Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 43. Як місцеві бюджети забезпечують можливості місцевого самоврядування

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Система місцевих бюджетів є в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших чинників. Найбільший вплив мають економічні та політичні чинники. Разом із тим місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме:

  • відносини між органами місцевого самоврядування та господарськими структурами, що функціонують на цій території;
  • відносини між місцевою владою та населенням цієї території, що виникають під час мобілізації та витрачанні коштів місцевих бюджетів;
  • відносини між органами місцевої влади різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів;
  • відносини між місцевими бюджетами та державним бюджетом.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. У свою чергу, усі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки й надходження з бюджетів вищого рівня.

Згідно зі статтею 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р., доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел і закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи зараховуються до місцевих бюджетів відповідно до порядку, визначеного законами. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, спрямовані на виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Доходи місцевих органів влади класифікуються за джерелами й економічною сутністю.

За джерелами надходження розрізняють такі доходи місцевих органів влади: податкові та неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, і від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позикового капіталу), а також трансферти від центральної влади й органів влади вищого територіального рівня.

За економічною сутністю розрізняють власні, закріплені та регульовані доходи місцевих органів влади.

Власні доходи — це доходи, мобілізовані місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевими органами влади. До власних доходів належать місцеві податки й збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, і господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик. Закріплені доходи — одна із форм переданих місцевим органам влади доходів на стабільній, довгостроковій основі. Регульовані доходи — також одна із форм доходів, що центральною владою передаються місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Власні та закріплені доходи — основа самостійності місцевих бюджетів.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції. Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету. Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений із певною метою в порядку, визначеному тим органом, який її надав. Су бси дія (різновид субвенції) — цільова грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним і фізичним особам, місцевим державним органам та іншим державам. Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджує Верховна Рада України в Законі «Про державний бюджет» на відповідний рік.

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два місцеві податки й низку місцевих зборів (податок від реклами, комунальний податок; збори: готельний, на паркування транспорту, ринковий, на видання ордера на квартиру, власників собак, курортний, за участь у перегонах на іподромі, на місцеву символіку тощо). Важливими способами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Значну роль відіграють дотації та інші трансферти. Місцеві податки та збори — платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами згідно із законодавством, є обов'язковими в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів.

Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення всієї фінансової системи держави. У розвинених країнах місцеві податки та збори, як правило, займають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального й місцевого самоврядування (у Данії, іспанії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Швейцарії — понад 40 %). На жаль, практика засвідчує, що роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів України поки що незначна (менш ніж 5 %), а окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за рахунок їх упровадження.

У Бельгії, Данії, Німеччині, італії, Норвегії від 70 до 90 % усіх доходів місцевих бюджетів забезпечується у формі податку на прибуток підприємницьких структур і на дохід фізичних осіб. У більшості цих країн поряд із загальнодержавними податками на прибуток підприємств існують аналогічні місцеві податки або встановлюються місцеві надбавки до цього податку. Така ситуація виникає щодо податку на доходи фізичних осіб. Решту доходів місцевих бюджетів у цих країнах становлять податки на майно й непрямі податки на товари та послуги.

Окремо можна виділити Францію, де майже 35 % доходів місцевих бюджетів становлять податки на майно, майже 20 % — податки на прибуток підприємницьких структур і доходи фізичних осіб, понад 10% — непрямі податки на товари та послуги, а майже 35% — інші види місцевих податків.

У багатьох країнах досить поширеними є податки на заняття торгівлею, на собак, на розваги, на видовища, на володіння транспортними засобами, на торгівлю спиртними напоями, на видачу ліцензій на спадщину, на подарунки, на осіб, які володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття певних закладів, готелів, на прибирання вулиць і ліквідацію продуктових відходів, на рекламу тощо.

ЗАУВАЖИМО!

Система місцевих податків і зборів досить розгалужена. У Бельгії, наприклад, запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії — 70, у Франції — понад 50. Водночас в окремих країнах застосовуються лише кілька місцевих податків, але ці країни є винятком.

Для вирішення проблеми доходів місцевих бюджетів у різних країнах ураховувалися:

  • необхідність здійснення за допомогою бюджетної системи перерозподілу фінансових ресурсів між окремими регіонами й територіями;
  • стан економічного розвитку;
  • традиції у сфері оподаткування;
  • рівень розвитку демократичних засад у державі, тобто рівень вирішення соціально-економічних питань, які передані до компетенції місцевих органів влади.

Місцеві податки та збори забезпечують значні надходження до місцевих бюджетів, реальну фінансову автономію органів місцевого самоврядування й місцевих органів державної влади.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя або споживача соціальних послуг з урахуванням економічного, соціального, природного станів відповідних територій, з огляду на рівень мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством. Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів. Загальний фонд — надходження з поточного або реєстраційного рахунка фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням. Ці надходження призначені для забезпечення видатків і не спрямовуються на певну мету. Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Закономірним для всіх розвинених країн європи є поділ місцевих бюджетів на два самостійні функціональні види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні бюджети, та місцеві бюджети розвитку, або бюджети інвестицій. Кожен із цих бюджетів має власні видатки та власні доходи. Видатки місцевого поточного бюджету спрямовуються на поточні потреби, забезпечення утримання соціально-культурної сфери, адміністративні витрати, соціальний захист, виконання делегованих повноважень, сплату видатків із боргу місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надає державна влада, і деяких інших доходів. Видатки бюджету розвитку (бюджету інвестицій) спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури, капітальні вкладення, придбання устаткування, інші інвестиційні програми, сплату основної частини боргу місцевих органів влади.

Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надає державна влада, і за рахунок інших джерел. Законодавство забороняє використання доходів бюджетів розвитку на фінансування видатків поточних бюджетів.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяються на кілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих (доручених) повноважень (завдань центральної влади). Обов'язкові видатки спрямовані на виконання обов'язкових завдань, що покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах усієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Обов'язкові видатки поділяються на:

1) пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Визначаються функціями держави та передаються на місця для виконання з відповідною деталізацією (статті 88—90 Бюджетного кодексу України). Ці видатки враховують при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, регулюються державою, яка й забезпечує їх виконання відповідними ресурсами;

2) пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування (стаття 91 Бюджетного кодексу). Спрямовуються на реалізацію повноважень місцевих органів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Факультативні видатки здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних і факультативних обов'язків. Ще один вид видатків — видатки на фінансування делегованих (доручених) повноважень.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні (адміністративні) і капітальні (інвестиційні). Поточний бюджет використовується з метою виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої та соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також заходів щодо соціального захисту населення. Кошти бюджету розвитку (капітальні видатки) спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

На думку спеціалістів-податківців, в Україні основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки, зокрема місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю та на спадщину. Можуть бути запроваджені податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, рибальство, використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших свійських тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в багатьох країнах. Досвід інших країн переконує також, що в Україні можна запроваджувати й податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), біржові операції, грошові капітали, приріст капіталу, на осіб, які мають дві або більше квартир, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста тощо.

Отже, підвищення результативності податкової діяльності нашої держави потребує вдосконалення такого важливого її інструменту, як місцеві податки та збори. Саме вони мають становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого самоврядування і відігравати важливу роль у формуванні місцевих фінансів.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Визначте структурні елементи місцевих фінансів.
  • 2. Назвіть функції місцевих бюджетів.
  • 3. На основі яких параметрів визначається мінімальний розмір місцевих бюджетів?
  • 4. Охарактеризуйте структуру доходів місцевих бюджетів.
  • 5. Яке призначення мають видатки місцевих бюджетів?
  • 6. Проаналізуйте структуру видатків бюджету вашого населеного пункту на поточний рік. Якими є ваші пропозиції щодо змін на наступний рік?