Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

ГОМЕР БОЛЮ НАРОДНОГО

ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ

1880-1933

... не знаєш, чи більше дивуватися тому, що автор пережив, чи тому, що твір написав.

Богдан Лепкий

Турянський є сином душевно й тілесно здорової української нації, яка всіма своїми справами бореться й вірить у перемогу всіх найвищих народноукраїнських і загальнолюдських ідеалів.

Професор Роберт Плєн

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Осип Васильович Турянський народився 2 лютого 1880 р. в селі Оглядів на Львівщині. Львівська українська гімназія, філософський факультет Віденського університету дали юнакові з багатодітної селянської родини ґрунтовну освіту, яку він увінчує в 1907 р. захистом дисертації.

У 1914 р. почалася Перша світова війна. На відміну від усіх попередніх воєн, у яких ворожі уряди задіювали лише регулярні війська, у Першій світовій мобілізація в кожній із держав-учасників набула національного масштабу. До лав армій беруть мирне населення, не навчене військової справи, напівголодне, часто без обмундирування і зброї. Тому ця війна за кількістю людських жертв стала наймасштабнішою за всю попередню історію людства. Масові страждання і втрати були принесені в жертву політичним амбіціям владних верхівок країн, що воювали.

О. Турянського, 34-річного доктора філософії з мирною професією вчителя іноземних мов, у 1914 р. відряджають на австрійсько-сербський фронт у чині молодшого офіцера. У 1915 р. в одному з боїв він потрапляє в полон до сербів. Узимку того самого року австрійська армія прорвала фронт і серби, відступаючи, повели в мороз і хуртовину через гори Албанії шістдесятитисячну групу полонених. У її складі перебував і О. Турянський. Полонені і конвоїри опинилися в однаково жалюгідних умовах.

Гірський перевал подолало лише п'ятнадцять тисяч солдатів, решта загинула або була застрелена конвоїрами. Осип Турянський, як і більшість однополчан, перебував на межі життя і смерті. Шестеро його товаришів, із якими він утік із-під варти, замерзли в горах, а сам Осип Васильович урятувався завдяки щасливому випадку. Покритого кригою, але зі слабкими ознаками життя, його підібрали сербські лікарі, що їхали за колоною полонених. Серед них — українець Василь Романишин, який і впізнав земляка. Щоб урятувати життя О. Турянського, зважилися на відчайдушний крок: його тіло опустили в холодну воду, аби розморозити. Після лікування він перебуває на італійському острові Ельба в таборі для полонених. Письменник усвідомлює, що життя було йому дароване не випадково, а для того, аби розповісти сучасникам і нащадкам про жахіття війни. Тож у 1917 р. він розпочинає роботу над твором «Поза межами болю». У ньому автор змальовує всі кола дантового пекла, які був змушений пройти. Повернувшись додому, автор доопрацьовує текст й уперше видає його у Відні 1921 р. німецькою мовою. Книжка одразу зробила його одним із найвідоміших письменників у Європі.

Після закінчення війни О. Турянський деякий час викладає право у Віденському університеті, а згодом повертається на Галичину й аж до самої смерті в 1933 р. працює директором гімназій у Яворові, Дрогобичі, Рогатині.

У повоєнний час О. Турянський створює новели «Де сонце», «Ей, коб мене були вчили», «Курка» (1908). У його невеликому художньому доробку також філософсько-алегорична повість «Дума пралісу» (1922), збірка оповідань «Боротьба за великість» (1926), сатирична комедія «Раби» (1927), роман «Син землі» (1933). Та всесвітню славу О. Турянському принесла поема у прозі «Поза межами болю» (1917-1921), яку критика порівнювала з такими творами про війну, як «На західному фронті без змін» Е.-М. Ремарка, «Прощавай, зброє!» Е. Гемінґвея.

Пригадайте!

Що ви знаєте з уроків зарубіжної літератури про письменників «втраченого покоління»? Назвіть його представників та тематику їхніх творів. Чому літературознавці їх світобачення вважають кризовим?

«Поза межами болю» (1917-1921)

Ідейно-тематичні домінанти

Початок ХХ ст. людство очікувало з апокаліптичними візіями кінця світу. Перша світова війна дала підстави думати, що настав час масштабного знищення народів. О. Турянський як учасник бойових дій спостерігає, що «воєнне пекло все обернуло в руїну: високі змагання духа... людське достоїнство... честь... Людина стала звірем людині!..».

У творі у воєнному лихолітті зображено сімох героїв: двох українців — оповідач на ім'я Оглядівський і Добровський, двох сербів — Бояні й Ніколича, угорця Сабо, австрійця Штранцінгера та поляка Пшилуського. Ця групка солдатів австрійської армії символізує народи, що поза власною волею були втягнуті в глобальний мілітарний конфлікт. Але О. Турянський не зображує солдатів учасниками воєнних дій. Навпаки — вони перебувають далеко від лінії фронту, хоча загроза життю висить над ними повсякчас. Навіть коли полонені тікають із-під варти, вони неминуче обирають між смертю від ворожої кулі й смертю від голоду й холоду.

Герої поеми

Автор змальовує героїв в екзистенційних обставинах. Страх смерті, голод і холод загострюють усі їхні почуття, а прагнення вижити пробуджують у них неочікувані емоції та навіть тваринні інстинкти. Холод ставить перед солдатами перше випробування: щоби не замерзнути, необхідно, аби хтось із сімох помер. Тоді ті, хто вижили, використають його одяг на розпалювання вогню, і це врятує їх від морозу. Танець «до смерті» випробовує не лише фізичні сили, а й характер, волю до життя героїв. Другим іспитом для них стає голод. Він мучить уже десять днів і підштовхує до канібалізму. Герої опиняються перед альтернативою: «З одного боку, стануло страшенне почуття, що вони мусять стати людоїдами, з другого боку, інстинкт життя, який у боротьбі не перебирає в засобах».

Тема твору — зображення людини в межовій ситуації між життям і смертю, душевні трансформації людини, боротьба між духовним і тваринним у ній.

У поемі О. Турянський порушує філософсько-моральну проблему міри людського в людині. Водночас його хвилює сутність людини, її роль у складному світі. Вустами оповідача Оглядівського О. Турянський окреслює цю проблему так:

«Навіть грудка землі, камінчик, пилинка, темна пустка безодні — вони мають якусь ціль і призначення.

На грудці землі зерно зійде, камінчик дорогу вистелить, пилинка заступить світло чоловікові, безодня спинить йому шлях і пожере його.

Яку ж ціль, яке призначення має він, я і всі ми ось тут?».

Розгортаючи сюжетну канву твору, О. Турянський дає відповідь на це питання: мета людини на землі — бути Людиною.

Життєвий шлях письменник уособлює в образі хреста, який побачили герої твору. Він утворився на перетині темної тіні від дерева та дороги, якою прямували солдати. Автор натякає, що кожен несе свій життєвий хрест і має власне «розп'яття». Наприклад, мукою всього життя Штранцінгера стала смерть двох найрідніших йому жінок — матері й коханої дівчини. Хрестом, на якому розіп'ятий Пшилуський, була зрада дружини, зневажання його кохання, руйнування родини. Хрест Ніколича — нести самотність.

Водночас у творі хрест символізує й місію людини прийняти на себе гріхи людства, і розплату за гріхи, й очищення від них. Автор змальовує потворні явища, спричинені війною, яку породили люди. Осип Турянський бачить, що війна пробудила в людині чимало негативних якостей, тому вважає, що настав час діяти. Кожен має передусім сам собі оголосити війну — власному невігластву, агресії, недосконалості. І тільки докорінне перетворення себе самого може стати початком гармонійного життя всіх, стверджує автор. Цю думку підтверджує Оглядівський, коли в кишені знаходить шматок цукру. Борючись зі спокусою з'їсти його потайки, герой усе ж ділить поживу між усіма. Так автор утверджує думку про любов до ближнього. У підтексті цього епізоду прочитується алюзія до безкорисливої любові Ісуса Христа, який п'ятьма хлібами нагодував народ. Чи не це — співчуття, допомога — є, на думку О. Турянського, рецептом того, як вийти з хаосу буття в гармонійне щасливе життя? «Ось тут між нами, — озвався Ніколич, — заступлені народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності й любові», — зауважує автор устами свого героя.

Як бачимо, незважаючи на всі трагічні ситуації на межі життя і смерті, герої поеми витримують іспит на людяність. Вони не вбивають слабкого, щоби зняти з нього одяг, ніхто з них не наважується їсти людську мертвечину, хоч і знемагають від безсилля, всі опікуються сліпим Штранцінгером, Добровський перешкоджає Сабо кинутися у прірву, а сербські лікарі рятують життя ворогові — австрійському воякові Оглядівському.

Хаосу війни, жорстокості автор протиставляє гуманізм і духовність. Цю антитезу (війна — мир, жорстокість — милосердя, людяність — звиродніння) О. Турянський уособлює в алегоричних образах темені й туману, з одного боку, та світла й сонця — з іншого.

«У зображенні страшенного противенства між хаосом і життям, — зазначає професор Р. Плєн, — між темрявою і світлом, між пеклом і небом лежить одна з найбільших незрівнянних прикмет його [О. Турянського. — Автори.] поеми, прикмета, котра під мистецьким, філософічним і етичним оглядом потрясає, підносить, ушляхетнює душу людини. Ідея його поеми — се вічне світло над розшалілим морем людських заблуджень і злочинів, се переконуюча, тверда скеля, віра в безсмертну силу людського духу» [виділення наше. — Автори.]. Оптимістичний пафос твору автор втілює в афоризмі: «Є сонце в житті». Отже, Осип Турянський не лише порушує філософсько-моральні проблеми, а й міркує над ними.

Пригадайте!

Що ви знаєте про експресіонізм як стильову течію модернізму? Назвіть його основні ознаки.

«Поза межами болю» — це один із перших творів українського модернізму. Домінантною стильовою ознакою в ньому є експресіонізм. Пригадайте: експресіоністи одними з перших передчували грядущу світову катастрофу, а коли почалася війна й ці передчуття підтвердилися, вони стали виразниками антивоєнного протесту.

Осипа Турянського, як і інших експресіоністів, турбують не стільки зовнішні події, скільки людська душа, народжений мілітаризмом людський біль, що спричиняє трансформацію звичних психічних станів. Це депресії, відчай, психози, суїцидальні наміри. Саме тому змалювання битв залишається поза сюжетом твору, а в центр уваги автор ставить душевний біль людей від побаченого й пережитого. Осип Турянський зображує його крізь призму сприйняття Оглядівського. Його нервово-емоційна та фрагментарна оповідь відтворює людську психіку перед обличчям смерті. Емоційне напруження оповідача автор вдало передає не лише ситуаціями, а й мовним оформленням. Речення оповідача переважно короткі, його схвильованість письменник відтворює рядками крапок.

Водночас у творі чітко простежуються ознаки символізму та неоромантизму. Символічними в поемі є образи світла, багаття, сонця, скрипки, пісні як духовного начала в людині. Символічним також є образ жінки з дитиною як алюзія до образу Богородиці — заступниці людства у християнській релігійній спадщині. Ідеї оновлення світу на гуманістичних основах утілюють неоромантичний ідеал письменника.

Про належність твору до модерністської літератури свідчить і синтетичний жанру твору.

Сюжет і композиція

Особливістю композиції є поєднання ліричних та епічних ознак, характерних для жанру поеми у прозі.

До епічних ознак «Поза межами болю» належить наявність сюжету.

Події у творі відбуваються в албанських горах під час війни й тривають упродовж кількох годин. Однак поняття часу доволі відносне. Герой відчуває себе в певному позачассі, загубленим у безжальному бутті, чим поглиблюється екзистенційний трагізм героїв: «Немає для мене будучності, не стоїть за мною минувшина. А теперішність? Це кривава точка межи двома вічностями. Це рана, що росте чимраз більше вглиб і вшир і своєю блідою кров’ю закриває мені все майбутнє і все минуле».

Твір складається з переднього слова та п'яти частин. Зі вступної частини, яка виконує роль експозиції, стає відомо, що семеро полонених австрійської армії в складі шістдесятитисячної колони вояків етапують сербські конвоїри, які відступають під натиском німецького війська. Виснажені далеким переходом, десятиденним голодом і морозами, солдати фізично не здатні рухатися далі. Епізод, коли Сабо забиває палицею серба-конвоїра й семеро вояків опиняються на волі, становить зав'язку твору. Подальші події І-IV частин — це своєрідні мікрокартини, кожна з яких має свою кульмінацію:

• «танець смерті» заради одягу, яким можна розтопити хмиз;

• Сабо шматує і рве зубами купюри, ніби квитаючись за всю світову несправедливість;

• Сабо пропонує їсти тіло Бояні, Ніколич категорично проти: «Згодом вони стали відчувати вчинок Ніколича, як освободження з якогось несамовито важкого гніту»;

• «пісня вічності» сліпого скрипаля Штранцінгера як гімн перемозі людського серця, людського духу, усього людського в людині;

• грім як символ очищення землі й людей від гріхів: «Ти, котрий там нагорі розперся серед чорних хмар: Грими і вдар!.. Грими і вдар!.. жорстокий трусе! Зиркни на сліпого, зиркни на горе, котре ти тут ізгоропашив для своєї радості!.. Наймізерніший черв, Сабо, з презирством до тебе кричить: "Грими і вдар!.. Грими і вдар!.."».

У V частині епізод порятунку Оглядівського становить розв'язку твору.

Позасюжетні елементи доповнюють ніби мозаїчний, фрагментарний сюжет, надають твору епічної цілісності. Спогади героїв про своє попереднє життя допомагають «розгорнути» епічний час на багато років назад, простежити передусім сімейні цінності, які формували героїв і впливали на їхні вчинки.

До ліричних ознак твору належать ліричні відступи, які відтворюють різноманітні почуття героя-оповідача. Ліризм — це й сам тон оповіді, й пейзажні замальовки, подані через душу героя (і героїв), оповідач передає те, що пережив автор.

Образи

Твір є автобіографічним. Водночас крізь призму сприйняття Оглядівського автор виходить на широке узагальнення філософських та морально-етичних проблем тогочасної дійсності.

Роман Оглядівський у творі є героєм і оповідачем. Він зливається з автором, виступаючи виразником його переконань. Прізвище своєму героєві О. Турянський дав за назвою села, у якому народився.

Оглядівський — це один із фізично найслабших полонених, що втекли з-під варти. Перше враження про нього створюється з характеристики Добровського: «Дуже вразливий на тепло жіночого серця... Але шукає того тепла тільки у своєму родинному гнізді». Оглядівський небагатослівний, більше слухає й міркує, ніж говорить. Роман спостерігає за поведінкою своїх побратимів, усіх жаліє, але нікому не дає оцінок за їхні вчинки. Він розуміє, що нелюдські умови іноді пробуджують у побратимів тваринні інстинкти. Герой і щодо себе вагається, чи був він коли-небудь людиною. Звідси — розпач, трагізм світосприйняття, які спричиняють у ньому богоборчі настрої, заперечують Божу несправедливість: «О Боже! Який ти малий, який ти марний супроти людського страждання!».

Спостерігаючи за озвірінням душ, пробуджених війною, Оглядівський, однак, бачить і ознаки збереженої людяності, які жодні сили не можуть убити. З оптимізмом і вірою в людину звучать його слова: «...в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною й народів із народами».

В умовах утрати фізичних сил єдине, що підтримувало в ньому прагнення до життя, було родинне почуття, любов до дружини і трирічного сина. Малюк то обіймав його в уяві своїми рученятами за шию, то просив навчити співати колядку. Спогади про сина надавали героєві сил і водночас пробуджували почуття жертовності.

Водночас візії жінки з дитиною виринали в Оглядівського час від часу також то в образі рідної матері з ним самим (тобто жінки, яка дала йому життя), то Богородиці з Ісусом. Вони йому постійно являлися й надавали сил жити. У такий спосіб О. Турянський доносить до читачів ідею, що боротьба за життя сповнена найвищого духовного змісту. «Образ жінки з дитиною у творі, — наголошував Р. Плєн, — це символ найвищого християнського ідеалу людства, це виразно українська риса. Це вічне світло над розшалілістю людських заблуджень і злочинів, це переконлива, тверда, наче скеля, віра в безсмертну силу людського духу». Символічними в цьому плані є також епізоди Свят-вечора, святкування Різдва, виконання колядок, що періодично постають в уяві героя як символ народження нової людини, нової духовності людства. Ця ідея втілена у творі в образі світла й сонця. Їх візії з'являються тільки в уявленні Оглядівського та Штранцінгера. І оптимізм цих героїв сприймається як історичний, неминучий.

В образі австрійця Штранцінгера поєднуються трагізм і оптимізм буття людини. Цей герой єдиний, хто по-філософськи спокійно ставився до ситуації й не боровся за життя. У двадцять чотири роки юнак зовні був схожий на старця, а колись «у його великих і гарних, мрійних очах ясніли іскри молодості й запалу до високих поривів і змагань». Через поранення він утратив зір. З горя його мати померла, а кохана кинулася в річку — і відтоді Штранцінгер «замкнув увесь біль у темряві своїх очей своєї душі і скам'янів». Автор неодноразово акцентує, що юнак мав добрі й лагідні очі. Навіть вояки, дивлячись у темні ями його очей, відчували в них «щось таємниче, могутнє... Якась невмируща сила людської душі». І навіть цинічний Добровський вважав його святим.

Штранцінгер відігравав серед утікачів особливу роль. Попри те, що він був незрячий і весь час мовчав, юнак мав неймовірну силу впливу на товаришів. Вони відчували потужне духовне єство, людську гідність, які вивищували його над усіма. Символічним є те, що він був музикантом. Скрипка як символ мистецтва і духовного зв'язку відкривала йому шлях до сакральних духовних знань. Можливо, тому Добровський сказав товаришам, що Штранцінгер набагато щасливіший за них. І всі вони подивилися на скрипаля із заздрістю.

Визначальна риса його характеру — доброта. Він співчуває людям, розуміє їхні болі та страждання, тому й робить висновок: «Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі». У своїй різдвяній пісні Штранцінгер оповідає про трагічний шлях людини до щастя «через горе й терпіння» і висловлює переконання, що тільки духовне просвітління допоможе створити «нове царство: / Рай людини на землі!». Надзвичайно важливим для розкриття ідеї твору є епізод, коли Штранцінгер рятує Романа Оглядівського від самогубства й заспокоює його словами: «Є сонце в житті». У такий спосіб автор висловлює думку, що тільки гуманізм, любов, служіння іншим людям може зберегти в людині людське й відкриє їй дорогу в інший, щасливий світ.

В образі Добровського втілено сильну особистість. Про його минуле відомо, що у мирний час він «аранжував танці на балях», а його кохана зрадила йому з якимось «гладеньким галапасом». Добровський найбільше з усіх героїв розмовляє й позиціонує себе антиподом Оглядівського: «Я зі своїм отруйним песимізмом становлю контраст до тебе й ношу у своїй душі зародок смерті». Насправді ж різними способами вони йшли до однієї мети. Якщо Оглядівський утверджував у людині людське, то Добровський діяв від протилежного — викривав зло, заперечував у людині тваринні інстинкти. У такий спосіб вони обоє прагнули оновлення людяного в людині, виявлення в ній духовного начала.

На перший погляд, Добровський справляє враження цинічного й безпринципного. Він глузує з усіх під час «танцю смерті», не спиняє Сабо, коли той пропонує їсти тіло Бояні. Цим він ніби випробовує людину, вивчає міру в ній людського. Водночас Добровський єдиний із героїв підноситься до рівня узагальнення масштабної гуманітарної катастрофи й виносить вирок антилюдяному суспільству. Його оцінки лунають із неприглядною правдивістю: «Люди для нас — гірше вовків», «Товариші! Тепер ми вже не маємо грошей і також не потребуємо грошей. Тепер ми стали справжніми людьми», «Наше тіло пожерли найбільші пани світу: царі і грошовладці, а нам оставили тільки шкуряний мішок із душею й кістьми всередині...». Але якщо інші герої причину бід убачають у можновладцях, то Добровський провину покладає на кожного члена суспільства:

Але це наша власна вина.

Навіщо ми, люди, вбивали людей?

Хто смів нас вести на різню брата?

Чому ми слухали волі темних сил?

Ми здерли із себе людське обличчя і стали сліпим,

бездушним, жорстоким оруддям убивства.

Де ж була наша душа й наша людська достойність?

Ми самі стоптали її власними ногами.

І це наш злочин.

І за цей злочин мусимо вмерти.

Добровський доволі песимістично сприймає майбутнє. Навряд чи вірить в удосконалення людини та суспільства. Він розуміє, що можна пристосуватися до голоду й холоду, до вибухів гармат, але не можна й надалі потурати світу «нікчемності й хамства сучасних людей». Тому герой робить свій вибір: якщо залишиться живий, піде в пустелю, бо не хоче «вертати в озвірілий світ».

Сабо є, за словами Добровського, «дикий син угорської пусти. Великий і небезпечний заведія...». У цьому образі втілено риси особистості, які не сприймають усі інші герої твору, хоч і не протестують проти них. Сабо жорстокий і прагматичний, прагне зберегти своє життя за будь-яку ціну. Прикриваючись ідеєю «для загального добра», він запропонував танцювати до скону. Зрозумівши, що найслабшим фізично виявився Бояні, Сабо прагне прискорити його смерть: він «став тепер скакати все напроти Боянія та дивився йому вперто й визиваючо в очі». Художня деталь — пильні очі, якими Сабо втупився в Бояні і прискорював його смерть, — є контрастною до незрячих очей Штранцінгера.

Сабо не властиві сантименти. На його думку, «усяка філософія кінчається, скоро тільки шлунок поставить свої домагання». Його життєвий принцип — на війні як на війні. Але в екстремальних умовах «за межею» і в нього проривається людське начало, його душа не хоче змиритися зі звироднінням. Коли Сабо пошматував гроші й хотів кинутися в прірву, він пояснює Добровському свій вчинок тим, що хоче бути справедливим також і з собою. Чи не пізнє це каяття? Адже душа йому дещо підказувала ще перед смертю Бояні. Уже тоді в нього «замерехтіло сяйво співчуття» і він сказав: «Не думай так про мене, товаришу. І з мене людина».

Ніжністю й теплотою огорнений образ гуманіста Ніколича, який відмовив товаришів від канібальства. Він життєлюб, пручається долі й хоче жити «для родичів і для науки. Життя таке гарне».

Жанр

«Поза межами болю» — ліро-епічний твір, який літературознавці за жанром визначають як поему в прозі. Наявність сюжету указує на епічне начало. У творі використано також чимало позасюжетних елементів (ліризованих відступів і описів). Оповідача можна назвати ліричним героєм, адже автор змальовує його внутрішні переживання, як і інших персонажів.

«Поза межами болю» має також своєрідне оформлення, яке швидше нагадує поетичний текст: ритмізована мова, кожне нове речення починається з нового рядка і візуально схожа на віршовий рядок. Автор використовує елементи зорової поезії, позначаючи переживання автора — хвилювання, замовчування, роздуми, крик душі — горизонтальними рисками (навіть кілька рядків), що обрисами схожі на струни скрипки. Ці риски разом із великою кількістю знаків оклику, коротких речень передають неабияку силу експресії і драматизм напруженої оповіді.

Запитання та завдання

1. Поясніть, як ви розумієте епіграфи до теми розділу.

2. Темі Першої світової війни в українській літературі присвячено обмаль творів (кілька оповідань Марка Черемшини та новел Василя Стефаника). Як ви можете пояснити таку незацікавленість вітчизняних письменників цією надзвичайно важливою подією у світовій історії?

3. Визначте проблематику та конфлікт поеми «Поза межами болю».

4. Прокоментуйте думку літературознавця Михайла Наєнка:

«В. Стефаник, мабуть, дуже потішився б, коли відчув, як плідно розвинувся його експресіонізм у молодшого свого колеги-прозаїка [Осипа Турянського. — Автори.]. Бо це був, по суті, тріумф цієї модерністичної форми, від якої один крок до такого ж змісту: апокаліпсис у ній «читався» не уявним, а явним». Знайдіть стильові паралелі у творчості В. Стефаника та О. Турянського.

5. Визначте тему та ідею твору. Наведіть приклади, як у поемі знайшли відображення антивоєнні погляди Осипа Турянського.

6. Прокоментуйте, як ви розумієте думку автора: «Коли в тьмі й у хаосі, у якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть».

7. Прокоментуйте епізод, коли Штранцінгер кидає в багаття свою скрипку. Яке значення ця подія має для розуміння ідейного змісту твору?

8. Прокоментуйте ідейне значення епізоду, коли Оглядівський зігріває своїми руками руки Штранцінгера і в нього падає сльоза на руку скрипаля.

9. Поясніть, чому портретною деталлю в змалюванні образу Штранцінгера є його очі.

10. Прокоментуйте міркування Добровського про письменницьку працю. Яка роль цього епізоду для розуміння ідеї твору?

11. Добровський каже товаришам: «Та й маю я дещо сказати світові за себе й за вас...». Що він мав на увазі?

12. Поясніть, чому автор акцентує увагу на таких портретних деталях героїв, як «замість обличчя мертвецькі ями» та «набресклі фіолетні ноги й руки».

13. Прокоментуйте слова Добровського: «Прокляте те життя, у котрому слабший мусить згинути, щоби дужчий міг жити». Як ця фраза розкриває його світогляд?

14. Схарактеризуйте образи героїв.

15. Проаналізуйте уривок із твору. Доведіть, що це приклад поетичного мовлення:

Але цей стогін — це нічо.

Це іскри, що погаснуть.

Це дим, який розвіється.

Одначе ці очі, що більмом божевілля заходять...

Ці очі так тиснуть... так тиснуть на чоло!

Хочуть розсадити, розірвати в чолі клітину, у котрій сидить думка...

Бо ця думка — це бич, це рана... пекло... смерть...

Якби уосіблена найкривавша жорстокість побачила ці очі,

вона — це певне, це певне, — вона заплакала б!

Та вона їх не бачить.

Вона сліпа.

Але хтось, що сховався в хмарах, їх бачить.

Бачить і каменем сидить на скам'янілому небі...

Його хвилює яблуко Єви...

Його хвилює пилинка на нозі трутня...

А не схвилює його пекло людського болю!

О Боже!

Який ти малий, який ти марний супроти людського страждання!

Домашнє завдання

Напишіть міркування про твір «Поза межами болю», епіграфом до якого будуть слова Петра Карманського: «Це наймогутніший протест (без протесту) проти останнього європейського злочину [війни. — Автори.], це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами «є сонце в життю».

Література в колі мистецтв

Перегляньте кінофільм за поемою О. Турянського «Поза межами болю» (режисер Ярослав Лупій, 1989 р.). Напишіть мотиваційне есе про фільм у соцмережах.

Ви — творча особистість

У вашій школі влаштуйте флешмоб на антивоєнну тематику. Підготуйте виставку антивоєнних плакатів.

Ваші літературні проекти

Для учнів молодших та середніх класів проведіть захід, темою якого буде «Війні — ні!». Доберіть вірші сучасних авторів на антивоєнну тему.

Я — читач, або перевіряємо себе

  • 1. Які особливості розвитку західноукраїнської літератури до 1939 р.?
  • 2. Чи можна вважати Б.-І. Антонича аполітичним поетом? Чому?
  • 3. Чим сподобалася/не сподобалася вам поезія Б.-І. Антонича?
  • 4. Як у віршах Б.-І. Антонича відтворено екзотику лемківського краю?
  • 5. Розкрийте зміст метафори «поза межами болю» з однойменної поеми О. Турянського.
  • 6. Які загальнолюдські проблеми порушує О. Турянський у творі «Поза межами болю»? У чому полягає їх гуманістичний пафос?
  • 7. Назвіть основні жанрові ознаки твору «Поза межами болю». У чому полягає жанрова відмінність поеми в прозі О. Турянського від поем інших авторів?


Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.