Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. Коваленко - Нова програма

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ПОЦІНОВУВАЧІВ ЛІТЕРАТУРИ

Підручник ознайомлює із найдраматичнішим періодом в історії української літератури. У ХХ ст. вона розвивалась кількома «потоками» — материкова, західноукраїнська (до 1939 року), еміграційна. Та незалежно від того, у якій країні жили та творили українські письменники, вони завжди були зі своїм народом. Перша і Друга світові війни, національно-визвольні змагання, голодомор, тоталітаризм, хрущовська «відлига», падіння радянської імперії і здобуття Україною незалежності — усі ці події втілили вони у своїх художніх творах. Вершинними здобутками і творчими пошуками українська література успішно вписалася у світовий літературний процес, проте в 1930-х рр. цей шлях було штучно перервано. Радянська влада задушила свободу слова, тисячі і тисячі діячів культури й мистецтва були знищені фізично. Це чи не найтрагічніша сторінка в історії нашої літератури. Водночас чимало талановитих літераторів із різних причин почали співпрацювати з радянською системою, тим самим зберігши власне життя. Вони були змушені підпорядкувати свій творчий голос служінню класовій ідеології. Чи таке рішення не було їх внутрішньою драмою?!

Про складні періоди в історії української літератури ХХ ст. йтиметься на сторінках цієї навчальної книги. Путівником по підручнику вам стануть рубрики:

• Література в колі мистецтв;

• Ваші літературні проекти;

• Ви — творча особистість.

Вони дадуть вам можливість зрозуміти українську літературу в широкому мистецькому контексті, відкриють простір для втілення творчих задумів. Залучайте до виконання проектів ваших однокласників, працюйте разом.

Рубрика «Подискутуйте!» пропонує вам поміркувати над непростими морально-етичними та суспільно-політичними питаннями, порушеними у творах. Система запитань після кожної теми дасть вам змогу закріпити вивчений матеріал. Домашні завдання, якщо їх кілька, за погодженням з учителем можна виконувати на вибір.

Звертаємо вашу увагу на те, що систематичне читання всіх програмових текстів і виконання завдань підручника стане запорукою успішного складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання з літератури.

Водночас не забувайте: читайте багато, читайте різноманітну літературу. Будьте певні — у книжках ви знайдете відповіді на питання, які цікавлять вас!

Автори

РОЗДІЛ 1

ВСТУП. «РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ». ЛІТЕРАТУРНИЙ АВАНГАРД

Навчальний маршрут

У цьому розділі ви:

дізнаєтеся про історичні та суспільні умови розвитку літератури в ХХ ст.;

ознайомитеся оглядово з авангардними тенденціями в українській літературі 1920-х рр. та яскравим представником футуризму Михайлем Семенком;

ознайомитеся з основними художніми напрямами української літератури ХХ ст. (модернізм, соцреалізм, постмодернізм);

пригадаєте з уроків історії про масові репресії письменників у 1930-х рр.;

дослідите, чи мав митець у радянській Україні свободу творчості;

пояснюватимете поняття «розстріляне відродження»;

визначатимете, у чому виявлялося домінування соцреалістичної естетики в літературі 1930-х рр.

Українська література ХХ — початку ХХІ ст. — частина культури та духовної спадщини народу, який протягом цього періоду пережив соціальні, політичні й економічні катаклізми.

Нині ми знаємо про факти неймовірної людської гідності, сили волі й стоїцизму тих людей, які опинилися в нелюдських умовах заслання, — як через кілька десятиліть напише В. Стус, «...по соловках, сибірах, магаданах». Так, М. Куліш, відбуваючи покарання, поставив кілька п'єс. Троє із «грона п'ятірнього» неокласиків (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара — професори, поети й перекладачі) стали жертвами беззаконня тільки тому, що для радянських ідеологів слово «неокласик» було синонімом до слова «контрреволюціонер». Микола Зеров на Соловках продовжував перекладати твори Вергілія, В. Шекспіра, Байрона. Учений вивчав італійську мову, а Валер'ян Підмогильний удосконалював англійську, перекладав В. Шекспіра й О. Уайльда, писав власні тексти. Чи були в них хвилини зневіри й розпачу? Звичайно. Наприклад, в одному з листів Остапа Вишні читаємо:

«...як після літературного "іподрому" я потрапив на "острів коростяних коней"... і як тут гину... А чи побіжу ще?

...Гуси до нас прилетіли, качки, лебеді... Вони ж через Україну летіли і на крилах у них, напевно ж, іще залишилися шматочки сонця українського! Ну, й скинуло б котре, щоб хоч подивитися, щоб хоч очі свої погріти, а я вже не кажу — душу. Ні, летять далі. Летять, промінням українським облиті... А тут гнись, клацай зубами, болій душею за рідних, за справу, за роботу... Які ж ми товариші з птицями крилатими? Ми тепер — плазуни, що в норах...»

У книзі «...З порога смерті... Письменники України — жертви сталінського терору» (1991) згадано 153 репресовані літератори. Проте чи це всі безневинно покарані?

Нищення української інтелігенції, зокрема творчої, набувало нечуваних масштабів не лише у 1930-х рр., а й пізніше, — у 1970-1980-х рр., коли після хрущовської відлиги повіяли зимові вітри переслідувань інакомислячих. Тільки після 1991 р. українська література й культура, скинувши ідеологічну заангажованість, здобули право на вільний розвиток.

Літературознавчі координати

«Розстріляне відродження» — умовна назва літературно-мистецької генерації 1930-х рр. ХХ ст. (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Є. Плужник, В. Підмогильний, Г. Косинка, В. Свідзінський, М. Йогансен, М. Семенко, Лесь Курбас, М. Куліш та інші). Усі вони були репресовані радянською владою, зазнали фізичних і моральних тортур.

Назву «розстріляне відродження» вперше використав Ю. Лавріненко1. Він одним із перших почав досліджувати українську літературу 1920-1930-х рр., опублікував у Парижі (1959) антологію «Розстріляне відродження: 1917-1933: Поезія — проза — драма — есей». Відтоді назва «розстріляне відродження» набула значного поширення. Цей образний вислів означає цілу когорту талановитих письменників, які сприяли духовному піднесенню рідного народу, створили цілу «бібліотеку» творів про свій час і драматичні колізії людських доль.

1 Юрій Андріанович Лавріненко (1905-1987) — український літературознавець, публіцист, критик, редактор.

«Розстріляне відродження»

* * *

Літературний процес ХХ — поч. ХХІ ст. визначається такими художніми напрямами, як-от модернізм, соціалістичний реалізм, постмодернізм.

Нагадаємо, що ще на початку ХХ ст. українська література вийшла на новий шлях ідейно-естетичного розвитку: закінчилася епоха реалізму, і на зміну йому прийшов модернізм. Формування нового літературного напряму відбувалося під впливом національних традицій і європейського модернізму. У 1920-х роках ця тенденція зміцнилася. Модерністська українська література позначена багатою художньою палітрою — імпресіоністичною (Микола Хвильовий), експресіоністичною (М. Куліш), символістською (П. Тичина), неоромантичною (Микола Хвильовий, Ю. Яновський), неокласичною (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт).

Пригадайте!

Пригадайте з уроків української літератури, що ви пам'ятаєте про модерністські течії і їх представників.

Уже на початку 1930-х рр. більшовицька влада, добре розуміючи, які необмежені можливості має література у впливі на людину, ліквідовує численні письменницькі організації, удається до жорсоких репресій проти незгодних із курсом партії.

Відтак єдиним, як тоді прийнято було говорити, методом радянської літератури став соціалістичний реалізм. Уже сам термін далекий від естетики. Якщо слово «реалізм» указує на зв'язок із класичною літературою ХІХ ст. (а для радянських літературознавців важливо було підкреслити спадкоємність у правдивому відображенні життя), то означення «соціалістичний» належить до сфери політичних досліджень. Саме таке поєднання слів ілюструє найприкметніші ознаки соцреалізму: правдивість змалювання дійсності, зокрема «вікопомні» події радянської історії. Це Українська революція 1917-1921 рр., колективізація, п'ятирічки, індустріалізація; соціологічний підхід до осмислення життя, за якого передовим загоном у суспільстві оголошувався робітничий клас, відповідно, він — головний герой літературних творів; комуністична ідейність тощо.

Насправді вимога реалістичності оберталася замовчуванням певних тем, які на довгі роки залишалися табуйованими (голод, репресії, кількість жертв у Другій світовій війні, ставлення до тих, хто був у нацистському полоні або вивезений на примусову працю). Обмеження тематики призводило до сюжетної схематичності й одноманітності, коли хороше бореться ще з кращим, герої чітко поділяються на позитивних і негативних. Ідейність творів спиралася на прославлення комуністів, їхніх моральних якостей. Навіть любовні трикутники у багатьох романах соцреалістів розв'язувалися в кабінетах партійних осередків.

У такий спосіб у літературі зміцнюються тенденції, коли соціальні проблеми переважають над загальнолюдськими.

