Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

ВІД АВТОРА

Епоха середніх віків для багатьох поколінь людей оповита серпанком загадковості й таїни. Незвідане зачаровує й приваблює, спонукає до роздумів і пошуків. Відомо, що в цей період сформувалася сучасна європейська цивілізація, з’явилися деякі технічні винаходи та наукові відкриття. У середньовічні часи були започатковані основи західноєвропейського демократичного й правового суспільства. Високохудожні зразки тогочасного мистецтва, філософської, політичної та історичної думки й нині живлять світову культуру, духовне життя суспільства. Саме в епоху Середньовіччя була заснована більшість європейських міст.

Поглиблений інтерес учених до цієї епохи виник на початку XIX ст. У XX ст. історики почали вивчати насамперед повсякденне життя людини середньовіччя, її побут і знаряддя праці, одяг, озброєння, харчування тощо. Тож суперечки між науковцями щодо тих чи інших питань середньовічної історії не вщухають і нині.

Цей підручник поведе вас дорогами середньовічних країн і міст. Ви дізнаєтеся про визначних особистостей тих часів, спосіб життя й культуру різних народів. За допомогою підручника ви зможете перенестися у світ середньовічних замків і фортець, рицарів і чарівних панянок, майстрів-ремісників і вчених, монахів і веселих школярів, зумієте відчути подих минулої епохи.

Підручник складається з розділів, які поділено на параграфи, основний зміст яких доповнено історичними джерелами та цікавинками.

У виданні подано практичні заняття, у яких використано уривки з історичних джерел. Поставлені запитання змусять вас замислитися над долею тієї чи іншої історичної постаті, поміркувати над подіями чи явищами, порівняти їх, узагальнити й систематизувати.

Книжку суттєво збагачують карти, таблиці, різноманітний ілюстративний матеріал, які використовуються як самостійне інформаційне джерело історичних знань. Працювати з цими матеріалами вам допоможе пояснювальний текст, система запитань і завдань. Основні імена, терміни й дати в тексті підручника виділено іншим шрифтом. Завершують підручник хронологічна таблиця й словник найважливіших термінів.

Шановні семикласники, сподіваюся, що мандри загадковим світом епохи Середньовіччя стануть для вас не тільки пізнавальними, а й захоплюючими.

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ

1. Місце історії стародавнього світу в історії людства

Упродовж минулого року ви вивчали історію стародавнього світу. Це чи не найдовший період в історії людства від появи людини розумної до падіння Західної Римської імперії. Стародавній світ, як ви пам’ятаєте, охоплював Східну півкулю від Атлантичного до Тихого океану, від Рейну до Нілу й Індокитаю. Саме в цей час розвинулися землеробство, скотарство, ремесла, з’явилася общинна й приватна власність, міста та перші світові цивілізації. Тоді ж формуються держава й право, такі форми правління, як демократія, тиранія, аристократія й олігархія тощо. Неповторною спадщиною стародавнього світу стали розвиток писемності й наукових знань, Веди і шумерський епос, «Іліада» й «Одіссея» Гомера, трагедії Есхіла та Софокла, філософське вчення Конфуція й Платона, а ще пам’ятки архітектури — єгипетські піраміди, Кносський палац, афінський Акрополь і римський Колізей... На зміну цьому періоду прийшла доба Середньовіччя.

2. Середньовіччя як період розвитку людства

Поняття «середньовіччя» з’явилося в ужитку ще в XV ст. в середовищі італійських учених-гуманістів. Відомо, що 1469 р. термін «середній вік» уперше вжив відомий гуманіст і папський бібліотекар Джованні Андреа (1417-1475).

Свою епоху гуманісти сприймали як «новий вік», бо античність вони розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італійські мислителі й назвали середнім віком. Для них середньовіччя було передусім епохою занепаду, духовною пусткою, коли панували суворе варварство й насилля, релігійна нетерпимість і похмуре неуцтво, страх і злиденність, криваві війни й катування, одним словом — «темні віки». Натомість XV ст., тобто «свій час», італійські вчені називали не інакше, як Відродження. В їхній уяві це було ніби пробудження після тисячолітнього сну з прагненням відродити античну спадщину.

