Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ковбасенко

Життя як героїчна й відчайдушна пригода...

ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ

Вірші

Що могло зіпсувати життя жандармським начальникам у Києві чи Харкові у 1912 р.? Страйки, терористичні акти та політичні демонстрації? Мабуть, що так. Однак ці неприємності були очікуваними. А що робити, коли до міста приїздять дивні молодики, на чий виступ приходить солідна, гарно одягнена публіка, а потім починається казна-що? І що це за дивний наказ: якогось Маяковського у жовтій блузі на виступ не пускати? Хто він такий, цей Маяковський, і як може жовта блуза загрожувати громадському порядку? А таки загрожувала, бо кидала виклик зашкарублому, самозакоханому і самовдоволеному світу, закликаючи до його знищення, проголошуючи наближення кривавих революцій...

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Володимир Маяковський

ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ (1893-1930)

Володимир Маяковський народився 19 липня 1893 р. в селищі Багдаді в Грузії, де лісником працював його батько, виходець із кубанських козаків. Українець по матері, він писав: «Я дідом козак, другим - січовик...», адже один його предок походив із запорозьких козаків, а інший був родом з-під Харкова. Старша сестра поета згадувала, що батьки за українським звичаєм зверталися один до одного на «ви», їхній тато носив вишиванки, а ще в родині читали улюбленого письменника Миколу Гоголя.

1902 року Маяковські переїхали до Кутаїсі, де Володимир став гімназистом. Там він поринув у вир революції 1905 р.: слухав ораторів, брав участь у маніфестаціях, читав пропагандистську літературу. Розгром революції збігся з трагедією у родині: батько помер унаслідок зараження крові, уколовшись шпилькою. Після похорону в Маяковських залишилося три карбованці, а жалюгідної пенсії не вистачало навіть на харчі. Згодом Володимир разом із матір’ю переїхав до Москви, де навчалися його старші сестри. Щоб вижити, матір здавала бідним студентам кімнату, а майбутній поет, у якого ще кутаїські вчителі помітили хист до живопису, розмальовував великодні яйця. У 1908 р. Володимира виключили з гімназії через несплату за навчання. На той час він уже вступив до підпільної партії більшовиків. Його тричі заарештовували, одинадцять місяців він просидів у одиночній камері московської в’язниці Бутирки.

Давид Бурлюк і Володимир Маяковський, 1913

Давид Бурлюк (1882-1967) - український художник-футурист. Він народився на Сумщині (тоді - Харківська губернія), а зростав на Херсонщині в с. Чорнянка (нині Каховський район). Це село стало батьківщиною російського футуризму, бо там виникла одна із найвпливовіших футуристичних груп «Гілея», названа на честь тієї частини Скіфії, де розташована Чорнянка. Перші твори гілейців були надруковані коштом Бурлюка у Каховці та Херсоні. Бурлюк цікавився українським народним мистецтвом та історією, найбільше козаччиною. Він намалював портрет Тараса Шевченка, картини «Святослав», «Козак Мамай», «Запорожці в поході». Про своє малярство говорив таке: «Мій колорит глибоко національний. Жовтогарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють татарами з-під мого пензля».

В. Маяковський так згадував про свого наставника: «Чудовий друг. Мій справжній учитель. Бурлюк зробив із мене поета. Читав мені французів і німців. Видавав мені щодня по 50 копійок, щоб я писав, не голодуючи».

Під час громадянської війни в Росії «Колумб футуризму» Д. Бурлюк емігрував спочатку до Японії, а потім - до США. Після смерті художника і поета в його маєтку відкрили меморіальний музей і заснували Фонд Д. Бурлюка.

У 1911 р. він вступив до Московського училища живопису, ліплення та зодчества, яким керував художник-імпресіоніст Леонід Пастернак, батько поета Бориса Пастернака. В училищі В. Маяковський познайомився з Давидом Бурдюком, із легкої руки якого зайнявся поезією: у збірнику кубофутуристів «Ляпас суспільному смаку» надрукували його вірш «Ніч» (1912).

Відтоді В. Маяковський став активним кубофутуристом. їхню позицію озвучив Давид Бурлюк: «Ми революціонери мистецтва. Нашою насолодою повинен стати епатаж буржуазії... Більше знущання над міщанською сволотою! Ми повинні розмалювати свої обличчя, а в петлиці, замість троянд, засунути селянські ложки». Невипадково виходи футуристів на публіку зазвичай супроводжувалися скандалами. «Виступали акмеїсти, а потім хтось із футуристів сказав про Короленка, що він пише сіро, - згадував талановитий філолог Віктор Шкловський. - Аудиторія кинулася нас бити. Маяковський пронизав натовп, як розжарена праска сніг. Кручоних ішов, верещав і відбивався калошами... Я йшов, впираючись прямо в голови руками ліворуч і праворуч, був молодим і сильним, - пройшов».

1913 р. вийшла перша збірка віршів Маяковського «Я», що засвідчила: у російській літературі з’явився видатний поет-новатор. Ліричний герой ранніх поезій Маяковського - бунтар, руйнатор підвалин старої світобудови, що виступає від імені «вуличних тищ»: «Геть ваше кохання! Геть ваше мистецтво! Геть ваш лад! Геть вашу релігію!» (поема «Хмара у штанях»), У футуристичних віршах відшліфувалася майстерність Маяковського, який долучив до російської поезії нові виражально-зображальні засоби. Найперше - це ритм. Корній Чуковський вчував у його віршах ритм міських вулиць: «Тут немає ні анапестів, ні ямбів, але тут биття живої людської крові, котре є дорожчим за найвишуканіші метричні схеми».

Давид Бурлюк. Козак Мамай. 1908

Володимир Маяковський, Борис Пастернак, Ліля Брик, Сергій Ейзенштейн. 1924

1914 року В. Маяковського і Д. Бурлюка виключили з училища за публічні виступи. Відтоді Маяковський присвятив себе поетичній творчості. Кожен його вірш викликав літературну бурю. Коли почалася Перша світова війна, В. Маяковський хотів піти добровольцем на фронт, але йому, як неблагонадійному, відмовили. 1915 року поет познайомився з Осипом і Лілею Бриками, стосунки з якими були його найбільшим щастям і найгіркішою трагедією.

Революцію 1917 р. Маяковський прийняв натхненно, віддавши їй увесь свій талант і «наступивши на горло власної пісні».

Маяковський поринув із головою у мистецьку боротьбу за нове життя. Він малював агітаційні плакати і складав поетичні підписи до них. 1919-го вийшла перша його збірка «Усе створене Володимиром Маяковським. 1909-1919».

Пропаганда соціалістичної революції, уславлення радянської Росії й вірне служіння ідеям соціалізму стали провідними у творчості поета. У своїй статті «Як робити вірші» В. Маяковський порівнює строфи з цеглинами, які треба вибудовувати в різному порядку, шукаючи оптимальний варіант, щоб зосередити всю ударну силу в останніх двох рядках вірша. Водночас завдання поета - бути глашатаєм революції, перебуваючи над натовпом, бути дороговказом, тож агітку поет вважав «поезією найвищої кваліфікації».

Коли В. Маяковський бував за кордоном, уся емігрантська молодь тягнулася до нього, їй було надзвичайно цікаво дізнатися, що відбувається на батьківщині. Маяковський переконливо і запально розповідав про свободу, даровану народу, про неймовірний розквіт мистецтва в радянській Росії, про грандіозні плани, які під силу втілити лише вільним і щасливим громадянам. У Парижі він був завсідником кав’ярні «Ротонда», де свого часу бували Ґійом Аполлінер і Пабло Пікассо, Анна Ахматова і Ернест Гемінґвей.

Кав’ярня «Ротонда» на Монмартрі в Парижі, одне з улюблених місць паризької богеми

Та попри щиру віру В. Маяковського в перемогу комунізму і розбудову нової країни та щастя її громадян, у творах останніх років з’явилися трагічні нотки. Віддавши усього себе на службу новому ладу, поет почувався неначе в ізоляції.

Критики називали його «попутником», звідусіль лунало, що він «списався», а виставка, присвячена двадцятиліттю творчості (1929), фактично провалилася: нічого доброго про неї не писали, відвідувачів було дуже мало, жоден член уряду чи письменник на неї так і не завітав... «Теж мені товариші...» - з гіркотою казав поет. На пораду друзів плюнути на це він відповів: «Легко сказати плюнути... Я вже не плюю, я харкаю кров’ю...».

Володимир Маяковський повернувся до сатири. Проте його перо було заточене вже не проти минулого, а проти персонажів нового суспільства, котрі прекрасні гасла побудови нового світу перетворювали на заяложене ганчір’я для облаштування власного теплого міщанського кубельця. Маяковський відчув, що революційна культура, якій він присвятив життя, вироджується під тиском тоталітарного режиму. Поет переживав світоглядну катастрофу. Маяковський починав усвідомлювати нездійсненність того, що прославляв у своїх віршах, утопією було так і не збудоване місто-сад, а сам він перетворився на іграшку в руках партійної еліти, що не вірила в ідеали, які сповідувала.

Усе це, зрештою, призвело до трагедії: 14 квітня 1930 р. куля перервала життя видатного поета... Про митця, що всього себе присвятив революції, почали забувати. У 1935 р. Ліля Брик звернулася до Сталіна з листом, в якому просила допомогти видати збірку творів В. Маяковського. Резолюція Сталіна визначила подальше ставлення до поета в Радянському Союзі: «Маяковський був і залишається найкращим, найталановитішим поетом нашої радянської доби. Байдужість до його пам’яті і його творів - це злочин». Борис Пастернак так прокоментував посмертну долю митця: «Після смерті Маяковського стали насаджати, як картоплю на Русі за Катерини. Це була його друга смерть, у якій сам він був неповинним...».

В. Маяковський на виставці, присвяченій двадцятиліттю його творчості. 1929

МАЯКОВСЬКИЙ І УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА

В. Маяковський створив вісім сценаріїв для Всеукраїнського фотокіноуправління, за двома з яких поставили кінофільми: «Троє» («Діти») на Ялтинській кіностудії (1927) та «Декабрюхов і Октябрюхов» на Одеській кіностудії (1928). Цікавився творчістю П. Тичини і В. Сосюри. Українські театри ставили п’єси Маяковського «Баня», «Клоп», «Містерія-Буфф». Твори Маяковського перекладали українською мовою М. Семенко, М. Вороний, М. Бажан, П. Воронько, С. Голованівський, Є. Дроб’язко, Р. Лубківський, Л. Первомайський, Л. Дмитерко, Д. Павличко, О. Астаф’єв, А. Гризун, І. Яворський, М. Лукаш та ін.

В. Маяковському свої твори присвятили В. Сосюра, М. Рильський, Л. Костенко, Д. Павличко, І. Драч, В. Коломієць, Ф. Мицик, М. Терещенко, І. Гончаренко, С. Голованівський та ін.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

А ви змогли б?..

Я вмить закреслив карту буднів,

хлюпнувши фарбами зі склянок.

Відкрив я в холодці на блюді

вилицюватість океану.

З рибин на вивісках строкатих

читав я губ нових порив.

А ви

ноктюрн

змогли б заграти

на флейті заржавілих ринв?

Переклад з російської Платона Воронька

Ліричний герой вірша «А ви змогли б?..» (1913) - це бунтар, котрий кинув виклик суспільним смакам. Він не може миритися з буденністю та сірістю, які асоціює з мискою холодцю і бляшаними вивісками на магазинчиках дрібних крамарчуків. Увесь вірш - це антитеза, протиставлення ницої буденності та прагнення ліричного героя до іншого, омріяного світу. Є світ безбарвний («карта буднів»), нерухомий, аморфний, невиразний («холодець на блюді») та німий (рибини на «вивісках строкатих»). Ліричний герой не лише не сприймає цього світу, а й активно перетворює його на повну протилежність. Це робиться за допомогою карколомних метафор, що тяжіють до оксюморону. Гладка, аморфна поверхня холодцю в уяві ліричного героя асоціюється з «вилицюватістю океану», а з «рибин на вивісках строкатих» читає «губ нових порив», тож перед нами відкривається світ, у якому все, хай поки що й мовчить, проте має свій голос. І навіть «заржавілі ринви» можуть перетворитися на вишукану флейту, спроможну народити ніжну мелодію ноктюрну, нічної пісні. Таким чином, під впливом потужної енергетики ліричного героя світ перетворюється, скидає лахміття, щоб відродитися для нового життя, повного яскравих барв і гармонійної музики, охопленого всеосяжним енергійним рухом, як океан, що не знає спокою. Тож разом із ліричним героєм ми переносимося до світу майбутнього, насиченого кольорами, енергійним рухом, одухотвореного «новим поривом», що несе вселенську гармонію. Ліричний герой відкидає від себе штампи та кліше сірої буденності й протестує проти світу.

