Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 11 клас. Ладиченко - Нова програма

§ 19. Країни Близького та Середнього Сходу

Актуалізація предметних компетентностей

Пригадайте, що вам відомо про становище у країнах Близького Сходу з курсу 10 класу.

1. Утворення Держави Ізраїль. Ідея утворення єврейської держави зародилася наприкінці XIX ст. і була сформульована австрійським журналістом Т. Герцлем. У 1897 р. сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія) ухвалив рішення про утворення держави євреїв на території Палестини. Проте лише після закінчення Другої світової війни питання про утворення єврейської, а також незалежної арабської держави, було поставлене перед світовим товариством. У 1946 р. це питання було винесено на обговорення ООН. США і СРСР підтримали ідею утворення Держави Ізраїль. 29 листопада 1947 р. ООН схвалила резолюцію про утворення на території Палестини двох держав: єврейської (56 % території) і арабської (43 %). Резолюцією передбачалося до 1 серпня 1948 р. виведення військ Великої Британії, яка на підставі мандату, отриманого від Ліги Націй, з 1922 р. здійснювала контроль над територією Палестни. Місто Єрусалим оголошувалося міжнародною зоною.

Проти створення єврейської держави категорично виступили араби, що посилило міжнаціональну боротьбу. 3 квітня 1948 р. єврейські збройні загони вирізали арабське селище Дейр-Ясін (254 особи), араби також не поступалися в жорстокості. У таких складних умовах Велика Британія вирішила достроково вивести свої війська - до 14 травня 1948 р. Того ж дня було проголошено Державу Ізраїль. Першим її прем’єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці ж не зуміли створити своєї держави через відсутність політичних структур.

• Давид Бен-Гуріон

2. Виникнення і загострення близькосхідної проблеми. Сусідні арабські країни не визнали Ізраїлю та одразу оголосили йому війну. 15 травня 1948 р. їх об’єднані сили (10 тис. єгиптян, 4 тис. йорданців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців і 2 тис. ліванців) розпочали наступ. Але сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і завдали удару у відповідь. У першій арабсько-ізраїльській війні СРСР підтримував ізраїльтян (араби розцінювались як агенти англійського імперіалізму).

• Розподіл Палестини за рішенням ООН від 1947 р.

• Розподіл Палестини після війни 1948 р.

У квітні-червні 1949 р. між сторонами було підписано договір про перемир’я. Палестинську державу знову не було створено. Територію, відведену для неї за рішенням ООН, захопили Ізраїль (6,7 тис. кв. км), Єгипет (сектор Газа), Йорданія (Західний берег р. Йордан). Ця війна зав’язала в тугий вузол близькосхідну проблему, яка непокоїть людство й досі. Визнання Сполученими Штатами у 2018 р. Єрусалима столицею Ізраїлю спричинило нове загострення протистояння.

3. Близькосхідна проблема та шляхи її врегулювання. Ізраїль та арабські країни воювали між собою п’ять разів. Уперше - у 1948-1949 рр., вдруге - 1956 р., коли Ізраїль узяв участь в англо-французькій інтервенції проти Єгипту, спричиненій націоналізацією Суецького каналу. Світова громадськість виступила проти цієї воєнної акції, й агресори змушені були вивести свої війська.

Третя («шестиденна війна») була розв’язана Ізраїлем проти Єгипту, Сирії та Йорданії в 1967 р. Багато дослідників уважають, що то була превентивна війна (Ізраїль завдав попереджального удару, позаяк уряди Єгипту та Йорданії готові були «скинути Ізраїль у море»). У тій війні Ізраїль захопив Сінайський півострів, Західний берег р. Йордан, сектор Газа, східну частину Єрусалима та Голанські висоти, що належать Сирії. Територія, захоплена Ізраїлем, утричі перевищувала його власну. Незважаючи на перемогу у війні, навколишня ситуація для Ізраїлю погіршилася. Сусідні арабські держави заявили, що не визнають його права на існування.

