Зарубіжна література. 9 клас. Ковбасенко

Мета в житті — саме життя

Йоганн Вольфганг Ґете. Поезії

У літературі є постаті, які визначають духовний розвиток цілих епох або й усього людства. Саме до них належить Й. В. Ґете — геніальний німецький письменник і вчений-натураліст.

«Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них», — стверджував Й. В. Ґете у трагедії «Фауст». Саме цьому гаслу цілком відповідало і його життя.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ҐЕТЕ

(1749—1832)

Ґете народився у «вільному купецькому місті» Франкфурті-на-Майні в сім’ї імператорського радника Йоганна Каспара. Одним із найяскравіших дитячих вражень Ґете був подарований бабусею ляльковий театр. Він також залюбки відвідував знамениті Франкфуртські ярмарки з їхніми театральними виставами, де вперше побачив Фауста, персонажа, що згодом уславив ім’я Ґете...

Ґете з дитинства виявив непересічні здібності до наук, опанував французьку, англійську, італійську, давньогрецьку мови та латину. Семирічним почав писати вірші й п’єси, добре знався на металах і коштовному камінні. А ще був фізично розвиненим, чудово їздив верхи. Навчання він продовжив у Лейпцизькому та Страсбурзькому університетах і здобув звання доктора права.

Й. В. Ґете. Гравюра за портретом Г. М. Крауса, після 1775

Недостатньо тільки отримати знання; їх треба застосувати. Недостатньо тільки бажати; треба діяти.

Навчитися можна тільки того, що любиш.

У Страсбурзі Ґете познайомився з німецьким філософом і письменником Й. Г. Гердером. Він очолював гурток, членів якого називали штюрмерами, «буремними геніями» (від назви драми Ф. Клінгера «Sturm und Drang» («Буря і натиск»)). Як буря вносить свіжий струмінь у затхле повітря, так і штюрмери вносили свіжий вітер буремних почуттів у затхлу атмосферу тогочасної німецької літератури. Вони виступали за об’єднання безлічі тогочасних німецьких земель в єдину могутню країну, цікавилися національною самобутністю літератури, фольклором. Гердер пробудив у Ґете бунтарський дух, і вони разом очолили рух «Бурі і натиску».

У цей час Ґете велику увагу приділяв ліриці, насичуючи її яскравими емоціями та образами. Саме під впливом народної творчості Ґете писав свої ранні вірші і балади. Прості й трохи наївні, схожі на народні пісні, його поезії припали до душі мільйонам німців:

Хлопець подихом зігрів

Дику ружу в полі.

Він побачив і зрадів,

Що красу таку зустрів,

Мов дарунок долі.

Ружа, ружечка, мов цвіт,

Ружа в чистім полі...

«Дика ружа», переклад Петра Тимочка

Й. Гердер, який здійснив перший переклад українських дум іноземною (німецькою) мовою, стверджував: «Україна стане новою Грецією — у цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя».

У XVIII ст. серед монархів було модно радитися з видатними письменниками і філософами-просвітниками щодо управління державою. Молодий веймарський герцог Карл Август, бажаючи реформувати свою державку, запросив до себе Ґете. Саме у Веймарі письменник провів майже все своє подальше життя. Ґете дослужився до посади прем’єр-міністра. Він щиро вірив, що його чиновницька діяльність покращить державну систему герцогства, допоможе розвитку науки та культури.

Та прем’єрство тривало недовго. Карл Август начебто й підтримував реформаторство Ґете, однак перекреслював більшість його починань. Податки збирали нечисті на руку чиновники, міністрами призначали тих, хто мав зв’язки при дворі («хто краще ходив по канату», за Дж. Свіфтом). Пославшись на нібито слабке здоров’я, письменник склав з себе обов’язки голови уряду і поїхав «лікуватися» до Італії.

У 1831 р. у Веймарі Ґете завершує головний твір свого життя — трагедію «Фауст», де діє персонаж, навіяний ще дитячими враженнями.

Й. В. Ґете залишив людству геніальну спадщину — безліч віршів, балад, п’єс, романів, наукових робіт у сфері анатомії, геології, мінералогії, фізики. І саме йому належить думка про появу всесвітньої літератури.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ТРАВНЕВА ПІСНЯ

Сміється природа радо мені,

Як сяє сонце по зимнім сні!

Барвисті квіти по всіх лугах,

Пташині хори по всіх гаях,

І в кожнім серці радість, весна:

О земле, сонце, любов ясна!

Любов моя, ти світлий чар!

Ти злото ранніх нагірних хмар!

Твій подив свіжим лугам, полям,

Благословення траві й квіткам...

Дівчатко любе, дівча ясне!

Як зір твій сяє: ти любиш мене!

Як жайворонок — повітря й спів,

Як чиста квітка — росу полів,

Тебе люблю я гарячим чуттям,

Ти радістю, сміхом, новим життям

Підносиш спів мій, хвилюєш кров.

О, будь щаслива, моя любов!

Переклад Миколи Зерова

Вірш «Травнева пісня» був написаний у 1771 р. Навчаючись у Страсбурзькому університеті, поет закохався в доньку місцевого пастора Фредеріку Бріон. Згодом він зізнався, що це кохання відродило в ньому бажання творити. Він написав для Фредеріки багато пісень на знайомі мелодії. Серед них була і «Травнева пісня». Ця поезія демонструє, як під пером «буремного генія» (а вірш створений саме в штюрмерській стилістиці), поезія звільняється від дидактизму та абстрактного раціоналізму і наповнюється природною простотою.

Яким усе це було новим, скільки тут чарівної свободи, мелодійності і барвистості, як під буремним поривом цих ритмів обсипалася пудра з раціоналістичних перук.

Томас Манн про лірику Ґете-штюрмера

Ґете і Фредеріка. Поштівка, Німеччина, кінець XIX ст.

Радісне замилування весняною природою, коли квітнуть дерева, співають птахи, яскраво сяє сонце, — суголосне почуттям закоханості ліричного героя. Його кохання таке ж яскраве й осяйне, як і природа навколо. Не відразу зрозуміло, що саме наповнює його серце радістю: чари травневої природи чи кохання до чарівної юнки. Ритм танцювальної пісеньки, використаний у творі, підкреслює неймовірний вибух радості, яким пронизаний вірш.

Цей вірш увижається першим ліричним шедевром Ґете, який вплинув на формування його поетичного стилю. Неодноразово зверталися до нього і музиканти, зокрема Людвіг ван Бетховен.

...Історія кохання юного Ґете й Фредеріки закінчилася сумно. Хоча вони й були заручені, після навчання поет їде зі Страсбурга: тихого провінційного життя навіть серед люблячих людей йому було замало.

Фредеріка назавжди зберегла в серці кохання до поета і так і не вийшла заміж. А спомини про неї надихнули Ґете на створення образу Маргарити у філософській трагедії «Фауст».

  • 1. Чи можна вірш «Травнева пісня» назвати автобіографічним?
  • 2. Пригадайте, які метафори називають бароковими. Порівняйте їх із художніми засобами вірша Ґете. Яка манера письма вам подобається більше? Чому?
  • 3. Чому у вірші так багато окличних речень? Яку роль вони відіграють у тексті?
  • 4. Спробуйте дібрати (створити) ілюстрації до «Травневої пісні». Які кольори та образи там домінуватимуть?
  • 5. Напишіть сценарій кліпу за віршем Ґете. Який зображальний та музичний ряд ви використаєте?

ОДА «ПРОМЕТЕЙ»

Вгорни небо твоє, Зевсе,

Імлою хмар,

Вчини, як отой хлопчак,

Що толочить будяки,

Влучай в дуби й верхів’я гір, —

Тільки мою землю

Мені залігши

І мою хатину, будовану не тобою,

І вогнище моє

Із розжареним приском,

Якому ти заздриш.

Не знаю нікого біднішого

Під сонцем, ніж ви, богове!

Нещедро ви живлите

Данням офір

І дихом молитов

Вашу величність.

Ви б геть змарніли, якби

Не жебраки і діти,

Дурники, повні надії.

Коли я був малий, тоді,

Не знаючи, що, де і як,

Звертав свої заблудлі очі

До сонця, чи нема там вгорі

Вуха, що скарги мої почуло б,

Серця, що так, як моє,

Пригноблених би пожаліло.

Хто допоміг

Гордість титанів мені здолать?

Хто від смерті мене врятував,

Від долі раба?

Чи не ти само це звершило,

Серце, в паланні святім?

Чи не палало, юне й добре, ти,

Марно дякуючи за рятунок

Тому, хто спить у високості?

Тебе шанувати? Чому?

Може, зм’якшив ти колись

Болі знедоленим?

Може, притишив колись

Сльози настрашених?

Чи не всемогутній Час

Мужа із мене викував?

Чи не одвічна судьба

Владує і мною, й тобою?

Либонь, ти гадаєш,

Що зненавидіти життя я мушу,

Втекти десь в пустелю,

Бо не всі вже

Пуп’янки мрій достигли?

Ні, тут я сиджу і формую

Людей на свій образ —

Поріддя, що подібне до мене,

Щоб мучитися, щоб ридати,

Щоб втішатися, щоб радіти, —

І зневажати тебе,

Як я!

Переклад Миколи Бажана

Саме просвітники, а поміж них і Ґете, відродили увагу європейців до образу Прометея. В античній міфології титан Прометей був постаттю неоднозначною. З одного боку, він — звичайнісінький хитрун, який допоміг людям обдурити Зевса під час першого жертвоприношення та ще й украв для них вогонь з Олімпу. Тож і покараний Громовержцем був справедливо і законно. З іншого боку, Прометей, син богині Феміди, був батьком людства, якому не лише подарував цивілізацію, а й заради нього пішов на самопожертву і кинув виклик тирану Зевсу, принісши людям іскру божественного вогню (розуму, просвіти). Прометей у Ґете — бунтар, тираноборець, творець, який готовий брати відповідальність за своє життя і не залежати від богів.

Спочатку образ Прометея з’явився у Ґете в драматичному творі, який дійшов до нас у фрагментах. Ода «Прометей» (1774) була написана пізніше як самостійний текст, хоча поет стверджував, що твір — монолог Прометея — повинен був відкривати III акт драматичного фрагмента. Ґете оспівує Прометея як уособлення творчої сили людини, її неприборканої енергії.

Для свого твору поет обирає форму оди — ліричного жанру, що урочисто і піднесено оспівує важливі суспільні чи історичні події або діяльність історичних осіб. За канонами класицизму, ода починалася заспівом, у ній оспівувалися високі й важливі теми, вона мала чіткий фінал і була насичена міфологічними образами. Дозволявся так званий ліричний безлад, коли поет переходив з одного мотиву на інший.

Прометей звертається до Зевса з вимогою залишити його в спокої. Титан зневажає богів, бо переконаний, що вони нічим йому не допомогли і він їм нічим не зобов’язаний. Свої надії він покладає на людей, яких формує «на свій образ, щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти, — і зневажати» богів.

  • 1. Пригадайте, що ви дізналися про Прометея на уроках зарубіжної літератури. Порівняйте розповідь Прометея про його благодіяння людям (Есхіл «Прометей закутий») та оду Ґете. Що їх об’єднує, у чому вони різняться?
  • 2. Як ви розумієте вислів «Не знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове»?
  • 3. У чому Прометей звинувачує богів? Чому у вірші так багато питальних речень?
  • 4. Чи відповідає вірш Ґете формі класицистичної оди? Чи випадково для вірша про Прометея поет обрав саме цю форму, відому ще з античності?

ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ

Хто пізно так мчить у час нічний?

То їде батько, з ним син малий.

Чогось боїться і мерзне син —

Малого тулить і гріє він.

— Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?

— Король вільшаний он там стоїть!

Він у короні, хвостатий пан! —

— То, сину, вранішній туман!

«Любе дитя, до мене мерщій!

Будемо гратись в оселі моїй,

Квіти прекрасні знайду тобі я,

У злото матуся одягне моя».

— Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене!

— Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля!

«Хлопчику любий, іди ж до нас!

Дочки мої у танку в цей час,

Дочки мої тебе вийдуть стрічать,

Вітати, співати, тебе колихать!»

Герман Плюддеманн. Ілюстрація до вірша Й. Ґете «Вільшаний король»

— Мій тату, мій тату, туди подивись!

Он королівни вільшані зійшлись!

— Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють у далині!

«Мені, хлопче, люба краса твоя!

З неволі чи з волі візьму тебе я!»

— Мій тату, мій тату, він нас догнав!

Ой, як болюче мене він обняв! —

Батькові страшно, батько спішить,

В руках його хлопчик бідний кричить;

Насилу додому доїхав він,

В руках його мертвий лежав його син.

Переклад Максима Рильського

Балада Ґете «Вільшаний король» (1782) вважається перлиною світової літератури. Їй притаманна емоційна напруга і якась незбагненна таємнича сила. Ґете писав її тоді, коли європейці зацікавилися усною народною творчістю. Германці здавна мешкали у дрімучих хащах і щиро вірили в духів, які нібито жили у кожному дереві та кущі. Тож, може, загадковий вільшаний король і є одним із таких духів? Адже Ґете, як і брати Грімм, збирав німецький фольклор. Є також версія, згідно з якою на створення «Вільшаного короля» поета надихнули старонорвезька балада «Танець ельфів» та данська народна пісня «Дочка короля ельфів». Данське слово еller (ельф) дуже схоже на німецьке erl (вільха). Тож король ельфів перетворився на вільшаного короля. Давні германці, поклоняючись лісовим духам — ельфам, лісовикам, — водночас і боялися їх. Тож у баладі зіткнення синового (міфічно-фантастичного) і батькового (тверезо-реалістичного) поглядів на світ призводить до трагедії. У вранішньому тумані (яким його бачив батько) дитина вгледіла хвостатого пана, страшного вільшаного короля. Хто має рацію — батько чи син? Мабуть, кожен свою. Але, судячи з фіналу балади, світ уяви, фантазії набагато сильніший за прагматичне реалістичне світосприйняття...

Цю баладу поклав на музику німецький композитор Франц Шуберт, і його пісня набула широкого визнання.

«Вільшаний король» був неодноразово перекладений українською мовою. Найвідомішими є переклади П. Куліша, Б. Грінченка і М. Рильського.

  • 1. Що таке міф і міфологічний світогляд? Що лежить у його основі?
  • 2. Згрупуйте образи балади у протилежні пари відповідно до сприйняття навколишнього світу батьком і сином: «вранішній туман — хвостатий пан» і т. д. Як у баладі переплітаються реальний і фантастичний світи?
  • 3. Чому батько і син навколишній світ сприймають по-різному?
  • 4. Чому саме син бачить таємничого вільшаного короля?
  • 5. Хто з героїв балади має міфологічний світогляд? Відповідь аргументуйте посиланнями на текст.
  • 6. Послухайте пісню Ф. Шуберта «Вільшаний король». Чи вдалося композитору засобами музики передати настрій балади Ґете?
  • 7. Пригадайте сучасні кінофільми та книжки, в яких зустрічаються ельфи. Чи збігається уявлення про ельфів у письменників XVIII та XX—XXI ст.?