Манеський кодекс. Мініатюра, бл. 1340 р.

Ватикан: площа і собор святого Петра. Сучасне фото

Тож і не дивно, що така негативна оцінка доби Середньовіччя надовго залишилася у свідомості європейців. Зауважимо, що й у наші часи, коли згадують про якісь відсталі явища сучасного суспільства, іноді вживають поняття «середньовічний». Для цього ніби і є підстави: зміни в суспільному й духовному житті, техніці й науці колись відбувалися набагато повільніше, ніж у наші дні. Однак основною причиною негативу є те, що Середньовіччя — це доба, коли панували суворі й жорстокі звичаї та традиції. До всього нового ставилися з підозрою; нові ідеї часто засуджувалися церквою, яка контролювала духовне життя й нерідко вбачала в новаторстві відхід від істинної віри.

Вивчаючи цей етап історії людства, учені виокремлювали різні ознаки, притаманні середньовіччю. Одні сприймали його як добу страху, фанатизму й побожності, інші — як час розквіту європейської культури. Деякі історики вважали середньовіччя закономірним тисячолітнім містком між античністю і Новим часом, а інші — тисячолітньою прірвою.

То в чому ж полягає істина, якою була епоха Середньовіччя? Тут важко однозначно погодитися з думкою того чи того дослідника. У кожного з них є зерно правди. Однак тисячолітня епоха — це не тільки біле або чорне. У ній має бути й кольорова гама. І така гама була. У ті часи справді існували людська честь і шляхетність, величні культурні та духовні цінності; проте водночас і людська дикість, ницість і жорстокість, релігійний фанатизм.

Так, доба Середньовіччя захлиналася в кривавих війнах, міжусобицях, селянських повстаннях, які призвели до виникнення пошестей і голоду; у полум’ї інквізиторських багать згорали інакодумці зі своїми високими помислами та мріями про майбутнє. Та в житті середньовічних людей були й щасливі події: перемоги на турнірах для рицарів, багатий урожай і звільнення від феодальної залежності для селян, здобуття городянами різних привілеїв, величезні карнавали, народні гуляння.

У підручнику подається цілісна картина історії середніх віків, відображено взаємозв’язок між окремими народами й державами, Сходом і Заходом.

3. Хронологічні межі й періодизація історії середніх віків

Середньовіччя — епоха в історії Європи, що охоплює понад тисячу років. Початком середніх віків прийнято вважати 476 р., коли вождь германців Одоакр переміг останнього римського імператора Ромула Августула. Епоха Середньовіччя закінчилася в 1492 р. відкриттям Америки.

В історії середніх віків, як правило, виокремлюють три основні періоди, що відрізняються рівнем економічного, політичного й культурного розвитку. Перший період охоплює V — середину XI ст. й має назву раннє Середньовіччя. В економіці цього періоду панувало натуральне господарство, у політичному житті простежувався процес формування держав, у духовному — тимчасовий занепад культури.

Із середини XI ст. до початку XIV ст. тривав період розквіту Середньовіччя. У цей час збільшилася кількість населення, пожвавилася господарська діяльність, виникали міста, формувалася міська культура.

Перша половина XIV ст. характеризувалася ознаками занепаду господарства. Європейське суспільство охопила криза, яка розхитала його традиційні підвалини, змінила звичну картину світу, породила глибокі зміни в релігії, політиці й економіці. Цей період тривав до кінця XV ст. й дістав назву пізнє Середньовіччя, або «осінь Середньовіччя1».

Якщо антична історія зосереджувалася переважно в Середземномор’ї, то терени середньовічної історії поширилися майже на весь Європейський континент. Тут жили різні народи зі своїми мовами та звичаями; більшість із них була об’єднана однією релігією, але належала до різних церков, одні на чолі з патріархом Константинопольським, а інші — з Папою Римським. Саме тоді формувалися дві провідні традиції європейської культури — західна, що успадкувала римські традиції і орієнтована на католицизм, і східна, що наслідувала традиції Візантії і орієнтована на православне християнство.

