Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

ТЕМА 4. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЮ ТЕМУ, ВИ НАВЧИТЕСЬ:

  • розрізняти складові та функції управління, етапи маркетингового дослідження;
  • розкривати сутність економічних проектів;
  • визначати роль управління у функціонуванні будь-якої організації;
  • характеризувати сучасні підходи до управління підприємством;
  • наводити приклади різних видів реклами;
  • сегментувати ринок окремого товару за певними критеріями;
  • розраховувати коефіцієнт конкурентоспроможності товару за конкретними даними;
  • брати участь у розробці навчального бізнес-плану.

ПРИГАДАЙТЕ

  • 1. Яка реклама спонукала вашу родину або ваших знайомих до покупки певного товару або користування певною послугою?
  • 2. Які види реклами ви спостерігаєте?
  • 3. Які економічні проекти стали всесвітньовідомими за останнє десятиліття?

§ 17. Управління підприємством: сутність, функції та моделі

Діяльність підприємства в ринковій економіці потребує ефективних управлінських рішень, які б забезпечували організаційний порядок та ефективну працю робітників зі створення продукції. Управління, або менеджмент (від англ. to manage — керувати), — це діяльність із координації роботи працівників та структурних підрозділів підприємства.

На підприємстві існують різні рівні управлінської діяльності: стратегічний та операційний. Якщо стратегічний менеджмент передбачає оцінку зовнішнього середовища, формулювання організаційних цілей, урахування рішень, спрямованих на створення й утримання конкурентних переваг, здатних забезпечити бізнесу прибуток у довгостроковій перспективі, то операційний менеджмент визначає зміст практичної діяльності на підприємстві з реалізації цієї розробленої стратегії підприємства.

Управління підприємством охоплює всі сфери його діяльності, а саме:

  • виробничий менеджмент: прийняття управлінських рішень щодо забезпечення виробництва товарів відповідно до стандартів якості та в потрібній кількості, у визначений час та з мінімальними витратами на виробництво;
  • інноваційний менеджмент: генерування та відбір нових ідей, розробка нової продукції;
  • менеджмент маркетингу: вивчення, прогнозування та планування попиту на товари та послуги; організація торгівлі; управління закупівлею товарів, їх запасами, рекламою, комерційними угодами тощо;
  • фінансовий менеджмент: управління рухом коштів, операції із цінними паперами, аналіз фінансової звітності підприємства;
  • менеджмент персоналу: система поточного та перспективного планування, організації, розвитку та стимулювання працівників підприємства.

На практиці управління здійснюють керівники, менеджери, які виконують такі основні функції:

1. Планування, підготовка й ухвалення управлінських рішень. Ця функція передбачає формулювання цілей і загальних напрямків діяльності фірми, розробку планів організації та ухвалення різноманітних управлінських рішень, які залежно від тривалості дії можуть бути довгострокові, короткострокові або разові, а залежно від міри обов'язковості виконання мають категоричний або рекомендаційний характер.

2. Організація процесу реалізації прийнятих рішень. Зміст цієї функції полягає в доведенні до виконавця прийнятих рішень, пристосування організаційної структури фірми до накреслених завдань, підбір робітників для конкретної роботи та делегування їм повноважень, тобто прав використання ресурсів підприємства.

3. Мотивація персоналу. Зміст цієї функції полягає у створенні таких умов на підприємстві, щоб персонал фірми працював відповідно до делегованих йому прав та обов'язків із реалізації прийнятих управлінських рішень. У загальному визначенні мотивація — це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення певної мети.

4. Контроль за процесом виконання управлінських рішень. Контроль забезпечує на підприємстві досягнення поставлених цілей. Він є системою спостереження й перевірки відповідності процесу функціонування структурних підрозділів підприємства прийнятим рішенням, виміру того, що було досягнуто за період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами та підготовки необхідних дій, що коригують ситуацію.

Будь-яке підприємство має свою структуру управління — упорядковану сукупність взаємопов'язаних елементів (бригад, цехів, відділів, департаментів тощо), які перебувають між собою в стійких відносинах, що й забезпечує розвиток і функціонування підприємства як єдиного цілого.

Структура управління має відбивати цілі й завдання фірми, бути підпорядкованою виробництву та змінюватися разом із ним. Вона має відображати функціональний розподіл праці й обсяг повноважень працівників управління.

Найбільш поширеними моделями структур управління є лінійна та функціональна.

Лінійна структура управління утворюється в результаті побудови апарату управління тільки із взаємно підпорядкованих органів у вигляді ієрархії (мал. 1). Кожний підрозділ очолює керівник, який наділений усіма повноваженнями та здійснює одноосібне керівництво підлеглими йому працівниками та зосереджує у своїх руках усі функції управління. Сам керівник перебуває в безпосередньому підпорядкуванні керівника вищого рівня.

Ця структура управління використовується малими й середніми підприємствами, що здійснюють нескладне виробництво, за відсутності широких коопераційних зв'язків між підприємствами.

Мал. 1. Лінійна структура управління

До переваг лінійної структури управління належать чіткість розпорядництва, узгодженість дій виконавців, швидкість реакції у відповідь на прямі вказівки. Недоліками лінійної структури управління є високі вимоги до керівника, який має володіти різнобічними знаннями й досвідом за всіма функціями управління, величезна кількість інформації, потік паперів, множинність контактів із підлеглими та вищими керівниками.

Функціональна структура управління передбачає, що кожний орган управління спеціалізується на виконанні окремих функцій управління (мал. 2). Виконання вказівок кожного спеціалізованого функціонального органу управління в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів. Рішення щодо загальних питань приймаються колегіально.

Ця система використовується в управлінні підприємствами з масовим і багатосерійним типом виробництва.

Основними перевагами цієї структури є високий рівень компетенції фахівців, що відповідають за здійснення конкретних функцій, зменшена потреба у фахівцях широкого профілю роботи. Такій структурі управління властиві й певні недоліки: труднощі підтримки постійних взаємозв'язків між функціональними службами та можливість дублювання й неузгодженості вказівок і розпоряджень.

Людство давно усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження та становлення державності. Перші приклади свідомого управління належать до V—III тис. до н. е. Проте галузь управлінських знань (менеджмент) почала формуватися в другій половині XVIII ст., а її становлення відбулося на початку XX ст. в епоху індустріалізації та появи великих за розмірами споживаних ресурсів і масштабних підприємств.

У другій половині XX ст. виникла необхідність у нових методах управління, які б урахували сучасні реалії. Так, у 1960—1970-ті рр. сформувалися два підходи до управління підприємствами, які інтегрували попередній досвід, — системний та ситуаційний. Згідно із цими підходами, ефективність кожного підприємства забезпечується не якимось одним чинником, а є результатом впливу багатьох чинників, як внутрішніх, так і зовнішніх, тому менеджери мають застосовувати різні прийоми та методи управлінської діяльності. Основні положення цих підходів в управлінні були розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером, Майклом Портером та ігорем Ансоффом. Наприкінці 1960-х рр. теорія менеджменту збагатилася дослідженнями в різноманітних галузях — психології, антропології, математиці, соціології, економіці, правознавстві, логістиці тощо. Найбільш відомими серед цих концепцій є технократичний менеджмент, управління цілями (стратегічне управління), менеджмент якістю TQM, реінжиніринг, теорія альянсів тощо.

Мал. 2. Функціональна структура управління

ЗАУВАЖИМО!

Школа наукового управління пов'язана з роботами Фредеріка Тейлора (1856—1915), якого називають «батьком» наукового менеджменту, Френка Гілбрета (1868—1924), Ліліан Гілбрет (1878—1972) та Генрі Ганта (1861—1919). Вони вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна вдосконалити багато операцій ручної праці.

Представники школи адміністративного управління (класичної школи) Анрі Файоль (1841—1925), Ліндел Урвік (1891—1983) і Джеймс Муні (1861—1921) мали безпосередній досвід роботи керівниками вищої ланки управління у великому бізнесі. Їх головним завданням було створення ефективного підприємства на загальних принципах управління, дотримання яких, без сумніву, приведе підприємство до успіху. А. Файоль сформулював такі принципи управління: розподіл праці, влада й відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, єдність дій, підпорядкованість інтересів, винагорода персоналу, централізація, порядок, справедливість, стабільність персоналу, ініціатива, корпоративний дух.

Школа людських стосунків дає змогу краще забезпечити основну людську потребу в задоволенні працею та повніше виявляти всі потенційні можливості працівників. Її основоположники Абрахам Маслоу (1908—1970) і Дуглас Макгрегор (1906—1964) підкреслювали, що ті відносини, які складалися між людьми, перевершували зусилля керівників із мотивації людей грошовими винагородами. Вони вважали, що коли керівництво турбується про своїх працівників, то й рівень задоволення має зростати, і це збільшуватиме їхню продуктивність.

Формування наукових шкіл пов'язане із застосуванням кібернетики і кількісних методів дослідження для розв'язання проблем планування виробництва та оптимізації його структури, контролю якості, управління виробничими запасами тощо.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

Визначте, чи правильним є твердження: «У системі мотивацій працівників на підприємстві такий чинник, як стиль керівництва підприємством, має більше значення для працівника, ніж можливість самовдосконалення».

Відповідь. У теорії менеджменту існує кілька підходів до організації системи мотивацій працівників на підприємстві. Згідно з одним із них, на думку американського психолога Фредеріка Герцберга, на людей впливають дві групи чинників, які й визначають їхню поведінку на підприємстві:

  • гігієнічні чинники: умови праці, соціальні відносини, стиль керівництва підприємством, винагорода, соціально-психологічний клімат на підприємстві. Позитивний прояв цих чинників дає лише відсутність незадоволення роботою в людей;
  • чинники безпосередньої мотивації: робота як цінність сама по собі, почуття відповідальності, можливість удосконалення особи працівника. У разі позитивного прояву настає задоволення роботою.

Для того щоб використовувати теорію Ф. Герцберга, менеджеру необхідно скласти перелік гігієнічних і мотивуючих чинників і дати можливість співробітникам самим визначити й вказати ті з них, яким вони віддають перевагу. Потім слід розробити систему мотивацій, яка б ураховувала побажання працівників того або іншого відділу, ділянки, цеху. Таким чином, тільки багатофакторний підхід дасть змогу розробити систему стимулів на підприємстві.

Твердження є неправильним.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Дайте визначення поняття «менеджмент».
  • 2. Який шлях історичного розвитку пройшла наука менеджменту? Дайте характеристику окремих наукових теорій управління.
  • 3. Які сфери управлінської діяльності ви знаєте? Охарактеризуйте менеджмент окремих сфер і напрямків діяльності.
  • 4. Які існують функції управління? Охарактеризуйте кожну з них.
  • 5. Яку структуру управління (лінійну чи функціональну) слід використовувати на підприємстві, яке виробляє гіроскутери? Відповідь обґрунтуйте. Назвіть недоліки обраної структури управління.