Економіка. Профільний рівень. 11 клас. Криховець-Хом’як

Тема 8. Роль уряду в регулюванні національної економіки

§ 27. Невдачі (обмеження) уряду як причина державного регулювання економіки. Пряме і непряме державне регулювання економіки

Сутністю взаємовідносин між учасниками ринку є взаємодія попиту і пропозиції через ціновий механізм. Існування вільної конкуренції на ринках створює можливості для максимізації вигод, що одержують продавці і покупці. Встановлення на вільному ринку рівноважної ціни не означає, однак, що хтось виграв, а хтось програв. Навпаки, ринкова ціна стимулює всіх учасників ринкових відносин максимізувати, наскільки це можливо, свою корисність (споживачі) або прибуток (продавці). Саме таким чином конкурентний ринок досягає стану, коли дії споживачів та суб’єктів господарювання розподіляють обмежені ресурси в такий спосіб, що жодна зі сторін не може досягти додаткового покращення свого добробуту, одночасно не погіршуючи добробуту іншої сторони. Такий стан максимально можливого розподілу обмежених факторів виробництва отримав назву Парето-ефективного (від імені В. Парето).

• Вільфредо Парето (Vilfredo Pareto) — італійський економіст і соціолог, який зробив важливий внесок в економіку, соціологію і моральну філософію.

Парето-ефективним, отже, є такий стан національної економіки, за якого неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становище іншого члена суспільства. Парето-вдосконаленням (покращенням) є така зміна в результаті економічних реформ, яка підвищує рівень добробуту хоча б для одного з учасників економічних процесів, якщо при цьому не допускається зниження рівня добробуту жодного з інших учасників. При аналізі конкретних ситуацій економічна наука намагається виявити шляхи Парето-оптимізації (досягнення всіх можливих Парето-вдосконалень).

Парето-оптимальний стан найкращим чином відповідає інтересам кожного індивіда за умови, що вихідний розподіл ресурсів між індивідами заданий і не підлягає зміні інакше, ніж за їх взаємної згоди. Перерозподіл взагалі передбачає покращення становища одних індивідів за рахунок погіршення становища інших, а отже, пов’язаний з конфліктом інтересів. Здійснюючи примусовий перерозподіл, держава бере на себе функцію арбітра в такого типу конфліктах і об’єднується з однією частиною суспільства, завдаючи збитків іншій (наприклад підвищення рівня пенсійних виплат відбувається за рахунок скорочення витрат на захист навколишнього природного середовища). Усяке Парето-вдосконалення, завдяки якому досягається підвищення ефективності, є бажаним. Перерозподіл, однак, здійснюється, виходячи з соціальних, культурних та етичних вимог, характер яких змінюється з розвитком суспільства і які відіграють роль обмежувачів при прийнятті економічно ефективних рішень.

У роботі ринкового механізму, проте, можуть виникати деякі викривлення, завдяки існуванню яких наявні ресурси вже не будуть використовуватися з максимальною ефективністю, а отже, це не дає можливості суспільству досягати максимальних результатів. «Провалами» (фіаско, вадами, недоліками) ринку, таким чином, називають ситуації, в яких вільна дія ринкових сил не забезпечує Парето-оптимального розподілу ресурсів відповідно до прийнятих у суспільстві уявлень про справедливість. Державне регулювання економіки зорієнтоване на вплив у зонах недоліків ринку. Характер державного втручання повинен у кожному випадку точно відповідати специфіці конкретних недоліків ринку.

До випадків класичних фіаско ринку прийнято відносити:

  • обмеженість конкуренції;
  • зовнішні ефекти;
  • неповноту інформації;
  • «трагедію спільнот».

Обмеженість конкуренції пов'язана з тими випадками, коли підтримка конкуренції є економічно неефективною, оскільки знижує розміри прибутків власників та розміри зарплат працівників, отже, доцільним є створення природної монополії. Природні монополії є ринковими структурами, в основу яких закладена економія, обумовлена масштабами виробництва (наявність у певних галузях винятково високої віддачі від масштабу виробництва одним підприємством внаслідок визначених технологічних особливостей). Утворення природних монополій є колективними діями, що приводять до появи в певній сфері одного виробника, зусилля зі створення якого бере на себе уряд.

Зовнішні ефекти (екстерналії) мають місце в тих випадках, коли на економічний стан суб'єктів здійснюється позитивний або негативний вплив у результаті дій інших економічних суб'єктів (без сплати за позитивний вплив або компенсації завданої шкоди). Внаслідок такого впливу власні витрати та вигоди відрізняються від суспільних витрат і вигод. Негативні зовнішні ефекти є вартістю ресурсів, які використовуються виробником, але не сплачуються ним за ринковою ціною. Позитивні зовнішні ефекти є додатковою користю, яка не відображається в ринковій ціні і отримується третіми особами.

Негативні зовнішні ефекти (negative externalities, «витрати третьої сторони») виникають тоді, коли частина витрат не має втілення в ціні, виробник перекладає їх на «третіх осіб», таким чином зменшуючи свої власні витрати.

Рис. 4.18. Негативний зовнішній ефект: надвиробництво благ

Наприклад, розміщення хімічного комбінату поблизу житлового сектора створює витрати хімічного підприємства, пов'язані із впливом на зовнішнє середовище, які завдають шкоду, спричинену забрудненням: збільшення захворювання людей, кислотні дощі, пошкодження будівель і пам'ятників та ін. Однак дані витрати не знаходять відображення в ціні продукції і залишаються на рівні внутрішніх витрат підприємства. Це, в свою чергу, викликає послаблення стимулів у пошуках більш дешевих замінників, чи у використанні екологічних технологій. При цьому буде мати місце надвиробництво товарів і послуг, що викликають зовнішні витрати, як це видно на графічній моделі попиту і пропозиції (рис. 4.18).

У таких умовах ринкова рівновага характеризується більшим обсягом виробництва та меншою ціною, і вона не є ефективною з погляду суспільства. Зокрема, втрати суспільства характеризуються трикутником BE1E2. Треті особи несуть зовнішні витрати, але не беруть участі в здійсненні ринкових угод з даним товаром, оскільки їх витрати не враховуються при укладенні таких угод.

Рис. 4.19. Вплив позитивного ефекту на розподіл ресурсів

Однак, поруч із зовнішніми витратами, можуть виникати і зовнішні вигоди для третьої сторони, тобто існують позитивні зовнішні ефекти.

Позитивні зовнішні ефекти (positive externalities, «вигоди третьої сторони») виникають тоді, коли діяльність одних економічних суб'єктів приносить вигоду деяким іншим суб'єктам, що не беруть участі в ринковій угоді.

Позитивні зовнішні ефекти призводять до недовиробництва (недостатнього випуску) або недоспоживання товару з позитивними побічними наслідками, оскільки не всі вигоди знаходять відображення в попиті споживачів на цей товар (рис. 4.19).

Класичним прикладом позитивного побічного ефекту є освіта, яка приносить вигоду індивідуальним споживачам, оскільки освічені працівники працюють більш продуктивно, вони легше навчаються, швидко при потребі перекваліфіковуються, і в них менше шансів втратити роботу. Водночас освіта забезпечує великі вигоди суспільству, яке заощаджує на боротьбі зі злочинністю, бідністю і виграє від наявності більш продуктивної робочої сили.

Неповнота інформації (інформаційна асиметрія) виникає тоді, коли ринок неспроможний створити рівні для всіх учасників умови доступу до необхідної інформації про ціни, характеристики товарів і послуг, умови господарської діяльності тощо. Інформаційну асиметрію можна визначити як ситуацію, коли один з учасників ринкової взаємодії має більш повну та достовірну інформацію, пов'язану з цією взаємодією, ніж інший учасник. Не володіючи достатнім обсягом інформації для прийняття оптимального рішення, один з учасників буде приймати Парето-неоптимальні рішення.

«Трагедія спільнот» пов'язана з тим, що нерегульоване використання багатств, які знаходяться у спільній власності (рибні запаси, ліси, нафтові родовища), призводить до того, що окремі користувачі часто отримують вигоду через короткочасне збільшення використання цих багатств, хоча всі інші користувачі будуть довгий час зазнавати втрат через скорочення обсягу таких ресурсів. Блага, які знаходяться в спільній власності громадян, і споживання їх одним користувачем не робить такі блага недоступними для інших, отримали назву колективних (громадських) благ. Найпоширенішим видом колективного блага є інформація: винаходи, літературні твори, аудіо- та відеозаписи, комп'ютерні програми тощо. Колективне споживання має місце також, наприклад, коли пасажири користуються автобусом, поїздом, а глядачі, які знаходяться в одному залі, дивляться спектакль. Той факт, що театр або екіпаж авіалайнера здатні одночасно обслуговувати багатьох споживачів, створюючи одразу цілу низку послуг, проявляється на ринку як фактор зниження питомих затрат і є економією на масштабі. Колективні блага являють собою цінність для індивіда часто тому, що призначені не для нього одного. Так, корисність послуги регулювальника для окремого водія була б нульовою, якби аналогічну послугу не отримували одночасно й інші водії.

Держава функціонує в ринковому середовищі, цілі владних органів і способи їх досягнення визначаються інтересами індивідів та формуються в процесі їх взаємодії, держава використовує, насамперед, фінансові інструменти реалізації своїх цілей, отже, необхідність функціонування державного сектора обумовлюється недосконалістю ринкового механізму в сфері оптимального розміщення і використання ресурсів.

Державний сектор розміщує ресурси через політичні рішення і, на відміну від приватного сектора, обов'язково використовує для цього владу, оскільки особливістю економіки державного сектора є те, що держава є одним із суб'єктів економічної діяльності, який володіє правом примусу на основі законодавства. Держава сьогодні виступає головним «міжнародним актором», оскільки є єдиною універсальною організацією, що виконує функції соціального арбітра та знаряддя легалізованого примусу. На горизонтальному рівні держава сприяє координації громадян, а на вертикальному — підпорядковує їх державній владі.

Багато економістів підходять до розуміння державного сектора як до сукупності ресурсів держави, яка охоплює не лише запас ресурсів, яким виступають підприємства і організації, що знаходяться в її власності, але й потік ресурсів, яким є доходи і витрати бюджету. Дещо спрощено розглядають державний сектор як такий, що призначений для виробництва суспільних благ (наприклад захист національних інтересів, будівництво доріг, парків, бібліотек, надання послуг з охорони здоров'я, освіти).

Держава, здійснюючи регулювання економіки, проводить т. з. стабілізаційну політику, метою якої є підтримка загальної економічної рівноваги за повної зайнятості, стійкого росту економіки, стабільного рівня цін і збалансованого платіжного балансу через вплив на сукупний попит чи сукупну пропозицію. Категорія «стабілізаційна політика» нерозривно пов'язана з поняттям «стабільність економіки» — таким станом економічної системи в її національних, регіональних та глобальних межах, який передбачає достатньо стійке зростання і збалансований розвиток, відсутність глибоких криз, руйнівних шоків та ризиків. Проте стабілізаційна політика використовується урядом не лише в ситуаціях кризи, але й у випадках необхідності закріплення досягнутого (бажаного) стану, запобігання небажаного виходу параметрів економіки за допустимі межі. В періоди депресії держава застосовує стимулюючу (експансивну) стабілізаційну політику, а в періоди підйому — стримуючу (контрактивну).

Сукупність цілей стабілізаційної політики в графічному вигляді утворює так званий «золотий чотирикутник». Якщо, наприклад, уряд передбачає в поточному періоді забезпечення зростання національного доходу на 5%, утримання безробіття на рівні 4%, а зростання рівня цін у межах 3% і при цьому отримання чистого експорту в 2% ВВП, то уявлення про результативність макростабілізації може дати порівняння конфігурацій «золотих чотирикутників», побудованих на основі запланованих та фактичних показників (рис. 4.20).

По відношенню одна до одної цілі стабілізаційної політики можуть бути взаємозамінні (темп інфляції і рівень зайнятості), взаємодоповнювані (ріст національного доходу і зайнятість) чи нейтральні. Характер взаємозалежності між окремими цілями стабілізаційної політики не є стабільним і визначається конкретною соціально-економічною ситуацією. Так, якщо у фазі підйому разом зі зростанням рівня цін зростає національний дохід, то в періоди стагфляції зростання рівня цін супроводжується зниженням масштабів виробництва.

Рис. 4.20. «Золотий чотирикутник» макростабілізації

Залежно від сфери державного впливу на соціально-економічні процеси та інструментів здійснення стабілізаційної політики (прямі або адміністративні, непрямі або економічні та добровільні або інформаційні засоби) розрізняють кілька її видів (рис. 4.21). Оскільки єдиної класифікації складових стабілізаційної політики не існує, то можна виокремити фіскальну, монетарну, соціальну, зовнішньоекономічну, інноваційну, структурно-інвестиційну, антимонопольну, цінову, екологічну, промислову, аграрну політики.

Рис. 4.21. Спектр засобів стабілізаційної політики

Характеристикою добровільних засобів реалізації стабілізаційної політики є те, що вони не викликають жодного залучення влади — завдання виконуються на добровільній основі. Ці засоби є важливими для втілення політики в економічній та соціальній сферах. Характеристикою прямих засобів є те, що вони дозволяють владі робити все, що вона вибере для себе в межах широких конституційних прав, та залишати мало свободи конкретним особам, групам, організаціям. Непрямі інструменти макростабілізації дозволяють владі змінювати рівень участі у формуванні рішень недержавних діячів, однак залишають остаточне рішення за приватними особами.

Антимонопольне регулювання є окремим напрямком системи державного регулювання економіки (антимонопольне регулювання ринку або підприємницької діяльності). Антимонопольний контроль виступає окремим видом державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Монополізація економіки є серйозною небезпекою для конкуренції як головного двигуна соціально-економічного розвитку. У зв'язку з цим у всіх країнах з ринковою економікою введені антимонопольні закони, головним завданням яких є недопущення монополізації ринку окремими фірмами. Закони передбачають, з одного боку, адміністративне (законодавче) регулювання, з іншого — нормативне (коригуюче) регулювання.

Адміністративне (законодавче) регулювання конкуренції ґрунтується на протидії недобросовісній конкуренції, монополістичній практиці та монополізації економіки шляхом видання законодавчих актів і контролю за їх дотриманням з боку держави.

Найбільш розробленим прийнято вважати антимонопольне законодавство США, що має найдавнішу історію. Воно базується на трьох основних законодавчих актах:

  • 1) законі Шермана (1890 р.), який забороняв таємну монополізацію торгівлі, захоплення одноосібного контролю в тій чи іншій галузі, змову про ціни;
  • 2) законі Клейтона (1914 р.), який забороняв обмежувальну ділову практику у сфері збуту, цінову дискримінацію, певні види злиття;
  • 3) законі Робінсона-Петмена (1936 р.), який забороняв на обмежувальну ділову практику в галузі торгівлі («ножиці цін», цінову дискримінацію).

До методів нормативного впливу можна віднести урядові замовлення, податки, відсотки, державні субсидії. Використовуючи ці важелі, уряд має можливість впливати на інтенсивність конкуренції в різних секторах і сегментах ринку, обмежувати монополістичні прояви в них.

В Україні антимонопольне регулювання і забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель здійснює Антимонопольний комітет України. До його основних завдань відносять:

  • - забезпечення держконтролю за дотриманням закону про захист економічної конкуренції;
  • - контроль суб'єктів природних монополій за концентрацією та регулювання цін на товари та послуги;
  • - сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
  • - контроль і захист конкуренції в сфері державних закупівель.

Це цікаво!

1 жовтня 2018 року в Антимонопольному комітеті України відбулось обговорення необхідних кроків із боку держави та учасників ринку для вирішення проблем ЖКГ, зокрема у сфері теплопостачання, в рамках заходу «Теплопостачання в Україні. Що має знати споживач».

Ринки теплопостачання є соціально важливими та переважно перебувають у стані природної монополії. Однак не завжди наявність тільки монопольного становища є підставою для правозастосування зі сторони Комітету. У більшості випадків питання, з якими звертаються споживачі, стосуються ліцензійних умов діяльності, якості надання послуг.

Зокрема, на цьому заході Комітетом було запропоновано наступні кроки вирішення таких питань:

  • 1. Створення типових договорів про надання комунальних послуг.
  • 2. Визначення механізму обчислення та сплати за послуги опалення місць загального користування.
  • 3. Порядок нарахування абонентської плати за послуги з теплопостачання, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами.

Запитання для роздумів, самоперевірки та колективного обговорення.

1. Чим обумовлена необхідність участі держави в економічному житті?

2. Що таке «невдачі ринку» і які їх основні види?

3. Які причини й умови виникнення природної монополії? Як можна подолати її наслідки?

4. За яких обставин виникає інформаційна асиметрія? Чи можна її нейтралізувати?

5. Обґрунтуйте основні цілі стабілізаційної політики.

Творчі завдання.

У сільської громади є одне спільне пасовище, на якому всі члени громади можуть випасати худобу скільки завгодно. Оскільки немає обмежень щодо випасання корів та іншої худоби, окремі члени громади почали неконтрольовано збільшувати її поголів’я заради того, щоб отримати якнайбільшу вигоду. Згодом інші мешканці спільноти, щоб не відставати від своїх сусідів, теж почали збільшувати кількість корів та інших травоїдних тварин у господарстві.

Як наслідок, пасовище швидко почало виснажуватися, стало не вистачати трави для випасання худоби. Селянам довелося продавати худобу або купувати коштовні корми, внаслідок чого вони не отримали доходів, на які сподівалися, чи взагалі — зазнали збитків.

Поміркуйте над наступними питаннями:

1. Які висновки щодо мотивації користувачів спільного блага, яким є пасовище, можна зробити з описаної ситуації?

2. Як можна уникнути цієї «трагедії»? Чи можна ефективно керувати спільними ресурсами?

3. Які проблеми життя територіальних громад можна проілюструвати як «трагедію спільного»?