Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

ЛИЦАР УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ I СЛОВА

ОЛЕСЬ ГОНЧАР

1918-1995

Думаймо про велике!

Олесь Гончар

Гончар сміливо розламав замкнені рамки прозової мови, ...показав нам не тільки безмежність людини і світу, а й безмежність мови, безмежність літератури.

Павло Загребельний

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Олесь Терентійович Гончар побачив світ 3 квітня 1918 р. у селі Ломівка (нині — територія м. Дніпра). Від народження батьки назвали його Олександром і записали за прізвищем батька — Біличенко. Але коли хлопчикові виповнилося два роки, мати померла, а тато одружився вдруге. Тож в трирічному віці його на виховання забрали дід із бабою по матері, на прізвище Гончар, що мешкали в селі Суха Слобода на Полтавщині. У школі хлопчика звали Олесем. Згодом його так і записали у паспорті — Олесь Гончар.

У 1938 р. юнак вступає на філологічний факультет Харківського державного університету. У студентські роки його перші друковані твори схвально оцінює письменник П. Панч, чим заохочує до подальшої праці.

Олесь Гончар — романтик за світосприйняттям, що відобразилося протягом життя в його вчинках і у творчості. Коли в Іспанії спалахнула громадянська війна, юнак хотів приєднатися до республіканців для боротьби проти нацистів. Після вторгнення гітлерівських військ на територію України третьокурсник Гончар добровільно записується до студентського батальйону і йде на фронт. Полон, концтабір, утеча, участь у численних боях за визволення України та країн Європи, кілька поранень — такою була буремна юність письменника. Доля (чи бабусині молитви, як думав Олесь) зберегла йому життя, хоч не раз був за мить від смерті. На фронті письменник не полишав творчості — писав і друкував поезії у фронтовій пресі.

Оскільки Харківський університет під час окупації було зруйновано, О. Гончар продовжує навчання в Дніпропетровському державному університеті. Водночас спогади про війну не дають йому спокою та просяться на папір. Так з'являються «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Завжди солдати» та ін. Новела «Модри Камень» (1946) зазнала критики за антирадянщину, а от роман «Альпи» (1946) приніс О. Гончару у двадцять вісім років славу. «Ідеологічно правильні» романи «Голубий Дунай» (1947), «Злата Прага» (1948) та «Альпи» утворили трилогію «Прапороносці», присвячену завершальному етапу боротьби народів проти нацизму. За неї автор був двічі нагороджений Сталінською премією, її вивчали в школі, переклали іншими мовами.

Упродовж 1950-х рр. виходять збірки новел О. Гончара «Новели» (1949), «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-Комиші» (1958), «Маша з верховини» (1959). Працює він і у великих епічних жанрах: публікуються повісті «Микита Братусь» (1951), «Щоби світився вогник» (1955), романи «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957).

Діяльність О. Гончара не можна оцінити однозначно. З одного боку, він був обласканий владою: депутат Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної праці, академік, лауреат найвищої в державі Ленінської премії, голова Спілки письменників України, член Всесвітньої Ради Миру. З іншого — один із тих талановитих і водночас сумлінних письменників, хто сприяв національному відродженню України.

На хвилі «шістдесятництва» О. Гончар пише свій найменш «радянський» роман «Людина і зброя» (1960), підтримує І. Дзюбу в питанні оборони прав українського народу користуватися рідною мовою, відмовляється брати участь у роботі так званої ідеологічної комісії, яка мала розправитися над критиком. У 1966 р. на черговому з'їзді письменників України він гостро ставить запитання: доки українців відлучатимуть від світових культурних процесів, як довго їм заборонятимуть знати свій попередній культурний досвід?

«Виступами проти репресій накликав репресії на себе, — пише О. Гончар у щоденникових записах. — Хай уже так, аніж жити з розтоптаним сумлінням. Хочу дивитись чистими очима у вічі дітям своїм і друзям. А може, таки і справді нема лиха без добра? Може, це якраз і наблизить мене до того, що є найдорожчим, до становища вільного художника? Бо тільки ж у такому становищі й можеш — почувати себе людиною».

У 1968 р. Олесь Гончар пише роман «Собор», який на двадцять років був заборонений за антирадянський зміст. Волюнтаристська критика, навіть анонімні листи з порадами повторити шлях Миколи Хвильового (натяки на самогубство), мали на меті зламати письменника.

Коли наприкінці 1980-х рр. активізуються визвольні змагання українців за незалежність, О. Гончар бере в них активну участь. Його рішення вийти з комуністичної партії, викликане Революцією на граніті, було виявом громадянської позиції. Він був серед засновників Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, «Меморіалу», Народного Руху. Підсумовуючи життєвий шлях, О. Гончар незадовго до смерті написав: «Ось якийсь знавець пише про мене: "весь час перебував на вершині системи". Так це декому уявляється. А хто ж був для тієї "системи" протягом багатьох десятиріч "білою вороною"? За чиїм життям постійно стежив, мабуть, цілий взвод донощиків-сексотів?.. Вічне підслуховування телефонних розмов, вічний піднадзорний — нічого собі "на вершині системи"... Ворогові не побажаєш такого комфорту...».

О. Гончар, який сформувався як письменник в умовах соцреалістичної підцензурної літератури, є одним із прикладів несвободи митця в тоталітарному суспільстві. З одного боку, ця несвобода виявлялася в тому, що влада нав'язувала письменникові теми під певним ракурсом їх інтерпретації, з іншого — сам письменник часто творив, поглядаючи на власного «внутрішнього цензора».

Лише відносна творча свобода в короткому проміжку «відлиги» кінця 1950-1960-х рр. дозволяє О. Гончару відійти від ідеологічної заангажованості. Найменше позначився тиск на митця у романі «Людина і зброя».

О. Гончар у цьому творі не оминає гострих суспільно-політичних та етичних тем: непідготовленість країни до нападу німецьких військ у 1941 р., бездарність і самодурство командування, помилки керівництва в обороні, що призводять до марних жертв, людська підлість. Крім того, митець порушує проблеми, які протягом десятиліть були під суворою забороною: масові репресії (батька Колосовського заарештовано за патріотичні погляди, він був знайомий із «ворогами народу»), Голодомор 1933 р. (артилерист Решетняк розповів, як він єдиний з усієї сім'ї вижив того року, як крав колоски в полі).

О. Гончар усвідомлював, як ідеологічний диктат і цензура понівечили його твори. Тому в роки незалежності він редагував деякі з них. Зокрема 5 січня 1994 р. в щоденнику письменник зробив запис: «Дякую Богові, Божій Матері, дякую долі, що дали змогу мені дожити до днів свободи, коли я зміг — силою вільного, розкріпаченого духу! — наново відредагувати й "Собор", і "Тронку", і "Зорю", і "Людину і зброю"... сьогодні йдуть до читача в нових редакціях, очищені від тоталітарного накипу, без цензурних понівечень та грішних втручань отих потерчат, так званих внутрішніх редакторів. Велику, справді очищувальну роботу я проробив, я зараз чистий і перед совістю, і перед Богом, і перед рідною літературою».

Запитання та завдання

1. Поясніть, чому тема має назву «Лицар українського духу і слова».

2. Прокоментуйте вислови О. Гончара та П. Загребельного, винесені в епіграф. Як вони характеризують письменника?

3. Перекажіть два-три епізоди з біографії О. Гончара, які ви вважаєте ключовими для розуміння його як митця й людини.

Домашнє завдання

1. Підготуйте повідомлення про два-три романи О. Гончара та їхню тематику.

2. Прочитайте новелу «Модри Камень».

«Модри Камень» (1946)

Адже життя — це найперше любов!

Олесь Гончар. «Щоденник». Запис від 01.09.1989.

Історія написання

Новела «Модри Камень» була своєрідним романтичним спогадом про коротку мить фронтового життя О. Гончара, яке він згодом назве «весняною чарівною казкою». У 1945 р. його військова частина на два дні зупинилася в словацькому селі Гринаві, де він познайомився зі словачкою Юлією. Між молодими людьми спалахнуло кохання, яке залишилося в серці Олеся на довгі роки. Про це свідчать і щоденникові записи письменника, і зображення глибоких інтимних почуттів лейтенанта Сагайди до словачки Юлічки в «Прапороносцях» та артилериста Сашка Діденка до мадярки Лорі в новелі «За мить щастя». Скороминуще кохання радянського воїна та словацької дівчини Терези зображено й у новелі «Модри Камень».

Ідейно-тематичні домінанти

У творі розповідається про кількагодинне знайомство розвідника радянської армії та словацької дівчини Терези. Внаслідок політичних причин герої опинилися по різні боки барикад. Вона з матір'ю — громадянки Першої Словацької Республіки, що воювала на боці Третього Рейху проти Радянського Союзу. Він із товаришем — воїни армії СРСР, який проти цього ж Рейху боровся. Тому закономірною на початку оповіді була недовіра героїв один до одного. У підтексті фрази оповідача — «Було зимно й чужо» — відчуття словацької землі як ворожої. Дві художні деталі — небажання відчинити двері незнайомцям та сірник, що дрижав у материній руці, — виказують велике психологічне напруження і страх матері з дочкою перед радянськими розвідниками. Це почуття закономірне, адже недавно заарештували та розстріляли Терезиного брата Францішека, а батька поліцаї погнали копати окопи.

Після друку твору в журналі «Україна» на О. Гончара посипалася злива звинувачень у зраді Батьківщині1, політичній незрілості та космополітизмі2. Крім того, незвична композиція твору, зображення уявної розмови героя з мертвою Терезою дали підстави для критики письменника за містицизм і захоплення буржуазним мистецтвом. Автора «проробляли» на університетських зборах, навіть ставилися питання про його відрахування.

1 Боротьба проти інтернаціональних шлюбів почалася в СРСР ще в роки Другої світової війни, коли спроби воїнів залишитися зі своїми коханими за кордоном розцінювалися як класова незрілість. 1947 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями».

2 Космополітизм — надання пріоритетного значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним.

О. Гончар зображує словацький народ неоднорідним за політичними переконаннями. З одного боку, тисовці3, які служать окупаційному режиму, з іншого — прості словаки, які чинять владі та нацистам тихий спротив. Проявляється він і в пам'яті Терези про Чесько-Словацьку республіку, і в тому, що Францішек слухає новини з Москви та Праги, і в згадках про те, що окупанти в кожному словакові бачать партизана. У такий спосіб О. Гончар спрямовує читача до розуміння, що радянські воїни-розвідники й словацькі жінки не вороги.

3 Йозеф Тисо — президент Першої Словацької Республіки (1939-1945). Співпрацював із нацистською Німеччиною, ініціював окупацію країни німецькими військами.

Це стає зрозуміло героям із перших хвилин зустрічі. Після відповіді оповідача «свої» «в хаті задзвеніло, мовби сонячний промінь зламався об шибку». Автор майстерно зображує, як швидко тане крига страху й недовіри між героями. Простягнута біла рука Терези, яку потискує поранена рука розвідника, — жест довіри, що встановлюється між людьми різних національностей. І стає зрозумілим, чому Тереза не боїться в присутності незнайомців виявити свої політичні симпатії до Чесько-Словацької республіки, а мати відверто розповідає про сімейну трагедію. Останнім переконливим акордом спорідненості постає діалог між розвідником Іллею та жінками:

— Так ми ж дома! — вигукує він вражений. — Я все розумію!

— Ми також вас розуміємо. Ми словаки.

— ...Ми наче знову на батьківщині [відповідає Ілля. — Автори.].

А коли оповідач прощався з Терезою, гори й камінь «уже був мені не такий чужий, як досі». Люди самі роз'єднали себе умовностями, вибудували політичні, національні, мовні бар'єри, — читається в підтексті новели. Ці бар'єри призводять до відчуженості й непорозуміння, роблять людину нещасливою. Подолати всі перешкоди, на думку автора, може тільки любов. Нею просякнута природа, її відчувають усі, хто готовий сприйняти любов як закон буття. Не випадково в останньому реченні першого та п'ятого розділів зображено образи весни (символ життя) та високого неба, схожого на блакитний дзвін (символ божественної суті любові).

Замок у місті Модри Камень. Фото.

Закономірним на тлі братерських почуттів словаків і «руських»1 стає зародження кохання між Терезою й оповідачем. Воно розвивається стрімко. Герої не вимовили жодного слова про почуття, але кожен із них зберігає його в серці: розвідник — у земному житті, Тереза — у вічності.

1 «Руський» у творі використано на позначення воїнів будь-якої національності в радянській армії. Автор вживає його під впливом словацької мови, у якій ruski vojaci— радянські воїни.

Ідея новели — поетизація сили кохання, яке не має меж, ламає етнічні та культурні бар'єри.

У творі помітне потужне романтичне та ліричне начала. Тереза та розвідник силою свого кохання заперечують жорстокість війни, штучне розмежування людей. Як бачимо, О. Гончар тему війни подає в несподіваному для радянської літератури ракурсі. Він оспівує не героїзм і тріумфальну перемогу над нацизмом, а почуття людини, яка навіть у пекельних подіях не втрачає здатності кохати й бути вірною. Тож за своєю глибинною суттю твір набуває антивоєнного звучання.

У новелі наявні:

• підкреслено особистісне начало (оповідь ведеться від першої особи);

• прагнення знайти ідеал життя в іншому світі (зустріч героїв після смерті Терези);

• ідеалізація (творення бажаного типу взаємин людей);

• наявність умовно-фантастичного елементу (герой уявляє очікування Терезою зустрічі з ним, фінальний діалог оповідача з Терезою).

Назва новели

У новелі автор уживає кілька географічних назв: Рудні гори, словацьке містечко Модри Камень; чеське місто Мікулов. Вони відображають національні реалії, у яких відбувається дія.

Модри Камень (слов. Modry Kamen) у перекладі означає синій камінь. У творі автор не змальовує самого міста, але про нього згадує неодноразово. Уперше — коли Тереза навесні дивиться вниз із висоти Рудних гір, удруге — в розповіді оповідача про виснажливі бої з багатьма жертвами і, нарешті, — з висоти Терезиного потойбіччя.

Образ Модри Каменя у творі набуває подвійного символічного значення. З одного боку, він є уособленням вірності почуттів Терези, її безсмертного кохання, з іншого — сили життя, яке нікому не вдасться знищити. Оптимістичне й життєствердне враження справляє фінальний пейзаж твору. Там, де у війну пролягала лінія оборони біля Модри Каменя, «їдуть по асфальту словаки спокійними волами. Їдуть і дивляться, як підводиться з землі, пнеться до сонця, росте виноград, потоптаний, розстріляний тоді».

Сюжет і композиція

Новела має оригінальну композицію. Складається вона з п'яти невеликих розділів у формі монологу героя-оповідача. Власне, саму сюжетну канву відтворено в ІІ, ІІІ і IV частинах. Між подіями експозиції, зав'язки, розвитку дії та кульмінації невеликий проміжок часу.

Розділи І та V є позасюжетними елементами новели. Це пролог та епілог у формі внутрішнього монологу, які ускладнені уявними діалогами. Перший — це розмова Терези з матір'ю, останній — двох закоханих між собою.

У І розділі події відбуваються навесні, майже за рік до зустрічі героїв. Автор зображує експресивну картину, пройняту настроєм нетерпіння й очікування. Головна героїня Тереза дивиться вниз, в ущелину, ніби когось виглядає. Дівчина, як камертон, що відтворює звук еталонної висоти, неусвідомлено налаштована на хвилю зустрічі зі своїм коханням.

У завершальному, теж уявному V розділі так само буяє весна й так само Тереза пильно вдивляється в гірську ущелину. Але тепер читач знає: там, унизу, «Модри Камень, де колись пролягала... оборона» і звідки прийшов її коханий. В уявному діалозі розвідника з Терезою звучить думка про вічне кохання, якому не стане на заваді ніщо земне й тимчасове.

Образи

Ідею твору О. Гончар утілює в образах словачки Терези та розвідника. Саме через його сприйняття зображується характер дівчини, таїна їхніх взаємин. Тереза «застигла в подиві», коли розвідник увійшов до хати.

Кількома скупими штрихами герой передає свої враження від її зовнішності: біла сукня й чорна пов'язка на рукаві, легка хода, білі руки й ноги, розпущені коси. Юнак сприймає дівчину тактильно: вправні пальці, «повні ніжного тепла», тонка «рука, уся зіткана з чутливих живчиків», що дрібно тремтить і гріє героя. Через дотики в юнака входить жіноча чуттєвість, яка пробуджує його пригнічене війною чоловіче почуття. Герой був вражений: «Я виразно чув, як ти входиш до мого серця».

Тереза — сам рух, безпосередність, душевне тепло. Їй не потрібно було до чоловіка звикати, адже її душа чекала його несвідомо ще з весни. Тому вона не боїться висловити незнайомцеві свої політичні симпатії Чесько-Словацькій республіці: при ній не загинув би Францішек і не забрали б на примусові роботи батька. З турботою, притаманною люблячій жінці, вона піклується про воїна: обережно перебинтовує рани, пригощає кавою, пропонує постерегти сон вояків. Юнак і дівчина майже не розмовляли протягом зустрічі, але відчували одне одного без слів.

Зворушливо й емоційно сприймається коротке прощання героїв:

Ти стояла задумавшись.

— Маю гадку, що це сама доля звела нас тутко.

— Ти будеш чекати?

— Хай пан Бог видить, що буду.

— Ми ще зустрінемось, Терезо. Ми не можемо не зустрітися!

І дівчина, і розвідник підсвідомо розуміють, що їхня зустріч не випадкова, тож вони вірять, що для них розлуки не існує. Власне, поки вони живуть у пам'яті один одного, так воно й є. І коли Терезу заарештували, вона не зводила очей із Модри Каменя, дивилась «на Руське», тобто туди, де був її обранець.

Так само чистим і цнотливим постає образ розвідника. Він сумлінно виконує свій бойовий обов'язок, збирає дані, що допоможуть визволити Модри Камень. Водночас війна не вбила в юнакові чуттєвості. Він насолоджується жіночою присутністю, вона бентежить його. Коли Тереза затуляла вікно, вояк зізнався: «Я стидався дивитись на твої стрункі білі ноги, але, одвівши погляд, усе одно бачив їх весь час». Так само його хвилює доторк її пальців, погляд, голос. Прощаючись, він переконаний, що вони неодмінно зустрінуться. Усі його короткі репліки в новелі відтворюють стривожений і ніжний настрій героя, переконують у щирості почуттів.

Фінальна уявна розмова Терези з юнаком позбавлена трагізму, вона тепла, світла й переконує, що для закоханих, чиє почуття зароджене на небесах, воно не є кінечним, воно вічне.

Пригадайте!

Що вам відомо про новелу як літературний жанр?

Літературознавчі координати

Новела — (від італ. novella — новина) — невеликий за обсягом епічний твір про життєву подію з несподіваним фіналом.

Особливості новели:

• лаконічність;

• сюжет однолінійний, динамічний, із несподіваною ситуаційною або психологічною розв'язкою;

• невелика кількість персонажів; герої — сформовані особистості, що потрапили, як правило, в незвичайні життєві обставини;

• змалювання внутрішнього світу, переживань і настроїв героїв;

• наявність героя-оповідача зі специфічною манерою викладу;

• яскравість і влучність художніх засобів, особлива функція деталей, символів, підтекст.

Види новели:

• психологічна та її різновиди: соціально-психологічна, лірико-психологічна (М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник);

• сатирична (Лесь Мартович);

• філософська (В. Петров-Демонтович);

• політична (Ю. Липа).

Новели можуть мати ознаки кількох перелічених вище.

Запитання та завдання

1. Виділіть чотири часові шари тексту твору та визначте роль кожного з них для розуміння композиції новели.

2. Поясніть символіку образів зими й весни в новелі.

3. Прокоментуйте роль художньої деталі та підтекст такого епізоду: «Скочивши зі стільця, ти стала навпроти мене. Тільки тепер я помітив, який подертий на мені був халат. Ти теж була в білій сукні...».

4. Поясніть символіку та підтекст фрагмента твору:

«Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам».

5. Проаналізуйте символічність кольорів у новелі.

6. Визначте основну тему, ідею, проблематику твору.

7. Доберіть цитати та схарактеризуйте образи Терези й розвідника.

Подискутуйте!

Прочитайте два судження про літературу радянського періоду. Яка думка видається вам переконливішою? Чому?

• Григорій Грабович, професор Гарвардського університету:

«...українська література в Україні не могла мати справжню волю, бо не було політичної свободи. ...партія не веде на подвиги народ і тим паче вона не веде творців. У найкращому разі вона толерувала, але частіше стежила, грозила й душила. А те, що розвивалося під її покровом, ...було посередністю або попросту поганою літературою. То один із найстрашніших аспектів цієї такої тривалої кризи — примусове співіснування якісного з поганим, правдивого із фальшивим».

• Петро Осадчук, поет, перекладач, літературний критик:

«Дехто зараз каже: то була література, яка обслуговувала систему, була наскрізь партійна, комуністична. Ні, це була література, яка робила реверанси в бік так би мовити «партійної церкви», але відстоювала нашу душу, українську мову».

Домашнє завдання

На прикладі новели «Модри Камень» поясніть, чому в Польщі про твори

О. Гончара написали: «Це кришталевий дзвін української мови».

Література в колі мистецтв

Перегляньте в мережі Інтернет екранізацію одного з творів О. Гончара. Підготуйте есе, у якому ви рекомендуватимете / не рекомендуватимете його перегляд однокласникам та однокласницям.

Ви — творча особистість

На відеохостингу YouTube розміщено чимало буктрейлерів за мотивами новели «Модри Камень». Підготуйте сценарій власного буктрейлера.

Ваші літературні проекти

Підготуйте проект на тему «Олесь Гончар — майстер новели».

Я — читач, або перевіряємо себе

  • 1. Поясніть особливості розвитку української літератури в період Другої світової війни та повоєнний час.
  • 2. Назвіть морально-етичні проблеми, порушені О. Довженком у творі «Зачарована Десна».
  • 3. У чому полягає особливість композиції кіноповісті «Зачарована Десна»?
  • 4. Поясніть, як у «Щоденнику» О. Довженка поєднано загальнолюдські, національні та особисті проблеми.
  • 5. Назвіть неоромантичні ознаки новели О. Гончара «Модри Камень».
  • 6. Як у новелі О. Гончара «Модри Камень» втілено романтичну ідею кохання, що перемагає смерть?
  • 7. У чому виявлялося «донкіхотство» О. Гончара та О. Довженка в житті та літературі?