Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

РОЗДІЛ 9

ЛІТЕРАТУРНЕ ШІСТДЕСЯТНИЦТВО

НЕЗНИЩЕННЕ ПЛЕМ'Я УКРАЇНСЬКИХ ДОН КІХОТІВ

Навчальний маршрут розділу

У цьому розділі ви:

дізнаєтеся про особливості «шістдесятництва» — інтелектуального руху в Україні;

прочитаєте поезії Василя Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...», «Я...»; Дмитра Павличка «Два кольори» «Я стужився, мила, за тобою...»; Івана Драча «Балада про соняшник», Миколи Вінграновського «У синьому небі я висіяв ліс...»;

повторите відомості про віршові розміри та баладу як ліро-епічний жанр;

вивчите напам'ять одну з поезій В. Симоненка, Д. Павличка, І. Драча, М. Вінграновського;

пригадаєте з уроків історії про історичні передумови виникнення руху «шістдесятників»;

ознайомитеся зі світоглядними позиціями поетів-«шістдесятників»;

удосконалите вміння аналізувати поезії, розуміти їхній підтекст, символіку образів.

Пригадайте!

З уроків історії України пригадайте, що ви знаєте про «шістдесятництво» як національно-культурне явище.

Готуючи відповідь, користуйтеся планом:

1. Якими були історичні передумови виникнення «шістдесятництва» в Україні?

2. Дайте визначення поняття «шістдесятники». Назвіть представників «шістдесятників» у різних сферах українського культурного життя.

3. Стисло охарактеризуйте світоглядні засади «шістдесятників»:

• лібералізм;

• гуманізм;

• демократизм;

• патріотизм;

• моральність як мірило людських вчинків.

Кінець 1950-х — початок 1960-х рр. ХХ ст. у всьому світі — це час бунту молодого покоління проти покоління «батьків». У США спочатку це бітники, їм на зміну приходять хіпі та панки, у Великобританії — так звані теди. Мода на ці субкультури поширилася й в інших країнах. Сексуальна революція, алкоголь, рок-н-рольні традиції, епатажність в одязі — зовнішні атрибути цих молодіжних рухів. У такий спосіб молодь «м'яко» бунтувала проти усталених норм.

«Шістдесятники»: І. Дзюба, І. Світличний, М. Вінграновський, І. Драч, Є. Сверстюк, Л. Костенко в Спілці письменників України. 1963.

У цьому ж часовому проміжку в іншій частині світу — у СРСР та підконтрольних йому європейських країнах так званого соціалістичного табору — теж був протест, але він мав ідеологічний характер. У 1956 р. відбулися виступи в Угорщині, згодом — у Польщі, Німецькій Демократичній Республіці. У Чехословаччині невелику групу дисидентів, переважно діячів культури, очолює чеський драматург Вацлав Гавел. Долучається до новочасних рухів протесту й Україна. Наприкінці 1950-х рр. на її теренах, переважно у великих містах і столиці, зароджується «шістдесятництво» — інтелектуальний рух молодого покоління інтелігенції, що виступає проти тоталітарної системи у всіх сферах життя — національного, соціального, культурного.

Поява «шістдесятників» в українській культурі — одна з унікальних подій у літературно-мистецькому та суспільному житті України у другій половині ХХ ст. Їх було небагато в республіках Радянського Союзу, а в Україні, за деякими підрахунками, — близько однієї тисячі.

«Шістдесятники» своєю творчістю нікого не залишили байдужими. Одних дратувала їхня інакшість, за що їх нищівно критикували на різних засіданнях за «формалістичні викрутаси» та саркастично називали «штукарями», «верлібристами». Інших ці сміливці захоплювали своїм ідеалізмом, волелюбністю, творчою енергією оновлення. Особливо «шістдесятники» вирізнялися на загальному тлі графоманів радянської літератури, озброєних художнім методом соціалістичного реалізму.

Письменники-«шістдесятники» мають схожі біографії. Усі вони народилися переважно в проміжку від 1930 до 1940 рр., їхнє дитинство припало на час воєнного лихоліття 1941-1945 рр. та повоєнної відбудови країни, а формування світогляду — на період десталінізації й тимчасової лібералізації політичного та культурного життя. Вони були представниками української інтелігенції: студенти, аспіранти, науковці, автори-початківці, журналісти, літературні критики. Ці молоді люди виховувалися в умовах, де все ще панувала двоїста мораль. Оспівувалося щасливе життя радянської людини — і замовчувалася несвобода особистості, репресії та Голодомор.

Виховані в такому суспільстві, майбутні «шістдесятники» спочатку були лояльними до влади, а суспільні вади розглядали як відступ від «лінії партії». Згодом у них формується національна свідомість та громадянська відповідальність перед народом, і вони прагнуть усунути суспільні деформації.

«Шістдесятництво» в літературі не було оформлено організаційно. Члени руху не створили угрупування, вони не мали статуту, програми, єдиного центру керівництва. «Це був рух опору інтелігенції, рух бунтарства, що об'єднував абсолютно різних — і за манерою віршування, і за жанром, і навіть за родом діяльності людей. Але, безперечно, основою шістдесятництва був пошук нового: нових виражальних засобів і нового світогляду. Шістдесятники — кожен по-своєму — несли нове!» — так охарактеризувала цей культурницький рух письменниця І. Жиленко у своїй книзі спогадів «Homo feriens1».

1 «Homo feriens» у перекладі з латинської мови — «Людина святкуюча».

Своєрідною предтечею «шістдесятників» у літературі називають Дмитра Павличка та Ліну Костенко. Їхні поетичні збірки — Д. Павличко «Правда кличе» (1958); Л. Костенко «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) — засвідчили зародження в поетів нового художнього мислення.

Уже початок 1960-х рр. відкрив українському читачеві самобутні імена. Протягом короткого проміжку часу з'являються ліричні, ліро-епічні та епічні твори:

1961 р. — поема І. Драча «Ніж у сонці», публікація в «Літературній газеті» 12 поезій М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», збірки Л. Костенко «Мандрівки серця», Є. Гуцала «Зелена радість конвалій», публікації В. Симоненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника та інших.

1962 р. — збірки М. Вінграновського «Атомні прелюди», І. Драча «Соняшник», В. Симоненка «Тиша і грім», В. Дрозда «Люблю сині зорі», Є. Гуцала «Люди серед людей».

Покоління «шістдесятників» у літературі репрезентували:

поети

Микола Вінграновський, Іван Драч, Ліна Костенко, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Василь Симоненко та інші

прозаїки

Ніна Бічуя, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук та інші

перекладачі

Григорій Кочур, Микола Лукаш, Анатолій Перепадя, Андрій Содомора

літературні критики

Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний, Євген Сверстюк


«Шістдесятники», намагаючись створити літературу нової якості, обирають для себе естетичними взірцями фольклор, кращі твори класичної літератури. Часткова реабілітація наприкінці 1950-х — початку 1960-х рр. М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша, В. Підмогильного, Є. Плужника та інших відкрила «шістдесятникам» шар втраченої на чверть століття української мистецької «Атлантиди». Вони підхоплюють та розвивають традиції попередників, передусім розуміння ними кожної людини як унікальної особистості. Як зазначав І. Дзюба, «болючим нервом такої особистості була історична доля українського народу в контексті боротьби за соціалістичну перебудову світу. Згодом цей нерв було перерізано».

«Шістдесятники» інтегрують у власну творчість найвагоміші досягнення літератури 1920-1930-х рр. — елітарність, інтелектуалізм, європеїзм, етичні імперативи — і починають пошуки нового змісту та експерименти з художньою формою. У такий спосіб, за влучним спостереженням О. Пахльовської, «шістдесятники» «зв'язали воєдино розірваний час української культури, відновили комунікативну функцію культури завдяки новій ролі Слова».

У письменників 1920-1930-х та 1960-х рр. була спільна етична основа. Наріжним каменем для обох поколінь митців стала ідея цінності особистості і свободи творчості. Звідси випливало почуття незалежності, обстоюване ними як на рівні окремої людини, так і на рівні художнього процесу, що мав бути позбавлений будь-якого зовнішнього диктату. «Шістдесятники» своєю творчістю заперечували ідеологічну функцію літератури, покликану слугувати інтересам панівної партійної верхівки. Критеріями для них були внутрішній етичний вимір та естетична досконалість твору. Саме тому ці митці стали лідерами думок цілого покоління 1960-х і наступних років, а також взірцем етичної відповідальності — честі, громадянської сміливості, інтелектуальної незалежності.

«Шістдесятники» не тільки принесли в літературу новий світогляд, оновили зміст, а й модернізували виражальні форми. Їм притаманна багата стильова й жанрова різноманітність, емоційність, метафоричність, оригінальність образної системи. Творчість «шістдесятників» не вкладається в одну стильову течію. Тут і модерніст І. Драч, і неореаліст В. Шевчук, і неоромантик М. Вінграновський, і неонародники В. Симоненко та Б. Олійник. Письменники працюють у різноманітних жанрах: лірична поезія, сонет, рубаї, поема, балада, притча, етюд, лірична новела, роман у віршах, історичний роман.

Водночас «шістдесятники» усвідомлюють, що українська література має розвиватися в контексті світової. Ознайомлення із найкращими її зразками дозволяє інтегрувати у свою творчість європейські мистецькі здобутки. У 1960-х рр. у зв'язку із зацікавленістю суспільства зарубіжною літературою набули великої ваги переклади. Вони не тільки ознайомлювали читачів зі світовою літературою, а й сприяли розвитку української мови, адже в умовах пригнічення національної літератури українська мова не могла збагачуватися природним шляхом. Крім того, непоправних збитків завдавала також тотальна русифікація в Україні. За цих умов праця перекладачів стала чинником національного опору й відродження культури.

Травмоване Другою світовою війною й репресіями покоління «шістдесятників» починає усвідомлювати цінність людини та людського життя. Звідси — увага до її внутрішнього світу, почуттів і переживань, проблем. У їхній творчості зростає увага до психологізму, сповідується індивідуалізм (цінність конкретного «я» на противагу колективному й безликому «ми»). «Шістдесятники» відмовляються від псевдопафосного відтворення життя, наповнюють свої твори потужним чуттєвим струменем, розуміючи, що лише ліризм врятує літературу від казенщини.

Після арештів 1965 р. і 1972 р. рух «шістдесятників» як явище передусім культурницьке втратив свою силу. Подальші репресії знову відкинули українське суспільство на периферію суспільного й культурного прогресу. Та йому на зміну прийшов дисидентський рух, який ставив за мету передусім правозахисну діяльність. Як зазначив І. Дзюба, «втрачена була неповторна історична можливість порівняно "легкого", "невимушеного", спонтанного відродження й оновлення суспільства.». Водночас «шістдесятництво» в умовах блокування культури відіграло неабияку роль у збереженні української ідентичності.

Запитання та завдання

1. Поясніть, чому тема має назву «Незнищенне плем'я українських Дон Кіхотів».

2. Поясніть, чому І. Дзюба, характеризуючи діяльність «шістдесятників», вважав вдалою для їхньої оцінки формулу Ромена Роллана1: «Покоління пригнічених ідеалістів... тих, хто не мириться з духовною нікчемністю».

3. Визначте джерела творчості «шістдесятників».

4. Поясніть, у чому виявлявся світоглядно-психологічний переворот, що настав у 1950-1960-х рр. в Україні.

5. Прокоментуйте думку І. Дзюби: «Поняття "шістдесятник", "шістдесятництво" асоціювалися з певним еталоном громадянської сміливості, інтелектуальної незалежності й етичної відповідальності». Наведіть аргументи на доказ цієї тези.

1 Ромен Роллан (1986—1944) — французький письменник, мистецтвознавець, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури.