Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

ПОЕТ-МІФОТВОРЕЦЬ

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

1909-1937

Антонич — образ вічно молодого поета. І за віком, і за світосприйняттям, і за поетикою.

Іван Малкович

До щастя треба мало: гармонії.

Амінь.

Богдан-Ігор Антонич

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. на Лемківщині1, у селі Новиця Горлицького повіту, в сім'ї священика В. Кота, який змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Лемківщина — самобутній, незвичайний край, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це «земля вівса та ялівцю», у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно-чарівний світ природи.

1 Лемківщина — українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців — лемки. Розташована в Карпатах (охоплює частину сучасної України, Польщі, Словаччини).

У 1928-1934 рр. майбутній поет навчається у Львівському університеті, опановує славістику. Та навіть диплом магістра не дав йому змоги посісти державну чи викладацьку посаду. Він заробляє на життя пером: працює журналістом і редактором, пише вірші, літературознавчі та мистецтвознавчі статті.

У 1931 р. Богдан-Ігор Антонич дебютує збіркою «Привітання життя». Далі одна за одною виходять збірки «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936).

Поет раптово помирає 6 липня 1937 року. А вже наступного року публікуються посмертні книги «Зелена Євангелія» та «Ротації». Як справедливо зазначив Дмитро Павличко, «в українській поезії, бідній на урбаністичні мотиви, "Ротації" Антонича залишаються досі майже неперевершеними зразками міських краєвидів та описів задушливої атмосфери городських місць розваги, розпусти, зледащіння».

Уже в першій збірці поезій «Привітання життя» Б.-І. Антонич задекларував суть свого світорозуміння: «Я — закоханий у житті поганин». І не зраджував цьому кредо, навіть коли творив узагальнений образ міста-монстра (книга віршів «Ротації»), протиставляючи йому природу, животворні соки, нуртівну енергію рідної землі.

Поет, оминаючи закони природничих наук, творить власну художню натурфілософію. Її вузлові поняття — дочасність, сонце, буяння життя. Б.-І. Антонич спостережливим поглядом художника помічає найдрібніші деталі, найменші штрихи у вічній мінливості природи, прагне збагнути їх сутність.

Так само хвилює його питання про роль людини в незмінному колообігу всього земного, про її пракорені:

Вернувся я, де вільхи й риби,

де м'ята, іви, де квітчасті стіни;

і знов цілую чорні скиби,

припавши перед сонцем на коліна.

Він переконаний, що людина — плоть від плоті природи, вічної, мінливої, неперевершеної у своїй мудрості та вроді, тому змальовує природу й людину в єдності, взаємозалежності. І в минулому, і в сучасному він бачить себе й весь рід людський як маленький атом землі, природи. У цьому суть образної концепції світу Б.-І. Антонича.

У творах поета чимало рядків, де автор порівнює себе з тваринним і рослинним світом: «Антонич теж звіря сумне й кучеряве...», «...росте Антонич і росте трава», «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях...». Така манера вислову творить особливий стиль, коли автор, вважаючи себе маленькою часточкою біосу, ототожнюється і з довкіллям, і з ліричним героєм.

Своєрідною візитівкою поета стали рядки:

Антонич був хрущем і жив собі на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Вони дуже промовисті у контексті творчості Б.-І. Антонича, бо відповідають загальній художній настанові поета — одухотворювати природу. Водночас у них розкривається роль автора в літературній традиції народу, його органічний зв'язок із Шевченковою поезією.

Відомий дослідник творчості Б.-І. Антонича М. Ільницький писав: «Звичним було вбачати і сприймати у віршах той зміст, який лежав на поверхні, висловлювався прямо й легко, вписувався в коло вже знайомих тем і понять. Антонич різко протестував своєю творчістю проти спокійної узвичаєності; його образи несли одночасно... формули світобачення, які треба було розшифрувати, докладаючи максимум розумових зусиль».

Асоціативність — характерна ознака творів Б.-І. Антонича. Він творить напрочуд незвичні метафори, порівняння («...обкутатися мохом сну...», «...струмує гімн рослин.», «...і риби-пили крають сонце лезом», «росте хлоп'я, мов кущ малини...», «Ось ластівки в книжках пташиних / записують початок дня») або ж поєднує їх, вплітає у фігури, як-от:

Дощем квітневим, весно, не тривож!

Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,

хто сипле листя — кусні скла на тебе?

У решето ловити хочеш дощ?

Ще одна ознака художнього світу Б.-І. Антонича — його міфологізм як основа художнього мислення й національного світовідчуття.

Літературознавчі координати

Нагадаємо, що міф (від. грец. mythos — слово, сказання) — це розповідь про першовитоки світу, за допомогою яких люди пояснювали дивовижні явища. Відповідно міфологізм — спосіб використання міфу (міфів) у художній літературі.

Асоціативність — (від лат. associo — приєдную) — джерело творення тропів та фігур, в основі якого — зв'язок між уявленнями, коли значення одного з них відсилає до іншого або за подібністю, або за контрастом, або за причиново-наслідковим принципом. Водночас можуть поєднуватися найвіддаленіші враження, уявлення, відчуття, що є ознакою оригінальності авторського стилю.

Поезія Б.-І. Антонича — це цілісна художня картина світу, яка постає на основі творчого сприйняття української міфології. Поет творчо використав такі її оповіді: про одвічну боротьбу сил Хаосу та Космосу, поклоніння землі й її родючість, світила — місяць, зорі, сонце, створення світу, культ предків і пов'язані з ним обряди — поховання, поминання, коляди, ворожіння. Його вірші побудовані на одухотворенні природи, на вірі в мудрість усього сущого на землі, зокрема творчості, яка під пером поета трактується і як творчість природи, особливо навесні, і як поетична творчість — спосіб осягнення дивовижного й довершеного світу, у якому живе людина.

Поет запозичує і творчо переосмислює традиційну українську культуру: він використовує українські колядки, веснянки, весільні пісні, числа три й сім, оспівує найбільші українські свята — Різдво, Щедрий Вечір, численні давні ремесла: теслярство, ковальство, ткацтво, гончарство, кравецтво.

Народне міфологічне уявлення українців про єдність початку й кінця у природі й житті людини втілюється у багатьох поезіях Б.-І. Антонича в образі кола: персня, обруча, веретена. В них звучить і апокаліптичний мотив перестороги, і водночас бажання поєднати земне й небесне в гармонійній єдності. Світ первісних часів постає в органічних зв'язках людини та природи, а світ сучасний позначений хаосом і відчуттям всезагальної катастрофи. Насамперед це стосується міського простору. Також у віршах поета панує міфічний час, який позбавлений хронологічної послідовності, конкретної межі відліку, у ньому зливаються минуле й майбутнє. Тому людське життя — це вічний ланцюг короткого проміжку часу:

Так на минулого й майбутнього раменах

повішено, мов плахту, долю нашу.

Ми — ланцюга поодинокі звена,

ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Проаналізуймо вірш Б.-І. Антонича «Три перстені» з погляду асоціативності та міфологізму.

Кодом до його розуміння є інтер'єр селянської хати — скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня з насінням і зіллям. Він звичайний і незвичайний водночас: скрипка — крилата, у ній приспано вогні творчого горіння, музичну росу; скриня на самому дні ховає три зорі, «трьох перстенів ясне насіння»; у дзбан несподівано вміщено м'ятний трунок і зелені краплі явора. Краса такої хати несе в собі чаклунську силу, бо предмети інтер'єру наділені, як у казках і легендах, магічною силою:

Підноситься угору дах,

кружляє дзбан, співає скриня.

І сонце, мов горючий птах,

і ранок, спертий на вориння.

Олюднений Б.-І. Антоничем ранок дивується з тієї хати, милується її красою, спершися на пліт. Фантастичні елементи й народні символи переплітаються із реаліями життя. Сам поет теж зачарований красою рідного краю, його пісенними, танцювальними скарбами, талановитими людьми. Краса ж — це синонім мистецтва, тож за допомогою оригінальних образів-символів утверджується думка про вічні людські цінності — пам'ять і віру, красу й талант, творчість. Автор використовує фольклорні традиції, народнопісенні образи-символи скрипки, скрині, трьох зір, дзбана, магічне значення цифри три, наповнюючи їх новим змістом як поет, що володіє надчуттям слова, його глибин.

У поезіях Б.-І. Антонича часто трапляються образи, що нагадують коло, — саме воно містить ідею вічності. У вірші обриси кола нагадують перстень, дзбан, сонце, які символізують замкнуте коло краси, коло персня: його неможливо розірвати, як і саме життя та мистецькі надбання рідного народу.

Запитання та завдання

1. Поясніть епіграфи до теми.

2. Як ви розумієте поняття «асоціативність» та «міфологізм» у літературі?

3. Як уплинула міфологія на творчість Б.-І. Антонича?

Домашнє завдання

Дайте усно відповідь на запитання: «Як формувався талант поета?».

«Різдво» (1934)

Вірш надруковано у збірці «Три перстені». Змістове ядро цієї поезії — народження Бога, яке автором переосмислюється, оскільки мовиться про появу Христа «в лемківському містечку Дуклі». Проте це не применшення величі самої події, а навпаки, ствердження близькості Бога, його теплоти та доброти до кожної людини. Поет уславлює радість життя, красу природи й таїнство народження Христа. Ця невеличка поезія, яка складається з двох чотиривіршів, сповнена символічними образами: сани — це ясла, у яких народився Бог, лемки — волхви, золотий горіх уособлює нове життя, а місяць — Різдво. Важливими для розуміння цієї поезії є її прикінцеві рядки, у яких мовиться про Богоматір, котра тримає «золотий горіх»-місяць — ще не народжене дитя. Вона ніби передчуває майбутню долю свого сина, який присвятить себе служінню людям, їхньому спасінню. Так незвично поет переплітає християнські та язичницькі мотиви.

«Коляда» (1934)

Поезія «Коляда» також зі збірки «Три перстені». У ній прославляється дорога Божого Дитяти — «сніжиста путь», «синь незнана». У невеличкому — на три катрени — вірші сконденсовано цілу гаму почуттів, які належать різним людям. Наприклад, теслі радіють з'яві Христа-Спасителя, вони готують йому «зі срібла сани», а Ясна Пані, мати вселюдського сина, плаче, бо серцем відчуває його тернистий шлях, його велику подвижницьку місію, жертовність і мученицьку смерть заради людей. Богоматір печальна — у неї «очі, наче в сарни», тобто злякані, зболені передчуттями.

Цікаво, що в обох поезіях простежується «зимова» образність. Сани, сніг, снігова завія — це не лише пейзажні реалістичні деталі, що символізують одне з найбільших християнських свят, а й символи мучеництва, жертовного — «снігового», завіяного — шляху. Водночас у вірші «Коляда» образи «весняних снів», сонця набувають оптимістичного звучання, бо уособлюють вічне відродження у природі, а отже, й у людському житті.

Поезія «Коляда» цікава ще й своєю прогностичною функцією. Вона вибудовується за біблійним сюжетом, отож її знають усі. Тому так пронизливо й щемливо звучать фінальні рядки цього вірша:

Їдуть сани, плаче Пані,

снігом стелиться життя.

«Зелена Євангелія» (1934)

Цей вірш також належить до збірки «Три перстені». Якщо у поезіях «Різдво» та «Коляда» переважають християнські мотиви, то у «Зеленій Євангелії» — міфологічні.

Найперше звертає на себе увагу назва твору. «Зелена Євангелія» — це книга природи, книга про її існування, завмирання і вічне оновлення, відродження, символом якого є весна. Саме із цього багатозначного образу й починається поезія. Образ весни постає в ореолі радості, дитячого щирого захоплення мудрістю світобудови (згадка про карусель із білими кониками). Водночас і сама карусель, і її стрімкий лет — це коло природного й життєвого циклу, зміни, руху, початку й кінця, які зливаються, переходять один в одного.

У наступній строфі відтворено інтер'єр селянської оселі. Він опоетизований, звичайний і незвичайний водночас: стіл, дзбан, але у ньому — сонце. Сонце, здається, не лише радісно виграє по стінах хати, воно оселилося в серці кожного горянина, кожної людини, зачудованої гармонійністю та доцільністю світобудови, єдністю природи й людини, тією красою, яка її оточує і яку треба розуміти й берегти.

У прикінцевих рядках вірша поет зраджує своїй безсторонності й емоційно проголошує:

Ти поклоняйся лиш землі,

землі стобарвній, наче сон цей!

Запитання та завдання

1. Проаналізуйте основні мотиви в поезіях Б.-І. Антонича «Різдво», «Коляда», «Зелена Євангелія».

2. Випишіть у зошит тропи із цих віршів та визначте їх функції у кожному з них.

3. Поясніть, як ви розумієте образи «слов'янське Дитя» («Коляда»), «слов'янський дзбан» («Зелена Євангелія»).

4. Прокоментуйте думку дослідниці творчості Б.-І. Антонича М. Новикової про те, що поет «віддає перевагу міфології над соціологією».

5. Що мав на увазі Б.-І. Антонич, коли стверджував: «Я не мандоліст ніякого гурта»?

6. Чим відрізняється поезія Б.-І. Антонича від класичного вірша?

7. Як ви розумієте слова Б.-І. Антонича: «Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність»?

8. «Розшифруйте» метафоричні образи з поезій Б.-І. Антонича:

Вернувся я, де вільхи й риби,

де м'ята, іви, де квітчасті стіни;

і знов цілую чорні скиби,

припавши перед сонцем на коліна.

(«Поворот»)

Корови моляться до сонця,

що полум'яним сходить маком.

Струнка тополя тонша й тонша,

мов дерево ставало б птахом.

(«Село»)

9. Прочитайте уривок із поезії Б.-І. Антонича «Бджола». Яка роль у ньому алітерацій?

Лисніє липовий, липневий липець,

липучий і лискучий у білім збанку.

У нім розтопились зорі на світанку

і пахощі левад, квітчастих китиць.

10. Прочитайте уривки з поезій М. Семенка та Б.-І. Антонича:

Ми повертались. Ні слова. Кепсько.

Безмовно йшли. Прощались біля ліфта.

І зникли Ви. І зник кудись Семенко.

...Дома я взявсь за Свіфта.

(М. Семенко «Голос мая»)

Що мені за діло до Києва та родичів

Коли про Семенка мусять марсіяни знать?

(М. Семенко «Дуже щира поезійка»)

Я розумію вас, звірята й рослини,

я чую, як шумлять комети і зростають трави.

Антонич теж звіря сумне й кучеряве.

(Б.-І. Антонич «До істот із зеленої зорі»)

Росте Антонич і росте трава.

І зеленіють кучеряві вільхи.

(Б.-І. Антонич «Весна»).

Проаналізуйте, з якою метою поети згадують свої прізвища.

11. Організуйте й проведіть диспут на тему «Легка чи складна для сприйняття поезія Б.-І. Антонича?».

Ваші літературні проекти

Дослідіть перегуки творчості Б.-І. Антонича з поезією П. Тичини. Представте висновки на уроці в зручній для вас формі (презентація, доповідь тощо).

Ви — творча особистість

Напишіть музику до однієї з поезій Б.-І. Антонича.