1 Вислів голландського історика Йоганна Гейзінги (1872-1945), який розглядав цей час як епоху розкішного й чудового відцвітання середньовічної культури, її гармонійного завершення.

Водночас епоху Середньовіччя переживали країни арабсько-мусульманського світу, Індія та Китай. Більшість із цих країн перебувала в постійних контактах із Західною Європою. Щоправда, у Китаї, в Індії і країнах арабсько-мусульманського світу, на противагу Європі, епоха Середньовіччя тривала на два століття довше.

4. Спадщина доби Середньовіччя

Середні віки давно минули, але не треба забувати, що саме в цей період закладено підмурок сучасного світу.

Середні віки багато в чому змінили карту Європи, бо в ті часи виникла більшість європейських і азійських держав. У цей період сформувались європейські народи й утворилися ті мови, якими населення континенту розмовляє й донині.

У добу Середньовіччя виникли перші парламенти та суди присяжних. Нові міста ставали потужними центрами ремесла й торгівлі. Будувалися замки й храми, церкви та монастирі. У середні віки утвердилися сучасні світові релігії: християнство в Європі, буддизм та іслам — на Сході. Прикладом релігійного сподвижництва та сили духу стали постаті відомих святих і проповідників.

У середні віки зі Сходу на Захід повернулися праці багатьох античних мислителів. Середньовічний Схід — великі халіфати, далека Індія чи таємничий Китай — дав світові філософа Конфуція, лікаря Авіценну, письменника Калідасу, збірку казок «Тисяча і одна ніч».

У середньовічній Європі спостерігається пожвавлення освітнього й культурного життя: відкрито велику кількість шкіл та університетів. Як відомо, середньовіччя збагатило людство новими іменами видатних учених і мислителів, талановитих письменників і живописців, архітекторів і скульпторів, відважних мандрівників і героїв. У цей час люди стали використовувати десяткову систему лічби, механічний годинник, компас, вогнепальну зброю, напір, друкарський верстат, віконне скло, ножиці, ґудзики, окуляри тощо. Середньовічна людина відкрила Америку й переконалася в тому, що Земля кулеподібна.

Оксфорд (1) і Кембридж (2) — англійські університети, відомі з XIII ст.

5. Основні джерела з історії середніх віків

Історію середніх віків вивчають, користуючись численними історичними джерелами: архітектурними пам’ятками, речовими пам’ятками, писемними історичними й етнографічними джерелами.

Так, пам’ятки архітектури ніби переносять нас у далеку минувшину. Адже й нині в деяких містах можна побачити старовинні церкви та собори, замки й фортечні мури, а також цілі квартали будинків.

Пам’ятки архітектури:

1. Руїни абатства. Шотландія. 1128 р.

2. Ротонда святого Георгія. Болгарія. IV ст.

3. Блакитна мечеть. м. Стамбул. 1609-1616 рр.

Збереглися також мовчазні свідки середньовіччя — речові пам’ятки: різні знаряддя праці, різновиди зброї, монети й печатки, рицарські обладунки та ювелірні прикраси, картини й статуї тощо. Вони традиційно зберігаються в музеях. Сюди речі потрапляють, зазвичай, двома шляхами: їх або знаходять під час розкопок і приносять археологи, або ж передають спадкоємці з родинних колекцій.

Речові пам’ятки:

1. Хрест св. Мартіна. Шотландія VII-VIII ст.

2. Шотландська монета. XIV ст.

3. Висячий замок із ключем. Південна Німеччина. XVI ст.

