Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ковбасенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Жити, щоб розповісти про життя...

ҐАБРІЕЛЬ ҐАРСІЯ МАРКЕС

«Стариган із крилами»

Були часи, коли письменники Латинської Америки перебували поза мейнстримом світового літературного процесу. Проте у 1960-х рр. все різко й докорінно змінилося: до нього увірвалася плеяда талановитих латиноамериканських митців, яких тоді жартома назвали «літературною збірною світу». Нині світову літературу навіть уявити важко без чилійця Пабло Неруди, бразильця Жоржі Амаду, аргентинців Хорхе Луїса Борхеса і Хуліо Кортасара, кубинця Алехо Карпентьєра, перуанця Маріо Варґаса Льоси і, звичайно ж, колумбійця Ґабріеля Ґарсія Маркеса. Щодо останнього, то IV Міжнародний конгрес іспанської мови (2007) визнав його роман «Сто років самотності» другим за важливістю іспанськомовним твором після «Дон Кіхота» Сервантеса. Цікаво, що ці письменники творили національну літературу, шукали власні шляхи художнього вираження, уникаючи сліпого наслідування європейських або північноамериканських традицій. Тож «латиноамериканський літературний бум», або «карибське диво» (бо всі країни, звідки походили згадані письменники, розташовані у басейні Карибського моря), є свідченням того, що для справжнього таланту не існує ані центру, ані периферії, а справжнє мистецтво не залежить ані від економічної, військової чи політичної потужності країни, ані від якихось особливих умов розвитку культури.

Найяскравішим представником латиноамериканської літератури, що визрівала упродовж кількох століть, став Ґабріель Ґарсія Маркес, твори якого надзвичайно популярні сьогодні. То хто ж він такий, цей колумбійський Майстер, який зачарував увесь світ?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ҐАБРІЕЛЬ ҐАРСІЯ МАРКЕС (1927-2014)

Ґабріель Ґарсія Маркес

У ту мить, коли письменник утратить зв'язок із реальністю, він припинить бути письменником.

Ґабріель Хосе де ла Конкордія Ґарсія Маркес народився 6 березня 1927 р. в Аракатаці й був одним із шістнадцяти синів місцевого телеграфіста. Ним опікувалися дідусь і бабуся по материній лінії, що дуже вплинуло не лише на його особистість, а й на всю подальшу творчість. Як зазначав сам письменник, саме їм він завдячував чарівною атмосферою дитинства, що була овіяна місцевими легендами.

Після закінчення єзуїтського коледжу Ґарсія Маркес став студентом юридичного факультету університету столиці Колумбії, міста Богота (1946). Проте першокурсника-правника передовсім цікавило саме письменство. Тож він вирішив перечитати все найкраще зі світової літератури, а також почав друкувати свої твори у студентському журналі. Дев'ятнадцятирічний Ґабріель перше своє оповідання написав під впливом новели «Перевтілення» Ф. Кафки, яка вразила його манерою викладу, адже про фантастичну подію (перетворення Ґреґора Замзи на комаху) автор розповідав як про щось цілком буденне. Згодом Маркес почав використовувати такий прийом у своїх творах. Відчутний вплив на творчість Ґарсія Маркеса справили також Ернест Гемінґвей, Вільям Фолкнер, Джеймс Джойс і Вірджинія Вулф. Західноєвропейську й американську літературу Ґабріель знав чудово.

Ґабріель Ґарсія Маркес

Перші повісті Ґарсія Маркеса критика сприйняла негативно, тому на деякий час він навіть утратив віру у свій талант. 1954 року повернувся до Боготи, де працював у газеті «Ель Еспектадор», а за рік став її кореспондентом у Європі. У Римі він відвідував режисерські курси, що відчувається в «монтажі» деяких сцен його творів. Маркес і далі завзято працював, тож наполегливість, помножена на безсумнівний талант, почала давати плоди: невдовзі читачі побачили чудову повість «Полковнику ніхто не пише» (1961). Їй ще не був притаманний магічний реалізм - той стиль, за яким через якихось п'ять років Ґарсія Маркеса впізнаватиме весь світ. Це чудова реалістична проза про сумну долю полковника, забутого державою учасника громадянської війни, що доживає віку в очікуванні пенсії від уряду.

Усі написані в цей період твори - це сходинки, що наближали письменника до найважливішого твору у житті Ґабріеля Ґарсія Маркеса - роману «Сто років самотності» (1967).

Я до сьогодні іноді прокидаюся вночі від жаху, відчуваючи себе покинутим усіма. Спокій і впевненість я відчував поруч із дідом і хотів у всьому бути схожим на нього, але не міг позбутися спокуси заглядати у світ бабусиних таємниць. Поєднання спокою і незвичайної образності робили всі магічні розповіді такими реальними. У романі «Сто років самотності» - голос моєї бабусі. Світ країн, розташованих навколо Карибського басейну, абсолютно особливий, саме він наситив мене елементами магічного, яке є частиною нашої повсякденності.

Ґабріель Ґарсія Маркес

Твір став сенсацією у світі, а його автор здобув славу й визнання. Після його публікації почався, за словами Маріо Варґаса Льоси, літературний землетрус. Наклад розійшовся упродовж тижня. Відомий чилійський поет, лауреат Нобелівської премії (1971) Пабло Неруда писав, що від часу виходу роману Сервантеса «Дон Кіхот» світ не знав твору іспанською мовою такої сили. Газета «Нью-Йорк Таймс» назвала цю книжку «другим твором після Книги Буття, який має бути обов'язковим до прочитання для всього людства». Сьогодні книжку перекладено 35 мовами світу, загальний наклад перевищує 400 мільйонів екземплярів.

Макондо - це вигадане Маркесом місто, описане в романі «Сто років самотності», оповіданні «Похорон Великої Мами» та інших творах

Ґарсія Маркес тонко відчув, що успіх роману значною мірою зумовлений манерою письма - магічним реалізмом. У поєднанні з латиноамериканським «місцевим колоритом» він буквально заворожував читача.

Пам'ятник Ремедіос Прекрасній, персонажу роману «Сто років самотності». Аракатака, Колумбія

Зразком магічного реалізму Маркеса є також оповідання-алегорія «Стариган із крилами» (опубліковано 1968 р.).

У багатьох творах письменника наявні несподівані повороти сюжету, коли читач не може спрогнозувати, наперед розгадати, як далі розгортатиметься оповідь. Високу художню майстерність письменника відзначено у висновку Комітету з присудження Нобелівських премій: Ґарсія Маркеса нагородили «за романи й оповідання, в яких фантазія і реальність, переплетені в примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту».

ЦЕ ЦІКАВО

У 2006 році мер містечка Аракатака, у якому народився письменник, запропонував перейменувати місто на Макондо, на честь місця дії роману «Сто років самотності». Хоча 90 відсотків проголосували «за», місто так і не перейменували, адже в голосуванні взяли участь менш ніж половина місцевих жителів.

Кожен наступний твір Ґарсія Маркеса публіка сприймала із захватом, а він працював до останніх днів свого життя. Помер письменник 17 квітня 2014 р. в Мехіко.

Луїза Рівера. Ілюстрації до ювілейного видання роману «Сто років самотності», присвяченого 50-річчю першої публікації цього твору. 2017

Оповідання «Стариган із крилами»

До прикметних рис латиноамериканського магічного реалізму належать: химерне переплетіння елементів реальності та фантастики; незвичний для європейців синтез художньо-естетичних здобутків культури сучасної Латинської Америки з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології; експресивна метафоричність, тяжіння до символічних узагальнень і притчової манери оповіді; несподівані, «не прогнозовані» (логічно «не вмотивовані») повороти сюжету тощо. Усе це є характерним для оповідання «Стариган із крилами» (1968), що увійшло до збірки «Неймовірна та сумна історія про простодушну Ерендіру та її безсердечну бабусю» (1972). Автор цілком буденним тоном, як про щось звичне і навіть пересічне, оповідає про надзвичайну подію: на подвір'я до поліцейського Пелайо та його дружини Елісенди впав ангел! І було це не якесь величне осяйне творіння чи маленьке благоліпне дитя з крильцями, а «старенький дід, який упав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають великі крила». Як поводитимуться герої твору, якими будуть їхні дії? Чи взагалі потребує людство зустрічі з ангелами? Саме ці філософські питання цікавили автора передовсім.

