Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

РОЗДІЛ 7

ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ

ПОЕТИ ТРАГІЧНОГО ОПТИМІЗМУ «ПРАЗЬКА ШКОЛА»

Навчальний маршрут розділу

У цьому розділі ви:

дізнаєтеся про еміграційну українську літературу, зокрема про «Празьку школу» поетів;

прочитаєте поезії Євгена Маланюка «Уривок із поеми», «Напис на книзі віршів...»; роман Івана Багряного «Тигролови»;

засвоїте поняття «пригодницький роман»;

дослідите, як поети-емігранти осмислювали героїчну і трагічну історію України, яку роль вони відводили митцю в розбудові української державності;

зрозумієте причини виникнення та особливості функціонування української літератури за кордоном, її ідейні основи;

аналізуватимете ідейно-художній зміст роману «Тигролови», визначатимете його пафос;

удосконалите вміння аналізувати поетичні твори; визначатимете особливості індивідуального стилю авторів;

дискутуватимете про вічні питання честі й гідності, обов'язку та патріотизму.

Пригадайте!

Що ви знаєте про українських поетів Олену Телігу та Олега Ольжича? У чому подвиг і трагізм їхніх доль? Які мотиви творчості цих поетів? За тлумачним словником доберіть лексичні значення до слів еміграція, імміграція, ностальгія, діаспора, історіософізм.

Українська революція 1921 р. зазнала поразки. Армія УНР (майже 20 тисяч осіб) разом із державними органами наприкінці 1920 р. вимушено залишила територію України й опинилася в еміграції. Вояків було розміщено в спеціальних таборах у Польщі та Румунії. Незважаючи на невпевненість у майбутньому, вони не втрачали сили духу, займалися військовим вишколом, розгорнули у своєму середовищі активну культурно-просвітницьку роботу. Наприклад, у польському таборі для переміщених (м. Каліш) діяли гімназія, курси для малописьменних, бібліотека, хори, оркестр, школа українського танцю, виходили часописи «Залізний стрілець», «Нове слово», «За Україну», «Джерело», «Військовий вісник», «Веселка».

Саме в останньому протягом 1922-1923-х рр. друкувалися Ю. Дараган, Є. Маланюк, М. Грива та інші поети, яких дослідники пізніше віднесуть до складу «Празької школи». У їхніх творах цього періоду звучить ностальгія за батьківщиною, наявна трагічність світосприйняття через крах національно-визвольних ідей.

Після погіршення ставлення польської влади до емігрантів багато з них переїжджає до Чехословацької Республіки. За підтримки президента Т. Масарика українська діаспора змогла відкрити в ЧСР заклади вищої освіти з навчанням рідною мовою: Український вільний університет при Карловім університеті, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі, а також Українську сільськогосподарську академію в Подєбрадах (містечко неподалік Праги). Вони стали осередками формування національної української еліти за кордоном. Тут навчалися або працювали колишні вояки УНР Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, М. Чирський та діти емігрантів О. Теліга, Олег Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська та інші. Це була плеяда високоосвічених інтелігентів. Юнаки та юнки здобували освіту з різних фахів: Леонід Мосендз — хіміка, Олег Ольжич — археолога, Олекса Стефанович — філософа, Євген Маланюк — інженера, але в умовах еміграції їх об'єднувала одна ідея — служити втраченій батьківщині.

Плакат УНР «Чужого не хочу, а свого не віддам!»

За зовнішнім, формальним показником до «Празької школи» відносять поетів, які мешкали в Чехословацькій Республіці, переважно в містах Празі та Подєбрадах, у період 1920-1930-х рр.

Назва «Празька школа» доволі умовна, оскільки організаційно (програма, статут, маніфест, членство) група не була оформлена, а деякі з її учасників, наприклад, Є. Маланюк та Н. Лівицька-Холодна, наявність такого угруповання взагалі заперечували. Однак усе ж це була спільнота однодумців-патріотів. Боротьба зі зброєю в руках для них скінчилася в 1920 р., але в нових історичних умовах на перший план вийшла не менш важлива борня — ідеологічна. Українській радянській літературі, яку більшовики використовували як засіб виховання нового типу людини — радянської, «пражани» протиставили власну творчість. Вони не мали спільної поетичної платформи, у кожного був індивідуальний стиль, їхні твори належали до різних модерністських течій — символізму, неоромантизму, необароко, неокласики. Та їх об'єднувала національна ідея, відчуття месіанства, тобто покладання на себе обов'язку відновлення історичної справедливості — творення національної держави. Звідси випливало усвідомлення ролі поета як воїна, лицаря, аристократа духу. Молодь згуртувалася довкола «Літературно-наукового вісника» (1922-1939), редактором якого був ідеолог націоналізму Дмитро Донцов. Першочергові завдання, що їх ставило видання, — формування національної ідеї, виховання сильної особистості, піднесення визвольної боротьби — знайшли своє поетичне втілення у творчості «пражан». Митці наріжним каменем своєї діяльності ставлять утілення «поетики чину» — громадського обов'язку, що підтверджують і власним життям.

Юрій Липа. Фото.

Олег Ольжич очолює Культурну референтуру ОУН, під час Другої світової війни працює на окупованих українських землях, відповідає за пропагандистську діяльність, залучає до співпраці І. Ірлявського, О. Лятуринську, О. Стефановича, Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Телігу, М. Чирського.

Дмитро Донцов. Фото.

Олег Ольжич загине в концтаборі, О. Телігу та І. Ірлявського (І. Рошка) нацисти розстріляють у Києві в Бабиному Яру, Ю. Липа загине в катівнях НКВС на Львівщині.

Олег Ольжич

«Пражани» у своїй творчості розробляють національно-державну ідею й обґрунтовують її історично. У них переважають такі мотиви: тяглість історичної традиції, буття народів, що населяли Україну в дослов'янський період, оспівування державної доби Київської Русі, козацька звитяга, героїзм у боротьбі за свободу, уславлення духовних провідників нації. Звідси — особливості їхньої поетичної мови, зокрема піднесеність, пафосність, велика кількість архаїзмів та історизмів.

Олена Теліга

Водночас «пражани» засуджують інертність, пасивність українців, прагнуть виховати «надлюдину» — сильну особистість, здатну на героїчні вчинки. У художніх засобах вони не були схильні до експериментів, як авангардисти чи футуристи в підрадянській Україні, не знайти в них і філософії вітаїзму, як у творчості митців «розстріляного відродження». Їхні вірші за стрункістю й вивершеністю форми схожі до поезії київських «неокласиків».

Леонід Мосендз

І хоч «неокласики» були переважно аполітичні, а Муза «пражан» в умовах свободи була відверто національно спрямованою, обидва угруповання приходили до спільного результату — духовно чинили опір агресивній політиці більшовицької влади, витворювали єдиний український культурний простір з орієнтацією на кращі світові мистецькі взірці. У 1930-х рр. частина «пражан» переїхала до Варшави (Н. Лівицька-Холодна, О. Теліга, Ю. Липа, Є. Маланюк), утворивши групу «Танк». Вони підтримували контакти з «пражанами», а також галицькими літераторами. На початку Другої світової війни обидві групи припинили існування.

Олекса Стефанович

Наталя Лівицька-Холодна

Оксана Лятуринська

«Поезія пражан, — зазначають О. Астаф'єв і А. Дністровий у передмові до антології «Празька поетична школа», — напрочуд наснажена рисами неокласицизму, тим невід'ємним артистизмом, постійним закоханим подивом перед красою, історією, міфологією, літературою, що притаманні великим творінням світової літератури».

Осередками культурного еміграційного життя в повоєнний час стало об'єднання МУР (Мистецький Український Рух), до якого входили переважно письменники-прозаїки Іван Багряний, Леонід Полтава, Юрій Косач, Юрій Шерех, Іван Майстренко. Наприкінці 1950-х — початку 1960-х років у США утворилася «Нью-Йоркська група». До неї увійшли літератори Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Віра Вовк.

Література діаспори доповнює палітру української «материкової» літератури. Вона була ідейно ширша, тематично різноманітніша, бо її не обмежувала цензура. Скажімо, заборонені теми Голодомору 1933 р., репресії більшовицької влади, збереження національних традицій, формування національної ідентичності, цінність та індивідуальність людського «Я» — ці та інші теми або прозвучали вперше у творах письменників діаспори, або висвітлювалися ними під ракурсом, відмінним від того, що панував у радянській літературі.

Запитання та завдання

1. Поясніть назву розділу «Поети трагічного оптимізму».

2. Прокоментуйте, як ви розумієте вислів Олени Теліги: «Дбаймо скоріше про те, щоби бути батьками нашого майбутнього, аніж синами нашого минулого».

3. Порівняйте героїчну настроєвість «вольового неоромантизму» «пражан» із «червоним» неоромантизмом української радянської літератури. Що в них спільне, а чим вони різняться?

4. Кажуть, що історія не допускає подій в умовному способі, але... Спробуймо уявити досягнення української літератури, якби вона не була поділена на три русла — радянську, західноукраїнську й діаспорну — та як би вона розвивалася у вільній демократичній країні.

Домашнє завдання

Опишіть плакат Української Народної Республіки «Чужого не хочу, а свого невіддам!». Як він відображає настрої українців?