Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 23. Сукупний попит і сукупна пропозиція

Загальна рівновага може бути охарактеризована також макроекономічною рівновагою, яка встановлюється між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Макроекономіка користується агрегованими показниками. На відміну від індивідуального попиту, сукупний попит (AD, aggregate demand) являє собою суму всіх витрат макроекономічних суб'єктів на придбання кінцевих товарів і послуг, створених у національній економіці.

Найбільшу частину сукупного попиту становлять витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів і послуг, які інакше називаються споживчими витратами, або просто реальним споживанням, і позначаються як C (consumption, consumer spending).

Більш динамічним компонентом сукупного попиту, зміни якого викликають коливання ділової активності, є інвестиційні витрати, тобто попит підприємців на інвестиційні блага для відновлення зношеного й збільшення реального капіталу, зміну виробничих запасів, а також попит домогосподарств на житлове будівництво та придбання транспортних засобів, які позначаються як I (investment costs).

Третім елементом сукупного попиту є попит із боку державного сектору — державні закупівлі товарів і послуг. Необхідно пам'ятати, що до їхнього складу не включаються трансфертні платежі населенню, а також субсидії та субвенції підприємницькому сектору, оскільки ці витрати пов'язані з процесом перерозподілу коштів, а не з витратами на створення валового випуску продукції. Цей компонент позначають як G (go vernment spending).

Ще однією складовою частиною сукупного попиту є попит із боку іноземного сектору, точніше, чистий експорт — Xn (net exports) — різниця між попитом іноземних агентів на вітчизняну продукцію та попитом вітчизняних економічних суб'єктів на іноземні товари й послуги, тобто експорт мінус імпорт.

Таким чином, сукупний попит у цілому може бути представлений як сума вищезгаданих елементів витрат:

AD = C + I + G + Xn.

Між реальним обсягом виготовленого продукту й рівнем цін існує зворотна залежність, яку можна відобразити графічно у вигляді кривої сукупного попиту AD (мал. 1). Причому ця залежність відображає дію закону сукупного попиту. Суть цього закону полягає в тому, що споживачі (усі сектори економіки) за інших рівних умов придбають тим більший обсяг виготовленого продукту, чим нижче загальний рівень цін, і навпаки. Вплив цін товарів та послуг на обсяг сукупного попиту здійснюється не прямим шляхом, а через ставку позичкового відсотка, зміну купівельної спроможності накопичених фінансових коштів і зміну зацікавленості саме національними товарами та послугами. Наприклад, зростання цін на товари викличе зростання попиту на гроші, а отже, і зростання позичкового відсотка, що зменшує споживчі витрати та інвестиції за цього рівня цін. Підвищення цін спричинить також зменшення реальних доходів населення, знецінення їх заощаджень. Ця ситуація також зменшить зацікавленість населення національними товарами й підвищить інтерес до імпортної продукції.

Мал. 1. Сукупний попит і його зміна

Указані вище чинники називаються ціновими й означають зміну величини сукупного попиту, тобто рух уздовж незмінної кривої AD.

Однак, крім цінових чинників, існують і нецінові, дія яких приводить до зсуву кривої AD праворуч у положення AD2, якщо сукупний попит збільшується, і ліворуч у положення AD1, якщо він зменшується. Переважно це чинники, що впливають на складові елементи AD. До них належать:

1) зміни в споживчих витратах, які, у свою чергу, залежать від:

  • динаміки добробуту споживачів. Коливання вартості майна приводить до зміни рішень щодо придбання товарів і послуг. Так, наприклад, різке збільшення курсу цінних паперів, якими володіють домогосподарства, викличе збільшення споживчих витрат і приведе до зростання сукупного попиту;
  • динаміки заборгованості споживачів. Адже щоб погасити борги, необхідно зменшити поточне споживання, а отже, скоротити AD;
  • динаміки податків на доходи споживачів, адже чим вища ставка прибуткового податку, тим менший чистий дохід, а отже, споживчі витрати й AD загалом;
  • очікувань споживачів, особливо в умовах дуже високого рівня інфляції;

2) зміни в інвестиційних витратах, на які впливають:

  • динаміка відсоткової ставки, не пов'язана зі зміною цін (наприклад, через зміну грошової маси). Зростання відсоткової ставки призводить до подорожчання кредитів, а це за незмінного рівня цін і неможливості збільшити прибуток за рахунок зростання цін неминуче призведе до скорочення AD;
  • очікувані прибутки від інвестицій. Якщо отримання прибутку ускладнене, то інвестиційні витрати зменшуються, скорочуючи й AD;
  • наявність надлишкових виробничих потужностей, що є чинником уповільнення вкладення інвестицій;
  • розвиток технологій. Поява нових технологій змушує підприємців збільшувати інвестиційні витрати;
  • динаміка податків на доходи підприємців і здійснення податкових пільг щодо інвестицій. Збільшення ставки оподаткування зменшує прибуток фірм, знижуючи стимули до здійснення інвестицій, а введення податкових пільг на інвестиції, навпаки, збільшує AD;

3) зміни в обсягах державних закупівель, що також впливає на положення кривої сукупного попиту;

4) зміни чистого експорту через:

  • коливання цін на ринках інших країн;
  • динаміку національного доходу в інших країнах;
  • коливання валютних курсів;

5) зміни пропозиції грошей. Збільшення грошової маси в країні в короткостроковому періоді приводить до зниження відсоткової ставки, покращення умов кредитування, а отже, до збільшення інвестування й зростання AD.

Другою складовою макроринку виступає сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція (AS, aggregate supply) — це реальний обсяг виробництва, який фірми бажають і можуть запропонувати на ринку в певний період часу за кожного можливого рівня цін. із визначення зрозуміло, що існує залежність між реальним обсягом виробництва й рівнем цін. Причому вищі ціни створюють стимули для виробництва все більшої кількості благ і їх постачання на ринок і навпаки. Отже, між цими величинами існує пряма залежність, яку називають законом сукупної про позиції.

Що стосується природи й форми кривої сукупної пропозиції, то в представників різних економічних шкіл і течій щодо цього існують великі розбіжності.

Незаперечним є той факт, що вплив зміни цін на обсяг валового національного продукту (ВНП) залежить від тривалості аналізованого періоду: короткострокового або довгострокового. Основним критерієм виділення короткострокового й довгострокового періодів є гнучкість цін. У макроекономічному довгостроковому періоді всі ціни як на товари, так і на ресурси є гнучкими, вільно встановлюваними, мінливими в одній і тій самій пропорції, що відсутнє в короткостроковому періоді. Оскільки фірми очікують на пропорційну зміну цін на товари і ресурси, вони втрачають стимули для збільшення обсягів виробництва в разі зростання рівня цін, адже припускають, що їхні витрати зростуть у тій самій пропорції, що й ціни. До того ж довгострокова крива сукупної пропозиції залежить від наявних економічних ресурсів. Тому крива сукупної пропозиції AS у довгостроковому періоді має вигляд вертикальної прямої. Реальний обсяг випуску, що визначає положення цієї лінії, — це потенційний обсяг національного виробництва (максимально можливий випуск продукції за умови повної зайнятості).

Що стосується короткострокового періоду, то економісти — прихильники класичної теорії — обстоюють точку зору, відповідно до якої крива сукупної пропозиції також має вигляд вертикальної лінії. Адже класики виходили з того, що завдяки певним чинникам, властивим ринковій економіці, що функціонує в умовах конкуренції, повна зайнятість стає нормою. Жодних обмежень для вільного переміщення ресурсів не існує, усі ринки є конкурентними, ціни економічних ресурсів — гнучкими.

Прихильники ж кейнсіанської теорії доводять, що економіка не завжди функціонує в умовах повної зайнятості, а ціни ресурсів не є гнучкими. Оскільки не всі ресурси використовуються, то в економіці не відчувається гострий дефіцит ресурсів, і збільшення обсягів національного виробництва може бути досягнуте без підвищення цін на ресурси. Отже, і крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лінію.

Сучасна економічна наука зробила спробу синтезу класичних і кейнсіанських поглядів на криву сукупної пропозиції. Аналізуючи стан економіки, сучасні економісти представляють криву сукупної пропозиції як лінію, що складається з трьох певних сегментів або відрізків (мал. 2).

