Підручник з Географії (рівень стандарту). 11 клас. Коберник - Нова програма

ТЕМА 4. ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ ТА ГЕОПОЛІТИКА

§ 27. ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ ТА ГЕОПОЛІТИКА

Пригадайте! 1. Яку карту називають політичною? Чим вона вирізняється з-поміж інших географічних карт? 2. У чому полягає різниця між поняттями «територія», «країна», «держава»? 3. Як змінювалася система світовлаштування протягом ХХ—ХХІ ст.?

Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця. На межі географії та політології сформувалася наука політична географія. Політична географія - суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об'єднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.

Предметом політичної географії визначають геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства. Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями: макрорівень - географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонів; мезорівень - території: окремих країн; мікрорівень - географічних місць: окремих міст, районів тощо.

Географічний простір - одне з фундаментальних понять політичної географії, яким позначають упорядкованість географічних об'єктів відносно земної поверхні та їх просторову організацію. Інтегральний географічний простір складається з економічного, соціального, політичного та фізичного просторів.

Територія - частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення. Якщо йдеться про морські простори, то вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки це стосується свободи судноплавства, використання ресурсів виняткових економічних зон, екологічної безпеки та ін.

Географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі.

Політична географія має багато напрямів дослідження. Основний з них - політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан. Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв'язків, територіальні претензії. Складником політичної географії є політико-географічне країнознавство, яке проводить комплексне політико-географічне оцінювання регіонів світу та окремих країн. Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика, що аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі.

Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини. До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.

Політичні інституції - це різновид соціальних інститутів, завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади. Це спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, зумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. У сучасному суспільстві існує ряд основних політичних інституцій. Центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему є інституція держави. Функції регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп виконує інституція парламентаризму. Систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами та населенням країни, регулює інституція виконавчої влади. Професійну діяльність людей, які належать до особливої статусної групи, регулює інституція державної служби. Інституція глави держави забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян. Регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними та стійкими інституція судової влади. Крім того, існує інституція політичних партій, що представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Найрізноманітніші організовані групи та спільноти людей формують групи інтересів. До них належать профспілки, молодіжний та жіночий рух, творчі союзи та об'єднання, етнічні та релігійні спільноти та ін.

У процесі спільної політичної діяльності індивіди й соціальні спільноти вступають у певні відносини. Політичні відносини - стійкі взаємозв'язки й взаємодії суб'єктів політики. Така стійкість досягається завдяки нормам, що регулюють поведінку взаємодіючих політичних суб'єктів.

Політичні відносини значно більшою мірою, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності. Ті політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ. Типи політичних відносин можуть змінюватися також революційним шляхом. Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об'єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб'єкт політики не може по-старому здійснювати політику й не вдається до реформ, то виникають об'єктивні передумови революції. За наявності зрілого суб'єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости в революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

Розвинуте суспільство має безліч форм політичних відносин (мал. 118). Політичні відносини в загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, чи навіть джерелом регресу.

Мал. 118. Форми політичних відносин

Територіально-політичні системи (ТПС) національного та наддержавного рівнів. Основним об'єктом дослідження політичної географії є територіально-політичні системи (ТПС). Це об'єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних й адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів тощо), що функціонують на певній території. За масштабами вирізняють кілька рівнів ТПС: наддержавний, або глобальний (світ, великі регіони), національний (країни) та місцевий (частина країни, населений пункт, місцевість тощо) (мал. 119).

Мал. 119. Рівні територіально-політичних систем

На наддержавному рівні політична географія досліджує співвідношення політичних сил між найбільшими за економічним та військовим потенціалом країнами - вивчає вплив політичних подій на глобальну економіку. Крім того, досліджує співтовариства країн, що утворили економічні або військово-політичні союзи, геополітичні регіони, геостратегічні регіони, культурні регіони (наприклад, арабські країни). Такі ТПС формуються на основі спільних довготривалих політичних та економічних інтересів, наявності великої політичної проблеми, культурної, етнічної, расової, мовної близькості. Ступінь їхньої цілісності відображає характер та інтенсивність зв'язків політичного, фінансового, торговельного, військового характеру.

Політична географія досліджує проблеми на національному рівні, що дає підстави говорити про існування окремої науки - політико-географічного країнознавства. Країна - ключовий суб'єкт внутрішньої політичної діяльності та міждержавних зв'язків. У межах держави формуються три типи ТПС, які відповідним чином структурують політичний простір на певній території: площові (територія держави, адміністративно-територіальні одиниці, автономні одиниці тощо), лінійні (державні кордони) та точкові (столиця, регіональні центри, ключові економічні та військові бази).

Геополітика, її складові. Геополітику визначають як науку, що вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємопов'язані чинники, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави. Основним об'єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу. Прикладна геополітика часом веде дослідження заангажовано, тобто з позицій інтересів певної держави.

Геополітика вбачає, що кожна держава проводить свою політику залежно від географічних чинників: просторового розташування країни, клімату, кількості населення, наявності природних ресурсів тощо. У попередні століття геополітика була засобом виправдання загарбницьких дій держав щодо чужих територій. Так, німецькі геополітики зробили спробу обґрунтування необхідності розширення життєвого простору для німецької нації, що й лягло в основу завойовницької політики фашистської Німеччини. У XXI ст. геополітика набуває нового значення й змісту. Вона досліджує передусім державну приналежність тієї чи іншої території, роль країн і народів у світовому співтоваристві, їхній вплив на світовий розвиток і світову політику. Складниками геополітики є зовнішня та внутрішня геополітика.

Зовнішня геополітика. Ядром геополітики є зовнішня геополітика держав і міждержавних об'єднань, які, спираючись на ефективне використання елементів геопростору, прагнуть зміцнити свої позиції на міжнародній арені, забезпечити економічні, культурні, інформаційні та інші інтереси. Геополітичні амбіції найбільше властиві великим державам. Найбільшою мірою на формування сучасної геополітики впливають США. Їхнє основне геополітичне завдання - підтримання глобального верховенства, всесвітнє поширення ліберальної демократії. Зусилля країни спрямовано на забезпечення контролю над ситуацією в інших державах Америки, ЄС, Східній Європі, Західній Азії (насамперед на Близькому Сході) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У європейських справах геополітика США здійснювалася в напрямі розширення та зміцнення НАТО, збереження союзницьких взаємин з європейськими лідерами. Упродовж усього періоду незалежного розвитку України США були гарантом її державного суверенітету та цілісності. Франція, маючи значний військовий потенціал, у т. ч. й ядерний, зберігає міцні геополітичні позиції насамперед в Африці, менше - у басейні Карибського моря та Океанії, впливаючи певною мірою на внутрішню та зовнішню політику в Канаді через франкомовне населення. Велика Британія намагається йти у фарватері геополітики США, реалізуючи спільні геополітичні інтереси в Європі та в державах Співдружності. Німеччина активно впливає на геополітично значущі загальноєвропейські справи: щодо розширення НАТО, ЄС, взаємин з Росією та ін. Її позиція суттєво позначається на виробленні загальної геополітичної лінії ЄС. Росія виявляє прагнення знову стати полюсом сили глобального значення. Так, з 2000 р. вона взяла твердий імперський курс на «збирання земель» колишнього СРСР у різних формах (створення союзних держав, інтеграційних економічних проектів, військових блоків, прямої військової агресії). Метою Росії стало посилення впливу на держави-лідери ЄС. Росія прагне підтягувати взаємини з США до рівня паритетних, домогтися вигідних економічних відносин з Китаєм. Добре продуманий системний характер має зовнішня геополітика Китаю, яка своєрідно поєднує наступальність і твердість з певною обережністю й гнучкістю. В її основі - усебічний захист своїх економічних інтересів.

• Які країни є світовими та вагомими регіональними лідерами? Підготуйте інформацію про їхню роль у сучасному світовлаштуванні.

Внутрішня геополітика. Основним осередком внутрішньої геополітики є офіційна державна діяльність. Важливим завданням внутрішньої геополітики держави є усунення загроз політичній стабільності, профілактика і розв'язування територіальних конфліктів. Крім забезпечення комплексного та пропорційного розвитку регіонів внутрішня геополітика розв'язує стратегічні питання державної безпеки, утвердження загальнодержавної ідеї, формування та відтворення партійно-політичних еліт тощо.

Основними загрозами територіально-політичній цілісності держав, стабільності їхнього суспільного розвитку є поява політичних рухів за незалежність окремих регіонів на основі етнонаціональних, релігійних або навіть економічних мотивів, а також вимоги приєднання окремих культурно споріднених територій до сусідніх держав. Адекватною відповіддю на реальні виклики і загрози є формування механізмів оптимізації державно-територіального устрою, збалансування регіонального економічного та демографічного розвитку, налагоджування взаємин в етнополітичній та культурно-політичній сферах.

Геополітика «сили». У світовій політиці категорія сили має значення в тому разі, якщо вона дає змогу державі впливати на інші країни з метою досягнення своїх цілей. Потенціал міжнародного впливу - це сукупність різноманітних засобів і ресурсів, якими володіє держава для здійснення прямого й непрямого впливу на міжнародне середовище та інші держави, виходячи зі своїх цілей та інтересів. Основні ресурси держави - фінансово-економічний, військово-силовий, політико-дипломатичний, демографічний, міжнародний структурно-організаційний (участь і роль у міжнародних організаціях та інститутах) потенціал та ін.

Різновиди «сили». У праці «М'яка сила: засоби досягнення успіху в світовій політиці» професор Гарвардського університету Джозеф Най зазначив, що матеріальні елементи сукупної державної сили - це «жорстка сила», а духовні її елементи - «м'яка сила» (мал. 120). В епоху глобалізації та інформаційної революції дуже важливо розуміти той факт, що «не завжди силою володіє той, чия армія перемагає».

Мал. 120. Різновиди сили

«Жорстка сила» (або жорстка влада) - використання примусу або винагороди задля досягнення цілей, тобто військової (мілітарної) й економічної сили задля примушення інших суб'єктів міжнародної політики до потрібної поведінки. Прикладами застосування «жорсткої сили» є введення радянських військ до Афганістану (1979 р.), вторгнення США в Ірак (2003 р.), «газовий конфлікт» між Росією та Україною (2005-2006 рр.), анексія Криму Росією (2014 р.). За Статутом ООН (ст. 2), забороняється загроза силою або її застосування. Однак у цьому документі під «силою» розуміють лише мілітарну силу. Стосовно економічної сили такого механізму не існує. Мілітаризм - державна ідеологія, спрямована на виправдання політики постійного нарощування військової міці й припустимості використання військової сили під час вирішення міжнародних і внутрішніх конфліктів. Прикладом застосування економічної сили є введення економічних санкцій за порушення Статуту ООН у політичній сфері. Наприклад, такі заходи було застосовано проти Росії через анексію Криму. Формами економічного впливу можуть бути припинення постачання продовольчої допомоги, а також кредитування, згортання програм економічного співробітництва тощо.

На противагу «жорсткій силі» існує «м'яка сила» - можливість отримати бажане через співробітництво та привабливість. Так держава здатна домагатися своїх цілей завдяки привабливості власної культури, суспільно-політичних цінностей. Хоча «м'яка сила» може бути використана і з недобрими намірами. «М'яку силу» зазвичай використовують держави-світові лідери, що дає їм змогу впливати на політику інших держав. Такий підхід є найефективнішим на початку ІІІ тисячоліття. Використання Україною її багатих культурних надбань, пріорітетність демократичних цінностей можуть стати надійною основою для запровадження «м'якої сили» в реалізації зовнішньополітичного курсу України.

• Пригадайте, які вам відомі історичні приклади використання різновидів «сили» в своїй зовнішній та внутрішній політиці.

Більшість суб'єктів міжнародних відносин у своїй зовнішній політиці використовує концепцію смарт-сили (або «розумної сили»), що полягає в поєднанні «жорсткої» та «м'якої» сил. Наприклад, використання не лише військової сили, а й залучення до військових союзів та виконання партнерських програм.

Взаємозв'язок між національними та геополітичними інтересами держави. Зовнішня політика більшості держав у різні епохи визначалася національним інтересом. Національний інтерес визначається картою світу та ціннісною системою, що є панівною в даному суспільстві та державі. На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки. Так було під час розв'язування США війни в Іраку (2003) або прийняття керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ до Афганістану (1979). Головна складова національного інтересу - це самозбереження держави. Визначаючи національні інтереси і приймаючи на їх основі певні зовнішньополітичні рішення, керівники держав зважають на об'єктивні економічні, політичні, географічні та інші чинники, внутрішньополітичні інтереси. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, яких вони так чи інакше стосуються. У сучасному світі визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов'язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства.

Найчастіше основоположні національні інтереси, пов'язані з безпекою і самозбереженням держави, неможливо реалізувати поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Через те країни вступають у військово-політичні блоки, наприклад НАТО. Джерелами реальної загрози для безпеки більшості країн є: тероризм, поширення зброї масового ураження, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградація навколишнього середовища, уповільнення економічного зростання, контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, енергоресурси (володіючи ними, держава може впливати на політичний процес в окремих країнах і регіонах). У сучасних умовах національна безпека залежить не лише від потужності й боєздатності збройних сил, а й від інших чинників: економічної могутності, конкурентоспроможної промисловості, якості системи освіти, добробуту громадян та ін.

1. Поясніть зміст понять «географічний простір», «територія», «географічне місце», «територіально-політична система». 2. Що таке геополітика? Яке її значення в сучасному світі? 3. Наведіть приклади застосування різновидів «сили» в геополітичних протистояннях. 4*. Поясніть на конкретних прикладах взаємозв'язок та аполітичні взаємодії територій і географічних місць у геопросторі.