Зарубіжна література. 9 клас. Ковбасенко

Реалізм XIX ст. Узагальнення за розділом

Реалізм (латин. realis - «речовий, дійсний») - напрям у літературі та мистецтві, що набув розвитку в 1830-1840-х рр. спочатку у Франції, а в XIX ст. поширився по всій Європі та Америці. Основоположним для реалізму став принцип відповідності мистецтва реальній дійсності, правдиве відтворення життя в його типових рисах. Ключовою в реалізмі була проблема взаємовпливу людини й середовища, а також впливу конкретної соціально-історичної ситуації на формування особистості.

• Реалісти наблизили художню творчість до наукової діяльності, раціоналістично аналізували певні факти та проблеми реального (передовсім - сучасного їм) життя, занурювалися в закономірності його розвитку.

• Для цього реалісти широко використовували наукові методи: спостереження, аналіз, узагальнення, систематизацію тощо. У їхніх творах зростає роль пізнавальної та виховної функцій мистецтва.

• Найчастіше героєм літератури реалізму була «типова особистість у типових обставинах», тобто люди конкретних, реальних, добре знайомих читачам професій: лихвар Гобсек, який дає гроші під заставу, чиновник Акакій Акакійович Башмачкін, який переписує папери, та ін.

• Замість романтичного, чуттєвого-інтуїтивного світосприйняття в літературі реалізму на перше місце вийшла пізнавально-аналітична діяльність, а універсальним способом художнього узагальнення стала типізація дійсності.

• Для реалізму основною стала проблема взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) персонажів.

• Формування особистості в творах реалістів зображується як суворо вмотивоване, адже реальне середовище «ліпить характер людини», як скульптор ліпить із гіпсу чи глини.