Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 36. Пряме та непряме державне регулювання економіки. Напрями державного регулювання економіки

Держава використовує різноманітні методи свого впливу на економічні відносини. Пряме державне регулювання передбачає, що уряд може безпосередньо втручатися в економічні процеси та економічну діяльність суб'єктів. Для цього застосовується адміністративне регулювання, а бюджет використовується в частині державних асигнувань. До них, зокрема, відносять:

  • визначення стратегічних цілей розвитку економіки;
  • державне цільове фінансування;
  • договори між державою та суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару або виконання певного виду послуг;
  • надання цільових дотацій;
  • встановлення та обмеження цін;
  • визначення квот на виробництво, ввезення й вивезення продукції;
  • ліцензування діяльності та операцій з експорту та імпорту;
  • проведення державної експертизи та встановлення державних стандартів;
  • запровадження нормативних вимог до якості та сертифікації технологій і продукції тощо.

Прямі методи державного регулювання економіки не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу й базуються на силі державної влади.

Однак держава може використовувати й непряме регулювання економіки з метою формування сприятливого економічного середовища, яке змушує суб'єктів ринкової економіки діяти в потрібному для держави напрямку. Це вплив держави на економічні інтереси інструментами фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної та іншої політики. Серед основних засобів можна виокремити:

  • встановлення системи податків, рівнів оподаткування, пільг в оподаткуванні, диференціювання податків;
  • надання пільг у кредитуванні;
  • маніпулювання обліковою ставкою, ставкою рефінансування;
  • регулювання валютного курсу національної грошової одиниці;
  • митне регулювання експорту й імпорту;
  • встановлення валютних курсів та умов обміну валют тощо.

Таким чином, державне регулювання економіки — форма управління економікою, що являє собою вплив державних органів на економічні процеси, система заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснюваних державними установами та громадськими організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Сучасна держава виконує низку важливих функцій з метою регулювання економічних процесів:

  • забезпечує правові засади ефективного функціонування ринкової економіки. із цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою тощо. Спираючись на економічне законодавство, держава відіграє роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників;
  • проводить політику стабілізації економіки. В основу стабілізаційної функції держави покладено те, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зайнятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому — інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, у другому — стримуючу. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є бюджетно-фінансова (фіскальна) та грошово-кредитна (монетарна) політика;
  • перерозподіляє доходи та матеріальні блага з метою вирівнювання їх споживання. Ефективний розподіл ресурсів, який забезпечує ринок, ще не означає ефективного розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки часто нерівномірно розподіляють доходи, що може призвести до повної відсутності коштів для забезпечення непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності тощо).

Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також захищають окремі соціальні групи населення. Складові системи соціального захисту населення наведено на мал. 1.

Система соціального забезпечення передбачає пенсії, допомогу тим, хто працює (у разі тимчасової непрацездатності, вагітності й пологів тощо), допомогу сім'ям, у яких є діти, допомогу з безробіття.

Соціальні гарантії держави населенню — це реалізація державою конституційних прав громадянам на отримання найважливіших соціальних благ і послуг. Серед основних соціальних гарантій — право громадян на вибір місця роботи та професійну діяльність, мінімальний розмір оплати праці та пенсії, разову допомогу після народження кожної дитини, мінімальний розмір допомоги з безробіття чи стипендії, освіту, охорону здоров'я та надання медичної допомоги.

Соціальна допомога — це турбота про громадян, що потребують підтримки через погіршення стану здоров'я, малозабезпеченість, після досягнення певного віку. Допомога надається у вигляді грошових і натуральних виплат. В Україні значний прошарок людей, що отримують соціальну допомогу, утворюють малозабезпечені сім'ї. Надається соціальна допомога й такій категорії населення, як особи з інвалідністю та ветерани війни, вимушені переселенці та біженці. Одним із напрямків надання соціальної допомоги, що має тенденцію до розширення, є створення будинків-інтернатів для людей похилого віку. Поширюється й така форма соціальної допомоги, як створення територіальних центрів з обслуговування самотніх людей похилого віку.

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника. Соціальне страхування включає лише соціальні види ризику, його мета — страховий захист саме цих видів ризику, таких як втрата працездатності через хворобу, нещасний випадок, старість, втрата роботи тощо;

Мал. 1. Складові системи соціального захисту населення

  • підтримує конкуренцію. Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірність деяких угод між підприємцями; дискримінація підприємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби державного контролю за дотриманнямантимонопольного законодавства, відповідальність за його порушення тощо. Від 1992 р. в Україні діє антимонопольний закон «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції підприємницької діяльності». Сучасне антимонопольне регулювання з боку державних органів можна звести до трьох груп заходів.

Перша група заходів має адміністративно-правовий вплив, зокрема, передбачає заборону монополій у будь-якій галузі господарства; розпуск монополістичних об'єднань; розчленування монополій на ряд самостійних виробництв.

Друга група заходів має адміністративно-економічний характер, спрямований на переслідування державою продавців, які здійснюють цінову дискримінацію (завищення цін, що не обумовлені витратами виробництва); переслідування продавців, які фальсифікують товари шляхом використання реклами; заборону позаекономічного впливу на контрагентів шляхом змови з метою спільного впливу на зміну ринкової ситуації.

ЗАУВАЖИМО!

Важливим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що людина здатна діяти всупереч власним інтересам (наприклад, люди вживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров'я продукти тощо). Погляди, згідно з якими державне втручання необхідне, оскільки держава краще знає, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими. Прихильники патерналізму вважають, що «залишені напризволяще» люди здатні шкодити не тільки собі, а й іншим членам суспільства.

Третя група заходів здійснює економічний вплив. Це робить безпосередньо держава, що передбачає використання різних прийомів ведення податкової політики, які примушують монополії призначати ціни на продукцію, яку вони випускають, близькі до умов вільної конкуренції; підтримка (заохочення) випуску товарів-субститутів. Різноманітність товарів особистого й виробничого споживання знижує попит на товари монопольного виробництва;

  • коригує зовнішні ефекти (екстерналії). На практиці цього досягають за допомогою законотворчої та контролюючої активності держави. Так, держава встановлює норми щодо вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо забруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може використовувати систему цін, якою передбачено стягнення штрафів із підприємств, що створюють негативні екстерналії, і винагороду тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії;
  • регулює розподіл ресурсів для забезпечення населення суспільними благами, необхідними для його нормальної життєдіяльності.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Визначте основні напрямки державного регулювання економіки.
  • 2. Чим викликана потреба в соціальному захисті населення?
  • 3. Чому не можна обійтися без державного регулювання в забезпеченні населення суспільними благами? Обґрунтуйте свою відповідь.
  • 4. Визначте переваги та недоліки прямого та непрямого державного регулювання економіки.
  • 5. Дослідіть історію розвитку світового антимонопольного законодавства.
  • 6. Відшукайте в інтернет-джерелах інформацію про участь держави в гарантуванні й перерозподілі доходів у різних країнах та презентуйте її учням класу.