Економіка. Профільний рівень. 11 клас. Криховець-Хом’як

§ 25. Антиінфляційні заходи уряду. Зв’язок інфляції та безробіття

Управління інфляцією передбачає використання комплексних заходів, які дозволяють поєднувати незначне зростання цін зі стабілізацією доходів. У цьому аспекті використовують антиінфляційну та проінфляційну політики уряду.

Антиінфляційна політика являє собою сукупність інструментів державного регулювання, спрямованих на зниження рівня інфляції.

Для антиінфляційного регулювання використовують деструктивну економічну політику (скорочення бюджетного дефіциту, обмеження кредитної експансії, підвищення податків, мінімізацію пільг і трансфертних виплат, стримування грошової емісії). Найчастіше застосовують таргетування — регулювання темпу приросту грошової маси відповідно до темпів зростання ВВП.

Таргетування інфляції базується на двох альтернативних моделях:

  • - у деяких економіках, наприклад у Єврозоні, США та Швеції, законодавство про центральний банк визначає цінову стабільність як мету, а вже центральний банк вирішує, який конкретний показник інфляційного таргету їй відповідає;
  • - в інших економіках, наприклад у Канаді, Новій Зеландії та Великобританії, таргет з інфляції визначається або урядом, або угодою між урядом та центральним банком (на практиці останнє слово залишається саме за урядом).

Проінфляційна політика являє собою сукупність інструментів державного регулювання, спрямованих на пристосування до існуючого рівня інфляції в разі, коли її не можна уникнути або знизити рівень цін у країні.

У процесі проінфляційного регулювання використовують адаптивну політику (стимулювання ефективного попиту шляхом надання великих державних замовлень приватним фірмам; регулювання цін і доходів, що пов'язує зростання зарплат зі зростанням цін через індексацію доходів; використання державних запозичень).

Відхилення рівноважного обсягу виробництва від свого природного рівня спричиняє інфляційні та дефляційні (рецесійні) розриви, які відображають невідповідність між фактичними видатками економіки та видатками, які б мали місце за умов повної зайнятості (рис. 4.15).

Якщо фактичні видатки економіки більші від видатків за повної зайнятості (фактичний ВВП є більшим за природний), то ціни на ринках зростають і в економіці виникає інфляційний розрив. Інфляційний розрив — величина, на яку можуть скоротитися сукупні видатки для зменшення рівноважного ВВП до природного рівня (збільшення сукупного попиту при сталій пропозиції). За умов інфляційного розриву рівновага зміщується з точки E0 до точки E2 і рівноважний ВВП зростає з Y0 до Y2. Інфляційний розрив використовують для стимулювання зростання споживчих та інвестиційних витрат економіки.

Рис. 4.15. Інфляційний та рецесійний розриви

Якщо фактичні видатки економіки є меншими від видатків за повної зайнятості (фактичний ВВП менший за природний), то спостерігається спад виробництва, ріст безробіття і виникає рецесійний розрив. Дефляційний (рецесійний) розрив — це відхилення сукупного попиту від стану рівноваги в бік зменшення при сталій пропозиції. За умов рецесійного розриву рівновага зміщується з точки E0 до точки і рівноважний ВВП зменшується з Y0 до Y1. Дефляційний розрив використовують при проведенні політики, направленої на стримування зростання споживчих витрат і створення сприятливих умов для заощадження і нагромадження.

На початку XX століття американський економіст І. Фішер розкрив взаємозв'язок між зростанням цін і безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду — рівень безробіття збільшувався, а інфляція зменшувалася. Цю залежність більш детально було досліджено англійським економістом О. Філліпсом.

• Олбан Вільям Філліпс (Alban William Phillips) — новозеландський економіст, тривалий час працював у Великобританії.

У 1958 році О. Філліпс опублікував працю, в якій досліджував альтернативний взаємозв'язок між приростом зарплати і нормою безробіття. Ним було встановлено, що коли рівень безробіття зростає, то темпи приросту зарплати уповільнюються і навпаки. На підставі статистичних спостережень взаємозв'язку між рівнем зарплати та рівнем безробіття у Великобританії впродовж 1861-1957 рр. ним було побудовано графічну модель, яка фіксувала обернено пропорційну залежність між безробіттям і зарплатою. Ця модель отримала назву кривої Філліпса (рис. 4.16).

