Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 33. Види інфляції. Хто і чому програє та виграє від інфляції. Антиінфляційні заходи уряду

За формою прояву розрізняють відкриту та придушену інфляцію. Відкрита інфляція — це інфляція, яка характерна для країн із ринковою економікою, де їй ніхто й ніщо не забороняє проявлятися у своїй природній формі — зростанні цін. Придушена інфляція — інфляція, яка характерна для країн з адміністративно-командною економікою, де вона проявляється в товарному дефіциті.

За темпами зростання цін інфляцію поділяють на помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція виникає тоді, коли ціни на товари та послуги зростають до 10 % за рік. Ціни зростають повільними темпами, але швидше, ніж заробітна плата. Це не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб'єктів. люди охоче заощаджують гроші, оскільки їхня вартість мало знецінюється. Зростання цін має передбачуваний характер.

Галопуюча інфляція — інфляція, за якої темпи зростання цін становлять до 200 % за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей у вигляді готівки та використовує для угод більш стійку валюту. інфляція виходить із-під контролю держави.

Гіперінфляція — інфляція, за якої темпи зростання цін перевищують 200 % за рік. Гроші втрачають здатність виконувати свої функції. Відбувається натуралізація господарських зв'язків, посилюється бартерний обмін, порушуються фінансові та кредитні механізми, руйнується банківська система.

Україна пережила період гіперінфляції в 1993 р., коли ціни на товари та послуги зростали більш ніж у 102 рази.

Залежно від очікуваності розрізняють передбачувану (очікувану) та непередбачувану інфляцію. Передбачувану інфляцію очікують і її можна врахувати заздалегідь. Очікуваний рівень інфляції закладається в розрахунки державного бюджету на кожний наступний фінансовий рік. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва або перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляція є наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції, інфляційних явищах у країнах, які постачають основні виробничі ресурси. Непередбачувана інфляція впливає на загальний обсяг виробництва й перерозподіляє багатство між різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції найбільше втрачають люди, які отримують фіксовані номінальні доходи.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту, інфляцію витрат та інфляцію грошей.

Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважити попит і пропозицію. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів».

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття й неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції. До неї призводить підвищення номінальної заробітної плати (плати за трудові ресурси) та підвищення цін на сировину й енергоносії. Усе це сприяє зменшенню сукупної пропозиції та зростанню цін.

Класичним прикладом інфляції витрат є спіраль «зарплати—ціни». Якщо в економіці відбувається загальне підвищення цін, то це неминуче призводить до падіння реальних доходів населення. Для збереження їх рівня необхідно збільшувати зарплату, що спричинитьзростання виробничих витрат. Унаслідок цього підвищується собівартість продукції, що, у свою чергу, призводить до зростання цін на товари та послуги. Чергове подорожчання потребує чергового збільшення зарплати, і процес починається спочатку.

Наведений приклад інфляційної спіралі «зарплата—ціни» свідчить про взаємозв'язок чинників інфляції попиту й витрат. Якщо зростає номінальна заробітна плата, то, з одного боку, це викликає зростання сукупного попиту, оскільки зростають споживчі видатки, а з іншого — зменшується сукупна пропозиція, оскільки зростає ціна одного з виробничих ресурсів.

Мал. 1. Інфляція попиту (а) та інфляція пропозиції (б)

Графічно інфляцію попиту та інфляцію пропозиції зображено на мал. 1.

Різкі зміни сукупного попиту і пропозиції — шоки — призводять до відхилення обсягів випуску та зайнятості від потенційного рівня.

Причини шоків сукупного попиту пов'язані зі зміною двох компонентів — збільшенням або скороченням грошової маси (пропозиції грошей) та збільшенням або скороченням елементів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних або зовнішнього сектору).

Причинами шоків сукупної пропозиції виступають чинники, що змінюють виробничі витрати фірм. У короткостроковому періоді шоки викликають переважно цінові чинники, такі як зміна цін на сировину й матеріали; зростання номінальної заробітної плати під тиском працівників; скорочення або збільшення ставок за кредитами, що видаються на розвиток бізнесу. У довгостроковому періоді шоки пов'язані з упровадженням нових технологій, що підвищують продуктивність праці; зі стихійними лихами, війнами, природними катастрофами, що руйнують виробничі ресурси економіки; із діяльністю держави, спрямованої на охорону навколишнього середовища, запровадження екологічних норм; із поліпшенням або погіршенням інвестиційного клімату в країні.

Згідно з кількісною теорією грошей, їх вартість та рівень цін на товари та послуги визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Тобто інфляція грошей — це невідповідність кількості грошей (її перевищення) в обігу з обсягом ВВП, який забезпечує їх цінність.

Наслідки інфляції є різноманітними та суперечливими. Помірна (до 5 %) і передбачувана інфляція позитивно впливають на економіку. Стимулювання сукупних витрат призводить до зростання доходів виробників готової продукції, розширення виробництва та зростання зайнятості населення, що в результаті сприяє економічному зростанню. Непередбачувана ж інфляція спотворює економічні процеси та викликає перерозподіл національного доходу й багатства між різними групами суспільства, економічними та соціальними інститутами.

Знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються переважно на поточне споживання. Це так звана втеча від «гарячих» грошей. Реальні доходи населення падають. Поглиблюються майнова нерівність та поляризація суспільства на бідних і багатих. Починається криза кредитної системи. Кредит стає досить дорогим і малодоступним. інвестиції набувають короткострокового характеру. Отримати довгострокові кредити стає неможливим. Це означає відсутність капіталовкладень. Крім того, відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Виробники дезорієнтовані невпинним зростанням цін. Ніхто не бажає відкривати нове виробництво. Відбувається перетікання капіталу з виробничої сфери в торговельну та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більший прибуток, а також легше ухилятися від оподаткування. У результаті зростання цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, унаслідок чого зростає імпорт і зменшується експорт, банкрутують національні виробники. Загострюється соціальна напруженість. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.

Отже, загалом наслідки інфляції мають негативний характер. Вони позначаються на різних сторонах суспільного життя. Високі темпи інфляції обмежують зростання споживання та скорочують заощадження, призводять до згортання інвестиційних процесів і відпливу капіталів за кордон. Зростає дефіцит платіжного балансу. Порушуються звичні пропорції, посилюється дезорганізація економіки, руйнується суспільне багатство, падають стимули до праці. інвестиції перерозподіляються з довгострокових об'єктів на короткострокові, набувають спекулятивної спрямованості.

Одним із неминучих наслідків інфляції є перерозподіл доходів. Виграють ті, хто бере грошові позички під невеликий відсоток і повертає їх знеціненими в результаті інфляції грошима. Вигоду отримують учасники спекулятивних операцій, покупці фізичного капіталу, ресурсів за низькими цінами. Ускладнюється управління економікою. інфляція гальмує вирішення завдань, спрямованих на стабілізацію. Досить руйнівними є наслідки інфляції у сфері зовнішньоекономічних відносин, підривається довіра до органів влади й управління.

Із метою стримування інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика — це сукупність інструментів державного регулювання, спрямованих на зниження рівня інфляції в країні.

У міжнародній практиці застосовуються два класичні напрямки антиінфляційної політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів (регулювання витрат).

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового тягаря, обмеження грошової маси тощо. Оскільки кількість грошей в обігу залежить від товарного забезпечення грошової маси, то одним із напрямків дефляційної політики є збільшення виробництва передусім у галузях, які випускають товари та надають послуги населенню. із цією метою вживаються заходи структурно-інвестиційної політики, які передбачають обмеження монополізму й розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, проведення політики захисту національного виробника, запобігання відпливу вітчизняних капіталів за кордон, формування ринку позичкового капіталу тощо. Названі заходи спрямовано на припинення спаду виробництва, що забезпечує приборкання одного з найважливіших чинників інфляції — зменшення товарного забезпечення грошей.

Бюджетний механізм антиінфляційної політики має на меті скорочення бюджетного дефіциту. Цього досягають за рахунок збільшення доходів та скорочення державних видатків.

Сутність політики доходів полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів та передусім заробітної плати. Політика доходів здійснює подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, до ціни на які входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Водночас стримування зростання заробітної плати викликає обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політику доходів часто використовують у поєднанні із заходами дефляційної політики.

Нині перевагу віддають більш ефективним формам контролю: обмеженню рівня цін тільки в певних розмірах; укладанню угод про цінову політику із галузями, фіксації темпів зростання заробітної плати в колективних угодах; обмеженню заробітної плати за допомогою податків. Останнє передбачає запровадження диференційованих ставок податку на прибуток залежно від темпів зростання цін на вироблену продукцію та заробітної плати.

Серед заходів антиінфляційної політики помітне місце належить заходам, що спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. Передусім можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження реальних доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв'язку із цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

1. Визначте, чи правильним є твердження: «якщо грошова маса в країні протягом року зросла на 15 %, товарів та послуг протягом року було створено на 4 % більше, швидкість обігу грошової одиниці зросла на 11%, то в країні спостерігається помірна інфляція».

Розв'язання. Довести правильність або помилковість твердження допоможуть обчислення індексу цін за формулою Фішера:

Записуємо необхідні для обчислень дані та підставляємо у формулу:

ня цін на (1,227 - 1) • 100 % = 22,7 %. А оскільки темпи зростання цін перевищують 10 %, то в країні галопуюча інфляцля,ант помірна. Отже, твердження неправильне.

2. Визначте, виграли ми чи програли, якщо протягом року не вклали у справу 20 000 грн, а ціни на товари та послуги спочатку зросли на 9 %, а потім — ще на 6 %.

Розв'язання. Виграш чи програш від ситуації можна оцінити, визначивши реальну вартість грошей наприкінці року. Використаємо для цього формулу:

Це означає, що ми втратили: 20 000 - 17 310,022 = 2689,978 грн.

Відповідь також можна отримати, використавши індексний метод:

Отже, реальна купівельна спроможність 20 000 грн знизилася на (1 - 0,8655) • 100 % = 13,45 %.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Охарактеризуйте різні види інфляції.
  • 2. Яке з наведених тверджень не узгоджується з кількісною теорією грошей?
  • 1) Рівень інфляції у країні залежить від кількості грошей, що перебуває в обігу.
  • 2) Добуток кількості грошей у національній економіці та швидкості їх обігу дорівнює реальному ВВП.
  • 3) За сталої швидкості обігу грошей їх кількість у національній економіці визначає рівень цін.
  • 3. Визначте, який вид інфляції за темпами зростання цін спостерігається в країні, де номінальний ВВП за рік зріс із 5033 млрд грош. од. до 148 273 млрд грош. од., а реальний ВВП за цей період знизився на 3/4.
  • 4. Охарактеризуйте наслідки інфляції для різних верств населення.
  • 5. Визначте, чи правильні твердження. Обґрунтуйте свою думку.
  • 1) Непередбачувана інфляція може призвести до перерозподілу доходу між кредитором і боржником на користь останнього.
  • 2) Інфляція — завжди негативне явище.
  • 3) Підвищення цін на 12 % означає знецінення фіксованих доходів на 12 %.
  • 6. Номінальні доходи населення за три роки зросли в 1,7 разу. Визначте, як змінилися реальні доходи, якщо рівень інфляції становив відповідно 128, 122, 118 %.