Модернізм

Модерністська проза початку ХХ ст.

Для світової літератури та культури кінець ХІХ - початок XX ст. став не просто межею віків, календарною зміною століть, а добою тектонічних естетико-літературних зрушень, подібних до глобальних художніх процесів, зумовлених переходом від Античності до Середньовіччя чи від Середньовіччя до Відродження.

Криза позитивізму, що відчувалася вже в другій половині XIX ст., втрата віри в можливість раціонального пізнання дійсності, розчарування, породжене новими суспільними явищами й тенденціями на тлі суцільної капіталізації країн Західної Європи, - усе це формувало трагічне світосприйняття, яке отримало назву декаданс (від фр. decadence - занепад). Воно досягло критичної маси на початку ХХ ст. і позначилося на всіх рівнях. Події, нововведення, відкриття, які відбувалися не лише в політичному й соціально-побутовому житті, а й у науково-технічній сфері, провокували і загострювали психологічний ефект відчуження особистості. Ланцюг взаємопов'язаних подій - від процесів у галузі природничих наук та їхньої інтерпретації філософією аж до передчуття світової війни - сприяв утворенню певної суспільно-психологічної атмосфери, яка позначилася на характері художньої свідомості. Естетичним наслідком декадансу був модернізм.

Кризовий світогляд виявився у різних мистецьких напрямах, течіях і стилях, які відображували трагічний стан людини та її відчуженість у світі.

Модернізм заперечує художні принципи реалізму й натуралізму, утверджуючи натомість елітарність творчості митця, перевагу форми над змістом, художню суб'єктивність, використання «потоку свідомості», застосування «монтажу», авторську міфотворчість тощо.

На відміну від раннього модернізму кінця ХІХ ст., до якого належать передовсім імпресіонізм і символізм, модернізм початку XX ст. можна визначити як зрілий модернізм, але частіше його називають просто модернізмом.

У чому ж полягала принципова відмінність між раннім і зрілим модернізмом? Насамперед - у різному ставленні митців до реального життя та його проблем. Ранній модернізм успадкував від романтизму презирливе ставлення до «сірої, кольору плісняви» (Ґ. Флобер) дійсності, тож протиставляв їй яскраві вигадані світи й активних героїв¹.

¹ У художній літературі часто змальовують контрастні «два світи» - буденний і фантастичний. Наприклад, у циклі творів про Гаррі Поттера використано той самий прийом: там співіснують два світи - світ маглів і світ магів. У буденному світі маглів головний герой є упослідженим сіромахою, а в чарівному світі магів він має незаперечні авторитет і повагу.

Антитезою неприйняття буденності, негативного ставлення до неї ставали намріяно-вигадані світи, культ Краси й Мистецтва, покликані «тягар життя... зробити легшим, а всесвіт - менш гидким!» (Ш. Бодлер), - такі мотиви пронизують твори багатьох письменників останніх десятиліть XIX ст.

Модернізм 1910-х рр. загалом пов'язаний із нереалістичним зображенням нових явищ соціального й матеріального світу, із тлумаченням дійсності як абсурду, хаосу, ворожої до людини стихії. Він став некласичною (антитрадиційною) моделлю культури, найновішим і найпослідовнішим утіленням естетико-художнього перевороту XX ст. Західні літературознавці ведуть мову про «літературну революцію 1910-х», бо межа 1900-1910-х рр. була переломною віхою в мистецтві.

Кардинальні зрушення у світогляді й філософсько-науковому мисленні позначилися на формі та змісті творів. Багатьом митцям того часу було притаманне прагнення до повного оновлення літератури, витворення нової художньої мови, що відповідало б духовним і естетичним запитам ХХ ст.

Відповіддю на виклики переломної доби стали твори, зокрема прозові, в яких утілені засадничі принципи модерністської естетики, - новели Франца Кафки, психолого-автобіографічне есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса. Марсель Пруст розпочав суб'єктивну епопею «У пошуках втраченого часу». Один із художніх прийомів, який застосовували Джойс і Пруст для зображення духовного життя героїв, - «потік свідомості» (англ. stream of consciousness). Із численних спогадів, асоціацій, внутрішніх монологів сплітається примхлива картина людських почуттів.

Однією з художньо-естетичних ідей першої половини XX ст. є також неоміфологізм - концепція, яка розглядає наближеність до міфу як найхарактернішу форму художнього мислення митців. «Якщо література Нового часу, а надто XIX ст., розвивалася шляхом ДЕміфологізацїї, - писав Сергій Аверінцев, - то у XX ст., долаючи позитивістсько-натуралістичні та романтико-егоцентричні установки, вона знову прагне до злиття фантазії й реальності в цілісному міфі, де суб'єктивне й об'єктивне раціонально не розмежовані».

Однак неоміфологізм має кілька принципових відмінностей від власне міфології. Наприклад, таємничою трансцендентною силою, яка панує над людиною, у ньому виступає вже не дика природа, як у прадавніх уявленнях, а цивілізація, створена самою ж людиною. Якщо в первісних міфах людина знаходила прихисток від невідомих (природних або містичних) сил у своїй оселі (своєму світі, «ойкумені»), то в неоміфологічній інтерпретації небезпека чатує на людину саме вдома. Наприклад, Ґреґор Замза, герой оповідання-міфу (цей жанр також є продуктом неоміфологізму XX ст.) Франца Кафки «Перевтілення», перетворюється на комаху й гине в оточенні родини (хоча, здавалося б, безпечнішого місця, ніж рідна домівка, немає на всій землі).

Модернізм (від. фр. moderne - новітній, сучасний) - це сукупність літературних напрямів і течій нереалістичного спрямування, що сформувалися наприкінці ХІХ - на початку XX ст. Йому притаманні нова суб'єктивно-індивідуалістична концепція людини та протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним нормам мистецтва попередніх епох.

Імпресіонізм (від фр. impression - враження) - модерністська течія, яка ґрунтується на принципі безпосереднього фіксування миттєвих вражень і відчуттів. Основний стильовий прийом - зображення не самого предмета, а враження від нього.

Символізм (від грец. σύμβολον - умовний знак, враження) - напрям у модернізмі, представники якого висунули ідею самоцінності мистецтва, що не має жодних соціальних зобов'язань і завдань. У творчості символістів художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Якщо у стародавніх міфах людей чи народи скеровувала незбагненна й невблаганна Доля, то в неоміфологічних творах Фатумом стали рутина і буденність. Саме ця риса й уможливлює поєднання, з одного боку, елементів міфу, вигадки, а з іншого - натуралістично-побутової чи навіть протокольної манери письма. «Одного ранку, - беземоційно фіксує Кафка, - прокинувшись од неспокійного сну, Ґреґор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху...». Здається, навіть звиклий до численних античних міфів римлянин Овідій у своїх «Метаморфозах» був емоційнішим за австрійського міфотворця XX ст. Франца Кафку.

Американський філософ і психолог Вільям Джеймс наголошував на плинності, тяглості душевних переживань, свідомості людини. У «Наукових основах психології» (1890) він дав визначення «потоку свідомості»: «Свідомість завжди є для себе чимось цілісним, не роздрібненим на шматки... У ній немає нічого непорушного, - вона тече постійно. Тому метафора “ріка” або “потік” найточніше відповідає свідомості».

Новий міф («неоміф») народжується не в надрах архаїчної людської спільноти (як первісні міфи), а в ситуації ізольованості й самозаглибленої самотності персонажа та суверенності його внутрішнього світу. Тому в літературних творах спостерігаємо зрощення міфологізму з психологізмом, із внутрішнім монологом, що притаманне літературі «потоку свідомості» (Дж. Джойс, згодом окремі твори В. Фолкнера, Н. Саррот). Спроби поєднати різні типи художнього неоміфологізму можна знайти вже у «Фаусті» Й.-В. Ґете, а в літературі XX ст. до такого синтезу наближаються романи-міфи «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова й «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсія Маркеса чи його ж оповідання-міф «Стариган із крилами». Недаремно один із найавторитетніших письменників XX ст. аргентинець Хорхе Луїс Борхес сказав: «Література починається з міфу і закінчується міфом».

1. Складіть тези вступної статті. На якій підставі західне літературознавство веде мову про «літературну революцію» 1910-х рр.?
2. Чим, на вашу думку, зумовлений розквіт модернізму у світовій літературі початку ХХ ст.?
3. Що вам відомо про літературу «потоку свідомості»? Хто з прозаїків початку ХХ ст. працював у цій манері?
4. Чим літературний неоміфологізм відрізняється від прадавньої міфології? Чому, на вашу думку, письменники ХХ-ХХІ ст. стали часто звертатися до неоміфологізму?
5. Як ви розумієте думку Хорхе Луїса Борхеса: «Література починається з міфу і закінчується міфом»? Відповідь аргументуйте прикладами з вивчених творів.

Зміст

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України