Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ковбасенко

Змінив художнє обличчя світу...

БЕРТОЛЬТ БРЕХТ

«Матінка Кураж та її діти»

XX ст. в історії літератури сприймається передовсім як період творчого пошуку й експерименту. Зокрема, усесвітнім майданчиком новаторських шукань стала і театральна сцена: італійські футуристи в Римі, Лесь Курбас і Микола Куліш у Києві й Харкові, Євгеній Вахтангов і Всеволод Меєрхольд у Москві. Однак над усім цим вивищувався «епічний театр» Бертольта Брехта, у якому не лише були проголошені, а й найповніше втілені модерні естетичні гасла. Що ж відомо про цього драматурга-новатора?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Бертольт Брехт. 1954

Усі види мистецтв слугують найвеличнішому з-поміж мистецтв - мистецтву жити на землі.

БЕРТОЛЬТ БРЕХТ (1898-1956)

Ойґен Бертольд (тоді ще не Бертольт) Фредерік Брехт народився 10 лютого 1898 р. в невеличкому баварському містечку Аугсбург у заможній родині директора великої паперової фабрики.

У шістнадцять років почав друкувати свої перші вірші й есе в місцевій газеті, підписуючись «Аугсбурзький гімназист» або використовуючи у зворотному порядку свої імена «Бертольд Ойґен» як псевдонім. «Пісню про загін залізничників з Форт-Дональда» майбутній письменник уперше підписав відкрито - «Берт Брехт», згодом його літературним ім’ям стало «Бертольт Брехт».

Незалежний і бунтарський характер талановитого юнака проявився ще в гімназії. Коли в розпал Першої світової війни учням запропонували підготувати твір за словами Горація «Dulce et decorum est pro patria mori» («Лягти за край свій - любо і почесно» (переклад з латин. Андрія Содомори), Брехт написав, що цей вислів «можна розцінювати як тенденційну пропаганду. Прощатися із життям завжди важко, у ліжку так само, як на полі бою, а надто молодим людям у розквіті сил. Лише пустоголові дурні можуть зайти у своєму марнославстві так далеко, щоб говорити про легкий стрибок крізь темну браму, та й то лише допоки вони впевнені, що їхня смерть ще далеко». За це Б. Брехта ледь не вигнали з гімназії, хоча його позиція була не відмовою воювати за батьківщину зі зброєю в руках, а реакцією на воєнний психоз, пропагандистські заклики та насилля.

Упродовж 1917-1918 рр. у Мюнхенському університеті Б. Брехт студіював природничі науки, медицину й літературу. Проте війна його не оминула. Брехта мобілізували та відправили служити санітаром до шпиталю на Східний фронт, де жахи війни він побачив на власні очі.

Виступаючи проти військової істерії, що розгоралася тоді в Німеччині, Брехт наводив повчальні приклади з усесвітньої історії. «Три війни вів Карфаген, - писав він у відкритому листі до німецьких діячів мистецтва про грізного супротивника Стародавнього Риму, який зник у вирі історії. - Ще могутній після першої, він ледь зберіг своїх громадян після другої. Після третьої від нього не лишилося й сліду».

Коли закінчилася Перша світова війна, Брехт поновив навчання у Мюнхенському університеті. Однак майбутня кар’єра лікаря його вже не приваблювала, тож студента чимдалі частіше бачили серед богеми в кав’ярні «Стефанія». Загальна політична атмосфера в місті була досить напруженою. З одного боку, набирав сили робітничий рух, з іншого - саме там зароджувався фашизм (згодом під час «пивного путчу» 1923 р. в Мюнхені фашисти занесли ім’я Брехта до чорного списку). Попри все в місті вирувало мистецьке життя. Б. Брехт курсував між Мюнхеном і Берліном, перебуваючи в центрі театральних подій. 29 вересня 1922 р. ім’я Брехта стало відомим усій Німеччині. Того дня відбулася прем’єра його п’єси «Барабани серед ночі». Про цю виставу впливова берлінська газета писала: «Двадцятичотирирічний митець Бертольт Брехт упродовж одного дня змінив художнє обличчя Німеччини». Молодий драматург став лауреатом престижної літературної премії імені Г. Клейста. П’єса «Тригрошова опера» (1928) принесла драматургові світове визнання й засвідчила появу нової театральної техніки. Вона поєднала дві дії, сценічну та музичну: пісні-зонги (музика К. Вайля) коментували та пояснювали дію, як це робив хор у давньогрецькій трагедії.

За політичними переконаннями Бертольт Брехт був прихильником комуністичних ідей, а його п’єси мали яскраво виражене ідеологічне спрямування, що неабияк дратувало добропорядну буржуазну публіку. Чимдалі частіше його вистави супроводжувалися скандалами, а драматург опинився під пильним наглядом поліції. Коли ж до влади прийшли фашисти, Брехт разом із родиною покинув Німеччину (1933). Почалися довгі роки еміграції - Швейцарія, Данія, Швеція, США, коли, за його висловом, він «міняв країни частіше за черевики».

Брехт-емігрант проводив активну антифашистську пропаганду, писав і ставив антифашистські та антимілітаристські п’єси (зокрема «Матінку Кураж», 1939), намагався бути ближче до батьківщини й покидав ту чи ту країну лише тоді, коли загроза фашистської окупації ставала реальною. А гітлерівці не давали йому спокою. Вони не лише позбавили Брехта громадянства і палили його книжки, а й вимагали від урядів країн, де він перебував, видати його Берліну. Напередодні вступу фашистів до Фінляндії письменник залишив цю країну, дістався транссибірським експресом до Владивостока і за 11 днів до нападу Гітлера на Радянський Союз емігрував до Америки.

Прем’єра мюзиклу Б. Брехта «Тригрошова опера» в Театрі комедії на Шифбауердам. Берлін. 1928

Деякі мізансцени підтверджували зв’язок з експресіонізмом. Ставлячи за мету привернути увагу до мистецтва театрального процесу, Б. Брехт використовував на сцені різноманітні технології, зокрема плакати, слайди, кінопроектори, звукові та світлові ефекти.

Брехт умів об’єднувати талановитих людей. У Сполучених Штатах навколо нього згуртувалася частина німецької антифашистської еміграції (зокрема Леон Фейхтвангер). У Брехта з’явилося чимало американських друзів, палких прихильників його таланту, з-поміж них - усесвітньовідомий актор Чарлі Чаплій. В Америці письменник написав свої знамениті твори «Добра людина із Сичуані» (1938-1940), «Кавказьке крейдяне коло» (1944-1945) і переглянув концепцію п’єси «Життя Галілея» (1938-1939), написаної ще в Данії.

22 жовтня 1948 р. Брехт повернувся до Берліна. Жодна із «західних зон», на які було поділено Німеччину після поразки у війні, - ані французька, ані англійська, ані американська, - дозволу на в’їзд йому не дала.

Нарешті він зміг створити власний театр («Берлінер ансамбль»), реалізувати себе і як режисер, і як драматург, і як громадський діяч. 1950 року його обрали віце-президентом Академії мистецтв. Водночас відносини з владою у Брехта залишалися непростими. Світ вітав вистави «Берлінер ансамблю», популярність Брехта зростала. За кордоном почали з’являтися театри, які проголошували себе брехтівськими. Поміж них - грузинський театр ім. Шота Руставелі, який неодноразово гастролював в Україні. Його «візитівкою» стала п’єса Б. Брехта «Кавказьке крейдяне коло».

Останні роки життя письменника були надзвичайно напруженими. Серце не витримувало шаленого темпу. «Берлінер ансамбль» готував прем’єру за третьою редакцією «Життя Галілея», проте драматург її вже не побачив. 14 серпня 1956 р. він помер від серцевого нападу під час репетиції оновленої п’єси...

ВІЙНА І МИР У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ: МИСЛИМО КРИТИЧНО

Б. Брехт своїми антивоєнними творами (зокрема п’єсою «Матінка Кураж та її діти») цілком уписується до антивоєнного й антимілітарного мейнстриму світової літератури, який засуджує війну і закликає до миру. Проте в антивоєнної літератури й породжуваних нею пацифістських настроїв є й «зворотний бік». Агресору дуже вигідна антивоєнна література та пацифізм у загарбаній країні, адже в такому разі опір агресії значно зменшується. А ще небезпечніше, коли «вовк вдягає овечу шкуру», тобто коли агресор ще прикривається гаслами про «боротьбу за мир в усьому світі» (так, наприклад, робив СРСР, уводячи свої війська до Афганістану 1979 р.).

Б. Брехт жив у напружений період у країні, де до влади саме приходив Гітлер (за алегорією Дж. Оруелла, «на фермі тварин до влади ставав кнур Наполеон»). Нові агресори початку XX ст. (Гітлер, Сталін, Муссоліні та ін.) цинічно скористалися антивоєнними настроями в Європі 1920-1930-х рр., яка саме загоювала страшні рани після трагедії Першої світової війни. Намагаючись «умиротворити» фашистів і сповідуючи принципи засудження війни та прагнення до миру, Європа фактично опинилася на порозі ще страшнішої Другої світової війни.

Гірка іронія долі: Брехт, який оспівував мир, мусив утікати від Гітлера і 15 років переховуватися в еміграції, перебуваючи під загрозою, що його видадуть фашистській Німеччині. А ще один яскравий представник німецької антивоєнної літератури (літератури т. зв. втраченого покоління) Еріх Марія Ремарк отримав від Третього райху рахунок на сплату... «послуг» ката, який у Німеччині стратив його рідну сестру.

Проблема війни і миру буде надзвичайно важливою, гострою й актуальною, допоки живе людство.

Пам’ятник Б. Брехту навпроти театру «Берлінер ансамбль». Скульптор Фріц Кремер. Берлін

На його могилі немає пам’ятника, «вищого од пірамід» (Горацій), а лише скромна плита, на якій викарбувано «Бертольт Брехт». Поруч - могили видатних німецьких філософів Гегеля і Фіхте...

Драма «Матінка Кураж та її діти»

П’єсу «Матінка Кураж та її діти» створено в 1938-1939 рр., в атмосфері передчуття вселенської катастрофи. Тоді в Німеччині переміг фашизм із його прагненням до світового панування, а Гітлер і Сталін із двох боків удерлися до Польщі, що провістило початок найкривавішої в історії людства Другої світової війни.

Історична основа і проблематика

У своєму творі Брехт звертається до подій часів Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр., першої загальноєвропейської війни між католицькими і протестантськими державами, неначе переповідаючи її хроніку. Для XVII ст. вона була не менш страшною, ніж світові війни XX ст. Деякі європейські країни втратили понад три чверті населення, а в колишніх містах і селах виросли такі хащі, що в них ховалися вовчі зграї. Народ був доведений до відчаю і перебував на межі виживання. «У Померанії селяни поїли всіх немовлят, - каже матінка Кураж, - а черниці промишляють грабунком». Розумному досить: якщо люди доходять до такого здичавіння, то людство стоїть за крок від катастрофи.

Один із персонажів п’єси (Кухар) робить невтішний висновок: «Світ вимирає». І ця його репліка може стосуватися і Тридцятилітньої війни XVII ст., і двох світових воєн XX ст., і будь-якої війни взагалі. Та й уся п’єса Брехта, насамперед образ матінки Кураж, набуває позачасового, узагальнено-символічного звучання. Це філософський твір про життя і смерть, про вплив історичних подій на життя людини й людства.

Головною героїнею п’єси є маркітантка (дрібна торговка у війську) Анна Фірлінг на прізвисько «матінка Кураж». Разом із синами Ейліфом і Швейцеркасом та німою донькою Катрін, а також зі своїм неодмінним фургоном, наповненим ходовим товаром, вона мандрує бойовищами, «війною думаючи прожити», їй абсолютно байдуже, хто переможе: поляки чи шведи, католики чи протестанти, - аби лише війна тривала, а отже її крам продавався. Саме війна подарувала Анні трьох дітей, народжених від солдатів різних армій, але війна цих дітей у неї і відняла, що стало трагічною реалізацією репліки фельдфебеля, начебто принагідно кинутої на початку твору: «Хоче війною жити, мусить їй щось та сплатити»...

Хронологічно між початком і кінцем п’єси - дванадцять років, котрі змінили зовнішність, статки й життя матінки Кураж: вона постарішала, майже збанкрутіла і втратила дітей. Але її сутність і ставлення до війни не змінилися. Вона так само тягне свого фургона, як Сізіф - камінь, сподіваючись на кращі часи, та ще й просить долю, аби лишень не кінчалася її годувальниця-війна.

Філософська ідея Брехта, як попередження людства про несумісність материнства (і ширше: радості, щастя, самого життя) з війною, втілена у формі параболи: оповідь то віддаляється від сучасного світу, то, неначе рухаючись по кривій, знову повертається до попереднього предмета, що забезпечує його філософсько-етичне осмислення й оцінку. Параболічним є як увесь сюжет, так і його окремі фрагменти й епізоди, пов’язані із втратою матінкою Кураж її дітей, і в кожному з них утілена трагічна антитеза: матір і торговка, людяність і війна.

Риси «епічного театру» в п'єсі

У «Матінці Кураж», як і в інших п’єсах, Брехт використовує низку прийомів «епічного театру», необхідних для створення «ефекту очуження». Це, зокрема, монтаж, з’єднання епізодів без їхнього злиття. Герої виконують зонти (пісні), що в узагальненій формі представляють світогляд, життєві позиції персонажів, а також покликані виявити ставлення автора і акторів до них. Брехт попереджав акторів про необхідність дистанціювання, «очуженого» виконання цих пісень, оскільки в них мають відчуватися звинувачення і критика персонажів автором і виконавцями.

П’єса Брехта завершується тим, що матінка Кураж вже самотою тягне свій фургон слідом за армією, що відходить. Отже, навіть у фіналі свого ставлення до війни матінка Кураж не змінила. Брехтові важливо, аби прозріння прийшло не до героя, а до глядача. У цьому й полягає сенс «епічного театру»: засудити або підтримати героя має сам глядач. Нібито все йшло до того, щоб головна героїня засудила війну або нарешті збагнула її згубність та нещадність до всіх і всього. Але «прозріння» матінки Кураж так і не сталося. Та й сама її «професія» передбачає існування саме завдяки війні. «...Виникає образ Німеччини, - писав Брехт 1953 р., - яка веде загарбницькі війни, знищуючи як інших, так і себе саму і не роблячи уроків зі своїх катастроф».

Образ матінки Кураж викликав бурхливу дискусію, особливо в повоєнній Німеччині. Звикнувши до прямої «виховної функції літератури», комуністи докоряли Брехтові, що Анна Фірлінг, навіть утративши найцінніше - власних дітей, так і не прокляла війну. На що він відповів у своїй манері: прозріє матінка Кураж чи ні - це не так важливо. Значно важливішим є прозріння глядача «епічного театру». Адже, на думку Б. Брехта, негативний приклад значно переконливіший за позитивний.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

МАТІНКА КУРАЖ ТА ЇЇ ДІТИ

Хроніка з часів Тридцятилітньої війни

(скорочено)

ДІЙОВІ ОСОБИ: Матінка Кураж. Катрін, її німа дочка. Ейліф, старший син. Швейцеркас, менший син. Вербувальник. Фельдфебель. Кухар. Командувач. Військовий священик. Інтендант. Іветта Потьє. Чоловік з пов’язкою. Інший фельдфебель. Писар. Селяни. Хлопець. Прапорщик. Солдати.

1

Весна 1624 року. Командувач Уксеншерна вербує в Даларне військо для походу на Польщу. У маркітантки Анни Фірлінг, відомої під прізвиськом матінки Кураж, забирають сина.

На шляху поблизу міста, мерзнучи, стоять фельдфебель і вербувальник.

Вербувальник. Хіба тут набереш загін?

Фельдфебель. Зразу видно, що в цих краях давненько не було війни. Мир - це безладдя. Тільки війна творить лад. Мирного часу людство переводиться нінащо. І люди, і худоба розбещуються вкрай. Кожне жере, що хоче, білу паляницю з сиром, а поверх сиру ще й скибку сала. Ніхто не знає, скільки в цьому місті молодих хлопців і добрих коней, їх ніколи ніхто не рахував. Всяке добре діло починати тяжко, отак і війну. Зате вже коли розбуяє, не стримаєш. Тоді люди починають боятися миру, як гравці кінця гри. Бо ж доведеться підрахувати, скільки вони програли. Але спочатку люди бояться війни. Це ж бо для них новина.

До вербувальника та фельдфебеля наближається фургон маркітантки Анни Фірлінг. Її прозвали матінкою Кураж, бо вона, боячись розору, під гарматним вогнем виїхала з Риги з півсотнею хлібин у фургоні. Фельдфебель хоче завербувати до війська старшого сина матінки Кураж. Маркітантка категорично проти: «Хай чужі сини йдуть у солдати, а не мої». Поки фельдфебель удавано торгується з матінкою Кураж, Ейліф іде з вербувальником. Навздогін фургона матінки Кураж, який тягнуть брат і сестра, фельдфебель говорить: «Хоче війною жити, мусить їй щось та сплатити».

2

У 1625-1626 роках матінка Кураж мандрує дорогами Польщі в обозі шведського війська. Коло фортеці Вальгоф вона зустрічає свого сина. Вигідно продано каплуна; день слави її хороброго сина.

Матінка Кураж торгується з кухарем за каплуна: вона хоче за нього 50 гелерів1, а кухар погоджується заплатити їй лише 30. У цей час командувач приводить на обід Ейліфа, якого вихваляє як героя, і вимагає від кухаря обіду. Користуючись нагодою, матінка Кураж готова продати каплуна на обід своєму синові за один гульден2.

Кухар (дає їй гроші). Тоді хоч обскуби його, поки я розпалю вогонь.

Матінка Кураж (сідає скубти каплуна). Ото рота роззявить, як мене побачить. Він у мене хоробрий і розумний хлопець. У мене є ще один син, той дурний, зате чесний. Дочка моя - ні риба ні м’ясо. Але вона принаймні мовчить, це вже чогось варте.

Командувач. А тепер, Ейліфе, сину мій, розкажи нам докладніше, як ти вбрав у шори селян і здобув двадцять волів. Сподіваюсь, їх скоро приведуть сюди.

Ейліф. Через день, найпізніше через два.

Матінка Кураж. Мудро придумав мій Ейліф, що волів приженуть лише завтра. А то б ви на мого каплуна і оком не кинули.

Ейліф. Ось як воно було. Я дізнався, що селяни потай, здебільшого ночами, зганяють захованих від нас у лісі волів до одного гайка. А звідти їх мали забрати городяни. Я дозволив селянам спокійно зігнати худобу в одне місце, адже їм легше розшукувати її в нетрях, ніж мені. А своїм людям я два дні ще більше врізував і так мізерну пайку, і вони до того зголодніли за м’ясом, що у них слина текла, тільки-но почують якесь слово на «м’я», наприклад, «м’якуш». Решта вже пусте. Хіба тільки що селян було втроє більше, ніж нас, і вони мали дрючки. Вони по-звірячому напали на нас. Четверо загнали мене в чагарник, вибили з рук шаблю і кричать: «Здавайся!». Що його робити, думаю, мене ж посічуть на капусту. Я зразу почав торгуватись. Двадцять гульденів за вола, кажу, це не по наших грошах. Даю п’ятнадцять. Ніби збираюсь платити. Спантеличені селюки чухають потилиці. А я нахилився, вхопив свою зброю й порубав їх. Хто в біду попадає, закон відкидає, правда?

1 Гелер (геллер, галер) - дрібна монета, що була в обігу в Європі, починаючи від Середньовіччя. Спочатку карбували з незначним додаванням срібла, а потім - лише з міді.

2 Гульден (нім. gulden - золотий) - золота монета, яка була основним платіжним засобом у тогочасній Європі (набагато дорожча за гелер).

Командувач. А що ти на це скажеш, душпастирю?

Священик. Правду кажучи, в Біблії таких слів нема, але ж наш Господь чудом створив з п’яти хлібин п’ятсот, отже, і біди, власне, не стало, і він міг жадати любові до ближнього, бо люди були ситі. А тепер часи не ті.

Командувач. У тебе душа, як у молодого Цезаря. Ти вартий того, щоб побачити короля. Я шаную таких відважних солдатів, як ти, Ейліфе. Я їх маю за рідних синів. (Веде його до карти.) Подивись, яке становище, Ейліфе. Нам ще доведеться повоювати.

Матінка Кураж (чує розмову в наметі і тепер з розгніваним виглядом обскубує каплуна). Цей командувач, мабуть, дуже поганий.

Кухар. Хай ненажерливий, але чому поганий?

Матінка Кураж. Бо йому потрібні відважні солдати, ось чому. Якби у нього стало глузду придумати добрий план походу, навіщо б тоді йому здались такі відважні солдати? Досить було б звичайних. І взагалі, де вже вдаються до високих чеснот, там щось негаразд.

Кухар. А я думав, це добра ознака.

Матінка Кураж. Ні, погана. Чому, коли командувач або король дурень дуренний і веде своє військо на смердючий смітник, тоді йому треба солдатів відчайдушних і доброчесних? А коли він скнара і вербує мало солдатів, тоді всі вони повинні бути геркулесами. А коли він недбайло і не піклується про людей, вони повинні бути мудрими, як змії, бо інакше їм капець. Звісно, і вірність потрібна йому якась надзвичайна, бо він забагато від них сподівається. Одне слово, самі чесноти ні порядній країні, ні доброму королю або командувачеві зовсім не потрібні. У добрій країні непотрібні ніякі чесноти, всі можуть бути простими собі людьми, не дуже розумними і, як на мене, то навіть боягузами.

Командувач. Закладаюся, твій батько був солдат.

Ейліф. І, кажуть, неабиякий.

Ейліф починає співати й танцювати, матінка Кураж підспівує йому.

Ейліф (іде на кухню. Обіймає матір). Яка зустріч! А де брат, сестра?

Матінка Кураж(в його обіймах). Живуть, як риби у воді. Швейцеркас - скарбником у другому полку. Принаймні не ходить у бій. Зовсім урятувати його від служби мені не пощастило.

Командувач (підходить до них). Ах, ти його мати. Сподіваюсь, у тебе є ще сини для мене.

Ейліф. Оце щастить мені: мати сидить на кухні і чує, як вихваляють її сина!

Матінка Кураж. Авжеж, я чула. (Дає йому ляпаса.)

Ейліф (хапається за щоку). За те, що я захопив волів?

Матінка Кураж. Ні. За те, що ти не здався в полон, коли на тебе напали четверо і хотіли посікти на капусту! Хіба я не вчила тебе берегтись?

Командувач і священик сміються, стоячи коло дверей.

3

Ще через три роки матінка Кураж разом із рештками Фінляндського полку потрапляє в полон, їй щастить урятувати дочку та фургон, але її чесний син гине.

Матінка Кураж уважає, що Швейцеркас став скарбничим, бо він чесний і дурний, тому не втече з касою. Вона задоволена війною і сподівається підзаробити грошенят. Матінка Кураж застерігає Катрін не волочитися з солдатнею. Прийшли кухар та священик із дорученням від Ейліфа. Матінка Кураж незадоволена, що старший син спокушає молодшого, і дає священикові для Ейліфа гроші зі своєї сумки.

Чути, як за фургоном матінка Кураж розмовляє зі священиком і кухарем про політику.

Матінка Кураж. Оцим полякам тут, у Польщі, не слід було втручатись. Щоправда, наш король удерся до них із своїми людьми, кіньми та обозом. Але вони, замість додержувати миру, втрутились у свої власні справи і напали на короля, хоч його військо, вступивши сюди, не порушило спокою. Значить, поляки самі зламали мир і вся кров упаде на їхні голови.

Священик. Наш король мав на меті лише свободу. Імператор усіх поневолив однаково, як поляків, так і німців, і королю доводиться їх визволяти.

Кухар. Так і є, ваша горілка предобра, ваше обличчя не обмануло мене. Але ми говоримо про короля, і тут я мушу сказати: та свобода, що він хотів запровадити в Німеччині, коштувала йому недешево. У Швеції він запровадив податок на сіль, а це великий тягар на плечі бідному люду. А потім йому ще доводилось ув’язнювати й четвертувати німців, бо вони не хотіли зректися свого рабства в імператора. Звісно, з тим, хто не хотів бути вільним, король не жартував. Спочатку він хотів захистити від лихих людей, надто від імператора, тільки Польщу, але, розохотившись, почав захищати всю Німеччину. А вона вчинила впертий опір. Отже, в нагороду за свою ласку і видатки добрий король дістав саму невдячність. Звичайно, він не занепав духом. Видатки він покрив податками, в народі знов пішло обурення, та йому дарма. Слово боже було за нього, і то вже добре. Бо якби не слово боже, пішли б поголоски, ніби він робить це все задля своєї користі. А так сумління у короля чисте, а це для нього головне.

Матінка Кураж. Якби ви були шведом, ви б не казали такого про нашого героя короля.

Священик. Зрештою, ви їсте його хліб.

Кухар. Я не їм його хліба, я печу йому хліб.

Матінка Кураж. Подолати його не можна. Чому? Бо його люди вірять у нього. (Поважно.) Великі пани кажуть, ніби вони ведуть війну лише заради страху божого, тільки за добрі та гарні діла. А як придивишся ближче - і вони зовсім не такі йолопи, а воюють заради свого зиску. Якби не зиск, то й маленькі люди, такі як я, також не хотіли б знати війни.

Кухар. Це свята правда.

Стало відомо, що на табір напали католики. Матінка Кураж у розпачі, адже вона щойно почала трішки заробляти. Священик не встиг утекти. Маркітантка дала йому одяг, щоб він приховав одяг священика-протестанта. Швейцеркас разом із полковою касою повернувся до матері. Матінка Кураж обмазала попелом обличчя Катрін, щоб вона була в безпеці. Священик переживає, що не може безпечно молитися, а Швейцеркас - через те, що подумає про нього фельдфебель. Натомість матінка Кураж не знає, хто з них небезпечніший: той, хто сидить у неї на карку зі своєю вірою, чи той, хто з полковою касою.

Матінка Кураж. Не думаю, щоб ми були такі вже пропащі безнадійно. Але ночами я все ж таки не можу спати. Без тебе, Швейцеркасе, нам було б легше. Здається, я вже з ними поладнала. Сказала їм, що я проти антихриста-шведа, бо він рогатий. Мовляв, я сама бачила, лівий ріг трошки надломлений. Як допитували, я поцікавилась, де можна закупити свічки для обідні, щоб не дуже дорого. На цій справі я добре знаюсь, бо Швейцеркасів батько був католиком і частенько жартував з тих свічок. Вони мені не зовсім вірять, але в них у полку нема маркітантів. Тому й дивляться на мене крізь пальці. Може, все обернеться на добре. Ми в полоні, але так, як воша в кожусі.

Священик. Молоко добре. Що ж до кількості, то нам доведеться тепер трошки погамувати свої шведські апетити. Адже нас, як-не-як, переможено.

Матінка Кураж. Кого переможено? Що для великих панів перемога чи там поразка, то для маленьких людей бува якраз навпаки. Буває й таке, коли поразки вигідні маленьким людям. Утрачено саму тільки честь, і нічого більше. Пригадую, в Ліфляндії ворог якось дав такого прочухана нашому командувачеві, що в переполосі мені навіть припав кінь з обозу. Аж сім місяців він тягав мій фургон, але потім ми перемогли, і його взяли на облік. Взагалі, можна сказати, що нам, маленьким людям, і перемоги, і поразки коштують дорого. Найкраще для нас, коли політика не рушає з місця. (До Швейцеркаса.) Їж!

Швейцеркас. Мені шматок у горло не лізе. Як же фельдфебель виплачуватиме солдатам платню?

Матінка Кураж. Яка там у біса виплата, коли військо тікає.

Швейцеркас. Все одно, солдати мають право. Безплатно їм і тікати нічого. Ані кроку не ступлять.

Матінка Кураж. Швейцеркасе, мене аж страх бере, що ти такий сумлінний. Я вчила тебе бути чесним, бо ти не дуже розумний, але треба й міру знати. Ось ми з священиком підемо купувати католицького прапора і м’яса. Ще добре, що вони дозволяють мені торгувати. У гендляра питають не про його віру, а про ціну. А протестантські штани незгірше гріють.

Оскільки матінка Кураж турбувалася за полкову касу, яку могли знайти католики, Швейцеркас вирішив винести її з фургона. Матінка Кураж напучує Катрін, щоб до закінчення війни вона про заміжжя не думала. Перш ніж іти зі священиком на закупи, вона забороняє Швейцеркасу чіпати скриньку з полковою касою і доручає доглядати сестру. Натомість Швейцеркас вирішив скриньку переховати і доставити в полк. Катрін помічає шпигунів-католиків, один з яких одноокий, які шукають скриньку. Вона хоче попередити брата, але той, не розуміючи її, цілує сестру і йде. Коли матінка Кураж і священик повернулися, Катрін пояснює, що трапилося. Вони піднімають над фургоном католицький прапор.

В глибині сцени чути голоси. Фельдфебель та одноокий ведуть Швейцеркаса.

Фельдфебель. Він з цього кубла. Ви знаєте одне одного?

Матінка Кураж. Ми? Звідки?

Швейцеркас. Я не знаю їх. Бог відає, хто вони такі. Я не їхній. Я тільки пообідав тут за десять гелерів. Може, ви бачили мене тут.

Матінка Кураж. Ми - порядні люди. Це правда, він у нас обідав за гроші.

Священик. Він сидів спокійно і не розтуляв рота, хіба коли їв. А як їси, тоді ж мусиш розтуляти.

Фельдфебель. А ти що за один?

Матінка Кураж. Це мій наймит. А вас, звичайно, мучить спрага, я наллю вам по чарочці горілки, ви, звісно, бігли і впріли.

Фельдфебель. На службі ми не п’ємо. (До Швейцер каса.) Ти щось таке ніс і, певно, сховав біля річки. Коли ти йшов звідси, куртка в тебе випиналась.

