Всесвітня історія. Профільний рівень. 11 клас. Ладиченко

§ 18. Югославія

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Які сили очолювали Рух Опору в країні в період Другої світової війни? Які угруповання протистояли їм?

1. Курс на розвиток самоврядування. Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях побудови соціалізму. Нові підходи до проблеми соціалістичного будівництва було спершу викладено Й. Броз Тито 26 червня 1950 р. на засіданні скупщини ФНРЮ. На його пропозицію парламент Югославії ухвалив того дня закон про передання заводів в управління робітникам, який проголошував, що підприємствами як загальнонародною власністю керують трудові колективи через робітничі ради і комітети, управління.

Ці заходи потягли за собою подальшу реорганізацію економічної та політичної системи країни:

  • функції планування було передано республіканським і місцевим органам влади та підприємствам. Галузеві федеральні міністерства ліквідовувались;
  • селянські трудові кооперативи прирівнювались до промислових підприємств;
  • приватну власність на землю було обмежено (10—15 га на одне господарство);
  • дозволялося продавати й орендувати землю;
  • створювались агропромислові комбінати.

Зміни не обійшли і правлячу партію, яка після VI з’їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з’їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному та суспільному житті. За нею зберігалося право розроблення генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була не командними методами, а методами переконання. Проголосивши самоврядування невід’ємним юридично гарантованим правом трудящих, нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні відносини і на установи невиробничої сфери, що було кваліфіковано як перехід до громадського самоврядування. Відповідно до основного закону країна стала називатися Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ) Отже, внутрішньополітичний розвиток Югославії значно відрізнявся від інших соціалістичних країн.

ПРЕЗИДЕНТИ ЮГОСЛАВІЇ

Й. Броз Тіто (1953-1980)

Ч. Добриця (1992-1993)

З. Ліліч (1993-1997)

С. Мілошевич (1997-2000)

У 1950-1960-ті рр. Югославія також посіла самостійне помітне місце на міжнародній арені. Президент Югославії Й. Броз Тіто разом із лідерами Індії, Єгипту стояв біля витоків Руху неприєднання. Авторитет Югославії у країнах «третього світу» був досить сталим і високим.

Після смерті Сталіна поступово налагодилися й радянсько-югославські відносини. Прийняті в 1955-1956 рр. за підсумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р.) та Й. Броз Тіто до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні принципи поліпшення двосторонніх відносин.

2. Загострення міжнаціональних відносин і політичної ситуації в країні. Югославія складалася із шести окремих республік і двох автономних провінцій, а загалом у ній проживало 25 різних етнічних груп. Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік та автономних країв, що сприяло формуванню в них власних політичних еліт. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Єдність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього - від особи Тіто.

АНАЛІЗУЄМО

Чому, на вашу думку, як твердив біограф югославського лідера Р. Уест, «у своїй боротьбі за мир у державі й утриманні Югославіє у “братерстві і єдності" Тіто зазнав поразки — єдиної у його житті...», оскільки «релігійної нетерпимості перемогти не зміг, ...не зміг викорінити у сербів прагнення вигнати “турків", ...не зумів знищити у хорватах прагнення «“очистити" їхню країну від “слов’яносербів"»?

Свою точку зору аргументуйте.

Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцентрові тенденції посилились. У країні не залишилося стабільного керівництва - найвищі посади в державі та СКЮ заміщувалися строком на один рік почергово представниками всіх республік і країв. Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули в найбільш відсталому в економічному аспекті краї - Косові, де 90 % населення складали етнічні албанці. Вони вимагали створення суто албанського краю і надання йому статусу республіки. Зіткнення демонстрантів із міліцією призвели до жертв з обох сторін. Напруженість не спадала і в наступні роки. Саме косівські події 1981 р. започаткували кризу югославської державності.

3. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна. Вразливим місцем Югославії була наявність значного зовнішнього боргу. У 1989 р. МВФ і Всесвітній банк висунули уряду ряд вимог - проведення приватизації господарства, скорочення соціальних виплат і заморожування рівня зарплат. Внаслідок цього впродовж року роботу втратило до 600 тис. робітників.

ФАКТ

Після характерного для 1960-х рр. середньорічного приросту ВВП на 6,1 % з 1990 р. почалося його щорічне скорочення на 7,5%. Падіння промислового виробництва у 1991 р. склало 21 %. На вимогу Всесвітнього банку було звільнено ще 1,3 млн робітників - половину робітників країни... Криза створила економічну ситуацію, яка... розчистила шлях до відокремлення від Югославії Хорватії і Словенії у червні 1991 р. За ними пішли Боснія й Македонія. (Із праці С. Телєгіна, О. Александрова, М. Мурашкіна, С. Кара-Мурзи «Експорт революцій»).

• Прокоментуйте наведений текст. Зробіть свої висновки.

Унаслідок усього цього 27 червня 1991 р. в країні спалахнула громадянська війна. Під приводом припинення етнічного конфлікту і розмежування сторін, що воюють, до країни було введено війська ООН - міжнародні миротворчі сили. У конфлікт втрутилось і Європейське Співтовариство. Його члени в січні 1992 р. вирішили визнати всі нові держави, які забажали б вийти зі складу Югославії. Після міжнародного визнання Хорватії югославські війська було виведено з неї, проте на території останньої продовжувала існувати ніким не визнана Республіка Сербська Країна. У 1995 р. хорватська армія провела успішну операцію «Буря», внаслідок якої Республіку Сербську Країну було ліквідовано, значну частину сербів було знищено, а решта стали біженцями. У 1997 р. Хорватія, шляхом переговорів, домоглася суверенітету і над Східною Славонією.

Використавши додаткові джерела, дізнайтеся про хід операції «Буря», її причини та наслідки для Хорватії.

Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації. Також проголосив незалежність своєї країни й парламент Боснії та Герцеговини. СФРЮ вже практично не існувала. У Белграді вирішили створити нову федерацію - Союзну Республіку Югославію (СРЮ), яка об’єднала Сербію і Чорногорію (квітень 1993 р.).

Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Слободан Милошевич, який став президентом СРЮ. Але на цьому трагедія на Балканах не припинилась. У березні 1992 р. розгорівся етнічний конфлікт у Боснії та Герцеговині. У цій новоутвореній державі проживали три етнічно-релігійні групи: серби (православні), які становили 1/3 населення, хорвати (католики) та серби й хорвати, які сповідували іслам. Сербська частина населення на чолі з Радованом Караджичем прагнула приєднання до СРЮ. Мусульманська частина населення на чолі з Алією Ізетбеговичем наполягала на незалежності; хорватська частина населення прагнула приєднання районів компактного проживання хорватів до Хорватії. Спроба розшматувати республіку вилилась у тривалу війну, яка позначилась особливою жорстокістю та етнічними чистками.

Так виглядали після боїв і бомбардувань деякі міста колишньої Югославії.

Скориставшись із воєнної переваги, серби оволоділи 70 % території країни. Основні бої розгорілися в районі м. Сараєва. Тоді, за рішенням ООН, авіація НАТО і контингент військ ООН завдали ударів по позиціях сербів, знищуючи їхню бойову техніку. Сполучені Штати, діючи всупереч ембарго ООН, переправили боснійським мусульманам озброєння на суму 300 млн доларів. Мусульмани й хорвати, скориставшись із цієї ситуації, перейшли в наступ і встановили контроль над 50 % території республіки.

За 3,5 року бойових дій у Боснії та Герцеговині було вбито й поранено десятки тисяч людей, зруйновано десятки населених пунктів, сотні промислових і громадських об’єктів. Кількість біженців та переміщених осіб перевищила 3 млн.

Згідно з підписаними у грудні 1995 р. Дейтонськими мирними угодами Боснія та Герцеговина залишається єдиною державою в її міжнародно визнаних кордонах, однак складається з двох суб’єктів - Боснійської мусульмано-хорватської Федерації та Республіки Сербської.

Ще одна Балканська війна була розв’язана в березні 1999 р. Керівники держав - членів НАТО вважали, що застосування зброї зможе прилити «гуманітарну катастрофу» в Косові, де посилилося етнічне протистояння між албанцями і сербами. На початку 1990-х рр. у Косово розпочала діяльність «Армія звільнення Косово» (АЗК). За декілька років сталося більше 500 зіткнень із сербською поліцією. За рішенням керівництва Югославії в Косово було введено значні підрозділи поліції і збройних сил. Проте, коли протягом липня-серпня 1998 р. основні бази сепаратистів було знищено, в конфлікт втрутилося НАТО. Під загрозою бомбардування країни югославські війська залишили Косово, а АЗК повернула собі втрачені позиції. Знову розпочалося насильницьке витіснення сербів з краю.

У січні-лютому 1999 р. відбулися переговори сторін за участі західних дипломатів у передмісті Парижа - Рамбуйє. Югославський президент не погодився із введенням військ НАТО до Косова і не підписав підсумковий документ. Тоді командування НАТО без санкції ООН та Ради Безпеки 24 березня 1999 р. розпочало бомбардування югославських військових, а потім і промислових та цивільних об’єктів. Воєнні дії тривали 75 днів, протягом яких було знищено:

  • нафтову промисловість Югославії;
  • 40 % нафтосховищ;
  • більше 400 освітніх навчальних закладів;
  • 48 медичних об’єктів.

Також було застосовано 37 тис. уранових снарядів, унаслідок чого над Югославією було розпилено 23 тонни урану-238. Загинуло понад 2 тис. мирних жителів, а понад 750 тис. стали біженцями.

Події в Косові сприяли здійсненню чергової «оксамитової» революції, спрямованої проти Мілошевича. Це трапилося під час президентських виборів, у першому турі яких незначну перемогу здобув кандидат від опозиції В. Коштуниця. Мав відбутися другий тур, але натовп захопив стратегічно важливі об’єкти в країні, а виборча комісія заявила, що помилилася при підрахунку голосів, і визнала перемогу Коштуниці. У березні 2001 р. Милошевича було взято під варту, а в липні - передано до Міжнародного суду в Гаазі як воєнного злочинця. Процес розтягнувся на кілька років, і під час нього Милошевич помер. У 2007 р. зі складу СРЮ вийшла Чорногорія, а наступного року проголосив незалежність край Косово. Він був визнаний переважно країнами Заходу.

Наслідки війни у Сербії відчуваються й досі, хоча вдалося загальмувати інфляцію. У країні зберігається високий рівень безробіття, зовнішній борг становить мільярди доларів. Значна частина економіки перебуває в державній власності. Нижче рівня бідності проживає близько 9 % населення. У 2017 р. президентом Сербії став Александр Вучіч.

А. Вучіч.

ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ

29 листопада 1945 р. - ухвалення Декларації про остаточну ліквідацію монархії, проголошення ФНРЮ

Червень 1991 р. - проголошення незалежності Словенії та Хорватії

НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Хронологічну. Розташуйте події у хронологічній послідовності: початок президентства С. Мілошевича, Дейтонські мирні угоди, початок конфлікту в Косові.

Просторову. Покажіть на карті, на які країни розпалася Югославія.

Інформаційну. Визначте, про кого йдеться: а) президент Сербії; б) перший президент Югославії; в) кандидат від опозиції.

Мовленнєву. Проаналізуйте та обговоріть витоки балканських воєн кінця XX ст.