Зарубіжна література. 9 клас. Ковбасенко

Вміння любити і прощати

Генрік Ібсен. П'єса «Ляльковий дім»

Пишно прикрашений театр був заповнений ущерть. Овації не вщухали. Здавалося, вся Норвегія прийшла привітати Генріка Ібсена. Аж ось взяв слово сам король Оскар: «Щедро обдаровані, геніальні натури є не лише гордістю свого народу, а й випереджають свій час, сприяючи розвиткові та сходженню шляхетних паростків, що сховані від поглядів і таяться в глибині людських сердець. І хоча все те велике та прекрасне, що вони відкривають, не можуть зразу збагнути та оцінити по достоїнству всі й кожен, але зроблений ними посів ніколи не пропаде. Рано чи пізно прийде час, коли паросток проб’ється крізь землю і дасть плоди на благо всім. Це служить найкращою нагородою видатних умів і приносить їм вічну славу».

Так пишно й урочисто Норвегія відзначала сімдесятиріччя видатного драматурга. А про що думав сам Ібсен? Купався в променях слави? Чи згадував довгий тернистий шлях до вершини?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ГЕНРІК ІБСЕН

(1828—1906)

Народився майбутній драматург у невеличкому норвезькому містечку Шиєні в родині заможного комерсанта. Коли йому було вісім років, батько збіднів, і для сім’ї настали важкі часи. Шістнадцятирічним Генрік став учнем аптекаря в Гемстаді, де мешкало лише 800 чоловік. Про що він думав, протягом шести років розтираючи порошки, готуючи пігулки та притирки гемстадцям? Можливо, про ненаписані картини (бо ж мав неабиякий малярський хист), а може, про несправедливість соціального устрою, ймовірно, також, що про майбутні п’єси... А поки що він готувався до іспитів на медичний факультет університету і писав запальні сонети, звернені до короля Оскара, усіх шведів і норвежців, сенс яких міг би бути втілений у гаслі «Пробудіться, скандинави!»

Генрік Ібсен

Щоб мати всі підстави для творчості, потрібно, щоб саме життя ваше було змістовним.

Після переїзду до Христіанії (тепер Осло) Ібсен з головою поринув у суспільно-політичне життя. Його перша п’єса «Катиліна» була відхилена і театром, і видавцями. Тоді письменник видав її власним коштом, а згодом майже весь тираж продав сміттяреві. Проте ця публікація зробила Ібсенові ім’я у студентської молоді. Доля наступної п’єси була ліпшою. «Богатирський курган» не лише витримав дві постановки, а й приніс авторові такі-сякі кошти. Правда, матеріальних проблем Ібсена вони не вирішили, і він частенько під час обіду зникав із дому, а потім казав, що десь уже поїв.

У цей період Ібсен був радше політиком, ніж письменником, і дуже скоро розчарувався в політичних діяннях того часу. Він прийняв пропозицію відомого скрипаля Олле Булла поїхати до Бергена й обійняти посаду інструктора національного театру. Роки роботи там і стажування в театрі Копенгагена стали для Ібсена справжньою школою театральної майстерності. Тож коли в Христіанії відкрився Національний норвезький театр, його очолив Ібсен.

Я відповідь на все не прагнув дати, - моє покликання у тому, щоб питати.

Генрік Ібсен

У цей час Норвегія переживала період національного самоусвідомлення та відродження. Ібсен став активним учасником руху за створення самобутньої норвезької культури, часто шляхом заперечення данської, яка тоді домінувала в повсякденному житті. Але й тут на Ібсена чекало розчарування.

Наближення дансько-прусської війни сколихнуло норвезьке суспільство. Здавалося, відродився героїчний дух минувшини, боротьба данського народу стала боротьбою всієї Скандинавії. Король Норвегії та Швеції урочисто пообіцяв допомогти королю Данії. А потім... зовсім «неурочного» забрав своє слово назад. А норвезькі патріоти так і не прийшли на допомогу данським, тож війну програли...

Ібсен написав поему, що закликала до боротьби, і вирушив у добровільне вигнання - жити на батьківщині було неможливо ані морально, ані матеріально. Двадцять п’ять років провів письменник за кордоном, лише двічі відвідавши рідну країну.

Сила авторитету Ібсена як носія національної ідеї виявилася такою великою, що була запланована пишна прем’єра ще не написаної (!) п’єси драматурга на музику видатного норвезького композитора Едварда Гріга. П’єса ледь не провалилася ще до прем’єри: прочитавши новий твір Ібсена «Пер Гюнт», Гріг на знак протесту хотів навіть відмовитися писати музику, і лише жорсткі умови контракту змусили митця працювати. Багато хто звинуватив письменника в зраді національних інтересів. Утім, практично кожна п’єса драматурга супроводжувалася скандалом: перша вистава «Союзу молоді» в Христіанії викликала шквал протесту - одні бурхливо аплодували, інші намагалися зірвати постановку; коли в Стокгольмі поставили «Ляльковий дім», суспільство було таке збурене, що на тогочасних запрошеннях на вечори, бажаючи уникнути інцидентів і не зіпсувати спілкування, обов’язково додавали: «Про “Ляльковий дім” просимо не говорити». Проте «не говорити» про цей твір було вже неможливо, бо саме ця п’єса провістила про появу письменника, який дав довершений взірець так званої нової драми, про яку заговорила не лише вся Європа, а й цілий світ.

Італійська акторка Елеонора Дузе виступала з величезним успіхом у багатьох країнах світу. Під час двох турне по Російській імперії (1891-1892, 1908) її захоплено вітали в Москві, Петербурзі, Харкові, Києві, Одесі. Письменниця М. Крестовська згадувала: «Дузе не гримувалася, ніколи не одягала перук, не одягала корсета. У неї була така сильна творча воля, що їй слугувала вся її натура: погляд, губи, брови, чоло, кожен рух. У неї була ще одна особливість - реквізит оживав у її руках: квіти, лист коханої людини, обручка Нори... Але найголовніше, що її відрізняло від усіх тогочасних актрис, - це те, що вона грала не текст ролі, а її підтекст. На губах Дузе ви читали не виголошені нею слова, в її очах - не оформлені у слова, але промайнулі думки».

Сприйняття Ібсена в Європі було неоднозначним. З одного боку, постановка деяких п’єс збурювала суспільну думку: в Німеччині «Ляльковий дім» заборонили, автор був змушений змінити і назву, і фінал; у Сіднеї виставу «Лялькового дому» зустріли зливою глузувань, лайливими вигуками і нявчанням публіки. А Берлін, Лондон і Петербург аплодували геніальній Елеонорі Дузе у ролі Нори.

