Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

МИТЕЦЬ НАД ПРІРВОЮ ЧАСУ

ІВАН БАГРЯНИЙ (ІВАН ПАВЛОВИЧ ЛОЗОВ'ЯГІН)

1906-1963

Багряний — людина, чиє життя і творчість — одне уперте й героїчне, велике ні: ні — русифікації, ні — цензурі, ні — безправ'ю, ні — нелюдяності й тисячі менших ні, пронесені і стверджені крізь тортури і фронти, крізь подвиг праці і працю подвигу.

Юрій Шевельов

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Іван Багряний (прізвище за паспортом Іван Павлович Лозов'ягін, а родове — Лозов'яга, спотворене пізніше внаслідок русифікації) народився в селі Куземин на Полтавщині (нині — Сумська область). Після здобуття початкової освіти навчався в Краснопільській художньо-керамічній школі, згодом — у Київському художньому інституті.

Шлях у літературу Іван Багряний почав торувати ще зі шкільних років. Як сам згадував, у школі писав «войовничі вірші», редагував шкільний журнал «Надія». Своїм учителем, крім Т. Шевченка, вважав В. Винниченка та Миколу Хвильового. Із провідного кольору у творчості останнього запозичив, за однією з версій, літературний псевдонім — Багряний.

У Києві, де навчається, юнак уступає до літературного об'єднання МАРС. Його друзі — тогочасна літературна еліта: Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Т. Осьмачка, В. Підмогильний, Є. Плужник. Іван Багряний підтримував думку колег-літераторів, що красне письменство мають творити тільки високоосвічені професіонали, і підтримував Миколу Хвильового в літературній дискусії 1925-1928 рр.

У 1925 р. під псевдонімом «І. Полярний» письменник друкує власним коштом збірку автобіографічних новел «Чорні силуети». Того самого року в подільській газеті «Червоний кордон» надруковано його вірші, а в 1929 р. без дозволу влади Іван Багряний видає першу поетичну збірку «До меж заказаних» та поему «Аве Марія». На титульній сторінці останньої стояла присвята:

Вічним бунтарям і протестантам,

Всім, хто родився рабом і не хоче бути ним,

Всім скривдженим, і зборканим,

І своїй бідній матері крик свого серця присвячую.

Поему «Аве Марія», як і антиросійський та антирелігійний роман у віршах «Скелька», виданий роком раніше, за їхній крамольний зміст було конфісковано. В останньому зображено бунт полтавського села Скелька проти російського монастиря, що діяв на його території.

Прозріння щодо агресивної антиукраїнської політики Росії, ролі московської церкви в духовному закріпаченні народу прийшло до Івана Багряного рано.

За небажання спілкуватися російською вчителі ще школярем цькували його й називали «мазепинцем». Він був свідком того, як більшовики замордували дядька й діда та інших заможних селян у Куземині, знав про репресії проти української інтелігенції. Ці та інші події сформували його патріотичні переконання, тому вже в другій половині 1920-х рр. юнак зважується на рішучий крок — виходить із комсомолу. Цей учинок, активна культурна діяльність, а також вульгаризаторська критика творів Івана Багряного в пресі дали підстави керівництву інституту, де він навчався, визнати його неблагонадійним і не видати диплом після завершення навчання.

У 1932 р. Івана Багряного заарештували «за політичний (самостійницький український) ухил», як він пізніше згадував. Формальною ж підставою були «контрреволюційні» твори «Скелька», «Аве Марія» та інші. Після одинадцяти місяців перебування в камері одиночного ув'язнення його засуджують до п'яти років концтаборів на Далекому Сході. Після втечі й переховування серед місцевої української громади — новий арешт і ув'язнення тривалістю майже три роки в харківській тюрмі. У 1940 р. письменника звільняють із висновком «за недостатністю матеріалів для повторного засудження».

Іван Багряний із родиною.

Під час Другої світової війни Іван Багряний опинився в окупації, деякий час працював журналістом у газеті «Нова Україна», брав участь в українському підпіллі (ОУН, УПА). «У 1942 році, — згадував митець, — мав бути розстріляний, згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався...». З наступом радянської армії в 1943 р. переїжджає до Галичини, працює пропагандистом серед місцевого населення та в ОУН-УПА, пише антинацистські листівки, сатиричні антирадянські твори, патріотичні пісні, малює плакати. У 1944 р. назавжди емігрує з України.

