Підручник з Мистецтва. 10 (11) клас. Комаровська - Нова програма

МИСТЕЦЬКА ПОДОРОЖ ЯПОНІЄЮ

Маленька острівна Японія, вкрита горами і вулканами, вразила людство не лише тим, що стала «економічним дивом». Вона подарувала світу своєрідну культуру, в якій все унікальне: пам'ятки архітектури, бронзові вироби, роботи та аніме, що набули популярності у XX ст., багато інших винаходів. У мистецтві Японії поєдналися витонченість, багатозначність, емоційність та вигадливість, за що його цінують в усьому світі.

1. Фенікс на шпилі павільйону

2. Золотий павільйон. Кіото

ЯПОНСЬКИЙ СТИЛЬ: ГАРМОНІЯ І ВИРАЗНІСТЬ

Архітектура Японії багато чого запозичила з Китаю, але для неї характерне прагнення до вишуканої простоти. Світлі й відкриті будівлі в основному складаються з прямокутних елементів. Основним будівельним матеріалом було дерево.

Справжнім шедевром японського зодчества став Золотий павільйон в Кіото, найкрасивіша будівля монастиря Рокуон. Він збудований у 1397 р., і спочатку служив віллою сьогуна (правителя). Квадратна в плані триповерхова будівля, крім нижнього поверху, вкрита сусальним золотом. Перший поверх — Зал очищення, свого роду приймальна. Він оточений верандою, майже виступає над дзеркальною поверхнею ставка. Другий поверх — Печера милосердя, збудований у стилі самурайських житлових апартаментів, де розміщувався Зал музики і поезії. Зовні він майже не відрізняється від першого, а от його інтер'єр прикрашений багатим живописом. Третій поверх, відокремлений від перших двох виносом даху, був призначений для релігійних церемоній, і мав філософську назву «Вершина пустоти». Дах павільону покритий корою дерев і прикрашений шпилем із зображенням птаха Фенікса.

У 1994 р. Золотий павільон в Кіото занесений до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Поцікавтеся, яке символічне значення має птах Фенікс в культурах різних народів. Поміркуйте над тим, як архітектура відображає ставлення до природи в культурі Японії.

Високого рівня розвитку в Японії досягло мистецтво гравюри. Японська гравюра є різновидом ксилографії. Спочатку її твори були чорно-білими, оскільки митці використовували лише чорну туш, але з XVII ст. художник Моронобу запровадив техніку кольорового друку.

1. Харунобу. Зимовий сюжет

2. Утамаро. Портрет жінки

3. Хокусай. «Велика хвиля в Канагаві»

4-6. Японські нецке

Видатним майстром багатобарвної гравюри був Судзукі Харунобу (1724-1770). Головні мотиви його творчості — ліричні сцени. Художник прагнув передати почуття та емоції своїх героїв: ніжність, смуток, любов.

Художник Кітаґава Утамаро (1753-1806) повністю присвятив себе зображенню жанрових сцен із жінками в різноманітному вбранні. Він надзвичайно тонко відчував взаємозв'язок жесту і настрою, освітлення і виразу обличчя.

Вершиною традиційної японської гравюри вважається творчість Кацусіко Хокусая (1760-1849). Йому властиві небувалі раніше в японському мистецтві повнота охоплення життя, інтерес до всіх його проявів — від випадкової вуличної сцени до захопливих явищ природи.

Хокусай був дуже плідним майстром: йому належить понад 30 тисяч гравюр і малюнків, більше 500 ілюстрованих книг. У сімдесят років Хокусай створив свою найуславленішу серію гравюр «36 видів Фудзі», а слідом за нею — серії «Мости», «Великі квіти», «Подорожі водоспадами країни», альбом «100 видів Фудзі». Кожний твір майстра — шедевр образотворчого мистецтва, відображення своєрідної концепції буття, місця людини у світі.

Дізнайтеся більше про творчість видатних японських майстрів гравюри.

Є в японському мистецтві одне особливе явище — нецке, різновид мініатюрної скульптури. Це фігурки людей, тварин, персонажі легенд і художніх творів. Вони виготовлялися зі слонової кістки, дерева, інших матеріалів. Перші нецке з'явилися в Японії у другій половині XVI ст. Вони використовувались для прикріплення до поясів гаманців, ключів, коробочок з ліками, а також слугували прикрасою для одягу. Їхні розміри становили 2,5-15 см.

На початок XIX ст. нецке стали більш складними і вигадливими. Зазвичай то були вже не окремі фігурки, а цілі сюжетні композиції.

Розмаїття фігурок і, відповідно, їхніх призначень, давали можливість власникові обирати необхідну для будь-якої конкретної ситуації.

ЗАВДАННЯ:

• Який виражальний засіб: лінія чи колір — домінує в японській гравюрі? Поясніть свою думку.

Знайдіть самостійно інформацію про незвичайну пам'ятку архітектури Японії — торії (ритуальні ворота) святилища Іцукусіма. В чому, на вашу думку, поляга є їх унікальність?

ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ:

Придумайте нецке для себе і зліпіть його з м'якого пластику (полімерної глини). Це чудова ідея для подарунка батькам, друзям, родичам.

МУЗИЧНО-ТАНЦЮВАЛЬНА МОЗАЇКА

Країна Сонця, що сходить, сформувала самобутнє традиційне музичне й хореографічне мистецтво. Японці дбайливо оберігають своєрідність своєї музики — її суголосність з природою, близькість до природних звуків і тембрів, унікальність «ма» («пауза, яка звучить»), асиметричність розгортання драматургії музичних творів.

Урочиста й пафосна музика церемоній гагаку виконувалася в імператорському палаці Кіото та маєтках аристократів. Для гагаку використовували інструменти-символи. Флейта рютекі («флейта дракона») нагадувала про драконів, які парять між небом і землею; символом небесного світла вважався губний орган сьо; символом земного життя людини — духовий інструмент з групи гобоїв хитирики. До ансамблю входили також барабани — великий тайко та малі — какко, сьоко. Особливий інтерес становить струнний інструмент біва, який іноді називають японською лютнею.

Прослухайте японські мелодії у звучанні різних інструментів.

Традиційне придворне танцювальне дійство бугаку означає «танцювальний театр», «танець і музика». До репертуару бугаку входили військові танці бубу, що демонстрували могутність і славу переможців у битвах, цивільні бумбу, що оспівували найважливіші життєві цінності, дитячі вараві-маї, жіночі онна-маї та рухливі хасиримоно («танець-біг»), під час виконання яких актори активно пересувалися на невеликому майданчику. Важливими елементами дійства були досить складні, з багатьма деталями костюми, надягати які актору допомагали спеціально навчені помічники. У бугаку використовувалися і яскраво розфарбовані маски, які мали назву певної музичні композиції й танцю. Маски підкреслено гротескно зображували вираз обличчя персонажа. Однак, на відміну від інших театральних масок японського театрального мистецтва маски бугаку мали рухомі частини, якими актор міг керувати відповідно до сюжетних подій.

Сцена бугаку облаштовувалася просто неба на території імператорського палацу або біля храмів, де зводили спеціальні квадратні підмостки. Хід бугаку регламентувався чіткими правилами.

Японські музичні інструменти

1. Сьо (губний орган)

2. Тайко (барабан)

3. Хитирики (бамбуковий гобой)

4. Виконання бугаку

ЗАВДАННЯ:

• Висловіть свої версії: чому музичний інструмент біву порівнюють з українською кобзою? Підказка: мандрівні японські співаки-сліпці під супровід цього інструменту виконували пісніречитативи «Повісті про дім Тайра». З яким жанром української музики у вас виникають асоціації?

ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ:

Створіть ескіз карнавальної маски в «японському стилі».

У ДЗЕРКАЛІ СЦЕНИ ТА ЕКРАНА

В історії японського театру одне із значущих місць належить театру Но, що означає «театр майстерності». Його п'єси увійшли в історію японської літератури як твори великої художньої цінності, оскільки в них сценічна майстерність завжди пов'язана з розвинутою драматургією.

Мистецтво театру Но побудовано на художній умовності. Головним незмінним декором сцени є зображення прадавньої сосни — уособлення центру світобудови та символу вічності. В японському театральному мистецтві з нею пов'язані різноманітні метаморфози, що відбуваються під час дійства.

Зміна обстановки та розвиток подій могли передаватися лише пересуванням акторів з одного місця сцени в інше або їхніми позами чи поворотами в певний бік. Якщо по ходу дії актор стояв спиною до місця, де сидів хор, це означало, що він стежить за тим, як сходить Місяць, а коли він ставав обличчям до хору, це означало, що він дивиться на захід.

Протягом дії глядачі тлумачили повільні рухи акторів, коли вони то трохи підіймали носок ноги, при цьому не відриваючи п'яти від підлоги, то піднімали п’яту, не відриваючи носка від підлоги. Умовні жести, символіка рухів і дій також були сповнені певним змістом: невеличкий стрибок з підставки на підлогу сцени означав, що героїня кинулась у річку, а змах батогом — стрімкий рух вершника. Гра з віялом по ходу дії дозволяла акторові зобразити Сонце, Місяць, природні стихії або навіть «перетворити» його на зброю чи будь-який інший предмет.

Усі дійові особи, закінчивши свою роль, не залишали сцену, а завмирали в глибині сцени і своєю нерухомістю немовби вимикали себе з поля зору глядачів.

Хор — активний учасник подій — підхоплює репліки акторів, веде з ними розмови, розповідає про дійових осіб. Невеличкий оркестр розміщується уздовж стіни і супроводжує дійство грою на флейті, барабані й двох тамбуринах.

Особливо цікавими є блискучі, багаті костюми акторів та художньо виконані дерев'яні маски, що були взірцем ужиткового мистецтва,— їх зберігали в особливих дерев'яних ящиках як священні реліквії.

Порівняйте японські маски Но і китайські театральні маски.

У XVI—XVII ст. провідним жанром японського національного театру став театр Кабукі (від япон. «пісня і танець»). Від самого початку це був театр, зорієнтований на простих глядачів, а ролі виконували жінки. Проте 1629 р. за наказом імператора склад труп Кабукі став виключно чоловічим. І з того часу всі ролі, навіть жіночі, виконують чоловіки.

5. Маски театру Но: дівчина, хлопець, відьма, літня жінка

6. Сцена з вистави театру Кабукі

Найвідомішою постаттю в драматургії Кабукі був Тікамацу (1653-1725). Його п'єси й сьогодні можна побачити в репертуарі театру.

Різні стилі мистецтва Кабукі розвивалися у театральних центрах Кіото та Едо (нині Токіо). В Кіото склався м'який, чуттєвий стиль вистав Кабукі, а в Едо переважали воїни, тому тут склався мужній стиль.

Склались і амплуа акторів, для яких було розроблено певний грим, костюми, перуки, систему жестів і поз, рухи і модуляції голосу. Актори спеціалізувалися кожен у своєму амплуа і передавали секрети майстерності учням і послідовникам разом із сценічним ім'ям. Так утворилися акторські династії з багатьох поколінь виконавців.

Театр Кабукі відігравав настільки значущу роль у мистецтві Японії, а актори Кабукі були настільки популярними серед японців, що під його впливом навіть виник жанр театральної гравюри якуся-е.

Розгляньте гравюри жанру якуся-е. Спробуйте відгадати амплуа зображених акторів.

1. Актор Кабукі Кацукава

2. Сцена з вистави театру Кабукі

3. Японський драматург Тікамацу

4. Тойокуні старший. Три актори у виставі

5-6. Какую Тоба. Веселі картинки з життя птахів і звірів

7. Кадр із фільму «Навсікая з Долини вітрів»

Без ознайомлення з японськими коміксами і мистецтвом анімації непросто зрозуміти сучасну Японію, де поширюються клуби підлітків — фанів аніме. Що ж поєднує комікси й анімацію?

Комікси, створені в Японії, мають назву манга. Це слово вигадав Кацусіко Хокусай у 1814 р., воно означає «гротески». Манга і стали основою аніме. Нині в Японії почали з'являтися аніме про події на сході України.

Японія відома своїми саундтреками до мультфільмів та комп'ютерних ігор. Поясніть значення слова «саундтрек».

Перший комікс в Японії був створений ще у XII ст. Це були «Веселі картинки з життя птахів і звірів» буддійського монаха Какую Тоба (1053-1140). На сувоях були зображені тварини, які пародіювали сцени з життя людей.

ЗАВДАННЯ:

• Схарактеризуйте театр Но і театр Кабукі. Ознайомтеся з п'єсами видатного японського драматурга Тікамацу. Чому, на вашу думку, його твори набули популярності в Європі?

ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ:

• Театралізуйте у класі ритуал чаювання в японському стилі. Створити відповідну атмосферу вам допоможе слайд-шоу з музичним рядом, що супроводжуватиме церемонію.

• Розробіть серію картинок для аніме в японському стилі.