Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

ДРАМАТУРГ ЗІ СВІТОВОЮ СЛАВОЮ

МИКОЛА КУЛІШ

1892-1937

Куліш досконало знав і відчував український світ, його дух і найглибші традиції. А вже щодо України сучасної, то ліпшого знавця, ніж Микола Куліш, мабуть, не було серед письменників.

Юрій Лавріненко

Слухаю, слухаю музику людської «душі»...

Микола Куліш

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Микола Гурович Куліш народився 18 грудня 1892 р. в селі Чаплинка на Херсонщині в бідній селянській родині. Вже в зрілому віці він згадував так про своє дитинство:

«...самотність у хаті (мати йшла на поденну роботу) і схильність до бродяжництва. Базар мене принаджував їстівними покидьками, ярмарок — каруселями; церква процесіями і співом хору; весілля — своїми обрядами й музикою; поховання — поминанням і бубликами й тим ще, що на похоронах мене не били».

У цих, нейтральним тоном висловлених думках, прочитується ціла гама почуттів маленького хлопчика, який зростав у багатодітній сім'ї бідняка й сам шукав собі засобів до виживання й розваги. Незважаючи на наймитування — випасання телят, свиней і коней, — майбутній драматург тягнувся до знань, до книг. Після закінчення початкової школи, а згодом Олешківського міського училища вступив до Одеського університету на історико-філологічний факультет. Проте розпочалася Перша світова війна — і юнака забирають до армії.

У 1915-1920 рр. Микола Куліш бере участь у боях, зазнає поранення. У цей період вступає до більшовицької партії, працює на різних посадах в органах радянської влади. Пізніше в одному з листів драматург занотує: «Забруднилось життя. Пасха революції минула. Будні й пережитки старого, а нового так мало». Як і Микола Хвильовий, М. Куліш зрозумів, що його віра в неминучість суспільних змін виявилася оманливою.

У 1924 р. М. Куліш опублікував першу п'єсу «97». Проте літературна творчість привабила його вже давно — ще під час навчання в Олешках. Згодом були гумористичні й сатиричні вірші, одноактні п'єси, які розігрувалися перед солдатами.

У 1925 р. розпочинається харківський період у житті драматурга: його призначено на посаду шкільного інспектора. У цьому місті М. Куліш поринає в літературне життя: спільно з Миколою Хвильовим організовує літературне об'єднання ВАПЛІТЕ, співпрацює з Лесем Курбасом і театром «Березіль». Влада звинувачує драматурга за національне спрямування творів, критику радянської системи, формальне експериментаторство, участь у ВАПЛІТЕ. Його найкращі вистави забороняють одразу ж після прем'єри. Деякі п'єси взагалі не дозволяють ставити. Наприклад, складний новаторський твір — трагікомедія «Народний Малахій» (1927) — понад шістдесят років замовчувалася, трагедія «Патетична соната» (1929) так і не була поставлена на сцені театру. Драматург змушений ревізувати свою творчість і в одному з листів гірко зізнається:

«Зараз я... переглядаю увесь свій партійний, громадський і особливо літературний шлях, здираю із себе всі помилки й жорстоко самокритикуюся. Написав до редакції Комуніста листа. Коротко його зміст: 10-7=3, себто, що мені треба викреслити з десяти років моєї літпраці (саме в листопаді 1923 року я узявся за 97) сім років, що пішли на Малахія, Мину, Патсонату...».

Лист датовано 1933 р., і він засвідчує ту духовну боротьбу, яка точилася в його серці, драму комуніста й талановитого художника слова.

Микола Куліш із дружиною Антоніною.

У 1934 р. Миколу Куліша заарештували у справі так званої української націоналістичної контрреволюційної організації. Це сталося у тяжкий для драматурга день похорону його друга ще з юнацьких літ письменника І. Дніпровського. А до того М. Куліш уже пережив самогубство Миколи Хвильового, знищення «Березолю», виключення з партії. Спочатку драматурга було позбавлено волі на десять років, а в 1937 р. розстріляно на Соловках.

Трагізм життя й долі цього майстра художнього слова засвідчується і тим, що навіть у 1990-х рр. ХХ ст., коли з'являються численні розвідки про нього, дата смерті драматурга вказується по-різному: то 1937, то 1940 рік. А у свідоцтві про смерть, виданому його дружині вже за кілька років після смерті чоловіка, указується, що М. Куліш помер у 1942 р. від крововиливу в мозок.

Микола Куліш — драматург зі світовою славою. Для українського театру він створив цілісну трагедійну форму, увів новітні жанри гумору та сатири, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів п'єс. У його творах — увесь спектр людських взаємин, вони «зіткані» з гуманістичного пафосу, це діалог автора та глядачів (читачів) про питання одвічні, загальнолюдські.

Наскрізний конфлікт драматургії М. Куліша — людина й час, складні колізії епохи. Увага драматурга зосереджена на трагічності чи трагікомічності існування штучно створеної радянської людини. Наприклад, у «Патетичній сонаті» калейдоскоп смертей — Марини, Ілька Юги, Ступай-Ступаненка, Зіньки, Оврама — не тільки творить трагічний пафос п'єси, а й увиразнює думку автора про те, що його сучасник — постать глибоко трагічна, яка не може самореалізуватися в умовах наявної системи. М. Куліш переконаний: немає на світі таких ідей, які б дорівнялися до вартості людського життя.

Найрізноманітніші прояви міщанства осуджено в трагіфарсі «Отак загинув Гуска» (1925), комедії «Хулій Хурина» (1926), мелодрамі «Зона» (1926). Узагальнений образ обивателя в його безглуздій войовничості, нікчемності та поверховості змальовано в комедії «Мина Мазайло» (1928). Забувається національне коріння, національні традиції, зраджуються рідна мова, культура. Натомість з'являються теорії про всесвітню трудову комуну, в якій прізвища замінять номери: «товариш нумер 35-51» або ж «поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища». Драматург засобами шаржу та гротеску висміює новітніх «міщан у дворянстві».

Вустами новоявленого «месії» Малахія Стаканчика («Народний Малахій») М. Куліш ставить питання про лицемірство радянської влади, невідповідність мрії та реальності, про фатальні наслідки такої роздвоєності.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Прочитайте та прокоментуйте думку літературознавиці Т Свербілової: «Покоління «зразкових» за біографією максималістів, до якого належав М. Куліш, підлягало фізичному знищенню». Кого з українських літераторів ви б зарахували до цього покоління?

2. Поясніть, як ви розумієте епіграфи до теми.

3. Охарактеризуйте творчі стосунки Леся Курбаса та Миколи Куліша.

4. Чому М. Куліша називають драматургом зі світовим іменем?

Домашнє завдання

1. Усно охарактеризуйте творчий доробок М. Куліша.

2. Прочитайте п'єсу «Мина Мазайло».

«Мина Мазайло» (1928)

Ідейно-тематичні домінанти

Основна тема комедії — українізація і ставлення до неї звичайних людей. Лесь Танюк назвав п'єсу «філологічним водевілем», оскільки у ній чимало лінгвістичних «досліджень», зіставлень двох мов — української та російської.

Наприклад, із діалогу двох подруг — Улі та Рини — дізнаємося, що Мокій колись порівняв гарні очі подруги сестри з двома вечірніми озерцями в степу. Проте Уля, відзначаючи поетичність такого вислову, мріє про шлюб із людиною, яка щоліта возила б її відпочивати до Криму: «А там не два озерця — море! Два моря! Чорне й Каспійське!» Перед нами — дві полярності, поезія і проза життя. Це перші експозиційні штрихи до взаємин Мокія та Улі, які й надалі розвиватимуться під знаком «укрмови». Молодий Мазайло переконує дівчину, що, оскільки в неї і прізвище українське, й індекси, тобто антропологічні параметри, українські, й «очі, рот, стан — усе чисто українське», їй конче потрібно оволодіти рідною мовою. Наполегливий хлопець домагається свого. Міщаночка Уля, яка, соромлячись прізвища Розсоха, називає себе Розсохиною, стає ревнивим оборонцем української мови (обігрування прізвищ постає вдалим комедійним засобом драматурга):

«Уля:

— І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»... Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.

Рина:

— Дуреля ти... Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, він тебе, а не ти, на такі фантазії навів. Чую — він тобі такого наказав, начитав...

Уля хотіла виправитись:

— Ні, Ринко, я вже сама про це вичитала...

Рина до неї:

— Са-ма?!»

Деякі сторінки твору — це гімн мові рідного народу, такій щедрій і милозвучній:

«—...«Бринить» — якесь надзвичайне слово.

Мокій до Улі:

— «Бринить» має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледве видко — бринить... Можна сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, у повітрі, ледве примітний такий, бринить.. Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню... Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче».

М'який гумор драматург змінює на гостро викривальні, нищівні художні засоби, коли йдеться про міщанську обмеженість, тупість, засудження націоналізму та шовінізму. Об'єктом сатири М. Куліша стали процеси українізації... в Україні, цей, в основі своїй, парадоксальний факт. Українізації по-більшовицькому дає пророчу оцінку Мина Мазайло, серце якого «передчува, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик із бульбочкою, — це вам другий факт...». Бо, справді, подібна акція — «це туман, чорний туман, і все це минеться». Так характеризує її цитатою з п'єси «Дні Турбіних» тьотя Мотя з Курська.

Обивателі можуть найняти вчительку «правильних проізношеній», поміняти прізвище, але вони залишаються духовними покручами, стверджує М. Куліш. Творячи шаржовані образи, драматург акцентує на тому, що тільки глибинне знання вікових традицій народу, його культури, мови, повага до них є запорукою здоров'я нації. Штучно ж створена радянська людина сприймає, як блискітку, лише зовнішню форму явища чи то українізації, чи то русифікації. Микола Куліш вкладає у вуста таких персонажів іронічні репліки на кшталт «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі украінізірованной». Ці слова справляють трагікомічний ефект.

Завіса лицемірства і фальші закриває усіх персонажів твору, сутність яких виявляється у ставленні до українізації. І яким би це ставлення не було — схвальним чи заперечним, з орієнтацією на русифікацію, М. Куліш висміює обивателя як велике суспільне зло.

Кожен із персонажів має індивідуалізовану мовну партію, наявність у якій безлічі русизмів, перекручених слів, лише стверджувальних інтонацій, що є джерелом комізму. Микола Куліш використовує пародію, коли відтворює сцену диспуту в родині Мазайлів з участю родичів і комсомольців, ілюзію багатоманіття думок і права їх вільного висловлювання у диктаторській, тоталітарній державі.

Сюжет і композиція

Сюжет цієї п'єси М. Куліша нескладний: новітній міщанин, службовець одного з управлінь Донвугілля соромиться свого «мужицького» прізвища, яке, на його переконання, заважає успішному просуванню щаблями кар'єри, і тому вирішує замінити його на російське Мазєнін. Довкола цього зосереджується дія твору. Конфлікт п'єси, який є осердям руху сюжету, — сутичка між Мокієм і Миною Мазайлами щодо зміни прізвища.

Динамічний сюжет, оригінальні мовні партії дійових осіб, іскрометний гумор і різка сатира — ось секрет успіху цієї комедії у глядача (читача).

Образи

Усі дійові особи в комедії змальовані крізь призму ставлення до українізації.

Харківський службовець Мина Мазайло — українець за походженням, але він зображений обмеженим міщанином, який мислить примітивно, адже для нього причина власних невдач — службових і життєвих — полягає в українському прізвищі. Його він вважає «мужицьким», тому й соромиться і свого імені, і свого роду. Микола Куліш гостро сатирично викриває справжнє нутро таких обивателів, яким миліші прізвища солодко-квіткові, зманіжені, міщанські, як Сіренєв, Розов, Тюльпанов. У третій дії п'єси є надзвичайно важливий епізод, коли Мина, ніби крізь віки, чує голос своїх предків із Великого Лугу: найстаршого пращура-запорожця, прадіда-чумака, діда-селянина, що «мазав чужії вози, бо свого вже не стало». І всі вони в унісон прославляють своє прізвище, його давнє походження за ремісницькою ознакою: колеса мазали, от і Мазайло-Квачем прозивали. Драматург підкреслює тяглість традиції українського роду, його звитяжність, працьовитість, чесність і благородство навіть у бідності. Але поклик предків — «...а ти моє славне прізвище міняєш?!» — не зупиняє Мину, бо це людина радянська, позбавлена національної гідності, малорос, на відміну від своїх достойних пращурів. Українізацію він сприймає як спробу зробити його «провінціалом, другосортним службовцем і не давати... ходи на вищі посади».

Так само негативно ставляться до всього українського його дружина та дочка, зображені драматургом різко сатирично. У своєму запереченні національного вони переінакшують свої давні українські імена (Лина — замість Килина, Рина — замість Мокрина), прагнуть розмовляти російською мовою, проте не здатні оволодіти нею, живуть у світі пліток, заздрості й ненависті. Адже рідна мати готова проклясти сина за його проукраїнські погляди.

Антиподом Мини є його син Мокій, який мріє додати до свого прізвища загублену половину «Квач». Він змальований неоднозначно. З одного боку, це справжній романтик і мрійник, далекий від будь-яких політичних віянь: національних, інтернаціональних, шовіністичних. Його захоплення — рідна мова, він також ерудований у питаннях української історії, літератури, фольклору. Проте його надмірне захоплення усім українським в тогочасних умовах у певних епізодах викликає сміх. Наприклад, замість освідчення в коханні Улі він говорить: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати... Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!».

З іншого боку, драматург усвідомлено в ремарці пропонує читачеві портрет цього персонажа (чи не єдиний у творі, крім Улі, проте Улина зовнішність постає в оцінці Мокія через «українські індекси»), у якому є промовиста негативна деталь: «...юнак із чорним висипом під носом і по підборіддю, зі мрійними, але злими очима...» [виділення наше. — Автори.]. Невипадково в розмові з батьком, своїм опонентом щодо розуміння й потрактування всього українського, він грубий і нестриманий. Зацікавлення Улею виникає в нього саме тоді, коли дівчина виявляє інтерес до мови.

Драматург підкреслює в образі Мокія гіпертрофоване відчуття всього національного та оборону його — таку позицію він не схвалює.

Натомість тітка Мотя уособлює вкрай категоричне неприйняття всього українського. Її погляди не просто ворожі, а й небезпечні, оскільки жодні резони не можуть на неї подіяти: вона просто нікого не слухає, а брак логіки видає за непорушний постулат, наприклад: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Драматург підкреслює оцю її нерозумну непримиренність численними епізодами: напис українською «Харків», на її думку, «іспортіл город», спів артистів українською мовою — це «безобразіє», українська мова для неї — «австріяцька вигадка».

Цей образ — серйозна пересторога українству. Адже тітка Мотя (українка!) вважає себе «руською», розмовляє суржиком, а за характером — агресивна, груба, неосвічена, до всього ще й вперта та безсоромна. Микола Куліш зображує цю дійову особу різко негативно, сатирично. Нотки гумору звучать лише в епізоді, коли Уля розповідає про українське уявлення жіночої вроди, і тоді немолода жінка задумується, чи досить довгі в неї ноги.

Дядько Тарас — антипод тьоті Моті. Він обстоює все українське, проте це, насправді, замилування патріархальним світом, який уже відходить у минуле. Цей чоловік ніби не бачить того, що життя змінюється. Водночас він патріот, який тверезо оцінює реалії життя. Та у суперечках із тьотею Мотею він програє, бо слабший, не такий наступальний і безапеляційний, як вона. В образі дядька Тараса автор підкреслив таку ментальну ознаку українства, як м'якість характеру, невміння обстоювати свою позицію до кінця. Він голосує за зміну прізвища, переконує сам себе: найголовніше зберегти корінь «маз-» як знак причетності до давнього українського роду.

Жанр

«Мина Мазайло» — сатирична комедія. Це твір, у якому гостро й сатирично висміюються негативні суспільні явища та риси характеру людей. Об'єкт висміювання і розвінчання у творі М. Куліша — національний нігілізм, духовна обмеженість «радянського українця». З цією метою драматург використовує цілий арсенал засобів комічного, зокрема гумор («Та що там прізвище — у вас очі українські, губи, стан!..»), іронію (наприклад, «У такому... маленькому віршикові й така сила правильних проізношеній!»), сатиру («Та це ж єдиний тепер мій заробіток — «ґе»... Самим «ґе» я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі»), гротеск (зображення дійових осіб в одному ракурсі — у ставленні до української мови та українізації), шарж (диспут комсомольців), мовні ігри («філологічні» вправи Мокія, зміна прізвищ, суржик).

Гірка іронія М. Куліша актуальна й досі, коли зовсім не безхмарно відбуваються процеси відродження української ментальності на демократичній, гуманній основі.

Запитання та завдання

1. У чому виявляється шаржованість дійових осіб комедії «Мина Мазайло»?

2. Який зміст вкладає автор у поняття «радянський українець»?

3. Чому дійові особи комедії замість «українська мова» говорять «укрмова»? Яке художнє навантаження має ця деталь?

4. Чи можна визначити розв'язку твору як парадоксальну? Чому?

5. Якого ефекту досягає М. Куліш обігруванням прізвищ? Наведіть приклади.

6. Чому Мині Мазайлу ввижалися його пращури — запорожець, чумак, селянин?

7. Випишіть у зошит засоби комічного з першої дії комедії. Які їх функції у розкритті авторського задуму?

8. Визначте на прикладі твору М. Куліша «Мина Мазайло» особливості комедії як драматичного жанру.

9. У чому актуальність твору «Мина Мазайло» нині?

Подискутуйте!

Чи викоріненне малоросіянство в сучасного українця? Свою думку аргументуйте.

Домашнє завдання

Охарактеризуйте позиції дійових осіб у комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» — Мокія, Мини, дядька Тараса, тьоті Моті — щодо проблеми українізації.

Ваші літературні проекти

Зробіть порівняльну характеристику образів Мини Мазайла (однойменна комедія М. Куліша), Мартина Борулі (однойменна трагікомедія І. Карпенка-Карого) та пана Журдена (Ж.-Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич»).

Література в колі мистецтв

Перегляньте фільм режисера Сергія Проскурні «Мина Мазайло» за однойменним твором Миколи Куліша. Своїми враженнями поділіться з однокласниками та однокласницями.

Ви — творча особистість

Прочитайте книгу «Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників: Документи» (Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1989). Напишіть план-сценарій документального фільму про життя і творчу діяльність Леся Курбаса.

Я — читач, або перевіряємо себе

  • 1. Які особливості розвитку української драматургії у 1920-1930-х рр.?
  • 2. Що ви знаєте про творчу співпрацю Леся Курбаса та Миколи Куліша?
  • 3. Як у комедії «Мина Мазайло» М. Куліш розвінчує бездуховність обивателів?
  • 4. У чому виявляється драматургічна майстерність М. Куліша? (На прикладі комедії «Мина Мазайло»).
  • 5. Як відтворено проблеми українізації у М. Куліша («Мина Мазайло») та В. Підмогильного («Місто»)?