Матінка Кураж. А чи то був справді він?

Швейцеркас. Мабуть, ви маєте на оці когось іншого. Я бачив, як один чолов’яга тікав звідси, і куртка в нього справді випиналась. А я зовсім не той, за кого ви мене вважаєте.

Матінка Кураж. Я теж гадаю, що ви переплутали. Що ж, таке часом буває. Я розуміюсь на людях, я - Кураж, ви чули про мене, всі мене знають, і я кажу вам, що на вигляд він - чесна людина.

Фельдфебель. Ми шукаємо полкову касу другого Фінляндського. Нам відомі зовнішні прикмети того, хто її переховує. Ми шукали його два дні. Це ти.

Швейцеркас. Це не я.

Фельдфебель. І якщо ти не віддаси нам каси, тобі амба, знай це. Де каса?

Матінка Кураж (з запалом). Та, звісно, він віддав би її, бо ж інакше йому капець. Тож кажи, дурний собако, пан фельдфебель дає тобі змогу врятувати своє життя.

Швейцеркас. А якщо її у мене нема?

Фельдфебель. Тоді ходімо. У нас ти признаєшся.

Вони виводять його.

Матінка Кураж (кричить услід). Він сказав би. Він не такий дурень. І не викручуйте йому руки! (Біжить за ними.)

Матінка Кураж звернулася до полкової повії Іветти, щоб та допомогла визволити Швейцеркаса. Вона пропонує Іветті, яка стала коханкою старого полковника, позичити їй гроші під заставу фургона і домовитися за них про звільнення сина. Покрити збитки матінка Кураж сподівається з полкової каси.

Священик. А чи Іветта впорає все розумно?

Матінка Кураж. Вона ж зацікавлена в тому, щоб я витратила її дві сотні гульденів, тоді вона стане господаркою фургона, їй дуже хочеться цього, бо ж хтозна, чи довго її полковник платитиме за неї. Я гадаю, що вони віддадуть нам Швейцеркаса. Хвалити бога, вони не відмовляються від хабарів. Вони ж не вовки, а люди до грошей ласі. Продажність людська та милосердя господнє - це те саме. Наша єдина надія - це продажність. Доки вона є, ухвалюватимуть м’які вироки в суді, і навіть безвинний може сподіватись милосердя.

Іветта (прибігла задихана). Вони погоджуються тільки на двісті. І це треба зробити негайно. Вони баритись не звикли. Найкраще піти мені зараз же з однооким до мого полковника. Він признався, що скринька була у нього, вони затиснули йому пальці в лещата. Але він кинув її в річку, коли помітив переслідувачів. Скриньки нема. Тож як, бігти мені до полковника по гроші?

Матінка Кураж. Скриньки нема? Звідки ж я візьму дві сотні гульденів?

Іветта. Ах, ви сподівалися взяти гроші зі скриньки? Добре б я погоріла. Облиште ваші сподіванки. Коли ви хочете повернути собі свого Швейцеркаса, вам доведеться заплатити. Чи, може, мені облишити свої клопоти, щоб ви зберегли свій фургон?

Матінка Кураж. Я не думала, що так станеться. Не натискай на мене, фургон буде твій, його вже у мене нема, він служив мені сімнадцять років. Дай мені хвилинку подумати, це діло впало на мене, як грім з ясного неба; що мені робити, двісті гульденів я не можу дати, може б, ти з ними поторгувалась.

Я мушу хоч щось мати, бо ж перший-ліпший може зіпхнути мене в придорожній рівчак. Піди і скажи, що я даю сто двадцять гульденів, якщо вони не погодяться, значить, не одержать нічого, фургона я все одно втрачаю.

Іветта. Вони не погодяться. Одноокий і так поспішає, весь час оглядається, і в душі дрижаки скачуть. Чи не краще мені зразу дати дві сотні?

Матінка Кураж продовжує торгуватися. Через її непоступливість Швейцеркаса стратили.

Іветта (заходить дуже бліда). Що ж, ви добре поторгувались, фургон лишився при вас. Швейцеркас дістав усього одинадцять куль. Ви не варті, щоб я взагалі думала про вас. Але я пронюхала, що вони не вірять, ніби каса справді в річці. Вони мають підозру, що вона тут, і взагалі, що ви його спільниця. Вони хочуть принести його сюди - а може, ви, побачивши його, викажете себе. Застерігаю вас, ви його не знаєте, інакше всім вам буде капець.

Заходять двоє солдатів із ношами, накритими простирадлом. Під ним хтось лежить. Поряд із ними йде фельдфебель. Вони становлять ноші на землю.

Фельдфебель. Тут чоловік, ім’я якого нам не відоме. Але для порядку нам треба його зареєструвати. Він у тебе обідав. Поглянь, може, ти його знаєш. (Стягує простирало.) Знаєш його? (Матінка Кураж хитає головою.) Що, невже ти й разу не бачила його перед тим, як він у тебе обідав? (Матінка Кураж хитає головою.) Підніміть його. Несіть на звалище. Його ніхто не знає.

Солдати виносять труп.

5

Минуло два роки. Війна поширюється на нові краї. Не спиняючись, маленький фургон матінки Кураж кочує по землях Польщі, Моравії, Баварії, Італії і знов повертається в Баварію. 1631 р. Перемога Тіллі під Магдебургом коштує матінці Кураж чотирьох офіцерських сорочок.

У розбитому ядрами селі священик і Катрін намагаються допомогти пораненим селянам - їм потрібне полотно для бинтів. Катрін хоче розірвати офіцерські сорочки, матінка Кураж не дає цього зробити, тоді донька замахується на неї дошкою. Зрештою священик рве сорочки на пасма, а Катрін із напівзруйнованого дому виносить немовля, мати якого ще не прийшла до тями. Катрін, наспівуючи колискову, присипляє немовля. Матінка Кураж, помічаючи щасливу Катрін серед усього цього лиха, примушує її віддати дитину матері.

6

Поблизу міста Інгольштадта в Баварії Кураж присутня на похороні загиблого імператорського командувача Тіллі. Точаться розмови про героїв битв і тривалість війни. Священик нарікає, що його хист пропадає марно, німа Катрін одержує червоні черевички. 1632 р.

Матінка Кураж, священик і писар говорять про похорони командувача, війну та мир. Вони доходять висновку, що війна ніколи не скінчиться. Це засмучує Катрін, яка чекає миру, бо мати обіцяла, що тоді дівчина вийде заміж. Маркітантка вирішує закупити новий товар, сподіваючись, що війна триватиме, а вона зможе заробити грошей, бо від цього мир буде ще кращий. Вона наказує Катрін у супроводі писаря піти до шинка, набрати краму та дбати про нього, бо то її посаг. Катрін із писарем ідуть.

«Матінка Кураж та її діти» на сцені «Берлінер ансамблю». У ролі матінки Кураж - Хелена Вайґель, дружина Б. Брехта. Берлін

Священик. А ви не боїтесь відпустити її з писарем?

Матінка Кураж. Вона не така гарна, щоб хтось на неї зазіхнув.

Священик. Я давно дивуюсь, як ви вмієте торгувати і виходити з усякої скрути. Розумію, чому вас назвали Кураж.

Матінка Кураж. Бідним людям потрібна сміливість, чи то, як кажуть, кураж. Інакше вони загинуть. Та вже й для того, щоб уставати вранці, потрібна сміливість. Або для того, щоб зорати поле, та ще й під час війни! Або дітей на світ приводити, хіба це не сміливість? Адже що тих дітей чекає? їм доводиться бути катами одне одному, мордувати одне одного, тоді як їм хочеться дивитись одне одному в обличчя, а на це потрібен кураж. І те, що вони терплять імператора й папу римського, теж доводить, яка в них неймовірна сміливість, бо за імператорів і пап вони кладуть свої голови. (Сідає, виймає з кишені люлечку і закурює.) Може б, ви нарубали дров?

Священик (неохоче скидає куртку, готуючись рубати). Я, власне кажучи, пастир душ людських, а не дроворуб.

Матінка Кураж. Душі в мене чортма. А от дрова мені потрібні.

Священик. З мене поганий дроворуб. Мене вчили дбати про людські душі. Тут зневажають мій хист і мої здібності, примушуючи до тяжкої роботи. Даровані мені Господом таланти тут аж ніяк не виявляються. Це гріх. Ви не чули моїх проповідей. Своєю промовою я можу так запалити солдатів, що вороже військо здасться їм отарою баранів. А власне життя здасться солдатам старою смердючою онучею, яку вони ладні викинути геть, аби лише здобути перемогу. Бог нагородив мене силою переконання. Моя проповідь може вас так захопити, що ви втратите слух і зір.

Матінка Кураж. А мені зовсім не хочеться втрачати слух і зір. Що б я без них робила?

Священик. Кураж, я часто думав про те, чи за вашими тверезими словами не криється душевна теплота. Адже й ви людина і потребуєте тепла.

Матінка Кураж. Тепло в нашому наметі буде, як ви наколете доволі дров. Єдине, про що я думаю, - це як прогодувати оцим фургоном себе і своїх дітей. Саме тепер, коли командувача вбито і скрізь говорять про мир, я йду на ризик - закуповую крам. А це що таке? (Підводиться. Входить захекана Котрій, у неї над оком рана. Вона тягне купу всіляких речей, пакунків, шкіряного товару, барабан тощо.) Що сталось? На тебе напали? Як верталась? На неї напали, коли вона верталась! Мабуть, це той кіннотник, що напився тут, як хлюща! Не треба було пускати тебе. Кинь це манаття. Нічого страшного, до кістки не протято. Ось я перев’яжу, і через тиждень загоїться. Гірші за звірів, поганці. (Перев’язує рану.)

Священик. А я їх ні в чому не винувачу. Вдома вони не ґвалтували. Тут винні ті, хто розв’язував війну, хто вивертає назовні найгидкіше, що є в людях.

Матінка Кураж. Рана не глибока, шраму не залишиться. Ну ось, уже перев’язала. Заспокойся, я тобі щось дам. Я щось сховала для тебе, зараз побачиш. (Дістає з мішка червоні черевички Іветти Потьє.) Що, дивуєшся? Вони ж тобі подобались. От і бери їх. Мерщій узувай, поки я не пошкодувала. (Допомагає їй узути черевички.) Хай усе пропадає, мені дарма. Найгірша доля в тих жінок, що їм до смаку. Вони їх замучують до смерті. А тих, що їм не до душі, залишають живих. Я не раз бачила, як гарненькі жінки на таке оберталися, що можна вовків жахати. Вони й прогулятись у садочку не можуть, скрізь на них чигає небезпека, - не життя, а пекло. Так само, як і з деревом - високе та струнке зрубають на кроквини, а низеньке та криве живе собі й тішиться. Отож, мабуть, це твоє щастя. А черевички ще міцненькі, я їх намастила, перше ніж заховати.

Катрін ставить черевички на землю і лізе у фургон.

Священик. Треба сподіватися, що шрам не спотворить її.

Матінка Кураж. Знак лишиться. Тепер їй нема чого ждати миру.

Священик. А краму не віддала.

Матінка Кураж. Може, не слід було так їй це втовкмачувати. (Злісно розбирає товар, який принесла Катрін.) Оце така вона, війна! Добра годувальниця!

Лунають гарматні постріли.

Священик. Це кладуть у могилу командувача. Історична мить.

Матінка Кураж. Для мене це тому історична мить, що моїй дочці лоб розтяли. Тепер вона напівпропаща. Заміж тепер не вийде, а вона ж так любить дітей. Вона й оніміла через війну, ще малою якийсь солдат напхав їй чимось рот. Швейцеркаса я вже ніколи не побачу, а де тепер Ейліф, бог зна. Бодай вона запалась, ця війна!

7

Матінка Кураж на вершині своєї торгової кар’єри. Шлях. Священик, матінка Кураж і Катрін тягнуть фургон, обвішаний новим крамом. На шиї в матінки Кураж - ланцюжок срібних талерів1.

Матінка Кураж. Не ганьте війни, я не дозволю. Кажуть, вона знищує кволих, але вони і в мирний час гинуть. Зате своїх людей вона годує краще. (Співає.)

Як для війни не маєш сили,

Побіди не побачиш ти.

Байдуже, чим - свинцем чи сиром -

Торгівлю в час війни вести.

А яке пуття сидіти сиднем? Хто відсиджується, той перший і гине. (Співає.)

Хто про рятунок власний дбає

І, втікши далі від стрільби,

Для себе схованку копає, -

1 Талер (таляр) - назва великої срібної монети, яка перебувала у грошовому обігу багатьох країн Європи в XVI-XIX ст.

Могилу риє сам собі.

Хто хоче в дні людського лиха

Знайти безпеку і спочин,

Нехай себе в могилі тихій

Спитає, нащо він спішив.

Ідуть далі.

8

Того ж таки року в битві під Лютценом гине шведський король Густав-Адольф. Мир загрожує розором матінці Кураж, її хоробрий син чинить зайвий подвиг і вмирає ганебною смертю.

Люди радіють, що оголошено мир. Матінка Кураж журиться, бо вона накупила нового краму в надії на продовження війни. Але вона рада, що укладено мир, хоча він її і розорив, бо хоча б двох її дітей війна не поглинула. Вона сподівається побачити сина Ейліфа. Прийшов кухар і повідомив, що Ейліф збирався в гості до матері. Матінка Кураж скаржиться кухареві, що її знищено, бо, за порадою священика, накупила краму. Кухар обурився і почав докоряти священику.

Священик. (До Кураж.) Я не знав, що з цим паном вас єднає така близька дружба і що ви повинні перед ним звітувати.

Матінка Кураж. Не гарячіться, кухар лише сказав те, що думає, а хіба ж не правда, що з вашої війни вийшов пшик?

Священик. Не можна грішити проти миру. Кураж! Ви - мов та гієна на бойовищі.

Матінка Кураж. Хто я така?

Священик. Коли я бачу, що ви дивитесь на мир, мов на стару загнилу ганчірку, яку гидливо беруть двома пальцями, - я як людина обурююсь. Я ж бачу, що ви не хочете миру, ви бажаєте війни, бо вона дає вам прибутки. Але не забувайте старого прислів’я: «Хто хоче снідати з чортом, хай запасеться довгою ложкою!».

Матінка Кураж. Я не люблю війни, та й вона мене не дуже любить. Але гієною себе називати я не дозволю. Я більше вас і знати не хочу.

Священик. Чому ж ви нарікаєте на мир, коли всі люди з полегкістю зітхнули? Через оте старе дрантя у вашому фургоні?!

Матінка Кураж. Мій крам - не старе дрантя, він годує мене та досі годував і вас.

Кухар (роззуваючись і скидаючи онучі). Якби ви не стали таким безбожним волоцюгою, ви б тепер могли дістати парафію. Кухарі тепер не потрібні, варити нічого, а віра серед людей жива, тут нічого не змінилось.

Священик. Пане Ламб, прошу вас не випихати мене звідси. Відколи я пустився берега, я став чесною людиною. Я б уже не зміг проповідувати.

Входить Ейліф під вартою озброєних списами солдатів. На руках у нього кайдани.

Він блідий як крейда.

Ейліф. Де мати?

Священик. Пішла до міста.

Ейліф. Я чув, що вона тут. Мені ще дозволили побачитися з нею.

Кухар (солдатам). Куди ви його ведете?

Солдат. Та вже ж не на втіху.

Священик. Що він накоїв?

Солдат. Вдерся в селянську хату. Господиню замордував.

Священик. Як міг ти зробити таке?

Ейліф. Я й перед тим робив не інакше.

Кухар. Але ж тепер мир.

Священик. Під час війни його за це звеличали, він сидів по праву руку командувача. Тоді це вважали за геройство!

Солдат. Забрати в селянина худобу - хіба це геройство?

Кухар. Ну й дурницю ти втнув!

Ейліф. Якби я був дурнем, я б давно здох з голоду, розумнику.

Кухар. А за те, що ти розумний, тобі зітнуть голову.

Солдат. Ходім!

Священик. А що ми скажемо твоїй матері?

Ейліф. Скажи їй, що нічого не було, скажи їй, що було те саме. Або краще нічого не кажи.

Солдати женуть його геть.

Священик. Я не кину тебе на твоєму тяжкому шляху, піду з тобою.

Ейліф. Священика мені не треба.

Священик. Цього ти ще не знаєш. (Іде слідом за ним.)

Кухар (кричить їм услід). Я мушу сказати їй, вона схоче побачити його!

Священик. Краще нічого їй не кажіть. Або тільки те, що він був тут і прийде знов, мабуть, завтра. Тим часом я повернусь і зможу її підготувати. (Швидко виходить.)

Кухар дивиться їм услід і хитає головою, потім починає стурбовано ходити туди й сюди. З глибини сцени лунає канонада.

Матінка Кураж (вбігає задихана, товар при ній). Кухарю, мир знову закінчився! Вже три дні знову війна. Я довідалась про це, ще як не встигла продати свій крам. Слава богу! В місті сутичка з лютеранами. Нам треба миттю втікати разом з фургоном. Катрін, пакуй речі! Чого ви такі збентежені? Що сталось?

Кухар. Ейліф приходив сюди. Але у нього зовсім не було часу.

Матінка Кураж. Ейліф був тут? Тоді ми побачимося з ним на марші. Тепер я піду з нашими. А який він із себе?

Кухар. Як завжди.

Матінка Кураж. Він ніколи не зміниться. Війні не пощастило забрати його у мене. Він - розумний хлопець. Чи не помогли б ви мені пакуватись? (Починає пакуватися.) Він щось розповідав? Чи добре він ладнає з командувачем? Казав він щось про свої подвиги?

Кухар (похмуро). Та, кажуть, він зробив один зайвий.

Матінка Кураж. Потім розповісте. Треба вирушати.

З’являється Катрін.

Катрін, миру вже й сліду нема. Ми їдемо далі. (До кухаря.) Дванадцятий полк уже вирушив. Ставайте коло дишля. Ось вам шматок хліба. Ми повинні пристати до лютеран. Може, ще сьогодні ввечері пощастить побачити Ейліфа. Він мені найлюбіший з усіх. Короткий був цей мир, от уже й знову війна.

Кухар і Катрін запрягаються у фургон.

9

Уже шістнадцять років триває велика війна за віру. Німеччина втратила більше ніж половину жителів. Страшні пошесті винищують тих, кого не встигли убити в боях. У колись квітучих місцевостях лютує голод. Спаленими містами блукають вовки. Восени 1634 р. ми зустрічаємо матінку Кураж на німецькій землі, у Ялинових горах, осторонь військової дороги, якою посуваються шведські полки. Зима цього року рання і сувора. Торгівля йде так погано, що лишається тільки жебрати. Кухар одержує листа з Утрехта і прощається з Кураж.

Коло напівзруйнованого церковного будинку. Похмурий ранок на початку зими. Рвучкий вітер. Матінка Кураж і кухар у старих кожухах туляться біля фургона.

Кухар. Я отримав листа з Утрехта, пишуть, що моя мати вмерла від холери, і тепер шинок мій.

Матінка Кураж (читає листа). Ламбе, мені теж остогидло блукати. Часом здається мені, що я - мов той різницький собака; він розвозить м’ясо покупцям, а сам і шматка не з’їсть. У мене більш нема чого продавати, а в людей нема грошей, щоб платити за те ніщо. Навіщо орати? Не росте нічого, самі будяки та реп’яхи. Кажуть, у Померанії селяни поїли всіх немовлят, а черниці промишляють грабунком.

Кухар. Світ вимирає.

Матінка Кураж. Мені іноді здається, наче я їжджу своїм фургоном по пеклу і продаю смолу або що я блукаю по небу і продаю останнє причастя заблудлим душам. Якби я з тими дітьми, що в мене зостались, знайшла місцинку, де не чути пострілів, то залюбки пожила б спокійно ще рік-два.

Кухар пропонує матінці Кураж поїхати з ним, але одній, без Катрін. Маркітантка не розуміє, як донька одна потягне фургон, адже вона дуже жалісна і боїться війни, і вирішує залишитися з нею. Катрін, почувши розмову, вирішила піти від матері.

Матінка Кураж. Катрін! Стривай! Катрін! Куди ти зібралася з клунком? Чи ти з глузду з’їхала? (Розв’язує клунок.) Спакувала свої речі! Ти що, підслухувала? Я ж йому сказала, що не поїду в Утрехт, не треба мені його паршивого шинку, чого ми там не бачили? На біса нам з тобою шинок! Стане для нас діла на війні. (Тримає Катрін, та виривається.) Не думай, що я дала йому гарбуза через тебе. Через фургон - ось чому. Я не розлучуся з фургоном, бо звикла до нього. Не через тебе, а через фургон я порвала з кухарем. Тепер він вийшов з нашої спілки, і ми більш нікого не приймемо. Будемо торгувати вдвох. І ця зима минеться, як минали всі. Запрягайся, бо ще піде сніг.

Обидві запрягаються у фургон, завертають його і везуть геть.

10

Весь 1635 р. матінка Кураж та її дочка Катрін їздять дорогами Середньої Німеччини за обдертим військом.

11

Січень 1636 р. Імператорське військо загрожує протестантському місту Галле. Каміння заговорило. Матінка Кураж утрачає дочку і самотня продовжує свою путь. До закінчення війни ще далеко.

Обдертий фургон матінки Кураж стоїть коло селянської хати. Матінка Кураж пішла в місто по товар, адже багато городян тікають і продають за безцінь свої речі. Солдати хочуть захопити місто зненацька, планують здійснити вночі штурм. Селяни не можуть відвернути кровопролиття, стали навколішки й моляться. Разом з ними і Катрін.

Катрін непомітно прослизнула до фургона, щось узяла з нього, сховала під фартух і залізла по драбині на дах. Катрін, сидячи на даху, починає бити в барабан, що його вона ховала під фартухом.

Селянка. Господи, що вона робить?

Селянин біжить до драбини, але Катрін піднімає її на дах.

Селянин. Ану перестань барабанити, каліко нещасна!

Селянка. Невже ти нас не пожалієш? Невже у тебе нема серця? Якщо вони прийдуть сюди, ми пропали! Нас переколють списами.

Катрін дивиться вдалину, на місто, і барабанить далі.

Прапорщик (прибігши з солдатами і хлопцем). Я вас порубаю!

Селянка. Пане офіцер, ми не винні! Вона нишком вилізла на дах. Вона - приблуда.

Прапорщик (задер голову). Наказую тобі, скинь барабан!

Катрін не зважає й барабанить далі.

Перший солдат (до прапорщика). Прошу дозволу щось сказати. (Каже прапорщикові щось на вухо. Той киває.) Слухай, давай домовимось добром. Злазь, і ходімо з нами в місто, ти йтимеш попереду. Покажеш нам свою матір, і ми її не займемо.

Катрін усе барабанить.

Прапорщик (відштовхує солдата). Вона тобі не довіряє, ще б пак, з такою пикою... (Кричить Катрін.) А коли я дам тобі слово честі? Я - офіцер, і слово моє тверде.

Катрін барабанить ще гучніше.

Прапорщик. Зчинимо такий гамір, що заглушив би її барабан. Чим би його зчинити?

Селянин. Я почну сокирою рубати дрова.

Прапорщик. Бери рубай! (Селянин виносить сокиру і починає рубати деревину.) Сильніше рубай! Сильніше! Якщо жити хочеш! (Прислухаючись, Катрін барабанила тихіше. Тривожно вгледівшись, знов забарабанила гучно, як і перше.) Треба підпалити хату. Треба її викурити.

Селяни н. Це нічого не дасть, пане командир. Коли в місті побачать вогонь, вони все зрозуміють.

Катрін прислухалась, не кидаючи барабанити. Тепер вона сміється.

Прапорщик. Вона глузує з нас, диви-но. Я зіб’ю її кулею, хай там що. Давайте рушницю!

Двоє солдатів біжать по рушницю. Катрін усе барабанить.

Селянка. Я знаю, що робити, пане командир! Ген стоїть їхній фургон. Коли ми його потрощимо, вона перестане. Фургон - їхнє єдине майно.

Прапорщик (до хлопця). Розбий фургона. (До Катрін.) Як не перестанеш барабанити, ми потрощимо твій фургон.

Хлопець кілька разів несильно вдаряє по фургону.

Селянка. Перестань, тварюко!

Дивлячись на фургон, Катрін стогне, але не кидає барабанити.

Прапорщик (до Катрін). Вони ж тебе не чують. А ми тебе пристрелимо. Кинь барабан!

Хлопець (раптом кидаючи дошку). Барабань ще! А то всі загинуть! Барабань ще, барабань ще...

Солдат звалює його на землю і вдаряє списом. Катрін починає плакати, але барабанить далі. Прибігають солдати з важкою рушницею.

Прапорщик. (Поки солдати становлять рушницю на розсоху, кричить до Катрін.) Справді востаннє кажу: кинь барабанити! (Катрін плаче, але барабанить з усієї сили.) Вогонь! (Солдати стріляють. Катрін ще кілька разів б'є в барабан і падає.) Ну, кінець!

Але слідом за останніми вдарами Катрін лунає гуркіт міських гармат. Здалека чути безладний дзвін сполоху та канонаду.

Перший солдат. Таки домоглася свого.

12

Удосвіта. Чути бій барабанів, свист, тупання солдатських чобіт, що вже даленіють. Біля фургона матінка Кураж сидить навпочіпки над своєю дочкою. Поблизу стоять селяни.

Селяни просять матінку Кураж якнайшвидше покинути їхнє село і обіцяють поховати Катрін. Маркітантка дає їм гроші на поховання доньки.

Матінка Кураж (запрягається у фургон). Може, здужаю тягти фургон. Якось упораюсь, речей у ньому небагато. Я мушу торгувати далі. (З барабанним боєм і свистом проходить ще один полк.) (Рушає з місця.) Візьміть мене з собою!

З глибини сцени чути пісню:

Війна, то щедра, то убога,

Тривати може цілий вік.

Але від неї анічого

Не має простий чоловік.

Він носить дрантя, вкрите брудом,

Жере гидоту на обід,

Але уперто марить чудом:

Ще ж не закінчено похід!

Гей, християни! Тане сніг!

Мерці вкутають супокій.

І кожен, хто ще не поліг,

Встає, щоб вирушити в бій.

Завіса.

Переклад із німецької Марка Зісмана

  • 1. Чим театр Брехта відрізняється від традиційного («аристотелівського») театру? Сформулюйте основні тези «епічного» театру Брехта й заповніть таблицю.

Провідні засади театру Брехта

їхня реалізація у п’єсі «Матінка Кураж»

Особливості сприйняття глядачем

  • 2. Чому за сюжетну основу своєї п’єси Брехт узяв історію Тридцятилітньої війни? Чи пов’язано це з особливостями «епічного» театру? Відповідь аргументуйте.
  • 3. Яку роль у п’єсі «Матінка Кураж» відіграють пісні (зонги)?
  • 4. Чому перед кожною картиною п’єси автор повідомляє її короткий зміст? Як це пов’язано з принципами «епічного» театру Б. Брехта?
  • 5. На початку п’єси фельдфебель (маючи на увазі матінку Кураж) говорить: «Хоче війною жити, мусить їй щось та сплатити». Якого сенсу набуває ця фраза? Чи можна назвати її пророчою? Свою думку аргументуйте.
  • 6. Розділіться на групи і підготуйте повідомлення про кожного з дітей матінки Кураж. Хто, на вашу думку, винен у їхній трагічній долі - мати чи той час, у який вони жили? Відповідь обґрунтуйте.
  • 7. За який героїчний вчинок Ейліфа запросили на обід до намету командувача? А за що його засудили до страти? Який філософський сенс мають ці сцени?
  • 8. Чому матінка Кураж відмовилася покинути Катрін: через любов до доньки чи через маркітантський фургон? Наведіть докази.
  • 9. Порівняйте поведінку матінки Кураж у сценах смерті її дітей Швейцеркаса та Катрін. Чи можна назвати її байдужою? Відповідь обґрунтуйте. Чому ніхто не сказав їй про страту Ейліфа?
  • 10. Визначте провідні риси характеру матінки Кураж. Проаналізуйте її поведінку: продаж каплуна кухарю; полон у католиків; відмова їхати до Утрехта та ін. Чому повія Іветта, звертаючись до неї, говорить: «Ви не варті, щоб я взагалі думала про вас»? Чи могли б ви назвати Анну Фірлінг «гієною на бойовищі» (тобто твариною, яка живиться трупами)? Відповідь аргументуйте.
  • 11. Чи можна поділити персонажів п’єси «Матінка Кураж» на позитивних і негативних? Чому? Чи є в творі персонажі, чиї характери ми можемо назвати героїчними?
  • 12. Чи можна назвати подвигом вчинок Катрін, яка почала бити в барабан, аби розбудити місто? Що спонукало її до цього? Як це характеризує Катрін? Як оточення, зокрема родичі, містяни, реагувало на поведінку Катрін? Як це характеризує їх?
  • 13. Брехт написав свій антивоєнний твір «Матінка Кураж» під враженням від Першої світової війни. Чому, на вашу думку, після Другої світової війни, ще жахливішої за попередню, письменник до антивоєнної тематики майже не звертався?
  • 14. Яким художнім прийомом - іронією чи сарказмом - є репліка матінки Кураж про те, що поляки «втрутились у свої власні справи», в розмові зі священиком і кухарем про політику? Поясніть її сенс. Чи є вона актуальною сьогодні?
  • 15. Поділіться на групи та інсценізуйте уривки з п’єси Б. Брехта «Матінка Кураж». Поясніть, чому ви вибрали саме ці уривки.
  • 16. Розвиваємо критичне мислення: а) яких творів, героїчних чи антивоєнних, більшою мірою потребує українське суспільство в сучасних соціально-політичних умовах? б) як ви розумієте крилатий латинський вислів «Si vis pacem, para bellum» («Хочеш миру - готуйся до війни»)?