Мал. 2. Крива сукупної пропозиції

Наведена форма кривої сукупної пропозиції відображає зміну витрат на одиницю продукції при зміні обсягу національного виробництва.

• Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок. Цей відрізок називають ім'ям англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, який проаналізував функціонування економіки США в період Великої депресії. і дійсно, цей відрізок свідчить про те, що економіка перебуває в стані глибокого спаду, і значна частина ресурсів використовується не повністю. Тому можна залучати додаткові ресурси у виробництво, не здійснюючи при цьому тиску на рівень цін.

• Проміжний (висхідний) відрізок. У міру вичерпання найважливіших економічних ресурсів витрати на їх залучення зростатимуть, а це означає, що збільшення реального обсягу виробництва супроводжується зростанням рівня цін.

• Вертикальний (класичний) відрізок свідчить, що економіка досягла повної зайнятості, тому будь-яке підвищення цін не викличе збільшення реального обсягу національного виробництва.

Таким чином, різні сегменти або відрізки кривої AS дають можливість проаналізувати умови функціонування та стан економічної системи. У реальному житті крива сукупної пропозиції має вигляд висхідної кривої.

Як і у випадку із сукупним попитом, існують цінові й нецінові чинники, що впливають на сукупну пропозицію. Зміна рівня цін означає рух уздовж незмінної кривої AS. Нецінові ж чинники сукупної пропозиції змінюють положення кривої AS, зсуваючи її праворуч, що означає збільшення сукупної пропозиції, і ліворуч, указуючи на зменшення сукупної пропозиції.

До нецінових чинників сукупної пропозиції відносять:

1) зміни цін на ресурси: зниження цін на ресурси приводить до зниження середніх загальних витрат, а отже, до збільшення сукупної пропозиції. На ціни на ресурси, у свою чергу, впливають:

  • наявність внутрішніх ресурсів;
  • ціни на імпортні ресурси;
  • панування на ринку (характеристика ринкової структури, можливість диктувати ціни на ресурси в умовах недосконалої конкуренції);

2) зміни в продуктивності: збільшення продуктивності означає, що за цього обсягу ресурсів або витрат можна отримати більший реальний обсяг національного виробництва, зниження продуктивності приводить до збільшення середніх витрат і зсуву кривої сукупної пропозиції ліворуч;

3) зміни правових норм, а саме зміну податків і субсидій, а також характеру державного регулювання. Наприклад, субсидії або субвенції підприємницькому сектору зменшують витрати виробництва й збільшують сукупну пропозицію;

4) очікування зміни рівня цін: очікування підвищення рівня цін приводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч.

Розглядаючи одночасно і сукупний попит, і сукупну пропозицію, можна визначити механізм формування рівноважного обсягу національного виробництва й рівноважного рівня цін. Встановлення рівноважного рівня цін і рівноважного обсягу національного виробництва, або досягнення макроекономічної рівноваги, означає такий стан економіки, за якого сукупні витрати дорівнюють сукупним доходам, або величина сукупного попиту дорівнює величині сукупної пропозиції. Графічно рівноважний стан національної економіки характеризується точкою перетину кривих AD і AS. Необхідно також відзначити, що точка перетину кривих AD і AS дає можливість говорити не тільки про сталий рівноважний рівень цін, рівноважний обсяг національного виробництва, але й про рівень безробіття (незайнятості економічно активного населення). Про рівень цін свідчить координата точки рівноваги по вертикальній осі, про величину рівноважного обсягу виробництва й тісно пов'язаного з ним рівня безробіття — координата по горизонтальній осі. Зрозуміло, що чим більша величина реального ВВП, тим нижчий рівень безробіття, а отже, вищий рівень зайнятості в країні.

Механізм формування рівноважного обсягу виробництва залежатиме від того, на якому з відрізків сукупної пропозиції відбудеться перетин із кривою сукупного попиту. На мал. 3 зображені три можливі ситуації макроекономічної рівноваги. Точка E1 відображає ситуацію макроекономічної рівноваги за стабільного рівня цін, високого рівня безробіття, невеликого (порівняно з потенційними можливостями) обсягу національного виробництва. Точка E2 характеризує макроекономічну рівновагу в умовах неповної зайнятості, наявності «вільних» ресурсів, але вже при зміні рівня цін. Точка E3 дає можливість говорити про макрорівновагу в умовах повної зайнятості.

Мал. 3. Макроекономічна рівновага

У кейнсіанській теорії панівну роль у формуванні рівноважного обсягу національного виробництва відіграє сукупний попит. У класичній економічній теорії верховенство належить сукупній пропозиції, чинникам, що його обумовлюють, і насамперед обсягам наявних ресурсів, а сукупний попит впливає лише на рівень цін. Сучасні теоретики вважають, що в короткостроковому періоді на формування рівноважного обсягу національного виробництва впливають як сукупний попит, так і сукупна пропозиція. Це підтверджує висхідна короткострокова крива сукупної пропозиції.

Економічна рівновага є відносною, оскільки вона порушується. Це пов'язано з тим, що економіка перебуває в постійному русі, розвитку, що супроводжується зміною фаз економічного циклу, економічної кон'юнктури, доходів тощо. При цьому економічна рівновага — це такий стан національної економіки, до якого вона постійно повертається відповідно до своїх власних закономірностей. Через це рівноважний стан може тільки умовно розглядатися як статична загальна рівновага в національній економіці. У реальній економіці між сукупним попитом та сукупною пропозицією постійно існують розбіжності. Досягнення ж ринкової рівноваги може супроводжуватися як економічними, так і соціальними втратами. Для зменшення втрат необхідне державне регулювання економіки на макроекономічному рівні.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

1. Визначте рівноважний обсяг національного виробництва, якщо відомо: функція споживання C = 90 + 0,4Y, де Y — реальний обсяг виробництва; функція інвестування I = 70 + 0,2Y; державні видатки — 76 млрд грош. од.; експорт — 45 млрд грош. од.; імпорт — 55 млрд грош. од.

Розв'язання. Рівноважний обсяг національного виробництва досягається за умови рівності величини AD і величини AS. Оскільки AD = C + I + G + Xn, то 90 + 0,4Y + 70 + 0,2Y+ 76 + (45 - 55) = Y, 226 = 0,4Y, Y = 565 млрд грош. од.

2. В умовах незначного зростання цін на товари та послуги повінь знищила третину врожаю зернових.

Визначте вплив ситуації на рівноважний рівень цін, реальний обсяг національного виробництва, рівень безробіття (зайнятості). Проілюструйте ситуацію графічно.

Розв'язання. По-перше, визначаємо початкові умови макроекономічної рівноваги. «Незначне зростання цін» означає, що рівноваги досягли на проміжному відрізку. По-друге, визначаємо, про які чинники йдеться — сукупного попиту чи сукупної пропозиції. «Урожай зернових» указує на чинник сукупної пропозиції, оскільки це є зміна ресурсів. По-третє, «знищення третини врожаю» означає зменшення сукупної пропозиції, а отже, і зсув кривої AS ліворуч. Представляємо ситуацію графічно:

Визначаємо зміни згідно із графіком: AD — не змінився; AS — зменшилася; рівень цін — підвищився; реальний обсяг виробництва — зменшився; рівень безробіття — зріс; рівень зайнятості — знизився.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Графічно покажіть зміни в сукупному попиті, якщо: 1) люди починають купувати більше продовольчих товарів; 2) уряд скорочує військові видатки на 20 %; 3) збільшуються приватні заощадження; 4) збільшується грошова маса в обігу; 5) рівень цін на товари та послуги зростає на 15%.
  • 2. Графічно покажіть зміни в сукупній пропозиції, якщо: 1) країни ОПЕК знижують виробництво сирої нафти на 25%; 2) ураган пошкодив понад тисячу кілометрів електромереж; 3) під Харковом відкрито родовище природного газу; 4) рівень цін на випуск продукції знижується на 10%; 5) трудові спілки активізуються, зростає рівень заробітної плати.
  • 3. Визначте рівноважний обсяг національного виробництва, якщо відомо: функція споживання C = 590 + 0,6 Y , де Y — реальний обсяг виробництва; функція інвестування I = 670 + 0,2Y; державні видатки — 820 млрд грош. од.; чистий експорт — 450 млрд грош. од.