Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 41. Податкова система. Позитивні наслідки та обмеження від оподаткування для національної економіки

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують вилучення й перерозподіл створеного ВВП та формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Основоположником наукової теорії податків часто називають А. Сміта. Він одним із перших (у 1776 р.) чітко сформулював основні принципи оподаткування, які досі залишаються чинними:

  • піддані держави повинні брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, який вони отримують під заступництвом держави;
  • податок, який сплачує кожний платник, має бути чітко визначеним, а не довільним;
  • податки мають стягуватися в найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує;
  • кожний податок має бути побудований таким чином, щоб він брав із кишень населення якомога менше від того, що приносить до скарбниці держави.

Податок — це примусове вилучення державою в домашніх господарств і фірм певної суми; це безповоротний, нецільовий платіж, що вносить платник податку до бюджету відповідного рівня в порядку, розмірах і терміни, установлені законодавством.

Податкова система має таку структуру. Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспортний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподаткування — це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету.

Джерелом податку називають дохід, із якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може й не стосуватися об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно й землю, які перебувають в особистому користуванні та не приносять доходу їхнім власникам). Податок може сплачуватися з доходу (незалежно від джерел його отримання) або капіталу (майна), коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірювання) є одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір точніше відображає об'єкт оподаткування (площа земельної ділянки в га або м2, об'єм циліндра двигуна транспортного засобу в м3). Грошовий вимір може бути безпосереднім у разі оцінювання доходів та опосередкованим — якщо оцінюється земельна ділянка, майно тощо.

Ставка податку — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю виміру бази оподаткування.

ЗАУВАЖИМО!

Історія цивілізації свідчить, що податки — це найпізніша форма державних доходів. Спочатку податки називалися anxibia (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що вони суперечать недоторканності приватної власності, тому введення податків допускалося лише в надзвичайних випадках як виключне джерело державних доходів. Ще в першій половині XVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг запровадити податки без його згоди. Із часом податки перетворилися з тимчасового на постійне джерело державних доходів. Вони стали настільки звичним явищем, що відомий політичний діяч Бенджамін Франклін (1706—1790) сказав, що «платити податки і вмерти має кожен».

Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального підходу встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого — кілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший — відносно платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а для окремих платників — знижені й підвищені ставки. Другий — відносно різних характеристик та оцінок об'єкта оподаткування. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та відсоткові. Тверді ставки встановлюються в грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Відсоткові ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір.

База оподаткування — це величина, із якої сплачується податок. Щоб розрахувати суму податку (Tx), необхідно величину оподатковуваної бази (Y) помножити на ставку податку (t):

Tx = Y • t.

В основу сучасної податкової системи покладено такі принципи оподаткування:

  • економічна ефективність: податкова система не має перешкоджати ефективному розподілу ресурсів;
  • адміністративна простота: податкова система має бути простою та відносно недорогою;
  • гнучкість: податкова система має бути здатною швидко (у деяких випадках — автоматично) відповідати на зміну економічної ситуації;
  • політична відповідальність: податкова система має бути спроектована таким чином, щоб індивіди були переконані в доцільності своїх податкових виплат;
  • справедливість: податкова система має бути справедливою до всіх індивідів. Справедливість оподаткування має бути вертикальною (тобто люди, що отримують неоднакові доходи, мають сплачувати неоднакові податки) і горизонтальною (тобто люди з рівними доходами мають сплачувати рівні податки).

Розглянемо класифікацію податків за різними ознаками.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі, або опосередковані.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певного об'єкта власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, землю, податок на спадщину, податок на майно, податок із власників транспортних засобів тощо. Особливість прямого податку полягає в тому, що платник податків і носій податків — це один і той самий економічний агент.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. За непрямого оподаткування об'єктом є не дохід, а витрати, оскільки податок сплачується під час купівлі товару.

Непрямі податки вважаються найбільш несправедливими, фіскальними. Непрямий податок входить до вартості покупок, тому має неявний характер і є податком на споживання, а не на дохід.

До непрямих податків належать: ПДВ (податок на додану вартість), акцизний податок (підакцизними товарами є автомобілі, хутро, ювелірні вироби, сигарети, алкогольні напої), мито (включається до вартості імпортних товарів), податок з обігу, податок із продажу.

Особливість непрямого податку полягає в тому, що платник податків і носій податків — це різні економічні агенти. Платником податків є покупець товару, що оплачує податок під час купівлі, а носієм податків — фірма, яка виробила цей товар (саме вона сплачує податок державі).

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання та майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних і юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони існують у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — під час купівлі, податки на майно стягуються постійно, поки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. До загальнодержавних податків зараз в Україні належать: податок на прибуток підприємства, ПДВ, акцизний податок, податок на доходи фізичних осіб, екологічний податок, рентні платежі (стаття 9 Податкового кодексу України).

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

  • у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень;
  • введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами влади;
  • упровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень із боку центральної влади. До місцевих податків в Україні за Податковим кодексом належать: податок на майно, єдиний податок, паркувальний збір, туристичний збір.

За типом ставки податки можуть бути пропорційними, прогресивними, регресивними та змішаними. Пропорційний податок передбачає, що середня податкова ставка залишається незмінною незалежно від величини доходу, тому сума податку пропорційна величині доходу. До пропорційних податків в Україні належать: податок на доходи фізичних осіб — 18 %, податок на прибуток підприємства (2011 р. — 23 %, 2012 р. — 21 %, 2013 р. — 19 %). Від 2015 р. в Податковому кодексі планувалася базова ставка податку на прибуток підприємства в розмірі 16 %, але поступово вона знизилася лише до 18 %. Зараз у Податковому кодексі ставка 18% названа базовою.

У Великій Британії основна ставка податку на прибуток підприємства становить 33 %, у Франції — 34 %, у японії основна ставка — 33,48 %, але медичні заклади, кооперативи сплачують податок у розмірі 27%.

Прогресивний податок означає, що середня податкова ставка збільшується в міру зростання величини доходу й зменшується в міру скорочення величини доходу платника податків. Така система оподаткування передбачає не тільки більшу абсолютну суму, але й більш значну частку податку, що стягується, у міру зростання доходу.

У фінансовій практиці існують два види прогресії: проста і складна.

За простої прогресії ставки зростають у міру збільшення доходу (вартості майна) для всієї його суми.

За повної складної прогресії доходи поділяються на частини, кожна з яких обкладається за своєю ставкою, тобто підвищені ставки діють не для всього об'єкта оподаткування, що збільшився, а для його частини, яка перевищує попередню. Наприклад, у японії податок на доходи фізичних осіб стягується за такими ставками: 10, 20, 30, 40, 50 % залежно від величини доходу фізичної особи. У Франції шкала оподаткування доходів фізичних осіб має прогресивний характер — від 0 до 56,8 %.

Регресивний податок — це податок, середня податкова ставка якого збільшується в міру скорочення доходу й зменшується в міру зростання доходу. Усі непрямі податки з огляду на частку, яку вони займають у доході споживача, є регресивними, тому що встановлюються у формі твердих ставок у грошовому вимірі. Наприклад, товар коштує 180 грн, ПДВ в Україні становить 20 % від вартості ціни виробника та включається в роздрібну ціну. Тому кожен покупець цього товару виплачує однакову величину податку в грошовому вимірі:

Зрозуміло, що відносно доходу покупців (3000 або 15000 грн) податок становитиме відповідно 1 і 0,2 %.

Існує три способи сплати податків:

  • Кадастровий — спосіб сплати податків, в основу якого покладено перерахування суми відповідно до визначеної шкали. Кадастр використовується як перелік найбільш типових об'єктів оподаткування, що класифікуються за певними ознаками та визначають середню прибутковість об'єкта оподаткування.
  • За декларацією — спосіб сплати податків на підставі надання до податкових органів офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за певний період і про свої податкові зобов'язання. За цією заявою податковий орган нараховує податок і зобов'язує платника податків сплатити його після повідомлення.
  • «Із джерела» — спосіб сплати податку, що здійснюється безпосередньо при оплаті доходу платника (наприклад податок із доходів фізичних осіб). Сплата податку до отримання доходу працівником виключає можливість ухилення від сплати податку, тому що його централізовано обчислює бухгалтерія підприємства.

Податки впливають як на сукупний попит (споживчі витрати), так і на інвестиційні витрати. Зростання податків зменшує сукупний попит, а зниження податків його збільшує.

Оскільки фірми розглядають податки як витрати, то зростання податків призводить до скорочення сукупної пропозиції, а зменшення — до підвищення ділової активності й зростання обсягу виробництва.

Вплив податків на сукупну пропозицію докладно вивчав американський економіст Артур лаффер. Він побудував гіпотетичну криву, за допомогою якої продемонстрував вплив зміни ставки податку на загальну величину податкових надходжень до державного бюджету. Він визначив, що існує оптимальна ставка податку, за якої податкові надходження є максимальними. Якщо збільшити ставку податку, то рівень ділової активності знизиться, а податкові надходження скоротяться, оскільки зменшиться база оподаткування (мал. 2).

T — сума податкових надходжень; t — ставка податку (%)

Мал. 2. Крива Лаффера

Збільшення податкової ставки спочатку зумовлює збільшення бюджетних доходів від податків, але після певного рівня призводить до падіння. T —> дохід державного бюджету; t —> податкова ставка; t* —> податкова ставка, яка максимізує дохід для бюджету; ставки t1 і t3дають однакові бюджетні надходження. За часів президентства Р. Рейгана (1981—1988 рр.) у США ця теорія допомогла суттєво послабити податковий тиск і в такий спосіб економічними стимулами піднести промислове виробництво.

ЗАУВАЖИМО!

У законодавчих актах України передбачені такі види податкових пільг: неоподатковуваний мінімум об'єкта; вилучення з оподаткування певних елементів об'єкта; звільнення від сплати податків окремих осіб або категорій платників; зниження податкових ставок; цільові податкові пільги, зокрема податкові кредити (відстрочення сплачення податку) тощо.

Преференції встановлюються у вигляді інвестиційного податкового кредиту та цільової податкової пільги для фінансування інвестиційних та інноваційних витрат. Податковий кредит, як і будь-який інший кредит, надається на умовах повернення та платності, оформлюється відповідним договором між підприємством і податковим органом. У багатьох країнах широко практикується диференціація ставок податку на прибуток корпорацій залежно від галузі економіки.

Межа оподаткування — це обмеження суми доходу, який підлягає оподаткуванню, суми витрат, які підлягають відрахуванню з бази оподаткування, а також загальної суми податкових знижок.

Визначення межі оподаткування є дуже актуальною проблемою для України. Практика управління економікою засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування та скорочують надходження до бюджету.

Таким чином, податки є не тільки основним джерелом доходів держави й засобом перерозподілу доходів громадян, але й важливим інструментом стабілізації економіки. Як інструмент державного регулювання податки виконують певні функції.

Фіскальна функція визначає їх суспільне призначення. З огляду на роль цієї функції у формуванні бюджетного фонду, тобто матеріальних умов для функціонування держави, податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися за регіонами. За допомогою розподільної функції здійснюється формування дохідної частини бюджету з подальшим спрямуванням цих коштів на фінансування різноманітних заходів, спрямованих на реалізацію державою своїх функцій. із розподільною функцією пов'язана й соціальна: податки є основним інструментом перерозподілу доходів між членами суспільства, маючи на меті зменшення нерівності в доходах. За допомогою контрольної функції оцінюється ефективність кожного податку та податкової системи загалом.

Через стимулюючу функцію податків держава впливає на процес відтворення, сприяючи його розвитку, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримуючи рівень зайнятості. Стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпечується через диференціацію податкових ставок і встановлення різних пільг, преференцій тощо.

Сутність регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сфери діяльності їхніх платників. Наприклад, відомо, що більшість завдань економічної політики в економічно розвинених країнах вирішується шляхом цілеспрямованого стимулювання капіталовкладень, зокрема через прискорену амортизацію.

Досить широко застосовується диференціація оподаткування прибутку, коли прибуток поділяється на капіталізований (залишається на підприємстві для розширення господарської діяльності) і розподілений (розподіляється серед засновників). У деяких країнах набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їх сукупності.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

Дайте повну класифікацію податку на спадщину.

Відповідь. Податки — це обов'язкові платежі фізичних осіб (населення) і юридичних осіб (підприємств, організацій), що стягує держава.

Податок із майна, перехідного в порядку спадкоємства й дарування, належить:

  • до загальнодержавних податків, які стягуються на основі державного законодавства країни та спрямовуються до державного бюджету;
  • до прямих податків, які стягує держава безпосередньо з доходів або майна платника податків.

Суб'єктом цього податку є фізична особа, а об'єктом — майно, яке вона отримала в спадок.

Податок зі спадку виплачується у вигляді встановленого відсотка від вартості майна, яке отримали в спадок, до того, як платник податку став його власником. Тому може виникнути така ситуація, що людина не зможе розпоряджатися своїм спадком, оскільки не має грошей для сплати податку.

В Україні ставка податку на спадок становить 0%, 5%, 15% залежно від ступеня спорідненості спадкоємця.

У США спадок оподатковується за шкалою від 18 до 50%.

Припустімо, спадок оцінений у 80 тис. грн. Якщо ставка оподаткування дорівнює 5 %, то необхідно заплатити 80 000 • 0,05 = = 4000 грн. Якщо цей спадок отримала людина, заробітна плата якої становить 50000 грн на рік, то щодо доходу платника податків ставка оподаткування дорівнюватиме 8%. Якщо ж спадок отримала особа, річний дохід якої становить 80000 грн, то ставка оподаткування становитиме:

Таким чином, зі зростанням доходу платника податків ставка податку зменшується, і більш заможні люди сплачують меншу частку свого доходу. Такий податок є регресивним. У цьому випадку податок не виконує соціальної функції. Можна було б установити ставку оподаткування з урахуванням розміру не спадку, а доходу спадкоємця. Проте така дія спричинить додаткові витрати: надання довідок, перевірку даних тощо.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Охарактеризуйте основні елементи податкової системи: об'єкт оподаткування, податкову ставку, принципи та механізм оподаткування.
  • 2. Які функції виконують податки в процесі державного регулювання?
  • 3. Поясніть різницю між прогресивним, пропорційним і регресивним оподаткуванням. Який із цих видів податків можна визначити як антисоціальний?
  • 4. Дайте повну класифікацію (за різними ознаками) таких податків: податок на додану вартість, податок на прибуток підприємства.
  • 5. Ставка транспортного податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн за кожен легковий автомобіль, із року випуску якого минуло не більше п'яти років (включно) і середньоринкова вартість якого становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Платниками є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно із чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування. На основі характеристики транспортного податку визначте такі категорії: об'єкт оподаткування, суб'єкт оподаткування, ставка податку (універсальна або диференційована; тверда або відсоткова), вид податку (державний або місцевий; прямий або непрямий; пропорційний, прогресивний або регресивний).
  • 6. Визначте, чи правильними є твердження. Обґрунтуйте свою відповідь.
  • 1) До органів управління фінансової системи України належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк.
  • 2) Податок на спадщину та акцизний податок — це податки на споживання.
  • 3) Податок на доходи громадян та податок на прибуток підприємства — це прямі пропорційні податки на доходи.
  • 4) Пропорційний податок передбачає, що середня податкова ставка збільшується пропорційно зростанню величини доходу.