війні створила передумови для завершення її політичного об’єднання. Із цим завданням успішно впорався син і спадкоємець Карла VII король Людовік XI (1461-1483). Це був досвідчений політик і неперевершений дипломат, хоча за натурою — підступний інтриган. За вміння загнати своїх противників у глухий кут за допомогою хитрощів і обману Людовіка XI прозвали «світовим павуком». Навіть власного сина Людовік XI повчав: «Хто не вміє хитрувати, той не вміє панувати».

Найсильнішим і найнебезпечнішим супротивником Людовіка XI на шляху до об’єднання Франції був його васал (герцог бургундський) Карл Сміливий. До володінь останнього належало не тільки герцогство Бургундія, а й Нідерланди та землі вздовж Рейну. За своєю військовою силою та політичним впливом Карл Сміливий нічим не поступався королю, а багатством його навіть перевершував. Герцог міг дозволити собі утримувати такий величний двір, який своєю розкішшю не поступався найвишуканішим королівським дворам Європи. Тому цілком закономірно, що він прагнув створити незалежну Бургундську державу. Про свої наміри герцог висловлювався досить відверто: «Я так люблю Францію, що волів би бачити в ній шістьох правителів замість одного». Тож зрозуміло, що боротьба Людовіка XI з Карлом Сміливим була неминучою.

Потрібно визнати, що Карл Сміливий був гідним супротивником і спочатку успіх був на його боці. Однак Людовік XI збунтував проти Карла Сміливого його ворогів, і, заохочені грошима, лотарингці та швейцарці оголосили війну герцогові. В одній із битв 1477 р. бургундська армія була розбита, а Карл Сміливий загинув. Одразу після цього Людовік XI приєднав до своїх володінь графство Пікардію та основну частину Бургундського герцогства, а згодом — графство Прованс. За правління Людовікового сина, короля Карла VIII (1483-1498), до Франції відійшло й герцогство Бретань.

Отже, наприкінці XV ст. об’єднання Франції було практично завершено й вона стала однією з найбільших держав Західної Європи.

Філіпп IV Красивий, Столітня війна (1337-1453), Жакерія, дофін, Жанна Д’Арк.

1. Покажіть на карті (с. 123), які французькі землі належали Англії до 1337 р.

2. Чому в битвах у 1346 р. та 1356 р. перемагали англійці?

3. Згадайте 1453 р. Які дві події збігаються в часі?

4. Назвіть причини Жакерії. Чому повстання отримало таку назву?

5. Що стало приводом для початку Столітньої війни?

6. Наведіть приклади централізації та децентралізації влади у Франції.

7. Як розлучення Людовіка VII з Альєнорою Аквітанською позначилося на подальшій історії країни?

8. Які верстви населення підтримували королівську владу в боротьбі за об’єднання Франції? Обґрунтуйте відповідь.

9. Визначте наслідки Столітньої війни для Англії та Франції.

10. Жан де Жуанвіль пише: «Чи є тут хто-небудь із скаргою?» Складіть скаргу від імені селянина, феодала, майстра, підмайстра чи студента університету тощо.

11. Життя Жанни Д’Арк — подвиг чи диво? Чому населення її підтримало, а король — ні?