Українська література. 8 клас. Коваленко

Тихі чесні кроки Володимира Підпалого

Володимир Підпалий

1936—1973

«...Я, мабуть, не народився поетом» — так скромно оцінював своє обдарування Володимир Олексійович Підпалий. Але коли ви читатимете його твори, то відкриєте для себе тонкого ніжного лірика, у якого не знайдете жодної фальшивої ноти. Доля виявилася до нього несправедливою, відвівши всього 37 коротких років життя. Він не любив слави й галасу довкола свого імені, був скромний і чесний, а разом із тим принциповий, коли мова заходила про святі для нього поняття — «Україна», «людина» і «творчість».

В. Підпалого літературознавці характеризують як представника «тихої поезії» — ліричного струменя в українській літературі 60-х — початку 70-х років ХХ ст. Їй не притаманна орієнтація на зовнішні ефекти, вона духовно спокійна й зосереджена. На відміну від пафосності, ствердження державності, національної самосвідомості поетів-«шістдесятників», вірші «тихих ліриків» відзначаються камерністю1, увагою до внутрішнього світу особистості, через який вони осмислюють загальнолюдське. В умовах, коли в країні до людини ставились як до «суспільного коліщатка», В. Підпалий і представники «тихої поезії» проголошують самоцінність кожної особистості, що на той час було сміливо й кидало виклик тоталітарній системі. «Наше сьогодення вияскравлює його літературний і громадський подвиг, бо писати такі поезії, редагувати такі збірки, так безкомпромісно, мужньо і щиро підтримувати справжню літературу в 60-ті — на початку 70-х років зважувалися далеко не всі письменники, видавничі редактори. В атмосфері гоніння всього мислячого, прогресивного, в умовах масового цькування талантів, шпіонажу серед людських душ Володимир Підпалий вистояв, навіть підтятий жорстокою хворобою, не зрадив ні себе, ні друзів», — таким згадує його письменник Володимир Біленко.

1 Камерний — тут: призначений для вузького кола.

Яким же був один із яскравих поетів «тихої лірики»? Найкраще, мабуть, розповість про себе він сам.

АВТОБІОГРАФІЯ

(Скорочено)

«Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником...) і чистоті.

Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн і горілку. Загинув під Києвом 1943 року. Пам'ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав.

Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. У школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами.

1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.

Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських “Молоді України” та “Зміни” (1958 р.). У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка “Зелена гілка”, а роком пізніше — “Повесіння”... Нині підготував дві книги: “Тридцяте літо” для видавництва “Молодь” та “Книгу лірики”. Мрію написати пісню.

Працюю старшим редактором поезії у “Радянському письменникові”1. Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий.

Київ, 26 вересня 1966 р.»

1 «Радянський письменник» — книжкове видавництво Спілки письменників України. Засноване 1933 р. у м. Харкові під назвою «Радянська література». Від 1934 р. працює в Києві. 1939 р. перейменоване на «Радянський письменник». У незалежній Україні набуло сучасної назви — «Український письменник». «За часів тоталітаризму видавництво мало статус солідної й респектабельної установи в тодішній (підрадянській) Україні, підтримуючи час від часу високу репутацію виданнями творів окремих письменників позаідеологічного художнього спрямування — окремі з них по досі лишаються в скарбниці української літератури», — таку інформацію нині можна прочитати на сайті його інтернет-книгарні.

Після 1966 р. побачили світ збірки В. Підпалого «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992).

Основні мотиви творчості В. Підпалого: сенс людського життя, любов до радянської Батьківщини, значення поетичного слова в суспільстві, захист рідної мови, змалювання рідної природи, краса людських почуттів тощо.

Після тривалої невиліковної хвороби В. Підпалий помер 24 листопада 1973 року.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Поясніть, яким у вашій уяві постав В. Підпалий як поет й особистість. Наведіть приклади з його біографії.
  • 2. Назвіть дві-три характерні особливості творчості представників «тихої поезії».

У ліричному вірші «...Бачиш: між трав зелених...» знайшла яскравий вияв позиція В. Підпалого як поета-гуманіста. Поштовхом до роздумів про сенс людського буття послужив зворушливий епізод: ліричний герой помітив у траві самотніх пташенят. Чим має бути наснажене життя кожного? Які цінності має сповідувати особистість? Через антитезу «активна позиція — байдужість» автор втілює свій життєвий ідеал: справжня людина повинна бути відповідальною за все в цьому світі, бути небайдужою до всього.

* * *

Бачиш: між трав зелених,

як грудочки, пташата...

Станьмо ось тут навшпиньки

спокій їх берегти.

Може, не зможу батьком —

стану їм старшим братом;

будь їм, маленьким, сірим,

просто сестрою ти...

Кажеш, що не зумієм,

не маєм любові й хисту...

Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?!

Яструб-розбійник свисне

раптом над беззахисними,

ляже на нашу совість

за нашу байдужість гріх...

Треба в житті любити

гаряче і багато:

сонце, дощі зернисті,

дорогу в пилу,

траву!

...Бачиш, в гнізді малому,

як грудочки, пташенята,

немічні ще, невміло ворушаться

і живуть!..

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

  • 1. Визначте основний мотив поезії та поясніть, як він розкривається.
  • 2. У творі відчутна діалогова форма викладу. Хто, на вашу думку, є адресатом, з яким автор розмовляє?
  • 3. У вірші використано прийом обрамлення: на початку й наприкінці відтворено образ пташенят. З якою метою автор використав цей прийом?
  • 4. Поміркуйте, чи можна сказати, що образ пташенят у творі набуває символічного значення. Свою відповідь обґрунтуйте.
  • 5. Автор використовує такі філософські категорії, як любов, совість, гріх. З якою метою він уводить їх у вірш?
  • 6. Поясніть, як у поезії «...Бачиш: між трав зелених...» знайшли відображення принципи творчості представників «тихої лірики». Відповідь підтверджуйте цитатами.
  • 7. До якого виду лірики належить поезія? Наведіть аргументи на доказ своєї думки.

«Зимовий етюд1» — ніби спалах-враження про одну миттєвість зими. У поезії відтворено емоційний стан ліричного героя, викликаний пейзажем.

Основний мотив — оспівування краси природи рідного краю, неповторності зимових краєвидів.

Автор кількома влучними образами відтворює зимовий пейзаж. Невеличкий етюд побудовано на прийомі антитези. З одного боку — сон, тиша, з іншого — рух. Метафори замерзле відлуння розмаїття думок, дерева в своїх снах навіюють спокій, разом із тим персоніфікація (Вітер вихоплює з гілок звуки) надає зимовій картині динамізму.

ЗИМОВИЙ ЕТЮД

На шибі вікна замерзле відлуння розмаїття думок,

За вікном дерева в своїх снах...

З-під снігу — є легке відчуття їх весняної замріяності,

Вітер вихоплює з гілок звуки —

Він намагається скласти з них зимову сонату2.

Вслухаючись... можна побачити мерехтіння і переливи їх кольороспалахів.

Ця краса наскрізь проймає єство,

Хочеться поділитись... білокрилі промені-думки линуть до тебе.

1 Етюд — невеликий літературний твір, присвячений певній конкретній темі.

2 Соната — інструментальний музичний твір, який складається з трьох-чотирьох різних щодо характеру та темпу частин.

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Про що цей твір? Опишіть, які почуття ліричного героя відтворено. Відповідаючи, цитуйте твір.

2. Поміркуйте, хто може бути адресатом етюду. З якою метою ліричний герой звертається до нього або неї? Відповідь підтверджуйте цитатами.

3. Назвіть зорові образи поезії. Яка їх роль у творі?

4. Прочитайте рядки:

Вітер вихоплює з гілок звуки —

Він намагається скласти з них зимову сонату.

Як створений автором поетичний образ допомагає вам уявити картину природи?

5. Яким ви уявляєте ліричного героя твору?

6. До якого виду лірики належить поезія? Наведіть аргументи на доказ своєї думки.