Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

РОЗДІЛ 5

МОДЕРНА ДРАМАТУРГІЯ

Навчальний маршрут розділу

У цьому розділі ви:

пригадаєте про «театр корифеїв» та його найвидатніших представників;

дізнаєтеся про режисера Леся Курбаса та його театр «Березіль»;

зрозумієте ідейно-тематичне різноманіття драматургії у період 1920-1930 рр.;

прочитаєте твір Миколи Куліша «Мина Мазайло»;

ознайомитеся з життєвим та творчим шляхом М. Куліша, дізнаєтеся про його зв'язок із театром Л. Курбаса;

засвоїте поняття «сатирична комедія»;

визначатимете проблематику комедії «Мина Мазайло», засоби комічного, актуальність і сучасність п'єси;

аналізуватимете образи комедії та визначатимете ідеї, які вони уособлюють;

шукатимете відповіді на питання, чому комедію «Мина Мазайло» називають «філологічною» п'єсою;

дискутуватимете, чи викоренили наші сучасники в собі «малоросійство».

Осердям культурного життя України 1920-1930-х рр. став театр «Березіль», із яким нерозривно пов'язане ім'я Леся Курбаса.

Лесь Курбас (1887-1937) — відомий актор, режисер, організатор театральної справи — народився в родині акторів, які гастролювали з театром «Руська бесіда».

Він навчався у Віденському та Львівському університетах, опанував іноземні мови. У 1915 р. митець заснував у Тернополі український професійний театр. На одній із вистав побував Микола Садовський, який запросив Леся Курбаса до своєї театральної трупи. Так здійснилася мрія талановитого юнака про велику сцену.

Лесь Курбас. Фото.

У Києві він також спрямовує свою енергію на створення студії молодих акторів, з якої згодом виріс Молодий театр (1917) — у ньому він був і актором, і режисером, зокрема грав головні ролі в таких виставах, як «В пущі» Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла.

Пригадайте!

Що ви пам'ятаєте з уроків української літератури про розвиток української драматургії в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття?

Призначення Молодого театру Лесь Курбас бачив у пошуках нових форм сценічного втілення сюжетів класичної і сучасної драматургії. У 1920 р. у Київський драматичний театр (Кийдрамте) він зібрав найкращих акторів, які пізніше стануть кістяком «Березоля».

Ранньої весни 1922 р. постало мистецьке об'єднання «Березіль» — театр нового європейського типу. Це дуже символічно, зважаючи на його назву (березіль — давня назва першого місяця весни). Таку назву запропонував сам Лесь Курбас, пам'ятаючи рядки норвезького поета Б. Бйорнсона:

Я вибираю березіль, —

Він ламає все старе,

Пробива новому місце...

Найгучніші прем'єри театру — це вистави за творами М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса», які зазнали несправедливої критики. Її вістря передусім було спрямоване на обох митців — драматурга та режисера.

У 1933 р. Леся Курбаса за вказівкою влади було усунуто з посади керівника «Березоля». Його звинуватили у спотворенні радянської дійсності, націоналізмі, формалізмі, у відмові від російського репертуару.

Усунення талановитого організатора театральної справи, режисера-експериментатора Леся Курбаса з посади означало одне — цинічне втручання влади у мистецьке життя задля підпорядкування політиці, щоб у прозорій і дохідливій формі доносити до широких пролетарсько-селянських мас ідеологічні догми.

Лесь Курбас та актори театру «Березіль». Фото.

У 1933 р. митця заарештовано за участь у так званій контрреволюційно-терористичній організації. Вирок — п'ять років заслання, яке режисер відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Згодом Леся Курбаса відправляють на Соловки. У найтрагічніший день української історії — 3 листопада 1937 р. — Леся Курбаса розстріляно в урочищі Сандармох.

Розвиток української драматургії 1920-1930-х рр. чітко означений межею — 1934 р., після якого новації драми українського «розстріляного відродження» 1920-х рр. були забуті на довгий час. Так, в українській драматургії 1920-1930-х рр. співіснували твори справді довершені, високомистецькі та п'єси-одноденки, написані як соціальне замовлення.

Дедалі частіше почали з'являтися кон'юнктурні твори, твори-агітки (п'єси І. Микитенка, О. Корнійчука), написані на потребу дня, що мали конкретне призначення — формувати радянську людину, прославляти більшовицьку ідеологію.

Водночас п'єси В. Винниченка, М. Куліша, І. Дніпровського, І. Кочерги, Я. Мамонтова цього періоду поставали на перетині традицій «корифеїв», зарубіжної класики і модерної драматургії. В них художньо аналізувалися неоднозначні колізії часу, простежувалися гуманістичні традиції у відтворенні людини й її буття, зокрема у переломні періоди історії.

Наприклад, твори Івана Кочерги — драматурга яскравого та оригінального. Його твори позначені глибокою філософічністю, морально-етичними колізіями, символічністю та поетичністю образів, багатою мовною палітрою.

Іван Кочерга. Фото.

Особливе місце у творчому доробку І. Кочерги посідає історична тема. Навчаючись в університеті Св. Володимира, він зацікавився давнім законодавством, життям середньовічних міст і ремісничих цехів. Ці знання автор використав у таких творах, як «Пісня в келиху», «Алмазне жорно», «Чаша», «Свіччине весілля». У них возвеличено волелюбний дух рідного народу, досліджено контрасти в людських душах і вчинках. Соціальна верхівка і низи, темрява і світло, підступність і добро — ці антитези визначають зміст однієї з найкращих його драм — «Свіччине весілля».

У романтичній комедії «Фея гіркого мигдалю» (оригінальному українському варіанті «Попелюшки») І. Кочерга звертається до давно минулих днів, аби дотепно та з легкою усмішкою поетизувати вічні людські цінності, зокрема патріотичне почуття.

Серед п'єс на сучасну тематику найвідомішою є «Майстри часу», у якій драматург намагався «показати в живій сценічній формі, що таке час, які його закони і примхи, хто володіє і хто, навпаки, підпадає під його жорстоку владу».

Романтична піднесеність, зворушливий ліризм, глибокий інтелектуалізм п'єс, філігранна техніка вірша — прикметні ознаки творчого почерку І. Кочерги. Його талант драматурга виявився також у майстерному поєднанні високого, трагедійного з гротескним, сатиричним, побутовим.

Найталановитішим автором — новатором та експериментатором — у цей період українського літературного процесу був М. Куліш. І нині він залишається найвидатнішим драматургом в історії вітчизняного письменства.