Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

"ЛИЦАР КУЛЬТУРИ НАЦІЇ"

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ

1902-1954

Юрій Яновський, як і чимало митців його генерації, був письменником європейського художнього звучання.

Ярослав Голобородько1

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. на хуторі Майєрове (нині — село Нечаївка), що на Кіровоградщині, у селянській родині. Навчався в земській школі, Єлисаветградському реальному училищі. Зацікавлення літературною творчістю вилилося в перших пробах пера російською мовою («...хотів бути Пушкіном»).

1 Ярослав Юрійович Голобородько (нар. 1961) — український літературознавець.

У 1922 р. Юрій Яновський вступає до Київського політехнічного інституту, бере активну участь у літературному житті міста. У 1925 р. надруковано його першу книжку оповідань «Мамутові бивні». Та навчання в інституті довелося припинити 1924 р., бо треба було заробляти на прожиття. Юрій Яновський працює деякий час у пресі, а в 1925-1927 рр. — головним редактором Одеської кінофабрики. Тут він знайомиться з кінорежисером О. Довженком, пише сценарій за повістю М. Коцюбинського «Fatamorgana», створює серію нарисів про українських кіномитців — «Голлівуд на березі Чорного моря».

Переїхавши до Харкова, Ю. Яновський стає членом ВАПЛІТЕ, згодом переходить до іншої літературної організації — «Пролітфронт».

У 1920-х рр. активно друкується: 1927 р. — повість «Байгород», 1928 р. — збірка поезій «Прекрасна УТ» (Україна трудова) і роман «Майстер корабля».

У 1930 р. Ю. Яновський видає новий роман «Чотири шаблі». Його дія відбувається переважно на степових просторах України у 1920 р. Автор базується на історичній конкретиці і творить текст про національно-визвольні змагання рідного народу та їх крах. Він поетизує дух та атмосферу часу, велич окремих героїв, які, хоч і зазнали поразки, виявилися сильними особистостями.

Письменник один із небагатьох серед своїх сучасників сміливо порушує проблеми відродження української нації. Автор гостро й полемічно розповідає про величність української історії, трагізм якої був зумовлений або продажністю її «пророків», або непослідовністю, безвідповідальністю, м'якістю українського характеру. Герої Ю. Яновського здобувають іще один шанс на будівництво української держави, адже за ними не тільки ганебні, а й величні сторінки минулого, уособлені постатями «лицарів честі» Максима Залізняка, Семена Неживого, Якова Швачки, Івана Бондаренка. Ця думка про особливість української історії, у якій переплелися героїзм і ницість, не раз повторюється на сторінках роману «Чотири шаблі»: «...у нас добре вміють тільки умирати. Англійські журнали сімнадцятого століття виповнено портретами ваших гетьманів і полковників, військові спеціалісти вивчають їхні походи та переможні бої з поляками й турками, все йде до того, що на сторінку історії випливає новий могутній життєздатний народ, та все раптом летить шкереберть: гетьмани зникають, пропивши всі славні діла, полковники розкішно умирають, четвертовані, колесовані, на кіл посаджені, у мідних биках підсмажені, або стають московськими боярами, кличуть до себе воєвод і — ганьба! — стають рабами, не звойовані, неподолані на полі бою, не примушені силою до покори...».

Тому один із головних героїв — Шахай — стверджує, що ненавидить нашу націю за те, що «вона не вміє до краю думати і до краю діяти». За тематикою «Чотири шаблі» не стільки роман про громадянську війну, скільки про ще один крах націєтворчих надій і сподівань, які активно постали до життя, та були знищені більшовицькою доктриною. Ідеали національно-визвольних змагань поглинула інша ідеологія — «червона», і колишні військові ватажки — «чотири шаблі» — набули статусу «втраченого покоління». Роман є спробою змалювати недавні соціальні катаклізми ніби з історичної відстані. Вдумливий і прозірливий письменник зобразив події національно-визвольних змагань як велику катастрофу і в житті країни загалом, і в житті окремої людини.