У КОНТЕКСТІ

У кожному дворі влаштували пастку. І невдовзі загадкового пришельця було спіймано. Через два тижні після Урсулиної смерті Петру Котес і Ауреліано Другого розбудило посеред ночі моторошне волання, схоже на ревіння молодого бичка. Коли вони вийшли подивитися, що сталося, гурт чоловіків уже знімав чудисько з гострих кілків, позабиваних у дно ями, присипаної сухим листям, і воно не ревло. Важила та потвора як добрий бик, хоча була не більша за хлопчика-підлітка; з ран сочилася зелена в'язка кров. Тіло було вкрите цупкою, всіяною кліщами шерстю і струпами, але, на відміну від породження пекла, яке бачив священик, частини цього тіла скидалися на людські; мертвий нагадував навіть не людину, а радше захирілого ангела: у нього були чисті, тонкі руки, великі похмурі очі, а на лопатках - дві мозолисті, посічені рубцями кукси, - залиш ки дужих крил, повідтинаних, очевидно, сокирою дроворуба*. Труп підчепили за щиколотки до одного з мигдалевих дерев на площі, щоб усі могли подивитися на нього, а коли він почав розкладатися, спалили на вогнищі, бо ж годі було визначити, хто цей виродок - тварина, яку належить кинути в річку, а чи християнин, достойний похорону.

Ґабріель Ґарсія Маркес. «Сто років самотності»

1 Цікавий факт: герой оповідання «Стариган із крилами» «отець Гонзага перед тим, як стати священиком, був дроворубом».

На початку ХХ ст. розгубленість і страх людини перед реальним життям Ф. Кафка утілив у химерному «перевтіленні/перетворенні» Ґреґора Замзи на комаху. А через півстоліття його послідовник Ґарсія Маркес підкреслив схожість старого ангела з різноманітними тваринами і птахами: «мов дворняга», «мов старий яструб», «скидався на велику старезну курку» тощо. Персонажі Маркеса навіть поселяють крилатого ангела до птахів, у курник.

Найбільше вражає примітивність мислення людей: «Сусідка застерігала, що ангели о цій порі року дуже небезпечні»... Так, ніби йдеться про сезонну малярію, коли треба берегтися комарів. Закінчується все гротесково й багатозначно: за гроші, зібрані за «оглядини» ангела, Елісенда і Пелайо «на вікна поставили залізні ґрати, щоб не залітали ангели»!

Окремо слід сказати про поведінку священика отця Гонзаги, який начебто мав би знати, як поводитися з ангелом. Проте коли ангел не зрозумів латини (якою в Латинській Америці правлять службу), то одразу нажив у особі святого отця непримиренного ворога. Особистою неприязню Гонзаги до ангела справа не обмежилася, адже стариган збирав навколо себе натовп парафіян, які не дуже дослухалися застережень отця, тож він вирішив заручитися підтримкою «вищих церковних інстанцій» і написати єпископу.

Кадр із фільму «Дуже старий чоловік із величезними крилами» за оповіданням Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Стариган із крилами». Режисер Фернандо Бірі. 1988

Лікар, оглядаючи ангела, дивується «крилам старого, які були такими природними в цьому організмі, що виникло логічне запитання, чому їх не мають інші люди». Це одне з найскладніших екзистенційних запитань: чому людина, яку вважають істотою богоподібною («Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Біблія. Буття: 1.26)), іноді поводиться як звір? В інтерпретації Ґарсія Маркеса воно пролунало так: чому люди, яким так пасували б ангельські крила, цих крил не мають? Звісно, письменник на це філософське питання відповіді не дає й не може дати.

Підкреслює абсурдність ситуації яскравий оксюморон: «Елісенда... бідкалась, що їй уже несила жити в цьому пеклі, повному ангелів». Тобто людський рід дійшов краю: ангел, посланець Раю, асоціюється вже із Пеклом! Принагідно варто згадати слова отця Гонзаги: «Диявол володіє неабиякими здібностями перевтілюватись і дурити необережних людей». Отже, світ перевернувся: Пекло наповнилося ангелами, а людство не чекає і не бажає зустрічі з високим і безгрішним.

Нехай навіть не з мотивів гуманності, а через те, що ніхто «не зможе їм сказати, що робити з померлим ангелом», Пелайо «пожалів старого, загорнув його в ковдру й відніс у повітку, де ангела щоночі трусила лихоманка».

Наслідком цього вчинку стало те, що «ангел не вмер тієї зими, а почав оклигувати». Отже, не так вже й багато стариганові було треба - вияву щирих людських почуттів, доброти й милосердя, яких, на превеликий жаль, так мало залишилося у мешканців селища.

Тож, хоча «Елісенда полегшено зітхнула», коли стариган «нарешті забрався від них», автор зрештою залишає і героям твору, і людству промінчик надії...

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

СТАРИГАН ІЗ КРИЛАМИ

(скорочено)

Дощ не вщухав уже третю добу, і з напівзатопленого подвір'я краби весь час повзли до будинку; Пелайо тільки те й робив, що знищував їх, а на світанку йому довелося винести і викинути в море цілий кошик цих істот. У дитини всю ніч був жар, і Пелайо з дружиною подумали, що то в неї від смороду крабів.

З вівторка світ став похмурим, небо й море були однакового попелястого кольору, а пісок на березі виблискував ночами, мов світлячки. Вранці світло зробилося ще тьмянішим, і коли Пелайо повернувся з моря, він ледве розгледів, що в глибині подвір'я щось ворушиться і стогне. Підійшовши ближче, він побачив, що це старенький дід, який упав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають великі крила.

Наляканий цим страховиськом, Пелайо побіг по свою дружину Елісенду, яка саме ставила компреси хворій дитині, і привів її на подвір'я. Обоє з німим заціпенінням дивились на старого. Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані й брудні, лежали у болоті, і все це разом надавало йому кумедного і неприродного вигляду. Пелайо та Елісенда довго й уважно дивились на старого, нарешті, трохи отямившись, дійшли висновку, що він навіть симпатичний, і наважились заговорити до нього. Той відповів якоюсь звучною, але незрозумілою мовою, отож вони вирішили, що це, мабуть, людина, яка потерпіла під час аварії якогось іноземного пароплава. Проте подружжя все-таки вирішило покликати сусідку, яка багато всяких див бачила в своєму житті, і вона одразу все пояснила:

- Це ангел. Мабуть, він прилетів по дитину, але сердега такий старий і немічний, що злива збила його на землю.

Наступного дня все село вже знало, що в будинку Пелайо є живий ангел. Сусідка застерігала, що ангели о цій порі року дуже небезпечні, отож Пелайо, сидячи на кухні з кийком альгвасила1, цілий вечір не спускав зі старого очей, а перед тим, як лягти спати, витяг його з грязюки й замкнув у дротяному курнику. Опівночі дощ нарешті ущух, але Пелайо та Елісенда все ще ловили крабів. Незабаром дитина прокинулась і попросила їсти; жар у неї спав. Подружжя вирішило, що вранці вони відпустять ангела, посадять його на тин, дадуть прісної води та харчів на три дні і пустять - хай летить у відкрите море. Проте коли вранці вони вийшли на подвір'я, сусіди стояли юрмою перед курником, роздивляючись на ангела без аніякісінької святобливості, й кидали йому їжу крізь сітку, немовби то було не надприродне створіння, а якась циркова звірина.

1 Альгвасил - сільський поліцейський.

Почувши про появу в їхньому селі ангела, близько сьомої години з'явився отець Гонзага. Прийшли й інші цікаві й почали разом міркувати, що зробити з цим полоненим. Найбільш простодушні пропонували призначити його головою всесвіту; інші наполягали на тому, щоб зробити його генералом, який, напевне, виграв би всі війни. Були й такі фантазери, які пропонували з допомогою ангела вивести новий рід крилатих людей, які підкорили б всесвіт.

Отець Гонзага перед тим, як стати священиком, був дроворубом. Зазирнувши крізь сітку до курника, він пробубонів молитву, а тоді попросив відчинити двері, щоб ближче придивитись до цього безпорадного діда, який більше скидався на велику старезну курку, ніж на людське створіння. Дід сидів у кутку, розправивши крила, які сохли на сонці; навкруги валялись шкуринки від фруктів та недоїдки, які кидали люди. Отець Гонзага зайшов у курник і привітався по-латині; старий, байдужий до людей, неохоче глянув на нього й буркнув щось своєю мовою. Священикові одразу не сподобалось те, що ангел не розуміє божої мови і не вміє шанувати божих слуг. Потім отець Гонзага помітив, що старий надто вже схожий на земну людину: від нього тхнуло болотом, з крил звисали водорості, велике пір'я було посічене земними вітрами, й нічого в жалюгідній зовнішності старого не свідчило про велич і гідність ангела.

Священик вийшов із курника і в короткій проповіді застеріг парафіян від зайвої наївності, додавши, що крила ще ні про що не свідчать, їх мають і літак, і яструб, отже, це - атрибут не тільки ангелів. Тут же він нагадав, що саме диявол володіє неабиякими здібностями перевтілюватись і дурити необережних людей. Отець Гонзага пообіцяв написати листа єпископові, щоб той, у свою чергу, написав главі церкви, а той - Папі й щоб, таким чином, остаточне рішення прийшло з найвищої церковної інстанції.

Умовляння отця Гонзаги не дали ніякого наслідку. Звістка про затриманого ангела поширювалася з такою швидкістю, що через деякий час у двір Пелайо набилася сила-силенна людей, і довелося викликати військо, щоб розігнати натовп, який трохи не розвалив будинок. Елісенді, яка вже втомилася вимітати з подвір'я сміття, спало на думку брати з кожного, хто хоче зайти у двір і подивитись на ангела, п'ять сентаво.

А люди йшли і йшли. Прибув навіть мандрівний цирк із повітряним гімнастом, що декілька разів пролетів над юрбою, але ніхто не звернув на нього жодної уваги. Прийшли з надією видужати химерні хворі: жінка, яка з дитинства лічила удари серця і їй уже не вистачало для цього цифр; нещасний чоловік, якому заважав спати шум зірок; сновида, який прокидався вночі й ламав усе, що робив удень, та багато інших, хвороби яких були не такі серйозні. Серед цього галасу та безладдя, від яких, здавалося, дрижала земля, Пелайо з Елісендою несподівано виявили, що в них зібралася вже кругленька сума; менш ніж за тиждень вони заповнили мідяками всі посудини, які мали в домі, а черзі бажаючих подивитись на живого ангела не видно було кінця-краю.

Очманілий від нестерпної спеки й смороду свічок, що їх віруючі ставили перед курником, ангел намагався якдалі забитися в куток. Спочатку його частували кристаликами камфори, якою, на думку тієї ж мудрої сусідки, харчувалися ангели. Але він навіть не глянув на ці ласощі; так само знехтував він стравами, які ставили біля нього ті, що приходили сповідатися, і нарешті вибрав баклажанну кашу. Здавалось, надприродне терпіння було найголовнішою доброчесністю ангела: його дзьобали кури, шукаючи космічних паразитів, недужі видирали з крил пір'я, щоб доторкнутися ними до своїх болячок, а безбожники кидали в нього камінням, щоб старий підвівся і вони змогли роздивитись на його тіло. Один сміливець навіть припік йому бік розпеченою залізякою, якою таврують бичків, бо ангел так довго не ворушився, що всі подумали, чи він, бува, вже не вмер; старий злякано підхопився, бурмочучи щось своєю незрозумілою мовою, очі його наповнилися слізьми, він змахнув крилами, здійнявши цілу хмару пилюки в курнику й викликавши страшенну паніку в натовпі. Побачивши, що ангел реагує на біль, вирішили про всяк випадок дати йому спокій.

Отець Гонзага весь час закликав паству набратися терпіння, поки не прийде вказівка від Папи. Але час спливав, а Папа все ще з'ясовував, чи має це надприродне створіння пуп, чи схожа його мова на арамейську1, чи здатний він утриматися на кінчику голки, чи, може, зрештою, це якийсь іноземець. Листування з Папою могло б тривати поки світу й сонця, якби одна подія не поклала край усій цій історії.

1 Арамейська - одна з мов, якою було написано біблійні тексти.

Сталося так, що на сільському ярмарку серед інших див мандрівний цирк показував дівчину, яка через непослух батькам перетворилася на павука. Плата в цирк була менша, ніж у двір Пелайо, до того ж цій дівчині можна було ставити скільки завгодно запитань, можна було роздивлятися на неї з усіх боків, отож ця жахлива правда не викликала ні в кого навіть найменшого сумніву. Величезний павук-тарантул завбільшки з вівцю мав голову дівчини. Страшною була не тільки її зовнішність, а й той щирий смуток, з яким ця бідолаха розповідала про своє нещастя. Якось, ще зовсім молодою, вона втекла без дозволу батьків на танці, а коли поверталася лісом додому, гучний грім прокотився небом, і воно розкололося на дві половини, із щілини вилетіла блискавка й обернула її в павука. Живилася вона виключно кульками з січеного м'яса, що їх милосердні душі кидали їй у рот. Це видовище, таке правдиве й водночас таке повчальне, відвернуло на якийсь час увагу людей від ангела, що ледве удостоював своїм поглядом смертних. Крім того, нечисленні чудеса, які приписували ангелові, були якимись сумнівними й свідчили швидше про його розумовий розлад, як-от у випадку із сліпим, до якого не повернувся зір, зате виросли три нових зуби, або у випадку з паралітиком, який так і не почав ходити, зате раптом виграв у лотерею велику суму грошей, чи з прокаженим, у якого на уражених хворобою місцях виросли соняшники. Ці чудеса, схожі більше на жарт, похитнули репутацію ангела, а жінка-павук зруйнувала її остаточно. Отець Гонзага знову міг спокійно спати, а подвір'я Пелайо знову зробилося таким безлюдним, як у ті часи, коли дощ лив три дні й краби заповзали до кімнат.

Старий із крилами. Персонаж Театру ляльок ім. С. В. Образцова

Проте господарі не мали на що нарікати. За одержані гроші вони перебудували свій будинок, зробили його двоповерховим, з балконом, розбили садок, на вікна поставили залізні ґрати, щоб не залітали ангели. Пелайо почав розводити кролів, тепер у нього була майже ціла кроляча ферма неподалік від села, і він відмовився назавжди від посади поліцейського. Елісенда купила собі лакові босоніжки на високих підборах, кілька барвистих шовкових суконь, у які вбиралася щонеділі, мов багата сеньйора. Єдине, що господарі залишили без зміни, то це курник; щоправда, іноді вони мили його з хлоркою і обкурювали всередині різними пахощами, щоб позбутися гострого запаху курячого посліду, який стояв у всіх закутках.

Коли хлопчик почав ходити, батьки пильнували, щоб він не наближався до курника, а коли в нього почали мінятися зуби і він звик до запаху посліду, вони забули про свій страх, і дитина тепер гралася в курнику, дротяна сітка якого поржавіла й шматками випадала. Ангел і до хлопчика ставився так само байдуже, як і до інших смертних, але покірливо, мов дворняга, терпів усі його примхи та витівки.