Учетверте арабсько-ізраїльська війна розгорілася 1973 р., коли Єгипет і Сирія намагалися відвоювати свої території, але марно. П’ята воєнна сутичка сталася 1982 р. між Ізраїлем і Ліваном, куди перебралися військові формування палестинців; вона започаткувала багаторічну громадянську війну в цій арабській країні. Слід зазначити, що серцевиною всіх цих кривавих конфліктів є Палестинська проблема. У 1964 р. було створено Організацію визволення Палестини (ОВП), головою якої з 1969 р. став Ясір Арафат. Палестинці ставлять питання про створення своєї держави. З 1988 р. йдеться про Західний берег р. Йордан та інші палестинські землі, окуповані Ізраїлем 1967 р. На початку 1990-х рр. зусилля провідних країн світу, особливо США, поклали початок врегулюванню близькосхідної кризи.

• Ясір Арафат

Цей процес набув подальшого розвитку в жовтні 1994 р., після того як мирний договір між Ізраїлем та Йорданією підписали прем’єр-міністр Ізраїлю І. Рабин і король Йорданії Б. Хусейн. Згідно з договором автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан. У вересні 1995 р. було підписано вже ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан. Після цього знаменного кроку у жовтні 1995 р. терорист убив ізраїльського прем’єр-міністра І. Рабіна, який разом з Я. Арафатом став лауреатом Нобелівської премії миру. У травні 1996 р. прем’єр-міністром Ізраїлю було обрано лідера партії «Лікуд» Б. Нетаньяху, який зайняв жорсткішу позицію щодо палестинців. Зокрема він заявив про початок будівництва єврейських кварталів у Східному Єрусалимі. З наведених причин Сирія відмовилася від переговорів з Ізраїлем. Не було також вирішено питання про повернення до Палестини 3,5 млн біженців.

У жовтні 2000 р. арабсько-палестинські відносини різко загострилися, у містах спалахнули збройні сутички. У цих умовах Є. Барак був звинувачений у невмінні захистити національні інтереси і пішов у відставку. На дострокових виборах переміг лідер правих сил Аріель Шарон, який сформував коаліційний уряд, що не йшов на поступки палестинцям. Ті, зі свого боку, провели серію терактів, що призвели до загибелі десятків мирних жителів. На початку XXI ст. ситуація знов загострилася. Після смерті Ясіра Арафата до влади в Палестинській автономії прийшли екстремісти. Отже, кінця протистоянню арабів та євреїв поки що не видно.

4. Ісламська революція в Ірані. Одною з найважливіших подій у повоєнній історії Ірану була ісламська революція. З 20-х рр. XX ст. Іраном правила династія Пехлеві. Іранський шах Мухамед Пехлеві намагався перетворити свою країну на економічно розвинуту державу. Він провів низку реформ, використовував для цього валюту, отриману від продажу за кордон нафти, якою багатий Іран. Нафтодолари допомогли йому закупити передову техніку для багатьох галузей промисловості та армії. Частина міських жителів почала отримувати кращі зарплати і жити більш заможно. Проте в сільській місцевості ситуація була складною. Молодь, яка покидала село й шла у міста, довго не могла отримати достойної зарплатні, оскільки не мала кваліфікації і працювала на самих низькооплачуваних роботах. Вона була незадоволена ситуацією в країні. Її підтримувало ісламське духовенство, яке постраждало від шахських реформ. Так поступово склалися сили антишахської революції.

Ця революція розпочалась у січні 1978 р. у релігійному центрі Ірану м. Кум, де влада розігнала антиурядову демонстрацію. Навесні та влітку 1978 р. антишахські виступи посилились. Поступово економічна ситуація в країні погіршувалася і на бік революційних сил масово ставали колишні прихильники шаха. Восени 1978 р. особливо активним було студентство.

Могутній, безпрецедентний за охопленням широких верств населення, за щоденним напруженням і самопожертвою антимонархічний рух змусив шаха 16 січня 1979 р. залишити межі Ірану - як виявилось, назавжди (у липні 1980 р. він помер у Єгипті). А за два тижні запеклий ворог шаха аятола Хомейні на спеціально зафрахтованому літаку авіакомпанії «Ер Франс» із тріумфом повернувся на батьківщину з Парижа.

