Всесвітня історія. Профільний рівень. 11 клас. Ладиченко

§ 27. Антивоєнні рухи. Міжнародні відносини в 1970-х - першій половині 1980-х рр.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Пригадайте основні міжнародні кризи в 1940—1960-х рр.

1. Зародження антивоєнного руху. Протистояння, яке супроводжувалося виснажливою гонкою озброєнь, викликало критику широких верств громадськості, які починали усвідомлювати необхідність колективних дій проти загрози загального знищення.

Перший всесвітній конгрес прихильників миру відбувся у квітні 1949 р. одночасно в Парижі й Празі. На ньому було започатковано рух за роззброєння і збереження миру. Цей рух набув значного поширення в різних куточках земної кулі. Підтвердженням того слугував факт збирання підписів під Стокгольмським зверненням, яке було прийнято в березні 1950 р. постійним комітетом Всесвітнього конгресу прихильників миру на сесії у Стокгольмі (Швеція). У документі йшлося про необхідність установити суворий контроль за виробництвом ядерної зброї, про заборону її застосування, про оголошення «воєнними злочинцями» тих державних діячів, які першими її використають.

Протягом 6 місяців під Стокгольмським зверненням у різних країнах поставили свої підписи понад 500 млн осіб.

У наступні роки всесвітні конгреси прихильників миру проводилися регулярно і справляли великий вплив на міжнародні відносини.

У 1955 р. відомі вчені світу Альберт Ейнштейн, Фредерік Жоліо-Кюрі, Бертран Рассел та інші виступили з ініціативою створення руху вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку і співробітництво. Рух дістав назву Пагуоського за місцем проведення першої конференції прихильників цього напряму боротьби (м. Пагуош, Канада). Конференції прихильників руху, як правило, відбуваються раз на рік. У 1955 р. цьому рухові присвоєно Нобелівську премію миру.

2. Спроби роззброєння. Договір про заборону випробувань ядерної зброї. Проблеми роззброєння були в центрі уваги світової громадськості, зокрема сесій Генеральної Асамблеї ООН у 1950-1960-х рр. Так, XIV сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1959 р. ухвалила резолюцію на підтримку ідеї загального і повного роззброєння, однак вона мала лише декларативний характер.

Першим реальним кроком на шляху роззброєння став Московський договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах: у повітрі, під водою та в космосі, підписаний 5 серпня 1963 р. головами урядів СРСР, США та Великої Британії.

ДОКУМЕНТ

Сьогодні я звертаюся до вас з надією у серці... Світлий промінь надії прорізав темряву: підписано договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою. Вперше нам вдалося досягти угоди про міжнародний контроль над руйнівними силами ядерної зброї... Договір... не вирішить усіх конфліктів. Але це перший важливий крої - крок на шляху до миру, крок на шляху до розуму, крок від війни... Нас повинно турбувати кожне людське життя, природжений дефект кожної людини, що народиться через багато років. Договір стосується всіх. Перш за все, він стосується наших дітей і онуків, а в них немає заступників тут, у Вашингтоні... (Зі звернення до нації президента США Дж. Кеннеді 6 серпня 1963 р.).

• Прокоментуйте текст виступу. Висловте свою точку зору.

Переговори, що передували підписанню договору, йшли важко. Каменем спотикання було питання про контроль. Нарешті всі погодилися, що вибухи в трьох сферах можна контролювати національними засобами без міжнародного контролю. Тільки підземні ядерні вибухи було дозволено, але надалі відповідні переговори було проведено й щодо них. На жаль, Франція й Китай, які створили свої ядерні арсенали пізніше, не приєдналися до договору 1963 р. і продовжували випробування в атмосфері. Проте Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї мав велике значення, позаяк був першою конкретною угодою з обмеження гонки озброєнь. Згодом до Московського договору приєдналося понад 130 держав світу. У 1963 р. Генеральна Асамблея ООН закріпила своїм рішенням радянсько-американську домовленість «не розміщувати в космічному просторі будь-які об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення».

3. Передумови розрядки міжнародної напруженості. Від початку 1970-х рр. міжнародні відносини вступили в новий період - період переходу від протистояння та конфронтації до розрядки міжнародної напруженості. Серед передумов цих змін можна назвати такі:

  • досягнення до початку 1970-х рр. воєнно-стратегічного паритету (рівноваги) між СРСР і США;
  • негативні економічні наслідки виснажливої гонки озброєнь;
  • загострення соціальних проблем у США внаслідок війни у В’єтнамі;
  • усвідомлення керівниками провідних держав катастрофічності для життя на Землі будь-якого ядерного конфлікту.

4. Радянсько-американські угоди. Першим внеском в оздоровлення міжнародної ситуації в 1970-ті рр. стали радянсько-американські переговори на найвищому рівні, що відбулися в 1972-1974 рр. У лютому 1972 р. президент США Р. Ніксон у своєму посланні до конгресу заявив, що у виробництві ядерної зброї між СРСР і США досягнуто паритету. Це стало поштовхом до початку переговорів, унаслідок яких було підписано:

  • Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), що має безстроковий характер;
  • Тимчасову угоду про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-1), укладену терміном на 5 років;
  • Угоду про запобігання ядерній війні.

Важливе значення мала й підписана 1972 р. Великою Британією, СРСР і США Конвенція про заборону розроблення, виробництва й накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) й токсичної зброї та про їх знищення.

У листопаді 1974 р. у Владивостоці відбулася зустріч генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва і президента США Дж. Форда, на якій було підписано попередню угоду про подальші радянсько-американські дії у сфері контролю над озброєннями. Ця зустріч стала важливим кроком на шляху до наради 1975 р. у столиці Фінляндії.

У 1974 р. СРСР і США підписали Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї. Але особливе значення для приборкання гонки озброєнь мав підписаний двома країнами в 1979 р. договір ОСВ-2. Він не був ратифікований американським сенатом.

5. Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі. Переговори й консультації з підготування Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі велися шість років (1969-1975 рр.). У цій роботі брали участь представники 33 європейських країн (за винятком делегації Албанії), а також США й Канади - держав, які відіграють велику роль у світовій та європейській політиці, зокрема - як члени НАТО. Нарада відбулася 31 липня — 1 серпня 1975 р. у столиці Фінляндії - м. Гельсінкі.

Вона увінчалася підписанням 1 серпня Підсумкового акта - найважливішого політичного документа, що відіграє велику роль у формуванні міжнародних відносин і в наші дні. Цей акт мав такі розділи:

  • І — з питань безпеки в Європі;
  • ІІ — з економічного, науково-технічного співробітництва та охорони навколишнього середовища;
  • ІІІ — з гуманітарних питань;
  • ІV — з урахування й виконання положень Підсумкового акта; продовження розвитку міжнародних контактів, зокрема організації нових зустрічей і нарад, подібних до Гельсінської. Такі зустрічі держав-учасниць загальноєвропейської наради відбулися згодом у Белграді (1977—1978 рр.), Мадриді (1980—1983 рр.), Стокгольмі (1984—1987 рр.), Відні (1986—1989 рр.).

Гельсінська нарада була унікальним, безпрецедентним явищем у міжнародному житті, відігравши велику роль у стабілізації становища у світі, запобіганні сутичці між двома системами, що призвело б до загибелі людської цивілізації.

Одним із результатів форуму в м. Гельсінкі стало створення постійної Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), яка до 1990-х рр. охопила більш як 50 держав Європи, США і Канаду. Нині вона має політичні механізми, що забезпечують можливість оперативно реагувати на порушення прав людини. НБСЄ опікується також питаннями безпеки і роззброєння, співробітництва у сфері економіки й охорони навколишнього середовища, формування образу нової, позаблокової Європи.

Однак у 1970-х рр. розрядка міжнародної напруженості, кульмінацією якої була Гельсінська угода 1975 р., не стала незворотною. Головною причиною цього явища стало різке посилення національно-визвольних рухів у країнах «третього світу». Прихід до влади уряду С. Альєнде в Чилі (1970 р.), переворот в Ефіопії (1974 р.), здобуття незалежності Анголою та Мозамбіком після революції в Португалії (1975-1976 рр.), об’єднання В’єтнаму в єдину державу (1975 р.), встановлення прорадянських режимів у Камбоджі та Лаосі, переворот в Афганістані (1978 р.) та прихід до влади Д. Ортеги в Нікарагуа (1979 р.) - усе це викликало посилення протистояння між СРСР і США.

