Зарубіжна література. 9 клас. Ковбасенко

Останній поет і перший критик романтизму

Генріх Гайне. Збірка поезій «Книга пісень»

Гайне мріяв про справедливий світ, вільну й демократичну Європу. І в тому, що вона таки постала, - велика заслуга Г. Гайне та його сучасників. Насіння, яке вони засіяли, зійшло. Можливо, саме на це й сподівався поет, кажучи: «Насправді я не знаю, чи заслужив я, щоб після моєї смерті мою труну прикрасили лавровим вінком. Але на цю труну ви маєте покласти меч, тому що я був хоробрим солдатом у війні за звільнення людства».

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ГЕНРІХ ГАЙНЕ

(1797—1856)

Генріх Гайне народився в єврейській родині торговця сукном у німецькому місті Дюссельдорфі, що тоді перебувало під протекторатом французької влади. Тож отримувати освіту він почав у ліцеї, відкритому французами. Вихованням сина серйозно займалася мати, освічена й розумна жінка. Після приєднання Дюссельдорфа до Пруссії Генріх, як наполягала сім’я, переходить до комерційного училища. Перша спроба зробити з нього комерсанта не вдалася. «Хлопець не має жодного хисту до наживи», - таким був вердикт роботодавця.

Зазнали краху й намагання дядька, Соломона Гайне - власника банку в Гамбурзі, розкрити генетично закладені комерційні здібності небожа. Однак три проведені в дядька роки не можна вважати змарнованими: Гайне встиг двічі поспіль серйозно закохатися у своїх кузин: спочатку в Амалію (яка ним знехтувала й одружилися з прусським аристократом-землевласником), а згодом - у Терезу. Гіркі юнацькі переживання час від часу відлунюватимуть у його творах.

Готліб Гессен. Портрет Гайне, 1828

Чудову пісню - пісню нову,

О друзі, я буду співати!

Ми хочемо царство небесне тут,

На цій землі, збудувати.

Далі були університети, де Гайне опановував юриспруденцію: Боннський, Геттінгенський і Берлінський. Серед його вчителів - філософи світового рівня - Август Вільгельм Шлегель та Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Хоча спеціальністю він не надто переймався, надаючи перевагу лекціям з історії та літератури, докторську дисертацію з права у Геттінгені захистив.

Однак його цікавила поезія і лише поезія. Знаменита нині збірка «Книга пісень» (1827) стала коштовною перлиною німецької та світової лірики.

Гайне не був самітником, зосередженим на власних переживаннях і жалях. Мандри роздрібненою Німеччиною, роздуми над долею співвітчизників вилилися в «Подорожні нариси» (1826-1831), якими надзвичайно захоплювалася публіка і які були заборонені в деяких німецьких містах. Через різко негативну реакцію прусської верхівки на ці твори та надії, що їх зародила у Гайне французька липнева революція 1830 р., поет назавжди переїхав до Парижа (1831).

Служіння ідеям свободи, рівності й братерства спонукали Гайне стати, за його влучним висловом, «барабанщиком революції». З батьківщиною Гайне зв’язку не втрачав. Досвід революційної Франції він хотів поширити на відсталу тоді Німеччину. У Парижі він активно займався журналістикою. А в Німеччині книги забороненого поета мали неймовірний попит і розходилися великими накладами. Користуючись постійною матеріальною скрутою поета й тим, що через загрозу арешту приїхати до Гамбурга той не міг, видавець фактично паразитував на ньому, виплачуючи копійчані гонорари. Тож коли хтось із відвідувачів жалюгідної мансарди заводив розмову про Гамбург, Гайне не без іронії показував зображення будинків, які збудував видавець за прибутки від його книжок.

Лише через 13 років еміграції поетові пощастило знову потрапити на батьківщину. Коли прусські прикордонники, як водиться, спитали, чи немає в нього забороненої літератури, він чесно їм відповів: «Є!», і, постукавши пальцем по своєму лобі, показав: «Ось тут». Написана роком пізніше сатирична поема «Німеччина. Зимова казка» (1844) була теж заборонена в Пруссії, а на кордоні отримали наказ заарештувати її автора, хоч би де він з’явився. Бо ж Гайне, як ніхто інший, добре бачив суто німецькі проблеми: націоналістичний мілітаристський дух, гоніння на вільне слово, пережитки феодалізму.

З 1846 р. Гайне опинився, за його власним висловом, у «матрацній могилі» - почався прогресуючий параліч. Проте він не втратив інтересу до життя, а й далі працював - усі вісім років лежання на матраці.

У 1851 р. вийшла друком поетична збірка «Романсеро», яку критики називали «золотою книгою переможених»:

Не врятовує героя

Ні шолом, ні ясна зброя.

Ось лежить він на землі,

А мерзотник у сідлі...

Здавалося, доля вирішила уповні познущатися з Гайне: все, у що він вірив і чому присвятив життя, зазнавало краху. «Весна народів» закінчилася заморозком реакції, березнева німецька революція 1848 р. теж захлинулася. Гайне та його товаришів згодом назвали «поколінням переможених».

Утім, хто переможець, а хто переможений - розсудив час.

Збірка поезій «Книга пісень»

Однією з найпопулярніших книг «останнього поета романтизму й першого його критика», як називав себе Гайне, є збірка поезій «Книга пісень». Вона до певної міри автобіографічна, адже саме нерозділене кохання до кузини Амалії покладено в основу вічної історії, яку переповів Г. Гайне.

«Книга пісень» була надрукована у 1827 р. й об’єднала всі вірші, написані митцем до цього часу. Вже самою назвою поет визначив особливості своєї збірки, що створювалася під впливом народної пісні. Він не лише використав окремі фольклорні теми та мотиви, а й за формою наблизив свої вірші до пісні, використавши, зокрема, улюблений фольклором ліричний монолог.

Я рано підпав під вплив німецьких пісень... У моїх віршах... до певної міри народна лише форма, зміст же належить «цивілізованому» суспільству, яке просякнуте умовностями... Я... зрозумів, як зі старих форм народних пісень можна створити нові форми, теж народні, хоча в них немає ні наслідування застарілої мовної незграбності, ні безпорадності.

Г. Гайне

«Книга пісень» не знає рівних за кількістю перевидань, а також перекладів на музику. Що ж зробило збірку такою популярною? Насамперед щирість, простота, підкреслена (як у фольклорі) наївність передачі почуттів. Ліричний герой «Книги пісень» сповідує істину, зрозумілу й майже недосяжну водночас: без кохання немає щастя, а без щастя життя втрачає сенс. Це піднесене почуття поет ніби «приземлив», перенісши місце дії на міські вулиці чи у міщанські вітальні. Тут і там ми бачимо ознаки буденності: групка причепурених містян радісно й завзято чимчикує на свято, захоплено спостерігаючи, «як світ романтично зацвів», а «їхні вуха довго вбирають радісний спів шпаків»; колишня кохана, змарніла і втомлена, повертається з базару; а ось освітлений вечірній будинок, у вікнах якого подеколи з’являються тіні, - ці та безліч інших деталей підкреслюють достовірність, примушують повірити в щирість і правдивість того, що відбувається навколо.

«Книга пісень» складається з 5 розділів: «Страждання юності» (1816-1821), «Ліричне інтермецо» (1822-1823), «Знову на батьківщині» (1823-1824), «Подорож на Гарц» (1824), «Північне море» (1825-1826). Попри розмаїтість, цикли органічно продовжують один одного й об’єднані спільним мотивом - сповіддю ліричного героя, що розкриває формування й розвиток його особистості. Він то романтично піднесений, то іронічно глузливий.

Інтермецо — невеликий музичний твір довільної форми, а також самостійний оркестровий епізод в опері або проміжний розділ в інструментальній композиції.

У І частині ліричний герой страждає від нещасливого кохання. Його кохана - підступна, жорстокосерда і немилосердна. У свідомості героя все переплуталося: буття і сон, життя і смерть, фантазії й реальність. Зневажене почуття стає джерелом гострого конфлікту з навколишнім світом. Тож особиста трагедія перетворюється на вселенську катастрофу. Загальний настрій цієї частини - розпач і розпука.