Публіка чекала від автора продовження історії Нори, але він мовчав. Тоді за перо взялися інші. Вальтер Безант написав оповідання, в якому донька Нори стала нареченою сина Крогстада, Хельмер спився, а Крогстад перетворився на взірець доброчинності. Американська письменниця Една Ченней запропонувала п’єсі «Повернення Нори» свою розв’язку: Нора стає сестрою милосердя; під час холери вона доглядає Хельмера і вдруге рятує йому життя; після одужання той упізнає Нору і благає повернутися додому, Нора погоджується; діти радісно вітають повернення матері, а різдвяне сонце освічує «диво».

У Лондоні твори Ібсена розходилися нечуваним накладом, у Парижі з’являється ібсенівський рух, а по всій Європі створюються театри на нових засадах, щоб ставити п’єси Ібсена. Тим часом газети пишуть: «Ібсен - не драматург, не поет, не філософ, не мораліст, не вчитель, не реформатор, він тільки компілятор найвищою мірою неприємних ексцентричностей»; «Поклоніння Ібсену - істеричне явище, а ібсенізм - божевілля, яким, на щастя, заражені не всі».

Та серед «заражених ібсенізмом» були найвидатніші митці доби, зокрема великі ірландці Бернард Шоу, який написав книжку під красномовною назвою «Квінтесенція ібсенізму», і Джеймс Джойс, що покинув Ірландію на знак протесту проти заборони Ірландською Католицькою Церквою п’єс Ібсена. А паризькі газети поставили ім’я норвезького драматурга поряд з іменами Софокла і Шекспіра...

П'єса «Ляльковий дім»

Якби хтось уклав повний список п’єс усієї світової літератури, що викликали найбільший резонанс не лише в мистецьких колах, а й у суспільстві, то драма Генріка Ібсена «Ляльковий дім», поза сумнівом, увійшла б до десятка найперших з-поміж них. З моменту публікації (1879) п’єса спричинила гостру полеміку стосовно своєї ідейної спрямованості. На німецькій і російській сцені вона йшла під нейтральною назвою (за іменем головної героїні) - «Нора». А на вимогу німецької акторки Гедвіг Німан-Раабе (в Німеччині через надзвичайну полеміку та активні протести обивателів п’єсу боялися грати в авторській редакції) Ібсен змінив фінал: Нора таки залишається вдома. Здавалося б, сюжет п’єси зовсім не криваво-фатальний, а десь навіть банальний, то що ж у ній так лякало обивателя? Що за сила прихована у цьому творі?

Ляльковий дім. Сцена з вистави Театру на Липках (Київ)

У п’єсі йдеться про те, що адвокат Хельмер, щойно діставши вигідну посаду директора Акційного банку, раптом отримав фатальну звістку - шантажист у листі загрожує викрити підробку документа, яку колись здійснила Нора, дружина Хельмера. Вона підробила підпис на векселі, щоб отримати гроші на лікування самого ж Хельмера. Але саме тепер, коли Хельмер отримав посаду, скандал щодо фінансових махінацій члена його сім’ї є для нього не просто небажаним, а й украй небезпечним. Тож «ідеальному» подружньому життю, яке драматург так майстерно зобразив на початку твору, миттєво покладено край...

Драматизм ситуації в «Ляльковому домі» полягає передовсім у виявленні абсолютної несумісності між, з одного боку, видимістю життя та, з іншого боку, його справдешньою сутністю. Дискредитація зображеного в п’єсі світу намічається найчастіше вже за ходом дії - у деталях, окремих і, здавалося б, випадкових репліках, натяках, недомовленостях. Наприкінці ж п’єси відбувається повний крах ілюзій, з’ясування істини.

Так, оцінивши ступінь небезпеки згаданого шантажу, Хельмер цинічно заявляє дружині, що вона «про людське око» залишиться вдома, але це буде лише «декорумом», імітацією нормальної сім’ї. Отже, Хельмер сам назвав їхнє життя не справжнім, а декоративним, тим самим підтвердивши назву твору: дім Хельмерів - не справжній, а саме «ляльковий»!

Аналітична композиція спонукає до поступового розкриття внутрішнього неблагополучия і трагізму, що ховається за цілком благополучною зовнішньою оболонкою зображуваної дійсності. І елементи такої композиції надзвичайно сильні в «Ляльковому домі». Вони полягають у сюжетотворчому осягненні внутрішньої суті сімейного життя адвоката Хельмера, здавалося б, дуже щасливого, але заснованого на брехні та егоїзмі. При цьому розкривається справжній характер як самого Хельмера, який виявився егоїстом і боягузом, так і його дружини Нори, яка спочатку виступає як легковажне створіння, але насправді є людиною сильною, здатного на жертви та готового мислити самостійно. Аналітична структура п’єси визначається і роллю передісторії, розкриттям сюжетної таємниці як важливої рушійної сили в розгортанні дії. Поступово розкривається таємниця підробки Норою підпису її батька. Дуже насиченим і напруженим виявляється і зовнішня дія: постійна загроза викриття Нори, її спроба відтягнути момент, коли Хельмер прочитає листа Крогстада, що лежить у поштовій скриньці.

Аж раптом шантажист сам відмовляється від своїх погрозливих задумів і надсилає листа з вибаченнями, а заразом - і той фатальний вексель, який, власне, і зіпсував настрій Хельмерові. І тут відбувається миттєва метаморфоза: гнівний звинувачувач, який щойно відлучав Нору від виховання дітей, раптом знову перетворюється на «ніжного» чоловіка. Він вибачає свою «білочку» Нору. Проте (вперше в житті) Нора не вибачає його самого. Несподівано для Хельмера вона запрошує його, такого «зверхньо-поблажливого», до серйозної розмови: «Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно». Це був дійсно новий на той час драматургічний хід - дискусія, інтелектуальний двобій як засіб розв’язання конфлікту п’єси. І слід зразу визнати, що в цьому Нора була переконливішою за Хельмера. Хельмер шокований: Нора бунтує, та ще й у найбільш невідповідний момент, коли все так чудово влаштувалося і небезпечний вексель згорів у грубці. Звісно, Хельмер хотів, щоб дружина забула різкі слова, які вихопилися в нього в пориві злості. Він навіть вибачається за них, але все марно - Нора збирається іти з дому. А коли Хельмер нагадує, що вона «передусім дружина й мати», вона робить епатажну заяву: «Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, - або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книгах пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них». Коли ж чоловік - як останній аргумент - нагадує їй про майбутній її осуд суспільством, вона іде ще далі: «Мені треба вияснити собі, хто правий - суспільство чи я». Звісно, це було нечувано, це був просто скандал, підривання споконвічних суспільних устоїв! Як і останній учинок героїні - вона все-таки йде з дому («Знизу чути гуркіт зачинюваних воріт»).