У 1935 р. прозаїк публікує новий роман — «Вершники». Цей твір Ю. Яновського тривалий час уважався хрестоматійним, найвищим досягненням письменника, бо відповідав вимогам комуністичної ідеології (романтизація національно-визвольних змагань, пафос класової боротьби, згадка імен Леніна, Сталіна, Ворошилова). Талановитий автор, розіп'ятий тогочасною критикою за роман «Чотири шаблі», присвячений тій самій тематиці, пішов на компроміс із самим собою, з власним сумлінням. Це було в страшні для української культури часи — 1933-1935 рр. За свідченням самого Ю. Яновського, «в цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усіляких життєвих умов».

Однак у кількох новелах роману Ю. Яновський поетизує загальнолюдські цінності, як-от: спадкоємність традицій і звичаїв, вірність, духовну міць. Якщо проаналізувати новели «Дитинство», «Шаланда в морі», то їх єднає прикметна риса — оспівування сімейних взаємин, родинних святинь.

У 1939 р. письменник переїжджає до Києва. Із початком Другої світової війни він евакуюється до Уфи. Редагує журнал «Українська література» («Вітчизна»). Працює військовим кореспондентом.

У 1947 р. Юрій Яновський публікує роман «Жива вода».

Помер письменник 25 лютого 1954 р.

* * *

Голгофою Ю. Яновського стали постійні цькування його критиками за твори «Чотири шаблі» і «Майстер корабля». Це змусило письменника піти на компроміс із власним сумлінням — написати «Вершники». Але й цей твір в Україні опубліковано не одразу, а лише після того, як його було видано в Москві. Доля роману «Чотири шаблі» загалом драматична, бо півстоліття твір зазнавав дошкульної необ'єктивної критики, і тільки в 1983 р. повернувся до читача.

У післявоєнний час цькуванню було піддано роман на колгоспну тему «Жива вода»: автора звинуватили у «спотворенні радянської дійсності». За півроку після розгрому твору Ю. Яновський змушений був виступити з листом, у якому визнав вигадані радянською цензурою помилки. І річ навіть не в тому, що роман не належить до вершинних здобутків письменника, а в тому, що могутня ідеологічна система боролася з талантом, хоч на словах цинічно проповідувала свободу творчості. У новій редакції (автор вніс до 200 виправлень) і з новою назвою «Мир» роман побачив світ уже після смерті письменника.

Ю. Яновський — романтик за світовідчуттям і стилем. Його приваблювали неординарні люди, небуденні, екстремальні ситуації, у яких найвиразніше розкривалися глибинні людські риси. Манера письма цього автора позначена суб'єктивною стихією: вибухом емоцій, патетикою, виведеними назовні авторськими симпатіями та антипатіями. Юрій Яновський був тонким стилістом з особливим чуттям слова, його відтінків. Сам письменник називав себе поетом, який іноді пише прозу.

Творчий доробок письменника різножанровий: новели, оповідання, повісті, романи, поезії, п'єси. Не всі вони витримали випробування часом. Натомість кращі з них — це одкровення, оригінальний погляд на світ. Об'єктивно творчі злети й падіння письменника зумовлені ідеологічним тиском, який супроводжував його протягом життя.

Художні здобутки Ю. Яновського дають право визнати його новатором в українській літературі ХХ ст. В «Чотирьох шаблях»він поетизував могутню стихію національно-визвольного руху в Україні та його трагічні наслідки, розмірковував над долею творчої інтелігенції в романі «Майстер корабля». Створив новий різновид (роман у новелах) в українській літературі, захоплюючися нетрадиційними прийомами сюжетобудування. Це експериментаторство помітне ще в ранній прозі Ю. Яновського. У повісті «Байгород», оспівуючи лицарство, безкорисливість, синівську любов до рідної землі, він ознайомлює читача з фабульним каркасом твору, даючи своєрідні ремарки до творчої лабораторії. Новелістичними мотивами позначені романи «Майстер корабля» та «Чотири шаблі». Кожний із розділів «Чотирьох шабель» має обов'язковий пісенний зачин. У «Майстрі корабля» взаємодіють різні часові площини. Для письменника головним був не перебіг подій, а вир людських емоцій та почуттів.

Наділений неабияким талантом, Ю. Яновський не до кінця реалізував його, та кращі твори письменника завжди хвилювали й досі хвилюють читача.

Ю. Яновський належить до покоління митців, які відкривали нові теми, шукали нові художні форми, йшли незвіданими шляхами. Свіжістю барв, глибиною образів, жанровим розмаїттям, високим духом романтики позначені кращі його здобутки в царині літератури.

Літературознавець Г. Костюк влучно назвав його «лицарем культури нації».

Запитання та завдання

1. У чому полягає трагедія Ю. Яновського як творчої особистості?

2. Яку роль у житті та творчості письменника відіграло кіно?

3. Прокоментуйте думку Ю. Яновського: «Читаю багато. Особливо люблю книжки письменників Р. Кіплінга, Едг. По, Д. Лондона, О. Генрі, Амброза Пірса, Ю. Конрада, М. Твена, Честертона, Теннісона, Вольтера, А. Франса, Гоголя, Бабеля». Чи є серед названих авторів романтики? Що це засвідчує?

4. Поміркуйте, чому в радянські часи роман Ю. Яновського «Вершники» був чи не єдиною візитівкою цього письменника.

Домашнє завдання

  • 1. Усно поясніть епіграф до теми — слова Я. Голобородька.
  • 2. Прочитайте роман Ю. Яновського «Майстер корабля».

«Майстер корабля» (1928)

Історія створення

За словами Ю. Яновського, твір «народився, як і слід було чекати, далеко од моря. Його було написано тоді, коли автор, бувши звичаєм одважний і холодного серця, одразу якось уздрів, що молодість його не вічна». Чи не тому на сторінках роману вирують молодість, енергія, щастя любові й творчості? Автор оспівує мистецьке начало в людині, завдяки якому вона здобуває безсмертя у віках.

«Майстер корабля», перший роман Ю. Яновського, автобіографічний. Твір, «легкий і життєжадібний», написаний на одному подиху: письменник розпочав роботу 27 листопада 1927 р. в Одесі, а завершив у Харкові, куди невдовзі переїхав. У 1928 р. твір було опубліковано в харківському видавництві «Книгоспілка». Письменник осмислив власний життєвий досвід, пов'язаний з роботою на Одеській кіностудії. Змальоване гомінке місто безліччю прикмет нагадує Одесу 1920-х рр. минулого століття, яку тоді називали «Голлівудом на березі Чорного моря», — з метушливою кінофабрикою, бульварами й пам'ятниками, неповторними людськими типажами, згадкою про реальну подію — приїзд до Одеси наркома закордонних справ Г. Чичеріна та його зустріч із турецьким міністром. Головні герої твору, на відміну від другорядних, мають своїх прототипів.

Обкладинка роману «Майстер корабля». Видання перше. Художник Василь Кричевський.

До речі, обкладинку до першого видання «Майстра корабля» виконав В. Кричевський. На ній зображено вітрильник, який ніби летить над морем, нагадуючи своїми контурами жіноче обличчя східного типу — героїні твору балерини Тайах. Ніжна, чарівна, граціозна та одухотворена в танці, загадкова й таємнича в буденному житті, схожа на артистку Іту Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 1920-х рр., зокрема танцювала в балеті С. Василенка «Йосиф Прекрасний». Юрій Яновський та Олександр Довженко захопилися її майстерністю, про що згадує в спогадах М. Бажан: «.відчули, що їхні серця б'ються особливо тривожно і гаряче, коли, овіяна східними переливами музики, на сцені вигинається і кружляє жагуча, чарівна, струнка Тайах».

Про це згадує у своїх мемуарах і Т. Стах, письменниця й перекладачка: «Пізніше Юрій Іванович казав, що він байдужий до балету, але тоді видно було по ньому, як йому все подобається: і музика Глієра, і танці, а Іта Пензо зі своєю чарівною усмішкою і поглядом неуважно-примружених, ледь витягнутих по-японському очей під русим, низько спущеним на чоло волоссям просто-таки полонила його».

Саме Іта Пензо стала прообразом красуні Тайах у романі, привабивши Ю. Яновського своєю загадковістю. Білоголова, стрижена, довгонога, «стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою», — такою змальовано Тайах на сторінках роману.

Ідейно-тематичні домінанти

Реальні події та люди, переосмислені Ю. Яновським, дали йому змогу створити оригінальні образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації. Про кожного із них можна сказати словами То-Ма-Кі: «...В мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. ...Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її».

