Економіка. Профільний рівень. 11 клас. Криховець-Хом’як

Розділ V. Світова економіка та інтеграційні процеси

Тема 11. Світове господарство та національна економіка

Глобалізація світового господарства супроводжується істотними суперечностями соціально-економічного розвитку країн, які поглиблюють відмінності в розвитку національних економік, деформують міжнародні економічні відносини, змінюючи світовий економічний порядок. Світова економіка — найбільш динамічна економічна система, за допомогою якої можна вирішувати важливі проблеми людства в епоху глобальних трансформацій та фінансової інтеграції.

У розділі розкриті питання щодо змісту світового господарства, світової торгівлі, міжнародної валютної системи, міжнародної міграції робочої сили та міжнародного руху капіталів. Охарактеризовано особливості діяльності провідних міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Подані вправи для самоаналізу та саморозвитку, тести та творчі завдання допоможуть усвідомити важливість світової економіки та інтеграційних процесів для України та інших країн світу.

§ 44. Основні етапи становлення світового господарства та форми міжнародних економічних відносин

Світову економіку (world economics) часто розглядають як систему, яка пов'язує національні господарства окремих країн, що знаходяться в складній взаємодії міжнародних економічних відносин одне від одного і, водночас, як ціле впливають на процеси функціонування і зростання окремих своїх частин. Поняття «світова економіка» часто ототожнюють з поняттям «світове господарство».

Світове господарство — це сукупність національних господарств усіх країн, пов'язаних між собою глобальними економічними відносинами.

Світова економіка перебуває в постійній динаміці, яка характеризується розширенням міжнародних відносин, які підпорядковуються об'єктивним законам ринкової економіки. Результатом є дуже суперечлива, але інтегрована світова економічна система.

До суб'єктів світового господарства входять національні держави, ТНК, регіональні інтеграційні економічні об'єднання, міжнародні економічні організації. Основним суб'єктом світового господарства є держава. Роль держави в економіці проявляється насамперед у створенні гарантованих ринків для компаній всередині країни і за кордоном, її участі в накопиченні капіталу, регулюванні внутрішніх і зовнішніх економічних зв'язків у загальнонаціональних інтересах, безпосередньо у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП).

Відповідно до міжнародної системи національних рахунків (СНР), суб'єктами світогосподарських зв'язків є приватні (фізичні) особи та організації (юридичні особи), які здійснюють міжнародні економічні операції.

З позицій приналежності до національної економіки суб'єктів поділяють на резидентів і нерезидентів.

Резиденти — це господарюючі суб'єкти, які постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх національної (державної) приналежності.

Нерезиденти — це господарюючі суб'єкти, які постійно перебувають на території іноземної держави, навіть якщо вони є громадянами даної країни.

У розвитку світового господарства відповідно до певних критеріїв можна виокремити кілька етапів. Так, за функціональною ознакою виділяють:

  • етап світової торгівлі — спостерігається абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках; відсутність стійких зв'язків та нееквівалентність обміну;
  • етап іноземних інвестицій — характеризується активним розвитком іноземного інвестування; виникненням нових форм зовнішньоекономічних зв'язків (купівля-продаж інформації, інтелектуальної власності; розвиток промислової кооперації);
  • етап економічної інтеграції — передбачає активний розвиток виробничої діяльності за кордоном; створення міжнародних економічних організацій.

За організаційною ознакою виділяють такі етапи:

  • - друга половина XIX ст. — початок XX ст. — етап формування сучасного світового господарства: експорт капіталу як наслідок монополізації виробництва; наявність колоніальної системи; гострі протиріччя між державами призводили до локальних і світових війн, породжували нестабільність;
  • - 20-30-ті рр.— до 80-х рр. XX ст. — світове господарство поділено на дві системи: світове капіталістичне й світове соціалістичне господарство; протиборство й змагання цих двох світових систем. У 60-ті роки відбулося входження у світову економіку великої групи країн, що розвиваються, внаслідок ліквідації колоніальної системи. У 50-60-ті роки починають розвиватися інтеграційні процеси в різних регіонах світу;
  • - 80-90-ті роки XX ст. — дотепер — набуття світовим господарством ознак єдиного цілісного утворення, яке базується на ринкових відносинах; глобалізація світового виробництва, яка проявляється у посиленні взаємозалежності національних господарств, в інтенсифікації господарських зв'язків, у формуванні міжнародного виробництва, в активізації діяльності та посиленні позицій транснаціональних корпорацій, у підвищенні ролі міжнародних економічних організацій.