Одного дня хлопчик і ангел одночасно захворіли на вітряну віспу. Викликали лікаря. Він не втримався й, оглянувши ангела, знайшов у нього стільки хвороб у серці та нирках, що просто дивно було, як цей сердега ще живе на світі. Але найбільше лікаря здивували крила старого, які були настільки природними в цьому організмі, що виникало логічне запитання, чому їх позбавлені інші люди.

Минуло кілька років, і хлопчик пішов до школи. Новий будинок устиг постаріти, курник розпався зовсім, і безпорадному ангелові не було тепер куди подітися. Він тинявся двором, повитоптував городину, заходив до спальні, а коли його виганяли звідти віником, миттю опинявся на кухні; здавалося, він перебував одночасно в кількох місцях; подружжя дійшло висновку, що він має здатність роздвоюватись, ділитись на безліч своїх особин. Елісенда у відчаї плакала, що в неї вже не вистачає сили жити в цьому пеклі, повному ангелів.

За останню зиму ангел дуже постарів. Він ледве ворушився і майже нічого не бачив, погляд його геть затьмарився, він раз по раз спотикався, а все пір'я з крил попадало. Пелайо, нарешті, пожалів старого, загорнув його в ковдру й відніс у повітку, де ангела кожну ніч трусила лихоманка й він стогнав, бурмочучи щось своєю незрозумілою мовою. Господарі занепокоїлись, щоб старий, бува, не помер, бо тоді ніхто, навіть їхня розумна сусідка, не зможе їм сказати, що робити з померлим ангелом.

Але ангел не помер тієї зими, а, навпаки, почав оклигувати. Кілька днів він сидів непорушно в найвіддаленішому куточку двору, дивлячись майже прозорими очима на перші промені грудневого сонця; потім у нього почало рости тверде та довге, як у старих птахів, пір'я. Іноді, коли ніхто не чув, старий наспівував пісні старих мандрівників.

Одного разу Елісенді, яка вибирала цибулю в городі, раптом здалося, ніби морський вітер зриває бляшаний дашок над балконом; вона пішла до будинку і, визирнувши з вікна, яке виходило у двір, побачила, що це намагається злетіти ангел. Рухи його були невправні, він витоптав усю городину й мало не розвалив повітку. Нарешті йому таки пощастило знятися вгору. Коли він промайнув над останніми хатинами, вимахуючи крилами, мов старий яструб, Елісенда полегшено зітхнула. Вона ще довго дивилася вслід ангелові, який нарешті забрався від них і полетів у бік моря, перетворившись на маленьку чорну цятку.

Переклад з іспанської Маргарити Жердинівської

  • 1. Чому появу латиноамериканської літератури 1960-х рр. називають «латиноамериканським літературним бумом» або «карибським дивом»? Які письменники створили це «диво»?
  • 2. Які письменники найбільше вплинули на формування художньої майстерності Ґарсія Маркеса?
  • 3. Знайдіть в оповіданні «Стариган із крилами» елементи магічного реалізму.
  • 4. Які проблеми порушено в оповіданні «Стариган із крилами»? У чому, на вашу думку, полягає символічний сенс зустрічі ангела з людьми?
  • 5. Через що старигана-ангела не сприймають персонажі оповідання: отець Гонзага; люди, котрі сподіваються на зцілення; Елісенда?
  • 6. Чому, на вашу думку, автор постійно порівнює старигана саме з тваринами (дворнягою, куркою, яструбом)? Що це дає для розуміння проблематики оповідання?
  • 7. Пофантазуйте: якби подібна казкова ситуація (приліт ангела) реально склалася у наш час, якою була би зустріч людей із ангелом? Чи відрізнялась би вона від зображеної Ґарсія Маркесом?
  • 8. Як ви розумієте вислів Елісенди «пекло, повне ангелів»?
  • 9. Напишіть за оповіданням «Стариган із крилами» твір на одну з тем: «Чи потрібні людству ангели?»; «Людство перед вибором: ангел чи звір»; «Чи повернеться до людей ангел?»; «Про що Ґабріель Ґарсія Маркес попереджає людство?».


Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.