Зокрема у травні 1978 р. сесія ради НАТО у Вашингтоні схвалила довгострокову програму збільшення щорічних військових витрат на 3 % протягом 20 років. 12 грудня 1979 р. у Брюсселі було ухвалено рішення про виробництво й розміщення у Великій Британії, Бельгії, ФРН та Італії 574 крилатих ракет і ракет «Першинг-2».

СРСР відповів розміщенням у країнах Східної Європи ракет малого радіуса дії, які могли досягти західноєвропейських столиць за 2-3 хвилини. Небезпека виникнення війни збільшилася. У разі широкомасштабного конфлікту, навіть без використання ядерної зброї, Європа з її 200 атомними реакторами, розвиненою хімічною і нафтопереробною промисловістю перетворилася б на руїни.

6. Радянсько-афганський конфлікт. 27 грудня 1979 р. радянські війська здійснили вторгнення до Афганістану. Причиною цього кроку був намір політичного керівництва СРСР усунути від влади президента Аміна, з метою покласти край боротьбі між різними комуністичними угрупованнями, що загрожувала перерости у громадянську війну.

Проте стабілізувати становище в Афганістані радянським військам не вдалося. До того ж третім, «неофіційним» учасником конфлікту виступили Сполучені Штати, які заходилися надавати підтримку афганським партизанам.

Через деякий час після виводу з Афганістану радянських військ США вже самі продовжили там війну, воюючи тепер проти ними ж згуртованого, озброєного і навченого руху талібів. Станом на 2018 р. кількість загиблих в Афганістані американців уже перевищила втрати СРСР.

ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ

Якби Сполучені Штати прагнули миру в цьому регіоні, то президенту США достатньо було б дати команду припинити постачання зброї, ліквідувати бази найманців, власне припинити всі форми втручання, спрямовані проти уряду і народу Афганістану. (Зі статті Л. Замятіна «Відновити клімат розрядки і довіри» 27 лютого 1980 р.).

• Прокоментуйте цей текст. Чи справді, на вашу думку, проблема полягала лише у втручанні Сполучених Штатів? Свою точку зору обґрунтуйте.

Великі людські втрати із самого початку зробили афганську війну в радянському суспільстві непопулярною. Але минуло майже десятиріччя, перш ніж переговори між учасниками афганського конфлікту, що велися під егідою ООН, завершилися підписанням 14 квітня 1988 р. Женевських угод делегаціями Афганістану, Пакистану, а також СРСР і США як держав-гарантів. ООН спостерігала за виконанням Женевських угод, відповідно до яких остаточне виведення радянських військ з Афганістану було завершене 15 лютого 1989 р.

Радянські війська залишають Афганістан.

У березні 1983 р. президент США Р. Рейган повідомив про розроблення у США програми СОІ (Стратегічна оборонна ініціатива), яка передбачала створення глобальної протиракетної оборони з елементами космічних озброєнь. Радянський Союз сприйняв цю розробку як спробу Сполучених Штатів порушити воєнний паритет і вдався до відповідних заходів.

ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ

1975 р. - Нарада з питань безпеки і співробітництва в Свропі.

27 грудня 1979 р. - введення радянських військ у Афганістан

НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Хронологічну. Поставте у хронологічній послідовності: Гельсінська нарада, радянсько-афганський конфлікт, Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї.

Просторову. Покажіть на карті країни, в яких у 1970-х рр. відбулося посилення національно-визвольних рухів.

Інформаційну. Чому радянський уряд вирішив розпочати воєнну операцію у Афганістані?

Логічну. Чи можна вважати досягнення воєнно-стратегічного паритету між СРСР і США передумовою до закінчення «холодної війни»? Чому?

Аксіологічну. Чи мала розрядка міжнародної напруженості вплив на міжнародну політику США і СРСР?

Мовленнєву. Обговоріть причини загострення міжнародної обстановки у другій половині 1970-х рр.