Таким чином, у другій половині XX ст. світова економіка перейшла на нову, вищу фазу — глобальну.

Сучасне світове господарство включає дві складові частини: по-перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге — міжнародні економічні відносини між країнами-партнерами.

Світове господарство та міжнародні економічні відносини набули, з одного боку, характеру, спрямованого на вирішення глобальних проблем (тобто проблем, які повинні бути вирішені за участю більшості країн), а з другого — мають конкурентні ознаки. Можна виділити ряд глобальних проблем, які визначають напрямки та тенденції розвитку світового господарства:

  • - глобальні зміни в навколишньому середовищі (потреба у відповідних технологіях та фінансуванні);
  • - приріст та постійне переміщення населення (масовий міграційний потік з країн периферії до розвинених країн);
  • - збільшення розриву! між бідними і багатими країнами;
  • - прискорення науково-технічного прогресу (глобальна комп'ютеризація та інформатизація) і формування сектора економіки, який базується на знаннях;
  • - зростаюча роль недержавних структурних утворень (неурядових організацій, транснаціональних корпорацій);
  • - зростання економічної взаємозалежності країн світу.

У структурі світового господарства виділяють світові ринки товарів і послуг, капіталів, робочої сили, міжнародну валютну систему, міжнародну кредитно-фінансову систему, відносини обміну у сфері науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін. Основою світового господарства є міжнародні відносини.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) як комплекс економічних відносин, що поєднують суб'єкти світової економіки, заснованих на міжнародному поділі праці, мають такі основні форми (рис. 5. 1):

Рис. 5.1. Форми міжнародних економічних відносин

  • 1. Міжнародну торгівлю (сукупний оборот товарів, послуг, технологій між країнами світу. До основних тенденцій відносяться, по-перше, зростання масштабів міжнародної торгівлі, викликане діяльністю транснаціональних корпорацій, по-друге, якісні зміни внаслідок розвитку науково-технічної та інтелектуальної діяльності).
  • 2. Міжнародну міграцію робочої сили (проявляється в переміщенні населення у працездатному віці з метою отримання роботи поза країною проживання протягом певного часового періоду).
  • 3. Міжнародний рух капіталу (пов'язаний з міграцією капіталу між країнами, в основному підприємницького і позичкового).
  • 4. Міжнародні валютно-фінансові відносини (в міжнародній практиці склався порядок міжнародних валютно-фінансових угод між суб'єктами МЕВ. Він визначається міжнародними угодами і заснований на розвитку грошового обігу та міжнародного поділу праці).
  • 5. Міжнародну економічну інтеграцію (серед типів інтеграції виділяють три групи: двосторонні, багатосторонні і континентальні інтеграційні об'єднання,).
  • 6. Міжнародне співробітництво у вирішенні глобальних проблем (проявляється у спільних діях всього світового співтовариства щодо подолання бідності та відсталості, вирішення екологічної, демографічної, продовольчої проблем, підтримання миру та боротьби з тероризмом, сприяння розвитку людського потенціалу).

Отож, на основі сталого розвитку міжнародних економічних відносин формується світовий ринок, що представляє собою систему проникнення економік одних країн у національне господарство інших. Процеси, що відбуваються в світовому господарстві, зачіпають економічні інтереси окремих країн. У результаті, країни відрізняються за рівнем розвитку, де їх поділяють на окремі групи.

Відома модель «центр — периферія» розроблена Джоном Фрідманом у кінці 60-х рр. і викладена в книзі «Політика регіонального розвитку». Згідно цієї теорії, центр включає в себе промислово розвинені країни (США, Канаду, Німеччину, Великобританію, Францію, Італію, Японію та ін.) з ефективним, регульованим ринковим господарством, здатним швидко адаптуватися до світогосподарської кон'юнктури й освоювати досягнення науково-технічного прогресу. На їх частку припадає майже 55% у світовому ВВП і 71% у світовому експорті. Периферія — це країни, що розвиваються, вони займають залежне становище в світовому господарстві. Сюди можна віднести більшість країн Африки та Азії.

Центр і периферія світового господарства тісно пов'язані між собою, але різниця в умовах життя між ними продовжує збільшуватися.

Найповніше уявлення про групи країн у міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу — Організації Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку. Правда, їхні оцінки трохи відрізняються, так як у цих організаціях різна кількість країн-учасниць (ООН — 193, МВФ — 189, Світовий банк — 187 країн), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів.

З метою економічного аналізу ООН поділяє держави на:

  • розвинені країни (держави з ринковою економікою — країни «Великої сімки» та ін.;
  • країни з перехідною економікою (в минулому соціалістичні країни, країни південно-східної Європи);
  • країни, що розвиваються (країни Африки, Латинської Америки та Карибського басейну).

Це цікаво!

Про типи країн, які беруть участь у світовому господарстві можна, зобразити схемою «келих із соком».

У цій схемі виділяють дві групи: розвинені країни («люди соку» — А) і країни, що розвиваються, — В, серед яких виокремлюють країни з низьким рівнем розвитку («люди підставки келиха» — С).

(Використано інтернет-джерела вільного доступу)

Запитання для роздумів, самоперевірки та колективного обговорення:

1. У чому сутність поняття «світове господарство»?

2. Назвіть основні етапи розвитку світового господарства.

3. Охарактеризуйте сучасний етап розвитку світового господарства.

4. Що таке міжнародні економічні відносини?

5. Назвіть основні форми та особливості сучасних міжнародних економічних відносин.

6. Назвіть країни, які за рівнем економічного розвитку можна віднести: а) до центру; б) до периферії.

Творчі завдання.

Завдання 1. У середині минулого століття важливими постачальниками продукції рослинництва (передусім зерна) були деякі азіатські та африканські країни, а покупцями — країни Західної Європи. В останні десятиліття ситуація змінилась — основними покупцями зерна є азіатські та африканські країни, а постачальниками — країни Європи, США, Австралія. Чим би ви пояснили ці зміни? Обґрунтуйте відповідь статистичними даними та побудуйте діаграму.

(Використано інтернет-джерела вільного доступу)

Завдання 2. Використовуючи різні джерела, заповніть таблицю «Визначні історичні події у формуванні МЕВ».

Рік

Назва події

Де сталася подія?

Як подія вплинула на формування МЕВ?

1.

2.

Вправи для саморозвитку.

Тест

1. Яка із зазначених форм МЕВ характеризує обмін товарами між країнами?

  • а) міжнародні валютно-фінансові відносини;
  • б) міжнародна торгівля;
  • в) міжнародні транспортні відносини;
  • г) міжнародна міграція робочої сили.

2. Яка із зазначених форм МЕВ сприяє збуту товарів?

  • а) міжнародні валютно-фінансові відносини;
  • б) міжнародний туризм;
  • в) міжнародна торгівля;
  • г) міжнародне співробітництво.

3. Яка із зазначених форм МЕВ характеризується переміщенням осіб найманої праці між країнами?

  • а) міжнародне співробітництво;
  • б) міжнародний туризм;
  • в) міжнародні транспортні відносини;
  • г) міжнародна міграція робочої сили.

4. Яка із зазначених форм МЕВ проявляється у вигляді експорту капіталу до інших країн?

  • а) міжнародні валютно-фінансові відносини;
  • б) міжнародний рух капіталу;
  • в) міжнародні валютно-кредитні відносини;
  • г) міжнародне виробниче співробітництво.

5. Яка із зазначених форм МЕВ характеризує відносини між кредиторами та позичальниками різних країн?

  • а) міжнародні валютно-фінансові відносини;
  • б) міжнародний туризм;
  • в) міжнародні валютно-кредитні відносини;
  • г) міжнародне виробниче співробітництво.

6. Яка із зазначених форм МЕВ характеризує платіжні відносини між країнами?

  • а) міжнародні валютно-фінансові відносини;
  • б) міжнародне виробниче співробітництво;
  • в) міжнародна торгівля;
  • г) міжнародна міграція робочої сили.

7. Роль МЕВ у світовому господарстві полягає у:

  • а) визначенні темпів розвитку та пропорцій світового господарства;
  • б) забезпеченні світових міжгалузевих і регіональних зв’язків;
  • в) посиленні взаємозалежності країн;
  • г) виробничому співробітництві.

8. Визначте, які найважливіші форми міжнародних економічних відносин названі неправильно:

  • а) міжнародна торгівля;
  • б) міжнародний рух капіталу;
  • в) міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини;
  • г) міжнародні економічні організації.

(Використано інтернет-джерела вільного доступу)