Зарубіжна література. 9 клас. Ковбасенко

Прищепити народу свої переконання

Джордж Бернард Шоу. П'єса «Пігмаліон»

«Мені до смерті набридли: вигадане життя, вигадані закони, вигадані мораль, наука, світ, війна, любов, чесноти, пороки і взагалі все вигадане як на сцені, так і поза нею!» Так могла сказати лише людина, яка добре знала не вигаданий, а реальний стан речей «як на сцені, так і поза нею». А саме такою людиною і був Джордж Бернард Шоу - письменник, громадський діяч, другий після Шекспіра за популярністю драматург в англійському театрі.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ДЖОРДЖ БЕРНАРД ШОУ

(1856—1950)

Народився майбутній письменник у Дубліні (Ірландія). Як важко бідній талановитій людині пробитися у цьому світі, Шоу знав з власного досвіду: через матеріальну скруту він не здобув пристойної освіти, а тяжко працював з п’ятнадцяти років. Тож, мабуть, недаремно в багатьох своїх творах він звертається до проблеми соціальної та майнової нерівності людей, що не дає реалізувати талант. За п’ять років кар’єри Шоу помітно просунувся по службі. А ще - навчився самотужки грати на фортепіано Бетховена і Моцарта. Двадцятирічний юнак мріяв про творчість, тому після переїзду до Лондона, недовго попрацювавши в телефонній компанії, вирішив присвятити себе літературі.

Бернард Шоу

Життя полягає не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе.

У 1870-х рр. фаворитом публіки був роман. Тож Шоу і писав їх безупинно, розсилаючи свої рукописи по всіх англомовних редакціях, навіть у далеку Австралію. Рукописи здебільшого повертали, а іноді й ні. Тож юнак повного мірою пізнав, що таке злидні.

Бурхлива натура Шоу не задовольнялася очікуванням письменницької слави, а вимагала активної дії. У 1880-х рр. він поринув у громадсько-політичну діяльність, ставши вуличним промовцем. Згодом драматург згадував вулиці, переповнені людьми під час його виступів. Оратор міг би заробляти великі гроші, та грошей не брав, бо своїми політичними поглядами не торгував.

А погляди ці ні для кого не були секретом: Шоу був прихильником соціалізму. Його політичні погляди втілилися як у вуличних промовах, так і в творах, які згодом з’явилися в невеличкому журналі соціалістичного спрямування. Навіть першу п’єсу письменник написав не з мистецьких, а з ідейних міркувань. Фактично Шоу започаткував англійську політичну п’єсу XIX ст.: «Я пишу п’єси з конкретним наміром прищепити народу свої переконання... Іншого поштовху для написання п’єс у мене нема. Вся велика література є журналістикою... Нехай інші культивують те, що називають літературою, я - за журналістику».

Успіх прийшов до Шоу, коли йому було вже під тридцять. У 1885 р. Вільям Арчер, літературний критик і перекладач Ібсена, звернув увагу на рудобородого, високого і виснажено-худого чоловіка (Шоу роками недоїдав), що сидів у читальній залі Британського музею, маючи на столі одночасно французький переклад «Капіталу» Карла Маркса та партитуру опери Вагнера «Трістан і Ізольда»... Тож незабаром Шоу став літературним, художнім, музичним і театральним оглядачем кількох провідних англійських періодичних видань. Саме як критик він і досяг популярності.

До певного моменту в останній дії «Ляльковий дім» - це п’єса, яку можна переінакшити в найбанальнішу французьку драму, викинувши лише кілька реплік та замінивши останню сцену щасливим сентиментальним закінченням... Та саме в цьому місці останнього акту героїня раптом несподівано... перериває свою емоційну гру і заявляє: «Нам потрібно сісти і обміркувати все, що відбулося між нами». Завдяки цьому зовсім новому драматургійному прийомові... «Ляльковий дім» і підкорив Європу, заснувавши нову школу драматичного мистецтва... П’єса без суперечки і без предмета суперечки більше не вважається серйозною драмою... П’єса і дискусія стали практично синонімами...

Дж. Б. Шоу, «Квінтесенція ібсенізму»

На початку 1890-х рр. Шоу став палким прихильником «нової драми» і передовсім - творчості Ібсена. Його погляди втілені у відомій праці «Квінтесенція ібсенізму» (1891). Сам блискучий оратор і майстер дискусії, Шоу надзвичайно велику увагу приділив такій рисі драматичного твору, як дискусійність (та й писав він драми-дискусії).

Його шлях на світовий театральний Олімп був нелегким: «Професія місіс Воррен» (1894) була заборонена, а під час виконання п’єси «Війна і людина» (1894) майбутній англійський король Едуард VII з обуренням покинув ложу. Переломним у театральній кар’єрі Шоу став 1898 р., коли він отримав гонорар за п’єсу «Учень диявола» (1896-1897), що з успіхом йшла у США. Саме цей гонорар поклав початок матеріального благополуччя письменника і дозволив йому одружитися із «зеленоокою мільйонершею» Шарлоттою Пейн-Таушенд (він боявся матеріальної залежності від майбутньої дружини).

Від початку XX ст. Шоу став одним із провідних драматургів світу. За сімдесят років своєї літературної діяльності він створив багато цікавих п’єс. Та одна з найяскравіших - «Пігмаліон» (1913). Реакція критики і публіки на п’єсу письменника обурила: про жодне кохання, а тим більше одруження Гіґґінса й Елайзи не могло бути й мови! Б. Шоу навіть спеціально дописав розлогий і абсолютно не придатний для постановки на сцені епілог, в якому розповів про подальшу долю Елайзи. Вона вийшла заміж за Фредді й пояснила, чому (з поваги до інтелектуальної власності Ґіґґінса) відмовилася від задуму давати приватні уроки фонетики та чому таки взяла гроші в Пікерінга. Але попри все це широка публіка сприймала історію дивакуватого професора й бідної квіткарки як чергову «історію кохання». І коли в Нью-Йорку, на Бродвеї, вирішили поставити мюзикл Френсіса Лоу «Моя чарівна леді», драматург не заперечував. Він лиш посміхався. А на запитання, про що ж, зрештою, його «Пігмаліон», з посмішкою ж відповідав: «Про фонетику»... Здається, справдешню відповідь на це питання дав Гіґґінс: «Це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі». А у своєму заповіті драматург передбачив кошти тому, хто створить новий алфавіт, щоб забезпечити простий запис англійської мови.

АФОРИЗМИ ШОУ

Бернард Шоу відомий як автор парадоксальних афоризмів, багато з яких популярні до сьогодні.

• Єдиний урок, який можна винести з історії, полягає в тому, що люди не виносять з історії жодних уроків.

• Мій спосіб жартувати - це говорити правду. На світі немає нічого смішнішого.

• Найбільше люди цікавляться тим, що їх абсолютно не стосується.

• Тепер, коли ми навчилися літати по повітрю, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.

• Якщо ви починаєте із самопожертви заради тих, кого любите, то закінчите ненавистю до тих, кому принесли себе в жертву.

• Навчився говорити - значить виріс, навчився мовчати - значить порозумнішав.

1931 р. Шоу відвідав Радянський Союз. Протягом десяти днів він побував у столиці і провінції, зустрічався з різними людьми - навіть зі Сталіним. Він був переконаний, що саме комуністична система врятує людство від загибелі, і навіть виправдовував сталінські репресії. У цьому Шоу був не самотній: більш ніж прихильно ставилися до СРСР такі письменники, як Ромен Роллан, Теодор Драйзер, Генріх Манн, Ліон Фейхтвангер, Луї Арагон та ін.

Донедавна Шоу був єдиною людиною, удостоєною і Нобелівської премії в галузі літератури (1925, «За творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскристу сатиру, яка часто поєднується з надзвичайною поетичною красою»), і премії «Оскар» (1939, за сценарій фільму «Пігмаліон»). 2016 р. другою такою людиною став Боб Ділан.

П'єса «Пігмаліон»

Сюжетна схема «Пігмаліона» відповідає сформульованій драматургом у «Квінтесенції ібсенізму» схемі «нової драми»: «Раніше у т. зв. добре зроблених п’єсах вам пропонувалися: в першому акті - експозиція, в другому - конфлікт, у третьому - його розв’язання. Зараз перед вами експозиція, конфлікт і дискусія».

Професор Гіґґінс береться за сміливий експеримент: за півроку з неграмотної лондонської квіткарки зробити особу, яка володітиме вишуканою англійською, матиме бездоганні манери, тож ніхто не відрізнить її від справжньої леді. Він навіть б’ється об заклад з приятелем, теж філологом, полковником Пікерінгом, чи вийде це в Гіґґінса. Самовіддано працюючи, Елайза Дулитл досягла мети, і Гіґґінс виграв парі. І тут, за законами мелодрами, головні герої - професор і учениця (сказати б, Пігмаліон і Галатея), мали б побратися. Але не так сталося, як гадалося, бо Шоу залишив фінал відкритим... То що ж цікавило автора передусім? Невже не стосунки героя і героїні? І тут не обійтися без відомостей про ідейні переконання Шоу.

Шоу був соціалістом і вважав капіталістичне суспільство занадто поляризованим, бо в ньому є дуже багаті й дуже бідні люди. Соціалізм же обіцяв хоча б відносну рівність. Шоу вважав, що соціалістичні ідеї повинні впливати на суспільство поступово, і тоді соціалізм настане сам собою, без революцій і крові. Тож і не дивно, що провідною в комедії «Пігмаліон» є соціальна проблематика, а не тема кохання професора й квіткарки (чого очікували глядачі).

У Лондоні, на Ковент-Гардені, знаходилися водночас театр і ринок. Тож саме на Ковент-Гардені Шоу й зібрав докупи таких соціально різних людей, як неосвічена квіткарка Елайза та рафіновані аристократи: Гіґґінс, Пікерінг і родина Ейнсворд Гілл. Усі вони ховаються від дощу під портиком церкви Св. Павла (це також символ - під Божим дахом усі рівні). Тож саме там і познайомилися «Пігмаліон» і «Галатея». Щойно почувши жахливу говірку Елайзи, Гіґґінс спрогнозував її сумне майбутнє: «Бачите оцю істоту з її вуличною англійщиною? Оця англійщина не дасть їй виповзти з канави, поки її й віку». Образ канави (прірви, дна) в п’єсі є стрижневим.

Далі Шоу порушив важливе питання: а чим, власне, відрізняються суспільні «верхи» й «низи»? Вимовою? Одягом? Вишуканими манерами? Духовними запитами? Чимось іншим?.. Знайшовши відповідь, можна зрозуміти, як ліквідувати прірву між класами. Після тріумфу Елайзи в посольстві Пікерінг влучно відзначив, що аристократизм і вишуканий стиль набуваються копіткою працею, а не даються від народження, а отже, не є атрибутом виключно аристократів: «Це був успіх - незмірний успіх!.. Елайза так добре грала свою роль. Бачите, стільки щирих герцогинь зовсім на це не здатні: вони такі дурні, що гадають, ніби стиль сам собою, від природи, приходить до людей їхнього стану, і не вчаться ніколи». То чи така вже й нездоланна прірва розділяє суспільні класи? «Щоб підбадьорити тих, кому вимова заважає зробити кар’єру, - писав Шоу, - додам, що зміни, які сталися з простою квіткаркою завдяки Гіґґінсові, не є чимось унікальним або нездійсненним... Насправді такі метаморфози відбуваються із сотнями амбітних молодиць».

МІФ ПРО ПІГМАЛІОНА ТА СЕНС ЗАГОЛОВКА КОМЕДІЇ

У давньогрецькому міфі, з яким пов’язані назва й зміст комедії Б. Шоу, йдеться про те, що Пігмаліон, цар Кіпру, жив усамітнено, уникаючи жінок. Він зробив зі слонової кістки статую чарівної жінки і закохався в неї. Цар звернувся до Афродіти, щоб вона вдихнула життя в статую. Розчулена таким коханням, Афродіта оживила статую; вона стала дружиною Пігмаліона на ім’я Галатея.

У словнику читаємо: «Пігмаліон (переносно) - людина, закохана в своє творіння». Отже, сенс назви комедії нібито відповідає міфічному сюжету. По-перше, Гіґґінс, як і Пігмаліон, жив усамітнено, уникаючи жінок («був переконаним старим парубком»). По-друге, як Пігмаліон зі слонової кістки зробив Галатею, так Гіґґінс зробив із неосвіченої квіткарки вишукану леді («Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи!»).

Але тим несподіванішим є фінал п’єси Шоу: як же Гіґґінс-Пігмаліон доброхіть віддасть комусь своє найкраще творіння, на яке, як він сам зізнався, «так щедро тратив своє тяжким трудом призбиране знання та ще коштовний скарб... турботи і приязні»?

І ще одне: без Афродіти статуя б не ожила. Звідси важливе для розуміння концепції Шоу питання: хто в комедії «оживив» Елайзу-Галатею?

Соціальний конфлікт у творі тісно пов’язаний із конфліктом філологічним. Шоу розглядає мовлення як важливу ознаку соціальної належності людини, а просвіту - як засіб подолання міжкласової прірви: «Це страшенно цікаво, - каже Гіґґінс, - взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі». Те саме каже він і про Елайзиного батька, сміттяра, який вирізнявся красномовством і специфічною життєвою філософією: «Пікерінгу, якби ми взяли цього чолов’ягу в роботу на три місяці, то потім він зміг би вибирати між постом міністра й кафедрою проповідника в Уельсі». Тож і Елайзу вчать правильної вимови, водять на виставки тощо. Усе це дозволяє зробити висновок, що «різцем», який з необробленої слонової кістки зробив бездоганну статую (перетворив неотесану квіткарку на чарівну леді), була ґрунтовна гуманітарна освіта.

1964 р. в Голівуді зняли фільм «Моя чарівна леді» за п’єсою «Пігмаліон» та мюзиклом Фредеріка Лоу, шалено популярним на Бродвеї. Головну роль у стрічці зіграла Одрі Гебен

Проте «Елайза-Галатея» ще «не ожила», і Гіґґінс уважає її мало не папугою: «Вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-Гардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді». Тоді хто ж і коли «вдихнув у Елайзу життя»?

Вона спромоглася на бунт: обурена черствістю й байдужістю Гіґґінса, пожбурила в нього капці. Здавалося б, запальний Гіґґінс обуриться цим вчинком «невдячного дівчиська». Але якраз після цього він, нарешті, і почав її помічати. Та останнім кроком до одухотворення «Галатеї» була її погроза стати конкуренткою Гіґґінса у викладанні фонетики! І знову, здавалося б, несподівана реакція: «Бог свідок, Елайзо, я сказав, що зроблю з вас справжню жінку, і я таки зробив! Отака ви мені подобаєтеся». Отже, висновок напрошується сам собою - Елайза «ожила», коли сама себе стала поважати, усвідомила особистістю.

Тож «Галатея» обійшлася без Афродіти. Саме в цьому і полягає принципова різниця між міфом і його використанням у комедії. Галатея є пасивною, бо за неї все вирішили боги та Пігмаліон. Натомість Елайза - діяльна, вона сама і почала своє перетворення на леді (прийшла до Гіґґінса брати уроки, і не безкоштовно), і сама ж завершила його, ставши особистістю. Шоу підкреслює, що для самоповаги людині необхідна повага з боку інших. «Чи знаєте ви, - питає Елайза Пікерінга, - з чого починалося моє справжнє виховання? Із “міс Дулитл” - так ви звернулися до мене... Із цього почалась моя самоповага. ...Коли по щирій правді, то, не беручи до уваги речей, що їх будь-хто може набути (гарно вдягатися, чисто розмовляти і все таке), - різниця між леді й квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться».

Отже, провідна ідея твору приблизно така: зменшити прірву між суспільними класами здатна освіта (зокрема - мовна), а людину робить людиною почуття власної гідності.

А всім, хто хотів звести комедію до рівня казочки про кохання професора й квіткарки, сам Шоу відповів так: «Твір такий дидактичний... що я радо тикаю “Пігмаліона” під носа усім розумникам, які, мов папуги, правлять, що мистецтво в жодному разі не може бути дидактичним. П’єса підтверджує мою переконаність у тому, що справжнє високе мистецтво бути іншим просто не має права».

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ПІГМАЛІОН

Роман у п'яти діях

ДІЯ ПЕРША

Під портиком церкви св. Павла на Ковент-Гардені в Лондоні від дощу заховалося багато людей. Серед них місіс Гілл з донькою Кларою та сином Фредді. Вона відправила сина шукати таксі. Фредді біжить і натикається на вуличну квіткарку Лайзу Дулитл і вибиває кошик з фіалками з її рук. Дівчина починає голосно лаятися вуличною говіркою. Якийсь чоловік записує її слова. Люди прийняли його за поліцейського донощика. Квіткарка починає лементувати, що вона порядна дівчина. Щоб заспокоїти усіх, добродій, а це був Генрі Гіґґінс, кинув жменю монет у кошик дівчини і почав визначати за вимовою походження присутніх. Він пояснив, що заробляє на життя тим, що ставить гарну вимову вискочням з нетрів, щоб вона не зрадила їхнього походження. Наприклад, вулична англійщина не дасть квіткарці виповзти з канави. А він міг би за три місяці навчання видати її за герцогиню і навіть улаштувати її покоївкою в якоїсь леді чи продавчинею в крамницю, але для цього треба краще говорити англійською. Серед присутніх був полковник Пікерінг, який приїхав до Англії, щоб познайомитися з Гіґґінсом. Дощ закінчився. Коли Фредді приїхав на таксі, його мати і сестра вже поїхали автобусом. Тоді Лайза вирішила поїхати на таксях додому.

ДІЯ ДРУГА

Одинадцята година наступного ранку. Гіґґінсова лабораторія на Вімпол-стріт. За столом сидить Пікерінг - він саме кладе кілька карток і камертон, якими щойно користувався. Гіґґінс стоїть біля нього, засуваючи назад дві чи три витягнені шухлядки картотеки. В ранковому освітленні він виглядає міцним, жвавим, апетитним чоловіком літ сорока чи десь близько того. Це - тип енергійного науковця, який щиро, навіть одержимо зацікавлюється всім, що можна вивчати як предмет науки, але байдужий і до самого себе, й до інших людей - зокрема й до їхніх почуттів. Він такий цілковито щирий та позбавлений зла, що його не можна не любити навіть у хвилини його найбільшої нерозважливості. До Гіґґінса приїздить Лайза, яка бажає брати у нього уроки і готова за них платити.

Пікерінг. Гіґґінсе, я заінтригований! Пам’ятаєте, що ви сказали вчора про прийом у посольському саду? Якщо ви впораєтеся з цим, я назву вас найбільшим з усіх учителів, сущих нині на світі. Закладаюся на всі витрати, що підуть на цей експеримент: вам цього не втнути. А ще я заплачу за уроки.

Гіґґінс (неспроможний здолати спокусу, дивиться на Лайзу). Це майже непереборне... Вона така розкішно ниця... така страшенно брудна... Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи! Так, за півроку, ба навіть за три місяці, якщо в неї гостре вухо й легкий язик, - я візьму її куди-завгодно й подам як що-завгодно. Почнемо сьогодні ж - зараз! Цю мить! Місіс Пірс! Заберіть її та почистіть гарненько. Як не віддиратиметься бруд - спеціальним порошком її! Чи є в кухні добрий вогонь?

Місіс Пірс (протестуючи). Так - але ж...

Гіґґінс (насуваючись на неї). Здеріть із неї все це лахміття і спаліть! Подзвоніть до Вайтлі чи ще в який універмаг і замовте новий одяг. Поки все це прибуде, закутайте її в обгортковий папір.

Лайза. Ви ніякий не джильтмен, от, як таке балакаєте! А я хороша дівчина, хороша, і я знаю таких, як ви, знаю вас!

Гіґґінс. Нічого вам тут розводити вдавану сором’язливість, молода особо! Ви маєте навчитися поводитись, як герцогиня. Заберіть її, місіс Пірс. Огинатиметься - лупцюйте!

Лайза (скочивши на ноги й забігши між Пікерінгом і місіс Пірс у пошуках захисту). Ні! Я покличу поліцію, от покличу!

Місіс Пірс. У мене ж і місця немає, куди б її ткнути.

Гіґґінс. Ткніть її в кошик на сміття.

Лайза. Ах-ах-ах-о-о-у!

Пікерінг. Ну-бо, Гіґґінсе, будьте розважливі!

Місіс Пірс (рішуче). Ви мусите бути розважливим, містере Гіґґінсе, конче мусите! Чи то ж можна отак топтатися по людях!

Гіґґінс від таких докорів ущухає.

Гіґґінс (професійно витончено модулюючи голос). Це я топчуся по людях! Дорога моя місіс Пірс, любий мій Пікерінгу, я ніколи не мав анінайменшого наміру топтатися хоч би й по кому. Я одне тільки пропоную: будьмо добрі до цієї вбогої дівчини. Ми повинні допомогти їй приготуватися, пристосуватися до її нового становища в житті. Якщо я десь висловився неточно, це лиш тому, що я не хотів уражати ні її делікатних почуттів, ні ваших.

Заспокоєна Лайза покрадьки вертається до свого стільця.

Місіс Пірс. Знаєте, пане, річ у тім, що ви не можете взяти собі дівчину, от ніби взяли й поклали в кишеню камінчик десь на узбережжі.

Гіґґінс. А чом би й ні?

Місіс Пірс. Чом би й ні! Але ж ви нічогісінько про неї не знаєте. Є ж у неї десь батьки. Може, вона одружена.

Лайза. Таке!

Гіґґінс. Чуєте? Як дівчина дуже слушно каже: таке! Таке скажете: одружена! Чи ви не знаєте, що жінка цього класу за рік після одруження виглядає такою зношеною від виснажливої праці, мовби їй минуло п’ятдесят?

Лайза. І хто б то одружився зі мною!

Гіґґінс (несподівано вдаючись до чудових оксамитово-низьких ноток свого красномовства, від яких у того, хто його чує, має затрепетати серце). Клянусь святим Георгієм, Елайзо: я ще й не кінчу роботи з вами, а вулиці вже будуть усіяні тілами чоловіків, що стрілятимуться заради вас.

Місіс Пірс. Дурниці, пане! Ви не повинні забивати їй баки такими речами.

Лайза (підводячись і рішуче випростовуючи плечі). Та він з глузду з’їхав, авжеж! Не хочу я, щоб мене вчили такі нинармальні!

Гіґґінс. Ви - невдячна, лиха дівчина! Оце так ви мені відплачуєте за те, що я запропонував витягти вас з канави, гарно вбрати й зробити з вас пані?

Місіс Пірс. Стривайте, містере Гіґґінсе! Я не допущу цього. Це ви лихий!.. А ти, дівчино, вертайся додому та скажи своїм батьку-матері, щоб краще про тебе дбали.

Лайза. Немає в мене батьків. Вони сказали мені, що я вже велика, можу сама заробити на себе, й вигнали мене теть.

Місіс Пірс. Де ж твоя мати?

Лайза. Нема в мене ніякої матері. А вигнала мене аж шоста моя мачуха. Та я не пропала без них. І я хороша дівчина, хороша!

Гіґґінс. Ну й чудово. І через що тоді, скажіть, будь ласка, весь цей шум учинився? Дівчина нічия, нікому, крім мене, не потрібна. (Підступає до місіс Пірс, починає улещати її.) Ви б могли взяти її за дочку, місіс Пірс, - я певен, дочка стала б вам великою втіхою! Тож не зчиняйте більше галасу. Візьміть її вниз і...

Місіс Пірс. Але ж що вийде з неї? І чи одержуватиме вона якусь платню. І що з неї вийде, коли закінчиться ваша наука.

Гіґґінс (нетерпляче). А що з неї вийде, коли я лишу її в канаві? Скажіть-но мені, місіс Пірс!

Місіс Пірс. То вже її справа, а не ваша, містере Гіґґінсе.

Гіґґінс. Гаразд, коли я впораюся з нею, ми так само зможемо викинути її назад у канаву, й тоді це знов буде її справа... Отже, з цим усе гаразд.

Пікерінг. Даруйте, Гіґґінсе, але я таки мушу втрутитися. Місіс Пірс потерпає цілком слушно. Якщо ця дівчина має віддати себе у ваші руки на півроку навчального експерименту, вона повинна добре усвідомлювати, на що йде.

Гіґґінс. Вона - усвідомлювати? Таж вона нічогісінько не здатна розуміти.

Лайза (приголомшено). Ах-ах-о-у!

Гіґґінс. Ну от! Більш нічого ви й не доб’єтеся від Елайзи. Ах-ах-о-у! Нічого їй не розтлумачиш. Ви як військовий мали б це знати. Їй треба давати накази - і цього з неї вистачить. Елайзо! На наступних півроку ви лишаєтеся жити тут: будете вчитися розмовляти красиво, як продавщиця у квітковому магазині. Якщо будете добре поводитись і виконувати все, що вам звелять, то спатимете ви у пристойній спальні, їстимете всього досхочу й матимете гроші на шоколадки й на таксі. А якщо будете неслухняна й ледача, то спатимете в комірчині серед чорних тарганів, а місіс Пірс лупцюватиме вас віником. Через шість місяців ви чудово вберетеся і поїдете в кареті до Букінгемського палацу. Якщо король скаже, що ви не леді, поліція забере вас до лондонського Тауеру, де вам відрубають голову, аби застерегти від такого зухвальства інших квіткарок. Якщо вас не викриють, ви дістанете подарунок: сім шилінгів і шість пенсів, з якими почнете життя продавщиці у магазині. Якщо ж ви відмовитеся від цієї пропозиції, то будете найневдячнішою, найлихішою дівчиною, й ангели небесні оплачуть вас.

Лайза (підводячись неохоче й підозріло). Ви хвалько і грубіян, от ви хто! І я не лишуся тут, якщо ви мені не сподобаєтеся. І нікому не дозволю лупцювати мене. І ніколи я не просилася до Букінгемського палацу, ніколи! Ні разу я не мала клопоту з поліцією, таки не мала! Я хороша дівчина...

Місіс Пірс. Не огризайтесь, дівчино! Ви не зрозуміли джентльмена. Ходімо! (Йде до дверей, відчиняє Елайзі.)

Лайза (виходячи). А я кажу тільки правду. І не поїду я до короля - щоб мені ще голову одрубали! Коли б я то знала, куди встряну, я б нізащо не приїхала сюди. Я завжди була хороша дівчина, і я ж його й словом не хотіла зачепити, й нічого йому не винна, і начхати мені, й не хочу я, щоб мене дурили, і я маю свою гордість, як будь-хто...

До Гіґґінса приходить батько Лайзи, сміттяр Альфред Дулитл, та намагається шантажувати професора. Гіґґінс пригрозив, що поверне дівчину додому. Дулитл почав просити у професора за Лайзу п’ять фунтів. Цікаве філософствування Дулитла настільки сподобалися професору, що він запропонував йому десятифунтовик. Сміттяр відмовився, бо проциндрити десять франків не стане духу. В цей час приходить вимита Лайза, її ніхто не впізнає, навіть рідний батько.

ДІЯ ТРЕТЯ

У місіс Гіґґінс день гостей. Ніхто ще не прибув. Місіс Гіґґінс, що вже переступила межу шістдесяти літ і давно не клопочеться тим, щоб одягатися всупереч моді, сидить у кутку, навкоси від дверей, за вишукано простим письмовим столом із дзвінковою кнопкою під рукою.

Час між четвертою і п’ятою пополудні. Рвучко розчахнуто двері - влітає Гіґґінс, не скинувши капелюха.

Місіс Гіґґінс (нажахано). Генрі! (Сварячи його.) У мене ж день гостей, і ти обіцяв не приходити сьогодні! (Він нахиляється поцілувати матір, а вона знімає йому з голови капелюха і подає йому в руки.)

Гіґґінс. Маю роботу для вас. Фонетичну роботу. Я підібрав дівчину...

Місіс Гіґґінс. Це означає, що якась дівчина підібрала тебе?

Гіґґінс. Зовсім ні. Це не любовна історія.

Місіс Гіґґінс. Отакої! А чому ж?

Гіґґінс. Вона - проста квіткарка. Я підібрав її на вулиці.

Місіс Гіґґінс. І запросив її на мій день гостей!

Гіґґінс (підходячи до матері, щоб підлеститись). О, все буде гаразд! Я навчив її правильно розмовляти і дав їй точні вказівки, як поводитись. Їй велено триматися двох тем: погоди та здоров’я всіх присутніх. О, вона поводитиметься добре, не зчиняйте бучі! Пікерінг теж бере участь у цій справі разом зі мною. Я так наче побився об заклад, що через півроку покажу її на люди як герцогиню. Кілька місяців тому я почав роботу з нею, і вона так швидко прогресує - мов пожежа! Я виграю свій заклад. Вухо в неї чутке, і навчити її виявилось легше, ніж моїх учнів-буржуа, бо ж їй треба вивчити зовсім нову мову. По-англійському вона розмовляє майже так, як ви по-французькому.

Місіс Гіґґінс. Принаймні це задовільно.

Гіґґінс. Бачите, її вимову я виправив як слід, але ви повинні зважити не лише те, як дівчина вимовляє, а й що вона вимовляє, і ось тут...

До місіс Гіґґінс приходять місіс Гілл з дітьми та полковник Пікерінг. Елайза, вишукано вбрана, справляє, увійшовши до кімнати, враження такої непересічної шляхетності та вроди, що всі присутні мимоволі встають. Уловивши Гіґґінсові вказівки, вона із завченою грацією підходить до місіс Гіґґінс.

Сцена з вистави «Пігмаліон» Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Режисер-постановник Сергій Данченко

Лайза (вимовляючи слова з педантичною правильністю і дуже милою інтонацією). Гау ду ю ду, місіс Гіґґінс? (Вона ледь затинається, аби не «проковтнути» «г» в слові «Гіґґінс», але цілком успішно вимовляє важкий звук.) Містер Гіґґінс казав, що мені можна завітати до вас.

Місіс Гіґґінс (щиросердо). Правильно - і я справді вельми рада бачити вас.

Місіс Ейнсворд-Гілл. У мене таке відчуття, ніби ми з вами вже десь бачились, міс Дулитл. Я пам’ятаю ваші очі. (Знайомлячи). Моя дочка Клара! Мій син Фредді.

Фредді кланяється й сідає в єлизаветинське крісло, не зводячи з Елайзи захопленого погляду.

Місіс Гіґґінс (заговорює нарешті, щоб розпочати розмову). Як ви гадаєте, чи не задощить?

Лайза. Невелике зниження тиску на заході наших островів захопить і східні регіони. Ніщо не вказує на значні зміни в барометричній ситуації.

Фредді. Ха! Ха! Ну й сміхота!

Лайза. Чи я щось не так сказала, молодий чоловіче? Б’юсь об заклад, я все висловила правильно.

Місіс Ейнсворд-Гілл. Я так сподіваюся, що не похолоднішає! Довкола стільки того грипу. Ще не було такої весни, щоб уся наша родина не перехворіла грипом.

Лайза (похмуро). У мене тітка померла - кажуть, від грипу.

Місіс Ейнсворд-Гілл (співчутливо цмокає язиком). !!!

Лайза (тим самим трагічним тоном). Але я не вірю, що стареньку доконав грип, - її уграбали!

Місіс Гіґґінс (спантеличено). Уграбали?

Лайза. Та-а-а-ак, хай вас Бог боронить! Бо чого б їй помирати від грипу? Тільки за рік до того вона переборола дифтерію. Я сама на власні очі бачила. Посиніла вона, лежала синя-синя. Усі вже гадали, що тітці кінець, але мій батько розливною ложкою знай заливав джин їй в горлянку, аж поки вона ожила - та так раптово, що перекусила ложку надвоє!

Місіс Ейнсворд-Гілл (вражено). Боже милий!

Лайза (нагромаджуючи одне звинувачення на друге). Як може жінка з отакою снагою взяти й померти від грипу? А що сталося з її новим бриликом, що мав перейти мені у спадок? Хтось його поцупив! Так ото, кажу, ті, що брилика поцупили, вони ж і її уграбали!

Місіс Ейнсворд-Гілл. А що означає: «вони її уграбали»?

Гіґґінс (квапливо вставляє). О, це такий модний світський вислів! «Уграбати» когось - це те саме, що угробити.

Місіс Ейнсворд-Гілл (нажахано до Елайзи). Та невже ви насправді вірите, що вашу тітку умертвили?

Лайза. Ще б не вірити! Ті нелюди, з якими вона жила, убили б її і за шпильку від брилика, не те що за брилик!

Місіс Ейнсворд-Гілл. Але ж хіба правильно чинив ваш батько, що отак заливав спиртне їй в горлянку? Вона ж могла й від того померти!

Лайза. Тільки не вона! Джин був для тітки - мов материнське молоко. До того ж батько стільки заливав його собі в горлянку, що добре знав, які то чудові ліки.

Місіс Ейнсворд-Гілл. Ви хочете сказати, що він пив?

Лайза. Пив! Не те слово. Це було щось хронічне!

Місіс Ейнсворд-Гілл. Який ви жах пережили!

Лайза. Та ніякого жаху. Це йому ніскілечки не шкодило, я ж сама бачила. Та й не весь час він прикладався. (Весело.) Як найде на нього, сказати б, - коли-не-коли. І з кожною краплиною все добрішає й добрішає. От, було, нема в нього роботи, то мати дасть йому чотири пенси й випхає на вулицю, наказавши не вертатись, аж поки не вип’є рівно стільки, щоб став веселенький та добренький. Не одна жінка мусить отак напувати свого чоловіка, аби з ним можна було жити. (Призвичаївшись, вільно, розкуто.) Бачите, річ ось у чім. Якщо чоловік має хоч трохи совісті, то на тверезу голову совість гризе його, і стає він тоді як хмара. Одна чарчина - і де ті гризоти й поділися, ходить собі чоловік щасливий. (До Фредді, що давиться тамованим сміхом.) Слухайте, з чого ви хихочете.

Фредді. Та ці модні світські вислови. У вас це виходить жах як добре!

Лайза. Якщо я розмовляю як слід, то з чого ви смієтеся? (До Гіґґінса.) Чи я сказала щось зайве?

Місіс Гіґґінс (квапливо вставляє). Нічого подібного, міс Дулитл!

Лайза. Ну, хоч це добре. (Із запалом.) Ось що я завжди кажу...

Гіґґінс (підводячись і дивлячись на годинника). Гм!

Лайза (озирнувшись на нього, збагнула натяк і теж під водиться). Що ж, я мушу йти. (Всі підводяться. Фредді йде до дверей.) Я така рада, що познайомилася з вами. До побачення! (Тисне руку місіс Гіґґінс.)

Фредді (відчиняючи їй двері). Ви йдете через Гайд-парк, міс Дулитл? Якщо так...

Лайза (із бездоганно вишуканою дикцією). Пішака через парк? Чорта з два! (Всі потетеріли.) Я їду в таксі! (Виходить.)

Пікерінг переводить подих і сідає.

Фредді виходить на балкон, аби ще раз, здаля, побачити Елайзу.

Місіс Ейнсворд-Гілл (усе ще не отямившись від потрясіння). Ох, я й справді ніяк не звикну до цієї нової манери висловлюватись!

Клара (падаючи невдоволено в єлизаветинське крісло). Ой, та все гаразд, мамо, все нормально! Люди ще подумають, ніби ми нікуди не ходимо, нікого не бачимо, якщо ви триматиметеся так старомодно.

Місіс Ейнсворд-Гілл. Смію сказати, що я дуже старомодна, але я дуже сподіваюсь, що ти, Кларо, не почнеш уживати такі вирази. Чи не так, полковнику Пікерінгу?

Клара. Просто треба звикнути та й годі. Не треба в цьому дошукуватись ні хорошого, ні лихого. Ніхто в це не вкладає ніякого смислу. Воно і чудне й привабливе і так гостро-дотепно виділяє речі, які самі собою не дуже й розумні. Я в захваті від нової світської говірки, і вона ж нікому й не шкодить.

Місіс Ейнсворд-Гілл (підводячись). Ну, якщо так, то я думаю, що нам пора вже йти.

Пікерінг та Гіґґінс підводяться.

(До місіс Гіґґінс). Ви вже не ображайтеся на Клару. (Пікерінг, уловивши з її стишеної мови, що це не для його вух, нишком приєднується до Гіґґінса біля вікна.) Ми ж такі убогі! І вона, бідолашна дитина, так мало буває в гостях. Але хлопець у мене славний, правда ж?

Місіс Гіґґінс. Я завжди буду рада бачити його в себе.

Місіс Ейнсворд-Гілл. Спасибі вам, дорогенька! До побачення! (Виходить.)

Гіґґінс (жадібно). Ну? Чи можна виводити Елайзу в світ?

Місіс Гіґґінс. Ти, дурний хлопчиську, звісно ж, нікуди не можна її виводити! Вона - тріумф твого мистецтва та ще й таланту кравчини, але якщо ти гадаєш, що вона не зраджує себе кожнісіньким реченням, яке вилітає з її вуст, то ти, либонь, зовсім схибнувся через неї!

Пікерінг. А може, коли б щось підправити, як ви гадаєте? Я маю на увазі вилучити з її мови кровожерні моменти.

Місіс Гіґґінс. Нічого не вийде - допоки вона в руках у Генрі.

Гіґґінс (ображено). Хочете сказати, що у мене мова непристойна?

Місіс Гіґґінс. Ні, дорогенький, мова твоя була б цілком пристойна - скажімо, десь на баржі серед матросні, але така мова аж ніяк не прикрасить Елайзи на прийомі в саду. Полковнику Пікерінгу, скажіть мені, будь ласка: що, достеменно, коїться там, на Вімпол-стріт?

Пікерінг (бадьоро, от ніби розмова повернула в зовсім інше річище). Ну, я перевізся туди, й ми живемо разом з Генрі. Працюємо удвох над моїми «індійськими діалектами», а ще ми думаємо, що було б зручніше...

Місіс Гіґґінс. Так-так. Про це я все знаю - це ви чудово придумали. Але де живе ця дівчина?

Гіґґінс. Звісно ж, з нами! Де ж їй ще жити?

Місіс Гіґґінс. Ну хто ж ви ще, як не двоє немовлят, що тішаться своєю живою лялькою?

Гіґґінс. Тішаться! Та за тяжчу роботу я ще ніколи не брався - це щира правда, мамо! Але ж навіть не уявляєш, як це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі.

Пікерінг (підсуваючи своє крісло ближче до місіс Гіґґінс і жваво перехиляючись до неї). Так, це неймовірно цікаво! Запевняю вас, місіс Гіґґінс, що ми ставимось до Елайзи дуже серйозно. Щотижня... майже щодня! - помічаємо за нею якусь нову зміну. (Ще ближче підсуваючись.) Кожен відтинок її розвитку ми записуємо... десятки грамофонних дисків та фотографій...

Гіґґінс (насуваючись на матір з другого боку). Так, чорт забирай! Ще жоден з моїх експериментів не захоплював мене так, як оцей. Вона заповнила собою наше життя по вінця, правда ж, Піку?

Пікерінг. Ми завжди говоримо про Елайзу.

Гіґґінс. Навчаємо Елайзу.

Пікерінг. Рівняємо Елайзу.

Місіс Гіґґінс. Що?!

Гіґґінс. Винаходимо нові Елайзи.

Говорять разом.

Гіґґінс. Знаєш, яке у неї надзвичайно чутке вухо...

Пікерінг. Запевняю вас, дорога місіс Гіґґінс: ця дівчина...

Гіґґінс. ...як у папуги! Я випробував її слух на всі...

Пікерінг. ...геній! Вона чудово грає на роялі.

Гіґґінс. ...звуки, які тільки може вимовляти людина...

Пікерінг. Ми брали її на концерти класичної музики і в мюзик-...

Гіґґінс. ...які тільки є в європейських та африканських мовах, у готентотських...

Пікерінг. ...-холи, і все це вона сприймає, а, прийшовши додому...

Гіґґінс. ...говірках, те, на що у мене пішли роки праці...

Пікерінг. ...програє все, що почула, на роялі, хай то буде...

Гіґґінс. ...вона все це підхоплює єдиним нападом, ураз, от ніби...

Пікерінг. Бетховен чи Брамс, Легар чи Лайонел Монктон...

Гіґґінс. ...займалася цим усе своє життя.

Пікерінг. ...хоча ще півроку тому вона й до клавішів не торкалася...

Місіс Гіґґінс (затуляючи пальцями вуха, бо чоловіки наприкінці намагаються перекричати один одного й лемент їхній стає просто нестерпний.) Ш-ш-ш-ш! (Вони замовкають.) Полковнику Пікерінгу, невже ви не усвідомлюєте, що коли Елайза увійшла в дім на Вімпол-стріт, щось іще увійшло разом з нею?

Пікерінг. Батечко її увійшов. Але Генрі швидко здихався його.

Місіс Гіґґінс. Ні - ви, двоє неймовірно дурних чоловічих створінь! Проблема полягає в тому, як бути з дівчиною опісля.

Гіґґінс. Не бачу в цьому ніяких складнощів. Вона зможе йти собі своїм шляхом, використовуючи всі переваги, яких набула в мене.

Місіс Гіґґінс. Переваги - як у тієї вбогої жінки, що тільки-но була тут! Манери та звички, що не дозволяють шляхетній леді йти заробляти собі на прожиття і заразом не дають їй доходу шляхетної пані! Це ви маєте на увазі?

Пікерінг (поблажливо, трохи занудьгувавши). О, та це ми якось залагодимо, місіс Гіґґінс ! (Підводиться, щоб іти.)

Місіс Гіґґінс (нетерпляче, ривком підводиться і знов сідає за свій письмовий стіл до роботи. Відгортає вбік купу безладно накиданих паперів, хапає чистий аркуш із скриньки з письмовим приладдям і рішуче пробує писати. За третім невдалим нападом здається: шпурляє ручку на підлогу, сердито хапається за краї столу й вигукує.) Ох, ці чоловіки! чоловіки!! чоловіки!!!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Лабораторія на Вімпол-стріт.

Незабаром зі сходів долинають голоси Гіґґінса і Пікерінга. Гіґґінс і Пікерінг обговорюють бал так, начебто Лайзи в кімнаті немає і до успіху на балу вона не причетна. Це виключно тріумф Гіґґінса. Порадівши, що експеримент закінчився, чоловіки пішли спати. Елайза намагається триматися спокійно, мовби їй байдуже, коли підводиться і йде через кімнату до каміна, щоб вимкнути світло. Але, ще й не дійшовши туди, вона вже ладна була закричати. Сідає в Гіґґінсове крісло, міцно стиснувши руками бильця. Зрештою дає серцю волю й кидається на підлогу, корчиться в безсилій люті.

Гіґґінс (у гнівному відчаї з-за дверей). І де це в чорта подів я свої капці? (З'являється у дверях.)

Лайза (хапаючи капці й один по одному, з усієї сили, шпурляючи в нього.) Ось вам ваші капці! І ось! Беріть свої капці й щоб ви цілими днями шукали їх та не знаходили!

Гіґґінс (ошелешено). Це що за... (Підходить до неї.) Що сталось? Устаньте! (Зводить її на ноги.) Щось негаразд?

Лайза (задихано). Все гаразд - у вас. Я виграла ваш заклад, чи не так? То й досить для вас. А я для вас, певне ж, нічого не значу.

Гіґґінс. Ви виграли мій заклад! Ви! Самовпевнена комаха! Це я виграв заклад. Нащо ви шпурляли в мене капці?

Лайза. Бо хотіла розбити вам обличчя. Я б вас убила, якби могла, самолюбива ви тварюко! Чом ви не лишили мене там, де підібрали, - на вулиці? Ви дякуєте Богові, що все скінчилося і що тепер ви можете знов викинути мене туди, чи не так? (Несамовито заламує руки, аж хрускають пальці.) Що буде зі мною? Що буде зі мною?

Гіґґінс. Де мені в дідька знати, що буде з вами? І яке це має значення, що буде з вами?

Лайза. Вам байдуже. Я знаю, що вам байдуже. Коли б я оце померла, вам усе одно було б байдужісінько. Я для вас ніщо - навіть оці капці дорожчі вам за мене!

Гіґґінс. Це у вас накопичилося за кілька останніх днів. Гадаю, це було природно: ви хвилювалися перед тим прийомом. Але все це вже позаду. (Добродушно поплескує її по плечі - вона корчиться, сахається.) Більш нема про що турбуватися.

Лайза. Ні - це для вас більш нема про що турбуватися. (Несподівано підводиться й тікає від нього на лавку біля рояля - сідає і затуляє обличчя руками.) О Боже! Як я хочу померти!

Гіґґінс (витріщившись на неї в щирому подиві). Чому? Ради Бога, чому? (Розважливо, підходячи до неї.) Послухайте мене, Елайзо. Лягайте спати, як хороша дівчина, проспіться - і все розвіється. Поплачте трішки, помоліться - і вам стане легко й добре.

Лайза. Вашу молитву я вже чула: «Хвалити Бога, цьому кінець!»

Гіґґінс (нетерпляче). Ну, а ви хіба ж не хвалите Бога за те, що цій справі настав кінець? Ви тепер вільні й можете робити, що забажаєте.

Лайза (у відчаї зібравши всі свої сили). А на що я годжуся? На що я годжуся після вашої науки? Куди мені подітися? За що братися? Що буде зі мною?

Гіґґінс (збагнувши нарешті, в чому річ, але ніскільки не перейнявшись її тривогами). О, то ось що вас турбує! Я б на вашому місці не потерпав за це. Мені уявляється, що вам нетяжко буде влаштуватися де-небудь, хоча мені й не спадало на думку, що ви негайно підете від мене. (Вона кидає на нього швидкий погляд, але він не дивиться на неї, бо саме розглядає десертний таріль на роялі й надумує з’їсти яблуко.) Знаєте, ви можете вийти заміж. (Відкушує великий шмат яблука й жує, плямкаючи.) Бачите, Елайзо, не всі чоловіки - отакі затяті старі парубки, як ми з полковником. Лягайте собі спати, відпочиньте гарненько, а тоді встаньте та погляньте на себе в дзеркалі - і ви вже не здаватиметемсь самі собі такою дешевою.

Елайза знову дивиться на нього, не мовлячи й слова і не ворушачись. Але він того її погляду зовсім не помічає, з’їдаючи з виразом надмірної втіхи своє яблуко, адже воно таки смачне.

Гіґґінс (заднім розумом спіймавши геніальну думку). Може, моя мати підшукає вам якого підходящого хлопця.

Лайза. Ми були вище за це там, на розі Тотнем-корт-роуд. Я продавала квіти. Себе не продавала. А зараз, коли ви зробили з мене леді, мені не лишається нічого іншого, як торгувати собою. Краще б ви були залишили мене там, де знайшли.

Гіґґінс (рішуче шпурнувши недогризок у камінові ґратки). Дурниці, Елайзо! Не плямуйте людських стосунків усім цим лицемірним ниттям про купівлю-продаж. Ніхто не присилує вас вийти заміж за того, хто вам не до вподоби.

Лайза. Що ж тоді мені робити?

Гіґґінс. О, багато чого! Взяти хоча б вашу давню мрію про квітковий магазин. Пікерінг міг би допомогти вам відкрити магазинчик, адже має купу грошей. (Хихоче.) Доведеться йому заплатити за всі ці вбрання, в яких ви красувалися сьогодні, а коли приплюсувати сюди ще плату за прокат коштовностей, то й попрощайся, полковнику з двома сотнями фунтів! Ну, а півроку тому навіть думка про власний квітковий магазин видалась би вам пустою химерою. Та годі! Все у вас буде гаразд. А мені пора вже залізти в ліжко - диявольськи хочеться спати! До речі, я прийшов сюди по щось, а по що саме - забув.

Лайза. По капці.

Гіґґінс. Ах так, звісно! Ви пошпурили їх у мене. (Піднімає капці і йде до дверей, але вона підводиться й заговорює до нього.)

Лайза. Перш ніж ви підете, пане, я хочу дізнатися: чи моя одежа належить мені, чи полковнику Пікерінгу?

Гіґґінс (вернувшись до кімнати з таким виглядом, от ніби її запитання було вершиною дурості). Та на якого чорта здалася вона Пікерінгові?

Лайза. Може, ця одежа знадобиться йому для наступної дівчини, яку ви підчепите для своїх експериментів.

Гіґґінс (приголомшений і діткнутий до живого.) Оце таке ваше ставлення до нас? Видно, що вам бракує щирих почуттів.

Лайза. Перепрошую. Я всього лиш проста неосвічена дівчина, і мені в моєму становищі слід бути обачною. Не може бути ніяких щирих почуттів між такими як ви, і такими, як я. Чи не були б ви такі ласкаві, щоб сказати мені, що моє, а що - ні?

Гіґґінс (дуже сердито). Можете забирати до дідька все, що є в цьому домі. Окрім коштовностей - їх узято напрокат. Це вас задовольнить? (Крутнувшись на закаблуках, він, украй розгніваний, хоче вийти.)

Лайза (упиваючись його гнівом, немов нектаром, і бажаючи допекти йому ще, аби потішитися довше). Стривайте, будь ласка! (Знімає коштовності.) Чи не заберете ви оцього на збереження до вашої кімнати? Я не хочу ризикувати - коли б щось не пропало.

Гіґґінс (люто). Давайте сюди! (Вона кладе коштовності йому в руки.) Якби ці діаманти належали мені, а не ювелірові, я запхнув би їх вам у вашу невдячну горлянку. (Він недбало запихає їх у свої кишені, мимохіть прикрасивши себе кінцями ланцюжків, що стирчать назовні.)

Лайза (знімаючи з пальця перстень). Це не ювелірів перстень - це той, що ви купили мені в Брайтоні. Він мені більше не потрібен. (Гіґґінс несамовито жбурляє його в камін і так погрозливо обертається до Елайзи, що та, затуливши руками обличчя, припадає до рояля й вигукує.) Не бийте мене!

Гіґґінс. Бити вас! Ви, нице створіння, як ви тільки сміли таке подумати! Це ви вдарили мене. І вразили в самісіньке серце!

Лайза (тішачись зачаєною радістю). Я рада! Бо хоч трохи відігралась за свою кривду.

Гіґґінс (з гідністю, у своєму найкращому професійному стилі). Ви змусили мене втратити самовладання, а цього ще ніколи не траплялося зі мною. Я волію більш нічого не казати цієї ночі. Я йду спати. (Виходить із підкреслено добропристойною гідністю, але, не втерпівши, щосили хряскає дверима.)

Елайза опускається навколішки на килимок біля каміна й шукає персня. Знайшовши, роздумує хвильку, що з ним робити. Врешті кидає його на десертний таріль і в шаленій лютості біжить нагору.

ДІЯ П'ЯТА

Гіґґінс прийшов до матері і повідомив, що Лайза втекла. Місіс Гіґґінс сказала, що вона у неї, а чоловіки її дуже образили, бо нелюдяно з нею обійшлись.

Входить Елайза - осяйна, впевнена в собі, справляючи приголомшливо переконливе враження своєю невимушеною розкутістю. В руках у неї кошик із шиттям - видно, що почувається вона, як вдома. Пікерінг такий ошелешений, що забув навіть підвестися.

Лайза. Гау ду ю ду, професоре Гіґґінсе? Чи ж ви при доброму здоров’ї?

Гіґґінс (давлячись). Чи я... (Не може більше мовити й слова.)

Лайза. Та при здоров’ї, а як же ще - ви ж ніколи не хворієте. Дуже рада бачити вас знов, полковнику Пікерінгу. (Той квапливо підводиться, і вони тиснуть одне одному руки.) Ну й холодний сьогодні ранок, правда? (Сідає по праву руку від полковника. Той і собі сідає поруч неї.)

Гіґґінс. Не смійте випробовувати цю гру на мені. Я навчив вас цього, тож воно не про мене. Вставайте і марш додому! Годі клеїти дурня.

Елайза бере з кошика полотнину й починає вишивати, не звертаючи анінайменшої уваги на цей вибух гніву.

Місіс Гіґґінс. Дуже мило, Генрі, краще й не скажеш. Яка жінка устоїть, коли її отак припрошують!

Гіґґінс. Облиште її, мамо. Хай вона говорить сама за себе. Тоді ви зразу ж переконаєтеся, що вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Кажу ж вам, я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-гардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді.

Лайза (до Пікерінга, ніби й не помічаючи Гіґґінса, і водночас спритно орудуючи голкою). Чи ж ви, полковнику Пікерінгу, вже назовсім одцураєтеся од мене тепер, коли експеримент закінчено?

Пікерінг. О, не кажіть так! Ви не повинні думати, що то був експеримент. Мене, принаймні, це слово прикро вражає...

Лайза. Ну! Я всього лиш пожмакана капустина...

Пікерінг (імпульсивно). Ні!

Лайза (продовжуючи незворушно). ...але я настільки завдячую вам, що почувалася б вельми нещасною, коли б ви мене забули. І це не тому, що ви платили за мої сукні. Я знаю, що ви всіх щедро обдаровуєте грішми. Але тільки від вас я навчилася справді гарних манер - тож саме гарні манери роблять із жінки справжню леді, чи на так? Бачите, вони мені давалися дуже нелегко, бо переді мною всякчас був приклад професора Гіґґінса. Я була так вихована, що поводилася геть як він: нездатна стримуватися, вдавалася до лайки, коли щось хоч трохи мене зачіпало. І я б так ніколи й не довідалася, що леді і джентльмени поводяться зовсім інакше, коли б вас не було поруч.

Гіґґінс. Ну-ну!

Пікерінг. О, це, знаєте, у нього просто так виходить. Він це ненавмисне.

Лайза. Ох, я теж ненавмисне поводилася так, коли була квіткаркою. Просто у мене так виходило. Але ж, бачите, я саме так поводилася, і в цьому, зрештою, полягає різниця.

Пікерінг. Безперечно. І все ж, саме він навчив вас правильно розмовляти, а я, самі знаєте, цього не зумів би.

Лайза (байдужим тоном). Звісно - але ж це його фах.

Гіґґінс. Прокляття!

Лайза (продовжуючи). Це було щось таке, ніби я вчилася модного танцю, - більш нічого. Але чи знаєте ви, з чого починалося моє справжнє виховання?

Пікерінг. Із чого ж?

Лайза (облишивши на мить шиття). Із «міс Дулитл» - так ви звернулися до мене того дня, коли я вперше прийшла на Вімпол-стріт. Із цього почалась моя самоповага. (Знов береться до шиття.) І ще було сто таких дрібничок, яких ви й не завважували, бо все це у вас виходить само собою. От я зайшла - ви підвелися; скинули капелюха переді мною на вулиці; відчинили мені двері...

Пікерінг. Ну, це просто ніщо.

Лайза. Так - але ці дрібнички засвідчували, що ви шануєте мене і маєте за щось краще, ніж якась посудниця, хоча, звісно ж, я знаю, ви б так само ставилися й до посудниці, коли б її запустили до вітальні. Ви ніколи не роззувалися при мені в їдальні.

Пікерінг. Не слід ображатися на нього за це. Гіґґінс роззувається де завгодно в домі.

Лайза. Я знаю. І не звинувачую його. Просто так воно у нього виходить, правда ж? Але для мене було так важливо, що ви цього не робите! Бачите, коли по щирій правді, то, не беручи до уваги речей, що їх будь-хто може набути (гарно вдягатися, чисто розмовляти і все таке), - різниця між леді й квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться. Я довіку буду квіткаркою для професора Гіґґінса, бо він з самого початку ставиться до мене як до квіткарки й вічно так ставитиметься. Але я знаю, що можу бути для вас леді, бо ви повсякчас ставитеся до мене як до леді й завжди будете ставитися до мене так.

Місіс Гіґґінс. Будь ласкавий, Генрі, не скрегочи зубами.

Пікерінг. Дуже приємно чути це від вас, міс Дулитл.

Лайза. І мені хотілося б, щоб відтепер ви звали мене Елайзою, якщо ви не проти.

Пікерінг. Дякую вам, Елайзо, - залюбки!

Лайза. А ще мені хотілося б, щоб професор Гіґґінс звав мене «міс Дулитл».

Гіґґінс. Швидше я пошлю вас до чорта.

Місіс Гіґґінс. Генрі! Генрі!

Пікерінг (сміючись). Чом би й вам на «жаргонути» його? Не терпіть кривди. Це буде йому на користь.

Лайза. Не можу. Колись я дала б йому одкоша, але зараз не можу знов зійти до цього. Пам’ятаєте, ви розповідали мені, що коли дитину привезти на чужину, вона за кілька тижнів вивчить місцеву мову й забуде свою, рідну. Що ж, і я - дитина у вашій країні. Я забула свою мову й розмовляти вмію тепер тільки по-вашому. Так, я по-справжньому порвала з Тотнем-корт-роуд. Із цим покінчено - після того, як я пішла з Вімпол-стріт.

Пікерінг (дуже стривожено). О! Ви не повернетеся на Вімпол-стріт, правда? І простите Гіґґінса?

Гіґґінс (підводячись). Вона простить? Чорта з два! Та нехай іде собі. Хай сама переконається, що без нас їй не прожити. Без моєї підтримки вона через три тижні знов скотиться на дно.

Пікерінг. Поки я ще тут, Елайзо, простіть уже Гіґґінса та пообіцяйте, що вернетеся до нас!

Пікерінг (благально). Ну ж бо, лишіться з нами, Елайзо! (Виходить).

Гіґґінс. Годі-бо, Елайзо. Чи не досить? Чи не пора взятися за розум?

Лайза. Вам треба, щоб я вернулась тільки на те, аби підбирати ваші капці, терпіти вашу лайку і взагалі бути у вас на побігеньках?

Гіґґінс. Я зовсім на сказав, що хочу, щоб ви вернулись.

Лайза. Ах, так! Тоді про що ж ми говоримо з вами?

Гіґґінс. Про вас - не про мене. Якщо ви повернетеся назад, я обходитимуся з вами так само, як обходився досі. Я не можу змінити своєї натури й не маю наміру міняти манери. А манери мої точнісінько такі самі, як і у полковника Пікерінга.

Лайза. Неправда. Він обходиться із квіткаркою, немов з герцогинею.

Гіґґінс. А я обходжуся з герцогинею так, неначе вона - квіткарка.

Лайза. Розумію. (Зосереджено вертається й сідає на отоманку лицем до вікна.) До всіх однаково.

Гіґґінс (поважно.) Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери, чи взагалі якість особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; коротше, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує всезагальна рівність.

Лайза. Амінь. Ви природжений проповідник.

Гіґґінс (роздратовано). Річ не в тому, буцім я грубо обходжуся з вами, а в тому, що я ніколи й ні з ким не буваю інший.

Лайза (з несподіваною відвертістю). Мені байдуже, як ви обходитеся зі мною. Я можу не звертати уваги на вашу лайку. Не звертала б уваги й на побої - били мене й до вас. Але (встаючи й дивлячись йому просто у вічі) я не хочу, щоб мене топтали під ноги.

Гіґґінс. Тоді геть з дороги - бо я не зупинюся перед вами. Ви так говорите про мене, немовби я - автобус.

Лайза. Ви ж і є автобус: усі розбігаються, кидаються врозтіч перед вами, а вам начхати на всіх. Але я можу обійтися без вас - ще й як обійдуся, не думайте.

Гіґґінс. А ви ніколи не питали самі себе, чи я зможу обійтися без вас?

Лайза (серйозно). Не старайтеся перехитрувати мене. Таки доведеться вам обходитися без мене.

Гіґґінс (зверхньо). І обійдусь. Без усіх обійдуся. Я маю свою власну душу - мою іскру божественного вогню. Але (з несподіваним смиренням) мені бракуватиме вас, Елайзо. (Сідає біля неї на отоманку.) Мене дечого навчили ваші ідіотські ідеї - признаюся в цьому покірливо і вдячно. А ще я звик до вашого голосу й вигляду. Вони мені, як-не-як, подобаються.

Лайза. Ну, перше є у вас на фонографі, а друге - в альбомі з фотографіями. Коли знудьгуєтеся без мене, можете увімкнути машину. У машини немає почуттів, їй не можна завдати болю.

Гіґґінс. Але мені не увімкнути вашої душі. Лишіть мені вашу душу, а голос та обличчя можете забрати геть. Вони - не ви.

Лайза. Не знущайтеся з мене.

Гіґґінс. Я ніколи в житті ні з кого не знущався. Знущання не личить ані самій людині, ані її душі. Просто я висловлюю свою праведну зневагу до всякого торгашества. Я не торгую і не буду торгуватися почуттям. Ви називаєте мене тварюкою, бо не вийшло у вас купити мене тим, що ви приносили мені капці та розшукували окуляри. Це була ваша дурість: як на мене, то жінка, що приносить чоловікові капці, це огидне видовище. Хіба я коли подавав вам капці? От коли ви пожбурили їх мені і обличчя, цим ви неабияк виросли в моїх очах. Марна справа: по-рабському прислуговувати мені, а тоді заявляти, мовляв, ви хочете, щоб до вас були небайдужі, - хто небайдужий до раба? Якщо ви повернетеся, то вертайтесь заради щирої дружби, бо нічого іншого ви й не дістанете. Ви й так від мене здобули в тисячу разів більше, ніж я від вас. А якщо ви посмієте ще виконувати ваші нікчемні собачі трюки з носінням капців, усупереч моєму витвору - герцогині Елайзі, то я захрясну двері перед вашою дурною пичкою.

Лайза. Нащо ж ви творили з мене герцогиню, коли вам було байдуже до мене?

Гіґґінс (щиро). Як це - нащо? То ж моя робота!

Лайза. І ви ні разу не подумали, який з того вийде клопіт для мене.

Гіґґінс. А чи був би взагалі будь-коли створений світ, коли б Творець боявся наробити клопоту? Творити життя означає творити клопіт. Є лиш один спосіб уникнути клопоту - вбивство. Боягузи, якщо ви помітили, завжди вимагають, щоб клопітливих людей убивали.

Лайза. Я ніяка не проповідниця й нічого такого не помічаю. Тільки помічаю, що ви не помічаєте мене.

Гіґґінс (скочивши на ноги й нетерпляче ходячи туди-сюди). Елайзо, ви ідіотка! Я витрачаю скарби мого мільтонівського розуму, розсипаючи їх перед вами. Раз і назавжди збагніть: я йду своїм шляхом і роблю своє діло, і мені байдужісінько, що спіткає вас чи мене. Тож ви можете або вернутись, або забиратися до дідька: що вам більше до вподоби.

Лайза. Ох, коли б я тільки могла вернутися до мого кошика з квітами! Я б тоді ні від кого не залежала - ні від вас обох з батьком, ні від будь-кого в світі! А тепер я рабиня, попри всю мою гарну одіж.

Гіґґінс. Аніскілечки. Якщо хочете, я вдочерю вас і покладу гроші на ваше ім’я. Чи ви радше б вийшли заміж за Пікерінга?

Лайза (люто повернувшись до нього). Я б навіть за вас не пішла заміж, коли б ви попросили моєї руки, а ви ж мені віком більш підходяща за нього пара.

Гіґґінс (лагідно). Не «за нього», а «ніж він».

Лайза (дуже стурбовано). Мені хочеться трохи доброти. Я знаю, що я проста невчена дівчина, а ви - повний книжкової премудрості пан. Тільки ж я - не грудка бруду під вашими ногами. Я пристала до вас (виправляється) - я лишилася у вас не заради вбрання й таксі; я лишилась, бо нам було приємно разом, і я навчилася... стала небайдужою до вас, але не так, щоб забажати від вас кохання: я не забувала про різницю між нами... Це було більше схоже на дружбу.

Гіґґінс. Ну звісно ж так! Саме таке і в мене почуття. І в Пікерінга теж. Елайзо, ви дурна!

Лайза. Я такої відповіді не заслужила. (Заплакана, опускається на стілець біля письмового столу.)

Гіґґінс. Нічого іншого й не сподівайтесь, поки не перестанете бути звичайнісінькою ідіоткою. Якщо ви хочете бути леді, вам доведеться навчитися не почувати себе нещасною та покинутою, якщо тільки всі ваші знайомі чоловіки половину свого часу не розводять нюнів коло вас, а другу половину - не прикрашають вам очі синцями. Якщо вам не до снаги моє напружене, але позбавлене пристрастей життя, то йдіть собі назад, на вулицю. Працюйте, поки зробитеся більш твариною, ніж людиною, а тоді бийтеся, впивайтеся і, скрутившись калачиком, залягайте спати. О, воно таки чудове, це життя вулиці! Воно справжнє, бо воно гаряче, несамовите; його відчуєш і крізь найтовщу шкіру, його і на зуб спробуєш, і понюхаєш, і пізнаєш без будь-якої підготовки, без будь-яких зусиль. Не те, що науку, чи літературу, чи класичну музику, чи філософію, чи мистецтво. Вам я видаюся холодним, нечулим, себелюбним, чи не так? Дуже добре: вшивайтеся до тих людей, котрі вам до вподоби. Вийдіть за котрогось сентиментального кнура з купою грошей і парою товстих губів, щоб ними вас цілувати, та з парою товстих підошов, щоб ними вас копати. Якщо не можете оцінити те, що маєте, то отримуйте вже те, що годні поцінувати.

Лайза (з відчаєм у голосі). Ох, ви, жорстокий тиране! Я ж не можу розмовляти з вами: ви все обертаєте проти мене, хоч би що я сказала - все не так! Але ж ви всякчас дуже добре тямите, що ви самі - звичайнісінький грубіян. І ви добре знаєте, що я вже не можу повернутися на вулицю, як ви це називаєте, і що в світі у мене немає справжніх друзів, окрім вас з полковником. Ви чудово знаєте, що після товариства вас двох мені нестерпне буде життя з ницим звичайним чоловіком, і це жорстоко, негарно з вашого боку - ображати мене, прикидаючись, ніби я змогла б таке стерпіти. Ви гадаєте, що я мушу вернутися на Вімпол-стріт, бо мені більш нікуди піти, крім хіба до батька. Але не будьте ви такі певні, що я вже у вас під ногами, і ви можете по мені топтатися, забивати мене презирливими словами. Я вийду заміж за Фредді, таки вийду, - хай-но лиш спроможуся допомогти йому.

Гіґґінс (мов громом прибитий). За Фредді!!! За того юного телепня! За того нікчему, що не впорався б і з роботою посильного, навіть коли б у нього стало духу це спробувати! Жінко, невже вам невтямки, що я зробив з вас дружину для короля?

Лайза. Фредді любить мене - то й буде мені з нього король. Я не посилатиму його на роботу - його не привчали так до роботи, як мене. А сама я піду вчителювати.

Гіґґінс. І що ж ви, в ім’я Бога, будете викладати?

Лайза. Те, чого ви навчили мене. Я викладатиму фонетику.

Гіґґінс. Ха! Ха! Ха!

Лайза. Запропоную послуги асистентки отому пелехатому угорцеві.

Гіґґінс (розлючено зводячись на ноги). Що? Тому самозванцеві? Отому шахраєві? Отому підлесливому неукові? Навчити його моїх методів! Віддати йому моє відкриття! Один ваш крок у цьому напрямку - і я скручу вам в’язи. (Хапає її за плечі.) Чуєте?

Лайза (виклично, не чинячи опору). То й скрутіть. Мені байдуже. Я знала, що рано чи пізно ви мене вдарите. (Він відпускає її, тупає ногою, спересердя, що забувся і дав почуттям волю, і так квапливо задкує, що спотикається і падає на своє колишнє місце на отоманці.) Ага! Тепер я знаю, як вас приборкати. Яка я дурепа, що не додумалася до цього раніше! Ви не можете забрати назад ті знання, що дали мені. Ви самі казали, що я маю чуліше вухо, ніж у вас. І ще я можу бути чемною та доброзичливою з людьми, на що ви нездатні. Ага! (Навмисне пропускаючи звуки «г», щоб дозолити йому.) Оце й доконало вас, Енрі Іггінсе, авжеж! Тепер мені начхати (клацає пальцями) на ваші грубощі та на вашу похвальбу. Я дам оголошення в газети про те, що ваша герцогиня - всього лиш квіткарка, яку ви навчили, і що ця квіткарка навчить будь-яку дівчину, як стати герцогинею - за ті самі півроку ще й за тисячу гіней. О, коли я здумаю, як то повзала у вас під ногами та як ви мене попихали і всіляко узивали, - коли в будь-яку мить мені досить було тільки підняти мізинця, щоб дорівнятися до вас, - тоді я ладна вбити себе!

Гіґґінс (дивуючись їй). Ах ви кляте нахабне дівчисько! Але це краще, ніж розпускати нюні, краще за приношення капців та пошуки окулярів, чи не так? (Підводячись.) Бог свідок, Елайзо, я сказав, що зроблю з вас справжню жінку, і я таки зробив! Отака ви мені подобаєтеся.

Лайза. Так: тепер ви знову візьметеся за своє, почнете підлещуватись, бо я не боюся вас і можу без вас обійтися.

Гіґґінс. Авжеж, саме так я і вчиню, дурненька! П’ять хвилин тому ви ж були, мов жорно на моїй шиї. А тепер ви дужі, неначе вежа, немов бойовий корабель! Ви та я та Пікерінг - буде нас троє заклятих самітників замість якихось там двох чоловіків і дурного дівчиська.

Вертається місіс Гіґґінс, вбрана для церемонії.

Елайза враз робиться холодна й елегантна.

Місіс Гіґґінс. Карета чекає, Елайзо. Ви готові?

Місіс Гіґґінс (підходячи до Гіґґінса). До побачення, любий!

Гіґґінс. До побачення, мамо. (Хоче поцілувати матір, коли згадує щось.) Ой, до речі, Елайзо, замовте шинки та стилтонського сиру, добре? Та купіть мені пару шкіряних рукавичок номер вісім, і ще краватку до того мого нового костюма. Підберіть там колір, який кращий. (Його бадьорий, недбалий, дужий голос свідчить, що він невиправний.)

Лайза (зневажливо). Номер вісім замалий для вас, якщо ви хочете, щоб рукавички були всередині підбиті смухом. У вас є три нові краватки - ви їх забули в шухляді умивальника. Я ще вранці подзвонила місіс Пірс, нагадала їй про шинку. Що ви без мене робитимете - я просто не уявляю. (Випливає з кімнати.)

Місіс Гіґґінс. Боюсь, ви зіпсували цю дівчину, Генрі! Я б потерпала за тебе й за неї, коли б вона не любила так полковника Пікерінга.

Гіґґінс. Пікерінга? Дурниці! Вона збирається заміж за Фредді! Ха, ха! Фредді! Фредді!! Ха-ха-ха-ха-ха!!!!! (Його громовим реготом і закінчується п’єса.)

1913

Переклад Олександра Мокровольського

  • 1. Яким був шлях письменника до літературної слави?
  • 2. Яке місце у творчому доробку письменника посідає п’єса «Пігмаліон»? Чи належить вона до «нової драматургії»?
  • 3. Чому однією з провідних у творчості письменника стала тема соціальної несправедливості та ролі освіти в суспільстві?
  • 4. Які риси зближують творчість Б. Шоу і Г. Ібсена?
  • 5. Поясніть назву п’єси і її авторський підзаголовок. Як трансформується міф про Пігмаліона? Що змінюється в сприйнятті твору після його перейменування (наприклад, назва мюзиклу - «Моя чарівна леді»)?
  • 6. Історія Лайзи нагадує історію Попелюшки. Чи можна сюжет п’єси «Пігмаліон» назвати казковим?
  • 7. Визначте, що домінує у п’єсі - дія чи діалог.
  • 8. Визначте конфлікт, кульмінацію і розв’язку п’єси.
  • 9. Проаналізуйте, як змінюються протягом дії характери головних персонажів. Які риси характеру залишаються незмінними, а які розвиваються (чи з’являються)?
  • 10. У мюзиклі за п’єсою «Пігмаліон» немає образу Клари. Чи вплинуло це на концепцію твору? Поясніть роль другорядних персонажів.
  • 11. Порівняйте розвиток любовної та соціальної інтриги в п’єсі. Яка, на вашу думку, є провідною і чому?
  • 12. Чим, на вашу думку, є п’єса «Пігмаліон»: соціальною утопією чи мелодраматичною історією кохання?
  • 13. За міфом, Галатея ожила, коли богиня кохання Афродита вдихнула в неї душу. Знайдіть у творі епізод «одухотворення» Лайзи. Яка Лайза подобається Гіґґінсові?
  • 14. Напишіть твір за п’єсою Б. Шоу «Пігмаліон» на одну з тем: «Це... заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі», «Що зробило Елайзу особистістю?»