Відчай «Страждань юності» змінюється світлою тугою в «Ліричному інтермецо». Поет уславив земне кохання в усій його життєвій красі й привабливості, адже жоден вимріяний поетичний ідеал нічого не вартий, коли немає реального почуття. Від вірша до вірша перед нами проходить своєрідний любовний роман, складений із ліричних мініатюр. «В чарівний місяць май» ліричний герой закохався, але дівчина його не помічає і виходить заміж за іншого, залишивши самотньому герою лише страждання.

У циклі «Знову на батьківщині» Гайне використовує традиційний мотив подорожі: розчарований ліричний герой покинув рідні місця і згадує минуле. Юнацькі страждання йому дорогі як згадка про світле, хоча й болюче почуття. Змінюється і сприйняття коханої: вона не винна в стражданнях ліричного героя, адже кохання спалахнуло в його душі не з її волі. Ліричний герой дорослішає, починає розуміти неоднозначність і суперечливість кохання: те, що нещодавно здавалося неймовірною трагедією, здатне вивищити нас і допомогти зрозуміти істинну глибину людського життя.

Еволюція ліричного героя «Книги пісень»: від надмірного романтизму через більш тверезий погляд на світ до відсторонення від засад романтичної свідомості (романтична втеча від дійсності в любов - розчарування в ідеалі коханої і коханні взагалі - іронічне ставлення до світу і до себе).

В останній частині збірки «Північне море» ще більше підсилюється схильність ліричного героя до пошуку відповідей на вічні запитання. Він намагається злитися з природою, відчути себе хай маленькою, але такою необхідною частинкою Всесвіту.

Більшість віршів збірки за формою нагадують народну пісню й написані як ліричний монолог-сповідь. Тут немає складних метафор чи алегорій. Мова віршів наближена до розмовної, активно використовуються паралелізм та питальні речення, що теж характерно для народної поезії. Про цей цикл Гайне сказав: «Ці вірші належать до найсамобутнішого, що я написав».

Важливим засобом розкриття внутрішнього світу й стану душі ліричного героя є зображення природи. Самотні кедр і пальма, неживі троянди, мовчазні фіалки, холодне сонце - всі ці образи найповніше розкривають усе безмежжя страждань ліричного героя, підкреслюючи його нерозривну єдність із природою, а природи - з ним.

Ще однією виразною особливістю «Книги пісень» є її іронія. У Гайне вона охоплює зображення як зовнішнього, так і внутрішнього світу.

Філістери, вбрані на свято,

Ідуть в поля і ліси,

Стрибають, немов цапенята,

Сп’янілі геть від краси.

Захоплено спостерігають,

Як світ романтично зацвів,

І довгим вухом вбирають

Дзвінкі пісні шпаків.

Переклад Марії Пригари

Мене ти ще більш печальним

Зробила на довгі дні —

У поцілунку прощальнім

Відмовила мені.

Стрілитися я не стану,

Про це ти й думать облиш, —

Бо все це, моя кохана,

Було вже зо мною раніш.

Переклад Павла Усенка

На кінець XIX ст. кількість віршів із «Книги пісень», покладених на музику, становила понад півтори тисячі. До поезії Гайне зверталися композитори Ф. Шуман, Ф. Ліст, Ф. Шуберт, Й. Брамс, Р. Штраус, Р. Вагнер, О. Мендельсон, Е. Гріг, П. Чайковський, М. Лисенко та ін.

Гарна доля судилася «Книзі пісень» і на українській землі. Окремі вірші збірки майже відразу були перекладені українською мовою. Особлива заслуга тут належить Лесі Українці, якій вдалося передати тонкий ліризм віршів Гайне. Поезії німецького романтика привертали увагу Ю. Корецького, М. Рильського, Л. Первомайського, М. Пригари, М. Лукаша, О. Новицького, В. Струтинського, П. Усенка, Н. Забіли та ін.

  • 1. У чому Г. Гайне вбачав своє призначення як письменника?
  • 2. Як життя і творчість письменника пов’язані з суспільним і політичним життям того часу?
  • 3. Чи є творчість поета автобіографічною?
  • 4. Чи згодні ви з твердженням, що Гайне належить до покоління переможених?
  • 5. Чому в Німеччині за життя Гайне і пізніше, за часів Третього рейху, були заборонені твори поета?
  • 6. Порівняйте збірку «Книга пісень» Г. Гайне та «Книгу пісень» Ф. Петрарки. Що їх об’єднує? Чи наслідував німецький поет Петрарку?
  • 7. З яких циклів складається «Книга пісень»? Чи пов’язані якимось чином вірші в циклі між собою?

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

На півночі кедр одинокий

В холодній стоїть вишині,

І, сніжною млою повитий,

Дрімає і мріє вві сні.

Він мріє про пальму чудову,

Що десь у східній землі

Самотньо і мовчки сумує

На спаленій сонцем скалі.

Переклад Леоніда Первомайського

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі.

Переклад Максима Рильського

У романтичних творах знаходимо підкреслене звеличення «життя духу», і навіть змалювання природи перетворюється на засіб пізнання героєм світу та власної душі.

У вірші описано два дерева — північний кедр1 і східну пальму. Проте це не просто пейзажна замальовка. Сенс вірша значно глибший: у ньому втілено мотив самотності людини в цьому світі, причому самотності трагічної та непереборної. Кедру й пальмі ніколи не зійтися разом, оскільки пальма не приживається на півночі, а кедр не росте на сході.

Тож цей романтичний вірш, який можна було б віднести до пейзажної лірики (бо в ній зображується природа), насправді належить до лірики інтимної (яка зображує душу, внутрішній світ людини). І все-таки наведена поезія є водночас і перлиною світової пейзажної лірики.

1 В оригіналі вірш називається «Сосна і пальма», а в перекладах з’явився кедр, оскільки в німецькій мові слово «сосна» чоловічого роду.

  • 1. Доведіть, що вірш «На півночі кедр одинокий» належить до романтичної лірики.
  • 2. Які настрої втілено у вірші Гайне? Які художні засоби використовує поет?

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали,

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Переклад Максима Стависького

Щемлива й щира лірична мініатюра «Коли розлучаються двоє...» входить до розділу «Ліричне інтермецо». Своєю формою вона нагадує народну пісню. Настрої смутку й туги створюються за допомогою повторення слів «плакати», «зітхати», «зітхання», «сум», «смуток».

Вірш побудований за принципом контрастного паралелізму. У першій строфі, що є уривком з німецької народної пісні, йдеться про закоханих, які сумують у передчутті розлуки. Нам не відома причина розлуки - зрештою, вона й не має значення, бо йдеться не про певну ситуацію, а про почуття всіх закоханих, яким не судилося бути разом.

Вірш «Коли розлучаються двоє» поклав на музику Микола Лисенко. Романс став таким популярним, що його вважають українською народною піснею.

Чому герої другої строфи не оплакували кінця свого кохання, а сумують через довгі роки? Може, кохання було нерозділеним, або ж вони не наважувалися освідчитися, а тепер сумують через втрачені чи невисловлені почуття.

  • Чим, на вашу думку, вірш «Коли розлучаються двоє» близький українській ментальності?

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє;

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже й прозоре,

І Рейну тихий плин;

В вечірньому сяйві гори

Звели гряду верховин.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь тримає

І коси розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

Рибалку в човні о ту пору

Проймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки вгору,

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей,

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

Переклад Леоніда Первомайського

Скеля Лор Лей на Рейні

Історію про дівчину, яка всіх, хто пливе Рейном біля скелі Лор Лей, зачаровує своїм співом, розповів у баладі німецький поет-романтик Клеменс Брентано.

Лорелей пробуджувала палкі і згубні почуття в кожного, хто її бачив. Саму ж красуню коханий покинув. Єпископ засудив її до покути в монастирі. Нещасна вийшла на гору, щоб востаннє побачити замок, який був свідком її кохання, - і кинулася зі скелі в бурхливий потік. Їй здалося, що за нею на човні приплив коханий. А три рицарі, які її супроводжували, померли від туги на вершині.

Вірш «Не знаю, що стало зо мною...» входить до циклу «Знову на батьківщині».