Проте Ібсен не був би майстром «нової драми», якби остаточно розставив усі крапки над «і»: у Хельмера залишається надія на чудо: «Нора (бере свій саквояж). Ах, Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше чудо!». І цей «відкритий фінал» змушує глядача напружено обмірковувати подальший розвиток подій.

Отже, у п’єсі є два сюжети: внутрішній і зовнішній. Зовнішній - це розв’язка історії, що почалася вісім років тому, коли Нора підробила вексель. І вона закінчується тоді, коли вексель опинився у Хельмера. Ця сюжетна лінія має свою структуру: зав’язка - втрата Крогстадом місця в банку; кульмінація - отримання Хельмером листа від Крогстада; розв’язка - отримання назад векселя та його спалення. Конфлікт зумовлений суто соціальними проблемами: положення жінки у суспільстві (мала б Нора право сама взяти гроші, то не потрібно б було їй нічого підробляти).

Проте значно важливіший сюжет не в зовнішній дії - це стосунки у домі Хельмерів: пізнання Норою справжнього обличчя свого чоловіка та й, зрештою, свого («Весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалось, що ти грався, бавився зі мною, як їм подобалось, що я граюсь і бавлюся з ними. У цьому, власне, й було наше подружнє життя, Торвальде»). І кульмінацією цього сюжету є рішення Нори покинути дім Хельмера, який виявився ляльковим. А розв’язка - попереду.

Сюжети

зовнішній

внутрішній

Зав’язки

втрата Крогстадом місця в банку

пізнання Норою справжнього обличчя свого чоловіка

Кульмінації

отримання Хельмером листа від Крогстада

рішення Нори покинути дім Хельмера

Розв’язки

отримання векселя назад і його спалення

Нора йде від чоловіка і дітей, але... (фінал відкритий)

Рушійні сили дії п’єси

історія з векселем

психологічний стан Нори

Рушійна сила зовнішньої дії - історія з векселем; рушійна сила внутрішньої дії - психологічний стан Нори (страх, роздуми про самогубство, очікування чуда).

Важливою особливістю п’єси «Ляльковий дім» є те, що її аналітичність неначе сконцентрована в останніх сценах, у розв’язці, де в діалозі відбувається переосмислення персонажами свого минулого життя і себе самих. Адже саме у фінальній (і першій за усе їхнє життя!) бесіді між Норою і Хельмером жінка здійснює аналіз суті їхніх стосунків, а також почасти і стосунків у суспільстві. І нехай сучасники іноді закидали Ібсену надмірну логічність і холодність Нори в її останньому діалозі з чоловіком, проте тут відбувається переключення зовнішньої сюжетної напруги на напруження інтелектуальне, на напругу думки, яка зрештою й переростає в рішучий сюжетний поворот, що ним завершується дія п’єси. Тож цей твір вважається класичною інтелектуально-аналітичною п’єсою Ібсена, де зовнішня дія повністю підпорядкована інтелектуально-аналітичному началу.

Підтекст — це прихований, відмінний від прямого значення висловлювання сенс, який відновлюється, «розшифровується» на основі контексту з урахуванням ситуації.

Згідно з творчим задумом автора конфлікт розв’язують не якісь фабульні випадковості, а саме щира розмова, діалог, дискусія. Найкраще це висловлює Фру Лінне: «Хай вони нарешті поговорять між собою по щирості. Неможливо, щоб далі це тривало - завжди ці утайки, виверти...».

Особливістю стилю драми «Ляльковий дім» є також лаконічність у розгортанні діалогу, наявність підтексту. Інтелектуально-аналітичний характер «нових п’єс» Ібсена поєднується з прагненням зберегти природність і вірогідність усієї сценічної дії, максимальну життєподібність персонажів. Із цим прагненням пов’язана також своєрідність мови його п’єс, яка створюється шляхом щонайбільшої економії мовних засобів. Оскільки функціональне навантаження тексту надзвичайно велике та багатопланове, кожна репліка та фраза вводиться до тексту лише тоді, коли вона є конче необхідною - для здійснення одного, а нерідко навіть кількох художніх завдань. Але така небагатослівність не відміняє свободи та невимушеності діалогу, не обмежує його якимись рамками. Унаслідок усього цього в п’єсі «Ляльковий дім» наявна абсолютно ненав’язлива лаконічність і природна стриманість.

Правда, дехто може заперечити, що часом у окремих епізодах з’являються персонажі начебто багатослівні і навіть балакучі. Досить пригадати хоча б емоційне багатослів’я Нори в деяких сценах другої дії. Але не можна не помітити, що за цим потоком фраз, часом зовсім незначущих і не пов’язаних одна з одною, прихована глибока внутрішня тривога Нори, її напружене очікування розв’язки, викриття.

Велику роль відіграють також паузи. Виникає особливий підтекст - система значень, які не подані відразу, в діалозі, але існують у глибині смислової структури п’єси і які усвідомлюються лише мірою розгортання дії, проте часом так і не розкриваються до кінця.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ

П'єса на 3 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ

Адвокат Хельмер. Нора, його дружина. Доктор Ранк. Фру Лінне. Приватний повірений Крогстад. Троє маленьких дітей Хельмерів. Анна-Марія, їхня нянька. Служниця в домі Хельмерів. Посильний.

ДІЯ ПЕРША

Дія відбувається в квартирі Хельмерів.

Хельмер і Нора радіють святам, адже це перше їхнє Різдво, коли немає необхідності обмежувати себе. Хельмер питає у Нори, який вона нагледіла собі подарунок. Нора просить дати їй грошей, щоб вона купила собі те, що їй до вподоби. Чоловік зауважує, що дружина дещо легковажно витрачає гроші.

Хельмер. Норо, а ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору.

Нора. І я! А діти ж які будуть раді, Торвальде!

Хельмер. Ах, яка насолода відчувати, що ти добився певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати? А пам’ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами і до пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам’ятаю.

Нора. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все порвала на шматки!

Хельмер виходить до кабінету. Служниця вводить фру Лінне, одягнену по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.

Фру Лінне (ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто). Як! Кристина... Невже це ти?

Фру Лінне. Я.

Нора (тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.

Фру Лінне. Три роки тому.

Нора. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А в мене троє чудових дітей. Але ти неодмінно розкажи мені про все...

Фру Лінне. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.

Нора. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи. Але одне все-таки я повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас цими днями? Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!

Фру Лінне. Твій чоловік? От удача!..

Нора. Неймовірна! Адвокатура - це такий непевний хліб, особливо якщо бажаєш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Він займе посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили, - так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива!

Фру Лінне (посміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала розважливішою? У школі ти була великою марнотратницею.

Нора (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити. Нам обом доводилось працювати!

Фру Лінне. І тобі?

Нора. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в’язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь). І... ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу в міністерстві, коли ми одружились? Не було ніяких видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, в перший рік він працював понад усякі сили. Просто жахливо, йому доводилося брати усякі додаткові роботи - ти розумієш - і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що необхідно відрядити його на південь.

Фру Лінне. Ви й пробули тоді весь рік в Італії?

Нора. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. Івар тоді щойно народився. Але їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло - жах, Кристино!

Фру Лінне. Так, але, в усякому разі, велике щастя, якщо є де взяти їх у такий час.

Нора. Треба тобі сказати, що ми одержали їх від батька.

Фру Лінне. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.

Нора. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглядати його. Я з дня на день чекала малого Івара. І, крім того, у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, яке я зазнала заміжньою.

Нора (Схоплюючись і плескаючи в долоні). О, господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою!

Фру Лінне розповіла, що вона вийшла заміж через хвору матір і маленьких братів, яких треба було утримувати. Коли чоловік помер, всі його статки розтанули. Тож жінці довелося багато і тяжко працювати. Мати померла, брати стали на ноги, тож фру Ліне приїхала до міста, щоб подбати про себе і знайти якусь конторську роботу. Нора пообіцяла допомогти подрузі.

Фру Лінне. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку - тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.

Нора. І мені є чим пишатись, чого радіти. Це я врятувала життя Торвальду.

Фру Лінне. Врятувала? Як врятувала?

Нора. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.

Фру Лінне. Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора (з посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але це я дістала гроші.

Фру Лінне. Так звідки ж ти взяла їх?

Нора (наспівуючи і загадково посміхаючись). Гм! Тра-ля-ля-ля!

Фру Лінне. Не могла ж ти позичити?

Нора. Так? Чому?

Фру Лінне. Дружина-бо не може заборгувати без згоди чоловіка.

Нора. Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був підозрювати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що життя його в небезпеці, що один рятунок - повезти його на південь. Ти гадаєш, я не намагалась спочатку всіляко виплутатись? Я починала розмови про те, що і мені хотілося б побувати за кордоном, як іншим молодим дамам. Я і плакала, і просила; говорила, що йому не завадило б пам’ятати про моє «становище», що тепер треба всіляко мені догоджати; натякала, що можна позичити грошей. Так він майже розсердився, Кристино. Сказав, що у мене вітер у голові і що його обов’язок, як чоловіка, не потакати моїм капризам і примхам, - так він, здається, висловився. Добре, добре, думаю я, а врятувати тебе все-таки треба, і знайшла вихід...

Фру Лінне. І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього?

Нора. Так і не дізнався. Адже тато помер саме в ці дні. Я, правду сказати, хотіла була розповісти йому і просити не виказувати мене, але він був уже такий хворий, - і мені, на жаль, не довелося вдаватися до цього.

Фру Лінне. І ти досі не призналася чоловікові?

Нора. Ні, Боже борони, що ти! Він такий суворий щодо цього. І крім того, з чоловічим самолюбством... Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов’язаний мені чим-небудь. Це перевернуло б догори дном всі наші відносини. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути тим, чим воно є.

Фру Лінне. І ти ніколи йому не скажеш?

Нора (подумавши і злегенька посміхаючись). Так... Коли-небудь, можливо... коли мине багато-багато років і я вже не буду така гарненька. Тоді добре буде мати яку-небудь заручку... (Обриваючи). Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Цього ніколи не буде!.. Ну, що ж ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Мені, правду кажучи, інколи зовсім нелегко буває виконувати в строк свої зобов’язання. В діловому світі, скажу я тобі, існує внесок процентів по третинах і внески для погашення боргу, як це називається. А гроші завжди дуже важко добути. От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна... Розумієш? З грошей на господарство я не могла особливо багато відкладати, - Торвальду було потрібне добре харчування. І дітей не можна було одягати будь-як. Що я одержувала на них, те цілком на них і витрачалось. Любі мої крихітки!

Фру Лінне. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі самій, бідолашна?

Нора. Зрозуміло. Адже я була більше від усіх зацікавлена! Торвальд дасть бувало мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла. Ну, були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило - я одержала цілу купу паперів переписувати. Щовечора замикалась у себе в кімнаті й писала, писала до пізньої ночі. Ах, інколи бувало так утомишся! Та все-таки дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Фру Лінне. Але скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Нора. От уже не можу сказати тобі точно. В таких справах, бачиш ти, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто в мене просто руки опускалися. (Посміхаючись). О Господи, як чудово! Жити собі та поживати, вовтузитись з дітлахами! Обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд. А там, подумай, не за горами і весна, синє небо, простір. Можливо, пощастить проїхатись куди-небудь. Можливо, - знову побачити море! Ах, справді, як чудесно жити і почувати себе щасливою!

Прийшов Крогстад, щоб поговорити з Хельмером. Нора розповідає фру Лінне, що Крогстад - удівець з купою дітей. Лікар Ранк, який зустрівся з ним, виходячи з кабінету Торвальда, дає Крогстаду дуже погану характеристику, називаючи його моральним калікою. Хельмер обіцяє Кристині посаду в банку. Всі, крім Нори, йдуть. До Нори приходить Крогстад і вимагає від неї, щоб жінка вплинула на чоловіка і Крогстаду повернули посаду, на яку Хельмер взяв фру Лінне.

Крогстад. Ви дуже хоробрі, фру Хельмер.

Нора. Я більше вас не боюсь. Після нового року я швидко покінчу з усім цим.

Крогстад (стриманіше). Слухайте, фру Хельмер. У разі необхідності я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.

Нора. На це і схоже, здається.

Крогстад. Не тільки через платню. Про неї я найменше клопочусь. Але тут - інше... Так-так, начистоту! Ось у чому справа. Ви, певно, так само добре, як і інші, знаєте, що я одного разу зробив непродуманий вчинок.

Нора. Здається, щось таке чула.

Крогстад. Справа не дійшла до суду, але всі шляхи для мене наче перегороджені з того часу. Тоді я взявся за ті справи... ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вилізти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві - як тільки це можливо. Місце в банку було ніби першим ступенем. І раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову в яму.

Нора. Але, Боже мій, пане Крогстад, зовсім не в моїх силах допомогти вам.

Крогстад. Тому що ви не хочете, але в мене є засіб примусити вас.

Нора. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я заборгувала вам?

Крогстад. Гм! А якби розказав?

Нора. Це було б безчесно з вашого боку. (Зі сльозами в голосі). Що? Він дізнається про цю таємницю - мою гордість і радість - так грубо, низько - від вас?

Крогстад (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас пам’ять коротка, чи ви зовсім не розумієтесь на справах. Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам справу докладніше.

Нора. Як це?

Крогстад. Коли ваш чоловік був хворий, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спецій. Я взявся добути для вас цю суму на певних умовах. Ви були тоді такі заклопотані хворобою вашого чоловіка, такі стурбовані, де б дістати грошей на поїздку, що, здається, вам ніколи було розбиратися в подробицях. Тому не завадить нагадати вам про них. Отож я взявся добути сам гроші і склав для вас боргове зобов’язання. Але внизу я додав кілька рядків від імені вашого батька - його поручительство за вас. Я передав вам боргове зобов’язання, щоб ви переслали його поштою вашому батькові. Чи не так?

Нора. Так.

Крогстад. Ви, звичайно, відразу ж зробили це, тому що через днів п’ять-шість принесли мені вексель з підписом вашого батька. І суму було вам вручено. І ось саме тут виходить диво... (виймає документ), яке я ніяк не можу з’ясувати собі.

Нора. Яке диво? Я не знаю...

Крогстад. Таке диво, фру Хельмер, що батько ваш підписав цей вексель через три дні після своєї смерті.

Нора. Як це так? Я не розумію.

Крогстад. Батько ваш помер двадцять дев’ятого вересня. Але погляньте. Ось тут він помітив свій підпис числом - друге жовтня. Хіба це не диво?

Нора мовчить.

Чи можете ви з’ясувати мені це?

Нора все мовчить.

Примітне ще ось таке: слова «друге жовтня» і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені здається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це навгад, не знаючи ще про його смерть. У цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Він, підпис, справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?

Нора (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.

Крогстад. Слухайте, фру Хельмер... Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Нора. Чому? Ви скоро одержите свої гроші сповна.

Крогстад. Можу я спитати вас, чому ви не надіслали документ вашому батькові?

Нора. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Якщо просити його підпису, треба було пояснити йому, на що знадобилися гроші. А не могла ж я написати йому, коли він сам був такий хворий, як і чоловік мій, на краю могили. Неможливо було.

Крогстад. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.

Нора. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало врятування мого чоловіка. Не могла я відмовитись від неї.

Крогстад. Але ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..

Нора. На це мені нічого було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що їх ви робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.

Крогстад. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі ясно, в чому, власне, ваша вина. Але я можу сказати вам ось що: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за те, що зробили ви.

Нора. Невже ви хочете, щоб я повірила, що ви відважились на це, рятуючи життя вашої дружини?

Крогстад. Закон не цікавиться причинами.

Нора. То поганий, виходить, цей закон.

Крогстад. Поганий чи ні, але коли я подам цей документ у суд, - вас засудять по закону.

Нора. Ні за що не повірю, щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старика-батька тривог і гіркоти? Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові? Я не знаю точно законів, але впевнена, що десь у них повинно бути це дозволено. А ви, юрист, не знаєте цього! Ви, певно, поганий законник, пане Крогстад.

Крогстад. Хай так. Але на справах... на таких, які зав’язались у нас з вами, ви, звичайно, припускаєте, що я трохи знаюсь? Так от. Робіть, що хочете. Але... якщо мене викинуть ще раз, ви будете в моїй компанії. (Вклоняється і виходить через передпокій).

Повертається Хельмер. Нора просить його не звільняти Крогстада. Хельмер не погоджується, адже Крогстада звинуватили у підробці документів, але той не визнав своєї провини і вивернувся всякими правдами і неправдами. Хельмер обурюється поведінкою Крогстада, бо вважає, що отруєна брехнею атмосфера заражає, розкладає все домашнє життя. А діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла. Торвальд думає, що всі, хто рано схибив у житті, мали брехливих матерів. Вражена Нора просить Анну-Марію не пускати до неї дітей, які хочуть погратися з мамою.

ДІЯ ДРУГА

У перший день Різдва Нора просить Хельмера, щоб він поновив Крогстада на посаді. Чоловік відмовляє. Служниця відчиняє двері з передпокою, пропускає в кімнату Крогстада і зачиняє за ним двері. Він у дорожній шубі, у високих чоботях і хутряній шапці.

Крогстад. Вам, звичайно, відомо, що мене звільнено.

Нора. Я не могла перешкодити цьому, пане Крогстад. Я, скільки могла, відстоювала вас, та все надаремно.

Крогстад. То ваш чоловік мало так любить вас? Знає, що я можу зробити вам і все-таки наважується?..

Нора. Як ви можете гадати, що він знає про це?

Крогстад. Ні, я, власне, і не гадав. Не в характері мого милого Торвальда Хельмера було б виявити стільки мужності...

Нора. Що вам потрібно від мене?

Крогстад. Я прийшов тільки глянути, як у вас справи, фру Хельмер. Я весь день про вас думав. Лихвар, крючкотвор, ну, одне слово, такий, як я, також, бачте, не позбавлений того, що зветься серцем.

Нора. Доведіть це. Подумайте про моїх маленьких дітей.

Крогстад. А ви з вашим чоловіком подумали про моїх? Ну, та не однаково. Я хотів тільки сказати вам, що вам не слід так близько до серця брати цю справу. Спершу я не буду починати проти вас судового переслідування.

Нора. Правда це? О, я знала, знала.

Крогстад. Ще можна все скінчити миром. Нема чого вплутувати сюди людей. Все залишиться між нами трьома.

Нора. Чоловік мій ніколи нічого не повинен знати про це.

Крогстад. Як же ви можете запобігти цьому? Можете сплатити все цілком?

Нора. Ні, тепер, відразу - не можу.

Крогстад. Та воно і не допомогло б вам все одно. Якби ви і поклали мені хоч і зараз чистоганом яку завгодно суму - ви б не одержали від мене назад вашої розписки.

Нора. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?

Крогстад. Тільки зберегти її в себе... Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому, коли б ви прийшли тепер до якого-небудь одчайдушного рішення... Якби надумали кинути дім і сім’ю... Або додумались ще до чогось гіршого, то облиште ці витівки.

Нора. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?

Крогстад. Більшість із нас думає про це - спочатку. І я також у свій час... Та не вистачило духу...

Нора (тихим голосом). І в мене.

Крогстад (зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?

Нора. Не вистачає, не вистачає.

Крогстад. Воно і безглуздо було б. Варт лише першій домашній бурі знятися... В мене в кишені лист до вашого чоловіка...

Нора (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.

Крогстад. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам...

Нора. Чого ж вимагаєте ви?

Крогстад. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені. Протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився, як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов - так от, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися з того, що мене просто приймуть назад - змилуються. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду...

Нора. Ніколи він цього не зробить!

Крогстад. Тепер ви попереджені. Тож не робіть ніяких дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам’ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на такий шлях. Цього я ніколи йому не прощу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій).

Нора (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше). Що це? Він стоїть за дверима. Роздумує? Невже він...

Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада, що спускається сходами, поволі кроки завмирають унизу. Нора з придушеним криком біжить назад у кімнату до стола перед диваном. Коротка пауза.

Лист!.. У скриньці! (Тихенько скрадається до дверей передпокою). Лежить там... Торвальде, Торвальде... тепер нам немає порятунку!

Фру Лінне дізнається, що Нора підробила вексель і взяла гроші у Крогстада. Нора просить її, що, якщо хтось візьме на себе провину за її вчинок, засвідчити, що це неправда. Нора чекає на чудо, яке повинно от-от статися. Кристина нічого не розуміє і збирається поїхати до Крогстада, щоб поговорити з ним. Нора бере з Торвальда обіцянку, що він забере і прочитає листи після новорічної ночі, і продовжує чекати з хвилини на хвилину дива. Фру Лінне і Крогстад колись кохали один одного, але Кристина вийшла заміж, щоб забезпечити матір і малолітніх батьків. Але зараз ніяких перешкод їхньому шлюбові немає. Щасливий Крогстад збирається піти до Хельмерів, щоб забрати листа. Фру Лінне відмовляє його, бо вважає, що Хельмер повинен про все дізнатися. Подружжя повинно поговорити нарешті по щирості.

ДІЯ ТРЕТЯ

Повернувшись з гостей у новорічну ніч, Хельмер йде у передпокій, щоб звільнити поштову скриньку з листами. Двері кабінету розчиняються і на порозі з’являється Хельмер з розпечатаним листом у руках.

Хельмер. Норо!

Нора (голосно скрикує). А!

Хельмер. Що це? Ти знаєш, що в цьому листі?

Нора. Знаю. Пусти мене! Дай мені піти!

Хельмер (стримуючи її). Куди ти?

Нора (намагаючись вирватись). І не думай рятувати мене, Торвальде.

Хельмер (відсахнувшись). Правда! Тож правда, що він пише? Жах! Ні-ні! Неможливо, щоб це була правда.

Нора. Це правда. Я любила тебе над усе на світі.

Хельмер. Ах, іди ти з своїми дурними вивертами!

Нора. Дай мені піти. Не можна, щоб ти відповідав за мене. Ти не повинен брати цього на себе.

Хельмер. Без комедій! (Замикає двері в передпокій на ключі). Ні з місця, доки не даси мені відповіді. Ти розумієш, що ти наробила? Відповідай! Ти розумієш?

Нора (дивиться йому в очі і говорить з застиглим обличчям). Так, тепер починаю розуміти - цілком.

Хельмер (ходить по кімнаті). О, яке страшне пробудження! Всі оці вісім років... вона, моя радість, моя гордість... була лицемірна, брехлива... гірше, гірше... злочинниця! О, яка бездонна прірва бруду, потворства! Тьху! Тьху!

Нора мовчить; як і раніше, не відводячи погляду, дивиться на нього.

(Зупиняючись перед нею). Я повинен був передчувати, що завжди може трапитись щось подібне, повинен був передбачити це. Легковажні принципи твого батька... Мовчи! Усі його легкодумні принципи перейшли до тебе в спадщину. Ні релігії, ні моралі, ні почуття обов’язку... Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє. Страшно подумати! Я в руках безчесної людини. Вона може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене, що завгодно, наказувати мені, підганяти мене, як їй захочеться. Я писнути не посмію. І впасти в таку яму, загинути отак через легковажну жінку!

Нора. Коли мене не буде на світі, ти вільний.

Хельмер. Ах, без фокусів! І в твого батька завжди були напоготові такі фрази. Яка мені буде користь від того, що тебе не буде на світі, як ти кажеш? Ні найменшої! Він все-таки може почати справу. А коли він це зробить, мене, певно, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Певно, подумають, що за твоєю спиною стояв я сам, що це я тебе навчив! І за все це я можу дякувати тобі! А я носив тебе на руках увесь час. Чи ти розумієш тепер, що ти мені наробила?

Нора (в холодному спокої). Так.

Хельмер. Це так неймовірно, що я просто отямитися не можу. Але ж треба якось виплутатись. Зніми шаль. Зніми, кажу тобі! Доведеться якось догодити йому. Справу треба зам’яти за всяку ціну. А щодо наших стосунків, то про людей - усе мусить бути, як і було, але, розуміється, це тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це річ зрозуміла. Але дітей ти не будеш виховувати. Я не можу звірити їх на тебе... О-о! І це мені доводиться говорити тій, яку я так любив і яку ще... Але цьому кінець. Тепер уже немає мови про щастя, а тільки про врятування залишків, уламків, декоруму!

Хельмер. Норо!

Нора допитливо дивиться на нього.

Ні, дай прочитати ще раз... Так, так, так, врятований! Норо, я врятований!

Нора. А я?

Хельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти, і я. Глянь! Він повертає тобі твоє боргове зобов’язання. Ми врятовані, Норо! Ніхто тобі нічого не може зробити. Ах, Норо, Норо!.. Ні, спочатку знищити всю оцю гидоту. Подивись-но... (Кидає погляд на розписку). Ні, і дивитись не хочу. Нехай це буде як сон для мене. (Розриває на шматки і лист, і боргове зобов’язання, кидає в грубку і дивиться, як усе згоряє). Ось так. Тепер і сліду не залишилось... Він писав, що ти зі Святвечора... Ах, які ж це жахливі були три дні для тебе, Норо!

Нора. Я жорстоко боролася цих три дні.

Хельмер. І страждала, і не бачила іншого виходу, як... Ні, не треба й згадувати про весь цей жах. Будемо тепер лише радіти і повторяти: все минуло, минуло! Слухай же, Норо, ти ніби ще не розумієш, що все минуло? Що ж це таке... Ти нібито закам’яніла? Ах, бідна маленька Норо, я розумію, розумію. Тобі ще не віриться, що я тобі простив. Але я простив, Норо, присягаюсь. Я простив тобі все. Адже я знаю: все, що ти наробила, ти зробила з любові до мене.

Нора. Це правда.

Хельмер. Ти любила мене, як дружина повинна любити чоловіка. Ти не змогла тільки гарненько розібратись у засобах. Але невже ти гадаєш, що я менше любитиму тебе через те, що ти не здібна діяти самостійно? Ні-ні, сміло зіприся на мене, я буду тобі порадником, керівником. Я не був би мужчиною, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвоє милішою в моїх очах. Ти не думай більше про ті різкі слова, які вирвались у мене в хвилину першого переляку, коли мені здалося, що все навколо мене рушиться. Я простив тобі, Норо. Клянуся тобі, я простив тобі.

Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч).

Хельмер. Ні, стривай... (Зазираючи туди). Що ти хочеш?

Нора (з іншої кімнати). Скинути маскарадний костюм.

Хельмер (біля дверей). Так-так, добре. І постарайся заспокоїтися, отямитись, моя бідна, налякана, співуча пташко. Обіпрись спокійно на мене, в мене широкі крила, щоб прикрити тебе. (Ходить біля дверей). Ах, як у нас тут гарно, затишно, Норо. Тут притулок твій, тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба. Я зумію заспокоїти твоє бідне тремтяче серденько. Помаленьку це вдається, Норо, повір мені. Завтра тобі все вже здасться зовсім іншим, і незабаром все буде знову, як і раніше, мені не доведеться довго повторювати тобі, що я простив тобі. Ти сама відчуєш, що це так. Як ти можеш думати, що мені могло б тепер спасти на думку відштовхнути тебе або навіть хоч зробити докір у чомусь? Ах, ти не знаєш серця справжнього чоловіка, Норо. Чоловікові невимовно солодко і приємно відчувати, що він простив своїй дружині... простив від усього серця. Вона від цього стає ніби ще більше його власного - його невід’ємним скарбом. Він ніби вдруге дає їй життя. Вона стає, так би мовити, і його дружиною, і дитиною. І ти тепер будеш для мене і тим і другим, моє безпорадне, розгублене творіннячко. Не бійся нічого, Норо, будь тільки щира до мене, і я стану твоєю волею, твоєю совістю... Що це? Ти не лягаєш? Переодяглася?

Нора (дивиться на свій годинник). Не так ще й пізно. Присядь, Торвальде. Нам з тобою є про що поговорити. (Сідає коло столу).

Хельмер (сідаючи коло столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.

Нора. Ото ж бо й є. Ти мене не розумієш. І я тебе не розуміла... до сьогоднішнього вечора. Не перебивай мене. Ти тільки вислухай мене. Поквитаємося, Торвальде.

Хельмер. Що ти хочеш цим сказати?

Нора (після короткої паузи). Тебе не уражає одна річ, ось тепер, коли ми так сидимо з тобою?

Хельмер. Що таке?

Нора. Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно.

Хельмер. Але ж, люба Норо, хіба це було тобі з руки?

Нора. От ми і дійшли до суті. Ти ніколи не розумів мене... До мене ставилися дуже несправедливо, Торвальде. Спочатку тато, потім ти.

Хельмер. Що! Ми обидва?.. Тоді коли ми любили тебе більше, ніж будь-хто на світі!

Нора (хитаючи головою). Ви ніколи мене не любили. Вам тільки подобалось бути закоханими в мене. Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала, - йому б це не сподобалось. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався мною, як я своїми ляльками. Потім я потрапила до тебе в дім.

Хельмер. Що це за вислови, коли говориш про наш з тобою шлюб!

Нора (твердо). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла в твої. Ти все влаштовував за своїм смаком, і в мене став твій смак або я тільки вдавала, що це так, - не знаю добре. Мабуть, і те, і інше. Інколи бувало так, інколи так. Коли я озираюсь тепер назад, то мені здається, що я жила тут як той старець: мене годували й одягали, а моє діло було - розважати, забавляти тебе, Торвальде. Ось в чому полягало моє життя. Ти так влаштував, ти і тато дуже винні передо мною. Ваша вина, що з мене нічого не вийшло.

Хельмер. Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді ніколи не була.

Хельмер. Ти не була... не була щаслива!

Нора. Ні, тільки весела. І ти був завжди такий милий, ласкавий до мене. Але весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалось, що ти грався, бавився зі мною, як їм подобалось, що я граюсь і бавлюся з ними. У цьому, власне, й було наше подружнє життя, Торвальде.

Хельмер. Так, частина правди є в тому, що ти кажеш, хоч ти дуже перебільшуєш. Але тепер у нас все буде інакше. Час забавок минув, настав час виховання.

Нора. Чийого? Мого чи дітей?

Хельмер. І твого, і дітей, дорога Норо.

Нора. Ах, Торвальде, не тобі виховати з мене справжню дружину собі.

Хельмер. І ти це говориш?

Нора. А я... Хіба я підготовлена виховувати дітей?

Хельмер. Норо!

Нора. Чи не сам ти щойно сказав, що не можеш звірити на мене їх виховання?

Хельмер. В хвилину роздратування. Чи ж можна звертати на це увагу!

Нора. Ні, ти розсудив правильно. Ця справа не під силу мені. Треба спочатку вирішити інше. Я повинна виховати себе саму. І не в тебе мені шукати допомоги. Мені треба взятися за це самій. Тому я і йду від тебе.

Хельмер. Ти не при своєму розумі! Хто тобі дозволить! Я забороняю.

Нора. Тепер даремно забороняти мені будь-що. Я візьму з собою лише своє. Від тебе нічого не візьму, ні тепер, ні опісля.

Хельмер. Покинути дім, чоловіка, дітей! І не подумаєш про те, що скажуть люди?

Нора. На це мені нічого звертати увагу. Я знаю тільки, що мені це необхідно.

Хельмер. Ні, це обурливо! Ти можеш так зневажати найсвященніші свої обов’язки?

Нора. Що ти вважаєш найсвященнішими моїми обов’язками?

Хельмер. І це ще потрібно говорити тобі? Чи в тебе немає обов’язків перед твоїм чоловіком і перед твоїми дітьми?

Нора. У мене є і інші, також священні.

Хельмер. Немає в тебе таких! Які ж це?

Нора. Обов’язки перед собою.

Хельмер. Ти передусім дружина й мати.

Нора. Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, - або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книгах пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них.

Хельмер. Ти міркуєш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. От і хочу придивитися до нього. Мені треба вияснити собі, хто правий - суспільство чи я.

Хельмер. Ти хвора, Норо. У тебе гарячка. Я навіть починаю думати, що ти божеволієш.

Нора. Ні, ніколи ще я не бувала так при своєму розумі і добрій пам’яті, як зараз.

Хельмер. Тоді залишається гадати одне.

Нора. А саме?

Хельмер. Що ти мене більше не любиш.

Нора. Так, у цьому якраз уся справа.

Хельмер. Норо... І ти це говориш!

Нора. Ах, мені самій боляче, Торвальде. Ти був завжди такий добрий до мене, але я нічого не можу тут вдіяти. Я більше тебе не люблю.

Хельмер. І ти можеш також пояснити мені причину, чому я втратив твою любов?

Нора. Так, можу. Це сталося сьогодні ввечері, коли чудо примусило себе чекати. Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала. Я терпляче ждала цілих вісім років. Господи, адже я знала, що чуда бувають не кожного дня. Та ось на мене впав цей жах і в мене засвітилась тверда певність: тепер станеться чудо. Доки лист Крогстада лежав там, у мене й на думці не було, щоб ти міг пристати на його умови. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: «Розголошуйте справу на цілий світ!» А коли б це сталось...

Хельмер. Ну, що ж тоді? Коли б я віддав на ганьбу та наругу свою власну дружину!..

Нора. Коли б це сталося... я непохитно вірила, що ти виступиш вперед і візьмеш усе на себе - скажеш: винен - я.

Хельмер. Норо!

Нора. Ти хочеш сказати, що я ніколи не погодилася б прийняти від тебе таку жертву? Звісно, ні. Але яку вагу мали б мої запевнення, порівнюючи з твоїми?.. Ось те чудо, якого я чекала з таким трепетом. А щоб не припустити його, я хотіла покінчити з собою.

Хельмер. Я б з радістю працював для тебе дні і ночі, Норо... терпів би горе і злигодні заради тебе. Але хто ж пожертвує навіть для коханої людини своєю честю?

Нора. Коли в тебе пройшов страх, - не за мене, а за себе, - коли вся небезпека для тебе минула, з тобою ніби нічого й не трапилось. Я залишилась, як і раніше, твоєю пташкою, жайворонком, лялечкою, з якою тобі тільки належить бути ще обережнішим, якщо вона виявилась такою тендітною, неміцною. (Встає). Торвальде, в ту хвилину я зрозуміла, що я всі ці вісім років жила з чужим чоловіком і прижила з ним трьох дітей... О-о, не можу навіть згадувати про це! Так би й розірвала себе на шматки!

Хельмер (притихлим голосом). Бачу, бачу... Справді, між нами лягла безодня... Але хіба її не можна заповнити, Норо?

Нора. Така, яка я тепер, - я не можу тобі бути дружиною.

Хельмер. У мене вистачить сили стати іншим.

Нора. Можливо - якщо ляльку у тебе заберуть.

Хельмер. Розлучитись... розлучитися з тобою!.. Ні, ні, Норо, - уявити собі не можу. А хіба ми не могли б тут жити, як брат з сестрою?

Нора (зав’язуючи стрічки капелюха). Ти добре знаєш - довго так би не могло тривати... (Накидає шаль). Прощай, Торвальде. Я не буду прощатися з дітьми. Я знаю, вони в кращих руках, ніж мої. Така матір, як я тепер, їм не потрібна.

Хельмер. Норо, ти не згадаєш про мене ніколи?

Нора. Ні, я, мабуть, часто буду згадувати і тебе, і дітей, і дім.

Хельмер. Можна мені писати тобі, Норо?

Нора. Ні... Ніколи. Цього не можна.

Хельмер. Але ж треба буде посилати тобі...

Нора. Зовсім нічого, нічого.

Хельмер. Допомагати тобі при потребі.

Нора. Ні, кажу тобі. Нічого я не візьму від чужої людини.

Хельмер. Норо... Невже я назавжди залишуся для тебе чужим?

Нора (бере свій саквояж). Ах, Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше чудо!

Хельмер. Скажи, яке?

Нора. Для цього і ти, і я - ми обоє повинні змінитись настільки... Ні, Торвальде, я більше не вірю в чуда.

Хельмер. А я хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?..

Нора. Щоб наше співжиття могло стати шлюбом. Прощай. (Виходить через передпокій).

Xельмер (падає на стілець біля дверей і закриває обличчя руками). Норо! Норо! (Озирається і встає). Порожньо, її тут уже немає. (Промінь надії осяває його обличчя). Але - найбільше чудо?

Знизу чути гуркіт зачинюваних воріт.

1879

Переклад Олекси Новицького

  • 1. Чому п’єсу «Ляльковий дім» забороняли в деяких країнах?
  • 2. Знайдіть ознаки «нової драми» в п’єсі «Ляльковий дім».
  • 3. Якій назві п’єси («Ляльковий дім» чи «Нора») ви віддаєте перевагу?
  • 4. Визначте зовнішню і внутрішню дії в п’єсі.
  • 5. Яких відтінків лексичного значення набуває слово «ляльковий» у тексті п’єси? Як це пов’язано з ідеєю твору?
  • 6. Проаналізуйте емоційний стан Нори на початку п’єси. Чому вона радіє? Перелічіть і аргументуйте всі можливі причини.
  • 7. Реконструюйте за змістом п’єси історію Крогстада. Чи шантажував би він Нору, якби не звільнення з банку?
  • 8. Підготуйте розповіді про життя Нори і Торвальда за вісім років шлюбу.
  • 9. Чи можна сказати, що Нора веде подвійне життя? Якою вона є насправді?
  • 10. Порівняйте поведінку й аргументацію Нори на початку і в кінці твору. Чи можна сказати, що Нора змінилася?
  • 11. Чому Хельмер нічого не знає про справжнє життя дружини?
  • 12. На яке диво чекає Нора, коли Крогстад відправив листа Хельмеру?
  • 13. Чому Нора не призналася чоловікові, що позичила гроші на його лікування?
  • 14. Чому Хельмер так емоційно відреагував на лист Крогстада? Чи пов’язана ця реакція з його призначенням директором акціонерного банку?
  • 15. Чи можна фінал п’єси назвати відкритим?
  • 16. Якими ви уявляєте подальші стосунки Нори та Хельмера? Нори та її дітей?
  • 17. Подивіться фільм чи виставу за п’єсою Ібсена «Ляльковий дім». Чи збіглася інтерпретація цього твору з вашими враженнями?
  • 18. Напишіть твір за п’єсою «Ляльковий дім» на одну з тем: «Чи можна будинок Хельмерів назвати ляльковим?»; «Чому Нора кинула сім’ю?»; «В очікуванні чуда».
  • 19. Проект. Розділіться на дві групи і підготуйте інсценізацію одних і тих самих уривків так, щоб Нора виступала як позитивний і негативний герой (дружина, яка рятує чоловіка, - жінка, яка легковажить майбутнім родини). Яка інтерпретація вам здається більш правдоподібною?