Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

ПОЕТ ОДУХОТВОРЕНОГО ЖИТТЯ

ПАВЛО ТИЧИНА

1891-1967

В історії світової літератури, мабуть, не найдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.

Василь Стус

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. у селі Піски на Чернігівщині в багатодітній родині: був сьомою дитиною серед тринадцяти. Навчався в училищі, згодом у Чернігівській духовній семінарії, потім уступив до Київського комерційного інституту.

Першим розгледів у П. Тичини талант великого поета М. Коцюбинський, який запрошував обдарованого юнака на свої «суботи» — щотижневі літературні вечори-читання.

Павло Тичина. Автопортрет.

Поезія, малярство і музика тісно переплелися в долі поета. Він був кларнетистом Чернігівського симфонічного оркестру, диригентом семінарського хору, у Києві — помічником хормейстера в театрі М. Садовського. Брав участь у знаменитих гастролях капели К. Стеценка (1920).

Перша книга віршів «Соняшні кларнети» (1918) творилася в атмосфері сподівань на державне відродження України, що й зумовило її особливий — піднесений, урочистий — настрій. Ліричний герой збірки залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними виміряє свої душевні порухи. Його серце відкрите навстіж сонцю, радості, мінливості настроїв гаїв, полів, світанків.

До збірки «Соняшні кларнети» увійшли твори так званої національної трилогії — поема «Золотий гомін», «Дума про трьох вітрів», цикл «Скорбна мати», у яких в оригінальній формі художньо осмислюється час, свідком якого поет був, — тривожні, неоднозначні 1917-1918 рр.

Обкладинка збірки «Соняшні кларнети». Видання друге (1920). Художник Лесь Лозовський.

У циклі «Скорбна мати» важливу роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він має кілька іпостасей: це реальна жінка, імовірно, мати П. Тичини (її пам'яті присвячено твір), це і велика страдниця — мати Ісуса — та розтерзана мати-Україна. Вражаючими деталями малює автор картину звиродніння, загибелі, пустки в краю, де не стихає братовбивча війна: «чийсь труп в житах чорніє», «в могилах поле мріє», «буяє дике жито». Повторюваний образ жита, характерний для народної творчості як символ життя, переосмислюється поетом і стає місткою алегорією руїни, краху. Та страшніше за «дике жито» розрухи — моральний, духовний злам людини: «...людське серце до краю обідніло». Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою. Тому такою гіркотою напоєні її слова:

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Поет, який щиро радів «золотому гомону» національного звільнення рідного народу, на таких самих потужних регістрах художньо відтворив його руїну.

Перша сторінка рукопису спогадів Павла Тичини.

Згодом одна за одною з'явилися збірки «Плуг», «Замість сонетів і октав» (обидві — 1920). Ці книги принесли П. Тичині заслужену славу й популярність. Талант поета після вдалого дебюту «Соняшних кларнетів» розвивається, зміцнюється, набуває нових тонів і відтінків. У збірках 1920 р. пафос національного відродження поєднується із соціальною конкретикою. Але драматизм доби, сучасником якої був П. Тичина, зумовив неймовірні випробування його духу й таланту. У 1930-ті рр. відбувся трагічний злам у творчості поета, спричинений тоталітарною системою. Щодо цього гірко-іронічно написав Є. Маланюк у поезії «Сучасники»:

...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.

...в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.

Павло Тичина (ліворуч) та його брат Євген. 1929.

П. Тичина починає оспівувати «чуття єдиної родини», «сталь і ніжність» (назви збірок 1930-1940-х рр.), вірить у те, що «партія веде» (також назва збірки цього періоду). Щирість інтонацій змінюється декларативністю, лозунговістю, відкритість світу — сторожкістю, неправдивістю. Самобутній митець зазнав психологічних зламів і творчої кризи.

У 1941-1945 рр. помітне певне духовне відродження П. Тичини. З'являється вершинний твір цього етапу його творчості — поема «Похорон друга» (1942).

Творчий період 1940-1960 рр. Василь Стус влучно назвав як «покара славою»: «Він обрізував усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього доходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції».

Лише в 1990-ті рр. читач дізнався про невідомого П. Тичину, зокрема про ті його твори, у яких ідеться про замовчувані тривалий час сторінки української історії. Наприклад, у вірші «Гей, вдарте в струни кобзарі...», надрукованому 30 березня 1917 р., поет одним із перших відгукнувся на крах царизму, висловивши надію на відродження української державності:

Вкраїнські прапори вгорі —

Мов сонце над степами...

У вірші «Хто ж це так із тебе насміяться смів?» П. Тичина гнівно викриває братовбивчу громадянську війну, її криваве обличчя (нагадаємо, що поезія датована 1918 р.). Цей мотив доповнюється, розширюється — автор справедливо стверджує, що не може бути гуманною та людська спільнота, основа якої базується на злобі, зневажанні традицій роду, найсвятішого для кожного — батьків («курки спустили в матір і отця»), на підступному обмані та облуді («рушимо з ножами у наш край-едем»). Його логічним завершенням є фінал поезії, де П. Тичина говорить про прозріння народу, який не хоче «ще й на волі у кайданах гнить». Проте оптимістичним цей твір не назвеш: автор у художній формі ставить болючі питання, що хвилюють українця-патріота, констатує та узагальнює певні факти тогочасної дійсності, але відповіді на них не дає (бо вона всім відома):

Ждали ми героя, а встав свинопас, —

Хто ж так люто кинув на поталу нас?

Ці та інші вірші засвідчують, що П. Тичину тривожили ті страшні деформації, які відбувалися в суспільстві, він бачив їх, відчував усю драматичність епохи, і це ще один штрих до суперечливого творчого шляху відомого поета.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 року.

* * *

Творчий шлях поета позначений болісними роздумами, тривожними передчуттями, художніми вершинами і невдачами. Однак в історії української літератури постать співця «Соняшних кларнетів» не має собі рівних — за глибиною осягнення гармонії світу, за емоційністю, символічною наповненістю подій та оригінальністю віршових інтонацій.

Сергій Єфремов так писав про його творчість: «Тичину важко вмістити в рямці якогось одного напряму чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, і з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм... Це привілей небагатьох — такий широкий мати діапазон». Літературознавець підкреслив найголовніше в поезії П. Тичини — її самобутність і неповторність, яка зумовила навіть появу нового терміна — «кларнетизм». Першим його запропонував В. Барка1 («Хліборобський Орфей, або Клярнетизм»), а потім підхопив Ю. Лавріненко («На шляхах синтези клярнетизму»).

1 Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет, 1908-2003) — український письменник, перекладач.

Літературознавчі координати

Кларнетизм — це стильова особливість творчості П. Тичини-модерніста, яка позначена вітаїстичністю, тобто життєлюбством як настановою на оптимістичне сприйняття світу, ренесансним розумінням життя як втілення гармонії людини й Всесвіту, людини й космосу, людини і природи; надзвичайною музичністю (ритмомелодикою), поєднанням чуттєвих вражень — передусім зорових і слухових, а також дотикових, запахових; мовною експресією, яка, зокрема, твориться неологізмами, звуковими ефектами (асонансами, алітераціями, звуконаслідуванням), розмірами рядків, строф. Кларнетизм П. Тичини закорінений у символізмі, поєднаному з неоромантизмом, експресіонізмом, імпресіонізмом.

Запитання та завдання

1. У чому виявляється суперечливість творчого шляху П. Тичини?

2. Прокоментуйте рядки з поезії П. Тичини:

...любити свій край не є злочин,

коли це для всіх.

3. Поясніть, як ви розумієте твердження Василя Барки: «Тичина-"клярнетист", можливо, був найвизначніший лірик світу в свої "клясичні" роки (1914-1924)».

Домашнє завдання

Підготуйте усну розповідь про кларнетизм у творчості П. Тичини.

Рання лірика П. Тичини: відтворення настроїв людини через образи природи

Вірші П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911), «Арфами, арфами...» (1914), «О панно Інно...» (1915) написані в «досоняшнокларнетівський» період поета, але в них відчувається безпосередність і щирість почуття, музичність, неповторність таланту, який трохи пізніше заявить про себе на повну силу. Уже тоді в них виникає і міцніє один із головних мотивів творчості П. Тичини — єдність людини з природою, захоплення мудрістю, красою і доцільністю світобудови. Ліричний герой, його душа споріднені із Всесвітом, він тонко відчуває найменші зміни в ньому.

С. Тельнюк1 влучно охарактеризував ранню творчість П. Тичини: «Пейзажна лірика Павла Тичини — не лише про природу, а інтимна — не лише про любов. Тут кожне слово має смисл, буквальний і переносний, конкретний і узагальнений. Його твори — про сенс буття людини і Всесвіту. Це твори великої філософської наснаги».

1 Станіслав Володимирович Тельнюк (1935-1990) — український письменник і літературний критик, один із найвідоміших тичинознавців.

«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)

Поезія є першим друкованим твором П. Тичини. Вона пронизана настроями весни. Ця пора року асоціюється з буянням почуттів, радісним очікуванням чогось нового, незнаного, але обов'язково світлого й радісного. Ліричний герой П. Тичини переповнений коханням. І воно таке бентежне, несподіване, чисте, що він виливає свою душу природі — шелесту липи у весняну ніч, старим гаям, місяцю, зорям, солов'ям. Настрій вірша піднесений, радісний, ідеться ж бо про найсвітліше перше почуття кохання, незатьмарене життєвими грозами.

Така гармонійна картина — це віддзеркалення душі ліричного героя, який, захоплений образом коханої, готовий підпорядкувати всього себе її бажанням, її життю, тому й використовує для висловлення своїх почуттів «мову» природи. Відтак поезія зіткана із зорових і слухових образів, обрамлених риторичними фігурами: питанням-ствердженням. Ними поет підкреслює емоційний стан ліричного героя, який усьому світу прагне розповісти про свої почуття.

«Арфами, арфами...» (1914)

Вірш позначений тривожним чеканням і сподіванням оновлення та побудований на оптимістичних акордах. Поет відчуває себе в обіймах Всесвіту, і його ліричний герой прагне знайти своє місце в житті, свій нерозривний, органічний зв'язок із природою. Емоційно промовиста персоніфікація весни як дівчини, закосиченої квітами, з перлами роси, співом жайворонка, дзвоном струмків і музикою гаїв, доповнюється іншою, протилежною нотою — тогочасного громадського життя:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Весна — це й символ соціальної боротьби, передчуття національних випробувань і катаклізмів, якими, знаємо, позначилося ХХ ст. в українській історії. Таким чином образ весни ще раз набуває символічних рис: ліричний герой вірить у неминуче відродження рідної землі.

Для відтворення цієї гами почуттів П. Тичина використовує неологізми («самодзвонними», «ніжнотонними»), численні інверсії, які допомагають поету акцентувати ключові образи твору — арфи, думи, бій, плач.

Олександр Мурашко. Дівчина в червонім капелюшку. 1902-1903.

«О панно Інно...» (1915)

У життєвій історії П. Тичини є важливий епізод — знайомство із сестрами Коновал, Полею та Інною (у хрещенні Анна, ласкаво — Нюся). Дівчата були доньками чернігівського краєзнавця та літератора Івана Коновала, приятеля М. Коцюбинського. Про них згадує сам поет у щоденнику, зізнаючись, що він покохав Полю, але, як засвідчують біографи, дружив із Нюсею, таємно закоханою в молодого Павла. Звістка про її смерть від сухот народила такі слова поета: «В Нюсі я довго любив Полю. Ні та, ні друга, звичайно, цього не бачили».

Цей епізод із біографії П. Тичини допомагає нам осмислити задум поезії, яка належить до однієї з найкращих в інтимній ліриці автора.

У її композиційний основі — щемливий спогад про нерозділене кохання як емоційний вибух почуттів, характерний для надзвичайно ніжної, чутливої, тонкої душі ліричного героя. Він уже усвідомлює, що завдяки розлуці, пережитому чуттєвому досвіду подорослішав, імовірно, навіть попрощався з юністю, бо засвоїв її уроки: від «дитинної» любові один крок до любові «дорослої», не завжди щасливої:

...Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Наскрізними образами цієї поетичної сповіді є сніги, зимовий вечір, і вони викликають асоціації з померлими, давно минулими почуттями — «любив». Проте зверніть увагу, що це слово використане зі знаком питання, бо виражає сумнів ліричного героя: чому кохання може бути нерозділеним («Я Вам чужий — я знаю»)? Чи насправді він любив? Чи створив для себе ілюзію всеохопного почуття до панни Інни? Чи до її сестри?

Михайло Жук. Фрагмент панно «Біле і чорне». 1912.

Ці запитання виявляються не риторичними, бо є в поезії ствердження — «любив...». Уже не питання, а ствердження. Ба більше, художня палітра поета із «зимової» змінюється на «літню», коли він згадує про луги, які цвіли, про «шепіт гаю», тобто йдеться про розквіт кохання, про надію на взаємність («А хтось кричить: ти рідну стрів!»).

Центральним образом є очі дівчини, які залишилися в пам'яті ліричного героя «як музика, як спів». Зверніть увагу на незвичність порівняння, у якому зоровий образ — очі — доповнюється слуховим. Так традиційна портретна деталь із любовної лірики — очі коханої — набуває нового відтінку. Вони супроводжують ліричного героя завжди, бо це солодкий і водночас щемливий спогад про колись пережите неповторне перше почуття.

Запитання та завдання

1. Визначте основний мотив поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...».

2. Поміркуйте, з якою метою в цьому вірші автор використав поетичний паралелізм.

3. Як ви розумієте образ «дідуганів»? Хто вони?

4. До якого різновиду належить поезія П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...»? Свою відповідь обґрунтуйте.

5. Проаналізуйте особливості мови й віршування в поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...» (розмір, рима).

6. Які мотиви поєднано у вірші «Арфами, арфами...»?

7. Що символізує образ весни в поезії «Арфами, арфами...»?

8. Поміркуйте, до кого звертається поет словами в поезії «Арфами, арфами...»:

Ой одкрий

Колос вій!

Який це троп? Яка його роль у розкритті задуму автора?

9. Поясніть, як ви розумієте слова композитора Якова Степового про вірш «Арфами, арфами...»: «Самі слова — чиста музика».

10. Проаналізуйте художні засоби, з допомогою яких поет відтворює драматичні переживання у вірші «О панно Інно...».

11. Яка роль неологізмів у цьому вірші?

12. Чому поезію «О панно Інно...» називають перлиною інтимної лірики П. Тичини?

Домашнє завдання

Підготуйте усну розповідь про особливості розкриття почуття кохання в ліриці П. Тичини.

Художнє відтворення національно-визвольного пробудження народу в ліриці П. Тичини

Перша збірка П. Тичини «Соняшні кларнети» написана ніби на одному подиху, стільки в ній енергії, бадьорості, життєдайної снаги і захоплення світом, його гармонією. Передусім це характерно для пейзажних мініатюр, позначених сконденсованістю образів, емоційністю світосприймання. Проте конкретні реалії життя не могли не ввійти до книги поета, який так оголено й чуйно сприймав вир тогочасних подій.

«Одчиняйте двері...» (1918)

У 1919 р., аналізуючи збірку «Соняшні кларнети», А. Ніковський1 написав: «...єдиний у всій нашій сучасній поезії дав нечувано-різку й геніально-пластичну картину нашої української революції. Ефект цього вірша заснований... на церковній ремінісценції, на ефекті того момента, коли наречена входить до церкви: закриті двері, хор зупиняється, люде обертаються до дверей... Враз розчиняються двері, хор гримить... в церкву вливається світло, гомін, в квадраті дверей горить блакить неба, і в центрі уваги — молода, ясна наречена, біла голубка. Павло Тичина скористувався тим глибоким ефектом, котрий походить від руйнації звичної загадки; він на самім високім ступеню ламає звичну асоціацію і замість ясного образа... дає страшний образ чорної зливи, дикої бурі».

1 Андрій Васильович Ніковський (1885-1942) — український літературознавець, мовознавець, громадський і політичний діяч.

Отож критик помітив композиційний засіб, покладений в основу поезії, — антитезу між сподіваннями на революційну зміну світу та її реальними результатами («одчиняйте двері...» — «одчинились двері...»): надії на щастя не справдилися, бо замість «голубої блакиті» в природі (у світі людей) запанувала «горобина ніч». Ця алегорія в контексті вірша прочитується легко, достатньо звернути увагу на час написання твору.

Поезія містить усього дві строфи, але щільність художньої думки у ній дуже помітна. Вона досягається численними художніми засобами. Це, з одного боку, символи світлого прийдешнього — блакить, серце, очі, хорали, а з іншого, — жорстокої реальності (горобина ніч, шляхи в крові, незриданні сльози дощу). У такий спосіб твориться поетична картина несправджених надій, світосприйняття поетових сучасників і самого автора, котрі розчаровані жорстокою реальністю.

Недаремно А. Ніковський означив цю поезію П. Тичини як «найкращий вірш нашої поезії про українське відродження, про перші наші ясні сподіванки й почуття національного щастя та дальші соціальні й політичні бурі, анархію, кров».

Пригадайте!

Пригадайте з уроків історії, що вам відомо про бій під Крутами? Знайдіть матеріали про відзначення століття цієї події. Що нового ви дізналися? Які міфи розвінчують історики? Які нові деталі з'являються?

«Пам'яті тридцяти» (1918)

Поштовхом до написання вірша стала реальна історична подія — трагічний бій під Крутами 29 січня 1918 р.

Як тонкий лірик, П. Тичина пропонує читачеві власну рефлексію, тобто розуміння своїх переживань, руху емоцій, викликаних цією небуденною подією. Це засвідчується заголовком поезії та її першою строфою:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

У наступних рядках автор означує загиблих — українську молодь — «цвітом» нації, адже вони поклали життя за вільну Україну, вільну від більшовицької навали. Цей трагічний епізод підштовхує автора до поетичного передбачення майбутнього:

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

(Пригадайте образ із поезії «Одчиняйте двері...»: «Всі шляхи в крові»). Пророчий дар поета очевидний: він відчув та емоційно висловив те, що не помічали (чи не хотіли помічати) політики: трагізм часу, невідповідність мети та засобів її досягнення.

З третьої строфи П. Тичина переходить від художнього осмислення конкретного історичного факту до його філософського змісту. Своєрідна поетична «межа» тут — пейзажна замальовка, яка відтінює вічність і мудрість природи на противагу смертності й самознищенню людини, часто через соціально і політично хибні проекти: «Квітне сонце, грає вітер / І Дніпро-ріка...». Зауважимо, що для автора важливо підкреслити те, що це маркери українського пейзажу.

Олександр Климко. Бій під Крутами. 1936.

Філософський зміст поезії (злочин — покара, святість — гріховність, любов — ненависть) розкривають біблійні образи Каїна, кари Божої, Нового Заповіту, святих. Водночас згадка про смерть молоді «з славою святих» повертає читацьку думку (й авторову) знову до історичної конкретики. Так поет замикає коло: героїчний чин — трагізм ситуації — невідворотність Божого суду для тих, хто зважується на неправедні справи. Такий підхід до реальної події, котра, як відомо, нічого не змінила ні в стратегічній, ні в політичний площині, дуже важливий. Він — і філософський, і гуманістичний, бо життя людини — найвища цінність на землі, незалежно від політичних доктрин, соціальних зрушень.

Запитання та завдання

  • 1. Поясніть образи вірша «Одчиняйте двері...» «голуба блакить», «незриданні сльози». Які асоціації вони у вас викликають?
  • 2. Проаналізуйте роль риторичних окликів у творі «Одчиняйте двері...».
  • 3. Яку роль відіграють біблійні образи у вірші «Пам'яті тридцяти»?
  • 4. З'ясуйте, чому у вірші «Пам'яті тридцяти» звучить мотив помсти, покарання за всесвітнє зло. Яка його роль у розкритті авторського задуму?
  • 5. Які мотиви об'єднують поезії «Одчиняйте двері...» та «Пам'яті тридцяти»?

Домашнє завдання

1. Проаналізуйте, як розгортається громадянський мотив у поезіях П. Тичини «Одчиняйте двері...» та «Пам'яті тридцяти». Відповідь запишіть у зошит.

2. Вивчіть напам'ять одну з поезій П. Тичини (на вибір).

Література в колі мистецтв

1. Знайдіть у мережі Інтернет та послухайте вірш «Пам'яті тридцяти» у виконанні Марії Бурмаки. Своїми враженнями поділіться з рідними. Доберіть у мережі Інтернет ілюстрації, які відтворюють настрій вірша, або проілюструйте власними малюнками.

2. Організуйте в класі поетичний вечір, на якому продекламуєте ваші улюблені поезії П. Тичини.

Ваші літературні проекти

Дослідіть історію створення М. Жуком панно «Чорне і біле». Як пов'язане це художнє полотно з творчістю П. Тичини?