Чи не найголовнішими є писемні історичні джерела. Чимало їх знищено під час війн, пожеж і стихійних лих. Ті, що вціліли, нині зберігаються переважно в архівах, а також у церквах, монастирях, зрідка в приватних колекціях. Середньовічні документи ретельно вивчають історики. Вони опрацьовують давні тексти, нерідко публікують їх, коментують, популяризують. Серед писемних джерел винятково важливими є документи, що містять записи законів і розпоряджень королів, князів, пап, єпископів, а також різні судові рішення, ремісничі й університетські статути, описи маєтків, факти їхнього продажу, дарування чи передачі в спадок тощо.

Писемні джерела: «Книга кельтів». Шотландія. 780-830 рр.

Важливу й цікаву інформацію про середні віки містить ще один різновид писемних джерел — хроніки, які в Київській державі називали літописами. Хроністи вели записи поточних подій день за днем, рік за роком. Це могли бути хроніки, що висвітлювали життя всієї країни, окремого міста чи монастиря. Деякі обдаровані хроністи не просто фіксували факти, а намагалися передати своє бачення тієї чи іншої події.

Сучаснику багато про що розкажуть фольклорні записи — перекази, легенди, казки й оповіді, що спочатку побутували тільки в усній формі. Ці тексти прийнято називати епосом. Внутрішній світ людини епохи Середньовіччя найкраще відображено в художніх творах тогочасних письменників. До нас дійшли окремі поетичні збірки, повісті й романи, героями яких є як прості люди зі своїми радощами, болем, переживаннями, так і правителі, й легендарні постаті.

Народну культуру й побут допомагають вивчати етнографічні джерела. Адже відлуння середньовічної доби є і в народних святах, численних обрядах, дитячих забавах, в одязі чи предметах хатнього вжитку. Різноманітні етнографічні матеріали містять також записи очевидців і мандрівників.

Етнографічні джерела:

1. Керамічні фігури м. Нюрнберг. XIV ст.

2. Мініатюра. Франція. XIV ст.

3. Мініатюра. Франція. XV ст.

Отже, із часів середніх віків до нас дійшло чимало джерел. Однак під час їхнього опрацювання потрібні неабиякі точність і виваженість. Для глибшого пізнання тієї епохи необхідно брати до уваги відомості різних джерел. Інформацію про добу Середньовіччя збирають, порівнюють, систематизують і узагальнюють учені-медієвісти (з латин. media aeva — середні віки).

Марк Блок

Іван Крип’якевич

Одним із видатних медієвістів був французький історик Марк Блок (1886-1944). Він вивчав світ почуттів і думок середньовічної людини, її релігійні уявлення тощо.

Можемо пишатися, що серед знаних медієвістів є і вихідці з України. Це — дослідник історії середньовічної Англії Дмитро Петрушевський (1863-1942) і провідний іспаніст Володимир Піскорський (1867-1910).

Значну увагу середнім вікам приділив у своїй «Всесвітній історії» відомий український учений Іван Крип’якевич (1886-1967). Ця праця готувалася як четвертий том «Історичної бібліотеки», що видавалася в 30-х роках XX ст. у Львові. «Всесвітня історія» І. Крип’якевича розвивала термінологічну традицію вітчизняної історичної науки, мала багато ілюстрацій.

Окремі висловлювання видатних медієвістів використано в тексті підручника.

Історія середніх віків; раннє Середньовіччя, розквіт Середньовіччя, пізнє Середньовіччя; джерела з історії середніх віків — пам’ятки архітектури, речові пам’ятки, писемні й етнографічні джерела.

1. Назвіть хронологічні рамки епохи Середньовіччя.

2. На які періоди поділяється історія середніх віків?

3. Коли вперше з’являється в ужитку поняття «середньовіччя»?

4. Пригадайте основні джерела вивчення історії стародавнього світу.

5. Якими джерелами послуговуються історики, вивчаючи епоху Середньовіччя?

6. Поміркуйте, які матеріали підручника допомагають вам створити цілісну картину епохи Середньовіччя.

7. Чому XIV-XV ст. називають «осінню середньовіччя»?

8. Які образи й символи ви пов’язуєте з епохою Середньовіччя?

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка