Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

Розділ III. Світова економіка та інтеграційні процеси

ТЕМА 11. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЮ ТЕМУ, ВИ НАВЧИТЕСЬ:

  • визначати етапи становлення світового господарства;
  • розрізняти форми, у яких існують міжнародні економічні відносини;
  • наводити приклади основних глобальних проблем людства;
  • характеризувати форми міжнародних економічних відносин і міжнародної економічної інтеграції;
  • визначати місце України в системі міжнародних економічних відносин;
  • оцінювати переваги та загрози для національної економіки від глобалізації.

ПРИГАДАЙТЕ

  • 1. Про які сучасні глобальні екологічні загрози ви чули в засобах масової інформації?
  • 2. Які країни можна назвати світовими лідерами науково-технічного розвитку?
  • 3. До яких країн найчастіше емігрують наші співвітчизники?
  • 4. Яку міжнародну фінансову допомогу отримує Україна?

§ 50. Світове господарство: суть та основні етапи розвитку

Світове господарство — це сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою мобільними факторами виробництва. Основна причина виникнення та розвитку світового господарства — різний рівень наявності в країнах факторів виробництва (економічних ресурсів). З одного боку, це призвело до міжнародного поділу праці, а з іншого — до переміщення між країнами факторів виробництва, які близькі до абсолютного обмеження.

Як саме формувалося світове господарство? Теоретично це перехід більшості країн від закритої національної економіки до відкритої. Закрита економіка називається автаркією та характеризується тим, що всі товари та послуги виробляють та продають усередині країни. Однак у сучасному світі не існує країн із повністю відкритою або закритою економікою. Відкрита економіка — таке національне господарство, у якому іноземним суб'єктам відкритий доступ до більшості ринків і в більшість галузей і сфер, натомість у закритій економіці більшість ринків, галузей і сфер для них закриті. Дослідження економічних показників 117 країн світу, проведені економістами Гарвардського університету, показали, що там, де в останнє десятиліття проводилася політика закритої економіки, середньорічний приріст ВВП у розрахунку на одну особу в 5 разів нижчий, ніж там, де дотримувалися політики відкритої економіки.

Мал. 1. Ознаки сучасної міжнародної економіки

ЗАУВАЖИМО!

Історично процес формування світового господарства визначає низка етапів. Перший етап виник на доіндустріальній стадії виробництва в процесі розвитку торговельного обміну, що ґрунтується на суспільному поділі праці. Саме після появи купців почала розвиватися міжнародна торгівля. Другий етап — це становлення класичного капіталізму на основі машинного виробництва, коли зовнішня торгівля перетворилася на інструмент збільшення прибутків для великих національних компаній. Третій етап — від Першої світової війни до початку 1950-х рр. — характеризується згортанням світових господарських зв'язків (у ході двох світових війн, революцій і громадянських війн, економічної кризи 1930-х рр.) у поєднанні із частковим відновленням цих зв'язків у 1920-ті рр. та після Другої світової війни. Четвертий етап (1950—1970-ті рр.) був часом, коли виникали інтеграційні об'єднання; бурхливо відбувався процес транснаціоналізації і на цій основі між країнами активно переміщувалися знання (технології), підприємницькі здібності та підприємницький капітал; відновився світовий ринок позичкового капіталу; на свою особливу роль у світовому господарстві почали претендувати соціалістичні країни та країни, що розвиваються. П'ятий етап (1980—1990-ті рр.) для найбільш розвинених країн став часом переходу в еру постіндустріалізації, для багатьох відсталих країн — часом активного подолання свого економічного відставання, для колишніх соціалістичних країн — часом повернення до ринкової економіки, для всіх країн загалом — періодом лібералізації внутрішнього й зовнішнього господарського життя та його глобалізації. Міжнародна економіка перетворилася на механізм, який може забезпечити досягнення економічного розвитку в інтересах усіх країн.

У межах світового господарства економіка дедалі більше орієнтована на міжнародне економічне співробітництво, яке проявляється в інтеграційних процесах (мал. 1).

Економічна інтеграція — це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення та переплетення національних економік суверенних держав. інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об'єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами та має певну організаційну структуру. У межах такого об'єднання на територіях країн-учасників розгортаються певні види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.

Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і на макрорівні.

На мікрорівні цей процес здійснюється на основі динамічного розвитку міжнаціональних виробничих комплексів — транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, насамперед у країні розміщення філії. Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (виробництво сировини та кінцеве виробництво товару).

Саме розвиток ТНК створив умови на світовому ринку для олігополістичної конкуренції (таємні змови, лідерство в цінах тощо). ТНК істотно порушують принципи досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії не підпадають під національні законодавства щодо обмеження монополії. Ці обставини ставлять слаборозвинені країни й країни з перехідною економікою в невигідне й залежне становище від економічно розвинених країн і ТНК. Останні багато в чому сприяли та продовжують сприяти створенню міждержавної економічної інтеграції, тобто формуванню її на макрорівні.

Основні цілі та переваги економічної інтеграції:

  • використання країнами-учасниками переваг масштабності, що полягають у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат тощо;
  • формування сприятливого зовнішньополітичного середовища, оскільки метою більшості інтеграційних об'єднань є зміцнення співробітництва між державами-учасниками в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя;
  • інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до обмежених ресурсів (природних, капітальних, трудових, фінансових) і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об'єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції;

Прапор Європи — символ Європейського Союзу та Ради Європи

  • інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови для фірм і країн, що входять до цього об'єднання, захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб'єктів господарювання;
  • економічне зближення країн дає їм змогу спільно розв'язувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення.

Історично відправним моментом економічної інтеграції в європі стало утворення в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля й сталі. У 1958 р. шість західноєвропейських держав (Франція, ФРН, італія, Бельгія, Нідерланди та люксембург) відповідно до Римського договору 1957 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). із часом воно стало першою найбільш розвиненою формою міжнародної інтеграції, перетворилося на впливове економічне об'єднання. У 1990-х рр. це інтеграційне об'єднання дістало назву Європейський Союз (ЄС).

ЄС перебуває в досить суперечливих відносинах з іншими центрами світового господарства — США та японією. інтеграція допомагає західноєвропейському капіталу на рівних протистояти своїм основним конкурентам. У свою чергу, країни, що не належать до ЄС, намагаються нейтралізувати переваги цього інтеграційного об'єднання. Вони посилюють свою роль в інших, ширших за складом міжнародних економічних угрупованнях, таких як Світова організація торгівлі (СОТ). У 2008 р. Україна увійшла до складу цієї організації.

Одночасно відбувалося посилення інтеграційних зв'язків у Північній Америці. У 1990 р., по суті, було розв'язане питання приєднання Мексики до зони торгівлі, утвореної раніше США й Канадою в межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Це одне з найпотужніших об'єднань міжнаціональних ринків, що забезпечує відсутність митних обмежень у взаємній торгівлі.

Основні зусилля Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС) спрямовані на розв'язання тарифних проблем і перетворення його на митний союз.

За останні десятиліття у Східноазіатському інтеграційному масиві істотно зростає економічна роль Китаю.

До структури сучасного світового господарства також належать міждержавні галузеві організації. Серед них можна виокремити Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом), Організацію країн — експортерів нафти (ОПЕК), Міжнародну організацію праці (МОП) та інші. Крім галузевих міжнародних інтеграційних організацій, також діють міжнародні галузеві об'єднання підприємців, зокрема автомобільного транспорту, морського страхування, виробників фосфатів тощо.

Таким чином, розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов'язаних із НТП і соціально-економічним прогресом, зумовили існування значної кількості різних інтеграційних структур: міждержавних, соціально-економічних, регіональних, функціонально-галузевих. Зараз процеси економічного співробітництва тією чи іншою мірою охопили всі країни світу.

Україна як член ООН належить до держав світового співтовариства. Вона визнає міжнародне право й виконує статут ООН, що регулюють міждержавні, політичні, дипломатичні, соціальні, культурні й економічні міжнародні відносини. Суб'єктами світового господарства визначаються розвинені країни та країни, що розвиваються. До країн, що розвиваються, зазвичай відносять держави, що мають низькі стандарти демократичних урядів, вільної ринкової економіки, індустріалізації, соціальних програм і гарантії прав людини для своїх громадян. За даними ООН, Україна належить до країн, що розвиваються. Розвинені країни мають економічні системи, які ґрунтуються на постійному економічному зростанні та саморегулюються.

Серед економічно розвинених країн можна виділити кілька груп:

  • країни «група семи» — США, японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, італія, Канада;
  • високорозвинені західноєвропейські країни — Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Бельгія, Нідерланди, люксембург, іспанія, Швейцарія, Австрія;
  • країни переселенського капіталізму — ПАР, Австралія, Нова Зеландія, ізраїль;
  • країни середнього рівня розвитку з високими темпами соціально-економічного прогресу — ісландія, ірландія, Португалія, Греція, Туреччина, західноєвропейські мікродержави;
  • країни нової індустріалізації — Південна Корея, Тайвань, Сингапур, індонезія, Малайзія, Мексика, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Чилі.

Для того щоб Україна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку.

На сучасному етапі розвитку світового господарства класифікація 193 країн за рівнем доходу на одну особу дозволила отримати сім кластерів (від 0-го до 6-го). Розрахунки показали, що перші три кластери (0-й, 1-й, 2-й) об'єднують 31 розвинену країну, у яких формується 69 % світового ВВП та проживає 13,5 % населення світу. До них належать Норвегія, Швейцарія, Швеція, Об'єднані Арабські Емірати, Велика Британія, США, Австралія, Канада, Бельгія, Франція, Німеччина, Кувейт, італія, Сингапур, японія, Греція, іспанія, Бруней, Нова Зеландія та інші. До 3-го та 4-го кластерів належать 25 країн, що динамічно розвиваються, такі як Гонконг, ізраїль, Словенія, Португалія, Південна Корея, Словаччина та інші. 5-й і 6-й кластери об'єднують 137 країн, що розвиваються, та країни з трансформаційною економікою. Серед них Росія, Чилі, Мексика, Бразилія, Китай, індія, Аргентина, Туреччина, Уругвай, Казахстан, Україна та інші. Ці країни формують 24% світового ВВП, і на їх частку припадає 81 % населення. Країни цих кластерів характеризуються суттєво нижчими показниками рівня ВВП на одну особу, експорту та імпорту порівняно з країнами перших п'яти кластерів.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Установіть залежність етапів становлення світового господарства від еволюційного розвитку суспільного поділу праці.
  • 2. Визначте, чи правильним є твердження: «Автаркія — це приклад використання методу наукової абстракції для аналізу міжнародних відносин».
  • 3. Охарактеризуйте позитивні та негативні наслідки діяльності ТНК.
  • 4. Назвіть інтеграційні організації, які сформовані за галузевим напрямком. Поясніть, у чому полягають їх переваги.