Рис. 4.16. Модель кривої Філліпса

У 1960 р. крива Філліпса була дещо видозмінена американськими економістами П. Самуельсоном і Р. Солоу. Вони пов'язали рівень безробіття з рівнем інфляції. Таке вдосконалення кривої Філліпса дало змогу застосовувати її для дослідження національної економіки та використання в макроекономічній політиці.

• Поль Ентоні Самуельсон (Paul Anthony Samuelson) — американський економіст, радник багатьох державних та приватних установ, президентів Дж. Кеннеді, Л. Джонсона, лауреат Нобелівської премії з економіки 1970 р. «за наукову роботу, що розвинула статичну і динамічну економічну теорію і зробила внесок у підвищення загального рівня аналізу в сфері економічної науки».

• Роберт Мертон Солоу (Robert Merton Solow) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1987 р. «за фундаментальні дослідження в сфері теорії економічного росту».

Проте модель кривої Філліпса з її оберненим взаємозв'язком інфляції та безробіття є справедливою лише в короткостроковому періоді. Економічна політика, отже, «балансує» між двома альтернативними цілями:

  • 1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення з високими темпами приросту ВВП, що швидко мінімізує рівень безробіття;
  • 2) політикою пожвавлення з повільним приростом ВВП, що дає змогу уповільнити інфляцію, проте за рахунок тривалого безробіття.

У 70-х рр. XX століття більшість європейських країн стикнулися з проблемою стагфляції — одночасного падіння рівня виробництва, зростання безробіття та збільшення темпів росту цін. За таких умов модель кривої Філліпса не діє, таким чином, у довгостроковому періоді не існує оберненого зв'язку між показниками інфляції та безробіття (рис. 4.17).

Крива Філліпса в довгостроковому періоді набуває характеру вертикальної лінії, яка піднімається вгору від природної норми безробіття. Довгострокова крива Філліпса відрізняється від короткострокової кількома ознаками: темпи зростання номінальної зарплати включають показник очікуваного темпу інфляції; враховуються показники шокових змін пропозиції; враховується, що економіка може виходити на рівень природного безробіття за будь-яких показників інфляції.

Рис. 4.17. Крива Філліпса в коротко- і довгостроковому періодах

Проте не завжди крива Філліпса адекватно відображає альтернативність між інфляцією та безробіттям, оскільки не враховує реакцію центральних банків на циклічні коливання. Цю прогалину заповнює крива Тейлора, яка відображає альтернативність зв'язку між варіаціями інфляції та безробіття. Так, чим вищою є варіація інфляції та безробіття, тим діловий цикл є менш «згладженим». У випадку, коли центральний банк намагається обмежити варіацію і не здійснює політику пристосування до шоку, то повинна зрости варіація безробіття, як і передбачає крива Філліпса, та навпаки. Якщо ж центральний банк намагається зменшувати коливання зайнятості, то повинна зрости варіація інфляції.

Використання графічних моделей Філліпса та Тейлора дозволяє передбачати наслідки стабілізаційної політики держави в короткостроковому періоді.

Запитання для роздумів, самоперевірки та колективного обговорення.

1. Що таке анти- та проінфляційна політики уряду в сфері регулювання рівня цін?

2. У чому зміст кривої Філліпса і які існують її модифікації в коротко- і довгостроковому періодах?

3. Обґрунтуйте зміст інфляційного розриву.

4. Обґрунтуйте зміст дефляційного розриву.

Творчі завдання.

За даними офіційної статистики проаналізуйте взаємозв’язок рівня інфляції та рівня безробіття в Україні за останні 10 років. Проведіть аналогічні порівняння на прикладі високорозвинутих країн світу (наприклад США, Канади, Японії, Німеччини, Швеції) та країн, що розвиваються (наприклад Грузії, Молдови, Індії, Танзанії, Конго).