Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ковбасенко

Словник літературознавчих термінів

Авангардизм (від фр. avant - попереду та garde - охорона) - одна з умовних назв течій модернізму початку XX ст., що руйнують традиційні художні закони та форми. Для них характерні прагнення докорінного оновлення мистецької практики, переоцінка духовних цінностей і нове сприйняття світу.

Акмеїзм (від грец. ακνη - вершина, розквіт) - модерністська течія в російській поезії початку XX ст. Криза символізму зумовила появу поетичної школи і літературної течії, засновником якої став поет М. Гумільов. На противагу символістам, акмеїсти утверджували класичну ясність і простоту, повернення до реального світосприймання. Вони розробили лаконічний поетичний стиль. У центрі поезії акмеїстів людина в її історичних і духовних проекціях.

Антиутопія (грец. αντί-, грец. ου - не, грец. τόπος - місце) - антитеза утопії, зображення в художній літературі загрозливих наслідків, викликаних експериментами над людством задля його «вдосконалення» чи втілення утопічних соціальних ідеалів.

Гіпертекст (англ. hypertext) - форма організації тексту, за якої його одиниці представлені не в лінійній послідовності, а як система можливих переходів і зв’язків між ними. Використовуючи ці зв’язки, матеріал можна читати в будь-якому порядку, утворюючи різні лінійні тексти. Найпростіший приклад Г. «доінтернетівської доби» - це будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття має посилання на інші статті цього ж словника.

Гротеск (від італ. grotta - печера, грот) - вид художньої типізації, коли свідомо порушується життєва правдоподібність, карикатурно перетворюються реальні співвідношення, фантастичне поєднується з реальним, трагічне - з комічним.

Діалог культур - філософська концепція, згідно з якою різноманітні культури перебувають у постійному діалозі між собою, безперервно взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну. Діалог постає і як спілкування людей у конкретний момент, і як взаємодія культур, світоглядів та країн.

Епічний театр (нім. episches Theater) - модерністське явище в мистецтві, в основі якого лежить театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що мала значний вплив на подальший розвиток світового театрального мистецтва. Драматург теоретично розробив методи побудови п’єси, запровадив поєднання драматичної дії з епічною розповіддю, застосував «ефект очуження» як спосіб представити явище з несподіваного боку.

Індивідуальний стиль - особливості творчої манери письменника як засіб втілення авторського задуму. Він нерозривно пов’язаний зі світоглядом автора, його духовною й творчою індивідуальністю.

Інтерактивна література - вид літератури (зокрема її електронний варіант), коли читача залучають до співтворчості. Йому пропонують трансформувати і/або створити художній текст: дописати фінал, початок, фрагмент, запропонувати свій варіант розвитку сюжетних ліній тощо.

Інтертекстуальність (від латин. inter - між, поміж + текстуальність) - загальна властивість текстів, яка полягає в наявності між ними зв’язків, завдяки яким тексти (або їх частини) можуть у той чи той спосіб, відкрито чи завуальовано посилатись один на одного. Широке використання в новоствореному тексті попередніх свідчить якщо не про новизну твору, то принаймні про знання автором культурної спадщини.

Іронія (грец. ειρωνεία - удаване незнання) - різновид комічного, виражає глузливо-критичне ставлення письменника до подій і героїв свого твору. І. - це насмішка, що має зовні благопристойну форму. Наприкінці XIX - на початку XX ст. виникли концепції епічної І. (Т. Манн, Б. Брехт), які відображають діалектичну складність відносин митця зі світом.

Композиція (латин. compositio - складання, поєднання) - форма побудови літературного твору, що виявляється в смислозначущому поєднанні всіх його складників і зумовлена логікою зображуваного, представленого читачеві світу, естетичним ідеалом, світоглядною позицією, задумом письменника, нормами обраного жанру, орієнтацією на читача.

Ліричний герой - образ, який є відображенням духовного світу поета і знаходить відповідне втілення у формі та стилі його творів. Л. г. відображає особисті переживання автора, викликані певними подіями його життя, сприйняттям світу природи і світу людей, проте не уподібнюється до образу автора.

Магічний реалізм - реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального й фантастичного, побутового й міфічного, справжнього та вигаданого, таємного. Найповніше виявився в латиноамериканській літературі. У творах М. р. раціонально-логічна картина світу химерно поєднується з алогічними, міфологічними формами її смислового виміру та інтерпретації. Витоки М. р. простежують із 1949 р.

Масова культура - поняття, що охоплює різнорідні явища культури XX ст., спричинені науково-технічною революцією й постійним оновленням засобів масової комунікації. Діапазон М. к. надзвичайно широкий - від примітивного кітчу (ранній комікс, мелодрама, естрадний шлягер, «мильна» опера) до складних, змістово насичених форм (певні види рок-музики, «інтелектуальний» детектив, поп-арт). Естетиці М. к. притаманне постійне балансування між тривіальним і оригінальним, агресивним і сентиментальним, вульгарним і вишуканим.

Модернізм (від фр. moderne - новітній, сучасний) - сукупність літературних напрямів і течій, що сформувалися на початку XX ст., яким притаманні нова суб’єктивно-індивідуалістська концепція людини та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним нормам мистецтва XIX ст. М. заперечує художні принципи реалізму й натуралізму, натомість утверджує елітарність творчості митця, переважання форми над змістом, художню суб’єктивність, використання «потоку свідомості», застосування «монтажу», міфотворчість.

Мотив - компонент твору, близький до теми та ідеї, важливий для розуміння авторської концепції змістовий елемент.

Національний колорит - сукупність художніх засобів, покликаних відтворити в художньому творі реалії, характерні для культури, побуту, традицій певного народу чи країни певної історичної доби, тобто те, що вирізняє від інших країн, народів чи епох. Національний колорит твору проявляється в таких елементах тексту, як сюжет, характери, окремі реалії, в національно забарвленій лексиці тощо.

Підтекст - прихований зміст висловлювання, що випливає з ситуації, окремих деталей, реплік, діалогів героїв тощо. П. не збігається з прямим змістом висловлювання, а іноді навіть суперечить йому.

Постмодернізм (від латин. post - за, після, далі + модернізм) - світоглядно-мистецький напрям у літературі, філософії та мистецтві, що виник в останні десятиліття XX ст. і поширився переважно в США та Франції. Для П. характерні умовність літературних форм, фабули, розповіді, часте використання імітації, цитат, пародії, наслідування, запозичення. Постмодерністи однаково ставляться як до традиції, так і до новаторства, як до елітарної, так і до масової літератури.

Притча - короткий алегоричний («інакомовний») фольклорний або літературний твір повчального характеру, у якому фабула підпорядкована моралізаторській частині оповіді. На відміну від байки, П. містить певну дидактичну ідею.

Роман-міф - епічний твір значного обсягу (роман), у якому використані особливості міфічного світобачення: вільне повернення від історичного (лінійного) до міфічного (циклічного) часу, сміливе поєднання реального та ірреального (елементи магічного реалізму). Зазвичай міф - це не єдина сюжетна лінія, він співвідноситься з різними історичними та сучасними темами. Для Р.-м. характерна ситуація, коли в сучасних явищах прозирає не тільки минуле, а й майбутнє.

Сатира (від латин. satura laux - наповнена різноманітними фруктами жертовна чаша) - вид комічного, специфічна форма відображення дійсності, в якій викриваються і висміюються негативні сторони життя.

Символ (від грец. σύμβολον - знак, прикмета) - предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому, на відміну від знака, має безліч тлумачень. «Символ є справжнім С. лише тоді, коли він невичерпний і безмежний у своєму значенні, коли він промовляє своєю таємною (ієратичною і магічною) мовою натяку й навіювання щось невимовне, неадекватне зовнішньому слову. Він багатоликий, багатозначний і завжди темний в останній глибині» (В. Іванов). У поезії символістів С. притаманні спонтанність (несподіваність, непередбачуваність) з’яви, непроясненість і багатозначність, «підказування» смислів і простір для відгадування.

Символізм - напрям у європейському мистецтві й літературі останньої третини XIX - початку XX ст., що виник у Франції, а згодом поширився в багатьох країнах світу (зокрема в Україні). У С. конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Завдання митця - угадати, відчути, побачити зв’язки між предметами та явищами, «розплутати» їх, показати таємничу залежність усього на світі. Інформаційно-розповідна функція мови у віршах символістів поступається місцем функції сугестивній (навіювальній).

«Театр абсурду» - одне з найвизначніших явищ театрального авангарду другої половини XX ст. Воно не має чітких хронологічних меж, його представники не розробляли програмні маніфести, взагалі майже не спілкувалися один з одним. Угрупованням можна його назвати умовно. Термін увійшов у літературний обіг завдяки монографії Мартіна Ессліна «Театр абсурду», який визначив типологічні ознаки, що поєднують драматургів різних країн (Е. Йонеско, А. Адамов, С. Беккет, Ж. Жене та ін.). Для «Т. а.» властиве нехтування драматичними канонами, застарілими театральними нормами, поєднання реальності та фантастики, вирішення глибоких філософських питань, пов’язаних із буттям людини в абсурдному світі, за допомогою комічних, фарсових та буфонних форм. «Т. а.» розкріпачив театр, залучив нову драматургічну техніку, увів нові прийоми та засоби. Він порушив нові теми, створив нових героїв, виразив біль за людину та її внутрішній світ, яка змушена виживати в атмосфері абсурдного світу.

Футуризм (від латин. futurum - майбутнє) - авангардистська течія модернізму. Протягом 1910-1920-х рр. цей стиль бурхливо розвинувся в Росії. Першою і найпопулярнішою футуристичною групою там стала «Гілея» (Гілеєю в прадавні часи називали землі між пониззям Дніпра й Чорним морем, а майже всі учасники групи - В. Маяковський, Д. і М. Бурлюки, В. Хлебников, О. Кручоних та ін. - були українцями за походженням і орієнтувалися на прадавнє українське, скіфське мистецтво). Футуристи оголосили війну задекларованому символістами існуванню двох світів - реального й потойбічного. Вони були переконані: мистецтво має не відображати життя, а свавільно його перетворювати.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст