Підручник з Географії (рівень стандарту). 11 клас. Коберник - Нова програма

§ 25. ВИРОБНИЦТВО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ, ПАЛИВНИХ МІНЕРАЛЬНИХ РЕСУРСІВ, ЧОРНИХ ТА КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ

Пригадайте! 1. Що вам відомо про секторальну модель економіки? 2. Які виробництва належать до сільського господарства та які чинники визначають їхню зональну спеціалізацію? 3. Які показники агрокліматичних ресурсів? 4. Які гірські породи використовуються як паливно-енергетичні ресурси? 5. Які чинники визначають розміщення підприємств чорної та кольорової металургії?

Виробництво сільськогосподарської продукції: чинники розвитку. Сільське господарство належить до первинного сектору економіки. Сільське господарство забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки в кінцеву продукцію, готову для споживання. На спеціалізацію сільського господарства впливають природні, соціальні та економічні чинники.

Сільське господарство тісно пов'язане з природними чинниками. Передусім воно пристосовується до кліматичних умов, використовує агрокліматичні та різні за якістю ґрунтові ресурси.

• Схарактеризуйте ознаки клімату та особливості ґрунтів природних зон світу. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їхніх межах сільського господарства.

Характер аграрних відносин визначають соціальні та економічні чинники. За формою власності та використання земель розрізняють дрібно- та високотоварний сектори. Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками. Рівень агротехніки низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними: наприклад, дрібні селянські господарства (де панує родинна власність на землю); латифундії (великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам). Високотоварний сектор - це великі, добре організовані господарства, які використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. У високотоварному секторі переважають державна та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.

Сільське господарство складається з двох великих структурних елементів: рослинництва (землеробства) і тваринництва (мал. 107). Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише в деяких державах цього типу переважає тваринництво, що пов'язано з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства. У високорозвинутих країнах переважає тваринництво. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі - м'ясом і молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво в цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.

Мал. 107. Структурні складники сільського господарства

До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво, садівництво й виноградарство. У рільництві вирощують різноманітні культурні рослини, що їх за призначенням об'єднують у такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.

Особливості просторової організації виробництва сільськогосподарської продукції. Оскільки розвиток сільського господарства залежить від агрокліматичних та ґрунтових ресурсів, воно має на рівнинах, як правило, зональну спеціалізацію (мал. 108). У горах формується особлива спеціалізація аграрного сектору.

Мал. 108. Сільське господарство світу

У холодному агрокліматичному поясі через несприятливі кліматичні умови (сума активних температур - 400-1 000 °С та надмірне зволоження) та малородючі ґрунти (тундрово-глеєві, торфоболотні) або їхню відсутність рослинництво можливе лише в закритому ґрунті. У тваринництві переважає оленярство.

У помірному агрокліматичному поясі землеробство можливе лише теплої пори року. Там найбільше вирощують культурних рослин. У межах цього поясу виокремлюють два підпояси. У помірному холодному підпоясі на малородючих кислих підзолистих і дерново-підзолистих ґрунтах вирощують культури з коротким періодом вегетації. Там сума активних температур коливається в межах 1 000-2 200 °С і характерне надмірне зволоження. Із зернових культур поширені жито, овес, ячмінь, гречка, горох, вика, з технічних - льон-довгунець, хміль. Крім того, вирощують багато картоплі, овочевих і кормових культур. На соковитих кормах розводять молочне та молочно-м'ясне поголів'я корів, свиней. У помірному теплому підпоясі на родючих бурих і сірих лісових ґрунтах і чорноземах склалися найбільш сприятливі умови для землеробства. Там вирощують культури із середньотривалим і тривалим періодом вегетації. Сума активних температур зростає до 2 200-4 000 °С, а зволоження змінюється від достатнього до недостатнього. За таких умов культивують пізні сорти зернових (озиму пшеницю, кукурудзу на зерно, просо). З-поміж технічних культур переважають соняшник, цукровий буряк, соя, арахіс. У південній частині вирощують рис на зрошенні, виноград, кавуни, дині. Там розводять м'ясне поголів'я корів, свиней, овець. У помірному агрокліматичному поясі значними експортерами сільськогосподарської продукції є Китай, США, Канада, Німеччина, Франція, Україна, Польща.

У субтропічному агрокліматичному поясі землеробство також можливе лише теплої пори року. Сума активних температур зростає до 4 000-8000°С, зволоження стає недостатнім. За таких кліматичних умов на родючих коричневих ґрунтах вирощують теплолюбні рослини з тривалим періодом вегетації. Із зернових культур переважають пізні сорти кукурудзи та рис. Із технічних - оливки, бавовник, тютюн, чай. Крім того, вирощують виноград, цитрусові, інжир, мигдаль, овочі. Серед країн значними експортерами субтропічних культур і продуктами їхньої переробки є Китай, США, Аргентина, Мексика, Австралія, Південна Африка, Іспанія, Італія, Греція. Через брак кормів у більшості країн тваринництво розвинуто мало. Воно представлено переважно розведенням овець та кіз. У зоні пампи (степів) в Аргентині та Уругваї розвинуто інтенсивне м'ясне скотарство, а за поголів'ям овець та настригом вовни вони належать до провідних країн світу.

Тропічний агрокліматичний пояс розташований у межах трьох кліматичних поясів: тропічного, субекваторіального та екваторіального, тому для нього характерна найбільша сума активних температур (понад 8 000 °С). Зволоження - від бідного до надмірного. Землеробство можливе протягом усього року. Там збирають 2-3 врожаї на рік. За таких умов на різних за якістю ґрунтах вирощують теплолюбні багато- та однорічні рослини з найтривалішим періодом вегетації. Історично із часів колоніалізму першочергове значення мають технічні культури: цукрова тростина (Індія, Бразилія, Куба), кава (Бразилія, Колумбія), какао (Кот-д'Івуар), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), олійна пальма (країни екваторіальної частини Африки, Океанії). У тропічних пустелях в оазисах вирощують фінікову пальму. Із зернових культур культивують просо (країни Африки) або рис (Індія, Індонезія). У тропічних країнах вирощують різноманітні бульбоплідні культури: батат (Індія, Індонезія), таро (країни Океанії). Тваринництво представлено розведенням овець, верблюдів, домашньої птиці, в деяких країнах - великої рогатої худоби (буйволів, корів).

• 1. Порівняйте продовольчий кошик жителів помірного, субтропічного та тропічного агрокліматичних поясів: хлібні, круп'яні, олійні, цукристі, тонізуючі, бульбоплідні культури; тваринна їжа. 2. Яку сільськогосподарську сировину використовують у різних агрокліматичних поясах для виробництва тканин?

Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів. Основними паливними мінеральними ресурсами є нафта, природний газ і кам'яне вугілля, другорядними - буре вугілля, горючі сланці й торф. Спершу люди використовували як паливо вугілля. Навколо басейнів, де його видобували, склалися старі промислові райони в Європі та Північній Америці. Нафту і природний газ почали використовували значно пізніше. Оскільки переважна більшість нафтогазоносних басейнів розміщена в країнах, що розвиваються, а сировину використовують у розвинутих країнах, нафта й природний газ є важливим товаром на світовому ринку.

Глобальні ринки вугілля. Близько 60 % вугільних ресурсів світу припадає на кам'яне вугілля, решта - менш якісне буре вугілля. Найбагатшими на запаси вугілля регіонами є Азія (54 %) та Північна Америка (28 %). Понад 3/4 покладів вугілля припадає на 5 країн: США (23,3 %), Індію, Китай, Росію та Південну Африку (мал. 109).

Мал. 109. Паливні мінеральні ресурси світу

Родовища вугілля розробляють майже в 60 країнах світу. Перевезення низькоякісного вугілля є нерентабельним, тому об'єкт торгівлі на світових ринках - лише високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля переважно морськими суднами та залізницями. Найбільше вугілля видобуває Китай (45,7 % від світового видобутку). Понад 90 % видобутку цього виду палива дає перша «десятка» країн (мал. 110). Головними експортерами кам'яного вугілля на світовий ринок є Австралія, США та Південна Африка, на які припадає майже 70 % світового морського перевезення енергетичних марок вугілля. Пропонують своє вугілля на світових ринках також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки.

Мал. 110. Структура світового видобутку вугілля (2016 р.)

В Європі більшість старих кам'яновугільних басейнів виснажено. Через незручні геологічні умови із середини ХХ ст. собівартість видобутку зросла. До Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Як наслідок видобуток кам'яного вугілля стрімко скоротився, а більшість шахт було закрито. Ледь не єдиним в Європі виробником кам'яного вугілля та його експортером до сусідніх країн залишається Польща (Верхньосілезький басейн). Однак і вона скоротила видобуток цього енергоносія майже у 1,5 раза.

Глобальні ринки нафти та природного газу. Серед багатьох тисяч нафтогазоносних районів вирізняються близько 50 родовищ-велетнів, у кожному з них запаси нафти оцінюються від 500 млн тонн і вище, а природного газу - понад 1 трлн м3. Нині видобуток нафти ведуть близько 75 країн світу (у т. ч. на шельфі - 45), природного газу - понад 90.

Мал. 111. Структура світового видобутку нафти, за даними ОПЕК (2016 р.)

Головними засобами транспортування нафти є танкери та нафтопроводи. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами - високорозвинуті держави. Через те нафта є важливим товаром на світовому ринку, а також предметом політичного тиску. На топ-10 країн припадає понад 2/3 її видобутку (мал. 111). З них майже 40% світового видобутку нафти забезпечують Саудівська Аравія, Росія та США. Однак осередком світового нафтовидобутку є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Вона об'єднує 14 країн (2019 р.), які контролюють близько 2/3 запасів, понад 1/3 видобутку та понад половину світового експорту сирої нафти (мал. 112).

Мал. 112. Країни ОПЕК

ОПЕК установлює квоти видобутку нафти, впливаючи таким чином на рівень цін на світових ринках нафти. Окрім країн ОПЕК до найбільших експортерів нафти належать Росія, Мексика, Індонезія, Бруней. Великими імпортерами й споживачами нафти є Японія, країни Європи, США. Експерти, які вивчають ринок нафти, вважають, що залежність основних її споживачів від імпорту зростатиме й надалі.

Родовища природного газу часто розташовані поряд з нафтовими. Безперечними лідерами за його видобутком є США та Росія, які забезпечують понад 2/3 світового видобутку (мал. 113). Найбільшими експортерами газу є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Індонезія. Подібне до ОПЕК угруповання 12 держав-учасниць - Форум країн-експортерів газу (ФКЕГ) володіє майже 3/4 світових запасів природного газу й забезпечує понад 2/5 його видобутку (мал. 114). Лише 15 % видобутого газу йде на експорт. Основним способом його транспортування в межах материків є газопроводи. Найдовші міждержавні газопроводи перекачують блакитне паливо з Туркменістану до Китаю, з Канади до США, з Нідерландів через Німеччину та Швейцарію до Італії. Через Україну проходять одні з найдовших у світі магістральні газопроводи «Союз» та «Прогрес», що постачають газ із Росії до європейських країн. Прокладено підводні газопроводи. Проте газ важко транспортувати морем на великі відстані. Для цього створений флот спеціальних суден-метановозів, які перевозять природний газ у скрапленому стані. В Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї, США (на Алясці) побудовано спеціалізовані порти-термінали з великими заводами для скраплення природного газу з метою його подальшого експорту до країн Європи та Японії.

Мал. 113. Структура світового видобутку природного газу, за даними ОПЕК (2016 р.)

Мал. 114. Країни ФКЕГ

• 1. Розподіліть регіони світу на ті, на території яких ведуть значний видобуток нафти та природного газу, й ті, що відчувають їхній дефіцит. 2. Дослідіть за картою паливних мінеральних ресурсів світу (див. мал. 109, c. 129) основні вантажопотоки нафти та природного газу.

Країни Європи мало забезпечені нафтою та природним газом. Найбільшим серед басейнів є Північноморський. Безперечним лідером в Європі за видобутком природних вуглеводнів є Норвегія (без урахування Росії). Окрім того, як природний газ, так і нафту в Північному морі видобуває Велика Британія, природний газ - Нідерланди. Видобуток нафти в Європі контролюють великі компанії: British Petroleum, Mobil, Occidental, Shell/Esso, Philips.

Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництвах вторинного сектору економіки. Формування та підтримка діяльності глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництвах вторинного сектору економіки є складним процесом, що вимагає від їхніх організаторів (переважно ТНК) ефективного залучення країн до глобальної системи або через вибір іноземних компаній-постачальників, або через відкриття дочірніх підприємств. Все це сприяє зростанню в зовнішньоторговому обороті частки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, які є основними виробниками сировини або проміжної продукції (напівфабрикатів, комплектуючих, вузлів тощо).

Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді: чинники та форми спеціалізації країн. У сучасному світі метали є важливим конструкційним матеріалом. У минулі століття найбільше використовувалися сплави заліза: чавун і сталь. Нині завдяки розвитку інформаційних технологій зростає роль кольорових і рідкісноземельних металів.

У металургії посилилися процеси глобалізації, що проявилися в домінуванні ТНК. Найбільша компанія світу з виплавки сталі - ArselorMittal, зареєстрована в Люксембурзі, має представників у 60 країнах світу на усіх материках, окрім Австралії. До провідних світових ТНК-виробників сталі також належать Baosteel (Китай), POSCO (Республіка Корея), Nippon Steel (Японія), U.S. Steel (США), Gerdau (Бразилія). Найбільшими за обсягом виробництва алюмінію компаніями є UC RUSAL(Росія, Швейцарія), Alcoa Inc. (США), Alcan (Канада), CHALCO (Китай). Однією з найбільших мідеплавильних компаній світу є чилійська Codelco Norte.

Оскільки виробництво чорних металів (чорна металургія) та важких кольорових металів (зокрема, міді) є матеріаломістким, у минулому єдиним чинником, що визначав спеціалізації країн щодо їх виробництв, був сировинний. У чорній металургії найбільш вдалим вважалося територіальне поєднання покладів залізної руди та коксівного вугілля. При цьому всі стадії переробки сировини (від її видобутку до виробництва кінцевої продукції) здійснювалися в межах однієї країни. У наш час завдяки новітнім технологіям матеріаломісткість виплавки металів знижується. Все більше виплавлять вторинних металів: уже до 20 % виплавленої міді одержують з брухту. Так, у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії існує лише переробна мідна промисловість. У більшості високорозвинутих країн власні рудні ресурси виснажилися. Через те металургійні підприємства перемістилися до морських портів, якими надходить сировина з країн, що розвиваються, з орієнтуванням на транспортний чинник. Так сформувалася спеціалізація одних країн на видобутку рудної сировини, а інших - на їх переплавленні в готові метали. Це зумовило необхідність міжнародного кооперування.

У минулому на ринках чорних і кольорових металів домінували високорозвинуті країни. Але нині вони надають перевагу інвестуванню в розвиток екологічно небезпечних металургійних виробництв на території країн, що розвиваються. В останні десятиліття в чорній металургії зросла роль Китаю (майже половина виробництва світу) та країн, що розвиваються: Індії, Республіки Кореї, Туреччини, Бразилії (мал. 115). Основними виробниками чорнової та рафінованої міді стали Чилі (майже третина світу), Китай, Перу, зростає роль Демократичної Республіки Конго, Замбії, Мексики.

Мал. 115. Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді

Ланцюг доданої вартості виробництва сталі та міді складається з таких стадій: видобуток та збагачення сировини → транспортування збагачених руд → виплавка металу (чавуну, сталі, міді) → споживання металу.

• 1. На основі аналізу карти (див. мал. 115) складіть приклади глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництві сталі, міді та алюмінію. 2. На конкретних прикладах проілюструйте економічну вигоду участі країн у міжнародній кооперації та ланцюгах доданої вартості в металургійному виробництві.

Металургія легких кольорових металів (алюмінію, титану, магнію) є енергомісткою (на 1 т металу - 17-60 тис. кВт-год). Через те підприємства з їхньої виплавки споруджено біля електростанцій, тобто зорієнтовано на енергетичний чинник. Металургія алюмінію має певні особливості. Ланцюг доданої вартості виробництва алюмінію складається з таких стадій: видобуток сировини (бокситів) → транспортування руд → виробництво глинозему → транспортування глинозему → виробництво первинного (металічного) алюмінію та сплавів → споживання алюмінію та сплавів. Виробництво глинозему з руди є дуже матеріаломістким: на 1 т продукції витрачається 4-8 т бокситів, 6 т вапняків та 0,5 т соди, тому це виробництво наближене до сировини. Так у алюмінієвій промисловості склалося постадійна спеціалізація та кооперування між країнами різних типів. Перша та друга ланки виробництва алюмінію здійснюються зазвичай у країнах, які мають поклади алюмінієвих руд. Третя стадія - виробництво металічного алюмінію - вимагає значних витрат електроенергії, тому тяжіє до електростанцій. Останнім часом суттєво зросли обсяги виплавки алюмінію в Китаї (понад половину обсягу в світі) та в країнах, що розвиваються: Індії, ОАЕ, Бахрейні, Бразилії, Саудівській Аравії, Катарі.

1. Поясніть, які природні, соціальні, економічні чинники визначають рівень розвитку та просторову спеціалізацію виробництва сільськогосподарської продукції у світі. 2. Схарактеризуйте глобальні ринки вугілля, нафти й природного газу. 3. Розкажіть про чинники та форми спеціалізації країн у виробництві сталі, алюмінію та міді. 4*. Оцініть перспективи включення національних виробників країн, що розвиваються, в глобальні ланцюги доданої вартості.