Лише з розпадом Радянської імперії соціалістичний реалізм припинив своє існування. Визначальним для розвитку філософії, мистецтва, літератури стає постмодернізм. Оскільки розвиток модернізму в українській культурі був штучно перерваний, модерністські тенденції поступово відроджуються й співіснують з постмодерністськими.

Розгляньте таблицю, у якій указано основні ознаки двох літературних напрямів.

Модернізм

Постмодернізм

моделювання реальності через відтворення свідомості особистості, її внутрішнього світу

заперечення реальності, усвідомлення тексту як цитат з інших творів

пріоритет форми над змістом

епатажність, тобто виклик прийнятим у суспільстві нормам чи стереотипам, що виявляється і у формі, і в змісті

елітарність

взаємодія елітарного та масового

оновлення традиційних жанрів, експериментування з ними

переплетення різних жанрів і стилів в одному творі

Водночас є ознаки, спільні для цих двох літературних напрямів, але якщо в модернізмі вони лише простежуються, то в постмодернізмі набувають статусу визначальних, наприклад, іронічність, гра, «потік свідомості», розуміння життя як театру абсурду.

Запитання та завдання

  • 1. Як ви розумієте поняття «розстріляне відродження»?
  • 2. Інколи літературознавці для позначення літературного процесу 1920-1930-х рр. використовують поняття «червоний ренесанс». На ваш погляд, яка назва більш прийнятна — «розстріляне відродження» чи «червоний ренесанс»? Свою думку обґрунтуйте.

Література в колі мистецтв

Перегляньте документальний фільм режисера Тараса Томенка «Будинок "Слово"» (2017). Що нового ви дізналися про долю українських митців «розстріляного відродження»?

Літературний авангард

В українській літературі початку ХХ ст., як і в європейській, поряд із модернізмом розвивається авангардне мистецтво — малярство, музика, живопис, кіно, скульптура, архітектура, література.

Літературознавчі координати

Літературний авангард (від франц. avant-garde — передовий загін) — напрям у мистецтві слова, який проголосив соціальну заангажованість творчості, руйнування традиційних художніх форм. Він протистоїть модернізму, котрий не заперечує традицію, орієнтується на її оновлення і далекий від ідеї служіння літератури політичним рухам. Якщо модерніст пише «для себе», то для авангардиста важливо активно, навіть агресивно, епатажно впливати на читацьку публіку, викликаючи в неї шок. Отже, йдеться про дієвість літератури, яка повинна вразити, заінтригувати людину, неодмінно викликати її миттєву реакцію на конкретний текст. Авангардисти не прагнуть, щоб їхні твори були глибоко осягнуті. Навпаки, для них важливо, аби твір був незрозумілим: повністю або частково. Найсуттєвіша ознака авангарду — його незвичайність, яскравість. Тому й найхарактерніші для цього напряму засоби впливу на читача — експеримент і епатажність.

Авангардисти були переконані, що здійснюють «революцію у мистецтві» паралельно з суспільно-історичним оновленням світу. Звідси — їхня безпосередня участь у громадському житті. Вони виявляли лояльність до тоталітарної влади, надавали їй підтримку — творчу, моральну й ідейну.

Якщо в модерністів найпопулярнішими жанрами були переважно епічні, то в авангардистів — ліричні. Якщо модерністи не відчували потреби засновувати літературні організації, то авангардисти прагнули об'єднуватися, аби «воювати» зі старим мистецтвом.

Найвідоміші течії літературного авангарду — футуризм, сюрреалізм, дадаїзм.

Олександр Архипенко. Карусель П'єро

Літературознавчі координати

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — течія літературного авангарду, основоположником якого в українській літературі був Михайль Семенко. Лідер футуризму та його послідовники були переконані, що на зміну патріархальності, сільському способу життя приходить нова епоха — індустріально-міська. Відповідно вона вимагає нового мистецтва — наступального, епатажного, динамічного, сповненого руху і швидкості. У його центрі — не людина (звідси — заперечення психологізму як застарілої ознаки літератури), а машина, техніка. «Ліві» погляди футуристів виявилися в тому, що нове мистецтво вони ототожнювали з мистецтвом комуністичного суспільства, а старе називали пережитком минулого. Сам Михайль Семенко сповідував радикальні комуністичні погляди, яких дійшов поступово.

Український футуризм мав два етапи — кверофутуризм (з лат. — шукати), який проголошував «красу шукання, динамічний лет», і панфутуризм (префікс пан-, запозичений із грецької мови, означає «все»), коли індивідуальність поета підпорядкована літературному процесові.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст