Підручник з Географії (рівень стандарту). 11 клас. Коберник - Нова програма

ТЕМА 2. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

§ 29. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Пригадайте! 1. Які існують типи відтворення населення та які їхні характерні ознаки? 2. Що можна визначити за статево-віковою пірамідою? 3. Що таке демографічне старіння «зверху» та «знизу»? 4. Що таке демографічна політика? 5. Якими ознаками відрізняється міське поселення від сільського? 6. З яких стадій складається процес урбанізації в країнах Європи? 7. Що таке міська агломерація?

Кількість населення України. Україна посідає 38-ме місце в світі та 6-те в Європі за чисельністю населення. У нашій країні проживає близько 42 млн осіб (2019 р.), що становить 0,56 % від населення планети. Протягом ХХ ст. кількість населення в країні змінювалося нерівномірно (мал. 124). Після Другої світової війни була тенденція щодо її зростання аж до початку 90-х рр. ХХ ст. й досягла максимальної позначки 52,2 млн осіб у 1993 р. Але з того часу почалося неухильне скорочення кількості населення. За останні чверть століття в країні громадян стало менше на 10 млн осіб. У наш час тенденції до скорочення кількості населення зберігаються. Є три групи чинників: економічні, соціальні та екологічні. Економічні негаразди пов'язані з глибинною кризою, що її переживає наша країна на шляху переходу від планової до ринкової економіки. Соціальні причини скорочення населення зумовлені недостатнім фінансуванням системи охорони здоров'я, зростанням кількості розлучень, стрімким збільшенням частки людей літнього віку, виїздом з країни людей працездатного віку за кордон. Екологічна ситуація в багатьох регіонах країни є складною через значне забруднення навколишнього середовища, аварію на Чорнобильській АЕС. Це призводить до зростання рівня захворюваності та смертності.

Мал. 124. Графік зміни кількості населення України у ХХ—ХХІ ст.

Відтворення населення: показники та чинники народжуваності й смертності. Для України характерні перший (звужений) тип відтворення населення, дуже низькі показники народжуваності (10,5 ‰ у 2016 р.) й високі - смертності (14,4 ‰), тому й низький природний приріст (-3,9 ‰). Отже, для України харакетрна депопуляція, коли рівень смертності перевищує рівень народжуваності. У сільській місцевості темпи депопуляції є ще більшими через переїзд молоді до міст та абсолютне переважання частки людей літнього віку. Це призводить до вимирання сіл. Щотижня в Україні зникає одне село.

Показники природного приросту населення в Україні свідчать про кризу в демографічній ситуації. Це пов'язують із впливом природних чинників, як-то зростання середньої тривалості життя та стрімке «старіння» населення. Аналіз статистичних даних показує, що очікувана тривалість життя в Україні вища у жінок, ніж у чоловіків майже на 10 років (відповідно 76,2 та 66,3 року). «Старіння» населення спричиняє зменшення частки працездатного населення, посилює тиск на медичні та соціальні установи, важким тягарем податків лягає на плечі працюючих. Слід також додати соціально-економічні чинники зниження рівня народжуваності, такі як зайнятість жінки на роботі, пізній вступ людей у шлюб, часті розлучення подружжів, підвищення рівня культури суспільства, поширення міського способу життя, виробничий травматизм, поширення шкідливих звичок, нещасні випадки тощо. До зазначених чинників додаються глибока затяжна криза в економіці та соціальній сфері, неякісна медицина, військові дії на території країни, еміграція молодого населення.

Мал. 125. Графік зміни показників природного руху населення України в 1965-2016 рр.

• 1. Проаналізуйте графік зміни показників природного руху населення у 1965-2016 рр. (мал. 125) і зазначте: а) як змінювалися показники народжуваності та смертності в країні протягом останніх 50-ти років; б) в який час ці графіки перетнулися й чому; в) у які роки та з яких причин найбільш суттєво змінилися показники природного приросту населення України. 2. Поміркуйте, які заходи сприятимуть зменшенню рівня депопуляції в Україні.

Просторові відмінності відтворення населення. Показники відтворення населення в Україні мають певні територіальні відмінності. Так, традиційно найвищим рівнем народжуваності та нижчим за середній по країні рівнем смертності вирізняються західні області, особливо Рівненська, Закарпатська та Волинська. Там невисокий додатний показник природного приросту або близький до 0 ‰. Такі самі демографічні особливості характерні й для столиці. Київ має найвищі показники додатного природного приросту в країні.

Для промислових областей з високою часткою міського населення (Харківської, Запорізької, Дніпропетровської) характерні низька народжуваність та висока смертність, що спричиняє значно вищі за середні по країні показники депопуляції. Це пояснюється негативною екологічною ситуацією, деіндустріалізацією, переїздом заможних людей на постійне місце проживання до столиці.

Екстремально низькі показники народжуваності характерні для областей, на території яких відбуваються військові дії - Луганської та Донецької; для областей зі значною часткою сільського населення: Чернігівської, Сумської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської. У цих областях не лише низький рівень народжуваності, а й надто високий рівень смертності, який майже в 1,5 раза перевищує середній показник по країні. Сільське населення страждає від гострих соціально-економічних проблем, що ставить його на межу вимирання. Злидні та безробіття, занепад соціальної сфери (відсутність якісної освіти, дошкільних та культурних закладів) примушують молодь залишати села. «Старіння» селян призвело до погіршення демографічної ситуації та вимирання українських сіл. Найвищими темпами скорочується населення Чернігівської області. Без заохочення молоді до роботи й проживання в сільській місцевості демографічні проблеми подолати неможливо.

Особливості статевого та вікового складу населення України. У статевій структурі населення України помітні значні відмінності між часткою жіночого та чоловічого населення: відповідно 53,8 та 46,2 %. За статево-віковою пірамідою помітно, як змінюється співвідношення чоловіків та жінок за віковими категоріями (мал. 126). Якщо у віці до 14 років хлопчиків трохи більше, то в віці понад 40 років переважають жінки. Біологічні причини цього - генетично зумовлена вища смертність та менша тривалість життя чоловічого населення. Серед соціальних причин: робота у важких та небезпечних умовах, згубні звички, вищий відсоток травматизму серед чоловіків, переважання чоловічого населення серед емігрантів. В останні роки ще додалася участь у військових операціях на сході України.

Мал. 126. Статево-вікова піраміда населення України (2017 р.)

• 1. За статево-віковою пірамідою України (див. мал. 126) обчисліть: а) яку частку населення (у %) становлять люди різних вікових груп: діти (Д) - 0-14 років, працездатні (П) - 15-60 років, літні люди (Л) - 60+ років; б) коефіцієнт демографічного навантаження (ДН), потенційного заміщення (ПЗ) та пенсійного навантаження (ПН) (див. § 21). 2. За одержаними даними оцініть рівень забезпеченості України людьми працездатного віку нині та в майбутньому.

З першим типом відтворення населення в Україні пов'язаний регресивний тип вікової структури населення з малою часткою дітей (0-14 років) та великою часткою літніх людей (в Україні - понад 60 років). Згідно зі статистикою нині в нашій державі живе 11,9 млн пенсіонерів, у т. ч. за віком - понад 9,8 млн. В Україні стрімко відбувається демографічне старіння як «зверху», так і «знизу» (доведіть це за мал. 127). Однією з характеристик демографічної «старості» населення є його середній вік. За останні чверть століття середній вік українців збільшився з 36,5 до 40,5 року. Особливо швидко цей процес відбувся серед міського населення: середній вік зріс з 34,8 до 40,4 року, тоді як серед сільського - з 39,8 до 40,7 року. Середній вік жінок становить 42,9 року, чоловіків - 37,7 року.

В Україні спостерігаються відмінності у віковій структурі населення між регіонами. Так, наймолодше населення характерне для західних областей з вищим природним приростом населення: Закарпатської, Рівненської, Волинської; найстаріше - для областей з переважанням сільських поселень: Чернігівської, Сумської, Полтавської. Також значною є частка літніх людей на Донбасі.

Мал. 127. Демографічне старіння населення України

Міграційні процеси в Україні. Українці на світовому та регіональному ринку праці. В Україні спостерігається незначне, але позитивне сальдо міграцій. За даними 2017 р. з країни емігрувало близько 22,9 тис. осіб, а прибуло 33,5 тис. іммігрантів. Але від'їжджають переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибувають - біженці та переселенці: вихідці з Кавказу, країн Центральної та Східної Азії, Молдови. Серед них є багато нелегальних мігрантів. Найбільший приріст мігрантів характерний для Києва, Київської та Одеської областей.

Трудова міграція з України зростає. За даними Світового банку, наша держава посідає 5-те місце в світі за кількістю емігрантів (близько 6,6 млн осіб). Це спричинено низкою чинників: високий рівень безробіття, низький рівень життя та соціального забезпечення, потреба в фінансах на відкриття власного бізнесу, незадоволення умовами праці, а також нерівність доходів порівняно з різними країнами. Водночас під впливом глобалізації зростає попит на кваліфіковану й водночас дешеву українську робочу силу. Найбільш привабливими для українців є країни Європи (Польща, Чехія, Німеччина, Угорщина, Італія, Іспанія, Португалія), Росія, Канада, США.

В Україні розроблено міграційну політику, цілями якої є зменшення масштабів зовнішньої міграції, стимулювання повернення емігрантів на батьківщину та контроль за перетином державного кордону. Міграційна політика суттєво впливає на стан трудового потенціалу й є складовою демографічної політики. Адже найчастіше виїжджають за кордон люди працездатного віку: 2/3 з яких у віці від 15 до 39 років; вони становлять основний трудовий потенціал. Майже 1/3 емігрантів - люди з вищою освітою. Україна є учасницею Міжнародної організації праці (МОП) та Міжнародної організації з міграції (МОМ). Основними напрямами їхньої діяльності є захист прав трудових мігрантів, попередження та запобігання торгівлі людьми, захист і реінтеграція потерпілих від торгівлі людьми тощо. МОМ здійснює Програму управління міграційними переміщеннями в партнерстві з урядами США, Канади, країн Європи, Нової Зеландії та Австралії, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців. Ця програма надає допомогу щодо організації переїзду мігрантів, підготовки документів, добровільного повернення та консультування.

Через політичні причини в Україні загострилася проблема незаконного в'їзду в Україну біженців з країн Азії. Унаслідок військової конфронтації на Донбасі з 2014 р. виникла проблема внутрішніх біженців із зони бойових дій. Так, з окупованих територій Донецької і Луганської областей вимушені були переселитися в інші частин України понад 1 млн осіб.

Демографічна політика в Україні. Україна багато чого запозичила щодо проведення демографічної політики, що спрямована на стимулювання народжуваності, із загальноєвропейського досвіду. Її основним напрямом є фінансова допомога сім'ям, зокрема жінці як матері та робітниці. Так, для матерів, які народили дитину, держава надає грошову допомогу, забезпечує передпологову відпустку та трирічну відпустку з догляду за дитиною, створює систему кредитування молодих сімей. Розвиток системи дошкільної освіти дає змогу жінці працювати. Розроблено політику допомоги самотнім батькам. Окрім стимулювання народжуваності важливе значення має збереження здоров'я матері та дитини як пріоритет держави. Велике значення має громадянська захищеність населення як важливий чинник поліпшення демографічної ситуації.

Система розселення. Міські поселення. Процес урбанізації в Україні складався з кількох послідовних стадій (мал. 128). Перша - власне урбанізація - концентрація населення в містах і поширення міського способу життя. Цей процес розпочався в Україні в XIX ст. й триває певною мірою донині, хоча темпи урбанізації уповільнилися. Рівень урбанізації високий - 69,2 %. Найвищі її показники мають промислові області сходу та центру: Донецька (90,6 %), Луганська (86,8 %), Дніпропетровська (83,5%), найменші - західні області: Закарпатська (36,8 %), Чернівецька (42,3 %), Івано-Франківська (43,1 %), Тернопільська (44 %), Рівненська (47,4 %), Вінницька (50 %). Більша частина міського населення в Україні сконцентрована в 41 великому місті (понад 100 тис осіб). З-поміж них, кількість міст-мільйонерів скоротилася з п'яти до трьох: Київ (2,9 млн осіб), Харків (1,4 млн осіб) та Одеса (1,01 млн осіб). Є 5 надвеликих (500 тис. - 1 млн осіб) міст: Дніпро (976,5 тис. осіб), Донецьк (927,5 тис. осіб), Запоріжжя (750,7 тис. осіб), Львів (758,5 тис. осіб) і Кривий Ріг (639,0 тис. осіб). Через істотний дефіцит робочих місць на селі, недостатній розвиток (або відсутність) побутової та соціальної інфраструктури значна частина сільських жителів тимчасово проживає й працює в містах.

Мал. 128. Урбанізаційні процеси в Україні

Більшість великих міст багатофункціональні. У монофукціональних (вузькоспеціалізованих) містах основою для розвитку господарства є певний напрям виробничої або невиробничої сфери. Виокремлюють міста з такими функціями: багатогалузеві промислові (Запоріжжя, Кривий Ріг), вузькоспеціалізовані промислові (Шостка), транспортні (Чорноморськ, Жмеринка), курортно-оздоровчі (Трускавець, Миргород), релігійні (Почаїв).

Наприкінці ХХ ст., коли міський спосіб життя (з його забрудненням довкілля, шумом, стресами) вже не влаштовує людей, особливо з високими статками, вони почали залишати центральні райони міст й оселятися в приміській смузі. Так розпочалася друга стадія урбанізації - субурбанізація - процес відтоку міського населення до передмість. Це явище пов'язують також з дешевшою землею для зведення власного будинку в приміській зоні. Внаслідок субурбанізації розвивалася приміська зона та сформувалося 19 міських агломерацій, в яких проживає близько 36 % населення України. Це найбільша форма міського розселення в нашій країні, що формується, коли навколо великого міста або кількох близько розташованих міст (ядра агломерації) виникають міста-супутники та численні міські поселення. До моноцентричних агломерацій належать, зокрема, Київська (5,2 млн осіб), Харківська (2,2 млн осіб), Львівська (1,5 млн осіб), Одеська (1,2 млн осіб), Запорізька (1,1 млн осіб). Біцентричними є Дніпровсько-Кам'янська (2,4 млн осіб), Донецько-Макіївська (2 млн осіб), Ужгородсько-Мукачівська (469 тис. осіб), Лисичансько-Сєверодонецька (360 тис. осіб), Калуш-Долинська (298 тис. осіб) та інші. Поліцентрична агломерація сформувалася на Донбасі.

Нині урбанізація набуває нових форм. Розпочався процес протилежний субурбанізації - джентрифікація, тобто реконструкція та оновлення раніше непривабливих частин міста та переїзд до них заможних верств населення. Внаслідок цього туди направляються інвестиції для розвитку інфраструктури, кредити на придбання нерухомості, зростають середні статки та культурний рівень мешканців.

Особливості сільських населених пунктів. У нашій країні існує понад 28 300 сіл. Для України характерна групова форма сільських поселень - з великими селами у поєднанні з хуторами. Особливості географічного положення, природних умов і ресурсів, історичного розвитку зумовили значні відмінності в розмірах сільських поселень. Так, на Поліссі переважають малі села, з населенням 200-500 осіб. Вони розташовані на підвищених вододілах річок. Переважають одновуличні села. Такий тип сільського розселення називають вододільним. Іноді на Поліссі трапляється хуторський тип розселення, з невеликою кількістю садиб. У лісостеповій та степовій смугах сформувалися великі села з населенням 500-1 500 осіб. У Лісостепу села поширені в долинах річок та ярах, у Степу - у балках, близько до рівня ґрунтових вод. Там легше копати криниці, створювати ставки, краще використовувати талі та дощові води. Такий тип розселення називають долинно-яружним. Села там часто мають форму правильної шахівниці. У Карпатах люди живуть на полонині та міжгірських улоговинах, як правило, не вище від 800 м над рівнем моря. Такий тип поселень називають гірсько-долинним.

1. Поясніть особливості Демографічної ситуації в Україні. 2. Схарактеризуйте статево-вікову структуру населення України. 3. Які просторові закономірності демографічних процесів і розселення простежуються на території України? 4. Які особливості характерні для урбанізаційних процесів в Україні? 5*. Поміркуйте, в чому полягає та чим зумовлена різниця в якості життя у великих і малих, моно- і багатофункціональних містах. 6*. Поясніть, як впливає система розселення на розміщення виробництва та соціальної інфраструктури.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 9. Аналіз картограм народжуваності, смертності, природного приросту, густоти населення, урбанізації в Україні.

ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІНІ-ПРОЕКТІВ

  • 1. Сучасна географія трудової еміграції з України.
  • 2. Соціальні проблеми монофункціональних міст.
  • 3. Чому зникають села з карти України?
  • 4. Встановлення зв'язку між рівнем забруднення навколишнього середовища та рівнем захворюваності населення на прикладі населених пунктів різного розміру (села, селища, малого міста, середнього міста, міста-мільйонера).