Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ковбасенко

Сучасна література в юнацькому читанні*

* Матеріали до вивчення творів Дж. Ґріна та М. Зузака - в електронному додатку до підручника.

Особливості розвитку кримськотатарської літератури й культури

Українці й кримські татари мешкали поруч споконвіку. Звісно, упродовж століть відносини поміж двома народами складалися по-різному, однак історія засвідчила: коли українці й кримці об’єднувалися, їх не міг здолати жоден ворог. Яскравими прикладами тут є події часів Хмельниччини (1648-1654) та Конотопської битви (1659), коли козацько-кримське військо під проводом гетьмана Івана Виговського і хана Мехмед-Гірея IV вщент розгромило московську армію, яка вдерлася в Україну.

Українці й кримські татари мали торгові та культурні контакти. Українці знають і люблять високохудожні й мудрі легенди Криму, що надихали на творчість багатьох наших митців, зокрема Михайла Коцюбинського, Лесю Українку та ін.

Із кримськотатарського роду походив видатний учений XX ст., поліглот (знав 60 мов), один із засновників Академії наук України Агатангел Кримський (1871-1942). Непохитний прибічник ідеї державної незалежності України, він став жертвою сталінських репресій, як і багато українських патріотів за часів російського панування.

Розквіт кримськотатарської літератури припав на ханський період, коли творили талановиті поети Менглі Гірай І (1445-1515) і Борагази Гірай II (псевдонім - Газаї, 1552-1607), автор поем «Троянда й соловей» і «Млинове колесо» (на початку XX ст. ці твори переклав Іван Франко). Популярною у Криму була творчість сазистів - мандрівних поетів, які виконували свої вірші в супроводі музичного інструмента - саза (вони нагадували давньогрецьких лірників або українських бандуристів). Найвидатніші сазисти - Мустафа Джевхері (?—1715) і Ашик Умер (1621-1707).

Творчість багатьох кримськотатарських поетів пов’язана з Україною. Наприклад, у поемі «Тогай-бей» поет XVII ст. Джанмухаммед розповідає про спільну боротьбу козаків на чолі з Богданом Хмельницьким і кримськотатарських воїнів під проводом мурзи Тогай-бея проти поляків. А героїчні події 1648 р. (зокрема розгром поляків під Жовтими Водами) описані в поемі Едипа Ефенді «Сефернаме» (укр. «Сказання про похід»).

Класики українського письменства співчутливо ставилися до покривдженого народу. Варто згадати «На камені» Михайла Коцюбинського або «Кримські спогади» Лесі Українки. Мандруючи південним краєм, Леся створила цикл поезій, у яких проглядають визвольні мотиви:

О, люде мій бідний, моя ти родино,

Брати мої вбогі, закуті в кайдани!

Палають страшні, незагойнії рани

На лоні у тебе, моя Україно! (1891)

Презентація нових книжок із серії «Кримськотатарська проза українською» - «Мердивен» Шаміля Алядіна та збірника «І народився день», до якого увійшли твори 11 кримськотатарських письменників. 27 листопада 2018 р. Інформаційне агентство «Укрінформ». Київ.

Раніше побачили світ українськомовні збірники «Самотній пілігрим», «Окрушина сонця» і «Молитва ластівок». Ці небуденні події дають змогу пізнати культурну спадщину кримськотатарського народу, водночас наше суспільство пізнає саме себе.

1783 року Крим анексувала Російська імперія (глибоко символічно, що в той самий період Росія руйнувала Запорозьку Січ і покріпачувала українців). Звісно, це позначилося на літературі й культурі кримських татар. Попри все, для розвитку кримськотатарської культури багато зробив Ісмаїл Гаспринський (1851-1914), котрий заснував першу масову газету кримськотатарською мовою «Терджиман» («Перекладач»). А вірш тогочасного громадського та політичного діяча Номана Челебіджихана (1885-1918) «Я присягнув!» став національним гімном кримських татар.

Кримськотатарська література першої половини XX ст. пов’язана з іменами поета-академіка Бекира Чобан-заде, поета й фольклориста Абдулли Лятіфзаде, Якуба Шакір-Алі та ін. У 1920-1930-х рр. було репресовано найкращих представників кримськотатарського народу, зокрема письменників. Багато хто загинув під час Другої світової війни. 1944 року кримських татар депортували (примусово виселили) з Криму. Відомий сучасний кримськотатарський письменник Таїр Халілов порівняв цей злочин тоталітарного режиму зі знищенням людей у гітлерівських таборах смерті: «Вони заздалегідь до дрібниць продумали, як ліквідувати цілий народ, щоб забрати його землю. Ні, вони не вбивали нас у газових камерах, але придумали більш витончений спосіб знищення: телячі вагони й спецпоселення, де вбивали повільно, але напевно». На нових місцях переселенців, звісно, ніхто не чекав і їхньої літератури не підтримував. Лише через кілька десятиліть при Спілці письменників Узбекистану було відкрито секцію кримськотатарських авторів і отримано дозвіл на друковані видання та радіопередачі кримськотатарською мовою. У творчості кримськотатарських авторів 1960-1980-х рр. домінує тема депортації, адже їхній народ жив великою мрією про повернення до Криму. Зокрема, Ешреф Шем’ї-заде написав про це поему «Стіна сліз» (1969). 1988 року кримськотатарський народ реабілітували, депортовані почали повертатися на Батьківщину, однак на той час із 200 тисяч кримських татар понад половина вже загинули. Нині історія повторюється: Крим знову анексовано (2014), і кримські татари знову зазнають утисків окупаційного режиму Російської Федерації.