У роки еміграції народжується Іван Багряний як політик. Він бере участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), стає засновником Української революційно-демократичної партії (УРДП), яку очолює від 1948 р. до смерті, ініціатором створення Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ). Розбудовує організаційні структури літературного руху за кордоном. У Німеччині Іван Багряний був одним із засновників МУРу. У Німеччині письменник започатковує та редагує до кінця свого життя газету «Українські вісті».

Водночас Іван Багряний не полишає письменницької діяльності. З'являється високо оцінена критикою його поетична збірка «Золотий бумеранг» (1946), епічні твори «Тигролови» (1944), «Людина біжить над прірвою» (1949), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Маруся Богуславка» (1956). У них Іван Багряний художньо осмислює національну трагедію українського народу.

Помирає письменник 25 серпня 1963 р. у м. Новий Ульм (Німеччина).

* * *

У своїх найвизначніших романах письменник викриває більшовицький терор і втілює ідею національного порятунку, підносить думку про неабиякий потенціал українського народу, його вільнолюбство. Головні герої його творів Максим Колот («Людина біжить над прірвою»), Григорій Многогрішний («Тигролови»), Андрій Чумак («Сад Гетсиманський»), Петро Сміян («Огненне коло») опиняються в межовій скруті, але в нелюдських умовах зберігають гідність та оптимізм, моральну чистоту і шляхетність. Вони є втіленням письменницького ідеалу людини.

Суворим вироком сталінським репресіям став один із найкращих романів Івана Багряного «Сад Гетсиманський», у якому відображено перебування письменника в Харківському НКВС і тюрмі на Холодній Горі під час свого другого арешту. У ньому автор майже за двадцять років до О. Солженіцина змальовує репресивно-каральну систему в СРСР, розгорнуту владою проти власного народу. На початку твору автор використовує фольклорний прийом, як батько перед смертю просить зібрати синів, аби дати їм настанови для життя. Додому з'їхалося четверо братів славного роду Чумаків: командир стрілецької дивізії Микола, моряк Чорноморського флоту Михайло, пілот, командир військової авіації й орденоносець Сергій та в'язень-втікач, який шість років переховувався по всій країні, Андрій. Єдина провина останнього — щира любов до України.

Могила Івана Багряного в м. Новий Ульм (Німеччина).

Композиція роману будується довкола двох ідейно-тематичних центрів — зради і страждання. Андрія Чумака зраджено й заарештовано в батьківському домі — і підозра падає на когось із родинного кола. Іван Багряний проводить паралель зі зрадою Ісуса Христа його учнями. Від конкретного вчинку окремої людини автор виходить на широке філософське узагальнення проблеми відступництва від власних гуманістичних переконань, ідеалів.

Тему людського страждання автор утілює в образі Андрія Чумака, який витримав жорстокість і ницість слідчих та вартових-тюремників, нелюдські умови в'язниці, безправність. Юрій Шевельов назвав роман «справжньою енциклопедією радянської політичної в'язниці».

Християнським символом людських мук у романі є сад Гетсиманський, у якому Ісус Христос молився перед тим, як його розп'яли. Образ Ісуса стає уособленням страждань усієї країни, кинутої в прірву терору. Роман був звинуваченням тоталітарній системі, захистом прав скривдженого народу.

Іван Багряний виявив себе також як блискучий публіцист. У памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (1946) він одним із перших відкриває Заходу правду про порушення громадянських свобод в Україні, обстоює право співвітчизників, які перебували під загрозою репатріації, на вільний вибір країни проживання. Саме цей його твір допоміг багатьом тисячам співвітчизників залишитися на Заході й уникнути радянських концентраційних таборів.

Незважаючи на складні життєві обставини, творча палітра Івана Багряного позначена оптимістичним світовідчуттям. Індивідуальному стилю письменника притаманні чітко окреслені неоромантичні ознаки, експресія, іронія та сатира, гротескність, метафоричність, символічність, багаті культурно-історичні паралелі, поетичні описи. У центрі його творів — сильна особистість, що протистоїть несправедливості та прагне змінити світ.

Творчість Івана Багряного позначена жанровою різноманітністю. У його доробку — поезії, поеми, повісті й романи, драматичні твори, казки для дітей, публіцистика.

Запитання та завдання

1. Прокоментуйте, чому розділ названо «Письменник над прірвою часу».

2. Поясніть думку Ю. Шевельова, винесену епіграфом до теми. Підтвердіть свої думки прикладами з біографії митця.

3. Прочитайте фрагмент «Свідчень про свою контрреволюційну діяльність» (назву таким документам давали самі чекісти), у якому Іван Багряний так викладає свої переконання:

«Я мушу працювати для української культури насамперед і твори мусять бути національними не тільки формою, а і змістом. Я — український письменник».

«Національну політику розв'язано не досить вдало, вірніше, у цій справі багато перекручень, як-то: кепсько поставлено справу з українізацією, а коли про це говорити, закинуть у націоналізмі. Потім: російській культурі надається перевага — і створено для неї кращі умови, за рахунок нашої російська культура домінує. Ми в неї в давній залежності».

«В своєму культурному розвитку нам треба орієнтуватися на Європу, а не на Москву».

Як зізнання Івана Багряного на допитах відображали його переконання? Порівняйте їх зі світоглядом письменників «розстріляного відродження».

4. Прочитайте міркування Івана Багряного про шляхи розбудови національної української держави: «Ми мусимо протиставити російській політиці, як також і політиці рідних українських недорік, політиці роз'єднання — політику зв'язування, об'єднання, злиття в єдину цілість, бо ця єдність усіх елементів українського суспільства нам потрібна конче, як найважливіша передумова в боротьбі з могутнім ворогом. Щоб об'єднати всі соціальні й національні елементи українського народу в єдину націю, щоби щільно поєднати місто із селом, мусимо написати на своєму щиті великий девіз не расового, а територіального патріотизму».

У чому актуальність думок письменника нині? Свої тези обґрунтуйте.

Домашнє завдання

1. Напишіть у робочому зошиті тези виступу на прикладі біографії Івана Багряного «Що означає бути совістю свого народу?» та виголосіть їх на уроці.

2. Кажуть, Іван Багряний дуже засмутився, коли дізнався, що упорядник антології «Розстріляне відродження» Ю. Лавріненко не долучив до неї його доробок. Як ви вважаєте, чи можна віднести постать і творчість письменника до доби «розстріляного відродження»? Свою відповідь обґрунтуйте.

«Тигролови» (1944)

Історія написання

Як і «Сад Гетсиманський», роман «Тигролови» має автобіографічну основу. У ньому відтворено епізоди втечі Івана Багряного із заслання та перебування серед українців Зеленого Клину. Твір був написаний у рекордно короткі терміни — за два тижні, коли автор переховувався від гестапівців на конспіративній оунівській квартирі в гірському селищі Моршин. Роман уперше надруковано в 1944 р. у Львові в часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Однак первісний рукопис роману під час відступу автор утратив, тому відновив його із пам'яті й дещо змінив уже в еміграції. У наступних виданнях він друкувався під назвою «Тигролови».

Ідейно-тематичні домінанти

Іван Багряний писав роман у період чергового історичного краху націєтворчих борінь українського народу. Українські інтелігенти вже втратили ілюзії щодо націонал-комуністичного шляху побудови нової України, радянська «українізація» 1920-х рр. завершилася наступом реакції й терором, надії частини українського суспільства на «цивілізований» німецький режим, що побудує українцям незалежну державу, закінчився усвідомленням, що український народ укотре став заручником у великій політичній грі інших держав. У цих умовах Іван Багряний пише роман «Тигролови», де загострює проблему історичної перспективи України та українців. Шлях до щасливої Батьківщини пролягає через пошуки головним героєм Григорієм Многогрішним «землі обіцяної».

На початку твору в образах двох потягів автор створює масштабну за своїм узагальненням картину радянської більшовицької імперії. Її символізують два поїзди-дракони, що майже одночасно мчать із Москви на Далекий Схід.

У шістдесяти вагонах першого потяга везуть безправних в'язнів на каторжні роботи: «Тисячі! Тисячі обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей! І все старих, згорблених. І хоч серед них багатьом по 20-25 років лише, але всі вони гейби діди. Тисячі завинених у дрантя й коци й так — напівголих, викинених із вітчизни, з родини, зі спільноти, погноблених, безправних, приречених... Так, приречених на загин, десь там, куди ще вони не дійшли». Серед них —головний герой роману Григорій Многогрішний.

Другий потяг — комфортабельний експрес, заповнений радянською елітою, яка вирушила на Далекий Схід за пригодами й швидким успіхом. Ця публіка безтурботно спілкується, їсть, жартує, насолоджується життям, хоч її доля так само, як і арештантів «ешелону смерті», примарна й невизначена. У будь-який момент, навіть без вагомих причин, пасажири щасливого експреса можуть стати «пасажирами» ешелону ОГПУ-НКВС. Ці картини безправного «радянського раю» автор доповнює надалі в романі епізодами життя далекосхідного краю.

У потязі до Хабаровська Григорій чує розповіді українців про життя: розкуркулення та заслання на Далекий Схід трударів-селян, яких «викинули всіх на сніг — з манюнькими дітками»; смерть рідних і близьких у важких умовах; когось повісили, бо «коні подохли в колхозі так, кажуть, «шкідник»!» Репресивна машина викошувала й «своїх»: «Все начальство виарештували... і навіть голівки крайвиконкому та крайкому ВКП(б)», — повідомляє Вася Потаюк.

На противагу цьому страшному антисвіту, в основі якого лежать несвобода, страх, підозрілість, недовіра людей один до одного, зображено гармонійний світ родини українських переселенців Сірків, у яку потрапляє втікач «ешелону смерті» Григорій Многогрішний. Його втеча з-під конвою, життя в родині Сірків, розправа над майором Медвином є темою роману. Власне, в художній концепції Івана Багряного світ родини Сірків, до яких потрапляє після втечі Григорій, стає уявною ідеальною моделлю нової України. У цьому українському вимірі кожна людина вільна, а отже, і щаслива. Символічного значення набувають у творі навіть прізвища героїв — Многогрішний і Сірки є нащадками козацьких родин, які боролися за свободу рідної землі. Навіть більше — і Многогрішний, і дружина Сірка є вихідцями з території колишнього Трипілля. У такий спосіб Іван Багряний обстоює думку про давність українського народу, державотворчу традицію, з одного боку, та історичну тяглість у виборюванні незалежної держави, з іншого. В основу розбудови нової України автор ставить родину, щирість взаємин між людьми, довіру, вільну працю, повагу співгромадян один до одного, любов.

Створити модерну й незалежну Батьківщину, на думку Івана Багряного, може тільки нова людина. Її тип чітко вимальовується в образах Многогрішного та членів родини Сірків. Молоде покоління — Григорій, Наталка, Грицько — неоромантичні герої нового часу. Це сильні індивіди, яких автор протиставляє колективістському знеосібленому типу радянської людини. Двоє з них (Григорій і Наталка) опиняються перед екзистенційним вибором між свободою й рабством, життям і смертю. В умовах радянської несвободи вони кидають виклик долі — і перемагають. Автор утверджує думку, що сильні особистості мають здатність впливати на перебіг історії і власної долі, творити її, а відтак образи Григорія Многогрішного та Наталки уособлюють національний історичний оптимізм Івана Багряного.

Ідея твору полягає в утвердженні права людини на свободу й щастя, возвеличенні сильної особистості, а також у запереченні тоталітаризму.

Сюжет і композиція

Втілити художню ідею допомагає композиція твору, побудована на антитезі двох світів. Відповідно до естетики неоромантизму, що протиставляє ідеальне життя непривабливому реальному, Іван Багряний зображує гармонійний світ українських переселенців у природному середовищі та жорстоку радянську дійсність із її громадянською та індивідуальною несвободою.

Конфлікт, що рухає сюжет твору, розгортається між сильною духом людиною, яку уособлює втікач з «ешелону смерті» Григорій Многогрішний, та представником тоталітарної системи майором НКВС Медвином. В основу композиції покладено такий неоромантичний засіб, як символічний образ дороги. Вона випробовує силу й витривалість Григорія, коли герой утікає від свого переслідувача, але водночас відкриває перед ним незвіданий світ природи в мандрівках тайгою з родиною Сірків.

Сюжет і композиція твору

Роман складається з двох частин, по шість розділів у кожній.

Розвиток дії у творі спочатку розгортається уповільнено завдяки введенню у його тканину чималої кількості позасюжетних елементів. Це передусім пейзажні картини, яким присвячено цілі розділи — «В пралісах Сіхоте-Аліня», «Пантування», «Осінь у тайзі», «Зима». Іван Багряний тонко відчуває красу далекосхідного краю. Багатоликий гармонійний образ тайги з його мешканцями є своєрідним тлом, на якому розгортається людське життя. Спокійна велич природи є антитезою жорстокому світу людей новоствореної держави. Дисонують картини тайгової природи також із сірими міськими пейзажами Хабаровська.

У творі важливу роль відіграє інтер'єр. Автор описує помешкання родини Сірків, у якому збережено традиції облаштування селянських осель материкової України: «Справжні королівські рушники на покутті! Різьблений мисник. Піч помальовано квітами, межи квітами — два голуби цілуються. Чи два соколи... Два соколи!».

Доповнюють картину українського ментально-психологічного простору й такі позасюжетні елементи, як описи вбрання членів родини Сірків, обряду колядування на Різдво: «А увечері приходили колядники: Наталка, у гарному дівочому убранні, якого ще не бачив Григорій у неї, закосичена, ще й, ба, на шиї намисто й дукачі, над чолом волосся перетяте блакитною стрічкою; Грицько у своїй святковій парубоцькій одежі; а назверх у обох накинені оленячі дохи наопашки».

Людяному й чистому українському світу Іван Багряний протиставляє реалії нової, радянської дійсності. Описами експреса, «которий возіт дрова й лєс», державних установ, ресторанчиків, «радянської еліти» автор створює картину життя на одній шостій частині світу. У цих реаліях — неповага до громадян, бруд, вульгарність. Дисонансом до музики тайги звучить фантасмагорія «культурного» радянського дозвілля: «Все навколо ходило ходором. Веремія звуків і дівочих грудей, ніг, розмальованих губів, набілених крейдою носів, сухозадих кавалерів... Верещали банджо, як кози, ні, як козли весною, ухкав трамбон, ніби роздрочений вепр, а хтось вистукував паличками, ніби заєць лапами, змагаючись із клюйдеревом, щось свистіло, щось видзвонювало...».

Образи роману

Головний герой роману Григорій Многогрішний — двадцятип'ятирічний юнак, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного, першого українського каторжанина, засланого російською владою до Забайкалля. Про минуле Григорія дізнаємося лише, що він учасник повстання в Холодному Яру1, в одному з боїв здійснив подвиг, був поранений і потрапив у лабети більшовиків.

1 Холодноярська Республіка (1919-1922) — державне утворення на території Української Народної Республіки (сучасна територія Черкащини), що активно боролося проти більшовицької влади. Охоплювало понад 25 сіл і тримало 15-тисячну армію. Холодноярці називали себе козаками, гайдамаками.

Під час перебування під слідством, яке вів майор НКВС Медвин, Григорій витримав тортури, бачив жахи божевільні, але ніщо не зломило його духу. Як згадує сам Григорій про слідчого, «цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав... І все за те, що я любив свою батьківщину». Тому природним стає його бажання поквитатися зі своїм катом. Автор вибудовує сюжет, у якому до кінця твору тримається інтрига — хто в протистоянні переможе.

Утікши з «ешелону смерті», Григорій здійснив неможливе: довів, що сильна духом людина перемагає будь-які життєві обставини. У такий спосіб він не лише відвойовує своє право на волю, а й вселяє віру ув'язнених у справедливість долі. Автор створює багатогранний психологічний портрет героя з високою шкалою моральних цінностей. Він сильний духом, шанує національні традиції й людей праці, сам працьовитий, винахідливий, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Водночас Григорій непримиренний до зла, ненавидить лицемірство, підлість. Його образ ширший, ніж традиційний образ народного месника, що прагне поквитатися зі своїм кривдником. Він вивищується як суддя над усією тоталітарно-репресивною системою, оборонець історичної української справедливості, національної віри, правди, свободи. І навіть коли переслідування женуть його в чужі краї, юнак впевнений, що переможцем повернеться в Україну: «Він чкурне геть за межі цієї «батьківщини», геть у Маньчжурію, Японію, Аляску, у Китай... Нові краї, дивні, незнані. Він об'їде навколо світу й повернеться додому. Так. Прийде, але вже як завойовник, як месник. Вибув на схід, а повернеться з заходу».

Ще одна грань характеру Григорія Многогрішного — його взаємини з Наталкою. Він чуйний і ніжний з нею, делікатний. Усвідомлюючи, що не може запропонувати їй стабільного сімейного життя, юнак не грається ні зі своїми, ні з її почуттями. І лише коли Наталка сама освідчується у коханні й готова з ним вирушити до Китаю, Григорій наважується з нею на серйозні взаємини.

Образом Многогрішного автор стверджує, що вирішальним чинником у досягненні щастя людини є її духовні якості, воля.

Автор зображує Григорія Многогрішного ідеальним неоромантичним героєм, носієм національних цінностей, патріотом, справжнім аристократом, гідним творити нову Україну. Він живе за критерієм ідеалу: високоморальний, шляхетний, має високу національну свідомість.

Долю українців на Далекому Сході уособлює родина Сірків, яка, гнана важким життям на Батьківщині, 1883 р. прибула сюди пароплавом з Одеси. Споконвічні хлібороби змушені пристосовуватися до нових умов, вчитися мистецтва виживати в тайзі. Вони зберегли національні традиції, патріархальний устрій сім'ї, віру. Старшому Сірку та його дітям характерні такі риси характеру, як сміливість, щирість, доброзичливість, витривалість, працелюбність, які вказують на продовження козацьких традицій. Хранителькою домашнього затишку є мати. Усі члени родини гостинні, працьовиті, уміють бути вдячними, делікатними, поважати інших людей. Іван Багряний прагне викликати в читача непідробну симпатію до цих героїв. Зберегти кращі національні якості їм вдається, на думку автора, завдяки ментальним рисам та ізольованості свого світу, у який не втручається цивілізація.

Євген Харук. Ілюстрація до роману «Тигролови».

Родина Сірків, як і Григорій Многогрішний, є в романі ідеальними типами українців. Це своєрідна модель суспільного устрою нової України, вільної й соціально рівноправної.

Жанр твору

«Тигролови» за жанром — пригодницький роман. Для нього характерний динамічний сюжет, поділ персонажів на позитивних і негативних, щаслива розв'язка з перемогою добра над злом. У пригодницьких творах зображено ідеалізований образ сильної особистості, пристрасне кохання. Обов'язковою їх ознакою є також швидке розгортання сюжету, бійки і стрілянина, переслідування.

Подискутуйте!

Григорій Многогрішний переконаний, що єдиний злочин, скоєний ним, — крадіжка горіхів у бурундука за декілька днів після втечі з потяга. Чи погоджуєтеся ви з ним? Свою відповідь аргументуйте.

Запитання та завдання

1. Розгляньте мапу місцевості. Позначте на ній місця, згадані в романі «Тигролови».

2. Прочитайте уривок із дослідження В. Чорномаза «Українці на Далекому Сході (1883-1922)». Поясніть, як ця інформація допомагає зрозуміти події, зображені в романі «Тигролови»:

«Тому, оскільки "малороси не здатні до проведення російської національної ідеї", уряд вважав, що землі в українських губерніях «варто віддавати переселенцям із внутрішніх, чисто російських губерній, місцеве ж, збідніле населення корисно було б переселяти в інші частини Росії, на землі, призначені для переселенців», де б ці переселенці, одірвані від батьківщини, швидше позбулися національної самобутності й асимілювались, стали вірними охоронцями і слугами престолу і провідниками його політики».

3. Опишіть листівку «Голгофа України».

Листівка «Голгофа України». 1917-1921.

4. Поясніть, чи вплинула зміна первісної назви роману («Звіролови» — «Тигролови») на розуміння його ідейно-художнього змісту. У чому символіка назви твору?

5. У першій редакції роману немає двох початкових розділів «Дракон» та «Світ на колесах». Твір починався з розділу «Навзаводи зі смертю», у якому Григорій пригадує своє минуле життя, коли бреде тайгою. Поясніть, чому автор у другій редакції дописав два вступних розділи.

6. Поясніть символіку назв потягів «Й. С.» (Йосип Сталін) та «Ф. Д.» (Фелікс Дзержинський) у творі.

7. Прокоментуйте ідейно-художнє значення чотирьох епізодів у романі:

• будівництво магістралі, яке бачать пасажири «Тихоокеанського експресу № 1»;

• розповідь старого Мороза про Комсомольськ, збудований українцями;

• бараки на ріці Бікін;

• два потяги-етапи, між які потрапляє потяг, у якому юнаки їдуть поїздом до Хабаровська.

8. Автор неодноразово звертає увагу на збіги в долі героїв: Григорій має сестру на ім'я Наталка, і дочка Сірка також Наталка; Многогрішний, як і дружина Сірка, з Київщини. Чи випадковими є такі паралелі? Який тут підтекст?

9. Символізм — визначальна риса «Тигроловів». Назвіть образи твору, що набувають символічного значення, та інтерпретуйте їх.

10. Доберіть із роману прислів'я, що підтверджують тезу: сильні особистості є обранцями Бога. Доведіть, що Григорій Многогрішний і Наталка — втілення в романі ідеї про нового українця / нову українку.

11. Чи можна вважати християнським вчинком убивство Многогрішним Медвина? Свої міркування обґрунтуйте.

12. Визначте проблематику роману Івана Багряного «Тигролови», прокоментуйте, як ви розумієте ідею твору.

13. Іван Багряний відчув найбільшу небезпеку для людини XX ст. — біг над прірвою. Чи позбулося людство / Україна цієї загрози в XXI ст.? Свої тези аргументуйте.

14. Поясніть, чому автор іноді вживає в романі російські слова та словосполучення, беручи їх у лапки: «соціалістіческое Отечество», «граница на замкє» тощо.

15. Наскільки актуальні політичні міркування Івана Багряного нині?

Домашнє завдання

1. Усно поясніть, як Іван Багряний зумів створити на такому жахливому матеріалі життєствердний, світлий твір.

2. Напишіть есе «Яку людину я вважаю щасливою?», спираючися на роман «Тигролови».

Література в колі мистецтв

1. У мережі Інтернет знайдіть і перегляньте фільм за мотивами роману Івана Багряного «Тигролови» (режисер Ростислав Синько, 1994). Поділіться враженнями на уроці.

2. Поезії Івана Багряного покладено на музику. Дослідіть, хто з композиторів написав до них музику, у який період та які мотиви в цих творах є провідними. Результати роботи подайте у зручній для вас формі на уроці чи в соцмережах.

3. Відомо, що Іван Багряний мав хист художника. Доберіть матеріали, які розкривають цю грань таланту митця. Який висновок ви можете зробити про його мистецьке обдарування? Підготуйте повідомлення та виголосіть його на уроці.

Ваші літературні проекти

Спираючись на факти біографії та літературний спадок Івана Багряного, напишіть уявне подання, у якому обґрунтуйте клопотання про присудження Івану Багряному Нобелівської премії.

Ви — творча особистість

Напишіть пригодницьке оповідання або новелу.

Радимо прочитати

Олександр Шугай — дослідник біографії та творчості Івана Багряного. Для тих, хто зацікавився постаттю письменника, радимо прочитати дослідження О. Шугая «Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду».

Я — читач, або перевіряємо себе

  • 1. Запишіть тези, що узагальнюють особливості творчості поетів «Празької школи».
  • 2. Назвіть представників «Празької школи». Що ви знаєте про їхню долю?
  • 3. Поясніть історичну концепцію України Євгена Маланюка як матері-мачухи.
  • 4. Чому Є. Маланюк надає великого значення поетичному слову у житті нації?
  • 5. Доведіть, що романом «Тигролови» Іван Багряний викрив тоталітарну радянську систему.
  • 6. Поясніть, у чому виявляється гуманізм письменника Івана Багряного.