Якби не останні рядки, твір би будувався за звичною схемою віршування. Проте Маяковський «дозує» фінали рядків, акцентуючи слова «ви» - «ноктюрн» - «заграти», чим кидає виклик чи то слухачеві/читачеві, чи то всьому світові. Приблизні рими («буднів - блюді», «склянок - океану», «порив - ринв») створюють ілюзію живої розмови, немовби зухвалий ліричний герой Маяковського звертається саме до нас.

  • 1. Яким чином у творчості В. Маяковського поєднуються, з одного боку, «сенсаційні ефекти і гарячково-карколомні образи» (К. Чуковський), а з іншого - щирий і тонкий ліризм?
  • 2. Які художні засоби найчастіше використовує Маяковський? З якою метою? Відповідь проілюструйте прикладами.
  • 3. Знайдіть у тексті оксюморони. Яку роль відіграють вони у вірші? Як ви розумієте вислів «флейта заржавілих ринв»?
  • 4. Як у вірші поєднані зорові та звукові образи? Чи притаманне це поетиці футуризму?

Послухайте!

Послухайте!

Якщо зірки засвічують -

виходить - це комусь треба?

Виходить - хтось хоче, щоб вони були?

Виходить - хтось називає ці плювочки

перлинами неба?

І, надриваючись,

у заметілях полуденного пилу,

ввірвається до Бога,

спізниться боїться,

плаче гірко,

цілує йому жилясту руку,

просить -

щоб неодмінно була зірка! -

присягається -

не витрима цю беззоряну муку!

А потім

ходить ззовні спокійний,

та весь тривожний.

Говорить комусь:

«Адже тепер тобі нічого?

Не страшно?

Без ліхтаря?!»

Послухайте!

Адже, якщо зірки

засвічують -

виходить - без них комусь не можна?

Виходить - це необхідно,

щоб кожного вечора

понад дахами

загорялась хоча б одна зоря?!

Переклад з російської Кіри Шахової

Микола Соколов (Кукринікси). В. Маяковський і В. Меєрхольд. 1975

Володимир Маяковський виявив свій письменницький талант не лише в царині поезії, а й у драматургії. Його сатиричні п’єси «Клоп» (1928) і «Баня» (1930), у підготовці та/або постановках яких брав участь відомий режисер Всеволод Меєрхольд, набагато випередили свій час, оскільки в них зображено вади радянської системи, які врешті-решт і призвели до розвалу СРСР. Тому в усіх сенсах убивчу статтю «Не наш театр» в офіційній газеті «Правда» (1937) можна було б віднести до обох геніїв. Але Маяковський «самостійно» пішов із життя ще 1930 р., а Меєрхольду «допомогла» це зробити радянська влада через десятиліття (1940).

Творча історія вірша «Послухайте!» (1914) парадоксальна: тоді були популярними білі (неримовані) поезії, наповнені непроясненими символами. Тож Маяковський і написав свого вірша як пародію на «туманність» символістів. Проте це швидко забулося, а його вірш почали сприймати (і сам В. Маяковський також) як самодостатній і серйозний твір.

Вірш «Послухайте!» має своєрідне обрамлення-рефрен, у якому зосереджено основну думку: «Якщо зірки засвічують - // виходить - це комусь треба?». Твір сповнений невимовної муки страждань «спокійного назовні» ліричного героя, що «...говорить комусь: // «Адже тепер тобі нічого? // Не страшно?».

Цей страх людини перед чорнотою безодні можуть зупинити лише маленькі зірочки, які щоночі спалахують у небі. Спочатку до зірок ставляться по-різному: то знижено, то піднесено. Для когось вони - плювочки, а хтось убачає в них небесні перлини. Та життя без них позбавлене сенсу і сповнене жаху. Тож ліричний герой і «ввірвається до Бога», бо не може перенести «беззоряної муки», бо «...це необхідно, щоб кожного вечора понад дахами загорялась хоча б одна зоря».

Ліричний герой опинився перед світом зі своїми одвічними риторичними запитаннями: «Послухайте! Адже, якщо зірки засвічують - виходить - без них комусь не можна?».

Зорі стають алегорією піднесеного, яке робить людину богорівною, нагадуючи про її високу місію. Вірш наповнений прозаїзмами: «плювочки», «ввірвається», «жиляста (як у робітника. - Авт.) рука» Бога. У вірші вільний ритм і немає прикінцевої рими, а це створює розмовну інтонацію (ліричний герой Маяковського звертається зі своїми запитаннями саме до нас), ніби переносячи поетичні образи небесних зір до повсякденного життя, примушуючи нас замислитися над вічними питаннями, відірватися від буденності та полинути до високого.

  • 1. Які риси авангардизму наявні у творах В. Маяковського? Які ознаки футуризму є у його віршах?
  • 2. Чи можна стверджувати, що у вірші «Послухайте...» використано анафору?
  • 3. Схарактеризуйте внутрішній світ ліричного героя вірша. Від чого він страждає? Що дає йому натхнення?
  • 4. Знайдіть у тексті прозаїзми. Яку роль вони виконують у творі?
  • 5. Завдяки яким художнім засобам і з якою метою створюється розмовна інтонація вірша?

Борг Україні

Чи знаєте ви

українську ніч?

Ні,

ви не знаєте української ночі!

Тут

небо

від диму

дедалі чорніш

і герб,

мов зоря п’ятикутна,

блискоче.

Де в барилах

брагою

і кров’ю

Запорізька

вирувала Січ,

загнуздавши

у дроти Дніпров’я,

скажуть:

«Дніпре,

сили нам позич!»

І Дніпро

по вусах дроту

по пасах

електричний струм

несе по корпусах.

І Гоголь принаду

чень1

зна

рафінаду!

Ми знаємо,

Чаплін чи курить,

чи хилить;

Ми знаємо

Італії безрукі руїни;

Ми Дугласів галстук

напам’ять завчили...

А що ми знаємо

про лице України?

Знань

у росіянина

не глибока товщ –

тим,

хто поруч,

пошани мало.

Знають лиш

український борщ

1 Чень - адже, може.

знають ще

українське сало.

І з культури знань

не широченько,

окрім

двох

уславлених Тарасів –

Бульби

та відомого Шевченка, –

ані з місця руш,

хоч не старайся.

Притиснеш його –

дурницю зморозить,

викладе весь

вантаж розумовий:

візьме й розкаже

зо двоє курйозів,

анекдотів української мови.

Я кажу собі:

товаришу москаль,

на Україну

жартів не скаль.

Вивчіть мову цю

зі стягів –

лексиконів мас

повсталих, –

велич в мові цій і простота:

«Чуєш, сурми заграли,

час розплати настав...»

Та чи щось

бридкіш

тебе вколише

слова, вщент замацаного

«слышишь?!»

Я

немало слів придумав вам,

важу їх

і хочу,

аж розчуливсь,

щоб зробились

всіх

моїх

пісень слова

повновісними,

як слово «чуєш».

На один

копил

людей не ліч,

щоб сором

не виїв очі.

Чи знаємо ми українську ніч?

Ні,

ми не знаємо української ночі

Переклад з російської Леоніда Первомайського

Вірш «Борг Україні» Маяковський написав на вершині поетичної слави. Надрукований на першій шпальті однієї з найвпливовіших газет СРСР «Известия» 31 жовтня 1926 р., цей твір сприймали не просто як мистецький акт, а й (і це найголовніше) як утілення державної політики.

Зверхньо-зневажливе ставлення росіян до українців і всього українського (зрештою, як і до всіх інших народів Російської імперії, та й не лише цих народів), про яке йдеться у вірші, має дуже глибоке й давнє коріння. Показовим є спостереження гетьмана Павла Скоропадського щодо поведінки росіян, які тікали до Києва від більшовиків: «Приїздить змучений чоловік з комуністичного раю в Україну... Хвалить, уважає, що Україна - це краса, і мова така милозвучна, і клімат хороший, і Київ красивий...». А потім доводиться чути: «Ваша Україна - це нонсенс. Потрібно творити єдину неподільну Росію. Та й жодних українців немає, це все вигадки німців». Нічого не змінилося у ставленні росіян до українців і після утворення СРСР. Приміром, нарком освіти А. Луначарський стверджував, що українська мова... не пристосована до вимог культури. Але більшовицькі керманичі розуміли, що без підтримки місцевого населення забезпечити владу неможливо. Тож, аби тимчасово нівелювати російський шовінізм, вони проголосили політику «коренізації». В Україні, наприклад, щоб здобути керівну посаду, необхідно було скласти іспит на знання української. Та зверхнього ставлення до української мови не могла змінити навіть державна політика. У 1926 р. в середовищі української інтелігенції «вибухнула бомба». Українською переклали повість російського письменника Максима Горького «Мати», який був ідеологічним знаменом більшовицької влади. Горькому переклад не сподобався, ба більше, у листі до директора видавництва написав, що перекладати українською не потрібно, адже це стверджує відмінність між двома цими мовами і сприяє укріпленню української, призводить до утисків «великоросів, які стали меншістю в області цього наріччя...». Про цей лист стало відомо в українських літературних колах. Це додало експресії літературній дискусії, яка розгорілася в У країні й спонукала Миколу Хвильового назвати Горького російським шовіністом та акцентувати відоме гасло «Геть від Москви!». Влада була стурбована розмахом суперечки. Тож поява вірша В. Маяковського в офіційному виданні була на часі.

Вірш «Борг Україні» був не просто політичним маніфестом. У ньому відчувається щира любов до України та українців. Поет неодноразово підкреслював своє українське коріння, часто відвідував Україну та виступав із концертами. Ліричний герой вірша обурюється тими кліше, які існують у російському суспільстві, і фактично протиставляє йому здобутки українства. Вірш починається відомою фразою з повісті М. Гоголя «Майська ніч, або Утоплена». Більше того, це стає обрамленням вірша. А зміна займенників («ви» - «ми») надає йому особливої експресії.

В. Маяковський цитує рядок із пролетарського гімну «Інтернаціонал» (автор - французький революціонер Е. Потьє), який був дуже поширений у буремні 1920-ті рр.: «Чуєш, сурми заграли». Його неодноразово перекладали, проте канонічним і за змістом, і за формою став переклад М. Вороного, і саме його наводить В. Маяковський у вірші «Борг Україні».

Прагнувши експресії ритму, максимальної його виразності, Маяковський у вірші ніби ущільнює речення, випускаючи прийменники, дієслова та іменники.

  • 1. Чим зумовлена політична заангажованість В. Маяковського? У чому вона виявилася і як позначилася на житті та творчості поета? Відповідь аргументуйте.
  • 2. Що дало підстави Б. Пастернаку саркастично заявити: «Після смерті Маяковського почали насаджати, як картоплю на Русі за Катерини. Це була його друга смерть, у якій сам він був неповинний»?
  • 3. Порівняйте використання обрамлення-рефрену у віршах «Послухайте!» та «Борг Україні». Чи однакове емоційно-смислове навантаження вони мають? Як впливає на сприйняття вірша «Борг Україні» заміна у фіналі займенника «ви» на «ми»?
  • 4. Як пов’язаний вірш «Борг Україні» з більшовицькою політикою коренізації та дискусією 1920-х рр. про шляхи розвитку української літератури і культури? Чи можна цей вірш назвати політичною агіткою?
  • 5. Знайдіть у вірші штампи, з якими в обивателів асоціюється Україна. Чи актуальні вони сьогодні? У чому причини їхньої живучості? Про який борг Україні йдеться у вірші?
  • 6. Пригадайте, як характеризують українську мову герої повісті В. Короленка «Сліпий музикант». А як ставиться до неї ліричний герой вірша Маяковського? Як ці позиції спів відносяться?
  • 7. Ліричний герой В. Маяковського закликає до вивчення української мови, а герой комедії М. Куліша «Мина Мазайло» дядько Тарас уважає, що «їхня українізація (коренізація. - Авт.) - це спосіб виявити всіх нас, українців. А тоді знищити разом, щоб і духу не було...». На чиєму боці історична правда?
  • 8. Завдання (дослідницький проект). В. Маяковський був автором сценарію, режисером і виконавцем головної ролі у фільмі «Панночка і хуліган» (1918). Перегляньте цю стрічку і порівняйте героя фільму з ліричними героями віршів Маяковського. Чи можна стверджувати, що вони - споріднені душі?