Твір Ю. Яновського справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво. Він сповнений роздумів талановитого художника слова про сенс земного буття, загадковість і велич душі людської, її поривання до гармонії та краси через осягнення і минулого, й майбутнього.

Роман рясніє місткими висловами-сентенціями, афористичність яких дає змогу авторові висловити, ствердити, перевірити власні естетичні принципи, творити власний художній кодекс. Наведемо деякі з них: «...Людина — натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає». Або: «Радісна праця — ознака творчості».

Тема мистецтва розгортається в романі кількома аспектами. Передусім її репрезентують герої — То-Ма-Кі й Сев, тісно пов'язані з кіновиробництвом. То-Ма-Кі міркує, як краще втілити в життя задум книги спогадів; Генрі — один із його синів — письменник. І твори його «легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха». Ці неординарні творчі особистості висловлюють своє розуміння мистецтва, і з багатоголосся їхніх міркувань викристалізовується думка про те, що мистецтво окрилює людину, а завдяки творчості людина здобуває безсмертя.

Автор не боїться роботи над сценарієм, розповідає про муки творчості і змальовує творчі пошуки, міркує про роль натхнення та інтуїції, про творчі злети людського духу. У цих роздумах є кілька посутніх моментів, які безпосередньо стосуються естетичних переконань самого Ю. Яновського. Він не любить літературних трафаретів, зокрема, у зображенні морської стихії, до якої так часто звертаються романтики: «Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами. Обов'язково над ним мусить літати чайка, що квилить-проквиляє, буревісники, що чують бурю, і кораблі з білими лоскутами парусів».

А в розмові з Директором про майбутній фільм оповідач, особа якого асоціюється з автором, висловлює свої сокровенні думки про майбутнє українського мистецтва, про його потенції та завдання: «Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі — на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами для того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу?».

Слова «підняти якір свого корабля й поставити паруси» суголосні назві роману й несуть у собі символічний зміст. Як пояснює матрос Богдан, майстер корабля — це дерев'яна фігура над бугшпритом1 у формі вовка, лиса чи ведмедя, яка оберігає корабель від нещасть. Для вітрильника, спорудженого для майбутнього фільму, сам Богдан обрав майстром корабля жінку — юну Баджін, з якою колись перетнулася його життєва доля. Такий сюжетний хід подій. А в підтексті вітрильник, клопітка праця над його народженням — це романтична поетизація прекрасного в людині, її поривання до гармонії зі світом і самою собою.

1 Горизонтальний або похилий брус, який служить для підняття носових вітрил.

Тема жінки, тема кохання звучить у романі доволі потужно. Її епіцентром стає балерина Тайах, яка в минулому зазнала чимало розчарувань у взаєминах із чоловіками. Ця зеленоока й золотокоса красуня випромінює таємничість і незбагненну привабливість. Вона опиняється в центрі «трикутника» закоханих: То-Ма-Кі, Сева, Богдана. Якщо перші двоє — романтики, лицарі, то матрос Богдан — реаліст, який іронічно сприймає зауваження про те, що «жінку треба носити на руках», бо, на його переконання, та «любить руку і повід». То-Ма-Кі й Сев найбільше цінують дружні стосунки, у які «увійшла жінка повноправною серединою». Сама Тайах духовно відроджується завдяки такому теплому й безкорисливому ставленню до себе. Проте вона має власну гордість і не хоче почуватися чиєюсь власністю: «Тепер — ви підняли мене з того місця, де я лежала при дорозі, загубивши людське обличчя, ви посадовили мене на корабель — дайте ж мені попливти, наставивши вітрила».

Чоловіча дружба (завдяки жінці і любові до неї) зазнає серйозних випробувань: То-Ма-Кі несподівано поранено внаслідок нападу, і Богдан підозрює в цьому запального Сева, як швидко виявиться, безпідставно. Оспівуючи таке ідеальне кохання, письменник змальовує, як прекрасне людське почуття будить у серці найчистіші поривання, мрії, приспані духовні сили. Загадкою з'являється на сторінках роману Тайах — екстравагантна, чутлива, незвичайна «авантюристка», і так само зникає, бо не може пристати до жартівливої пропозиції Сева вибрати когось одного за допомогою жереба. Напевно, вона віддала перевагу позбавленому ілюзій Богдану (такий сюжетний хід пропонує батькові Генрі).

А може, Тайах стала вірною дружиною То-Ма-Кі та матір'ю його синів («Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?»).

Сторінки роману, присвячені, за висловом М. Бажана, «трикутнику почувань», вирують торжеством молодості, енергії, краси, щастям і творчістю.

Ю. Яновський порушує тему культури української нації, її творчої інтелігенції. Автор стверджує, що творча людина — вільна, активна, мисляча, залюблена у справу свого життя, а не коліщатко та гвинтик суспільного механізму, як пропагувала тогочасна більшовицька ідеологія. Тільки така самостійна й талановита особистість може творити світ духовної гармонії, спрямований у майбутнє. То-Ма-Кі переконливо стверджує: «Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, а витвори її житимуть».

Тема майбутнього набуває в романі ознак утопії, що втілено в роздумах То-Ма-Кі: «Я бачу, як повиростали заводи і фабрики. Розмножилися дороги. Вода ріки віддає свої мільйони сил. Коло плугів працює веселий народ. Сонце смажить радісні обличчя. Армії дітей пищать по садках, голосять, співають, плачуть, сміються, жують землю і поїдають трави...». Картина нагадує земний рай, якого так і не було досягнуто.

Сюжет і композиція

У творі події зображено не в логічній послідовності, а в їхній розкутості, асоціативності. Взаємодіють різні часові площини, поєднані спогадами, вставними новелами, передісторіями персонажів. Юрій Яновський сміливо експериментує з композицією. Перед читачем постають дві часові площини — письменницька сучасність набуває статусу історичного минулого, а майбутнє 1970-х рр. ХХ ст. змальовується як сьогодення. Прозаїк моделює його як прогресивне суспільство з високим рівнем розвитку науки, техніки, мистецтва. В уяві автора це період, який сприяє розвиткові людської особистості, зокрема, творчої.

Сюжет твору складається із мікроновел — історій персонажів (То-Ма-Кі, Тайях, Професора, Богдана). Вони оформлюються в роздумах і нотатках То-Ма-Кі, його синів Майка й Генрі, листах балерини Тайях, розповідях матроса Богдана.

Сюжетні вузли роману не мають однозначної розв'язки, і це інтригує читача. Так, триває підготовка до знімання фільму, вибір Тайях до кінця невідомий, хоча автор натякає, що вона, мабуть, мати синів То-Ма-Кі. Письменник-модерніст свідомо не розв'язав сюжетних вузлів, бо для нього важливішим є вираження, а не зображення.

У сюжеті твору неабияку роль відіграють образи Міста й моря. Південне Місто — у ньому вгадується Одеса — зображено в усій конкретиці. Його обличчя — це порт, кінофабрика, оперний театр, це й рідний берег, до якого прагнуть герої, бо там — домівка. Для автора це — «моя Республіка». Для Богдана — мрія про повернення з Балкан до рідної гавані. Тайях, захоплена історією, культурою, природою Італії, у листі до То-Ма-Кі щиро зізнається: «Я йшла східцями нагору й повторювала собі, ніби молитву: "Треба додому вертатися. Треба додому вертатися. Додому вертатися"».

Образ моря також символічний. Із ним пов'язані долі всіх персонажів, і сюжет майбутнього фільму також мариністичний. Водночас морська стихія символізує природну силу, яка могутніша за людину, тож може перевернути її плани й мрії: «Перед морем завше себе почуваєш ніби винуватим, за те, що мало живеш. За те, що малий такий. За гнів і хвилювання».

Символічного звучання твору надають й епіграфи, запозичені з різних джерел. У творі їх рекордна кількість — аж п'ять, що є своєрідною грою з читачем. Авторська присвята суголосна назві роману. В ній оспівуються морські мандрівки, фрегати, любовні пригоди, радість і принади життя. Інші епіграфи передають або відтіняють авторський задум. Так, Ю. Яновський рядками з М. Гоголя наголошує на магістральному сюжетному русі роману — думці про нездоланність людської мрії, високих романтичних почувань. Рядки з Й.-В. Гете та маловідомого англійського драматурга й поета Ч. Дібдіна, котрий свого часу прославився віршами про море, указують (іронічно-жартівливо) на коло подій, пов'язаних із доволі екзотичними пригодами невгамовного життєлюба Богдана. І, нарешті, вислів Горація поетизує морські мандри, ширше — романтичний мотив пошуку людиною своєї сутності, мети життя.

Ю. Яновський особливу увагу звертає на тип оповіді. То-Ма-Кі з висоти прожитих літ роздумує над важливими естетичними й морально-етичними проблемами. Це ліризує твір, надає йому довірливої та щирої тональності. Оповідач звертається і до читача, і до природи. Він знає й перебіг подій у минулому та майбутньому. Ці творчі знахідки органічно випливали з романтичного пафосу творчості письменника: романтичне кохання, таємничі обставини, романтичні конфлікти між любов'ю та обов'язком, життям і смертю, екзотичні імена, наприклад, То-Ма-Кі — Товариш Майстер Кіно. Герої письменника високодуховні, чисті, відкриті серцем.

Образи та прототипи

Створені письменником образи позначені неоромантичними барвами. Це неординарні творчі індивідуальності, які вільно мислять і сприймають світ у його різнобарвності та строкатості вражень, відчуттів, емоцій.

То-Ма-Кі постає досвідченим майстром кіно і молодим редактором, який працює на кінофабриці.

В особі мудрого, натхненного й усезнаючого Професора помітні риси художника Василя Кричевського, якого запросили на Одеську кіностудію консультантом для постановок історичних фільмів. У спогадах М. Бажана читаємо: «Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом несхильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього».

Сев — художник і кінорежисер — перебуває в постійних творчих пошуках; після провалу невеликої комедії він не склав рук, а мріє про роботу над наступною картиною. Тому для нього органічними є міркування про сенс творчості, про роботу над кінообразом, шукання таких художніх засобів, які найточніше розкривали б задум фільму. Сам процес кінотворення, його перипетії оживають у його міркуваннях.

Автор пише про Сева так: «...з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин... на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини...». Саме таким був О. Довженко, такою була його вдача.

Як і інші герої роману, Тайях — людина мистецтва, талановита балерина, яка, свідома своєї жіночої вроди і розуму, «...трималася так, ніби її шлейф несли пажі». В орбіту її жіночої чуттєвої натури потрапляють чоловіки — То-Ма-Кі, Сев, до яких вона ставиться з великою повагою і теплотою, шукаючи в них підтримки та розуміння, проте її приваблює Богдан. Тайях здатна на несподівані вчинки, що характеризують натуру екзальтовану, яка може жити в широкій чуттєвій амплітуді: бути примхливою та енергійною, спокійною й урівноваженою. Імовірно, така інтенсивність внутрішнього життя зумовлена генетично, адже батько Тайях — італієць, а мати — слов'янка. Вона завжди щира, відверта, уміє цінувати дружбу. Внутрішній світ цієї непересічної жінки, її здатність жити й сприймати життя через почуття якнайповніше розкриваються у листах, сповідальні інтонації яких підкреслюють емоції Тайях, котрі вона, безперечно, втілює й у танці, хоча танцює «холодно». Та її балетні партії, зіткані з продуманих рухів і жестів, незмінно викликали шаленство театралів. Творець для оповідача (й автора) — це майстер.

Прототипом Директора став матрос Павло Нечеса, бурхливі віхи життя якого стали дивовижною передісторією керівника кінофабрики.

У творі знаходимо й іронічно-жартівливий автопортрет самого Ю. Яновського, автора й оповідача, за сюжетом — новоприбулого редактора Одеської кінофабрики: «Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно». У спогадах М. Бажан застерігає читача від бажання ототожнювати життєві реалії з художнім домислом, пишучи зокрема: «Знаю, що зображена в романі любов То-Ма-Кі та Сева до Тайах не протокольно точний запис. Справжні події та почуття підхопив та підніс до баладних романтичних висот порив молодого Юриного серця».

Літературознавчі координати

Вторинна умовність у літературному творі

Письменник, змальовуючи світ і людину в художніх образах, ніколи не стверджуватиме, що вони повністю відповідають якимось реальним обставинами чи людським характерам. Мова про те, що між ними не можна поставити знак рівності. Це так звана первинна умовність, усезагальна ознака будь-якого виду мистецтва.

Водночас майстер слова залежно від своїх естетичних уподобань може зображати світ життєподібно, як, наприклад, змалював І. Нечуй-Левицький Кайдашів, Миколу Джерю; Панас Мирний та Іван Білик — Чіпку; О. Кобилянська — Михайла, Саву та інших. Ми, читачі, уявляємо їх портрети, жести, рухи, думки й почування до найменших подробиць.

Але письменник може користуватися й інакомовним способом змалювання, що в науці про літературу називається вторинною умовністю. Наприклад, це міфологічні персонажі «Лісової пісні» Лесі Українки, гоголівський чорт, політ у сні із совою (поема-комедія Т Шевченка «Сон»). Але навіть вони нагадують людей — вчинками й зовнішністю. Проте, змальовуючи їх, письменник свідомо уникає життєподібності. Водночас автор активно використовує символи, алегорії, гіперболи, персоніфікації, метонімії та метафори, а також фантастичні елементи.

Ознаками вторинної умовності позначені окремі жанри — міфи, байки, казки, притчі.

Художній час і простір

Художній час і простір змальовані й відтворені в літературному творі як характеристики світу. Якщо реальний фізичний час безперервний, рухається від минулого до майбутнього, то художній час може моделюватися письменником довільно, з численними зміщеннями, пропусками. У межах одного твору може співіснувати кілька часових площин, відстань між якими — понад сто років (пригадайте роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).

Якщо в реальності людина прив'язана до певної просторової точки, то в художньому творі вона може за мить переміститися за тисячі кілометрів, навіть в іншу частину світу. Простір художнього твору може бути розімкнутим, як у поемі-комедії «Сон» Т Шевченка, й ущільненим та обмеженим, як у новелі «Момент» В. Винниченка.

Романтична умовність зумовлює довільну композицію твору, розширення меж часу й місця дії, як у романі Ю. Яновського «Майстер корабля».

Запитання та завдання

1. Визначте проблематику роману Ю. Яновського «Майстер корабля».

2. Прочитайте думки Ю. Яновського в інтерв'ю 1929 р. про роман «Майстер корабля»: «...хочу і тепер бути майстром та інженером-конструктором. Я вивчаю складні формули людських взаємин, я пригадую формули вищої математики і з жахом констатую, що треба математики вищої, щоб можна було спрощувати неймовірні порівняння людських шляхів». Зверніть увагу на слово «майстер». Чому його використав письменник? Як він ставиться до творчої праці?

3. Прочитайте твердження літературознавиці Р. Мовчан: «...Юрій Яновський такий щедрий на ліричні відступи, часом надто вже пафосні й декларативні, як про творчу працю чи людські руки, дуже обережний при змалюванні своїх героїв... Він свідомо прагне уникнути надмірної ідеалізації, боїться збитися на банальні трафарети». Чи згодні ви з нею? Свою відповідь аргументуйте, звернувшись до характеристики одного з персонажів роману.

4. Яке ваше ставлення до любовного «чотирикутника», зображеного у творі?

5. Поміркуйте, чому автор називає Тайях «авантюрницею з ніг до голови».

6. Поясніть слова То-Ма-Кі: «Я взагалі люблю людей, з якими можна розмовляти, не кажучи всіх слів».

7. Як ви розумієте назву роману?

8. У чому виявляється неоромантичний пафос твору?

9. Охарактеризуйте художній час і простір у романі.

10. Чи можна вважати, що роман адресований елітарному читачеві? Чому?

11. Прокоментуйте думку Ю. Коваліва про роман «Майстер корабля»: «Здається, в українській літературі, переповненій людськими стражданнями й сентиментальними рефлексіями, важко знайти аналогічний твір, виповнений таким оптимізмом, грацією, вродженим аристократизмом».

Домашнє завдання

Дайте усну відповідь на питання «Які морально-етичні колізії роману Ю. Яновського "Майстер корабля"»?

Ваші літературні проекти

Дослідіть у романі Ю. Яновського «Майстер корабля» ознаки психологічного, інтелектуального, пригодницького, епістолярного, утопічного твору. Результати подайте у вигляді таблиці з прикладами.

Література в колі мистецтв

Створіть презентацію «Українські письменники та кіно у 1920-х рр. ХХ ст.».