Підручник з Економіки. 10 клас. Крупська - Нова програма

ТЕМА 6. ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО КРУГООБІГУ

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЮ ТЕМУ, ВИ НАВЧИТЕСЬ:

• розрізняти принципи організації ринкової, командної та змішаної економіки;

• визначати переваги та обмеження конкретної економічної системи;

• характеризувати зміст економічного кругообігу за схемами;

• наводити приклади країн із певною моделлю ринкової економіки;

• користуватися інформацією щодо ознак економіки України, які свідчать про її перетворення на ринкову.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Запитайте у знайомих бабусь та дідусів, наскільки різняться сучасна ринкова економіка та командна економіка, що існувала в Радянському Союзі за часів їхньої молодості.

2. Які існують економічні суб'єкти та які інтереси вони реалізують?

3. Які традиційні види виробництва існують у сучасній економіці?

§ 24. Сутність та основні елементи економічної системи

Економічне життя кожного суспільства певним чином організоване. Спосіб організації господарського життя суспільства називається економічною системою.

Економічну систему визначають по-різному. Кожне з визначень відбиває якийсь один бік категорії, оскільки складність об’єкта не дозволяє дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням.

В економічній літературі існують різні визначення економічної системи, а саме:

• як система відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання економічних благ;

• як особливим чином упорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних та нематеріальних благ;

• як сукупність усіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм.

Найзагальніше поняття економічної системи можна визначити так: це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, тобто це спосіб організації національної економіки. Важливим принципом економічної системи є управління. Кожна економічна система прагне рівноважного стану, якого можна досягти за допомогою або ринкових (самоорганізації), або адміністративних (організація) важелів, або поєднуючи ринкові й адміністративні важелі (організація й самоорганізація). Управління неможливе без інформації, тобто даних, які характеризують стан економічної системи в кожен момент. Інформація — спосіб зв’язку компонентів системи.

Особливе місце в становленні, функціонуванні, розвитку економічної системи належить її суб’єктам як активній рушійній перетворюючій силі. Кожен суб’єкт є носієм певних прав, обов’язків і відповідальності, які реалізує в процесі своєї діяльності. Залежно від цього існують різні класифікації економічних суб’єктів: індивідуум, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні виробники; інституціональні суб’єкти (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

Економічна система має три основні підсистеми: продуктивні сили суспільства, виробничі економічні відносини та механізм господарювання.

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівники з їхніми фізичними й розумовими здібностями, досягнення науки, технології, інформація, методи організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили є найважливішим показником і критерієм досягнутого рівня науково-технічного прогресу та продуктивності суспільної праці.

Економічні виробничі відносини — це сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання економічних благ. Система економічних відносин охоплює техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні відносини.

Суть і основу економічних відносин становлять відносини власності на засоби виробництва. Відносини власності визначають, у чиїх інтересах здійснюється виробництво, історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Ця група виробничих відносин дістала назву соціально-економічних.

Саме соціально-економічні відносини визначають: хто реально володіє, користується та розпоряджається засобами виробництва; як розподіляється суспільне багатство; систему економічних інтересів; місце людини в економічній системі.

Український, канадський, швейцарський економіст Богдан Гаврилишин (1926—2016) у роботі «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє» писав, що економічну систему характеризує «відповідність між економічним потенціалом (природним і людським) та економічними здобутками, тобто узгодженість між цінностями, потребами та їх задоволенням».

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання економічних благ та їх привласнення. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним. Організаційно-економічні відносини можуть мати однакові характеристики на різних історичних етапах розвитку, наприклад поділ праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінація виробництва тощо.

Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці в процесі виробництва. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Важливим структурним елементом економічної системи є господарський механізм. Механізм господарювання узгоджує функціонування та розвиток ланок економічної системи, продуктивні сили та виробничі відносини. Механізм господарювання — це сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів регулювання економічних процесів. Найважливіша функція господарського механізму — забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією. Він вміщує підсистеми управління, стимулювання, фінансування; інститути права, кредитування, страхування.

Кожна економічна система має розв’язувати три головні економічні питання: що виробляти, як виробляти й для кого виробляти.

Проблема що виробляти — це виробничий вибір, тобто прийняття рішень про те, які саме блага, якої якості та в якій кількості мають бути вироблені.

Проблема як виробляти — це технологічний вибір, тобто прийняття рішень про те, за допомогою яких обмежених ресурсів і їхніх комбінацій та яких технологій вироблятимуть блага.

Проблема для кого виробляти — це розподільчий вибір, тобто прийняття рішень стосовно того, кому дістануться вироблені блага і в якій кількості ними володітиме певний споживач.

Залежно від того, у який спосіб суспільство вирішує ці питання, формується певний тип економічної системи: традиційна, командна або ринкова економіка.

Кожна економічна система різниться за: способом координації господарської діяльності людей, фірм і держави та типом власності на економічні ресурси.

Економічна теорія розглядає два різні способи координації господарської діяльності: спонтанний, або стихійний порядок, та ієрархію. За спонтанного порядку інформація, що необхідна виробникам і споживачам, передається шляхом цінових сигналів. Підвищення або зниження ціни на ресурси й вироблені за їхньою допомогою блага підказує господарським агентам, у якому саме напрямку слід діяти, тобто що, як і для кого виробляти. У будь-якій системі виробник має здійснювати розрахунок своїх витрат і отримуваних вигод. Механізм коливання цін, або альтернативних витрат, може скерувати економічний вибір людей. Ринок — це і є спонтанний порядок.

Проте є й інший спосіб отримання інформації про те, що, як і для кого виробляти. Це система наказів і доручень, що йде згори донизу, від якогось центру до безпосереднього виконавця (виробника). Така система називається ієрархією. Ієрархія побудована не на цінових сигналах, а на владі керівника фірми чи центрального керівного державного органу. У реальному житті спостерігається співіснування стихійних порядків та ієрархії.

Оцінювати ефективність спонтанних порядків або ієрархії необхідно з позиції економії трансакційних витрат. Трансакційні витрати пов’язані не безпосередньо з виробництвом, а з його супутніми витратами, а саме: пошуком інформації про ціни, контрагентів господарських угод; витратами на укладання господарських угод та контроль за їх виконанням тощо. При спонтанному механізмі трансакційні витрати несуть безпосередньо ті суб’єкти, які реалізують власні інтереси (споживачі або виробники). При механізмі ієрархії всі трансакційні витрати несе суспільство в цілому.

Як ми вже визначали, сукупність усіх економічних процесів функціонує в суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та правових норм.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Який механізм (спонтанний чи ієрархія) більш справедливий щодо покриття трансакційних витрат на виробництво: 1) золотих прикрас; 2) молочних продуктів; 3) початкової освіти; 4) вищої освіти?

2. За якими критеріями розрізняють економічні системи?