• Аятола Хомейні

12 лютого 1979 р. прихильники Хомейні повністю оволоділи Тегераном. У країні було проведено референдум, наслідком якого стало проголошення 1 квітня 1979 р. Ісламської Республіки Іран. У грудні того ж року було ухвалено нову конституцію, у якій було спеціально обумовлено, що найвища влада в країні належить духовенству в особі імама Хомейні (після смерті - його наступникові), а цивільну політичну владу здійснюють президент, меджліс і прем’єр. Державна, кооперативна і приватна форми власності склали три сектори економіки нової республіки. Втручання і вплив західних країн ліквідовувались. Країна принципово відкинула капіталізм і комунізм і протиставила їм власний, ісламський шлях розвитку. У наступні роки Іран жив за законами шаріату, впродовж восьми років воював проти Іраку, що призвело до занепаду економіки, міжнародної ізоляції. Після смерті Хомейні ситуація поступово виправляється: почали відновлюватися контакти з іншими державами, однак у внутрішній політиці поки що відсутній політичний та ідейний плюралізм.

5. «Арабська весна». Під поняттям «Арабська весна» розуміють сукупність політичних радикальних змін, які відбулися у низці країн Північної Африки (Магрибу) та Близького Сходу навесні 2011 р. Хвиля арабських революцій розпочалася з Тунісу, потім в Єгипті, пізніше революції спалахнули в Ємені та Бахрейні. Не було жодної арабської країни, де не відбувалися б акції протесту, які прокотилися майже синхронно.

БЛІЦ-ОБГОВОРЕННЯ

Чи можна, на вашу думку, вважати «Арабську весну» виявом лише стихійного невдоволення? Чому? Аргументуйте.

Події «Арабської весни» мали масовий характер та широку базу протестів, які розпочиналися як революція. Головні вимоги, які висувалися, мали соціально-економічний характер, насамперед зниження цін на продовольчі товари та створення нових робочих місць (у деяких країнах офіційний рівень безробіття складав 10 % переважно серед осіб працездатного населення віком до 30 років), боротьба з корупцією, подолання соціальної нерівності та житлової кризи. В Алжирі й Єгипті ці протести починалися як «хлібні бунти» після чергового підняття цін на товари першої потреби. Найбільш псевдодемократичні й диктаторські режими не встояли перед натиском революційно налаштованих жителів. Гучний арабськомовний слоган «Аш-шаб юрід іската ан-нізам» («Народ хоче повалення режиму») лунав на вулицях близькосхідних міст кілька років поспіль; сформувалось і чимало нових сакральних символів перемін, передусім Мідан ет-Тахрір (майдан Свободи) у Каїрі й каїрська ж таки мечеть Рабіа ель-Адавія.

У таких країнах, як Туніс, Єгипет, Лівія, Ємен, діюче керівництво було повалене. Монархію в Бахрейні врятували збройні сили Саудівської Аравії, ОАЕ та Оману, які втрутилися в критичний момент. Арабські монархії ще раз довели, що вони є реакційними силами Арабського Сходу. Окремим арабським режимам удалося знайти опору в службах безпеки та збройних силах. Тому революційні рухи в Лівії й Ємені носили затяжний характер, відрізнялися великим кровопролиттям.

Другою причиною було те, що у свідомості представників арабського світу закладено думку про те, що влада повинна зосереджуватися лише в руках нащадків пророка Мухаммеда, тому всі світські диктатори в очах народу вважалися недостойними посади глав держав. Значний вплив на хід «Арабської весни» мав і Західний світ.

• «Арабська весна» у Лівії

США та Європа активно займаються перерозподілом впливу в ісламському світі з метою контролювати ціни на нафту.

У всіх арабських країнах, де відбулися революції, до влади прийшли ісламісти. У Тунісі вони зайняли 40 % місць у парламенті. В Єгипті на парламентських виборах перемогли «Брати мусульмани», а згодом їх представник став президентом Єгипту. Правда, Мохаммед Мурсі, що змінив режим Хосні Мубарака, протримався близько року, допоки в липні 2013-го до влади не прийшла військова диктатура Абделя Фаттага аль-Сісі. Мурсі, який спирався також на гасла «ісламської демократії», на жаль, не знайшов спільної мови ані із Заходом, ані із сусідами; на тлі внутрішніх економічних негараздів («За Мубарака було краще!» - лунало на вулицях) Сполучені Штати й сусідні арабські монархічні режими не стали перешкоджати його усуненню. Від червня 2014 року аль-Сісі, доти армійський генерал і навіть фельдмаршал, став повноцінним президентом Єгипту. Король Марокко змушений був піти на поступки, проголосивши конституційну монархію, та звільнив політв’язнів-ісламістів. Революція в Бахрейні була придушена за допомогою Саудівської Аравії та ОАЕ.

У Кувейті, Йорданії, Омані й Алжирі лідери цих арабських країн розпочали масштабні реформи в усіх сферах суспільного життя, проте змін правлячих режимів у цих країнах не відбулось. У Саудівській Аравії та Бахрейні протести були придушені. Президент Ємену погодився віддати владу в обмін на особисту недоторканність. Особливо посилились позиції радикальних ісламістських організацій в Єгипті, Сирії, Лівії та Ємені.

Порівняно з іншими охопленими масовими протестами країнами, Туніс і Єгипет вийшли з мінімальними втратами з подій «Арабської весни». Цьому сприяли розвинені інститути держави, які виявилися здатними функціонувати самостійно, без прив’язки до конкретного правителя або режиму, відсутність розколу суспільства за релігійною ознакою й, головне, позиція збройних сил, які говорили про себе як про патріотичну силу поза політичними режимами.

Отже, ситуація на Близькому Сході залежатиме не лише від здатності країн регіону стабілізувати політичну ситуацію, а й від подальшого перерозподілу сфер геополітичного впливу найбільш зацікавлених у ресурсах регіону суб’єктів міжнародних відносин. Поява на політичній арені значної кількості опозиційних сил, які націоналістично налаштовані, свідчить про подальше загострення внутрішньополітичної ситуації в країнах регіону; ймовірне загострення міжкланової боротьби за владу та можлива втрата державного контролю за експортом сировини, що неминуче призведе до повторного військового втручання Заходу з метою стабілізації ситуації та отримання тотального контролю над нафтою у просторі Північної Африки та Близького Сходу.

Українська держава зацікавлена в забезпеченні стабільності на Близькому Сході та у Північній Африці. Підвищений інтерес України зумовлений проблемою визначення місця України в близькосхідних регіональних процесах, а також потребою в забезпеченні реалізації її геополітичних, геоекономічних й енергетичних інтересів.

Основним завданням близькосхідної стратегії України залишається пошук нових форматів відносин із ключовими країнами регіону: Туреччиною, Іраном та Ізраїлем. А відтак, участь України у посткризових заходах світового співтовариства, спрямованих на стабілізацію політичної ситуації в країнах Арабського світу, сприятиме покращанню її іміджу не лише в регіоні, а й у світі загалом.

6. Конфлікт у Сирії. Серед країн, яких торкнулася «Арабська весна», найбільше постраждала Сирія. Конфлікт у країні вийшов уже далеко за межі громадянської війни, після того як вона перетворилася на майданчик протистояння світових і регіональних сил від Ірану, Туреччини, Саудівської Аравії й Катару до постійних членів Ради Безпеки ООН - Росії та США. Особлива небезпека пов’язана із становленням терористичного псевдохаліфату «Ісламська держава» (ІГІЛ), який взяв під свій контроль значні території Сирії та Іраку.

Антиурядові виступи в різних сирійських містах почалися на хвилі «Арабської весни» в березні 2011 р. Протести швидко переросли у збройне повстання, а воно - у затяжну громадянську війну, яку підживлювали міжетнічні й міжрелігійні протиріччя. Опозиції надавали підтримку країни, зацікавлені в усуненні Б. Асада. Основними вимогами опозиції були відставка президента Башара Асада та його уряду, а також проведення в країні демократичних виборів.

Причини протестів сирійців криються у хронічних проблемах Сирії. Насамперед у сирійців накопичилося невдоволення правлінням авторитарного клану Асада. Його режим вирізняється не тільки жорстким стилем управління, а й домінуванням членів партії Баас і представників нечисленної громади алавітів (відгалуження шиїзму) у владних і військових структурах. Крім того, зростанню протестних настроїв сприяли економічні проблеми, корупція у вищих ешелонах влади Сирії, міжрелігійні та міжетнічні протиріччя тощо.

Озброєна опозиція взяла під контроль кілька великих міст, захопила всі нафтові родовища країни, ключову інфраструктуру. Дамаск оточили повстанці, бої точилися на околицях міста.

Але допомога ззовні допомогла Асаду утриматися при владі. У 2013 р. для підтримки урядових військ було відправлено іранських «добровольців» з Корпусу стражів ісламської революції, бойовиків ліванської «Хезболли» і загони шиїтів-іракців. Остаточно зміцнити позиції сирійському уряду вдалося лише восени 2015 р., коли Росія відправила йому на допомогу військову авіацію і засоби ППО. З цією допомогою сирійський уряд зміг поступово відновити свій контроль над переважною більшістю території країни.

Внаслідок усіх цих подій біженцями стали не менше 5 млн сирійців, чия поява в Європі стала однією з головних причин виникнення там серйозної міграційної кризи. Ще 6,6 млн були змушені покинути свої домівки, але поки що залишаються на території Сирії.

Коментуючи ситуацію, Антоніу Гутерреш - тоді ще верховний комісар ООН у справах біженців - заявив, що «це найбільший контингент біженців з вогнища одного конфлікту за все останнє покоління».

Туристичний сектор, який щорічно приносив країні до 6 млрд дол., практично зник. Загалом же втрати, яких зазнала сирійська економіка за роки збройного протистояння, оцінюються у 259 млрд дол. Ця сума тільки зростатиме в міру тривання конфлікту, кінця якому не видно.

Знищуються й пам’ятки всесвітньої історії. У травні 2015 р., коли прихильники «Ісламської держави» захопили Пальміру - місто з руїнами прекрасних споруд давньоримської архітектури - багато пам’яток було висаджено ними в повітря («Лев Аллат», храм Баалшаміна, храм Бела й інші об’єкти, що входили до Всесвітньої культурної спадщини).

• Так виглядає сьогодні більшість міст Сирії

7. Ісламська держава Іраку і Леванту. Терористична діяльність. «Ісламська держава» - це сунітське терористичне угруповання, яке вперше заявило про себе у 2006 році. Щоправда, тоді це була лише другорядна ісламістська група у складі «Аль-Каїди» в Іраку. Назва організації мінялась залежно від цілей. Спершу це була ІДІ - «Ісламська держава Іраку», потім ІДІЛ - «Ісламська держава Іраку і Леванту» (ще одна назва Сирії, або ж регіону, що включає Сирію, Ліван, Йорданію та Ізраїль).

Нині найменування позбавлене назв країн чи регіонів і спрощене до «Ісламської держави», що фактично означає: «наша мета - захопити весь світ».

Опосередковано до виникнення цього угруповання причетні Сполучені Штати. Після вторгнення США до Іраку в 2003-му із метою повалення режиму Хусейна влада в країні перейшла до шиїтів, а колишня генеральська верхівка (суніти, як і сам Хусейн) втратила вплив. Розкол позначився і на мирному населенні, суніти зазнавали утисків на кожному кроці. Виведення контингенту США з Іраку в 2011 р. сприяло активізації сунітської опозиції. Під керівництвом самопроголошеного халіфа Абу Бакра аль-Багдаді вона розширила свій вплив в Іраку і в 2013-му втрутилася в громадянську війну в сусідній Сирії. «Аль-Каїді» останній крок підопічних не сподобався, і в лютому 2014 р. її лідер Айман аз-Завахірі заявив, що ІД більше не має стосунку до «Аль-Каїди».

Ідеологія «Ісламської держави» заснована на ваххабізмі - релігійно-політичному русі, який закликає повернутися до витоків ісламу. «Ісламська держава» вимагає беззаперечного дотримання шаріату - сукупності ісламських норм, законів і простих настанов у повсякденному житті. Зокрема чоловіки мають носити бороду, жінки - чадру. Заборонені алкоголь і тютюн. Порушення караються побиттям або стратою. Будь-яке інакомислення неприпустиме. Представників інших релігій здебільшого страчують як «невірних». Усе це оголосили «халіфатом» - теологічною державою під керівництвом халіфа, наступника пророка Мухаммеда.

РОЗВИВАЄМО КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Чим пояснюється, на вашу думку, постійне виникнення у світі радикальних терористичних організацій? Чому навіть у наш час з ними так складно боротися? Аргументуйте.

Фактично угруповання прагне об’єднати в одну країну весь мусульманський світ. З амбітною установкою «володарюй, домінуй, принижуй» «Ісламська держава» оголосила, що планує завоювання всіх континентів.

За даними Forbes, «Ісламська держава» щорічно заробляє близько двох мільярдів доларів, що робить її найбагатшим терористичним угрупованням у світі. Прибутки походять з:

  • нелегального продажу нафти із захоплених територій за демпінговими цінами (основні покупці - Туреччина, Йорданія);
  • «податків» з населення;
  • рекету та грабунку (музеїв, банків);
  • наркотиків, торгівлі людськими органами, продажу людей у рабство, кіднепінгу.

Хто воює проти і хто виступає за «Ісламську державу»? Основний противник «Ісламської держави» - «невірні». Під це визначення підпадають усі народи, які населяють Землю, враховуючи і мусульман. Сунітське угруповання веде жорстоку боротьбу з представниками інших течій ісламу - шиїтами, алавітами, єзидами та іншими. Нерідко гине і сунітське населення, адже всіх, хто не згодний із доктриною «Ісламської держави», знищують.

За даними Пентагона, у лавах «Ісламської держави» налічується майже 30 тисяч бійців. На боці організації - радикальні угруповання в різних частинах світу, які присягнули на вірність «халіфату». Ці групи активно діють в Африці: Лівії, Нігерії, Єгипті. Є багато прихильників у Європі та США - в основному вони займаються вербуванням та пропагандою. Для цього активно використовують технології комунікації - YouTube, Facebook, Twitter, Instagram. Про рух добре відомо саме завдяки численним відео публічних страт полонених і заручників. Крім того, угруповання має свій англомовний журнал Dabiq. Медіа-кампанію «Ісламської держави» називають однією з найбільш ефективних і водночас жорстоких.

Що ж до України, то хоча вона і не бере безпосередньої участі у боротьбі проти джихадистів, але підтримує боротьбу міжнародної спільноти.

Формуємо предметні компетентності

Хронологічну

Зробіть хронологічний ланцюжок подій арабо-ізраїльських війн.

Просторову

1. Покажіть на карті, які території були захоплені Ізраїлем у ході арабо-ізраїльських війн.

2. Покажіть на карті держави, які були охоплені «Арабською весною».

Інформаційну

1. Використавши додаткові джерела, складіть історичний портрет Ясіра Арафата.

2. Використавши матеріали підручника та додаткові джерела, визначте, які цілі переслідують різні країни, що беруть участь у громадянській війні в Сирії.

Логічну

1. За яких обставин було утворено Державу Ізраїль?

2. Проаналізуйте причини арабо-ізраїльських воєн.

3. Які причини та наслідки ісламської революції в Ірані?

4. Чому, на вашу думку, виникла «Арабська весна» і які наслідки вона має?

Аксіологічну

Висловіть свою думку щодо арабо-ізраїльського примирення та шляхів врегулювання близькосхідної проблеми.

Мовленнєву

У групах обговоріть перспективи закінчення громадянської війни в Сирії. За яких умов це може відбутися?

Дати і події

14 травня 1948 р. - проголошення Держави Ізраїль

1 квітня 1979 р. - проголошення Ісламської Республіки Іран

2003 р. - вторгнення США до Іраку