...Золотоволоса красуня співає на тлі вечірнього неба під плескіт рейнських хвиль. Її пісня вабить рибалку, який гине в бурхливому вирі біля скелі Лорелей.

Гайне не описує детально ні красуні, ні загибелі рибалки. Вірш дуже статичний - схожий на картину. Чим привабила ця «дика», не співана ніким пісня рибалку? Чому його «проймає нестерпний біль»? Можливо, у його душі жевріє промінчик надії на ймовірне, хай і швидкоплинне, щастя із золотокосою красунею, а можливо, фантастична картина надто вже контрастує з тією буденністю, у якій він мусить жити - і так жити вже несила. Чи він просто зачарований красунею, яка, швидше за все, навіть не помітила його загибелі? Лорелей Гайне уособлює згубну силу кохання, якою вона наділена попри свою волю. А може, безжальну й байдужу красу. Чи ще щось інше?

Трагічна історія кохання рибалки до Лорелей нагадала йому власне нещасливе кохання. Рани ще не загоїлись, і стара казка їх роз’ятрює, але водночас заспокоює, бо дає змогу поглянути на почуття ніби збоку, навіть дещо іронічно. Ліричний герой відчуває полегшення, звільняється від болю, попрощавшись із минулим. Деякі дослідники вважають, що цей вірш - прощання Гайне з романтизмом.

Ця поезія Гайне стала у Німеччині неймовірно популярною піснею. Її вивчали у школах як народну і співали на вулицях навіть під час Третього рейху - тоді як твори Гайне палали на площах.

  • 1. Що символізує образ Лорелей у вірші Гайне «Не знаю, що стало зо мною...»?
  • 2. На прикладі кількох віршів покажіть роль і місце природи в ліриці Гайне.
  • 3. За мотивами поезії Гайне напишіть мініатюру «Сумує поетове серце».

ВІРШІ ГЕЙНЕ МОВОЮ МУЗИКИ

«Книга пісень» Г. Гайне стала джерелом натхнення для багатьох композиторів світу. Проте особливе місце серед них належить німцям Францу Шуберту й Роберту Шуману. Вони написали на вірші Гайне багато пісень. І в Шуберта, і в Шумана в музичному оформленні велика роль належить фортепіано, звучання якого поширюється за межі звичайного акомпанементу й повністю підкоряється слову й голосу, ніби намагаючись зробити вірш Гайне ще рельєфнішим і емоційнішим. Дивно, але творчість поета викликала в них різні музичні асоціації. За допомогою музики Шуберт спробував розкрити внутрішній сенс слів Гайне: його пісні - це скорботні мелодії, у яких переливаються відтінки почуттів, що іноді навіть не усвідомлюються ліричним героєм.

Шуман на вірші з «Ліричного інтермецо» створив цикл «Кохання поета». Розповідь Гайне про юнацьке кохання, що викликає поблажливу усмішку в зрілі роки, у Шумана перетворилася на пристрасну оповідь про сильне й могутнє почуття, яке то примушує героя неймовірно страждати, то підносить його до незабутнього блаженства. Цикл «Кохання поета» закінчується розгорнутим фортепіанним монологом, у якому одні дослідники вбачають образ коханої, який неможливо забути, а інші трактують як романтичну мрію про красу, без якої творчість не має жодного сенсу.

  • 1. Презентуйте свій плейлист пісень на слова Г. Гайне. Поясніть критерії відбору.
  • 2. Підготуйте мультимедійний проект «Чарівна сила музики й співу в міфах та літературі» (наприклад, Орфей, сирени, Лорелей тощо).

ВІДЛУННЯ

Максим Рильський

ГАЙНЕ

Арлекін з трояндою в руці

Йде серед буйного карнавалу.

Щоки й чоло у смішній муці,

А в очах далекий відблиск жалю.

Правда, смішно вірити й любить,

Правда, смішно з квітів милуватись?

Скільки років, скільки вже століть

Люди вміють їсти й цілуватись!

Він сміється, щоб не заридать,

Він плига під звуки сарабанди, -

Та нікому б не здолав оддать

Арлекін кривавої троянди!